пʼятниця, 31 липня 2015 р.

БАГАТСТВО  ДУШІ
Більше плакать не буду, не треба!
Нехай вітер осінній гуде.
Нехай в сизім диму листопада
Навіть сад сиротливий цвіте.


Кожна людина у цьому житті несе свій хрест, і має свою дорогу.
Дивовижне і незбагненне людське життя. Одна людина з’явиться на світ, ніби зірка сяйне – освітить темне небо людського буття, а інша – мов тоненькою лозиною випише своє життя по воді, а за мить і слід щезне. Людина починається з любові. А любов виростає з дитинства. Виростає з лагідного дотику маминих рук і ласкавого маминого слова, з веселки на небі, з квітки і вишні або яблуні під вікном, з рідної землі. Вона дарує нам парость життя, обожнює втаємничену душу природи. Все це вмістилося в душу моєї героїні.
Галина Павлівна Дончиць народилася і зросла в с. Залішани. Навчалася в трьох школах. Початкові класи в с. Залішани, 5-й клас – в Нивецьку, семирічку закінчила в Кривиці. В усіх школах здобувала відмінні знання – скрізь була відмінницею, та й за вродою рівних їй не було. Талановита, працьовита, привітна й терпелива. Всі найкращі риси характеру Бог вмістив в неї.
Галина мріяла бути вчителем. Після семирічки вступала до Костопільського педучилища. Але не так сталося, як гадалося. Треба було скласти сім екзаменів. Шість вона склала на 4 і 5, а на останньому одержала трійку. Голова приймальної комісії сказав, що за такими результатами вона не одержуватиме стипендії, тож хай навчається, а коли виправдає свої знання – призначать стипендію. Мати Галини, спираючись на бідність, на такі умови не захотіла залишити доньку навчатись. Так і не здійснилась її мрія бути вчителькою. Їздила на сезонні роботи. Покохала Івана – кіномеханіка з Трипутень. Коханого призвали до армії, служив він у Ленінграді 4 роки, після служби навчався в Сарнах у профтехучилищі. А вона чекала і вірила, що прийде час, і вони будуть разом. Так і сталося. Побралися, створили сім’ю, збудували будинок, посадили сад, народили і виховали троє дітей. Обоє працювали в місцевому колгоспі. Він – трактористом, вона – в ланці. Потім Галині запропонували бути листоношею на два села – Трипутні та Грані. І так щоденно 19 років мандрує по бездоріжжю до поштового відділення в Кривиці, а потім – по селах. В той час люди передплачували багато періодики, а ще листи, телеграми, а також доставляла та виплачувала пенсії, перекази. Все треба було встигнути вчасно, щоб не було нарікань. «Тепер зовсім по-іншому, – каже Галина Павлівна. – Поштове відділення зараз в Трипутнях, телефони, мобілки…
Таких як Галина Павлівна мало є. Вона відповідальна й добросовісна людина. Про її порядність скаже кожен житель села, на її адресу лунають слова вдячності. Недарма ж керівництво району за хорошу роботу відзначало її грамотами, грошовими преміями, її портрет постійно був на Дошці пошани. Вона з гордістю та свято береже свої нагороди.
Давно вона вже не листоноша, але для всіх у селі вона – «Галя-поштарка». Все в неї, як і належить: виховали хороших дітей, дали освіту. Донька Людмила і найменший Славік поселилися в Кременчуці, створили сім’ї, а найстарший Валерій жив з батьками, допомагав та підтримував їх. Але одного дня сталося лихо. Нещасний випадок обірвав його життя.
Тяжко затужила мати за своєю дитиною, за його теплом, порадою та ласкою. В народі кажуть: «Що біда в дім не йде одна, слідом другу веде». Невдовзі тяжко захворіла донька Люда. Невблаганна хвороба забрала і її життя.
«Поховали на чужині, – бідкається та плаче мати. – За що мені така кара?». Не стало і любого Івана. Але сльозами горю не зарадиш. Сама лишилась Павлівна. Але життя триває. З Кременчука навідується син з онуками, тішиться бабуся вже й правнуками. Незважаючи на пережите, не втратила вона людяності та порядності.
А ще хочу розповісти про подію, яка сталася на свят-вечір з 13 на 14 січня ц.р. У нас, в Трипутнях, здавна хлопці й дівчата після щедрої вечері (на старий Новий рік) збираються до гурту та йдуть селом, щоб заподіяти якусь шкоду односельцям, у нас в селі його називають «вечір-шкодник». Колись молодь шкодила господарям, де жили молоді хлопці або дівчата, а нині шкодять нерозбірливо.
Колись покійний син Галини Павлівни Валєра змайстрував біля свого будинку довжелезну лавку, на якій збиралися сусіди відпочити, поспілкуватися. 11 років вже немає сина, а лавка служила для всіх, і була пам’яттю про нього найперше для матері.
І що побачила вона вранці після свят-вечора? Вщент розрощену лавку біля будинку. Лавку-пам’ять, лавку-душу понівечили. За віщо? Кому заважала? «Чому не подумали вчиняючи так, як воно мені в душі обізветься?», – плакала одинока жінка.
Молодь… Вона в нас зараз розумна, освічена, дотепна. І не хочеться говорити про молодь погано. Вона дійсно хороша. Але чомусь в той святковий вечір, дотримуючись звичаїв, повеселившись, вони не подумали про одиноку жінку, яка живе пам’яттю про своїх рідних, як образили її, як засмутили її серце. А лавочки вже не буде, лавочки її сина, і не присяде вона саме на ній, згадуючи свою кровиночку. Можливо, молоді люди, прочитавши про це, впізнають себе і зроблять відповідні висновки своїм вчинкам.
Однак Галина Павлівна любить життя: господарює, багато читає, спілкується з людьми. Близькими людьми для неї є племінниця Світлана та подруга Надія Ярошук. Вони завжди підтримають, допоможуть.
Дорога Галино Павлівно! Здоров’я вам, добробуту, миру, благополуччя! Більше щасливих миттєвостей, радісних зустрічей із сином, внуками та правнуками.
Тетяна КОВАЛЬЧУК, с. Трипутня.

Зорепадом  летять  роки
Життя, життя. Воно щодня невпинно
Виконує свій вічний заповіт.
Спинися – і задумайся, людино,
Навіщо і чого прийшла на світ…

