* Крига скресла?

Прикордонник та підполковник СБУ на Зарічненщині ділили гроші за бурштин

Прокуратура та СБУ розповіли про схему «кришування» незаконного видобутку бурштину у прикордонній смузі у Зарічненському районі

23 березня прокурори спільно з працівниками відділу безпеки СБУ, зокрема, чотирма групами спецпідрозділу «Альфа», затримали підполковника СБУ, який працював на території Дубровицького і Зарічненського районів, та 24-річного керівника тамтешнього відділу Луцького прикордонного загону.

Як розповів заступник прокурора області Андрій Боровик, прокуратура спільно з СБУ два місяці розслідувала кримінальне провадження. Зокрема, люди відділу безпеки СБУ під прикриттям працювали серед бурштинокопачів.

На Зарічненщині, стверджує прокурор, діяла така схема: молодий керівник прикордонного відділу, у чиєму підпорядкуванні більше 100 працівників, давав вказівки підлеглим оминати якусь частину 10-кілометрової прикордонної смуги або не зачіпати бурштинокопачів, які там працюють. Окрім того, прикордонник передавав секретну інформацію про рух безпілотника, який знімав місцевість.

За даними прокуратури, прикордонник спілкувався з бурштинокопачами по телефону, зокрема, слав смс, повідомляючи, де і коли ті можуть працювати. Раз у тиждень він зустрічався із бурштинокопачами, які передавали йому певні суми за «допомогу». Прикордонник частину грошей віддав підполковнику СБУ, аби той не передавав дані керівництву про незаконний видобуток на Зарічненщині.

За словами пана Боровика, люди СБУ, які працювали під прикриттям і вдавали з себе бурштинокопачів, передали прикордоннику марковані купюри. Останні і вилучили під час обшуків.

Загалом прокуратура та СБУ здійснила шість обшуків, дозволи на які давали суди інших областей. У прикордонника обшукали його службовий кабінет, місце проживання та авто. У працівника СБУ – кабінет та домівку. В обох вилучили грошові купюри, проте поки що суму не називають, мовляв, не підрахували остаточно, оскільки тільки до 5-ї ранку працювали в районі.

Окрім того, обшуки були у людей, причетних до цієї схеми. У бурштинокопачів вилучили два кілограми бурштину, три верстати для оброблення каміння, дві мотопомпи.

Як зазначив Андрій Боровик, у цій справі фігурують, окрім згаданих двох правоохоронців, ще 20 осіб. Серед них як місцеві бурштинокопачі, так і прикордонники. Причетність інших працівників СБУ ще перевіряють.

Наразі підполковник СБУ та прикордонник – під вартою. Прокуратура через суд добивається обрання для них запобіжного заходу та відсторонення від посади. Пан Боровик зазначив, що затриманим може бути оголошена підозра за ч.3 ст.368 (одержання неправомірної вигоди). Причетних бурштинокопачів притягуватимуть до відповідальності за незаконний видобуток та давання хабарів.

Зазначимо також, що прикордонник намагався приховати сліди злочину – перед тим, як у його кабінет зайшли правоохоронці, кинув у пічку три мобільних телефони, за допомогою яких спілкувався з бурштинокопачами. Телефони знайшли тільки тому, що один задзвонив. Згоріти вони не встигли.

Начальник представництва внутрішньої безпеки СБУ Олександр Кривошей додав, що підполковник СБУ, якого затримали, давно працював на території Зарічненського району. Його прямими обов’язками було стежити за ситуацією в районі та боротися із незаконним видобутком. Жодної інформації, втім, яка б стосувалася бурштинодобування, він не передавав.

(За матеріалами інтернет-сайтів.

Детальніше з відео http://rivnepost.rv.ua/).

«Берсерк» як ще один шлях до успіху

З сарненчанином Антоном Радьком, багаторазовим призером і чемпіоном Рівненської, Київської та Хмельницької областей з бойового самбо й змішаних єдиноборств, фіналістом чемпіонату України зі змішаних єдиноборств ушу-саньда, панкратіону, бразильського джиу-джитсу, Кубка світу зі змішаних єдиноборств, розмовляємо у редакції про сьогодення, спорт і молодь. Мій співрозмовник – симпатичний молодий чоловік середньої статури. Зустрівши його на вулиці, ви навряд чи здогадалися б, що має він стільки перемог і нагород. Як спортсмена знає Антона багато людей не лише в Україні, як тренер віднедавна він відомий  і у Дубровицькому районі. Нещодавно у Дубровиці був відкритий філіал сарненського клубу «Берсерк». А нам про чемпіона і його спортивну роботу розповів Роман Віденчук із Золотого, повідавши про спортивні захоплення синів Віктора і Петра, їх перші здобутки у спорті. Батько завдячує Антону Радьку за виховання і навчання своїх дітей.

– Якось товариш із Сарн зазначив, що його син займається у сусідньому райцентрі у спортивному клубі «Берсерк», охарактеризвував і заняття із змішаних єдиноборств, і тренера з якнайкращого боку, – ділиться спогадами Роман Віденчук, – я вирішив і своїх синів долучити до цього виду спорту, хотів, щоб діти і фізично, і морально удосконалювалися під наглядом хорошого тренера. Певний час возив хлопців на заняття до Сарн (своїх дітей і ще кількох юних земляків). Згодом подумав: добре було б, щоб такі заняття проходили у Дубровиці, і до них долучалися наші місцеві діти, доїжджати не всім же зручно. Знайшли місце під спортивну залу для занять, і почав Антон вже тут наших дітей тренувати.

У великій мірі, саме завдяки Роману Віденчуку і відкрито філіал «Берсерку» у Дубровиці. Як зазначив пан Роман, він дуже хотів би, щоб якнайбільше наших хлопчаків займалися спортом, а не призвичаювалися до шкідливих звичок. «Якщо дитина має велике бажання займатися у тренера Антона Радька, але не взмозі оплатити заняття, то цю проблему вирішимо. Головне, щоб хлопці могли відкрити у собі хист спортсмена, стати здоровими і всебічно розвиненими людьми, – додає Роман Віденчук. – Про своїх дітей скажу, що сини займаються у тренера з задоволенням, стали значно міцнішими фізично, більш зібраними і відповідальними у поведінці і щоденному житті. Головне мають здобутки і перемоги. А це дуже важливо для становлення особистості».

А зараз трішки лікбезу: змішані єдиноборства, або ММА – досить молодий спорт, який набирає все більшу популярність з кожним роком. Якщо ще кілька років тому важко було знайти людину, яка хоч трохи уявляє, що таке змішані єдиноборства, то сьогодні більшість фанатів спорту і кожен любитель бойових мистецтв знає, що це таке. ММА розшифровується як Mixed Martial Arts, що досить добре характеризує цей спорт, адже в ньому можуть брати участь представники будь-яких шкіл і напрямків бойових мистецтв.

