«Дуже хочеться,

щоб скоріше все закінчилося!»

Наші земляки розповідають про те, як карантин змінив їх сьогодення,

і щиро вітають нас з прийдешнім святом!

Наталія Зінчик, Берестя:

«Разом з чоловіком виховуємо хлопчиків-двійнят - Владислава та Станіслава, донечку Вікторію. Кожна мама скаже, що виховувати дітей непросто, потрібно мати велике терпіння, сили, і знати чим їх забавити, адже всі дітки люблять погратися. Ми завжди часто щось творимо, як не з пластиліну, то з паперу, шишок, гіпсу. Клопоти материнські – це щасливі клопоти, для того ми і живемо. І насправді ця щоденна суєта біля діток, всі буденні справи: зібрати і випровадити до школи, приготувати, прибрати - це щастя, жіноче щастя. Лише б дітки були здорові. Після важкого дня, коли всі засинають, я дякую Богові, що Він дав нам таких чудових дітей. Вони у мене активні: донечка нещодавно почала займатися танцями, а раніше з братиками ходила на змішані єдиноборства. Синочки зараз ходять на секцію з боксу.

Карантин, звичайно, вніс корективи у наше повсякдення.

Почався він нібито на позитиві, бо ж не потрібно ходити до школи. Тепер ми щодня займаємося з дітками уроками по кілька годин. Сидіти пояснювати уроки дуже нелегко. З кожним днем все більше розумію, яка складна професія педагога. Вдячна вчительці синочків - Воловець Інні Михайлівні (2-А) та  вчительці донечки - Новак Лідії Григорівні (1 клас) за їх турботу та увагу до дітей. Щоденно діти виконують завдання, навчання триває, хоч і дистанційно. У вільний від уроків час діти граються у дворі, допомагають  мені готувати їсти. Займаємося спільною творчістю, виготовляємо вироби на виставки, я вишиваю бісером рушник.

Я закінчила Рівненський базовий медичний коледж і отримала диплом медсестри, отож розумію, як зараз непросто всім, хто трудиться у галузі медицини. За професією працювала я 10 років. Роботу свою любила, однак питання доїзду було складно вирішити.

Скажу, що кожна жінка вдома, маючи дітей, не сидить без діла, чи то на карантині, чи без нього. Жіночу роботу ніколи не переробиш. Хочу дати пораду, якщо маєте вільний час, то починайте творити. Оберіть собі заняття для душі. Бог кожному з нас дав талант, треба просто його у собі розкрити.

Як була вагітною двійнею, то підшукувала модні заняття для душі. Почала вишивати ікони. Після народження первістків подарувала лікарю-гінекологу першу пару ікон. Загалом вишила на подарунок більше 20 ікон. Через рік народила дівчинку і мені захотілося щось творити гарне для донечки. Так я собі вподобала хобі «канзаші» (виготовлення прикрас своїми руками). Займаюся цим рукоділлям з 2012 року. Донечка підростала, я почала шити іграшки. Спочатку лисичок, моя принцеса їх обожнювала. Згодом у нашому домі поселилися зшиті мною фетрові ляльки-лоли. Передивляюся в Інтернеті роботи інших майстринь, цікавлюся у донечки, чи до вподоби їй ляльки, і шию.

Творчість наповнює душу світлом, коли нам неспокійно і тривожно.

Звичайно, зараз весна. У людей багато роботи біля дому, на городах. Менше думаймо про хвороби, більше про позитив. Яка краса цвіте довкола! Життя триває.

Всім землякам бажаю спокійного Великодня! Нехай в оселях поселяються мир, добро, злагода! Хай діти і батьки будуть здоровими! Бережіть себе та своїх рідних!».