Стежина життя… Це по ній кожен має пройти гідно. Та якою вона буде і де проляже? Чи десь на чужині, чи в ріднім краю? Одним одна… Єдина… Найдорожча… Та й чи варто кидатися у далекі світи у погоні за примарним щастям? Щоб потім каятися, шкодувати, марити в снах і наяву за батьківським порогом і стежиною «дощами митою, перемитою, – тією, що в’юниться між жовтих соняхів і веде на батьківщину…».
Як важливо вибрати в житті свою стежину! Від того, мабуть, яку стежину вибереш, як підеш по ній, з ким, хто тебе поведе, залежить твоя доля. Щаслива людина – це та, яка віднайшла свою стежку в житті.
Тож щасливим я можу з упевненістю назвати свого колегу Лебеду Івана Івановича, вчителя фізичної культури Дубровицької ЗОШ №2, педагогічна стежина якого стелилася в нашій школі 40 років.
Ось уже рік Іван Іванович – на заслуженому відпочинку, та присутність його відчувається скрізь: у коридорах, класах, учительській, спортзалі… Як нам не вистачає його улюблених фраз: «З Новим ріком!», «А де ви купили таку маринатку?», «А ви чули, що вчителям підвищили втричі зарплату?!», «Реферат на тему «Якщо туризм це спорт, то що тоді каторга?», «Знайти підмет та присудок у реченні: Наловивши чимало риби, рибалки з веселими посмішками гребли додому» і т. д.
Яка ж все-таки щаслива вчительська доля! Бо ж саме їй даровано заглядати у минуле, жити в сьогоденні, прокласти місток у майбутнє.
Народився Іван Іванович 1945 року у мальовничій Дубровиці, на Борку, в багатодітній сім’ї робітників. Трудні були роки повоєнні. Жили люди бідно, часто не вистачало хліба, одягу, але жили дружно, допомагали один одному, зігрівали душевним теплом. Батько, інвалід війни, та мати Івана працювали, не покладаючи рук, щоб утримувати сім’ю, вчили дітей бути щирими, справедливими. За свою непосильну працю не надбали великих статків, але у сім’ї завжди панували мир, злагода, взаємоповага і взаєморозуміння. Тож три дочки і два сини були оточені батьківською турботою.
Закінчив Дубровицьку СШ №1, де відзначався веселим характером, любов’ю до спорту. Завжди був в епіцентрі шкільних подій: учасником волейбольної команди, змагань з легкої атлетики, організатором шкільних масових заходів, і мріяв стати вчителем.
По завершенню навчання у школі працював на будівництві середньої школи №2. Тоді ще, звичайно, не знав, що будує школу для себе, своїх учнів і своєї родини. Адже, кожен член сім’ї І. І. Лебеди по-своєму пов’язаний зі школою на Борку.
Далі – служба в армії. Три роки прослужив у Німеччині. Із задоволенням Іван Іванович розповідає про цей час. Дисципліна, порядок, організованість. Тут особливо розвинулись здібності юнака з волейболу, гандболу. Він виступав за збірну команду контингенту військ Радянського Союзу у Німеччині. Неодноразово їздив на змагання з Німеччини на Батьківщину. Тут він і став кандидатом у майстри спорту з гандболу.
Після служби в армії заочно навчається в Кам’янець-Подільському педагогічному інституті на факультеті фізичної культури і працює в Заслуцькій восьмирічці, а потім переводять його у Колківську СШ на посаду вчителя військової справи.
А з 1974 року – Дубровицька ЗОШ №2. Сорок років трудився Іван Іванович у нашій школі. І старався працювати так, аби кожен день його вихованців був добрий на велич і красу душі, щирість, на добро і розумну працю. Бо ж найбільше поважає і цінує добрих і розумних людей.
Дякуючи своїй рішучості, витримці, доброзичливості, почуттю міри, Іван Іванович зумів утвердити свій авторитет серед учнів, колег, батьків. Він ніби випромінює доброту та щирість. Навколо нього завжди панує атмосфера піднесеності, радості та гармонії. У його товаристві постійно відчуваєш себе Людиною, і світ здається кращим, ніж він є насправді.
Учнівські досягнення – то найвищий результат праці вчителя, найвища його нагорода. Багато його вихованців стали вчителями фізичної культури, займаються спортом, ведуть здоровий спосіб життя. Та основна його нагорода, вважає Іван Іванович, це те, що переважна більшість його учнів – ввічливі, добрі, успішні люди, які знайшли своє місце в житті. А скільки нагород Іван Івановича зберігається у сімейному архіві! Тут і грамоти, і подяки, і кубки різних рівнів.
Успіхи І.І. Лебеди на педагогічній ниві були б неможливими без підтримки у власній родині.
Ще навчаючись у школі, Іван був небайдужий до симпатичної, серйозної, непідступної відмінниці-однокласниці Ольги Шитової, яка згодом стане його дружиною, колегою по роботі та матір’ю їхніх дітей. У 2014 році подружжя, Ольга та Іван Лебеди, відсвяткували 50 років після закінчення школи.
Радіє серце батька і успіхами дітей. Дочка Мирослава та син Юрій пішли материнською стежкою. Закінчили Київський державний лінгвістичний університет. Живуть і працюють у столиці. Дочка – старший викладач педагогічного університету ім. Б. Грінченка, а син – менеджер однієї з Київських фірм.
Тішаться дідусь і бабуся від сяючих, допитливих, розумних, кмітливих, рідних оченят онуків, які навідуються на кожне свято чи канікули. Ілля, Михайло та меншенький Володя не відступають від дідуся, який і на риболовлю поведе, і в лісі навчить збирати гриби, і по господарству разом пораються.
Горнуться діти до своїх найрідніших людей у світі, притягує їх постійна атмосфера сімейного затишку, добра і благополуччя, яку так уміло творить родина Лебеди. Ось така вона багата, неспокійна, терниста, творча і натхненна людська доля.
Зорепадом летять роки. І ось уже 1 серпня Іван Іванович зустрічає свій 70-річний ювілей. Щиро вітаємо Вас, наш дорогий ювіляре, зі знаменною датою. Бажаємо міцного здоров’я, достатку та миру, впевненості в сьогоденні та віри в майбутнє. Хай обминають Вас тривоги, хай у вашому житті завжди стелеться тільки радісна дорога! Тож не старійте і не знайте в житті ні смутку, ні бід, у серці молодість плекайте й живіть до 100 щасливих літ!

За дорученням колективу,
Галина Німчук,  учитель 
ДубровицькоЗОШ І-ІІІ ст. №2.


Економна економія,
або Як заощадити на найнеобхіднішому
Продовольча організація Об’єднаних Націй б’є на сполох, згідно з її дослідженням більше 80% українців живуть від зарплати до зарплати. Звісно європейців, котрі звикли значну частину заробітної платні відкладати  на відпочинок чи на «чорний день», це шокує. Для нас же такий режим не в новинку. Український  народ навчений затягувати пояси тугіше та відмовлятися від дорогих задоволень. Але останнім часом навіть цього замало, адже «запах бідності» наразі відчувається фізично. І уже розкішшю є не тільки власний автомобіль чи апартаменти, а часом і поїздки в громадському транспорті, тепло в домі, повний холодильник та аптечка. Тобто українцям сьогодні, на жаль, доводиться заощаджувати на життєво необхідних речах. В таких умовах виникає потреба в прищепленні нових економ-звичок. Тому пропонуємо поради та правила, котрі зможуть допомогти навчитися економити на основних статтях щомісячних витрат.

