понеділок, 29 травня 2017 р.

Із вікон жовтого автобуса..

У промінні ранкового сонця пасажири повільно займають свої місця в жовтому автобусі: більшість їде на роботу, хтось у лікарню, хтось вирушає в гості… І мало хто з них здогадується, що робочий день водія автобуса почався задовго до цього.
В щоденних клопотах ми й не задумуємося про важливість цієї професії.
Професії водія не вчать в престижних навчальних закладах, на неї немає диких конкурсів. І тим не менше водій потрібний в усіх сферах діяльності.
Основні вимоги до водія – технічне мислення, розвинений лінійний і просторовий окомір, висока концентрація уваги, розподіл і швидке переключення уваги, просторова уява, вміння орієнтуватися на місцевості, хороша реакція, впевненість в собі. А до водія пасажирського транспорту - комунікабельність, пунктуальність, емоційна стійкість, терпіння і делікатність, психічна та фізична витривалість. Це далеко не проста професія, крім професійних знань, потрібно ще бути неабияким психологом.
Професіонали своєї справи мандрують й по дорогах нашого району. 
Якісні і безпечні пасажирські перевезення на жовтому автобусі за маршрутом «Узлісся - Лютинськ» забезпечують водії з чималим досвідом кермування - Микола Лепуга і Василь Коваль. Це «майстри» своєї справи. Впродовж дня їм доводиться утримувати під контролем одночасно декілька чинників, серед яких обставини на дорозі, можлива поява аварійних ситуацій або несправностей автобуса, а також дії пасажирів в салоні.
Хоча відстань між селами Лютинськ і Узлісся незначна, але щоденно за маршрутом вони проїжджають більше 300 км. Це відстань від Дубровиці до Києва. Їх діяльність здається рутиною - робота за графіком, один і той же маршрут. Не кожен би зумів. Але постійні привітність Миколи й жартівливість Василя свідчать, що робота їм до душі.
Мені особливо приємно щодня бути пасажиром жовтого автобуса, кермо якого у руках цих порядних і ввічливих водіїв.
Дякую їм за професіоналізм та відповідальність за безпеку й життя.
Людмила.


* Репліка

Крок вперед і два назад?

У минулому номері газети ми розповідали про благоустрій міста, зокрема висадження, комунальниками квітів у центрі Дубровиці. Потому, щоразу, проходячи повз троянди та хризантеми, чула відгуки від земляків про затишок і красу. Водночас у всіх були побоювання, що квіти крастимуть. Проте протягом тижня всі насадження були на місці, вже й приємно на душі було за таке відповідальне ставлення до свого міста. Але в ніч на 24 травня вже поцупили кущик хризантем. Віктор Садовський, керівник комунальної служби, з розпачем зазначив, що вкрали квіти біля пам’ятника Тарасу Шевченку, відсутність навіть одного куща дуже помітна.
Шановні дубровичани, до нас не приїхали крадії з Сарн чи Рівного. Це ж ми самі так «любимо» своє місто. Прикро, що йдемо до Європи, урочисто піднімаємо прапор Єросоюзу і водночас поряд рвемо з клумби хризантеми. До речі, саме 24 травня відзначався європейський день парків, отож крадіжка дуже знакова. Вона засвідчила про «повагу» окремих наших земляків до природи і парку зокрема.
У Європі так не чинять, а ми ж робимо крок вперед і два кроки назад?
Любов КЛІМЧУК.




* 21 травня – День пам’яті жертв політичних репресій

РЕПРЕСІЯМ БУЛО ПІДДАНО
МІЛЬЙОНИ УКРАЇНЦІВ

Вшановуючи пам’ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами політичних репресій, усвідомлюючи моральний обов’язок перед минулим та наступним поколіннями українців і визначаючи необхідність відновлення історичної справедливості, утвердження в суспільстві нетерпимості будь-яких проявів насильства, у кожну третю неділю травня указом Президента встановлено День пам’яті жертв політичних репресій в Україні, коли вся велика українська громада віддає данину шани та пам’яті тим, чиє життя трагічно обірвалося під дією комуністичної каральної машини. У Дубровиці мітинг-реквієм з цієї нагоди відбувся напередодні «чорної» дати – у п’ятницю біля пам’ятника жертвам Голодоморів та політичних репресій.


Трагічні сторінки української історії нагадав заступник голови районної ради Олександр Задорожний. Репресії в Україні, зазначив він, супроводжували все становлення Незалежності. Їх жертви не обчислиш мільйонами – від послідовників УНР, закінчуючи учасниками Руху опору «Україна – без Кучми!».
Головним наслідком масових репресій було фізичне винищення активної та інтелектуальної частини нації та моральне розтління тих, кого терор не торкнувся. Значна частина репресій пов’язана зі «сталінською епохою».
Доба сталінізму включала у себе придушення ідейно-політичної опозиції, опору селянства примусовій колективізації, Великий терор 1936-1938 рр., масові репресії в Західній Україні 1939-1941 та 1944-1953 рр. (упродовж 1944-1953 рр. за участь у русі ОУН та УПА, або за його підтримку засуджено близька 87 тис. та понад 200 тис. громадян депортовано) та інші репресивні кампанії.
Крім того, з території України здійснювалися масові примусові депортації народів – поляків, німців, кримських татар (191 тис. осіб), а також вірмен, греків, інших народів Криму.
Геноцидом українського народу стали зумисне організовані тодішньою керівною верхівкою три Голодомори.
За розмахом знищення населення власної країни сталінський терор не знає собі рівних у світовій історії. Він залишився у пам’яті людства під назвою «Великого терору».
Упродовж 1930-1937 рр. Кримінальний кодекс УСРР був доповнений майже 60 новими статтями з тлумаченням понад 80 нових складів «контрреволюційних злочинів».
Сталінські репресії стали справжньою трагедією для мільйонів людей. Це була справжня війна з народом, війна на зміцнення диктатури.
В історичній пам’яті та суспільній свідомості в цілому репресій в Україні асоціюються, передовсім, з апогеєм державного насильства 1936-1938 рр., а термін «1937 рік» став найбільш виразною метафорою масового беззаконня й страждань народу від тоталітарного режиму.
В Україні від сталінських репресій постраждали представники всіх соціальних верств населення: інтелігенція, військові, духівництво,селянство. У жорнах репресій вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироків, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори.
Через особливі трійки НКВС–УНКВС УРСР пройшло 75670 засуджених (із них до вищої міри покарання – 29268 чоловік, далі ця цифра подається в дужках), засуджено рішенням наркома внутрішніх справ СРСР та Прокурора СРСР – 38266 (32191), засуджено Особливою нарадою НКВС СРСР – 5891 (1826).
Відтак майже 120 тис.засуджених стали жертвами саме позасудових органів (понад половина з них отримали вищу міру покарання).
Як правило, репресивні кампанії доби Великого терору 1936-1938 рр. носили централізований характер. За політичним рішенням вищого  керівництва ВКП (б) НКВС СРСР видавав накази про проведення «операцій» в масштабах СРСР, визначав республіканським НКВС квоти («ліміти») на засудження до страти або таборів.
«Ліміти» неодноразово збільшувалися: так, при проведенні «операції» за наказом НКВС СРСР від 4 липня 1937 р. № 00447 проти «куркулів та інших антирадянських елементів» квота на страту у 8 тисяч осіб, через прохання чекістів України, зросла до 26150 осіб.
Лише на виконання наказу НКВС СРСР № 00447 щодо проведення т.зв. «куркульської операції» у 1937–1938 рр. в Україні заарештували 111634 особи, здебільшого у сільській місцевості, з яких за рішеннями позасудових органів розстріляли 64419 осіб.
Виразною була соціально-політична спрямованість репресій на ті категорії громадян, котрі розглядалися перешкодою для реалізації політики «мобілізаційного соціалізму».
Так, із 1 жовтня 1936 р. до 1 липня 1938 р. в Україні  піддали арештам 253051 громадянина. Серед них: «колишніх куркулів» – 93395; колишніх поміщиків, дворян, торговців («колишніх людей») – 109380; священнослужителів – 6556.
Лише за півріччя 1938 р. в УРСР арештували 1395 армійських воєначальників і командирів, за 1938 р. – майже 1 тис. співробітників НКВС.
Звертає на себе увагу співвідношення серед репресованих кримінальних та «політичних злочинців»: так, на виконання наказу НКВС СРСР № 00447 – 1937 р. в УРСР репресували 111675 осіб, з яких кримінальних елементів – лише 12780 чоловік.
Практика незаконних репресій трималася на принципі фабрикації звинувачень з політичними елементами – вигаданими категоріями членів «контрреволюційних», «націоналістичних» організацій, троцькістських блоків, антирадянських партій (есери, меншовики, кадети, монархісти тощо), «фашистських», «церковно-монархічних», «сектантських», неіснуючих «повстанських організацій» тощо.
Поширеними були фальшиві звинувачення у «шпигунстві» на користь іноземних держав: у 1937-1938 рр. в Україні було звинувачено у «шпигунстві» на користь Польщі понад 54 тис. осіб, Німеччини – понад 23 тис. громадян тощо.
За національним складом постраждалі від беззаконня в УРСР доби Великого терору розподілялися таким чином: українців було – 53%; поляків – 19%; німців – 10,2%; росіян – 8 %; євреїв – 2,5 %; греків – 2,3% (решта етнічних груп – менш 1%). Репресії поширювалися і на рідних репресованих, включаючи дітей.
Загалом у 1937–1938 рр. в Союзі РСР до страти засуджено до 682 тис. громадян й позбавлено волі 3,8 млн.  В таборах ГУЛАГу та у спецпоселеннях до 1941 р. перебувало 1,92 млн. чоловік (при тодішньому  населенні СРСР – 195 млн.), 28,7% в’язнів таборів вважалися засудженими за «контрреволюційні злочини». Станом на 1939 р. в таборах ГУЛАГу перебувало понад 181 тис. українців (із 1,31 млн. в’язнів). У 1934-1947 рр. в системі таборів в СРСР померло (загинуло) 938 тис. в’язнів.
Тож хвилиною мовчання учасники мітингу вшанували всіх цих безневинних жертв. До підніжжя пам’ятника було покладено живі квіти.
(У матеріалі використано оприлюднені архіви СБУ).
Людмила РОДІНА.