На сьогоднішній день у світі мільйони фанатів ММА. Що таке вони знайшли в цьому спорті? Чим же він залучає такі величезні маси людей? Відповідь криється в широкому арсеналі технічних дій, дозволених в змішаних єдиноборствах. Вам завжди хотілося дізнатися, хто сильніший – борець чи боксер? ММА вміщує в себе практично весь арсенал ударної і борцівської техніки. Ще в часи античності були непогано розвинені єдиноборства. Турнір з бойових мистецтв входив до Олімпійських ігор і називався Панкратіон. Судячи з усього, ці змагання були схожі на сучасне ММА.

Що ж до Антона Радька, то наприкінці минулого року спортсмен завоював пояс інтернаціонального чемпіона ММА за версією WAKO-PRO (Всесвітня асоціація організацій кікбоксингу (професійна).

14 листопада минулого року в Словацькому місті Бардейове пройшов Міжнародний турнір за правилами кікбоксингу, боксу та ММА. Одним із головних поєдинків вечора був бій Антона за вакантний титул інтернаціонального чемпіона за версією WAKO-PRO у вазі 77 кг і спортсменом зі Словаччини. Він пройшов у впертій боротьбі всі відведені три раунди. Після завершального гонгу одноголосним рішенням судді віддали перемогу та пояс чемпіона Антону Радьку. А поєдинок цей серед 15 визнали найкращим.

– Відчуття не передати словами, – згадує Антон Радько. – Особливо, коли оголосили спочатку назву клубу, а потім прозвучав Гімн України.

В соціальній мережі «Вконтакте» є сторінка клубу «Берсерк». При бажанні тут можна ознайомитися з життям клубу, перемогами учасників. Є цікаві фото та відеоматеріали. Ось лише кілька фактів про недавні успіхи вихованців клубу, засвідчені на цій сторінці:

«9 січня 2016 року в м. Березно відбувся відкритий чемпіонат України з вільного козацького бою (за правилами ММА). В змаганнях брали участь понад 100 спортсменів з усіх областей України. Наш клуб представляло шість спортсменів, які показали чудовий результат та завоювали три перших місця та три – других. Віденчук Віктор змагався відважно, провівши чотири бої, та став чемпіоном України з вільного козацького бою. Маркевич Тарас змагався теж відважно, провівши два бої, теж став чемпіоном України з вільного козацького бою. Капран Іван також зайняв перше місце. Маринін Володимир, Вербицький Віталій та Сидорчук Микола посіли другі місця.

Вітаємо всіх спортсменів і бажаємо відваги, міцного здоров’я та подальших перемог!».

«15-16 грудня в м. Харків відбувся Кубок Світу з Козацького Двобою! Наш клуб у складі 6 спортсменів взяв  участь в ньому. Сидорчук Микола (Дубровиця), Маркевич Тарас(Дубровиця) і Кузьковець Андрій (Сарни) зайняли 1 місце, Вербицький Віталій (Сарни) – 2 місце, Віденчук Віктор (Дубровиця) та Шупрудько Дмитро (Сарни) – 3 місце, останнього цинічно засудили рефері. Участь в Кубоку взяли представники чотирьох країн, зокрема, багато команд з Украіни. Бажаєм нашим спортсменам удачі і наснаги!».

«12-14 лютого 2016 року під патронатом Рівненської обласної федерації змішаних єдиноборств ММА та Березнівської райдержадміністрації, Березнівської райради, на базі ДЮСШ «Колос» проходили навчально-тренувальні збори. Спортсмени мали змогу вдосконалити технічні навички ударної та борцівської техніки. Тренування проводив досвідчений боєць та тренер СК «Берсерк» Антон Радько з міста Сарни. Дякуєм за науку!».

Таких успіхів, перемог і спортивної наснаги у «Берсерка» багато. За ними – напружена праця тренера і його вихованців, їх характери, власні здобутки, мрії і сподівання. Якщо ж батьки мають бажання, щоб їх діти долучилися до цієї дружньої спортивної сімї, то мають можливість у Дубровиці відкрити синам світ цього мужнього спорту.

«Не обов’язково бути переможцем, можна просто бути кращим ніж вчора», – теж прочитала на сторінці «Берсерку». Хотілося б, щоб ці слова стали девізом для нашої молоді, яка будує свій світ і нашу Україну. Хай прославляють себе, батьків і свій край наші сини спортивними здобутками.

Цікавимося, якою ж була дорога до спорту у Антона?

– Я виріс не в спортивній сім’ї. Коли повернувся з армії, то зрозумів, що хочу і буду займатися спортом професійно, бо в цьому вбачав становлення себе як особистості. Шукав себе у спорті. Зрештою прийшов саме до цього виду. Ліпив себе сам, мав мрію, йшов до неї нелегким шляхом, але вірив, що зможу.

Що ж до назви клубу, то пояснимо, що берсерки - скандинавські воїни, які багато часу слугували еталоном сміливості в різних битвах. Загалом, це вікінги, які присвятили своє життя Одіну, Верховному Богу в скандинавів. Вони билися, немов хижі звірі, не відчували ніякого болю.

– До речі, панкратіон – найдавніше змагання, що було включено в програму Олімпійських ігор Давньої Греції в 648 році до н.е. А ще найважче й дуже небезпечне. У спортивному поєдинку змагалися два неозброєних атлети, які могли застосовувати прийоми боротьби, бити руками й ногами, ліктями, проводити больові й задушливі захоплення, не використовуючи при цьому ніякого захисного спорядження. Переможці ставали національними героями в Греції. Однак був і зворотний бік медалі – жорсткі умови проведення двобоїв призводили до великої кількості пошкоджень і травм, що загрожували здоров’ю. Саме тому панкратіон як спортивне єдиноборство не зберігся в початковому вигляді до наших днів. Відроджений вид боротьби безпечніший, бої в ньому проводять із використанням легких і зручних протекторів, однак суть поєдинку не змінилася – бійцям дозволені будь-які тактичні дії.

– Думаю, що теперішні діти, які якнайбільше часу проводять біля комп’ютера багато втрачають, бо передусім здоров’я треба берегти, – ділиться думками Антон Радько. - А прикладом у цьому батьки мають бути. Разом з сином чи донькою на прогулянки ходити треба на стадіон чи до спортклубу, а не у барі за чаркою і цигаркою просиджувати. Своє здоров’я  такі батьки не бережуть і дітей нічому доброму не навчають.