Альона Пелих (Легка), Київ, уродженка Дубровиці:

«Щодо моєї сім’ї, то ми залишаємося вдома. Чоловік працює віддалено, це дуже добре, що є така можливість. Добре, що він має зараз роботу і отримує заробітну плату. Донечка вчиться дистанційно, як в онлайн-школі, так і вчителі дають домашнє завдання, тести, які вона старанно виконує і отримує високі бали. Крім навчання ще й щодня робить танцювальні вправи, які щодня, щось нове, дає хореограф! На вулицю з дітками виходимо, але рідко, звичайно у масках, які я пошила власноруч. Гуляємо там, де майже немає людей. Два рази на вихідні виїжджали просто в ліс погуляти. Потрібно дихати свіжим повітрям. Ми дуже часто провітрюємо квартиру, а також час від часу ставимо ультрафіолетову лампу, яка вбиває бактерії, віруси, грибки. Обов’язково і часто (30 сек) миємо руки! Під час карантину постійно замовляємо продукти додому з доставкою.

А щодо киян і взагалі міста, то хочу сказати, що більшість людей ходить в масках (споглядаю на них у вікно, так як живемо на першому поверсі). Людей на вулиці мало, але є такі, що ходять по одному, двох, а є і по троє, і четверо. Маршрутні таксі не їздять, принаймні ті маршрути, що їздили по нашій вулиці. Швидкісний трамвай їздить, але там, мабуть, тільки по перепустках. Ринки закриті, правда, Столичний ринок працює. Він знаходиться на окружній дорозі. За в’їзд на автомобілі там платиш 20 грн. Пішоходам безкоштовно. Але на вході обов’язково у всіх перевіряють температуру і необхідно бути в масці. Дуже хочеться, щоб скоріше все закінчилося! Перше, що ми зробимо після карантину, то поїдемо до моєї мами і до батьків чоловіка!

А поки ми готуємося до Великодня. Я вже пекла пробні пасочки, нові рецепти. Прикрашаємо з дітками квартиру до свята, створюючи великодні прикраси своїми руками!

Вербу не ходили святити. А дуже хотілося. У Вербну неділю їздили в ліс, де зовсім нікого не було. Там розклали столик і посиділи та погуляли з дітками.

Святити пасочку теж не підемо мабуть (краще бути дома під час цієї пандемії), але дуже хочу до церкви! Але обов’язково напечу пасочок і зваримо у цибульнику яйця.

Від щирого серця бажаю, щоб радість Воскресіння Христового наповнювала серце, а світло Божественної любові зігрівало рідних і близьких! Міцного здоров’я і мирного неба! Будьте свідомими, залишайтеся дома і бережіть здоров’я своє та своїх близьких!».

Дарина Кухар, Київ – Висоцьк:

«Після оголошення карантину в Україні я залишилася в столиці ще на тиждень. Не просто так, робота. Не могла залишити одразу своїх ЗНОшників і неправильно оцінила ситуацію з коронавірусом. Думала, минеться і ніякої біди нема. У метро вже 12 березня було багато людей у масках, але дуже мало людей загалом. Там, де сидіння для 5-7 чоловік, сиділо двоє чи троє, аби уникати близьких контактів. А згодом цей вид транспорту, як і з рештою усі інші, закрили. Ціни на маски та антисептики зросли стрімко і дуже нахабно! Я не могла знайти там, де живу, наприклад, аптеку, в якій би таке добро було. Але в Києві все ж ще можна було те придбати.

Стосовно супермаркетів: черги великі, цукру і гречки на полицях не стало в перші дні карантину, потім завезли. Туалетний папір теж розгрібали, і то не жарти. Усі в рукавичках, масках. Без зайвих балачок. У гуртожитках і студенти, і техробітники стали більш відповідальними. На ручках дверей марлі з хлоркою, коридори та кімнаті чисті, завжди провітрені, з вологим прибиранням.

Я не планувала швидко їхати додому, проте коли Кличко повідомив про закриття вокзалів, виходу не було.

Більшість студентів роз’їхалася, але достатньо написали і заяв про те, щоб лишитися. Нема куди їхати. Або робота, або якісь вигадки. Чула, що в сусідніх гуртожитках від НУБІПу захворіли студенти і у наших був великий переляк, але не паніка.