Із виступу Олександра Задорожного: «В 1921 році, українці, після розподілу територій Української Народної Республіки, між Польщею, Радянським Союзом, Чехословаччиною та Румунією, опинилися окупованими різними державами, де в різній мірі зазнавали утисків та репресій з боку владних режимів. Найбільше на собі «братню любов» відчули українці в СРСР (розкуркулення, розстріл духовенства та інтелігенції) та Польській демократичній державі (полонізація, пацифікація).З приходом радянської влади на наші землі в 1944 році, продовжились депортації родин вояків УПА та підпільників ОУН, вбивства борців за незалежність України, в 1960-70 роках відбувались утиски дисидентів, «шістидесятників». У відновленій українській державі, теж не обійшлося без політичних утисків, за акцію «Україна без Кучми» 2001 року були ув’язнені наші земляки, при режимі втеклого екс-президента Януковича активісти були засуджені за портрети з червоною цяткою на лобі, особи схожої на Президента. Утискаючи демократичні свободи громадян, кожен режим думав, що буде правити вічно, хоча необхідно опиратись на народ, а не боротись із власним народом! Репресовані під час радянської окупації українці були для влади СРСР – бандитами (засуджені за статтями зрада Батьківщини, хоча СРСР для наших земляків не являлась такою), адже боролись за Українську державність, проте вже в незалежній Україні, борці за волю України й досі є не реабілітовані, нам необхідно відновити історичну справедливість! Наведу приклад Холодноярських отаманів, які в 1923 році дали свій останній бій в Лук’янівській в’язниці в Києві, в якій утримувався нинішній генпрокурор Юрій Луценко. Йому активісти передали книжки «Холодний Яр» (бо Юрій Віталійович через журналістів просив передати йому «Архіпелаг-Гулаг» російського дисидента Солженіцина), і лише в 2017 році, за сприяння генпрокурора, цих отаманів було реабілітовано!
Слава тим, хто не побоявся і виступив проти тиранії! Слава Україні!».