Електричні хитрощі
Наш будинок ‒ це міні-склад побутової техніки. Телевізор, плита, комп’ютер, холодильник, пральна машинка, а в зимовий період ще й обігрівачі та практично цілодобове включене світло. Тому й не дивно, що в кінці місяця ми отримуємо квитанції за електроенергію з сумою, котра добряче б’є по гаманцю. Однак при розумній економії можна скоротити ці витрати на 20-25 %.
В першу чергу, слід замінити всі лампи розжарювання на сучасні енергозберігаючі. Заощаджують вони від 50 до 80% електроенергії, до того ж служать набагато довше ‒ лише гарантійний термін становить 3 роки. Правда, й вартість таких лампочок в кілька разів дорожча (в середньому ціна від 50 гривень). Тим не менше, окуповуються вони за 3-6 місяців. Якщо ж таке задоволення не по кишені, то за допомогою елементарного прибирання можна зробити ефективнішими й звичайні лампочки, адже пил здатен «з’їдати» до 20% світла.
Якщо користуєтеся пральною машиною, то завантажуйте її максимально. Неповне завантаження – це перевитрата електроенергії на 10-15%, а неправильна програма прання – до 30%. Тому вдумливо вибирайте режими. У багатьох моделях можна просто «освіжити» не надто брудні речі всього за п’ятнадцять хвилин роботи машинки.
Можна заощаджувати і на прасуванні білизни. Для цього намагайтеся гладити достатньо висушений одяг. При використанні пилососа з мішком зауважте, що на третину заповнений мішок для збору пилу може погіршувати всмоктування до 40%, витрата споживання електроенергії при цьому зростає пропорційно.
У той же час слід економити і на побутовій техніці кухні. Наприклад, холодильник краще поставити подалі від плити й батареї ‒ інакше він буде затрачати на 20-30% більше електрики. Пам’ятайте, чим в холодильнику температура нижча, тим більше він споживає енергії. Також слідкуйте, щоб у морозильній камері не було снігу і льоду, а дверцята зачинялись щільно. Оскільки таким чином морозилки втрачають до 60% потужності й ефективності. 
Правильно використовуйте електрочайник: кип’ятіть стільки води, скільки потрібно в даний момент, і своєчасно видаляйте накип.
Крім того, фахівці радять використовувати в домашньому господарстві тільки побутову техніку класу «А» та «А+» – такі прилади коштують дорожче, але, по-перше, якісніші й прослужать довше, а, по-друге, вони найбільш економно витрачають електрику. Особливо це стосується техніки, що працює цілодобово.
І найголовніше, витягуйте з розетки пристрої, якими наразі ніхто не користується (телевізори, комп’ютери, мікрохвильовки) та вимикайте світло в кімнатах, де нікого немає. Це банальне правило дозволить заощадити від 20% до 80% щомісячних затрат на електроенергію. До того ж не забувайте відключати зарядні пристрої. Зарядки, залишені включеними в розетку, не завжди оснащені автоматикою і мають властивості споживати електроенергію, навіть якщо пристрій не підключений до гаджета. Таким чином до 95% електрики використовується даремно.
Наразі багато споживачів шукають панацею в спеціальних приладах, котрі нібито допомагають економити. В першому ж Інтернет-магазині знаходимо такий чудо-засіб за 200 гривень, що, звичайно, копійки порівняно з обіцяною перспективою заощадження. В інструкцію мудрими словами детально описано, що прилад дозволить економити до 50 % витрат на електрику за рахунок «зниження кількості електромагнітних хвиль» або «підвищення КПД» техніки. На практиці ж виявляється, що користі від цього пристрою абсолютно ніякої, а інколи він може завдати й значної шкоди.

Бюджет води
Для того, щоб навчитися хоч трохи економити, в першу чергу встановіть лічильники на воду. Вони контролюватимуть витрату, а ви не будете переплачувати за невикористаний обсяг. Полагодьте крани, бо навіть краплі можуть «накапати» на пристойну суму.
Також навчіться приймати душ замість ванни – це набагато економніше, та й для здоров’я корисно. Купіть економну душову насадку – з меншим розміром отворів. Не тримайте воду відкритою під час чищення зубів. Врахуйте, що за одну хвилину можна втратити до 15-25 літрів води, а для такої процедури цілком вистачило б і склянки.
На бачку унітаза повинна бути кнопка економного зливу. У «менш витратному» варіанті зливається всього 6 літрів води замість передбачених 20. У результаті – істотна економія. Якщо не хочете витрачатися на кнопку, тоді можна опустити в бачок унітазу повну дволітрову пластикову пляшку. Обсяг води, що зливається, зменшиться на 20 літрів в день.
Як не дивно, економити воду допоможе й посудомийна машина – води в ній витрачається куди менше, ніж при ручному митті. Правда, доцільна така економія тільки, якщо у вас велика сім’я, і ви щодня миєте велику кількість кухонного приладдя. За відсутності такої техніки можна використовувати так званий спосіб миття «по-англійськи». В одну раковину або миску набирається вода, в ній миється весь посуд, а в іншій – полощеться. Витрата води складе близько 10 літрів, тоді як на миття тільки однієї тарілки під проточною водою витрачається ‒  5.
Таким чином, сім’я з трьох осіб зможе заощадити більше 700 літрів в місяць.