Про кожного свого підопічного можу розповісти багато, як і про своїх вихованців, як бійців з характером. Радий, що долучаюся у Дубровиці до виховання підростаючого покоління. Є тут чудова молодь, є й батькі, які готові вкладати кошти у здоров’я дітей. Скажу відразу, що до своїх юних спортсменів я вимогливий, вважаю, що треба силу духу загартовувати змалечку, бути відповідальним перед собою і спортом. Перевантажена шкільна програма також не додає сьогоднішнім дітям здорового духу, бо опанувати такий об’єм інформації навіть дорослій людині неможливо. Коли ж дитина займається спортом, то вона має можливість стати успішною людиною, здоровою фізично і морально. Має шанс стати переможцем.

Вихованець тренера двадцяти дворічний Микола Сидорчук з Дубровиці розповідає, що радий можливості займатися спортом під опікою тренера-професіонала. «Звичайно, можна й самотужки намагатися чогось досягти у спорті, але ефективність тренувань значно зросте, якщо поряд буде талановитий майстер  – такий, як наш Антон, – каже Микола, – по-перше, він не дає лінуватися, по-друге, направить сили в потрібне русло, щоб якомога швидше побачили результат».

Наш земляк розповідає нам і про свій недавній успіх. На змаганнях у Вінниці з відкритого кубку області з ММА він посів перше місце у своїй ваговій категорії.

– Шкода, що ще небагато хлопців знають про наш клуб. Хочеться, щоб активніше долучалися до спорту і діти, і мої ровесники. Поряд з нашим тренером можна досягти хороших результатів.

Ось таку грань спортивного життя нашого району спробували ми відкрити у цьому матеріалі. Переконана, що переважна більшість наших читачів не знали про можливість займатися таким видом спорту у нашому райцентрі. Наостанок залишаємо контактний телефон тренера, з яким можете обговорити можливість займатися цим спортом своєї дитини.

Контактний тел.

Антона Радька:  066 65 22 733.

Любов КЛІМЧУК.

Виготовлення  закордонного  паспорта –

тепер  і  в  Дубровиці

Через скруту все більше українців, в тому числі й дубровичан, планують їхати на заробітки за кордон. Перше, що треба для поїздки – це, звісно, закордонний паспорт. Ще кілька місяців тому, аби його  виробити, доводилось вирушати в Сарни. Нині ж такі послуги надає і наш місцевий паспортний стіл. Яка процедура видачі та скільки коштує таке задоволення, дізнався «Дубровицький вісник».

Куди і як?

Аби одержати закордонний паспорт, слід звернутися в паспортний стіл, який нині знаходиться на третьому поверсі приміщення міської ради. Варто зазначити, що прийом з цього питання здійснюється лише в середу та суботу. При собі потрібно мати український паспорт, оригінал ідентифікаційного коду та гроші, оскільки послуга платна. Також не треба забувати й про чорнобильське посвідчення, адже завдяки йому можна суттєво зекономити. А от необхідність довідки з військкомату для чоловіків – міф, ця норма скасована ще в грудні 2013 року. Не потрібно нести й фотографії, їх роблять на місці.

Особи, які нещодавно змінили прізвище після одруження, до всього пакету документів мають додати оригінал і копію свідоцтва про шлюб. Важливо, щоб ідентифікаційний код був виданий уже на нове прізвище.

Якщо хочете біометричний паспорт, там же вам відсканують відбитки пальців. Дітям роблять відбитки лише після 12 років і то з дозволу батьків.

Після подачі документів, попередньо заповнивши заяву-анкету, необхідно уважно перевірити правильність вказаних персональних даних. Особливу увагу слід звернути на транслітерацію (написання латиницею) свого імені та прізвища. Якщо все в порядку, вас попросять поставити електронний підпис.

Заяву на отримання закордонного паспорта розглядатимуть не довше, ніж 20 робочих днів, а от якщо емігруєте за кордон на постійне проживання, то три місяці. Можна й швидше. За подвійну плату держмита й послуги паспорт зроблять за тиждень. Якщо поїздка пов’язана з лікуванням того, хто їде, або смертю закордонного родича, документ буде готовий за три дні.

Можна мати навіть два закордонні паспорти і це абсолютно законно. Наприклад, в одному стоїть американська віза, а в іншому – шенгенська. Проте другий паспорт, якщо в першого ще не завершився термін, коштуватиме дорожче.

Звичайний чи біометричний

документ?

Так звані біопаспорти оформлюються в Україні з початку 2015 року. Відтак це явище досить маловідоме  для більшості людей. Тому не буде зайвим виділити плюси та мінуси новинки в порівнянні зі звичайним документом.

Слід зазначити, що біометричний паспорт – це не пластикова картка, схожа на водійське посвідчення, як багато думають.  Зовнішньо це така ж книжечка з синьою обкладинкою, відмінність її лише у тому, що в передню сторінку вшивається електронний чіп з інформацією про власника (особисті дані, фото, відбитки пальців, оцифрований підпис).

Біометричний документ реклами не потребував. Варто було лише можновладцям сказати, що він дасть змогу їздити до країн ЄС  без віз, у людей зразу ж виникло шалене бажання зробити такий паспорт. Так, тільки в перший день, 12 січня 2015 року, документи подали 1600 осіб по всій Україні. Звісно, охочих було більше, втім через черги їм не вдалось втілити бажане. Однак більшість тоді до кінця не розібралась, що з біометрикою, але без віз шлях в Європу поки недоступний. Така можливість з’явиться лише після введення безвізового режиму, що нині для нас є примарною перспективою без остаточної дати. Тому ніякої необхідності в українців оформлювати біометричні паспорти в терміновому порядку немає.

Зараз ажіотаж значно знизився, однак українці продовжують активно виробляти документ нового зразка. Адже його складно підробити (якщо взагалі можливо), а у випадку втрати ним не зможе скористуватись ніхто сторонній. Є свої позитивні нюанси і в прискоренні процедури перетину кордону за рахунок швидкого автоматизованого зчитування даних. Та й біометричний паспорт – це технологія майбутнього, до якої можна доторкнутися вже сьогодні, щоб завтра відчути всі переваги безвізового режиму з європейськими країнами. Все-таки будьмо оптимістами.

Якщо говорити про мінуси біометричного паспорта, то варто зазначити, що більша частина проблем може виникнути саме через необережність власника: невдало зігнувши документ, можна легко пошкодити чіп. Крім цього, для людини із біометричним паспортом в’їзд до країни, звідки її депортували, - закритий. До того ж він дорожчий за традиційний аналог.

Не можна не згадати й про стереотипи та перестороги, пов’язанні з інновацією. Так, дехто вважає, що біометричні паспорти – це «знак антихриста». Адже згідно з пророцтвом, коли він прийде на землю, то всі люди отримають від нього печатку, яка буде на руці та лобі. Інші ж противники біометрії впевнені, що весь процес її впровадження  є результатом теорії змови. І завдяки тому, що кожного власника біометричного паспорта можна відстежити в будь-якій точці світу, людством значно легше керувати.

Скільки коштує?