Ліцеїст року-2017
Традиційне загальноліцейське свято творчості та обдарованості під назвою «Майбутнє твориться сьогодні» відбулося в Дубровицьому НВК 19 травня. Урочиста церемонія нагородження кращих вихованців в рамках загальноліцейського конкурсу «Ліцеїст року-2017» відбулася у європейському форматі напередодні Дня Європи  та Дня науки, які є знаковими для тих, для кого наукові пріоритети та сучасні новації є визначальними та спрямовуючими.
Віншування талановитих ліцеїстів – це своєрідний вінець, сплетений з чисельних перемог, успіхів та здобутків, перемога інтелекту на складному шляху пізнання. Переможцями рейтингу стали активні, ініціативні, творчі ліцеїсти, призери олімпіад з базових дисциплін,конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН та різноманітних інтелектуальних, творчих, спортивних конкурсів.
З нагоди свята юних обдарувань у закладі були присутні гості, які постійно підтримують наші творчі ініціативи: перший заступник голови Дубровицької районної державної адміністрації М.І.Кохно, начальник управління освіти, молоді та спорту Н.І. Стасюк,завідувач комунальної установи «Дубровицький районний методичний кабінет» Т.Ф. Таборовець, директор Державного підприємства «Дубровицький держлісгосп» В.А. Петренко; директор заводу будівельних матеріалів М.І. Голяка; керівник торгово-сервісного центру «Елвік» В.В. Гумен; голова батьківського комітету закладу О.М. Кренько.
Дипломом лауреата загальноліцейського конкурсу «Ліцеїст року-2017» пам’ятними відзнаками, грошовими преміями, наданими депутатом обласної ради В.М. Суховичем (5000 грн.) та батьківським комітетом ліцею (500 грн.), нагороджені у номінаціях «Обдарованість року»; «Творчість року-індивідуальність»; «Творчість року-колективи»; «Лідер року»; «Спортсмен року» тощо.
Переможцем у номінації «Творчість року», в тому числі стала, ліцеїстка групи БХ-2 Василина Юрочко – надзвичайно талановита, творча, призер не лише творчих, а й інтелектуальних конкурсів. Вона отримала головний приз – планшет – від голови Дубровицької районної державної адміністрації М.М. Петрушка.
Перемогу в номінації «Обдарованість року» в числі перших отримав ліцеїст групи ФМ-2 Дмитро Скаржинець, багаторазовий призер олімпіад обласного та всеукраїнського рівнів з інформатики та інформаційних технологій. Він отримав подарунок від  піклувальної ради ліцею у складі (М.А. Голяки, В.В. Гумена, Р.В. Віденчука, Б.М. Микульського, В.А. Петренка) – мобільний телефон.
Почесне звання «Лідер року» отримала з-поміж інших Анна Клюйко, ліцеїстка групи БХ-2, за яскраво виражені лідерські якості, ініціативність у багатьох справах, організацію діяльності мерії та активну участь в роботі районної ради старшокласників. Приз – флеш-карта та герб від Дубровицького НВК.
Слава вам, ліцеїсти, що не шкодували ні часу, ні власних зусиль, крок за кроком рухаючись до мети.
Слава вам, вчителі, які стали наставниками юним обдаруванням на шляху пізнання та привели їх до успіху.
Слава вам, батьки, які виховали розумних та творчих дітей, гордість нашого ліцею!
Бажаємо творчих успіхів, позитиву, надалі долати переможні вершини та знаходити час для відкриттів, бо це умова успіху!
Гарним подарунком для всіх гостей заходу став виступ випускника Дубровицького НВК Андрія Леончика.
Галина Білотіл,

заступник директора з наукової роботи Дубровицького НВК «Ліцей-школа».

Тріумф знань, ерудиції та інтелекту

Наприкінці навчального року в районі традиційно відзначають найкращих учнів, вчителів та навчальні заклади, які досягли вагомих результатів на освітянській ниві району, області, України. Приємно було доторкнутися і до цьогорічних успіхів наших школярів та їх наставників.