Бережімо газ
Зростання цін на газ вимагає зваженого підходу до використання його в побуті. Щоб не оплачувати щомісяця нечувані суми, навчіться економно його використовувати.
Знову ж для початку подбайте про лічильники, оскільки за ним завжди вигідніше платити, ніж за середніми показниками.
Правильно та за призначенням користуйтеся газовою плитою. Вогонь повинен бути помірним, обігрівати дно посуду, а не підніматися по стінках. Найбільша температура полум’я – на кінчиках, тому якщо вогонь «облизує» боки каструлі або сковороди, то витрата газу збільшується, а час приготування не скорочується. Після закипання, вогонь краще взагалі зменшити до необхідного мінімуму.
Можна застелити поверхню плити фольгою. По-перше, її буде легше очистити – фольгу просто можна зняти і викинути, а на її місце застелити нову. По-друге, за рахунок відбитого тепла можна скоротити час приготування їжі – посуд буде нагріватися швидше, а остигати довше.
Багато газу витрачається на роботу духовки, тому краще готувати в ній кілька страв одразу, аніж розігрівати її заново.
Використовуйте «правильний» посуд. Наприклад той, у якого на дні із зовнішнього боку нанесені металеві борозенки – він спеціально призначений для газових плит. Товсте дно каструлі або сковороди дозволить страві «дійти» за рахунок акумульованого тепла. Ну а чайник зі свистком просто не дасть забути про себе.
Максимально утепліть будинок. Поставте пластикові або дерев’яні склопакети. Якщо дорого, скористайтеся дідівським методом – заткніть всі отвори утеплювачем. Можна купити спеціальний, в крайньому випадку, підійдуть вата або поролон і паперові стрічки. Окремої уваги заслуговують підлога і стеля – до 20% тепловтрат йде через неопалювані підвал і горище.
Звикайте до більш низької температури. Це не означає, що вам доведеться сидіти при 16°С. Ви ж можете виставити температуру на 20-22°С замість 24-26°С. Економія буде дуже помітна за рахунок такої різниці, а перебувати в такому приміщенні цілком комфортно.
Крім того, не забувайте коригувати налаштування температури в залежності від зовнішніх показників. Адже нерідко взимку трапляються відлиги аж до плюс 5-10 градусів, а ми за звичкою «гріємося» як в мороз мінус 20 градусів.
Правильно провітрюйте. При необхідності освіжити кімнату, широко відкрийте на одну-дві хвилини вікно – цього буде достатньо, щоб в кімнату надійшло свіже повітря, а втрати тепла при цьому будуть незначними. Не практикуйте тривалих провітрювань кімнати з ледь відкритим вікном, кімнату при цьому ви, звичайно, освіжите добре, але так само якісно її і охолодите.
Встановіть за батареєю металеву пластинку або пластинку з алюмінієвою фольгою. Відбиваючись від неї, тепло, яке раніше гріло стіну, піде в приміщення. Пофарбуйте батареї в темний колір, тоді вони будуть випромінювати на 8% тепла більше, ніж білі.
Якщо у вас є дров’яний камін або піч, то можна економити на газовому опаленні за рахунок використання дров.
Ставте мінімальну температуру, коли відсутні. Використовуйте можливості програматора, що присутній у сучасних котлах. Наприклад, на пару годин протягом дня котел може відключатися чи зменшувати температуру, а до моменту вашого повернення прогрівати будинок.
Якщо опалювальний котел, розширювальний бачок або бойлер розташовані в неопалювальному підвалі їх теж потрібно теплоізолювати. При чому бажано, крім просто ізолюючих матеріалів, використовувати фольгу, яка буде відбивати тепло і створить ефект термоса. Сьогодні існує безліч матеріалів, які поєднують утеплення і тепловідбивання (і притому скоштують зовсім недорого). Крім цього, необхідно утеплити всі металеві труби, що відходять від котла або бойлера.
Як економити
на продуктах?
Не секрет, що майже половина щомісячного доходу звичайної середньостатистичної родини йде на продукти харчування. Ми залишаємо свої гроші у великих супермаркетах, на ринках і в сусідніх торгових лавках. І часто робимо це непродумано, похапцем, і тому витрачаємо набагато більше, ніж могли б. Адже, згідно зі статистикою, грамотне планування витрат на їжу дозволяє економити до 30% місячного сімейного бюджету.
Не ходіть в магазин по продукти з голодним шлунком або натщесерце. Як у страху очі великі, так у голоду дуже переоцінений апетит. Оскільки є ризик, що ви купите забагато або придбаєте непотрібне. Відтак доведеться щось викидати.
Вирушайте в продуктову крамницю з чітко складеним списком покупок. В цьому випадку вам не доведеться безцільно бродити по торговому залу і збирати все, що потрапить під руку.
Якщо маєте можливість, не беріть з собою на продуктовий шопінг дітей. Діти – наші квіти і сенс життя, але в магазині вони перетворюються на маніпуляторів і вимагачів чогось смачненького, невиправдано дорогого і зовсім некорисного.
Замість регулярного придбання поліетиленового пакета ходіть в магазин зі своїм пакетом чи сумкою для продуктів. Це збереже не лише ваш бюджет, а й довкілля.
Не піддавайтеся різним магазинним хитрощам, які змушують витрачати більше грошей, ніж ви розраховуєте. Приміром, на полицях, які розташовані в магазині на рівні очей, завжди розташовуються продукти з високою вартістю, а більш дешеві, але з такою ж якістю, поміщають на нижні, незручні полиці. Звичайний психологічний і маркетинговий хід, розрахований на вашу лінь.
Товари з тривалим терміном зберігання (овочі, крупи і т.д.) купуйте оптом у самих постачальників, тоді ви не будете переплачувати магазину за його послуги з перевезення та зберігання цієї продукції.
Намагайтеся купувати овочі та фрукти по сезонах, коли вони коштують свою фактичну вартість, та й користі принесуть вам більше.
Робіть заготовки на зиму. Варення, консервовані овочі, заготовки для супів тощо ‒ дозволяють зберегти сімейний бюджет і заповнити брак вітамінів вашого організму взимку.
Купуйте м’ясо і рибу раціонально. Ціла курка коштує дешевше, ніж по частинах, а з лап і крил можна приготувати суп. З недорогої яловичини також можна приготувати безліч смачних страв, при цьому енергетична цінність і вміст корисних речовин будуть такими ж, як у страви з дорогої вирізки. З голови червоної риби вийде смачна юшка або рибний бульйон для супів. Не забувайте про субпродукти ‒ з них теж можна приготувати безліч смачних страв.
Складайте меню на тиждень. Так уникнете щоденного стресового запитання «що ж сьогодні приготувати» і незапланованих витрат на продукти.
Беріть з собою їжу на роботу, не купуйте каву в автоматі, а заведіть баночку натуральної кави в ящику стола. Якість буде вищою, а економія суттєвою.

Отож, при розумному і раціональному підході до питань економії, вже в перший місяць такої практики, ви з подивом побачите, що можна не міняти якість життя, але істотно економити.
Кожну пораду та рекомендацію зовсім не важко застосовувати, тут не потрібно багато зусиль, головне — це ваше бажання навчитися правильно розподіляти свої витрати, щоб вони перестали перевищувати доходи.
Підготувала Леся КОНДРАТИК.


Дубровиця місто хороших людей та грандіозних планів на майбутнє
Кожен День народження підводить своєрідну межу прожитого періоду. Стає часом для роздумів та аналізу всіх позитивних моментів, халеп, нових придбань, нездійснених планів та майбутніх бажань. Цього року Дубровиця відзначила 1010 річницю. То чому б не зробити певні висновки. Можливо, окресливши плюси, мінуси та перспективи, стане яснішим шлях подальшого розвитку та першочергові цілі. Тож, ми запитали в дубровичан та гостей, за що ж вони люблять наше місто, що хотіли б для комфортнішого життя та як зміниться Дубровиця через 5 років?


Марія (студентка): «Люблю Дубровицю за вдале розміщення магазинів, за дуже гарний костел та великий стадіон, де сама не раз брала участь у різних спортивних змаганнях. Думаю, що через 5 років тут буде багато пам’ятників, зокрема і тим дубровичанам, котрі жертвували своїм життям заради мирного неба».
Василь (продавець повітряних кульок з міста Рівне): «Завжди вражали тут щирі і відкриті люди. Дубровиця – місто хороших людей. Вона й надалі розвиватиметься, адже є завдяки кому».
Наталія Русланівна Товарницька (жителька міста Харків): «Я люблю этот город, потому что здесь моя Родина. Цивилизовано и всегда чисто. Когда-то, помню, гуляла, ходила на дискотеки тут. Последний раз была в Дубровице 3 года назад. С дочкой не вышло приехать в этот раз, привезу её в следующий».
Микола (7 років): «В Дубровиці дуже багато машин, і коли я закінчу школу, то зароблю грошей і теж собі куплю, як в мого тата. Буду приїжджати на базар в четвер і в парк на гойдалки».
Сергій (водій): «Завжди приваблював тут краєвид. Води і свіже повітря. Місто асоціюється в мене з бурштином. А через 5 років воно, безперечно, зміниться в кращий бік».
Іван Миколайович Шибанов (пенсіонер): «Якою буде Дубровиця через 5 років – залежить від правлячої верхівки міста. Я тут виріс і можу впевнено сказати, що місто пишається старими пам’ятниками, костелом та своєю великою історією, яку, на жаль, не всі знають. Але в Дубровиці не вистачає місць відпочинку для молоді. Було б добре, якби пошта та інші державні установи працювали краще, і ціни не кусалися».
Світлана (домогосподарка): «Через 5 років місто буде не впізнати. Я думаю, що парк побільшає і стане затишнішим, магазини будуть створені нові, а також – місця для відпочинку молоді. Можливо, навіть танцювальні клуби. Мені тут комфортно жити, але хотілося б, щоб було більше затишних місць, де могла б попити кави зі своїми друзями».
Ігор (студент): «Мені здається, нашому місту не вистачає повноцінного вищого навчального закладу. Через це вся молодь  роз’їжджається, а більшість назовсім залишає свої села та Дубровицю. А як би молодь масово не виїжджала, то й інфраструктура зазнала б кардинальних змін. Відкривалися б заклади харчування, будувалися б кінотеатри, клуби і т. д. Бо був би попит не на літо чи на канікули, а цілий рік. До того ж бракує молодіжних організацій, котрі проявляли б ініціативу та допомагали в  розвитку міста. Через 5 років я не вірю в кардинальні зміни, бо в економічно-стратегічному плані це дуже короткий термін. Можливо відкриється якесь нове кафе, що стане центром збору молоді. Хоча, зважаючи на сьогоднішню ситуацію, й це здається із світу фантастики».
Тетяна Земляна (лікар): «В нас немає кінотеатру, в нас немає закладу, де можна було б піти з дітьми. Ні дитячого кафе, ні дитячого розважального центру. Було б добре, якби зробили ігрову кімнату. Навіть, якщо вона буде платною, я думаю, в Дубровиці знайдуться люди, котрі залишатимуть там свою дитину. Адже будуть впевнені, що поки бігатимуть в своїх справах, ці кілька годин дитина точно буде під доглядом. Також немає в нас повноцінного дитячого табору. Коли я була ще школяркою, завжди при будинку школяра працював табір. Зараз цього немає. Дітям літом немає де подітися. А щодо змін, то все можливо. Я не місцева, живу тут 16 років, але за цей час теж багато чого змінилось. Звичайно, я сподіваюсь, що моїм дітям буде комфортніше. Якщо в правильне русло будуть вкладати ті гроші, що зараз «крутяться» в районі, то справді буде толк».
Микола (мешканець смт. Гоща): «Дубровиці, перш за все, не вистачає кращої центральної дороги. Коли їдеш по ній, ти не помічаєш ні магазинів, ні кафе, ні кінотеатрів, бо зосереджуєш всю увагу на тому, аби не потрапити в яму та не розбити машину».
Віра Михайлівна (пенсіонер): «Особисто мені не вистачає дозвілля для пенсіонерів. Я бачила, як розважають старших людей в інших містах. Наприклад, організовують у вихідні дні танцювальні майданчики, де пенсіонери влаштовують собі живу музику і там співають народних пісень, танцюють, відпочивають, знайомляться. От якби і в нашому парку подібне створити, аби пенсіонери згадали свою молодість. Це справді було б чудово. Тому що проходиш вулицями і бачиш, як багато людей похилого віку просто сидять на лавочках, вони як ніхто потребують уваги, через це й часто тягнуть до себе молодь, щоб поговорити. Хотілося б нашу Дубровицю через 5 років бачити більш культурно розвинутою. Також хочеться, щоб молодь мала, де працювати, щоб було більше організацій, заводів, де молоді люди могли б застосовувати свої знання, вміння й навички на практиці».