А тепер, напевно, найголовніше питання – ціна. Як вже було вище сказано, вона залежить від виду паспорта – з чіпом і без.

Відтак звичайний закордонний паспорт, виготовлений у звичному порядку (20 робочих днів), коштує 495 грн. 47 коп. У цю суму входить державне мито (170 грн.), адміністративні послуги (87 грн. 15 коп.) та вартість бланку (238 грн. 32 коп.). Біометричний документ обійдеться в 561 грн. 47 коп., така розцінка через дорожчий бланк – 304 грн. 32 коп. В кого є діюче чорнобильське посвідчення, той звільняється від сплати держмита.

Термінове (у межах 7-ти робочих днів) виготовлення закордонного паспорту обійдеться у 818 грн.  62 коп. –  з електронним носієм інформації і 752 грн. 62 коп. –  без електронного чіпа.

Між іншим, упродовж кількох років в Україні точаться дискусії про те, скільки насправді має коштувати закордонний паспорт. Юристи і громадські активісти в один голос запевняють: вартість документа для виїзду за кордон – 170 грн.

Більше того, є непоодинокі випадки, коли активісти доводять це на практиці через суд. Зокрема, в одному із рішень подібної справи Верховного суду йдеться, що «державне мито у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів громадян (170 грн.) покриває вартість витрат, пов’язаних із видачею громадянам закордонного паспорта (у тому числі – і вартість бланка). Тому немає підстави вимагати повторної плати тих самих дій (послуг) на основі іншого нормативно-правового акту».

Втім такі ініціативи є лише можливістю встановити справедливість та домогтись законності, однак аж ніяк не заощадити. Адже витраченні сили, нерви та й кошти врешті-решт в процесі суду обійдуться значно дорожче, ніж «завищена» вартість закордонного паспорта.

Підготувала Леся КОНДРАТИК.

* Презентація книги

«ТРАДИЦІЇ ПОЛІСЬКОГО СЕРПАНКУ»

15 березня у актовій залі Рівненського обласного краєзнавчого музею відбулася презентація книги Лариси Костюк та Уляни Букайло «Традиції поліського серпанку».

Організатором презентації виступив Рівненський обласний центр народної творчості і вів її директор центру Феодосій Васєчко.

Про значення серпанку як візитівки Дубровиччини, проблеми відновлення серпанкового ткацтва та історію створення книги розповіли автори видання Лариса Костюк, кандидат історичних наук, доцент кафедри культурології та мистецтвознавства РДГУ, Уляна Букайло, вчитель Крупівської ЗОШ І-ІІ ступенів та Ольга Мойсюк, кандидат мистецтвознавства, завідуюча організаційно-методичним відділом РОЦНТ.

Участь у презентації взяли і виступили з вітальним словом до авторів і всіх присутніх (а зала була вщент заповнена людьми, не байдужими до цього виду мистецтва) заступник голови Рівненської ОДА Олександр Савчук, в.о. начальника обласного управління культури і туризму РОДА Світлана Хомяк, завідувач кафедри культурології і музеєзнавства РДГУ, професор Володимир Виткалов, директор КЗ «Рівненський обласний краєзнавчий музей» Олександр Булига, завідувач відділу етнографії обласного музею, заслужений працівник культури України Алла Українець, начальник районного управління культури Дубровицької РДА Наталія Мозоль, а також заслужений майстер народної творчості України Ніна Рабчевська.

Між виступами науковців та посадових осіб своє мистецтво продемонстрував народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль «Берегиня» Крупівського сільського будинку культури.

Про саму книгу. Вона – результат багаторічних досліджень авторами творчості крупівських майстринь і підсумок І Всеукраїнської науково-практичної конференції «Проблеми збереження і популяризації національних традицій серпанкового ткацтва у сучасній Україні», що проходила 11-12 вересня 2015 року у с. Крупове та у Рівненському обласному краєзнавчому музеї.

Це видання – творче намагання представників педагогічного складу західноукраїнської інтелігенції відновити в пам’яті краян минулий культурний досвід, що чимало сотень років побутував на наших землях. Мова в ній іде про унікальний вид декоративно-ужиткового мистецтва – поліський серпанок – вид художнього ткацтва, з яким пов’язана минула слава північних районів Рівненщини і Дубровиччини зокрема. У книзі розкрито сутність цього виду мистецтва, його основні форми прояву, а також на прикладі творчого доробку провідних ткаль села Крупове, заслужених майстрів народної творчості України Уляни Кот, Ніни Рабчевської, Ніни Дем’янець, народного майстра декоративно-ужиткового  мистецтва Ольги Придюк проаналізовано художні здобутки в цьому виді національного рукомесла.

Значна частина матеріалу відображає процеси відродження, збереження і побутування серпанкового ткацтва, переростання ткацтва з ремесла в художню творчість. У книзі подано достатньо оригінальний візуальний ряд, який допоможе краще зрозуміти специфіку цього виду художньої діяльності та побачити зразки оригінальної мистецької роботи вищеназваних майстринь.

Характерною ознакою цієї книги є також і її документальність, знання авторами специфіки життєдіяльності краю, носіїв його культурної спадщини, ментальних ознак населення Полісся загалом. Але головне в ній – бажання авторів, які значною мірою причетні до окреслених у виданні питань своїм народженням та різноплановою участю у функціонуванні традиційної культури північних районів Рівненщини, донести до читача оригінальну спадщину своїх земляків, розкрити в книзі все те, що багато віків зберігалося й культивувалося на цих історичних землях України.

Книга, а надто вдало підібраний авторами візуальний ряд, допоможе усім, кому не байдужі регіональні культурно-мистецькі проблеми, краще пізнати Дубровиччину і стане ще однією сходинкою на шляху розбудови культурного майбуття нашого краю, то тим паче, що останнім часом порушується питання про внесення серпанку до культурної спадщини ЮНЕСКО.

Знаменно, що рецензентами видання є Марта Токар, професор Львівської національної академії мистецтв, заслужений діяч мистецтв України і вже згадувана завідувач відділу етнографії КЗ «Рівненський обласний краєзнавчий музей» РОР, заслужений працівник культури України Алла Українець.

І ще. Завершуючи презентацію, Феодосій Васєчко повідомив, що 23 березня у Львові в палаці Потоцьких відкривається перша виставка серпанку, в якій також будуть представлені вироби крупівських майстринь.

Алла ЛОТОЦЬКА.

МАТЕРІ

Ще вдень така рухлива і метка,

А вночі, кажете, усе не спиться?

Ой доле материнська, нелегка,

Хай кольоровий сон тобі присниться.

              Що діти всі щасливі і в добрі,

              І все у них в житті вдається,

              Що внуки-правнуки ростуть в теплі,

              І Матір Божа все до них сміється.

Що в душах їхніх завжди буде рай,

І одне одному вони в підмозі,

Що зло навік зайде за небокрай

І вже вернутися буде не в змозі.

