Місце щасливих дітей

«Життя красиве, коли кольорове. Значить получилось, дякувати Богу». Ці слова українського виконавця чи не найяскравіше описують «місто добра», котре з 14 по 17 липня організувала дубровицька церква ХВЄ. Блакитне небо, сонячні посмішки діток, різнобарвні кульки  та батути створювали свою, неймовірну атмосферу щастя та умиротворення. Художники-організатори подарували малечі кількаденну путівку в захоплюючий та пізнавальний світ таборового життя. На «території добра» побував й «Дубровицький вісник».

Табір розташовувався в парку біля автовокзалу, але вже з дороги було чути спів, щирий сміх та живе спілкування, котрого зараз надзвичайно бракує в епоху віртуальних цінностей. Я потрапила якраз на богослужіння. Здивувало та порадувало те, в якій формі організатори доносили Божі істини та закони до діток. Це не були довжелезні проповіді та повчання, а, навпаки, ‒ невеликі сценки, котрі на конкретних прикладах ненав’язливо показували малечі, де хороші речі, а де погані. Що вже говорити про дівчаток та хлопчиків, коли я, в свої двадцять один з хвостиком, з неймовірною цікавістю дивилась на постановку про згубні залежності сучасного молодого покоління.

Не менше вразила чітка та продумана організація. Це й не дивно, адже підготовка почалась ще за кілька місяців. «У травні ми проходили спеціальні курси в Кузнецовську, де нас вчили іграм, сценкам і т.д., тобто всьому, що зараз показуємо діткам. Так само як і малеча, ми бігали, співали, розказували вірші. Згодом набрали з нашої церкви ініціативну молодь, що згодилась бути волонтерами. Розділили її на наставників, людей, які готували програму, відповідали за чистоту, порядок, їжу, гуртки, батут. Кілька разів перед табором збирались, репетирували, відточували сценарій», ‒ поділилась одна з організаторів Людмила Яцута. До того ж територію парку, на якій розташовувався табір представники церкви завчасно викосили, прибрали та вивезли повну машину сміття та скла.

Пані Людмила також розповіла мені про те, як насичено проходив кожен день малечі: «Ранок ми починали обов’язково із зарядки. Потім в нас відбувалося богослужіння. Оскільки тема табору була «Мобільна клініка душі», ми запрошували на нього імпровізованих лікарів (педіатра, ЛОРа, кардіолога), котрі розповідали, з чого складається вушко, око, серце. Але водночас говорили про символічний підтекст. Про те, що Бог теж нас чує, бачить, любить. Далі була біблійна година, на котрій наставники займалися зі своїми «підопічними». Кожен відповідав за групу з 15-20 дітей. Крім цього, окремо ще було спілкування в  групах «Скажи приємне», де малеча вчилася налагоджувати контакт один з одним, ділитися приємними словами. Також проходили в нас гуртки твістінгу (з балонів накручували фігурки), кулінарії, рукоділля, музики, спорту. Після цього була вільна година, обід та табірна гра (дітки шукали скарб з допомогою карти). В результаті ми визначали переможців спортивних змагань, гри, найтихішу групу, нагороджували їх солодкими подарунками. Ввечері кожна збірна озвучувала девіз та представляла свої таланти. На молитві закінчувався наш день».

Варто зазначити, що табір могли відвідувати діти, не залежно від віросповідання їхніх батьків. В середньому кожного дня наставники мали біля 200 вихованців. «Трохи фізично було складно, все-таки така кількість малечі, треба було за всіма встежити. Та коли бачила щирі посмішки та зацікавленість в її очах, будь-яка втома проходила», ‒ зауважила Людмила.

Більшість молодих волонтерів, що відповідали за дітей, майбутні педагоги, тому зазначили, що проблем з налагодженням контакту та спілкуванням з малечею не було взагалі. «Я опікувалася  групою 7-8 років. Дітки дуже організовані та надзвичайно відкриті. Звісно, спочатку всі придивлялися один до одного, до мене. А вже в останній день в них було стільки запитань, вражень, їм все подобалось. Взагалі хотілося здружити дітей, розповісти їм про Бога, аби в нашій Дубровиці побільшало добра», ‒ поділилася наставниця Марійка.

 А от Олександр розповів, що в ролі волонтера дитячого табору вперше. Та все ж від такої практики має найкращі враження: «Ти віддаєш частинку себе, щоб діти відчули любов, щирість, які  їх оточують. Зараз літні канікули і таке дозвілля є прекрасною альтернативою комп’ютерним іграм та сидінню дома. Тут вони розвиваються і фізично, і духовно».

Загалом, як підсумував відповідальний за матеріальну частину Олег Степанюк, основна мета табору ‒ посіяти добро в душах дітей: «І це добро, як паросточок, виростає і приносить в житті плід. Якщо добре посієш, добре й виросте. Зле сієш, значить зле й проросте. А ще познайомити дітей з Богом, навчити молитися, аби вони з вірою йшли по життю». 

Отож, що треба дитині для щастя? Рецепт «табору добра» надзвичайно простий: побільше уваги, теплих слів, позитивного настрою, творчого ентузіазму, спортивного запалу та молитви. Варто запам’ятати, що в кожній дитині є сонце, якому треба дати лише можливість яскраво світити.

Леся КОНДРАТИК.