Надія (бухгалтер): «Нашому місту потрібна більше спортивних шкіл, де підлітки проводили б свій вільний час з користю та задоволенням. Щоб молодь не пропадала по закутках, а була зайнята якоюсь розвиваючою програмою. Я думаю, Дубровиця зміниться в кращий бік. Для цього в нас є перспективне молоде покоління, котре зможе підняти наше місто. Тому, я вірю, що за 5 років ми розквітнемо». 
Бурштин.  Конфлікт.  Хто  винен?

29 липня увійде в історію району як день великого конфлікту між нашими земляками, які незаконно видобувають бурштин і правоохоронними органами. Ця проблемна ситуація розпочалася поблизу Крупового, а потім перемістилася в центр Дубровиці. Близько 18 години майже 500 осіб перекрили проїжджу частину дороги біля райдержадміністрації та вимагали від керівництва району пояснення щодо обстрілу автомобіля одного з бурштинокопачів біля Крупового. До невдоволених вийшов голова РДА і намагався заспокоїти їх та погасити агресивні настрої в натовпі, спілкувалися з людьми і прокурор району Микола Федорчук та в.о. начальника райвідділу міліції Сергій Дворак.
В натовпі відбулася сутичка, а при появі озброєних силовиків (бійців спецпідрозділів та Національної гвардії) ситуація вийшла з-під контролю, в результаті чого  правоохоронці застосували шумові гранати та зброю з гумовими кулями.
В результаті сутички постраждало 10 громадян. Вони звернулися до лікарні з тілесними ушкодженнями.
Дев’ятьох осіб було затримано та доставлено до райвідділу міліції. Через годину сімох мітингувальників було відпущено, а двох наших земляків відвезли до Костопільського райвідділу внутрішніх справ.
Протестувальники перемістилися до райвідділу внутрішніх справ, вимагаючи відпустити всіх затриманих. З обуреними людьми спілкувалися голова РДА Сергій Киркевич, народні депутати Євген Дейдей та Василь Яніцький.
Близько опівночі двох затриманих доставили до Дубровиці та відпустили додому, обурені люди розійшлися.




У ПРИРОДИ НЕМА ПОГАНОЇ ПОГОДИ,
АЛЕ БУВАЮТЬ ПРИМХЛИВІ «ВИБРИКИ»
Потужний буревій, що пронісся над районом минулого тижня, наробив лиха у двох сільських радах та самій Дубровиці. У четвер раптова гроза та потужний вітер повалили десятки дерев, пошкодили лінії електропередач та зірвали покрівлі житлових будинків. Наразі були пошкоджені 12 ліній потужністю 10 кВт, знеструмлені 30 населених пунктів. Найбільше від стихії дісталося електрогосподарству міста. Тут шифером, що злітав з будинків, та поломаними деревами були пошматовані ЛЕП на вул. Воробинській та Комунальній. Мешканці цих вулиць без світла залишалися аж до суботи, хоч енергетики працювали у вкрай напруженому режимі. «Стихія вже не вперше в цьому році підносить нам такі «сюрпризи», – каже начальник РЕМ Василь Гришкевич. – Ми робили все можливе, усі бригади працювали майже цілодобово, але спочатку доводилося розбирати завали з повалених насаджень, а вже потому відновлювати лінії. Тільки закінчили відновлювати подачу електроенергії за четверговим незванним гостем, як у неділю буревій знову наробив шкоди у Будимлі».
По всьому місту частково було пошкоджено дахи. Цього разу стихія завдала шкоди й приміщенню нашої редакції. А от у Мочулищенській та Берестівській сільських радах декілька місцевих мешканців залишилися зовсім без даху над головою. Ось так виглядає після четвергової грози будинок Галини Миколаївни Федорчук з Червоного (на фото).
Сильний вітруган зірвав на будинку шифер та пошкодив фронтон, повалив огорожу, злива пробила стелю та залила все житло. Вже кілька діб сім’я жінки у власному домі живе просто неба у буквальному розумінні цього слова. Так само було повністю розкрито один будинок у Бересті, ще на чотирьох дахи пошкоджено частково.
Кажуть: у природи нема поганої погоди. Але примхливих «вибриків» таки вистачає.

Людмила РОДІНА.

пʼятниця, 24 липня 2015 р.

Місце щасливих дітей
«Життя красиве, коли кольорове. Значить получилось, дякувати Богу». Ці слова українського виконавця чи не найяскравіше описують «місто добра», котре з 14 по 17 липня організувала дубровицька церква ХВЄ. Блакитне небо, сонячні посмішки діток, різнобарвні кульки  та батути створювали свою, неймовірну атмосферу щастя та умиротворення. Художники-організатори подарували малечі кількаденну путівку в захоплюючий та пізнавальний світ таборового життя. На «території добра» побував й «Дубровицький вісник».


