Транспорт – лише таксі. Це дуже дорого у столиці.

Додому їхала вночі автобусом, людей повно, навіть стояли з Києва до Дубровиці! Це шок був для мене. Постійно кашляли, говорили про вірус. Дівчинка, що сиділа біля мене, розмовляла з мамою по телефону і раділа, що встигла виїхати, бо в столиці тоді вже два випадки зафіксували. З Києва до Дубровиці заплатила 500 гривень, зараз чула, що поїздка коштує така близько тисячі. З Дубровиці їхала до Висоцька на таксі, це дуже дорого, повірте, занадто дорого.

Щодо мого настрою, то якась я смутна, переживаю за ситуацію в країні і свою власну: з навчанням та омріяною поїздкою за кордон. Планувала цього літа податися в Німеччину, практикувати мову. Не поталанило. Дистанційне навчання – це не те, що здавалося. Домашнього завдання вдвічі більше, все робиш самостійно і атмосфера тисне, якщо чесно. Вчитися дистанційно набагато складніше, аніж у вузі, ходячи на пари. Мої одногрупники, до речі, вважають так само. Вчимося по 17 годин на добу. Викладачі доносять матеріал по-різному, хтось має лекції свої давно записані на ютуб-каналі, з кимось працюємо в додатку «Зум», по відеозв’язку, дехто надсилає матеріали (книги, конспекти, презентації) для самостійного опрацювання. Але жоден з наших викладачів не залишився бездіяльним.

Зараз я нікуди практично не виходжу. Увесь час вдома. Проводжу власні заняття по скайпу, відвідую онлайн-пари в університеті та мрію потрапити до Києва, щоб хоч речі забрати, там усе, а до гуртожитків, як у сам Київ, навряд впустять. Я ж не розраховувала на таку ситуацію, взяла мінімум всього, навіть документи не усі зі мною.

Усім українцям та особливо жителям нашого району бажаю здоров’я та миру! А ще цінувати дрібниці і бути щасливими сьогодні та зараз!».

Наталія Ярмошевич, Дубровиця:

«На карантині я почала записувати і викладати у мережу Інтернет, зокрема у «Фейсбук», свої пісні. Мій «Бард карантин» – це  неочікувана для самої себе ідея. Хотілося чимось поділитися з людьми, чимось їх розрадити та втішити в цей непростий час. І для мене ця ідея стала спасінням від депресії. Пісня – це те, що я люблю і вмію робити. Захотілося зробити щось цікаве для людей. І мене дуже вразила кількість переглядів, класів та коментарів. Я тішуся, що моя творчість припала до душі багатьом. Чимало людей відкрили мене для себе. Я зараз маю чимале коло своїх інтернет-цінувальників. Мої пісні знаходять відголосок в душах людей. Підбираю репертуар так, щоб сподобалося всім. Маю вже і замовлення на пісні. Люди пишуть, що чекають вечора, аби знову почути мої пісні. І це дуже приємно! Важкий для всіх час – і саме пісня і музика якнайкраще лікує вразливі людські душі. Тож сьогодні знову чекайте на продовження. А взагалі карантин розбавляю піснями не лише я, а й донечка Боженка. Співаємо по черзі. Вона вчить нові пісні. Стала виконувати пісні іноземною мовою. Це для неї новинка, але, як на мене, виходить дуже гарно. От беремо участь у конкурсі, який організувала Галя Куришко. Одним словом стараємося жити! І музика нам насправді допомагає.

З нагоди Великодня щиро бажаю всім землякам, щоб всі негаразди та хвороби минулися, щоб Божа благодать поповнила наші душі. Щоб таке велике та світле свято стало спасінням для людей. Великдень – свято Христового воскресіння, свято очищення та надії, свято радості та щастя, день, якого всі чекають та так довго до нього готуються. Нехай Бог простить всіх нас грішних! Здоров’я всім як тілесного, так і душевного».

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.