18 травня у районному будинку культури пройшов фестиваль вшанування учнівської обдарованої молоді «Надія Дубровиччини-2017». Урочисто і гарно вшанували у райцентрі переможців та призерів обласних та всеукраїнських змагань, конкурсів, олімпіад, дітей, що формують інтелектуальний та творчий потенціал нашого району. Нашу талановиту молодь вітали: голова РДА Микола Петрушко, голова районної ради – Микола Кухарець, сільський голова Висоцької об’єднаної територіальної громади – Людмила Гура, секретар виконкому Дубровицької міської ради Оксана Краглевич, помічник-консультант народного депутата України Василя Яніцького Оксана Слободзян, депутат обласної ради Микола Лобчук, начальник управління освіти, молоді та спорту Ніна Стасюк, завідувач комунальної установи «Дубровицький районний методичний кабінет» – Тетяна Таборовець, завідувач сектору освіти Висоцької об’єднаної територіальної громади Микола Рожко, завідувач сектором освіти Миляцької об’єднаної територіальної громади Сергій Якубович, батьки та друзі наших найкращих школярів.
У своєму виступі Ніна Іванівна Стасюк наголосила, що особливу увагу освітяни приділяють формуванню учнівського таланту, лідерським якостям, системі роботи з обдарованими учнями, створюються оптимальні умови для виявлення обдарованої молоді і надання їй підтримки в розвитку творчого потенціалу, самореалізації та постійного духовного самовдосконалення. Зокрема, цьогоріч у обласних олімпіадах взяли участь 77 учнів із 14-ти навчальних закладів району: Велюнського, Залузького, Колківського, Миляцького, Орв’яницького, Сварицевицького, Селецького, Лютинського, Удрицького навчально-виховних комплексів, Бережківської, Висоцької, Дубровицьких №1 та №2 загальноосвітніх шкіл, Дубровицького НВК «Ліцей-школа». Всього на обласному рівні здобуто 43 призових місця (минулого року – 39).
Учасниками ІV туру всеукраїнських олімпіад стали 2 учні навчальних закладів району: Дмитро Скаржинець з інформаційних технологій (Дубровицький навчально-виховний комплекс «Ліцей-школа»), який виборов ІІІ місце на всеукраїнському рівні, та Марія Бруцька – з фізики (Висоцька загальноосвітня школа).
У ІІ етапі Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Рівненської Малої академії наук учнівської молоді взяли участь 26 учнів із 10 навчальних закладів району (Берестівського, Орв’яницького, Селецького, Залузького, Миляцького, Сварицевицького навчально-виховних комплексів «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад», Висоцької, Дубровицької №1 та №2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів та Дубровицького навчально-виховного комплексу «Ліцей-школа».
У напруженій боротьбі юні науковці здобули: 10 призових місць. Золотом вписано в літопис учнівських перемог в інтелектуальних конкурсах успіхи учнівських команд Дубровицького НВК «Ліцей-школа» у Всеукраїнському турнірі юних натуралістів (І місце), другі місця в обласних турнірах юних біологів та юних хіміків.
Успішно завершили навчальний рік учні, які стали учасниками творчих, екологічних, художніх конкурсів.
Цей навчальний рік був вдалим у досягненнях вчителів фізичної культури та тренерів ДЮСШ щодо підготовки спортивного резерву серед учнів для формування збірних команд з видів спорту. Учнівська молодь нашого району славиться талановитими спортсменами, що створюють імідж спорту на районному, обласному та всеукраїнському рівнях.
Призерами обласних змагань стали 89 учнів, зайнявши 126 призових місць з видів спорту (легкої атлетики, волейболу, футболу, боксу та важкої атлетики, настільного тенісу, шахів) та Всеукраїнському фізкультурно-патріотивному фестивалі «Козацький гарт» із 21 навчального закладу.
В  обласних конкурсах, фестивалях, змаганнях гуртківці центру позашкільної освіти здобули 41 призове місце, а у всеукраїнських – 3.