Табір розташовувався в парку біля автовокзалу, але вже з дороги було чути спів, щирий сміх та живе спілкування, котрого зараз надзвичайно бракує в епоху віртуальних цінностей. Я потрапила якраз на богослужіння. Здивувало та порадувало те, в якій формі організатори доносили Божі істини та закони до діток. Це не були довжелезні проповіді та повчання, а, навпаки, ‒ невеликі сценки, котрі на конкретних прикладах ненав’язливо показували малечі, де хороші речі, а де погані. Що вже говорити про дівчаток та хлопчиків, коли я, в свої двадцять один з хвостиком, з неймовірною цікавістю дивилась на постановку про згубні залежності сучасного молодого покоління.
Не менше вразила чітка та продумана організація. Це й не дивно, адже підготовка почалась ще за кілька місяців. «У травні ми проходили спеціальні курси в Кузнецовську, де нас вчили іграм, сценкам і т.д., тобто всьому, що зараз показуємо діткам. Так само як і малеча, ми бігали, співали, розказували вірші. Згодом набрали з нашої церкви ініціативну молодь, що згодилась бути волонтерами. Розділили її на наставників, людей, які готували програму, відповідали за чистоту, порядок, їжу, гуртки, батут. Кілька разів перед табором збирались, репетирували, відточували сценарій», ‒ поділилась одна з організаторів Людмила Яцута. До того ж територію парку, на якій розташовувався табір представники церкви завчасно викосили, прибрали та вивезли повну машину сміття та скла.
Пані Людмила також розповіла мені про те, як насичено проходив кожен день малечі: «Ранок ми починали обов’язково із зарядки. Потім в нас відбувалося богослужіння. Оскільки тема табору була «Мобільна клініка душі», ми запрошували на нього імпровізованих лікарів (педіатра, ЛОРа, кардіолога), котрі розповідали, з чого складається вушко, око, серце. Але водночас говорили про символічний підтекст. Про те, що Бог теж нас чує, бачить, любить. Далі була біблійна година, на котрій наставники займалися зі своїми «підопічними». Кожен відповідав за групу з 15-20 дітей. Крім цього, окремо ще було спілкування в  групах «Скажи приємне», де малеча вчилася налагоджувати контакт один з одним, ділитися приємними словами. Також проходили в нас гуртки твістінгу (з балонів накручували фігурки), кулінарії, рукоділля, музики, спорту. Після цього була вільна година, обід та табірна гра (дітки шукали скарб з допомогою карти). В результаті ми визначали переможців спортивних змагань, гри, найтихішу групу, нагороджували їх солодкими подарунками. Ввечері кожна збірна озвучувала девіз та представляла свої таланти. На молитві закінчувався наш день».
Варто зазначити, що табір могли відвідувати діти, не залежно від віросповідання їхніх батьків. В середньому кожного дня наставники мали біля 200 вихованців. «Трохи фізично було складно, все-таки така кількість малечі, треба було за всіма встежити. Та коли бачила щирі посмішки та зацікавленість в її очах, будь-яка втома проходила», ‒ зауважила Людмила.
Більшість молодих волонтерів, що відповідали за дітей, майбутні педагоги, тому зазначили, що проблем з налагодженням контакту та спілкуванням з малечею не було взагалі. «Я опікувалася  групою 7-8 років. Дітки дуже організовані та надзвичайно відкриті. Звісно, спочатку всі придивлялися один до одного, до мене. А вже в останній день в них було стільки запитань, вражень, їм все подобалось. Взагалі хотілося здружити дітей, розповісти їм про Бога, аби в нашій Дубровиці побільшало добра», ‒ поділилася наставниця Марійка.
 А от Олександр розповів, що в ролі волонтера дитячого табору вперше. Та все ж від такої практики має найкращі враження: «Ти віддаєш частинку себе, щоб діти відчули любов, щирість, які  їх оточують. Зараз літні канікули і таке дозвілля є прекрасною альтернативою комп’ютерним іграм та сидінню дома. Тут вони розвиваються і фізично, і духовно».
Загалом, як підсумував відповідальний за матеріальну частину Олег Степанюк, основна мета табору ‒ посіяти добро в душах дітей: «І це добро, як паросточок, виростає і приносить в житті плід. Якщо добре посієш, добре й виросте. Зле сієш, значить зле й проросте. А ще познайомити дітей з Богом, навчити молитися, аби вони з вірою йшли по життю». 
Отож, що треба дитині для щастя? Рецепт «табору добра» надзвичайно простий: побільше уваги, теплих слів, позитивного настрою, творчого ентузіазму, спортивного запалу та молитви. Варто запам’ятати, що в кожній дитині є сонце, якому треба дати лише можливість яскраво світити.
Леся КОНДРАТИК.


«БО  Я  ПАТРІОТ  УКРАЇНИ»
У середу, 23 липня, ми знову проводжали дев’ять наших земляків, мобілізованих до Збройних сил України. Тож на плацу біля військкомату було людно. Провести чоловіків у дорогу прийшли голова райдержадміністрації Сергій Киркевич, волонтер Оксана Голяка, рідні та близькі.
«Ця команда у нас особлива, - ділиться в.о. військового комісара, підполковник Богдан Микульський. – Особлива насамперед по духу. Абсолютна більшість з нині мобілізованих є добровольцями. Дубровичанин Олександр Наумець буквально вчора прийшов до військкомату, оперативно пройшов медогляд й вже сьогодні рушає до війська».
«Бо я патріот України, – долучається до розмови сам майбутній солдат. – У мене троє дітей, то чи маю право відсиджуватися, коли молоді й  недосвідчені йдуть воювати? Для себе я вирішив, що саме заради своїх дітей мушу йти до війська й боронити рідну землю». Олександр йде служити до Національної гвардії й, думається, гарно зарекомендує себе там.







Молодший лейтенант Олександр Гаврилюк з Лютинська йде до Прикордонних військ. Хлопець лише цього року закінчив Національний університет водного господарства та природокористування, факультет прикладної математики й комп’ютерних інтегрованих технологій. Випускник військової кафедри. Прийшов до військкомату приписуватися. Коли запропонували йти в прикордонники, довго не вагався. «Правда, планував здобувати другу вищу освіту, – каже Олександр, – але поміркувавши, вирішив спробувати себе в якості військового. Цілком можливо, що пов’яжу подальшу свою долю з армією». Разом з Сашком в Прикордонні війська йде ще один наш земляк. Ще троє вирушає в навчальний центр Нацгвардії, а четверо – навчальний центр Рівненського полігону.
– Ми пишаємося такими земляками, як ви, що виконують свій конституційний обов’язок із захисту Батьківщини не з примусу, а за велінням душі, – каже голова райдержадміністрації Сергій Киркевич. – Сьогодні даю вам лише один наказ: повертайтеся додому живими та здоровими. Ми всі чекаємо на вас та завжди готові підтримати у скрутну хвилину. Доброї служби та швидкого повернення зичить чоловікам й волонтер Оксана Голяка.
Гарні напутні слова каже Богдан Микульський. Він сам свого часу пройшов пекло війни, тому як ніхто розуміє, які відповідальні рішення прийняли ці хлопці. Короткі чоловічі потиски рук на прощання, жіночі сльози, теплі обійми.
Юна дівчина обіймає статного русявого солдата, не криючись втирає сльози. Це батько та донька Ігор й Діана Кучики. Ігор – земляк голови райдержадміністрації, зі Сварицевич. Кілька місяців тому на Сході загинув Ігорів друг з Хмельниччини, колись разом проходили строкову службу. Тоді ж Ігор вирішив йти на фронт добровольцем, вже пройшов вишкіл на полігоні місяць тому. До війська йде без будь-якого остраху. Монтажнику-висотнику, а все життя чоловік монтував вишки мобільного зв’язку, до екстриму не звикати, має гарну фізичну підготовку. Тож заспокоює доньку, аби не хвилювалася: «Не плач, моя принцесо. Все буде добре!».
Нехай і всім вам, хлопці, буде добре. Дубровиччина чекає на вас.

Людмила РОДІНА.