              Хай буде так. І спокій у душі,

              У Вашій, мамо, запанує врешті.

              Робота всяка зробиться. Лишіть

              Всі думи й усміхнетеся нарешті.

А нас пробачте, просим, за слова,

Що мовлені були коли бездумно,

Нехай образа в серці не сплива,

Благословіть на вчинки нас розумні.

              Бо нива довга Вашого життя

              Так рясно всіяна була сльозами.

              Нащадків Ваших книга вже буття

              Хай буде зрошена весни дощами.

Вони – життя, добробут й мир,

Що так є необхідні в цьому світі.

Живіть же, мамо, ще багато літ

У спокої душевнім і веснянім цвіті.

Уляна БУКАЙЛО, с. Крупове.

     «Любов – це ремісія буднів»

Як часто ми марно нарікаємо на життя, не усвідомлюючи всю його цінність. І лише біда чи якась неприємність змінюють наші погляди та установки. Однак велике щастя, коли до цієї істини підштовхує не лихо, а певна людина, подія чи навіть прочитана книга. Відтак талановита дівчина Мирослава Сахвон спробувала у своїй повісті «Ремісія», презентація котрої нещодавно пройшла в Дубровицькому НВК «Ліцей-школа», показати, наскільки дорогою є кожна прожита хвилина. Тож про книжку, власні сподівання та плани юна письменниця розповіла «Дубровицькому віснику».

Розкажи загалом про сюжетну лінію повісті для читачів, котрі ще не знайомі з твоєю творчістю.

Багатий спадкоємець Тоні Левицький, випускник київської елітної гімназії, безнадійний романтик, який любить спорт і музику. Але несподіване онкозахворювання за короткий час змінює погляди на життя і його самого. Перебуваючи в онкодиспансері, він знайомиться з художником-початківцем Марком та юнкою у сірому – Нікою, в яку закохується з першого погляду. Чи зможуть молоді люди протистояти страшній хворобі? Чи стане спасінням палке юнацьке кохання? Відповідь на ці питання читачі зможуть знайти в моїй книзі.

Тематика однозначно не з простих. Що тебе спонукало до написання саме про онкохворих?

Чесно кажучи, ця тема не є новою. Багато письменників зараз описують кохання у подібних неформальних ситуаціях. Ідея повісті з’явилась спонтанно. Я побачила сюжет про молодого художника, якому необхідно було зібрати захмарну суму на лікування, довгий час не могла його забути. На щастя, зараз з ним все добре. Втім якраз його історія мене й надихнула.

Назва твоєї книги «Ремісія», чи має таке найменування ще якийсь підтекст, окрім прямого значення?

Ремісія – це тимчасове полегшення під час хвороби. Думаю, кожен читач відшукає для себе власний підтекст. Хоча останні рядки книги звучать так: «Любов – це ремісія буднів. Любов – це завжди біль разом із ліками. Любов – це катетер із щастям у душу».

Написання книг про якісь складні речі завжди вимагає більшої віддачі почуттів та моральних сил? Наскільки складно тобі було писати про рак?

Важкими стали пошуки інформаційної бази, вивчення процесу лікування, на жаль, з наукового вектору там не все так просто. Морально теж було важко. Недаремно говорять, що мистецтво – це біль. Страждає або митець, або читач. У цьому випадку страждають обоє.

Часто головного героя літературних творів автор в певній мірі  «списує» з себе? Тому, що схожого у тебе з Тоні Левицьким?

З Тоні ми «кореші». Він «писався» з мого хорошого друга. Ми з ним дуже схожі своїм баченням життя, характером, хоча, безумовно, Тоні має і якості, які хотілося б мати мені. А загалом у всіх героях моєї книги кожен підліток зможе знайти себе. Егоїзм, замкнутість, амбітність, безпечність, добродушність, цинізм – мікс характерів сучасної молоді.

Пережиті емоції  так чи інакше впливають на автора? Тому як тебе змінила твоя ж книга?

Книга навчила мене тому, що завжди треба сподіватись на людину у дзеркалі. Морально я відчувала екзальтацію, тобто піднесення, бо змогла втілити одну із своїх чисельних ідей.

А є якась улюблена фраза чи уривок, які відображають всю суть повісті? Зацитуй, будь ласка.

Я слідом за Марком подивився у вікно. Там гралася мама з тим самим хлопчиком, якого стригли перед моїми очима. Малий бігав, радів і сміявся. Від його чистої посмішки всі навколо веселішали, навіть народ, який втратив цю функцію у ході лікування.

– У Андрія остання стадія раку крові, а він сміється через силу, гасає, радіє всьому. А ми що? У нас все тлен: треба якісь речі, типу крутої техніки, гроші, розваги. Я зараз живу від процедури до процедури і радію кожній хвилині, як цей хлопчик.

– Ми не вміємо жити.

– Не вміємо, Тоні.

Як сприйняли читачі твою роботу? Активно звертаються, аби придбати?

Звертаються, звісно, проте я ще no name («без імені», поки не відома – ред.), не було грандіозного піару. Але це дуже приємно, коли тебе читають. Мої книги вже в Копенгагені, Львові, Києві, Рівному у руках земляків.

Загалом, який посил повісті? Чому вона вчить та на що вказує людям?

Головний посил – жити, все просто. Дійсно жити, а не існувати.

Хто був спонсором та помічником у виданні книги, кому подякуєш?

До мене додалась у друзі чудова жінка – Ірина Бабій, редактор видавництва «Твори», я переглянула її спільноту, прочитала коментарі, зрозуміла, що це не «шарашкіна контора» і почала думати про реалізацію задуму. Декілька місяців просто зволікала – то грошей не було, то різні справи заважали. Втім мрія є мрія, тому діставши сяк-так кошти, ми розпочали співпрацю. Чекала я недовго, проблема була лише у моїй фінансовій спроможності.На жаль, в Україні молодому письменнику надзвичайно важко.Я наївно думала, що написавши книгу, переді мною відчинять двері всі видавництва, і простягнуть гаманці спонсори. Однак не сталося, як гадалося. У виданні допомогла мама, саме вона – мій головний піарник, спонсор і критик. Тому я дуже дякую їй за все.

Які труднощі ще, окрім фінансів, траплялися у процесі написання та опублікування?

Мої дві головні проблеми – це лінь і дизайн. Буває, що стільки крутих ідей з’являється, але ж є чудовий день «завтра», котрий зазвичай і губить всі задуми. Тому треба просто переступати через себе, бо під лежачий камінь, як відомо, вода текти не буде. Також були невеликі нюанси з обкладинкою і редакцією, але дякую Клюйко Галині Миколаївні та Деменко Тетяні Миколаївні за допомогу.

Коли та як почала творити? Хто був першим читачем твоїх робіт?