Тепло вітали нашу найкращу юнь голова районної державної адміністрації Микола Петрушко та голова районної ради Микола Кухарець. Вони нагородили учасників фестивалю у номінації «Юні інтелектуали», вручили премії райдержадміністрації та районної ради учням, які стали переможцями обласних та учасниками всеукраїнських інтелектуальних змагань Дмитру Скаржинцю (Дубровицький НВК «Ліцей-школа» за ІІ місце в обласній та ІІІ місце у всеукраїнській олімпіаді з інформаційних технологій), Тетяні Хомич (Селецький НВК) за І місце в обласному та участь у всеукраїнському етапах конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН; Буткевич Валентині, (Орв’яницький НВК) за І місце в обласному та участь у всеукраїнському етапах конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН.
Микола Петрушко зазначив: «Завдяки досягненням цих обдарованих дітей та їх попередників, освіта району займає високе шосте місце в області за результатами всеукраїнських предметних олімпіад, захистів науково-дослідницьких робіт Малої академії наук, міжнародних мовно-літературних та математичних конкурсів, екологічних програм та проектів. Щиро вітаю учнів, педагогів і батьків з таким успіхом і бажаю нових злетів!».
Голова Висоцької сільської ради Людмила Гура вручила премію учениці Висоцької ЗОШ Марії Бруцькій за перемогу в обласній та участь у всеукраїнській олімпіаді з фізики. За активну громадянську позицію, розвиток учнівського самоврядування премією голови Дубровицької міської ради у номінації «Лідер» Оксана Краглевич нагородила Вікторію Хомич, ученицю Дубровицької ЗОШ № 2. Також Л.Ф. Гура та О.В. Краглевич привітали та нагородили учасників фестивалю в номінації «Юні науковці», якими стали призери обласного конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт Малої академії наук.
Помічник-консультант народного депутата України Василя Яніцького Оксана Слободзян вручила премії «Інтелект» благодійного фонду «Наш край» Володимиру Новаку (Дубровицька ЗОШ №1), Марії Бруцькій (Висоцька ЗОШ), Марії Опанасик (Висоцька ЗОШ), Мирославі Бовгирі (Дубровицька ЗОШ №1).
Депутат обласної ради Микола Лобчук та завідувачі секторів освіти Миляцької та Висоцької ОТГ Сергій Якубович та Микола Рожко нагородили призерів спортивних змагань обласного та всеукраїнського рівнів. Номінація «Олімпійський резерв» була представлена понад сотнею вихованців навчальних закладів району та громад. До речі, обласний центр фізкультури і спорту відзначив наше управління освіти, молоді і спорту за розвиток і пропаганду здорового способу життя та спортивні успіхи району.
Уперше за роки проведення свята визначено номінацію «Розумники», представником якої цьогоріч став учень Дубровицького НВК «Ліцей-школа» Дмитро Скаржинець, а перемогу у номінації «Вундеркінд» за найбільшу кількість призових місць в інтелектуальних конкурсах обласного та всеукраїнського рівнів здобули Василина Юрочко з Дубровицького НВК «Ліцей-школа» та Марія Годунко з Колківського НВК.
Кубки переможців у номінації «Суперзаклади-2017» за найбільшу кількість перемог в олімпіадах та конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт МАН обласного та всеукраїнського рівнів вибороли цьогоріч педагогічні та учнівські колективи Дубровицького НВК «Ліцей-школа» (директор В.В. Кушнір), Дубровицької ЗОШ № 1 (директор І.В. Клюйко), Орв’яницького НВК (директор А.І. Буткевич).
Насамкінець щирі слова вдячності прозвучали на святі на адресу народного депутата Василя Яніцького, депутатів обласної ради Віталія Суховича та Миколи Лобчука. Приємно, що відзначили на святі батьків, діти яких показали найкращі результати в навчанні. Щиро вітали у залі Валентину Миронівну Годунко, Василя Васильовича та Ірину Михайлівну Юрочко, Леоніда Мироновича та Тетяну Володимирівну Скаржинців, Валерія Васильовича та Олену Іванівну Буткевичів; Василя Мефодійовича та Людмилу Іванівну Бруцьких; Михайла Петровича та Ірину Леонідівну Хомичів.
Безумовно, що чудовий ужинок нагород цього навчального року це спільна заслуга учнів, педагогів та батьків. Пишаємося нашими розумниками і талантами!
Чудового настрою на святі додавали всім присутнім гарні концертні номери.
Творчі, інтелектуальні і духовно розвинені – потреба суспільства в такій молоді завжди була і буде. І підтримка обдарованих дітей освітянською спільнотою – це своєрідна інвестиція в майбутнє країни.
Любов КЛІМЧУК.