Шкода, що День народження лише раз на рік

Неділя, 19 липня, престольне свято у Дубровиці, День народження нашого міста надовго запам’ятається дубровичанам, передусім маленьким мешканцям і гостям райцентру. У свято дитинства, посмішок, яскравих кульок і морозива вилився цей гарний літній погожий день для хлопчиків і дівчаток. Такої кількості атракціонів, ігор, солодких сюрпризів, однозначно, Дубровиця ще не бачила. Досхочу покататися на гірках, поскакати на батуті, поїсти солодкої вати і морозива, випити соку чи «живчика» мали змогу всі, бо громадська організація «Опір» подарувала ці задоволення малечі безоплатно. Отож у центрі протягом дня гуло, як у вулику. Малеча (багато у вишиванках було діток) по кілька разів ставала в чергу, аби натішитися безкоштовними атракціонами чи взяти морозива. Хіба ж не свято, коли не треба у мами випрошувати на це гроші?







































































































































































У конкурсі малюнка на асфальті тематику ріднокраю діти розкривали разом з батьками, старшими сестрами, бабусями. Кожен малюнок був продуманий і змістовний.
Було у центрі багато палаток, де продавали гарні українські символічні сувеніри, вишиванки, жіночі прикраси. Діяла у міському парку фотовиставка світлин минулих років, де знаходили дубровичани знайомі обличчя і місцини. Як завжди, проходили і спортивні змагання.
Хвилюючою подією для багатьох дубровичан стало відкриття  пам’ятника загиблим бійцям Небесної Сотні у сквері, що на початку вулиці Артеменка. Ініціатором його встановлення став міський голова Адам Кузьмич. Освятив пам’ятник настоятель церкви Різдва Богородиці отець Данило. Відрадно, що прийшли на відкриття пам’ятника дубровичани не з примусу. Кожен висловив тут свою громадянську позицію, вшануваши пам’ять тих, хто прагнув змін у країні і суспільстві не лише на словах. Адам Кузьмич наголосив: «Майдан, Небесна Сотня, війна в АТО – це боротьба українського народу за своє існування, як нації, яку не винищать інші спільноти, як нації, яка має свою честь, гідність та совість, яка жива, бо має нескорений дух і шану до мрії своїх предків та їх перемог! Ті хлопці та дівчата, що загинули - це еліта з високим станом душі, пам`ять про яку наш обов`язок зберегти і передати від покоління до покоління. Ми продовжимо шлях гідності!». Міський голова щиро подякував братам Валентину і Анатолію Колоді, Олегу Яцковцю, Віталію Клімчику і Сергію Островцю за матеріальну підтримку цієї благої справи.
Погоджуюся з тим, що завжди потрібна актуалізація образу: ми можемо говорити про жертовність, про любов до Бога, любов до рідної землі, але, якщо у власному середовищі в нас немає образів, до яких ці поняття можна було б прив’язати, значить – біда… Тому, я думаю, що це й буде хорошим нагадуванням для наступних поколінь не просто про  Майдан, московсько-українську війну, а передусім про людей, які були, які жертвували своїми свободою, здоров’ям і життям.
На урочистостях у районному будинку культури вітали дубровичан, які внесли свій вагомий вклад у розвиток міста, працюючи у різних сферах. Знову ж таки, було, як у сімейному колі, щиро і душевно. За внесок у розвиток Дубровиці нагороджували кращих виробничників міста і просто шанованих і щирих людей. На урочистостях, окрім Адама Кузьмича, привітали з Днем міста дубровичан заступник голови районної ради Григорій Шах, депутати Верховної Ради Василь Яніцький, обласної – Віталій Сухович. Вони зичили мешканцям міста процвітання, а дубровичанам – здоров’я і всіх земних гараздів.
Цікавою культурною подією цього дня стала вистава «Суперники» Рівненського драматичного театру. Ловлю себе на думці, що із задоволенням переглянула б її ще раз, бо тут, у полоні театральних ідей, відчула глибину свіжої думки і людських почуттів.
Історія кохання, що спалахнуло в глухому поліському селі в часи окупації, не могла не мати трагічного завершення, як і сама війна. Вона показана не з позиції політиків, а гуманізму, любові до людини, призначення якої жити, творити, кохати… На фестивалі «Перлини сезону», що проводиться у Івано-Франківську, вистава була відзначена нагородами: за кращу жіночу роль (народна артистка України Ніна Ніколаєва) та за кращий акторський дебют (артист Станіслав Лозовський). Виставу переглянули глядачі Дніпропетровська, Полтави, Кіровограда, Луцька, Львова та інших міст. Бурхливими оплесками сприймали глядачі акторський склад, який вийшов поклонитися нашим землякам. Міський голова щиро подякував митцям за майстерну гру, за подаровані хвилини душевної насолоди від перегляду. Ця вистава стала значною культурною подією святкування Дня міста. Знову ж таки, міський голова подякував акторам, які у час відпусток, погодилися приїхати до нас і подарувати свій акторський талант. Багато оплесків лунало у залі. Свіжим подихом стали «Суперники» для поціновувачів театрального мистецтва.
По закінченню вистави, традиційно, у міському парку посмакували смачним кулішем та короваєм. Пригощалися і за столиками, на лавочках у парку, і просто на траві. Смаколиків усім не вистачило, кулішу хотіли ще й іще, бо люди все підходили і підходили, а аромат гарячої страви доносився далеко за межі парку. Поласували. Поспілкувалися. Побачили один одного, бо у буднях все поспішаємо і часто часу не маємо про здоров’я один в одного навіть спитати.
А згодом на площі пройшов концерт гурту «Древляни» та Ірини Шинкарук. Чудова українська музика лунала зі сцени. І гурт, і співачка запалили глядачів своїм позитивом і душевністю. Діти намагалися танцювати поруч з Іриною, йшли на сцену, напевне, відчувши її світлу і чудову енергетику. Свою майстерність у танцях проявляли і чоловіки напідпитку. Але приємно, що виконавці толерантно згладжували всі нюанси концерту. Вітав зі сцени дубровичан разом з міським головою  спонсор цього концерту Василь Яніцький. Ще раз побажав він нашим землякам світла і добра. Приємно, що у хвилини родинного свята був депутат поруч з нашими земляками.
Повертаючись додому, розговорилася з перехожим про свято. Він зауважив, що звичайно нелегко країні і так хочеться змін у кожній сфері життя, а свято вдалося, бо стало воно яскравою подією для багатьох, передусім діток. «Наше дитинство було чорно-білим. Як оті фотокартки, що на виставці у парку, – сказав співрозмовник, – а зараз у дітей воно, як веселка. Ми й живемо для цього на землі».
«Такий гарний День міста, але чомусь такий короткий, – зауважила моя шестирічна сусідка наступного дня, розповідаючи мені, який сорт солодкої вати був найсмачнішим… – Так довго чекати до наступного. Шкода, що у міста, як і у людини, День народження лише раз в рік».
Громада Дубровиці завдячує міському голові, працівникам культури району, всім причетним до організації свята за подарований День народження Дубровиці. Іменинники задоволені (а іменинниками були ми всі), хай наше місто об’єднає нас ще не раз, не лише як гостей. А й як безпосередніх учасників дійства.
А зараз про свято вустами дубровичан і гостей:
Леся, Олесь і Артем Сєчко
– Ми живемо у Рівненському районі, приїхали у гості до рідних. Дуже любимо Дубровицю, хоча  вже більше десяти років як поїхали з дому. Але на батьківщину тягне завжди. Місто росте, розвивається, однозначно, є багато позитивних зрушень. Знаємо і про виставу, і про виставку Євгена Безніска, обов’язково туди підемо. У нас дядько художник. Він спілкувався з легендарною Теодозією Бриж. Шкода, що не стало Євгена Безніска і він не приїхав цього року до нас. Водночас, приємно, що у Дубровиці такі мистецькі події відбуваються. Землякам бажаємо доброго здоров’я і миру, адже коли все заспокоїться, то зможе влада більше коштів з бюджету виділяти на мирні потреби. Дякуємо організаторам за свято і добра всім бажаємо. Малюємо герб нашої Дубровиці і корабель шастя, який привезе у місто світле майбутнє.
Отець Данило Ковташ
– Щиро вітаю дубровичан і гостей зі святом Улянії і Днем міста. Радий, що сьогодні на службу Божу прийшло у храм багато дубровичан. Ми молилися за мир, за місто і його жителів. У всіх церквах Дубровиці сьогодні з чистими помислами люди зверталися до Бога з проханням миру і добра. Це найголовніше, бо ми маємо сьогодні бути єдині у молитві і прагненнях.
Дуже люблю Дубровицю. Вона стала для мене рідною. Неодноразово
мені пропонували поїхати служити в інший район, але я ніколи ні хвилини не вагався, щоб залишитися тут. Прикипів до міста і його жителів серцем і душею.
Дубровиця має розташування на горі. Вона прекрасна з усіх боків. Гляньте хоча б на світлини міста. Під мирним небом і захистом Божим хай живуть дубровичани. Щиро зичу всім духовності, бо вона первоначало нашого буття. Вона – наш дороговказ у день завтрашній. Дякую міському голові за ініціативу поставити пам’ятник Небесній Сотні. Хай буде Україна в душі у кожного з нас, бо ми невід’ємна часточка України.

