вівторок, 2 червня 2020 р.


Щастя, помножене на шість

У будинку Наталії Великої завжди наче у гамірливому вулику. Слово мама тут звучить щохвилини. Бо ж до кого побіжиш за обіймами, порадою чи підказкою? І хоч щоденні клопоти буває втомлюють, у цій метушні вона відчуває себе безмежно щасливою. Адже її щастя помножене на шість.
Пані Наталія – багатодітна мама, яка вміло встигає давати раду дітлахам, бути берегинею сімейного затишку, поратись по господарству, бігати на роботу (працює секретарем в Лютинській школі), виконувати обов’язки голови батьківського комітету, та ще й при цьому залишатись усміхненою  і красивою жінкою. Аби дізнатись, як їй це вдається,  напросились на розмову.



«Народилась в рідному Лютинську, де й донині мешкаю. Закінчивши тут школу, вступила в Рокитнівське  медучилище на спеціальність асистента стоматолога. Багато працювати доводилось з дитинства, - розповідає героїня публікації. – Мама і тато, на жаль, уже покійний,  важко трудились в колгоспі. Тож треба було допомагати – і корів доїти, і на зернотоку працювати  ще зі шкільних років».
Виросла жінка у багатодітній сім’ї, тому завжди мріяла про  власну  велику родину. «Колись говорила, що хочу трьох діток. Але, як бачите, «настаралися» з чоловіком на шістьох. І кожна дитина  була  бажаною та любою.  Виховуємо п’ять синочків і одну трояндочку-доню. Олексію – 15 років, Олександру – 13, Владиславу – 11, Мар’янці – 7, Кирилку - 4 рочки і найменшому Микитці 30 травня виповниться 3 рочки».
Є такий вислів: «Щоб бути успішною мамою, треба правильно обрати тата». Пані Наталія повністю з цим погоджується, адже у будь-якій ситуації надійним тилом  для неї є чоловік.
«Так склалась доля, що з татом старшого синочка Олексія ми розлучились. А коли йому було лише півтора року, одружилася з моїм теперішнім чоловіком - Миколою. Знайомі ми все своє свідоме життя. Ще зі школи залицявся до мене. І так, думаю,  судилося вже нам іти пліч-о-пліч по життю. У жовтні буде 14 подружня річниця. Напевно, головними складовими нашого сімейного щастя  є повага один до одного, любов, взаєморозуміння та підтримка. Намагаємось завжди розмовляти і радитись».
Багатодітна мама розповідає, що їй неодноразово задавали питання: «Навіщо стільки дітей?». Відповідь на таке завжди коротка і проста: вони її сенс життя. 
«Бути мамою нелегко, багатодітною тим більше, але це так надзвичайно. Коли приходиш з роботи втомлена, виснажена, без настрою, а на зустріч біжать такі безтурботні, веселі, з сяючими оченятами «чомучки» - це перекреслює все. З’являються нові можливості і сили. Велика родина – це велика відповідальність. Але разом з тим –  це щастя, сміх, ніжність, гамір, тепло, яке нічим не замінити. Це підтримка і розрада».
Кожна дитина – то окремий світ. І щоб відкрити дверцята до дитячого серця, треба знайти особливий ключик і поселити в ньому найкращі чесноти. Така почесна місія у батьків.
«Всі діти різні за характером, звичками, захопленнями, поведінкою. Четверо вже школярі, двоє менших поки ще вдома. Їх розлучити практично неможливо, вони наче двійнята – завжди разом. Починаючи від народження Олексія, з дітками вчилась та розвивалась як мама та психолог. Бо до кожного малюка справді потрібен свій підхід. Хтось хоче більше поцілунків, хтось обіймів, хтось хоче розмовляти, а когось краще взагалі не тривожити і лишити в тиші. Ростемо, навчаємось на своїх помилках і успіхах, набираємось життєвого досвіду.
Намагаємось з чоловіком прищепити дітям повагу до інших, турботу про рідних, любов до рідної землі, мови, народу, країни. Навчаємо не бути егоїстами. Цінувати життя та берегти здоров’я. Напевно, цілодобово повторюю про згубний вплив шкідливих звичок. Дуже хочу, щоб мої сини та донька виросли хорошими людьми. А який вони оберуть життєвий шлях, вже їм вирішувати».
Цікавимось у шестикратної мами її буднями. Бо ж треба, як мінімум, таку велику сімейку нагодувати.
«Прокидаємось  о сьомій годині ранку. Поки Микола господарює, я готую їсти. Тут теж потрібно догодити, бо у кожного свої смаки. От і куховарю  кілька страв відразу. Привчаю дітей звечора складати портфелі і одяг, щоб не метушились зранку. Старші вже знають, що потрібно застелити ліжка. Самі складають свої речі, взуття, прибирають зі столу і миють посуд. Можливо, вони цього деколи й не хочуть робити, але розуміють, що на плечах мами і тата ще є робота, город та господарство. Тож допомагають і з меншими дітлахами – нагодують, пограються, поки ми працюємо. У щоденних буднях безмежно вдячна чоловіку та  мамі. Бо саме вони є моральною підтримкою для мене».
Запитуємо також,  чи знаходить у своєму графіку час для власних віддушин. Можливо,  займається спортом, адже гарно виглядає.
«Та моє життя і є безперервний рух, тут і спорту не треба. Хоча зарядка зранку - обов’язкова. Віддушиною є кімнатні рослини, люблю вишивати. А коли дітлахи засинають і настає тиша, обожнюю читати. Читаю як художні твори, так і книги з психології. Така література дуже цікава.  Зараз карантин змушує всіх сидіти вдома. В ці дні працюємо, разом вчимося з дітьми, граємо у футбол. Старші хлопці ходять рибалити. Донечка допомагає доглядати козенят, їй дуже подобається. Часто влаштовуємо пікніки у своєму садочку. Намагаємося більше часу і уваги приділяти дітям. Моя сім’я і є моє щастя. Я навіть не знаю, чи змогла б жити по-іншому», – каже пані Наталія.
Можливо, не завжди їй все вдається встигати. Бо це і з однією дитиною часом складно. Але вона встигає головне – радіти кожному дню, прожитому з найріднішими. Радіти успіхам та щирості  старших синів і донечки, кожній усмішці та кумедній фразі малюків. Історія пані Наталії – це історія про те, що оптимізм окрилює, що можна вдало поєднувати роботу та виховання дітей, що любов і сімейна взаємопідтримка справді роблять щоденне диво.
Напередодні свята вона вітає всіх мам, а особливо свою матусю.
«В першу чергу щиро дякую своїй мамі за життя, за недоспані ночі, за пролиті сльози, за тепло і ласку, за безмежну турботу і любов. Низький уклін Вам, мамо! А всім матусям бажаю міцного здоров’я, довголіття, поваги та любові від дітей. Не зациклюватись на буденності, а цінувати кожну мить поряд з дітьми. Це неповторний час. Шукати в кожному дні щось хороше, і тоді світ розквітне перед вами величезною кількістю барв».
Леся Кондратик.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар