пʼятниця, 22 серпня 2014 р.

…І КОЛИ ЗВІЛЬНИМОСЬ САМІ – ВІЛЬНИМИ БУДЕМО

Погодьтеся, Україна за 2013-2014 роки пережила більше, аніж за всі разом узяті роки своєї незалежності – криваву революцію, втрату державної території, і, зрештою, хоч і неоголошену, проте справжню, війну на Сході країни.
Ми пережили гіркоту втрати нашого Криму, пережили гіркоту втрати через особисті переконання найближчих, найрідніших людей – братів, сестер, близьких родичів, що нині проживають на території країни-загарбника. А від цього так само ятрить душу пекучий біль нерозуміння одне одного. Чи зможемо ми ще колись порозумітися – відомо лише Богові. Невідомо, скільки ще загине синів України, скільки ще сліз проливатимуть за ними матері, жінки та маленькі діти. А тим часом йдуть у пекло війни нові батальйони, а ми, з надією на мир, на швидке повернення живими й здоровими, з вірою в перемогу, зі сльозами на очах їх проводжаємо.
Цього року, як ніколи раніше, відбулися зміни у підсвідомості кожного громадянина нашої держави у розумінні того, що ж є предметом гордості за свою країну та народ. Українці почали відчувати більше гордості за свою землю, державу, в якій живуть, за душевні якості свого народу, рідну мову, працьовитість та віру в Бога.
Про те, якою ж бачать незалежність своєї держави дубровичани, - наші інтерв’ю.
Василь КОНОНЧУК, волонтер фонду «Руєвит»: Ніхто з нас і ніколи не міг передбачити, що 23-тю річницю незалежності України будемо зустрічати саме так – у стані неоголошеної війни з Росією. Що Путін прийде на нашу землю вбивати наших громадян, нищити інфраструктуру, використовуючи фашистську тактику випаленої землі. Наша незалежність – кістка в горлі московських політиків.
Україна – 46 мільйонів громадян – це не маленька держава. Коли ми всі дружньо станемо на її захист, коли кожен із нас чимось допоможе фронту – ми переможемо навіть такого атомного монстра, як Росія.
Тож саме зараз усі думки – про наших солдат, навіть з Дубровиччини їх більше 200, які боронять нашу незалежність зі зброєю в руках. Саме після цієї війни ми будемо справді незалежними. Ще Леся Українка писала: «Коли нас звільнять – не будемо вільними, коли звільнимось самі – вільними будемо».
Тож хочеться побажати Путіну і його найманцям прокляття, а нашим солдатам – швидкої перемоги, вас чекають рідні живими й здоровими. І так буде!!!
Слава Україні! Героям слава!
Анатолій ЛУЦЬКИЙ, приватний підприємець: Мені особливо боляче від того, що відбувається в Україні. Будучи білорусом за національністю, вважаю себе українцем та справжнім патріотом української держави – адже живу тут вже 46 років. Тут у мене сім’я, мої діти тут народилися. Тут все для мене рідне. Я з великою повагою ставлюся до українського народу, поважаю те, серед чого живу. Знаєте, в голові не вкладається те, що зараз відбувається в Україні. Як чужі руки можуть зруйнувати те, до чого так важко, десятками довгих років, йшов український народ? Як можна було зруйнувати дружбу слов’янських народів, адже нас завжди вчили, що Росія – це старший брат? Тож нічого, окрім ненависті до російського президента, не відчуваю. І дуже хочу, аби моя маленька онука жила у справді вільній, незалежній, щасливій Україні.
Віталій АНДРУСЕНКО, секретар міської ради: Кожного року при святкуванні Дня Незалежності України ми говорили: «Нам один рочок – ми вчимося ходити, … нам шість рочків – ми йдемо в перший клас, нам шістнадцять – ми повнолітні, і так далі». Але 2014 рік розвінчав деякі міфи нашого державотворення, ми побачили, що в нас не все так добре, хоча і 23 роки державі. Ми не вірно зрозуміли Незалежність, тому що незалежність дає можливості для побудови ефективної держави, вільної економіки, сучасної культури, успішної нації, але це лише можливості, ними можна успішно скористатись, а можна і відверто знехтувати. Отримавши політичну волю, більшість українців почала чекати здійснення своїх споконвічних бажань: соціальної справедливості, національно-культурного відродження, економічного зростання. У цей час прагматична меншість швидко зметикувала, які колосальні можливості відкриває персонально перед кожним українська Незалежність. Хтось перефарбувався і пішов у політику, хтось започаткував бізнес. Отримавши незалежність у 1991 році, українці не змогли розпочати розбудову європейської держави. За цей прогаяний час, втрачені можливості ми зараз спокутуємо на сході України. Радує одне, що за ці роки ми змогли виховати нове покоління українців, які крім своєї держави не знають іншої, саме це покоління розпочало революцію Гідності в листопаді 2013 року. Надіюсь, що саме це покоління довершить споконвічне прагнення багатьох поколінь українців мати справжню українську, європейську державу. Державу можна і потрібно критикувати, її потрібно змінювати, але Незалежність народу залишається при цьому абсолютною, постійною цінністю. Саме тому на риторичне запитання на кшталт: «Що дала мені Незалежність?» маю несподівано просту відповідь – можливості. Можливості для себе, для громади та цілого Народу. Ними тільки потрібно нам, українцям, скористатися сповна і все в нас буде гаразд.
Ірина РАКОВИЧ, державний службовець: За останні півроку моя думка про незалежність нашої держави кардинально змінилася. Раптом ми всі прокинулися в іншій країні. Українці завжди прагнули вільно жити, сповідувати свої традиції та звичаї, віками боролися за свою свободу, і лише зараз нам вдалося вибороти це право. На превеликий жаль, великою ціною – ціною людських життів та материнських сліз. І, заради спільного мирного неба, ми не повинні бути байдужими і думати, що війна – це щось чуже і нас воно не торкнеться. 
Ми повинні й надалі брати активну участь у громадському житті нашого району та держави в цілому. Маємо відкинути власну байдужість. Адже лише ми самі в змозі поліпшити життя у власній країні. Почуття патріотизму до рідного краю, прагнення до єдності, порозуміння та згуртованості допоможе нам в цьому і тоді все у нас буде гаразд.

Для кожного громадянина України День незалежності, який ми відзначаємо 24 серпня, насамперед має бути днем іспиту для власного сумління, днем міркувань про долю своєї Батьківщини й своєї спільноти.
День Незалежності – це величезне свято для України та всього українського народу. Це день самобутності та самостійності України. Свято здобуття народом своїх одвічних прагнень, свободи свого самовираження. Це день піднесення Українського Духу та Української Волі. Тепер навіть гасло «Слава Україні!» звучить по-особливому - з вірою, з надією в те, що буде в нашій державі мир та спокій, що буде кращим життя наступних поколінь українців! А поки-що ми маємо гордитися своїми патріотами, котрі ціною власного життя захищають наш із вами спокій та цілісність рідної неньки України.
Отож, живе Україна, яка здобула колись незалежність, і буде жити. Буде, незважаючи ні на що, і допомагати їй у цьому будемо ми усі, її діти.
Інна ПРИМАКОВА.

СВЯТКУЄМО ДЕНЬ ПРАПОРА

24 серпня 1991 року відбулося проголошення Акта про Незалежність України і над будинком Верховної Ради замайорів синьо-жовтий прапор.

28 січня 1992 року сесія Верховної Ради України прийняла постанову «Про Державний Прапор України». 
Згідно з Указом президента України від 23 серпня 2004 року в країні започатковано щорічне відзначення Дня Державного прапора.
Державний прапор як символ країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення. Під його знаменом ми йшли до проголошення самостійної України. Під прапором воїни вирушали в похід, з прапором виступали на захист своєї батьківщини.
І сьогодні по всій Україні гордо підніметься прапор Української Держави.
І так буде завжди!
Державний колір в Україні став сьогодні особливо патріотичним.
В даний час в зоні АТО українські військові щодня вступають в боротьбу з російським агресором, який нав’язує нам свій триколор, та після звільнення міст над будівлями знову майорять українські прапори. Під ними український народ на весь світ засвідчив своє прагнення до свободи, єдності, незалежності та гідного життя.
Тож український національний прапор має здатність кликати не тільки на урочисті мітинги і свята, а й на боротьбу за свободу і честь нації. Це наш історичний дух, наша совість і наша незламність, це вічно жива пам’ять і вічна мрія нашого народу до свободи. На синьо-блакитних полотнищах – кров Небесної сотні й бійців Східного фронту.

Тільки за останній рік по всіх населених пунктах району розквітло сотні національних стягів. Агресор навіть не сподівався, що його дії лише згуртували націю й закарбували нашу волю. Більше тисячі жовто-блакитних стягів знялося нинішньої весни лише на вулицях нашого району - дуже багато  жовто-блакитних полотнищ прикрасило міські, вулиці Бережниці, Орв’яниці, Соломіївки, Берестя. В кольори національної символіки вимальовані мости, навіть паркани та будинки наших земляків замайоріли сонце-волошково.

* Крізь плин років А ПОЧИНАЛОСЯ ТАК

Кожного разу на День державного прапора України, коли дивлюся на синьо-жовте полотнище на центральному дубровицькому майдані, згадуються події, по яких минуло вже чверть століття.
Зараз тут майдан Злагоди,а тоді була площа Дубровицького збройного повстання, і на ній з барельєфа «повстанської стели» «цілився» у перехожих колісний кулемет з-під червоного прапора. Влада ще була комуністична, хоча, деморалізована «перебудовою», якась усе безпорадніша. Тим часом розмай національної свідомості докотився від Києва й до Дубровиці. І осталася в нас пам’ятка, ба історична для краю подія.
Попередньо місцеві активісти Руху біля пам’ятника Тарасові Шевченку, який височів тоді навпроти центральної аптеки, встановили флагшток, надто що начальство практично й не перешкоджало. Тепер же сюди, знаючи з «вуличного телеграфу» про подію, став підтягуватися люд. З Рівного прибула чимала делегація на чолі з народним депутатом України Василем Червонієм. Короткий його виступ, і піднісся на флагшток український синьо-жовтий прапор, тоді ще національний. Стяг освятив рівненський патріотично налаштований священик о. Юрій Велігурський; дійство супроводжувалося співом церковного хору.
Далі зібрання перемістилося на площу, й вона заповнилася людьми; відбувся мітинг. Досі стоїть перед очима Червоніїв виступ: впевнені жести, переконані слова. Привітавши з подією, повів рукою в бік щойно встановленого прапора: «Сьогодні він національний, а завтра буде державним». Потім рукою на пам’ятник Леніну через площу: «І цей ідол довго тут не стоятиме». Нарешті, в напрямку райкому партії: «І компартійної влади скоро не буде»… Ото вже справді: у козаки йдуть не тоді, коли вже можна; коли не можна, йдуть у козаки.
Не все й не всіма тоді сприймалося однозначно. Одні відверто раділи, а хтось – тільки в душі, когось охоплювало сум’яття, а дехто й зубами скреготав. Але байдужих не було.
Збігло відтоді чверть століття. Давно немає в Дубровиці ні «кулеметної» стели, ні «ідола» навпроти, а в колишньому компартрайкомі господарюють школярі. Немає в живих Василя Червонія, який оце на День незалежності України відзначав би свій день народження. А піднятий ним український синьо-жовтий Державний прапор майорить над нашим містом на вітрах подій.Наразі й незаперечно сказано в поета: на якій висоті знамена, на такій висоті народ.

Олександр СТРИЖАК.

ЧИ ВАМ ОДНАКОВО?

Люди, яким пощастило подорожувати іншими країнами, особливо Європою, до якої ми так хочемо долучитися, повертаючись додому, часто підкреслюють одне з найсильніших вражень: «Там дуже чисто!» й дороги - без вибоїн. Навіть не виїжджаючи за кордон, наші співвітчизники бачать, що в порівнянні з європейськими на вулицях вітчизняних великих міст дуже багато сміття, у передмістях - скупчення відходів. У Дубровиці, на щастя, з цим не так все й погано. Однак й тут частенько доводиться спостерігати вражаючі вранішні натюрморти з об’їдків та алкогольної тари. (На фото). Отаким «застіллям» на порозі зустріли якогось ранку «наші гречні читачі» журналістів газети. Тож проблема чистоти вулиць є для нас не менш актуальною, ніж для комунальників міста.

Як боротися з побутовим невіглаством, навіть не знаю. Існує маса методів. Але жоден з ним не дає стовідсоткової гарантії. У всесвітній мережі є інформація про цікаву соціальну рекламу, зроблену волонтерами: на електричних стовпах, на дошках оголошень у парках чи деінде були наклеєні з великим смаком зроблені наліпки зі словами: «Кидай сміття просто тут. Усім однаково, правда ж?». Такий хід від супротивного насправді «чіпляв» людей, які бачили ці наліпки. І виявлявся досить ефективним. Принаймні поблизу цих оголошень, а їх розвішували там, де зазвичай скупчується сміття, папірців і пляшок поза урнами значно поменшало! На жаль, в Україні гідної соціальної реклами щодо чистоти вулиць і культурної поведінки дуже мало. Утім, сподіватимемось, що все попереду.
Нам, газетярам, як й багатьом людям, не байдуже, як виглядає наше помешкання. Й ми намагаємося зробити його затишнішим та чистішим, але чомусь ці намагання перекреслюються нанівець отакими вечірніми посиденьками. Мало сподіваюся на дієвий ефект від цієї публікації, але все ж прошу дубровичан: не влаштовуйте банкетів на ганку нашого приміщення, не справляйте інстинктивних потреб в кущах, не шокуйте нас своїм дикунством…
Іноді доводиться бачити насправді шокуючі приклади недбальства. Попри всі стереотипи щодо того, які люди є неохайними та некультурними, джерелом сміття на вулиці часто стають найнеочікуваніші верстви населення. Так, мама, гуляючи з малечею, може запросто викинути серветку на асфальт чи потягнути дитя «до кущиків», солідний чоловік, отримавши рекламку чи квитанцію і прочитавши її, кидає папірець собі просто під ноги ше й «смачно» сплюне при цьому. Такі випадки не виняток, а результат спостережень багатьох людей, не байдужих до обличчя рідного міста.
Пам’ятаймо чудове правило: чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять! Хоч якою буде робота комунальних служб, із тотальним недбальством і безкультур’ям їм не впоратись. Тому чистота міста залежить від кожного з нас.
Протягом останніх років у місті стали проводити акції з прибирання парків, до яких може залучитися кожен бажаючий. Інформація про такі заходи розповсюджується й через нашу газету, але не пригадую жодного випадку, щоб у них взяли масову участь непрацюючі, ті хто й податку не платить на утримання комунальних служб, й з особливим «натхненням» завдає їм додаткових клопотів у роботі, бо має масу часу на нічні «банкети» .
Власне, основними шляхами до вирішення проблеми чистих вулиць є встановлення смітників, рівень взаємної ввічливості, який має виховуватись ще з дитинства, і привернення загальної уваги до цієї проблеми. Мабуть, за рахунок цих трьох аспектів проблему можна було б вирішити майже повністю. Зрештою, тут не треба чекати, доки міські служби візьмуться до справи чи хаяти якогось чиновника — кожен може не смітити, долучитися до прибирання й вплинути на виховання дітей. Ця справа, що є по-справжньому важливою, переважно зосереджена в руках самих мешканців міста. І нехай чистота рідного міста стане найкращою нагородою усім небайдужим.

Людмила РОДІНА.

* Продовжуючи тему ОТАК «ЛЮБИМО» РІДНОКРАЙ?

Пригадаймо, нещодавно «Дубровицький вісник» розповів, як дехто в нашому місті «зустрічав» прихід цьогорічної Трійці: вночі безжально зламали біля ліцею два десятки берізок, що їх свого часу любовно посадили учні та працівники навчального закладу. Назвати отих зловмисників дикунами, варварами було б, може, й замало, а назви бидлом, то іще й образяться… Натомість невдовзі після того так само під прикриттям ночі невідомі «доброзичливці» поглумилися й над автобусною зупинкою навпроти того ж ліцею.
Донедавна вона могла привернути увагу хіба не ошатністю: обшарпаний павільйон із залишками численних оголошень типу «Куплю волосся»; калюжа після кожного дощу така, що й до лавочки на зупинці не підійдеш. І от подружжя Кушнірів, яке мешкає поруч, встановлюючи новий паркан від вулиці уздовж свого обійстя, власними силами та коштом впорядкувало й автозупинку: стінку на павільйоні облаштували з гофрованого металу, під її колір пофарбували стояки для даху, завезли й розрівняли пісок, аби калюжа не утворювалася. Для людей же. Проте, зовсім скоро «люди», скориставшись пульверизатором і темрявою, поробили тут чималими неоковирними літерами нецензурні «політичні» написи, іще й новенький паркан ними занапастили. Приїздила міліція, склали протокол, сфотографували оте «графіті». А вже за лічені дні, а точніше, за лічені ночі «хтось» взагалі вибив таку ж новеньку й гарну гофровану стінку. Вочевидь треба було здертися на лаву й гамселити каблуками. І це ж ким треба бути, щоб від такого одержувати задоволення!
До речі, цьогоріч під час президентської виборчої кампанії «політичні» написи з’явилися й на знаку при в’їзді в Дубровицю. Воно вибори виборами, але при чому тут в’їзний знак? Це ж обличчя нашого міста. Виходить, ніби як на власній, даруйте, морді синці власноруч ставимо…
Або підвісний місток через старе річище Горині біля міського стадіону: вчергове повиламували частину дощок з настилу, тож було не пройти через нього до паркової зони. Якби повиламували край берега, то можна б було грішним ділом подумати й про жителів по сусідству, мовляв, скористався хтось чужим для власних господарських потреб. Але ні, ламали аж посередині містка, тобто просто поглумилися знічев’я. Над чим і над ким? Вочевидь над собою. Тепер дошки поновили, от тільки чи надовго?
Над тим містком, над Горинню й стадіоном, височіє на колишній Ксьонзовій горі костел Іоанна Хрестителя – історична пам’ятка, яку по праву вважаємо окрасою, до певної міри - й візитівкою нашого міста. Наразі це й діюча культова споруда. Тепер він обнесений огорожею. Бо ж, було, чого тільки не побачиш біля нього. Молодь могла серед білого дня пиячити під стінами святині, а на них іще й писати всіляку гидоту; валялися побиті пляшки, подекуди й використані шприци для ін’єкцій; купи екскрементів… Хоч-не-хоч, відгороджуватимешся від таких «парафіян».
Неподалік у центрі міста комунальна служба оце фарбувала лавочки у скверах і сцену на майдані. Але, перш ніж взятися за пензлі-фарби, мусили ремонтувати і лавки, й сцену, бо ж нічні «відпочивальники» періодично вправляються у ламанні дощок. Керівник комунальної служби Валентина Столярець додала, що подібне й поруч на дитячому майданчику. Тут навіть щит з написом-закликом «Любіть своє місто» довелося з ігрової гірки зняти, бо понівечений явно не дитячими руками.
Оце так «любимо» своє древнє місто, свій одвічний ріднокрай? І невже немає кому покласти подібному край?

Олександр СТРИЖАК. 

І ЗНОВУ КУРІННЯ СТАЛО ПРИЧИНОЮ ПОЖЕЖІ

15 серпня 2014 року, о 00 год. 43 хв. на пункт зв’язку 14 Державної пожежно-рятувальної частини м. Дубровиця надійшло повідомлення про пожежу в дерев’яному житловому будинку за адресою: м. Дубровиця вул. Шевченка, 52 1/2. За вказаною адресою негайно виїхав черговий караул ДПРЧ-14. По прибуттю на місце виклику встановлено, що вогонь охопив шиферну покрівлю житлового будинку на площі 100 кв.м. Рятувальникам довелось добряче попрацювати, адже гасіння пожежі ускладнювало надмірне накопичення побутових відходів, які знаходилися на горищі будинку. О 03 год. 46 хв. пожежа була ліквідована, проте вогонь встиг знищити дах та перекриття будинку та пошкодити стіни. Загиблих чи травмованих – немає. За попередньою інформацією, пожежа сталася від необережного куріння господаря Г.
Державна служба з надзвичайних ситуацій у районі звертається до всіх жителів міста та сіл району: будьте пильні при поводженні з вогнем в побуті. Не паліть в будинках, не кидайте не загашені недопалки та сірники будь-де, не використовуйте несправні електроприлади, проведіть ремонт грубок та печей, виховуйте в дітях правильне ставлення до поводження з вогнем, ні в якому разі не дозволяйте їм користуватися самостійно сірниками, електро- та газовими приладами.
Лише спільними зусиллями ми відвернемо біду від наших домівок і збережемо майно, а найголовніше – життя!

Дубровицький РС ДСНС України у Рівненській обл.

Дубровицькі правоохоронці вилучили близько 50 патронів

Днями дільничні інспектори райвідділу міліції зупинили біля одного з будинків села Біле 36-річного Микиту, жителя села Лугове, котрий видався правоохоронцям підозрілим. Його оглянули під приводом, що курив у невстановленому місці.
У зв’язку з тим, що Микита неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності та був раніше судимий за крадіжку, працівники міліції провели поверхневий огляд чоловіка, під час якого виявили 10 патронів калібру 7,62 мм та 43 патрони калібру 5,6 мм.
Чоловік пояснив міліціонерам, що патрони знайшов на сміттєзвалищі в селі Біле. Знахідку залишив для себе, бо хотів похизуватись нею перед друзями. Патрони правоохоронці вилучили та направили на дослідження до Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС області.
За куріння у невстановленому місці на чоловіка складено протокол за статтею 175-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (куріння тютюнових виробів у заборонених місцях), за що він може отримати до 170 гривень штрафу.

Слідчим райвідділу відносно «курця» розпочато кримінальне провадження за частиною 1 статті 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) Кримінального кодексу України, санкція якої передбачає позбавлення волі на строк до семи років, – зазначив начальник райвідділу, майор міліції Сергій Родзін. Наразі розслідування триває, з’ясовуються всі обставини даної події.

На Дубровиччині оштрафували чоловіків, які незаконно видобували «сонячне каміння»

Шість тисяч вісімсот гривень штрафу призначено районним судом 22-річному мешканцю Дубровицького району та таку ж суму - 44-річному жителю Сарненського району за порушення правил охорони або використання надр.

У березні 2014 року в урочищі «Заволокай», що неподалік села Ясинець, правоохоронці виявили та затримали 22-річного Андрія та 44-річного Миколу, які за попередньою домовленістю порушуючи законодавство України, самовільно, без отримання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, без акту, що засвідчує гірничий відвід, без оформлення в установленому порядку документів, що посвідчують право на земельну ділянку, за допомогою мотопомпи заводського виготовлення, шляхом гідророзмиву ґрунту, здійснили видобуток каміння бурштину-сирцю, що належить до корисних копалин загальнодержавного значення.
– Відносно чоловіків слідчі Дубровицького РВ УМВС відкрили кримінальне провадження за частиною 2 статті 240 Кримінального кодексу України (Порушення правил охорони або використання надр), – повідомив начальник райвідділу, майор міліції Сергій Родзін. – З’ясувавши всі обставини, справу скерували до Дубровицького районного суду.
У судовому засіданні старателі повністю визнали свою вину у вчиненому та щиро розкаялись. Суд визнав чоловіків винним у вчиненні цього кримінального правопорушення та призначив їм покарання у вигляді штрафу в розмірі 6800 гривень кожному. При цьому, речові докази: мотопомпу заводського виробництва, пожежні рукави, водозабірний шланг та бурштин-сирець суд конфіскував у власність держави.

Катерина СЕМЕНЮК, Дубровицький РВ УМВС.

Про посилення захисту прав дітей військовослужбовців

15 серпня 2014 року набрав чинності Закон України від 25.07.2014 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення захисту прав дітей».
Згідно внесених змін до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відтепер не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані:
– чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;
– жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
– жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина-інвалід I чи II групи, до досягнення нею 23 років;
– усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років.
Вказані особи можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання.
Згідно із новими змінами до ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» відтепер звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: у зв’язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років.
Під час дії особливого періоду з військової служби також звільняються військовослужбовці через такі сімейні обставини та поважні причини: виховання матір’ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері); наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Згідно із внесеними змінами також встановлено, що у разі звільнення з військової служби за віком, у зв’язку  із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв’язку з  безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв’язку з настанням особливого періоду та    небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцю-жінці, яка має дитину(дітей) віком до 18 років, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення  (за кожний повний календарний рік служби за наявності  вислуги 10 років і більше).
Інна ПРОТОСАВИЦЬКА,

начальник Дубровицького районного управління юстиції.

ДИТИНА ЙДЕ ДО ШКОЛИ

Шкільний дзвоник скоро покличе маленьких першокласників до школи. Цей період важкий і відповідальний не тільки для дітей, але і для їхніх батьків. Стільки хвилювань і турбот пов’язано у батьків з цією подією: ще до школи навчать азбуки, читати, рахувати. Та не менш важливо сформувати у дітей гігієнічні навички, привчити до самостійності та охайності. З переходом із дитячого садочка до школи дитина вже усвідомлює, що вона стоїть на порозі нового життя - це стимулює її прагнення до навчання.
Щоб уникнути багатьох проблем, батьки мають усвідомити, що підготовка дитини до школи залежить саме від них. Тому необхідно максимум зусиль докласти для того, щоб дитина не відчувала дискомфорту до нового, незвичного ритму життя.

РЕЖИМ ДНЯ ДЛЯ ПЕРШОКЛАСНИКА
Велике значення в збереженні здоров’я дитини має дотримання режиму дня, який повинен передбачати основні елементи: заняття в школі і вдома; рухово-активний відпочинок; достатнє харчування; фізіологічно повноцінний сон.
Необхідно ще до початку навчального року нормалізувати режим дня малечі, наближаючи його до шкільного. Прокидатися о 7 годині ранку, а лягати спати не пізніше 21.00 години. Для дітей, які легко збуджуються, будуть корисні теплі ванни з морською сіллю, з відварами ромашки, лаванди, а також заспокійливі трав’яні чаї.
Варто правильно розподілити вільний час дитини, тобто обов’язково, приблизно 1,5-2 години, перебувати на свіжому повітрі, включати в прогулянки активні ігри. Необхідно зменшити перегляд мультфільмів, відеофільмів, які заряджені агресивністю, жорстокістю, а також обмежити користування комп’ютером, відеоігри.
Фізичне здоров’я школяра значною мірою залежить від того, як виконуються ним правила особистої гігієни, бо саме дотримання цих правил запобігає поширенню інфекційних захворювань, особливо кишково-шлункових.
Для активації організму необхідно привчити дитину до ранкової зарядки, самостійного виконання елементарних гігієнічних процедур - умивання, чищення зубів, обов’язкового миття рук з милом перед їжею і після туалету.
ХАРЧУВАННЯ
Особливу увагу батькам варто приділяти харчуванню дитини. Важливе значення має режим прийому їжі. Необхідно потурбуватись, щоб їжа була різноманітною і смачною та відповідала потребам дитячого організму (достатня кількість молочних продуктів, сир, м’ясо, риба, овочі, фрукти, каші, соки). Відповідно в раціоні необхідно зменшити кількість солодкого (цукерки, шоколад, солодка вода), виключити продукти швидкого приготування (мівіну, чіпси, сухарики тощо).
ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА
Від батьків залежить і психологічна підготовка школяра. Необхідно пояснювати дитині, що вона має бути відповідальною за свої вчинки, цілеспрямованою, добре міркувати, запитувати, планувати. Батьки повинні розповісти дитині про школу, щоб вона мала уяву про шкільне життя. Важливо, щоб дитина відчувала, що батьки, незважаючи на певні життєві негаразди, завжди її підтримають і допоможуть. Згадайте разом зі своїм сином чи донькою, як вона вчилася кататись на роликах, велосипеді, самокаті тощо, і повідомте, що згодом, через певний час, теж буде добре писати та читати.
Треба продумано облаштувати місце, де дитина готуватиме уроки. Бажано, щоб це була окрема кімната, добре освітлена, розмір столу і стільця повинен відповідати росту дитини. Неабияке значення має одяг дитини, її взуття - вони повинні бути відповідного розміру, не тиснути, не викликати дискомфорту.
Дитина йде до школи… Це хвилююча і відповідальна подія. І у ваших силах, шановні батьки, зробити так, щоб перші дні в школі були для дитини не стресом, а веселою пригодою.

Наталія ТАКУН, лікар-педіатр.

МОЛЮСЬ ЗА ТЕБЕ, УКРАЇНО! ЗА ТЕБЕ, СИНУ МІЙ, МОЛЮСЬ…

«Синочок, голуб’ятко, соколик мій ясноокий… Єдина розрада, втіха материнському серцю… Сонечко світанкове… Кровиночка моя мила, щомиті молюся за тебе», - мабуть, кожна солдатська мати нині пригадує ті лагідні слова, якими зверталася до синочка, прикладаючи його вперше до грудей. Й сниться в короткі миті забуття, бо де ж той сон візьметься в матері, коли дитя твоє в небезпеці, як маленькому цілувала його пахучі рученята, купала в запашному зіллі, щоб ріс дужим й сміливим на радість та втіху. Стискається серце від тривоги, бо ж раділа кожна, як тягнувся син до сонця, немов дубочок, зростаючи рік за роком. І кожній з нас  своє дитя – найдорожче й наймиліше.
То й материнське серце пече вогнем, якщо її дитя опинилося у полум’ї війни. Так болить та стискається батьківське серце від усвідомлення того, що нічим дитині своїй зарадити не можеш, аж дихати важко. Й крається те серце, обливаючись кров’ю, й кричить в розпачі німим криком, від безвиході та ненависті волає. Україна вся волає зараз, посилаючи кращих з кращих своїх синів на криваву борню з російським агресором. Сотні наших земляків також зі зброєю відстоюють зараз нашу незалежність на Сході. А ми, що, так би мовити, опинилися в тилу, чим можемо підтримуємо нашу армію й всіляко сприяємо їй. Кожен – чим може: коштами, засобами індивідуального захисту, одягом, продуктами, медикаментами, підтримкою солдатських батьків, допомогою їхнім родинам. Відомий лозунг часів Другої світової – «Все для фронту! Все для Перемоги!» - знову набув актуальності. Волонтери фонду «Руєвит», які постійно займаються збором гуманітарної допомоги, відмічають, наскільки зросли патріотичні настрої суспільства. Особливо втішає активність молоді, їх сприйняття тих подій, що відбуваються нині в країні. В України з таким потенціалом – велике майбутнє.
Сьогодні Україна опинилася у складній ситуації, у нашої Незалежності – реальна загроза. Події, які відбуваються на Сході, впливають на всіх українців. Військові дії травмують батьків тих, кого призвали в армію. Агресор підливає масла до вогню, сподіваючись, що суспільство охопить масова істерія, а це, як один сірник, що запалює інші. При цьому бурхлива реакція матерів є дуже природною. Вони виховували свою дитину, піклувалися про неї, аж раптом виникає реальна загроза для її життя. Батьки перебувають у стресовому стані, який породжує напругу, що стимулює різні види поведінки. У когось спрацьовують так звані адаптаційні механізми, а інша мама є більш сприйнятливою, тому реагує надто емоційно. Кожна людина реагує так, як вміє і може, не тому, що вона не хоче захищати Україну чи відстояти її незалежність, а тому, що спрацьовує інстинкт самозбереження.
Проте не нам судити цих батьків. Повага до їхніх почуттів, думок і пропозицій є дуже важливою. Бо у цих емоційних проявах є рація, батьки хочуть таким чином захистити дітей. Вони знають, що для цього потрібні бронежилети, військова підготовка, вміння правильно поводитись у екстремальних ситуаціях. Інтуїтивно матері відчувають, що діти до цього не підготовлені. Тому дуже важливо їх вислухати і почути. Батьків, котрі турбуються і переживають за дітей, які беруть участь у військових діях, потрібно заспокоїти дієво. Їх треба підтримати і заспокоїти, спробувати зрозуміти, спокійно і стримано поговорити, а головне – допомогти їхнім дітям. Нашим дітям. України синам.
Матеріальна і психологічна підтримка має бути не одноразовою, а постійною, щоб батьки відчували: їхні діти - герої і державі за них болить нарівні з батьками. Що всі ми молимося, аби вони скоріше повернулися до рідних домівок. За Україну нашу помолимося, яка від них чималою мірою залежить нині. За спасіння душ тих, хто посягнув на неї, теж помолімося. Може, важко нам молитися за Путіна, Стрелкова або озвірілого найманця. Природніше молитися за наших хлопців, що одягнули зараз бронежилети. За донецьких матерів, які не знають, чи виживуть їхні діти до кінця звільнення, за старих, у яких немає ліків, і може бути, скоро не буде хліба й води. Але молитися треба й за тих, хто взяв на себе жахливі гріхи й навіки прокляв свою душу. Великий поет-кримчанин  Максиміліан Волошин писав, що молитися треба й за катів. Казав він, що в результаті можна не сумніватися… Хай Бог їхні душі до себе приймає очищеними. Ось так.

Людмила РОДІНА.

ЗВЕРНЕННЯ


Управління СБУ в Рівненській області звертається до мешканців регіону з проханням бути пильними та терміново повідомляти за телефонами  (тел.(03658) 2-01-32 – черговий Дубровицького МРВ УСБУ в Рівненській області тел. (0362) 22-43-43 – черговий УСБУ в Рівненській області, тел. 102-чергова служба УМВСУ в Рівненській області) інформацію щодо загроз національної державності, територіальної цілісності, терористичної та диверсійної діяльності, а також інші важливі дані.
При цьому, особливу увагу слід звернути на:
- перебування на території населеного пункту осіб, які погано орієнтуються на місцевості, не правильно вживають географічні назви, виявляють інтерес до особливо важливих об’єктів промисловості, об’єктів життєзабезпечення району (водопостачання, електро-газопостачання), транспортної інфраструктури (автомобільні і залізничні мости), енергетики (силові лінії і підстанції) та з масовим перебуванням людей, а також військових частин (райвійськкомату);
- встановлення осіб, які пропагують ідеологію сепаратизму та тероризму;
- встановлення осіб, які здійснюють вербування жителів району в якості найманців для участі в бойових діях на Сході України на боці терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР»;
- встановлення осіб, які мають у незаконному володінні зброю, вибухівку та інші засоби ураження, займаються незаконною торгівлею чи контрабандою вказаних засобів.

Звернення громадян приймаються цілодобово.

пʼятниця, 15 серпня 2014 р.

ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ ВИСОЦЬКИХ ЛІСІВНИКІВ


Важко передати на словах, що таке ліс. Ліс — як велика любов природи до нас — людей. І нехай на рівні відчуттів, але ми сприймаємо це її інформаційне послання — через одухотвореність, красу, життєву силу, яку дарує нам ліс.
Він захищає землю, на якій росте, від руйнації і очищує повітря, яким ми дихаємо. Його цілющі властивості відомі з давніх-давен, а багатства цієї зеленої скарбниці при належному до них ставленні можуть бути невичерпними.
Тож, чим більше у нас лісових насаджень, чим більше ми приділяємо їм уваги і турботи, тим надійнішим є наше життя. А щоб ліси жили, були здоровими і розвивалися — про це турбуються працівники лісової галузі.
Обабіч Горині на півночі району — це колектив державного підприємства “Висоцьке лісове господарство”, яким п’ять років керує Віталій Сухович. За його очільництва лісгосп зумів з аутсайдерів перебратися на лідируючі позиції. Підприємство вже вкотре отримує першість серед лісових господарств області. Серед його досягнень — високі показники у створенні нових та збереження існуючих насаджень, ефективна боротьба з лісовими пожежами і порушеннями, а також значні обсяги виробництва та реалізації власної продукції.
Нещодавно підприємство організувало своєрідний прес-тур для працівників ЗМІ району та області, де журналісти мали змогу прожити один день буденними лісівничими турботами. Взяв участь у такому заході й голова профільної комісії районної ради Іван Красько. Журналісти ознайомилися з виробничими приміщеннями та цехами головної контори лісгоспу, помилувалися розсадниками та шкілками, відвідали лісові масиви Висоцького, Людинського та Золотинського лісництв, побували в заповідниках, дізналися, які дерева називають «плюсовими», як виглядають маточні плантації, з якої малюсінької зернини проростає могутня сосна, й помилувалися краєвидами так би мовити з висоти пташиного польоту завдяки лісгоспівській пожежній вежі...


Лісгосп має славну історію
Як розповів головний лісничий підприємства Сергій Костючек, котрий на цей день перевтілився на гіда, Висоцький лісгосп було створено у грудні 1958 року на базі Висоцького та Миляцького лісництв Дубровицького лісгоспу. Потім було створено ще й Більську механізовану станцію, що займалася лісомеліорацією. Лісгосп пережив кілька реорганізацій, й в середині сімдесятих також утримував лідируючі позиції в трудовому суперництві серед підприємств галузі. Правда, займалися тоді, окрім лісовідновлення, заготівель, охорони лісів, ще й переробкою продукції побічного користування – виробництво віників, заготівля та переробка ягід й грибів. Ресурс мали такий, що забезпечували сировиною консервні заводи України й сусідньої Білорусі. Продукція йшла на експорт по всьому колишньому союзу.
Місцезнаходження лісгоспу – безпосереднє сусідство з примхливою Горинню – неабияк ускладнюють ведення виробничої діяльності. Адже повені й паводки інколи унеможливлюють лісокористування й впливають на саме «здоров’я» лісів.

Бо ліси також хворіють
Як не парадоксально, одвічний й такий, на перший погляд, непорушний ліс – середовище дуже вразливе від багатьох чинників. Здебільшого ж непомірної шкоди йому завдає людське втручання.
Ми побували на лісових ділянках, вражених кореневою губкою. Це грибкову «недугу» лісу називають ще хворобою «староорних» земель. В основному сприйнятливі до неї лісові насадження, створенні в «епоху» Хрущова. Виявляється, окрім пристрасті до королеви полів – кукурудзи, були у Микити Сергійовича  й програми щодо заліснення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель. Й також – з своєрідними надмірностями. Мало враховувався при створенні лісонасаджень той аспект, що монокультури більш вразливі до лісових хвороб. Особливо якщо ростуть на ділянках, перенасичених органікою. Мало того, найбільше коренева губка вражає хвойні ліси. А сосна є основною лісоутворюючою культурою на Поліссі.
Щоб уникнути поширенню недуги, лісівники здійснюють суцільні санітарні рубки й створюють своєрідні буферні зони з листяних порід. Останнім часом лісівники при залісненні взагалі уникають монокультурності, висаджуючи ліси з введенням листяних порід за схемою – три рядки сосни, ряд берези. Що дозволяє хоча б якимось чином дбати про профілактику кореневої губки.
Є ще й такий страшний лісовий шкідник, як пильщик, що знищує лісові насадження в лічені проміжки часу буквально на очах. На щастя, наші ліси він ніколи не «відвідував». Але мали з цим «звіром» нагоду познайомитися лісівники й окремих лісгоспів області.
Страждають, як розповідає Сергій Олександрович, ліси й від надмірного зволоження, й від подібної до нинішньої спеки. А особливо потерпають ліси від пожеж. На щастя, в Висоцькому лісгоспі масові загоряння лісу не виникали вже з 2005 року. Чималою мірою цьому сприяє модернізація пожежної лісової охорони, про що - окрема мова.

З пожежної вежі видно навіть Білорусь
З першого серпня в лісові масиви лісгоспу сторонній людині проїхати годі. Всі лісові дороги перекриті шлагбаумами. Про пожежонебезбечний період нагадують численні попереджувальні заклики, встановлені тут же, в лісових кварталах.
А за територією ведеться цілодобове відеоспостереження з 32-метрової протипожежної вежі, що дозволяє роздивитися найменшу деталь в 40-кілометровому радіусі. Тож перед нами відкрилося, мов на долоні, й 30 прикордонних кілометрів сусідньої Білорусі. Вранішня димка дещо перешкоджала роздивитися, проте принаймні було чітко видно, що на відкритій для нашого зору місцевості скупчення військової техніки немає. Ми, журналісти, зізнаюся,  попросили лісівників показати сусіднє прикордоння саме з такою метою. Варто зазначити, це підтвердив й головний лісничий, лісівники суміжних держав співпрацюють  в плані попередження лісових пожеж й систематично обмінюються інформацією в цьому плані. Адже вогонь на кордони не зважає…
Для оперативного реагування в кожному лісництві є пожежні водойми та оснащені мотопомпами масивні бочки наповнені водою, які при необхідності можна дотягнути  до місця загоряння будь-яким доступним транспортом. Є необхідний набір протипожежного інвентаря, навчена команда людей. Адже, як кажуть в таких випадках, береженого й сам Бог береже.

У третьому обході сорокового кварталу …
Розповідаючи про діяльність підприємтсва, головний лісничий, раз по раз називає номери кварталів та обходів. Їм, лісівникам, видається, що будь-яка людина так само вільно орієнтується в суцільному лісовому  масиві, як й вони. Воно й справді, інколи обабіч доріг побачиш менше знаків, як у лісі. Тут тобі й стовпчики з номерами кварталів та обходів, й якісь інші окремі знаки. Люди в плямистих одностроях з лісівничою емблемою на рукаві в принципі прекрасно орієнтуються тут й без карт чи цих знаків. Кожен путівець вони обстежили пішки, адже лісівник намотає не один кілометр. Тільки необізнаній людині здається, що ліс рубають так, що аж тріски летять. Насправді будь-яка рубка в лісі – строго регламентована. У товстелезній книжці з матеріалами безперервного лісовпорядкування земель лісового фонду лісгоспу, розроблених Українською лісовпорядною експедицією  Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об’єднання, враховано буквально кожне дерево в кожному масиві. Й намічено найбільш раціональний термін його зрізання. Кожна лісорозробка проводиться планово й поетапно. Деревина – все ж ресурс довговідновний, тож до її освоєння підходять раціонально.
Власне лісозаготівля – лише один аспект виробничої діяльності. Й відбувається воно в тандемі з лісовідновленням. Щороку лісовий фонд лісгоспу нарощується. Адже, окрім заліснення зрубів, лісівники беруть під свою опіку й самосіви на сільськогосподарських неугідях, заліснюють такі землі рукотворно.
На місці, де колись була пасіка туменського «Маяка» –двадцятилітній ліс. Так природа сама освоює ті землі, від яких відступилася людина.

Ліс починається з зернини
На Поліссі – більшість лісів рукотворні. Й бере початок кожен сосновий бір зі звичайної соснової шишки, яку дбайлива рука лісівника збирає з незвичайного «плюсового» дерева. Таким називають найкраще по продуктивності та господарській цінності дерево. Одразу шість таких сосен нам показали у Золотинському лісництві. Всього на область подібних дерев – кілька десятків. Така сосна в обхваті перевищує півтора й у висоту сягає 30 метрів. Вона рівнесенька, мов струна, від кореня  й до самої крони. Про унікальність такого дерева свідчить спеціальний напис на стовбурі й акуратненька огорожа. Віком таке дерево перевищує 80 років. Тут – генетичний резерват, де з пилою не ходять. Ці дерева – насінники для відтворення лісів.
Побачили ми й «родинну плантацію» – спеціальний 4-гектарний  масив,  що закладений 2006 року, поліпшеного посадкового матеріалу сосни звичайної, який призначений виключно для заготівлі насіння. Така сосна – невисока на зріст та розлога, мов кущ, для зручності збирання шишок. Починають «плодоносити» такі сосни, як правило, на десятий рік.
Потім такі шишки йдуть у сушарню й проходять спеціальний обробіток. Ретельно просушуються, просіваються й зберігаються в спеціальному приміщенні в скляній тарі при сталій температурі. Спеціалізована інспекція проводить дослідження цього насіння й встановлює його класність. У Висоцьку нам продемонстрували величезний бутиль – 10 кг першого (найвищого) класу якості насіння сосни звичайної. Наявний запас лісовго насіння достатній для забезпечення потреб лісгоспу на три роки. Адже в одному цьому бутилі – мільйони нових дерев.
Навесні насіння висівається в спеціальний розсадник – посівне відділення, кілька разів його дбайливо прополюють руки лісокультурниць. А вже наступного року такий тендітний пагінець – йде на заліснення. Як правило, найкраще приживаються сіянці-однорічки.

Перлина Полісся – озеро Велике Почаївське
Його ще називають Вербівським. Існує страхітлива легенда про цю місцину, згідно з якою в давнину тут існувала оселя «Почаїв», яка за гріхи й злочинства жителів запала в землю разом з церквою, а безодню покрили води озера. Ще й досі, кажуть, щоразу на Великдень з глибини озера долинають церковні дзвони й жалібні стогони. За науковою гіпотезою, озеро є льодовикового походження й утворилося внаслідок танення льодовика близько 15 млн. років тому. Вода тут темна, майже непрозора, з підвищеним вмістом гліцерину, має цілющі властивості, лікує поліартрити.
Прибережно-водна рослинність, яка утворює вузьку смугу, представлена угрупуваннями з очерету, невеличкими фрагментами скупчень латаття сніжно-білого, що занесено до «Зеленої книги» України.
Всупереч трагічній історії, пов’язаній з озером, ця місцина давно облюблена як місце масового відпочинку.

Все ж основне багатство – люди
Головний офіс підприємства більше скидається на ошатну оздоровницю, аніж на адміністративну будівлю. Адже розміщено центральну садибу лісгоспу також на заповідній території – місцевий дендропарк налічує кілька десятків дерев-екзотів. Довкола будівлі – справжні витвори ландшафно-паркового мистецтва. Відчувається, доклали тут рук закохані в свою справу люди. До таких належить інженер лісових культур Ольга Вальковець, під чиєю орудою й створюються барвисті квітково-дизайнерські дива. Не лише знаннями, а й непідробною любов’ю до лісу сповнені лісничі Іван Карпінський (той самий володар Великого Почаївського,  як жартома величають його колеги), брати Володимир та Сергій Чудіки. Всього в лісгоспі налічується 160 працюючих, середня заробітна плата перевищує 4 тис. грн.
Всюди, до чого дотичні працьовиті й заповзяті лісівники, – особливий порядок. Навіть дивно раніше було, як в однакових з іншими умовах, на одній й тій же землі вдається їм досягати таких разючих результатів. Провівши з ними день пліч-о-пліч, зрозуміла, секрет успіху висоцьких лісівників  зовсім простий – вони просто сумлінно працюють…





Людмила РОДІНА.

ЗБІР КОШТІВ НА АРМІЮ ТРИВАЄ


Розпорядженням голови районної ради Сергія Киркевича створено координаційну раду зі сприяння Українській армії. До її складу ввійшли всі ті, хто безпосередньо займається благодійною допомогою для наших земляків, що задіяні в АТО. Для координації дій благодійників, військкомату, органів місцевого самоврядування й населення – налагоджено оперативний обмін інформацією, де і для кого найбільш необхідна наша допомога.
Йдеться не лише про збір продуктів, а й фінансову підтримку – на закупівлю форми, взуття, бронежилетів, інших засобів індивідуального захисту. На жаль, тих коштів, що зібрало населення району, вже для цього мало. Тож у всіх людних місцях знову буде встановлено скриньки для пожертв. По можливості – не обминайте їх. Кожна наша гривня – чиєсь врятоване життя.
Армії вкрай необхідні медикаменти – сподіваємося не залишаться осторонь фармацевтичні заклади, внісши цього разу свою лепту для підтримки наших вояків.

Разом з тим повідомляємо, нині у залишку з тих коштів, що збирали на потреби армії залишилося – 4700 грн. готівкою, 19093,50 грн. зберігається на банківському рахунку.

«Попав – виграв, не попав – постраждав»…

* З сесії районної ради
 Доповідь голови ради директорів району Володимира Кушніра:
На звинувачення начальника управління освіти, молоді та спорту Н.І. Стасюк головою райдержадміністрації Ю.Є. Лосіком у порушеннях фінансово-господарської діяльності, роз’яснюємо: ревізією здійснено перевірку за період з 01.07.2010 по 01.12.2013 року, Стасюк перебуває на посаді начальника управління з 12.02.2013 року, і не несе відповідальності за правопорушення, що виявлені названою ревізією за період до її призначення на посаду начальника управління;
ревізією не виокремлено правопорушень щодо діяльності на посаді Н.І. Стасюк та не персоніфіковано ступінь її відповідальності за свою діяльність – тобто за 10 останніх місяців ревізійного періоду.
Окрім того, за порушення щодо проведення процедури відкритих торгів несе відповідальність тендерний комітет.
Щодо укладання договорів за оренду приміщень з харчуючою організацією,то зазначена сума – 72,8 тис.грн. – визначена за весь ревізійний період. З вини попереднього керівника не укладені договори на суму 44,8 тис. грн., за ревізійний період Н.І. Стасюк – 28 тис. грн., кошти відшкодовані харчуючою організацією ТзОВ «ПК МАКСИМУМ» в повному обсязі. Причиною щодо неукладання договорів усіма начальниками були:
– методичні рекомендації з організації харчування учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, затверджених наказом Міністерства економіки України від 01.08.2006 року №265;
– лист-звернення Віце-прем’єр міністра України Тігіпка С.М. від 31.05.2011 № 5689/0/2-11 щодо сприяння у зменшенні плати за оренду шкільних їдалень у районах та містах області суб’єктом господарювання, які проводять харчування дітей, що потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи;
– лист Рівненської обласної державної адміністрації від 26.07.2011 № 7043/0/01-24/11 щодо розгляду питання зменшення розміру плати за оренду приміщень шкільних їдалень;
– рішення сесії Дубровицької райради (листопад 2013 року), де встановлена орендна плата 1 грн.
Щодо введення додаткових штатних одиниць у Дубровицькому НВК «Ліцей-ЗОШ І-ІІ ступенів», то дані одиниці були введені розпорядженням голови РДА ще при створенні навчально-виховного комплексу. Потреби у зменшенні штатних одиниць не було, оскільки засновником навчального закладу була райдержадміністрація, яка затверджувала штатні одиниці для єдиного навчального закладу у районі – саме для обдарованих дітей – та, враховуючи, що відповідно до наказу управління освіти і науки облдержадміністрації № 158 від 25.03.2008 Дубровицький ліцей мав статус експериментального навчального закладу та упродовж усіх років мав високу результативність роботи.
Порушення щодо завищення обсягів ремонтних робіт на суму 26,8 тис. грн. також виявлені ще до керівництва Н.І. Стасюк.
Проаналізувавши вказані порушення, ми не бачимо підстав звинувачувати начальника управління освіти, молоді і спорту Н.І. Стасюк у системних порушеннях бюджетно-фінансової дисципліни та необхідності розглядати питання про її відповідність займаній посаді.
На звинувачення Н.І. Стасюк у примушуванні депутатів від освіти не з’являтися на сесію районної ради є лист-звернення з підписами депутатів – освітян такого змісту: «Нам, освітянам-депутатам Дубровицької районної ради, стало відомо, що начальника управління освіти, молоді та спорту Н.І. Стасюк звинувачують у тому, що вона забороняла нам брати участь у сесіях районної ради.
Заявляємо, що такі звинувачення безпідставні, з нами не велися розмови на дану тему. З боку начальника управління освіти, молоді та спорту Н.І. Стасюк ніколи не було жодних дій, які б перешкоджали депутатській діяльності. Навпаки, якщо на сесіях районної ради розглядалися будь-які питання, пов’язані з виробничим освітянським процесом, Н.І. Стасюк доводила до нашого відома відповідні документи для ознайомлення і, відповідно, кращої підготовки до сесійного розгляду».
 У відповіді голови райдержадміністрації Ю. Лосіка на наше звернення висувається голослівне звинувачення Н.І. Стасюк у тому, що з освітянського бюджету знімалися кошти за згодою начальника управління освіти Н.І. Стасюк. Нагадуємо, що такі рішення приймаються сесією районної ради.
Сьогодні голова адміністрації не хоче врахувати і особистий внесок у розвиток освіти району начальника управління. Ми нагадаємо, що висока результативність роботи неможлива без системної роботи з кадрами усіх управлінських ланок та позиції у цьому начальника. Саме з приходом Стасюк Н.І. у відділ освіти на посаду заступника начальника з року в рік здобутки освітян та їх вихованців зростають. Надаємо статистику перемог в обласних олімпіадах за період 2007-2014 роки: 2007 – 4; 2008 – 8; 2009 – 13; 2010 – 15; 2011 – 23; 2012 – 33; 2013 – 40; 2014 – 41.
В той час, коли вся країна живе за рахунок мінімальних бюджетних витрат, у нас вводиться ще одна посада завідувача відділом молоді і спорту, на яку безпідставно запропоновано перейти нинішньому начальнику управління молоді і спорту Дубровицької райдержадміністрації Н. Стасюк. В освіті району працює 60 освітніх установ, понад 2 тисячі працюючих, при цьому у відділі освіти 4,25 штатних одиниць, а у новоствореному відділі молоді і спорту – три фахівці. З чим ми не погоджуємося і вбачаємо у діях голови Дубровицької райдержадміністрації Ю.Є. Лосіка неповагу до думки освітянської спільноти, адже це не тільки кадрові зміни, а і додаткові фінансові витрати (витрати на реєстрацію, статутні документи, виготовлення штампів і печаток, оплата праці).
За останні роки ми підняли рівень освіти району на третє місце в області. Всі директори освітніх установ впродовж травня-червня прозвітували про діяльність перед громадськістю та колективами і отримали схвалення своєї діяльності. На сьогоднішній день школи на 90% готові до початку 2014-2015 навчального року, проведені ремонтні роботи за рахунок позабюджетних коштів, за що нас в райдержадміністрації назвали «поборниками»...
Шановні депутати, просимо вашої підтримки у недопустимості безпідставних, заполітизованих кадрових змін у освітянській галузі району. Чи маємо ми право на стабільне життя і розвиток? Мабуть, так.

Співдоповідь голови профспілки працівників освіти Віри Твердюк:
Ще на зборах директорів шкіл, куди мене запросили разом з  завідуючою райметодкабінетом, депутатом районної ради Тетяною Таборовець, я заявила, що підтримаю кожного, хто повстав проти обов’язкового вступу у ту політичну партію, в якій перебуває голова РДА або начальник відділу освіти. Я проти того, щоб директора школи звинувачували і заставляли писати заяву на звільнення, коли в селі проголосували не так, як хоче влада. Я в принципі проти політичного насилля. Сьогодні не важливо, хто буде керувати освітою «х» чи «у» – але важливо, щоб політиканам не було місця в освіті, щоб насильно не тягнули ні в яку партію.
Саме тиснути на директора і вчителя прагнуть політики, які приходять до влади. Правда, приходять вони ненадовго, а людей потім шантажують тривалий час.
Чи хочемо жити по-новому? Україна й ми сказали – «Так». Тому ми проти старих методів тиску. У 2010 році по надуманих причинах звільнили з посади начальника освіти за те, що в школах не були оброблені горища спеціальними протипожежними розчинами. Ніхто їх досі  так й не обробляє через брак коштів. Боюся, що нова влада знову застосує старий сценарій  – лякаючи директорів підготовкою шкіл до нового навчального року, і звільнятиме за ті ж необроблені горища. Цьому треба покласти край! Сьогодні не 37-ий рік, коли судили трійки…Якщо маєте претензії й вбачаєте порушення законодавства – звільняйте на законних підставах. Не треба штучної реорганізації...
Надіюсь депутати не дозволять будоражити освіту. В іншому разі, що нас чекає? Якщо на наступних парламентських виборах переможе, приміром,  радикальна партія Ляшка, то що? Знову будуть трясти освіту, її керівників? І так до безкінечності.
Освітяни проти цього. Ми – за стабільність. Не шукайте ворогів там, де їх немає. Давайте укріплювати єдність держави і берегти мир!
І не треба гри на публіку про призив на Східний фронт. Військкомат, думаю, знає, коли кого призивати. А якщо пан Микульський робить такі заяви, стало цікаво, коли він, як підготовлений кадровий офіцер, звідти повернувся?
(На останню репліку депутат Богдан Микульський відповів, що по-перше, йому вже 58 років, але він не відступається від своїх слів, й готовий йти разом з іншими патріотами боронити Україну на Сході).

Голова райдержадміністрації Юрій Лосік:
Хотілося б декілька реплік на попередні доповіді. Шановна Віро Миколаївно, ви прекрасно знаєте, ніхто нікого не звільняє. Жодної людини. Всі добре знають мене по депутатській роботі. Я також підтримую виступаючих – викинути із школи політику геть. Як тільки-но прийшов на посаду, я заявив про це. Але зрозумів, що декому це не на руку. Дехто на вибори зібрався. От чому треба колотить в Дубровиці та Зарічному – по одному округу – освітянську галузь. Про політичні переслідування – це такі фантазії… Це ж треба до такого додуматися – написати список на звільнення. Брехня із брехні. Лякалка така – будуть звільнять, йдіть за нами.
Ви знаєте, для чого створювалися управління освіти, в трьох районах вони лише є, садочки зганяли? Чого тоді не виступали проти? Відповідно до розпорядження губернатора, все вертається на місця, нікого звільняти не будуть. А твердження про зайві витрати коштів – надумані. Близько півмільйона гривень вже має платити відділ освіти по судових рішеннях. Півмільйона… Хто за це відповість?
Щоб заспокоїти директорів, повідомляю: огляд шкіл буде проводитися тільки внутрішній. Оце збурення – це, на мою думку, штучно зроблена ситуація. Дивлячись на проект рішення районної ради – можу сказати: воно буде опротестовано. Бо лише до компетенції голови райдержадміністрації належить, як формувати структуру відомчих підрозділів.
Повертаємося до того, як жили раніше. Оце видумане управління було створене під політичні мотиви. Й тоді ви мовчали.
Хочу, щоб ви знали: Катерина Миколаївна Кухаревич, як спеціаліст, по моєму проханню пішла подивитися на ситуацію в відділі освіти. Й, може, розмови вже йдуть, що вона буде керівником, то питання про це поки що не стоїть. (У залі прокотився смішок). Але за ті кілька днів, що вона там побула, виявили досить цікаві речі, й по доплатам, й по преміям.. Ми підключимо до цього прокуратуру й повідомимо про все громадськість району.

Депутат районної ради Тетяна Таборовець, начальник райметодкабінету:
На минулій сесії тут на сцені висів дуже промовистий плакат – «Дайте спокійно працювати голові РДА Лосіку». Обома руками – «за».  Але дайте спокійно працювати кожному. Хто сьогодні шукає ворогів? Не ми колотимо – нас колотять. Де ще відбулося стільки змін начальників, як в освітянській галузі? Богдан Михайлович говорить нам про складну ситуацію на Сході. Знаємо, бачимо, беремо участь. Директори наші ходять й збирають продукти та гроші на армію. Все, що можуть зробити. Чому ми ніколи не чуємо навзаєм подяк, чомусь ми завжди «поборники», «фестивалимо»? Ми робимо не державну роботу? Сьогодні нас запевняють, що не будуть звільняти, а потім таки звільняють…

Депутат районної ради Людмила Берестень:
Вся біда, напевно, в тому, що ми не хочемо чути один одного. Зірвалися – поїхали до Рівного, думали палочкою-виручалочкою все вирішиться. Думали, це розв’яже конфлікт. Уважно слухала усі  слова. Прозвучало – у кожного правда своя. Це так. Й вона нас, на жаль, не об’єднає…
Сміялися колись з Юлії Володимирівни й Ющенка, в районі мали прецедент, не ладили владні попередники… Прийшла нова влада. Ганьба. Ганьба і соромно мені, депутату і жінці, що таке діється. Й правих тут нема. Ми всі винні. Не вірю, що ваша Ніна Іванівна сама-сама найкраща, а друга-третя – погана. Але різниця в тому, що одна визнає свої помилки, а друга – вилазить на гору й кричить, що невинна й свята, я доб’юся, трупом ляжу... Ніхто ще не приватизував ніяку посаду.
Сьогодні це не сесія. У нас в районі досить проблем. Є у нас комісія при районній раді. Це питання треба вивчити. Один голова подає свою позицію, хтось – іншу. Повірте, хто далекий від освіти – дуже важко розібратися. Нехай би така комісія вивчила питання, а тоді й прийняли остаточне рішення.
(Із залу прозвучала репліка: чому ж на сесії відсутній голова постійної профільної комісії ради, людина зазвичай дуже відповідальна? Чи не тому, що йому заборонила йти на сесію партійна фракція?).

Депутат районної ради Сергій Столярець:
Ми багато говоримо зайвого, що не стосується самої проблеми. Питання, на мою думку, ось в чому. З вуст директорів сьогодні прозвучало : «Нас не бачать... Нас не чують…». А що ви для того зробили, щоб вас чули й головне зважали на вас? Тільки зараз ви зробили лише один маленький крок, щоб вас почали чути. А де ви були всі роки? Чому з двома шапками ходили? Де Петро Дмитрович Покидько? Де директор з Заслуччя? Чому ви так себе ведете? Чому ви дозволяєте із вами робити все,  що будь-якому голові РДА хочеться? Хтось під того став, хтось під іншого? Попав – виграв, не попав – постраждав. То, напевно, пора формувати потужне депутатське представництво в раді, й тоді вас не шмататимуть, як кому заманеться. Чому вас не обирають по мажоритарці? Задайте собі це запитання? Може, тому, що авторитет розгубили? То повертайте його. Тоді вас поважатимуть й на вас зважатимуть, можливо, навіть боятимуться. Ви врешті-решт маєте стати інтелігенцією. Не суть, хто керуватиме, хочу нагадати дуже хороші слова для всіх тут присутніх: «Всі ми у владі люди – тимчасові». Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк сказав інші мудрі слова: «Перед тим, як заходити в якийсь кабінет, подумайте, як ви з нього вийдете. Це, зрештою, головніше»…

Нагадаємо, більшістю голосів (28 чоловік) обранці із 31-го присутнього депутата цього разу підтримали звернення директорів шкіл та  вирішили заборонити реорганізацію управління освіти, молоді та спорту; в зв’язку з відсутністю обгрунтованих підстав для звільнення та враховуючи одностайну підтримку керівників освіти, продовжити трудові відносини з Н.І. Стасюк на посаді начальника управління освіти; заслухати звіт голови райдержадміністрації Ю.Є. Лосіка про виконання делегованих повноважень на сесії районної ради.
Р.S. Напередодні сесії, у середу, управління освіти, молоді та спорту було реорганізовано у відділ освіти.
Голова РДА Юрій Лосік запевнив, що буде створено комісію, яка достеменно вивчить стан речей в галузі освіти.
Вихідними я мала телефонну розмову з К.М. Кухаревич. Вона висловила своє обурення з приводу того, що відбувається в освітній галузі району. Вже в середу до редакції надійшло кілька відгуків на рішення сесії.
Як розвиватимуться події надалі – побачимо…

Людмила РОДІНА.