Займаюсь творчістю ще з тих часів, коли навчилась писати, але от осмисленно – роки два. Мама стала моїм першим читачем, але я боялась показувати свої ранні вірші, ховала блокноти, як якийсь дисидент.

Цікаво, а на папері ти інша, ніж в житті?

Часто в реальності мені бракує впевненості, але на папері я – бунтар, така проекція допомагає мені стати кращою. Якесь індивідуальне вдосконалення. Хоча, якщо чесно, ніколи над цим не задумувалась, треба занотувати.

А що зазвичай надихає на творчість?

Абсолютно все надихає – люди, вчинки, емоції, події. Взагалі натхнення – це спонтанна річ. Ніколи не знаєш, де воно тебе «накриє» – чи в магазині, чи посеред вулиці, чи на парі з англійської.

Які автори є твоїми кумирами, на кого рівняєшся?

Зачитуюсь поезією сучасних молодих авторів –  Діми Птіцамі, Олека Ніколассона, Мирона Федорова, на них і рівняюсь. А от у прозі прагну індивідуальності.

А що читаєш зараз? І взагалі – ти великий «книгоїд»?

Нині читаю Харукі Муракамі. Себе назвати великим «книгоїдом» я не можу, тому що відшукати дійсно цікаву пізнавальну книгу для мене це, неначе знайти копійки для здачі нашим продавцям після свят. Але вони таки трапляються.

Від чого також отримуєш задоволення, чим ще цікавишся?

Фізично самовдосконалююсь, «шукаю дзен», хочу нарешті зайнятись музикою. Безмежно люблю її, це реально мій наркотик.

Чим будеш надалі дивувати читача? Є якісь творчі плани, можливо, навіть уже готові матеріали?

Планів на десять років вперед, літом планую знову написати книгу і збірник оповідань. Банально, але річ у часі та натхненні. Наступна книга буде лютою та незвичною, це вже без перебільшення.

Ти закінчуєш школу. Продовжуватимеш розвиватися  на відповідній творчій спеціальності?

Гуманітарій – це вирок, я вважаю, що нічого краще письма у мене не виходить. Кожен повинен займатись тим, чим йому слід. Я знайшла себе.

І насамкінець, які мрії та сподівання на майбутнє?

Не буду розповідати довгих  тирад. Просто елементарно хочу щастя.

Спілкувалась Леся КОНДРАТИК.

Мистецький звіт – це сходинка роботи і творчості

Святковий весняний настрій панував у неділю в районному будинку культури. 13 березня тут пройшов обласний огляд-конкурс учнівських та викладацьких творчих колективів Дубровицької музичної школи. Юні музиканти та їх наставники презентували на суд журі і глядачів низку чудових класичних, сучасних інструментальних творів, звучали і ліричні пісні. Свято мистецтва, яке подарували вихованці школи та їх викладачі, пройшло на високому рівні. Без сумніву, цей творчий звіт вкотре продемонстрував, що Дубровицька музична школа була і залишається невичерпним джерелом творчості, таланту і натхнення.

До вашої уваги пропонуємо кілька невеличких інтерв’ю з учасниками цього дійства. Для кожного з наших співрозмовників музика – це стан душі і духовна складова їх життя.

Ансамбль гітаристів (викладач Наталія Ярмошевич. Учасники: Легкий Ярослав, Васінський Андрій, Мартинчик Андрій, Цвар Геннадій, Новик Юлія, Полюхович Михайло.

 – Про своїх вихованців хочу сказати теплі слова, як і про юних музикантів, так і про щиру і добру юнь. Всі – учні міських шкіл (окрім Юлі), – розповідає вчителька Наталія Володимирівна. Думаю, що навчання у нашій школі стане для них хорошою сходинкою і у творчому напрямку, і у плані самореалізації особистості. Рада, що в сірій буденності нашого життя душі цих дітей зігріває музика. От Юля Новик, до прикладу, вже студентка Рівненського музичного училища. Приїхала разом з нами виступити на районній сцені. Юля – одна з моїх кращих учениць, завжди була активною в усіх конкурсах як районних, так і обласних, гарно навчалася, отож не дивно, що обрала саме таку життєву стежку. А Ярослав Легкий вже закінчив музичну школу по класу баяна, але прийшов до нашого навчального закладу ще раз – навчитися грі на гітарі. Він також активний учасник шкільних конкурсів, загалом всі мої юні гітаристи – неординарні особистості, які прикрашають своєю грою багато шкільних і районних заходів.

Я також вихованка Дубровицької музичної школи (клас домри), щиро вдячна викладачці Ніні Адамівні Придюк, яка вела мене стежкою музичного мистецтва. Згодом я закінчила Дрогобицьке музичне училище. Рада, що вже 15 років допомагаю пізнавати світ музики нашим юним землякам. Будучи студенткою, брала активну участь у всеукраїнських фестивалях, зокрема у «Червоній руті». Зараз пишу авторські пісні. Дякую Богу, що моя донька разом зі мною їх виконує і також небайдужа до мистецтва, пісні, музики.

Від авт: до речі, донька пані Наталії – Божена Драган була відзначена цього дня членами журі за чудове виконання укранських ліричних пісень.

Олександра Дячук, учениця 3 класу музичної школи (фортепіано), викладач Інна Кренько.

Дуже люблю музику, особливо твори Баха. Для мене гра на фортепіано – це цілий цікавий світ. Особливо подобається виконувати варіації (музична форма, що містить кілька частин (варіацій), що являють собою змінену першу частину (тему). Маю вдома вдячних слухачів і критиків. Особливо прискіпливо слухають мене мама і бабуся, які і прищепили мені любов до музики. Але найбільш подобається бути наодинці з інструментом, коли тільки звуки і я. Дуже люблю свою музичну школу, викладачів, друзів і мрію стати професійним музикантом.

Ірина Конончук, Тамара Юрко, Любов Конончук, викладачі по класу скрипки.

Розповідає Ірина Конончук: – Нам, з Тамарою приємно стояти на сцені поруч зі своює вчителькою. Саме Любов Геннадіївна у свій час прищепила любов до музики і відкрила нам чарівний світ скрипки. Зараз ми відкриваємо цей дивовижний світ своїм вихованцям, але приємно, що поряд працює наша мудра і талановита вчителька. З нею можна завжди порадитись і залучитися її підтримкою. Оця невидима нитка, що зв’язує учня і вчителя, супроводжує нас все життя.

