Коли щастя – любов до України

Про історію України розповідають пам’ятники та пам’ятні місця, а також свідки історичних подій. Вони як цілюще джерело, з якого п’ємо духовність і черпаємо сили, щоб творити сьогодення.

 Ми пишаємося за українців, які своє життя поклали на вівтар становлення держановсті і проявили свою синівську любов до землі не на словах, а на ділі.

22 лютого громадськість району, спільно з ветеранами визвольних змагань, вшанувала пам’ять  першого сотенного УПА Івана (Григорія) Перегійняка – «Коробки», могила якого знаходиться в дубовому урочищі між селами Бродець та Вербівка. Вшановуючи сотенного, цього дня ми згадали і наших земляків, які віддали своє життя на Революції Гідності, Героїв Небесної Сотні, наших земляків, що загинули на Сході, які теж прагнули щастя українській землі і віддали за свої світлі помисли найцінніше – життя.

У своєму виступі я наголосив, що втратили жителі району на початку року ще одного нашого патріота – земляка, багаторічного в’язня  сталінських концтаборів Андрія Максимовича Скибана з Орв’яниці, отож загадали і пом’янули ми і цю мудру, добру людину, яка відійшла у вічність. Вшанували  ми і Олену Телігу, українську поетесу, яка була розстріляна разом зі своїм чоловіком і колегами (Іван Рогач, Володимир Багазій тощо) у Бабиному Яру 21 лютого 1942-го.

Кожна епоха плекала своїх синів і доньок-патріотів, які відійшли у небо, як мученики української історії. Наша хвилина мовчання у пам’ять про цих людей – це була розмова серця з Богом.

Свої думки про історію і сьогодення України, про любов до нашого краю сказали Степан Бакунець (славетний ветеран УПА), Віталій Андрусенко (голова районної організації УНП). Іван Єрмійчук з Сельця та Тетяна Васькевич з Орв’яниці прочитали власні віршовані твори на знак шани до всіх патріотів землі української. Дякуємо їм за поетичний талант та приємне спілкування.

Як багато думок викликає одинока могила Коробки неподалік Висоцька. Бездоріжжя не дає можливості сюди не то що комфортно доїхати, а й навіть дійти. Не дивно, що рідко жителі району відвідують це історичне місце. Але радий, що бодай двічі на рік буваємо тут ми, члени  Всеукраїнського об’єднання ветеранів,  представники районних організацій «Свободи» та УНП.

Вірю, що прийде час і це пам’ятне місце буде належно вшановане і упорядковане місцевою владою, долучаться до цього і представники учнівської молоді, адже історію неможливо любити лише на словах.

Вшановуючи пам’ять Івана (Григорія) Перегійняка, ми низько вклонилися і сотням безіменних синів, які полягли в рідну землю безталанної України у різні часи. Смілі повстанці, не страхаючись, з Богом воювали за віру і волю України, дух в них був нескорений. Бо знали, що немає більшого щастя в житті, як любити і служити Україні…

Щоб вірно орієнтуватися в своєму житті, щоб бути освіченою людиною, треба вивчати минуле свого українського народу,  історію визвольних змагань. Тоді будемо мати твердий корінь свого життя. І ніхто не зможе нас перемогти.

Історична довідка: Іван (Григорій) Перегійняк, пс. «Коробка», «Довбешка» народився в 1910 році в с.Старий Угринів, Калуського району, Івано-Франківської області. Політв’язень Берези-Картузької, польського концентраційного табору. Командував операцією зі звільнення  Володимирця  від німців, яка завдяки командному хисту командира була успішно виконана. Загинув 22.02.1943 року у бою з німецькими окупантами поблизу с. Бродець.

Василь Яремчук,

голова районної організації ВОВ.

* * *

Я теж мала можливість вперше побувати там. Ідучи лісом, я уявляла собі звичайну могилу з хрестом. Але коли наблизилися до місця, я побачила великий курган, на якому майоріли повстанські прапори. І вперше для себе відчула подих тих подій, здавалося в ту мить, сам і ліс принишк у покорі і скорботі. З вітальним словом звернувся до присутніх голова Всеукраїнського  ветеранського осередку – Яремчук В.З. Прозвучала спільна молитва – Отче наш, за нею – хвилина мовчання у пам’ять про всіх полеглих тоді і тепер. А потім були спогади найстаршого  із нас – Бакунця С.С. Слухаючи його розповіді про ті страшні буремні роки, про їхнє перебування в лісі, я мимоволі порівнювала теперішніх хлопців, що воюють на Сході. Майже однакові умови, однакові ситуації – навіть смерть! Однакова.  Важко йому було говорити про ті події, бо ще багато чорних і білих плям в історії тієї війни, все ж оптимізм лунав у його  голосі. Бо мета у них була одна – вільна, незалежна Україна, в якій кожен громадянин жив би по совісті і в мирі. Продовжив розмову Андрусенко В.С. про нинішнє покоління, яке  пам’ятатиме всіх своїх героїв. І мимоволі напросилася поезія  про події минулі та теперішні.

Розмова та спогади лунали і лунали. Багато чого я відкрила для себе. А ще я зрозуміла, що мало знаю про повстанців свого краю, їх роль у становленні суверенної незалежної держави. Все ж переконую себе в тому, що їхній подвиг повторюється тими хлопцями, що на Сході. Лишається ствердити: «Слава Героям!».

Тетяна ВАСЬКЕВИЧ.