* «Барви» дитинства
МЕНІ ТАК ХОЧЕТЬСЯ ПИШАТИСЯ СВОЇМИ БАТЬКАМИ
З «великою міграцією народів» з одних соцмереж в інші, в друзі вихідними додалося маса людей. З деякими вдалося «задружитися по-справжньому», розмовляючи про життя-буття. Діалог з дев’ятнадцятилітньою студенткою ліг в основу цього матеріалу:

«У моїй групі є дві дівчинки-напівсироти. Мама Олени померла під час пологів, коли народжувала молодшу сестричку. Матір Анастасії раптово підкосило онко. Коли вони розповідають про своїх матусь, мені хочеться плакати. Адже я ніколи не відчувала до своєї неньки того тепла й вдячності, якою сповнені мої подруги. Інколи я думаю, що Бог надто жорстокий, якщо забирає в дитини улюблену матусю, або посилає в родину таку біду, як наркоманія чи алкоголізм.
Коли інші наші одногрупниці вихідними поспішають додому, ми намагаємося знайти причину, щоб залишитися в гуртожитку. В Олени вдома вже давно порядкує інша жінка, й їхні стосунки з подругою важко назвати дружніми. Друга батькова дружина – живе уособлення образу злої мачухи з дитячих казок. У неї завжди знаходиться причина, щоб «почмирити» Олену – за не там поставлену чашку, не до тої температури підігріту воду для поливання розсади, не в той бік зубцями покладений гребінець. Дівчина каже, що інколи їй здається: мачуха фіксує кожен з’їдений нею шматок хліба. Бо не раз скаже з притиском: «Нехай би коли з Рівного зайвий буханець хліба додому привезла, грошей же маєш незлічено». (Це так мачуха натякає на стипендію й Оленчині півпенсії по втраті годувальниці). 
Анастасію ж в Рівному «тримає» світле почуття, що український класик назвав – «така любов буває раз в ніколи». Тато моєї другої подруги в постійний пошуках підробітку. Дороговартісне лікування дружини, згодом її похорон й доньчине навчання геть вичерпали їхній сімейний бюджет. Тож батько облишив насиджену роботу й влаштувався далекобійником в Литві. За три роки «життя на колесах» вони з Настею почали віддалятися одне від одного. Дівчина каже, що відчуває: її місце в серці тата зайняв хтось інший. Вона не виключає, що незабаром в неї з’явиться сестричка чи братик, адже навіть закордонні дзвінки все рідше звучать в Настиному вайбері. Тепер батька не цікавить, яким чином донька оплачує навчання та проживання в гуртожитку (напевно, також вважає, що пенсії по втраті годувальниці дівчині для цього цілком достатньо). В останній батьків візит додому подруга підгледіла в його телефоні фото повногубої моложавої шатенки. Саме її Настя називає «татусевою Дульцінеєю». З цією жінкою дівчина пов’язує й батькове відчуження – недаремно ж кажуть: «Чоловік любить дитину, доки любить її матір». Тепер у батька Настуні – нова любов й нові батьківські почуття. Тож в порожній будинок, де з смертю матері померло й їхнє родинне щастя, моя подруга також не поспішає.
А я вважаю себе сиротою при живих батьках. У мене повна й, на перший погляд, цілком пристойна сім’я. Мама – бухгалтер й тато – автомеханік. Але робота, дім, я давно стали вторинним в їхньому житті. Основне ж місце, вся суть життя й щоденна його ціль втопилися в чарці. Пригадую, коли я ще була маленькою, мені навіть подобалося, що в домі частенько збиралася весела компанія й ми дотемна з однолітками бігали по вулиці. Не зважала тоді, що в нашому будинку безлад, й батьки зволікають з купівлею холодильника, позаяк ненька ніколи не заморочувалася кухарством, тож не було потреби продовжувати віку продуктам. Мені в дитинстві було байдуже, що мій одяг ніхто не поспішає прати, якщо він забрудниться, як й пришивати вирваний «з м’ясом» гудзик. Я гарно вчилася в школі, але не мала там товаришів.  В молодших класах дівчатка «кучкувалися», щоб обговорити косички-бантики. Мені ж їх ніколи ніхто не зав’язував: мамина «співбутильщиця», щоб не було мороки з волоссям, завжди стригла мене «під хлопчика». Щоправда, зачіскою таке скубання назвати було важко. По суті я взагалі тоді була бруднулею. Навіть елементарним правилам гігієни мене ніхто не навчив. Про зубну щітку я вперше прочитала в підручнику. Соромно зізнаться, але навіть про те, що дівчинка має купатися щовечора мені ніхто не говорив. А в період підліткового дозрівання мені взагалі здалося, що я помираю. У мами так й не знайшлося часу, щоб розповісти мені про природні зміни в моєму організмі.
Я люблю своїх батьків, але ловлю себе на думці, що ладна йти світ поза очі, щоб рідше з ними стикатися. Так прикро, що рано зістарилася моя мама серед вічних алкогольних посиденьок. Я на пальцях можу перерахувати дні, коли вона поверталася з додому тверезою. Про тата взагалі годі говорити. Спиртне вже давно стало еквівалентом оплати його послуг. Зрештою з кожним тижнем все менше клієнтів взагалі їх потребують, бо якої обов’язковості можна чекати від постійно захмелілої людини? Я ненавиджу будь-які свята, бо кожне бучне застілля обертається в моїй родині кошмаром. Я ніколи не ходжу з батьками на весілля до родичів чи ювілеї, знаю: серед пізньої ночі мені доведеться шукати їх десь на узбіччі – настільки безвідмовно підсолоджують майбутнє нового подружжя мої батьки.
Коли я вступала вчитися, на колінах просила маму пролікуватися. Та вона тільки дивиться повз мене порожніми очима й каже, що я все перебільшую.
Черговий раз мама заставила мене червоніти, коли заявилася напідпитку на прохідну гуртожитку – вони з подружками приїхали скуплятися, а після переобідання в моєї неньки раптом проснулися батьківські почуття.
Якщо колись у мене будуть діти, ніколи не заставлю їх страждати від сорому за свою матір. Мені так хочеться пишатися своїми батьками».
Записала Людмила РОДІНА.