Ігор Захарчук, голова громадської організації «Опір»
– Нашу організацію створили люди, які небайдужі до долі міста, які прагнуть також у Дубровиці щось змінити на краще. «Опір» існує два тижні. До нього входить багато досить забезпечених людей. Організація ще не зареєстрована. Але ми вирішили зробити сьогодні свято всім дітям. Не кожна сім’я віднайде кілька десятків гривень сьогодні на атракціони і солодощі. Свята ж хочуть усі наші сини і донечки заслуговують на миті радості. Вважаю, це нормально, коли заможні люди діляться з менш забезпеченими, багаті з біднішими.
Найкраща нам подяка сьогодні – це усмішки і радість в очах дітей. Підходять хлопчики і дівчатка до атракціонів і не вірить дехто, що безкоштовно можна побавитися, просять пустити, хоч грошей не вистачає.
Близько 35 тисяч гривень ми потратили на організацію цього дозвілля для дітей. Залучили 18 чоловік, аби тут попрацювали. Дубровичанам судити, як вийшло. Але бачу, що діти дуже задоволені, добре, що й погода не підвела. Зі святом всіх. Миру, взаємоповаги і хай все буде добре.
Ольга Лосік, бабуся
– Онуки приїхали погостювати і дуже задоволені святом. Гарно, світло і яскраво сьогодні у центрі. Посмакували ватою, морозивом, були на атракціонах. Добре, що ми тут можемо під мирним небом відзначати цей день. Дякуємо організаторам за подароване свято.
Вероніка і Гордій Чорноокі, онуки
– Ми приїхали до бабусі з Житомира. Дуже подобається місто, тут народилася наша мама. Вона і наш тато військові. Тато цілий рік був на війні. Ми дуже чекали повернення татка і хвилювалися за нього. Хочемо, щоб найшвидше закінчилася війна. Все через цього Путіна. Бажаємо всім миру і щоб діти тільки сміялися, як сьогодні.
Від автора: Діти показують мені на телефоні фото тата і мами у військових формах. Розповідають, що мають цікаві захоплення. Вероніка – учасниця чемпіонату України з бальних танців, Гордій любить силові види спорту, щасливе дитинство діток захищають батьки. Поки Дубровиця святкувала, там на Сході хлопці несли вже звичну службу, а хтось тільки відправився в армію. Думаю, всі військовослужбовці були б раді бачити посмішки дітей у такий гарний літній день і привітати їх зі святом.
Аня, Люба, Іра – волонтери
– Раді, що змогли сьогодні долучитися до організації свята. Стільки побачили дітей, знайомих. Поспілкувалися і намагалися всім догодити (сміються). Хай всім буде весело і гарно на святі, дубровичани на це заслуговують.
Катерина Іванівна Соя
– Щороку ходжу на святкування Дня міста, бо люблю місто і поважаю моїх земляків. Нам треба отак бути час від часу разом, єдиною родиною. Це зближує і додає гарного настрою. Всім бажаю надії і любові, миру і добра. Дуже смачний куліш і коровай сьогодні, відчувається, що приготовлені з любов’ю.

 Лідія і Юля Лясковці
– Ми вражені виставою, гарна гра акторів і така актуальна тема твору. Близька нам - тема війни. Думаємо, багато людей не знали про виставу. А то обов’язково прийшли б її переглянути. Дякуємо акторам і владі міській за таку родзинку свята. Взагалі спасибі за цей день. Непросто організувати свято, треба врахувати багато нюансів. Знаємо, що міська рада доклала багато зусиль, щоб нам було приємно бути сьогодні тут.

Володимир Мартинчик, суддя шахових змагань
Досить цікаві баталії розгорнулися на шахових полях. Цього разу у шахових поєдинках зійшлося 10 спортсменів. А прихильною шахова королева виявилася до Ігора Шугалевича, який й святкував перемогу. Другим був минулорічний переможець турніру Юрій Гладкий, а Володимир Мартинчик став третім. Усі переможці були відзначені від організаторів святкування грамотами та грошовими призами. Такі ж заохочення одержали найстарший (Микола Дука) та наймолодший (Володимир Новик) його учасники. Всіх дубровичан вітаю зі святом. Хай береже вас Бог.
Леся Яцута і Даринка Лаушкіна
– Передаємо всім вітання. Бажаємо миру, щастя, здоров’я.
Працюю у кримінальній міліції у справах неповнолітніх. Оперуповноважена. Лише місяць, як приїхала після навчання з Харкова до Дубровиці. Мріяла повернутися сюди, бо люблю нашу невелику, затишну, гарну Дубровицю. Тут є все необхідне для життя. Рада, що буду працювати з дітьми. Знаєте дуже хотіла б, щоб саме для дітей і молоді створювалися нові гарні заклади, проводилися заходи. Це ж майбутнє України. Зі святом, Дубровице і дубровичани.

Іванна Бецан, підприємець
– Ось наші три ведмеді роздадуть морозиво діткам. Це наш вклад у свято, вже традиційний. День міста – це не тільки справа міської влади, кожен має зробити щось для організації святкування, я вважаю, по краплині, от і вийде гарний день народження. Зичу всім земних гараздів. Хай Бог береже Україну і Дубровицю.

Ірина Шинкарук, заслужена артистка України
– Хочеться так багато побажати цьому чудовому місту і привітним людям. Миру – найголовніше. Рада приїхати сюди і співати вам. Дякую за тепло ваших сердець. Я тут завдяки народному депутату Василю Яницькому, який додав частку своєї душі у ваше свято. Любіть і шануйте один одного, українці – чудовий народ і все у нас буде добре! Піснею хочу торкнутися сьогодні ваших щирих сердець.

Любов КЛІМЧУК.