  Я не уявляю себе в іншій професії. Музика – це моє, дякую Богу, що віднайшла себе у житті і присвятила саме її Величності Музиці свою роботу. Це не просто мій фах. Це і моє хоббі, і стан моєї душі. Цікаво, що у моїй родині не було музикантів, я сама попросила маму мене привести до музичної школи, просто рівнялася на подружку, яка вже записалася туди. Мабуть, треба дякувати і їй, бо своїм прикладом подруга пробудила в моїй душі бажання навчатися музиці. Щиро ціную наш навчальний заклад, своїх колег і вихованців, ми, як одна родина, яка живе у світі мистецтва. Взагалі ж музика об’єднує людей і робить наш світ більш прекрасним. Думаю, завжди батькам треба підтримувати в дітях іскру творчості і їх бажання навчитися грати на певному інструменті. Це робить душі більш щирими і світлими.

Від автора: Звісно, що є у колективі музичної школи, яку очолює досвідчений  Микола Головін ще багато чудових учнів і викладачів. Про їх мистецтво та життєві шляхи будемо розповідати після наступних мистецьких зустрічей.

Додамо, що цього дня на святковому концерті був присутній Роман Янківський - представник Віктора Ничипоровича М’ялика, за сприяння якого (та з ініціативи міського голови) нещодавно у Дубровицькій музичній школі було замінено всі старі вікна на нові енергозберігаючі. Цього дня від імені благодійника Роман Юрійович щиро привітав всіх учнів, викладачів та їх батьків зі святом музики і зазначив, що приємно вражений творчістю юних талантів Дубровиччини. Аби і надалі підтримувати творчі починання юних музикантів від Віктора М’ялика, він передав їм матеріальну допомогу на розвиток закладу.

Спілкувалася Любов КЛІМЧУК.

Ліпше  один  раз  побачити,  ніж  сто  разів  почути

Саме за таким принципом діють й в ДП «Висоцький лісгосп», організовуючи навчальні семінари з нагальних виробничих питань. Ось і днями тут пройшло таке навчання, на якому лісничі та майстри лісу ділилися власними надбаннями з організації весняної лісокультурної кампанії та протипожежного захисту лісових насаджень. Недовге теоретичне заняття закріпили на практиці – об’їхали всі лісництва господарства, щоб кожен керівник ключової ланки лісового господарства міг так би мовити й про себе заявити, й в колег повчитися.

За задумом директора лісгоспу Віталія Суховича, кожне лісництво господарства – невеличке автономне підприємство, яке має бути самодостатнім. Головний управлінський менеджер підприємства робить ставку на далеку перспективу – тому ритмічність лісовідновлення у Висоцьку планують з наростаючим результатом. Щороку тут створюють понад сто гектарів нових лісів. Цьогоріч ця цифра, без врахування  доповнення лісонасаджень минулих років, становить 110 гектарів. Тож думка, що лісівники безгосподарно «проріджують» зелені легені планети дуже й дуже хибна. За словами головного лісничого Сергія Костючека, лише за останні роки лісовий фонд господарства навпаки зріс на 360 гектарів внаслідок заліснення переданих йому на баланс колишніх земель агроформувань та неугідь.

На сьогоднішній день в господарстві уже посаджено 75 га, при цьому на лісокультурні ділянки було і буде висаджено близько 1,1 млн.шт. сіянців та саджанців деревних порід, в основному сосни звичайної як основної лісоутворюючої породи нашого Полісся, а також дуба, берези, плодових та чагарникових порід. 

На зрубах площею 40 га, де неможлива посадка лісу через надмірну їх зволожуваність, проводяться роботи зі сприяння природному поновленню, шляхом мінералізації грунту та посіву насіння сосни біля пнів та на мікропідвищеннях.

Разом з тим упродовж останніх років у лісах Полісся України загалом і нашої області зокрема активізувалися лісопатологічні процеси, які стали хронічними та призводять до всихання соснових насаджень. У багатьох насадженнях всихання відбувається швидкими темпами, протягом одного вегетаційного періоду.

Дані процеси є наслідками, як стверджує ряд науковців, глобальних кліматичних змін на нашій планеті. Процес всихання соснових насаджень на Поліссі виявляється типово. Спочатку він має дифузний характер (всихають окремі дерева), пізніше – всихання стає дифузно-груповим (всихають окремі групи дерев більш-менш віддалені на площі виділу), а на кінцевій стадії розвитку хвороби всихання охоплює значну частину деревостану. Всихання має верхівковий характер і відбувається за такою схемою: верхня частина крони дерева спочатку рідіє, потім хвоя на верхівці дерева жовтіє, згодом пожовтіння або побуріння хвої охоплює більшу частину крони, причому хвоя не опадає, і врешті-решт дерево гине. У перерізах скелетних гілок і кронової частини стовбура наявні ознаки ураження шкідниками. Розвиток хвороби у живих деревах може призвести до їх ослаблення, а у зрубаних – до погіршення якості деревини.

Часто можна чути, що лісівники нераціонально підходять до лісозаготівель, вирізаючи ліс, котрий ще не досяг стиглості. Але мало хто знає, чому таке відбувається. На жаль, наші ліси так само погано переносять спеку, як і люди. Наслідком глобального потепління стають масові ураження лісових насаджень шкідниками та загальне послаблення так званого «лісового імунітету». Ми побували на лісосіках у Миляцькому, Більському та Золотинському лісництвах. Тут проводять суцільні рубки на ділянках, що досягли стиглості, та суцільні санітарні рубки пристигаючого лісу, що уражені кореновою губкою. Ми наочно пересвідчилися, що навіть ззовні здорове дерево, може виявитися приреченим, якщо в нього почала всихати крона.

У перерізах скелетних гілок і кронової частини стовбура наявні ознаки ураження «серцевини» шкідниками. Симптомами захворювання лісу є синява (посиніння) деревини. Хвороба має гострий характер і протікає стрімко, до повного всихання дерева минає лише один вегетаційний період.Подібні процеси всихання соснових деревостанів нами відмічені практично на всій території лісгоспу. На даний час речовини та хімічних препаратів для боротьби з лісовими хворобами немає, єдиним способом недопущення їхнього розповсюдження є проведення суцільних санітарних рубок та спалювання порубкових решток.

Тож, як бачите, лісівники вдаються до санітарних рубок вимушено. Адже чим коротший період від виявлення осередків захворювання до їх ліквідації, тим кращими є перспективи збереження насадження. Невчасно проведені санітарні рубки без урахування темпів поширення хвороби призводять також до значних економічних втрат.

Для створення високопродуктивних лісових насаджень необхідний якісний посадковий матеріал, вирощування якого проводиться на тимчасових та постійних розсадниках лісництв, загальною площею 2,1 га, що повністю забезпечує потреби в посадці та доповненні лісових культур, а також для проведення робіт з озеленення. Для закладки посівного відділення використовується насіння власної заготівлі. В цьому році заготовлено 110 кг насіння сосни. Крім сосни, на розсаднику вирощуються сіянці дуба, яблуні, аронії, груші, айви, шипшини, черемхи, які вводяться в лісові культури шляхом посадки вздовж доріг, закладаються ремізи.