Село дзвеніло піснями
у свої іменини

Доля кожного села чи міста, як і людини, змережана не лише з проблемних буднів, а й радісних святкових подій, які є своєрідним генератором позитиву ще на довгий час. Цьогоріч на Миколу у Сельці по-особливому зустріли храмове свято, вперше відзначивши День села. Уже сам задум якого став тим позитивним генератором єднання громади, дослідження власної історії та вшанування славних односельчан.
Зранку хвилюючими акордами все навколо наповнили церковні дзвони, сповіщаючи  про престольний празник  та запрошуючи до молитви у Свято-Миколаївський собор. А далі, після духовного хліба, настала черга й для видовищ – розважальної програми.
















































































































Біля сільської ради зібралася численна селецька родина – від найменших жителів до найповажніших. Збоку розгоралися тенісні баталії між юними спортсменами. Про те, що не перевелися умільці у Сельці, свідчила виставка вишитих рушників та рукотворних виробів. Чільне місце на ній займала стародавня книга, датована ще 1700 роком, нагадуючи про славетну минувшину села. А ще  була організована невеличка фотовиставка про історію населеного пункту. Окремий розділ займали світлини, присвячені заходам, концертам, що в різні роки відбувалися в Сельці. Без зайвих слів стало зрозуміло – відпочивати на славу тут вміли завжди. Тож аби не змінювати цієї гарної традиції, на імпровізованій сцені розгорнулось святкове дійство.
Першим привітав односельчан сільський голова Павло Голяка, побажавши всім миру, добробуту та достатку.
«У нас здавна спільно святкували престольний празник. Цього дня в Селець з’їжджалися родичі, гості з сусідніх сіл. На жаль, такий хороший звичай поступово забувся. Тому нині ми постараємось відродити його. Можливо, спочатку не все задумане вдасться, але старт буде подоланий. Робимо це ще й тому, бо маємо в селі багато людей, про яких треба говорити, яких треба згадувати та шанувати», – також зауважив Павло Васильович.
І справді Сельцю є ким гордитися. Тут виріс воїн АТО Олег Ващишин, який віддав життя, боронячи свою Батьківщину від ворога. Тож всі присутні в знак шани земляку схилили голови у хвилині мовчання. А ще подякували батькам за Героя. Також сільська рада відзначила подарунками сельчан-захисників, які воювали в зоні АТО.
Село, як дерево. Воно має і коріння, і стовбур, і крону. Корінням села є його старожили. Так, найповажніша жителька Сельця Ніна Іванівна Ольховик зустріла 97 весну. Цього року з’явилося й шість маленьких пагінців, наймолодшим серед яких є Герман Давид. Рясне суцвіття має Євгенія Арестівна Курач, котра виховала 9 дітей та радіє 38 онукам. А родина Великих Петра Романовича та Марії Іванівни спільно прожили 59 квітучих років подружнього життя. Всі вони отримали від сільського голови пам’ятні презенти
Розділити свято із сельчанами завітали  очільник РДА Микола Петрушко, заступник голови районної ради Олександр Задорожний та благочинний Дубровицького району отець Микола. У кожного з них знайшлося багато теплих слів на адресу жителів села. Вітали по-родинному, адже до Сельця мають особливе ставлення. Пан Олександр провів тут своє дитинство, Микола Миколайович нині мешкає, а отець Микола є настоятелем місцевого Свято-Миколаївського храму.
Віншування від народного депутата Василя Яніцького передав його помічник Адам Кузьмич. Принагідно він вручив грамоти та грошові відзнаки Івану Великому, учаснику АТО – за мужність та патріотизм, та Павлу Голяці, приватному підприємцю – за активну громадську позицію та підтримку розвитку села.
Як будувалась нинішня школа та розвивався Селець повідав заслужений вчитель, керівник районної спілки ветеранів Яремчук Василь Захарович. А вже після заходу поділився з нами власними враженнями від дійства: «Дуже радий, що і наш Селець відтепер матиме своє свято. Вдячний всім, хто долучився та вніс свою лепту в організацію Дня села. Як для почину, було все достойно. Впевнений далі буде ще краще. Приємно було виступити перед односельчанами та згадати ті славні роки. В ті часи всі ланки – колгосп, школа, сільська рада, громада – працювали воєдино задля розквіту Сельця. Кожен докладав максимум зусиль для того, аби наше село стало передовим. Тож і нині не треба всю відповідальність скидати на владу, а особисто старатись на благо свого краю. Ось тоді буде добробут та процвітання. Чого й бажаю своїм односельцям».
Вітання, спогади та екскурси в історію села від ведучих перепліталися з концертними виступами. Село дзвеніло піснями своїх талановитих мешканців. Родзинкою серед яких став жартівливий музичний подарунок від вихованців дитячого садочка.
Отримавши заряд позитивних емоцій та вражень від концерту, гості попрямували смакувати ароматною юшкою та кулішом. Свято завершилось народним гулянням.
Отож перший млинець видався не глевким. Хочеться побажати селу, щоб проведення такого дійства стало доброю традицією і в наступні роки, була б щирою фінансова підтримка від меценатів і творча – від людей.
Леся КОНДРАТИК.