Після закінчення весняних лісовідновчих робіт роботи на створених  ділянках лісових культур, на розсадниках не припиняються. Адже для того, щоб виростити якісний посадковий матеріал, високопродуктивні насадження, необхідно доглядати ніжні сходи деревних рослин  в розсаднику, посаджені саджанці на лісокультурних площах протягом всього вегетаційного періоду. Всі ці роботи в лісництвах виконують лісокультурниці – люди, котрі з року в рік віддають свій труд на відновлення лісу. Особливу подяку за працю заслуговують лісокультурниці Щур Галина, Шиманська Тетяна, Бугай Надія, Серко Ірина, Янковець Ольга. Руками цих людей вирощено і посаджено та доглянуто десятки тисяч молодих саджанців дерев.

Інший невід’ємний напрям роботи лісівників – збереження лісів від самовільних рубок та лісових пожеж. З огляду на тенденцію до глобального потепління саме останнє набирає все більшої актуальності.

Загальна площа лісового фонду ДП «Висоцький лісгосп» становить 33,4 тис. га., в т.ч. 76% складають шпилькові насадження. Лісові масиви характеризуються середнім класом пожежної небезпеки. Охорона лісів лісгоспу здійснюється всіма 6-ма лісництвами, до складу яких входить 6 майстерських дільниць, розділених на 30 лісових обходів. На території держлісфонду господарства за пожежонебезпечний період 2015р., що видався вкрай напруженим, адже температура на грунті подекуди сягала 60 градусів Цельсія, лісових пожеж не допустили. Для запобігання загорань лісу було влаштовано 241 км мінсмуг, доглянуто – 810км, перекрито позапланових доріг 68 км, встановлено наглядної агітації 51 шт.

З метою профілактики лісовим пожежам цьогоріч було влаштовано нових мінералізованих смуг 195 км, доглянуто за мінералізованими смугами та розривами на площі 338 км. Створення нових насаджень та охорона мінсмуг тут розглядається в комплексі, ми побачили це на прикладі всіх нових лісонасаджень.

Також з метою підвищення мобільності протипожежних постів в кожному лісництві лісову охорону забезпечено мотоциклами та обприскувальними ранцями для боротьби з лісовими пожежами «Єрмак».  Проте, за словами Сергія Костючека, підприємство не збирається зупинятися на цьому – ставиться за мету, щоб мотоциклом був забезпечений кожен майстер лісу.

Має лісгосп солідний парк пожежних автомобілів,  вже в цьому році придбано ще один УАЗ, на базі якого буде облаштовано протипожежний модуль, оснащений мотопомпою.

Наскільки серйозно тут підходять до охорони лісових масивів ми побачили у Миляцькому лісництві. Такому порядку, в якому зберігає протипожежний інвентар лісничий Максим Гура, мабуть, позаздрив би навіть військовий гарнізон. «Ми підмітили, як це роблять наші білоруські колеги, тож вирішили застосувати таку практику й у себе», – розповідає молодий лісничий.

До слова, основна маса керівників середньої ланки лісгоспу – молоді кадри. «Молодим у нас дорога», – жартує досвідчений інженер Ольга Вальковець.

Молодим спеціалістом можна вважати й майстра лісу  Людмилу Серко з Озерська. Вона – єдина жінка-майстер лісу. У лісовій галузі має солідний стаж, але у Висоцькому лісгоспі працює лише кілька місяців. Досі керувала подібною ділянкою роботи у СЛАПі. «Ритм і напруга у цих двох підприємствах зовсім інші, бо й об’єми дуже різняться», – каже Людмила Панасівна. Зізнається, що жінці на її посаді непросто. Але судячи з усього, пані Людмилі вона посильна. Бо саме під її орудою заліснюється одна з найбільших площ в  усьому лісгоспі. Активно сприяють майстрові лісу в цьому озерські школярі на чолі з своїм директором Анатолієм Серком.

Всі вищеназвані фактори сприяють кінцевому результату виробництва. Адже основним завданням, яке вирішує колектив Висоцького держлісгоспу повсякденно, окрім вирощування і збереження лісів, є ефективне і раціональне використання деревини. Джерелом надходження коштів держлісгоспу є заготівля та реалізація лісопродукції. За 2015 рік від усіх видів рубок тут заготовили 53,5 т.м³ ліквідної деревини.

Обсяг реалізації за 2015 рік склав 44798 тис.грн., в порівнянні з попереднім роком темп росту зріс на 132,1 відсотка і склав 10893тис.грн.

Ріст обсягу реалізації досягнуто за рахунок комплексного і раціонального використання лісосировинних ресурсів, випуску конкурентноспроможної продукції, а також завдяки збільшенню ціни знеособленого кбм реалізованої деревини з 618 грн. в 2014 році до 840 грн. в звітньому 2015 році, що становить 135,9 відсотка. Нарощення обсягів реалізованої продукції в результаті високоефективного ведення лісогосподарського виробництва, забезпечення належної організації праці, дозволило збільшити продуктивність праці в порівнянні з попереднім роком на 132,1 відсотка. Рівень реалізації на одного працюючого за 2015 рік склав 300657 грн.  

Проведені заходи з оптимізації чисельності, вдосконалення систем та форм оплати праці дали можливість забезпечити рівень середньомісячної заробітної плати на одного працівника в еквіваленті повної зайнятості на рівні 6402 грн., ріст до минулого року склав 144,0 відсотка.

Одним з важливих пріоритетів діяльності лісгоспу є вкладання капітальних інвестицій  в придбання основних засобів. Для оптимізації структури витрат на транспортування деревини, підприємство перейшло на більш економні транспортні засоби на навантаженні та вивезеня лісопродукції – сортиментовози марки “Веймер” За звітній рік підприємством за рахунок власних коштів було придбано основних засобів на суму 2578 тис.грн.,в т.ч. придбано трактор МТЗ-82, напівпричіп лісовозний тракторний, гідравлічний кран-маніпулятор, автомобіль ГАЗ, 3 автомобілі ВАЗ, автомобіль УАЗ, 12 мотоциклів для лісової охорони, культиватор.

За 2015 рік підприємством сплачено до зведеного бюджету різних податків та зборів у сумі 6364,6 тис. грн., що на 2421,2 тис. грн. більше минулого року. Зокрема, фактично сплачено податку на додану вартість1234,4тис.грн., більше до минулого року на 915,9 тис.грн., податку на прибуток 511,5 тис. грн., що на 128,4тис.грн. більше минулого року, плата за використання лісових ресурсів склала 2753,6 тис.грн.,що на 796,3 тис.грн. більше ніж за 2014 рік.

Все це – результат злагодженої роботи величезного колективу однодумців, постійного самовдосконалення кадрів, чому, до слова, сприяють й такі от семінари, на якому мені нещодавно довелося побувати.

Людмила РОДІНА.