Життя під світочем любові

У житті кожного із нас особливе місце займають батько і мати. Це ті два ангели, що нашу життєву дорогу осявають, зігрівають і охороняють. Невидимо і повсякчасно. Відчуття батьківського даху, його тепла – це природна потреба людини. Той, хто забуває батьківський поріг, залишається людиною без минулого й майбутнього, без родоводу.

Відчуття ж рідної домівки, в першу чергу, пов’язане з мамою. Заплющу очі, прислухаюся. І одразу чую її ніжний голос – такий знайомий і рідний. Його не сплутаю з жодним іншим. Допоки вона жива – доти ми діти. Хоч вже й дорослі, самі батьки.

Життєва стежка нашої мами, Подик Ольги Мартинівни, розпочалася теплого весняного дня далекого 1937-го. У звичайній сільській хатині на одному з Орв’яницьких хуторів, у  багатодітній родині Мартина і Марії Правників народилася друга донька. Назвали її Ольгою. Дитинство було не з легких. Його майже й не було - за три роки розпочалася  Друга cвітова. Що могла бачити наша мама у ті страшні часи? Нічого, окрім страху й небезпеки. А остання ходила слідом. Ходила тому, що батько пішов до лісу - до повстанців захищати Україну, за що згодом й поплатився життям. А на сім’ю очікував той клятий етап до вічних мерзлот. Нашу бабусю зі старшою дочкою Федорою відправили до КОМІ АРСР. Четверо маленьких дітей залишилося з рідними тітками - маминими сестрами – Ганною і Катериною. Саме вони ростили і як могли виховували нашу маму. Й до того далекого Сибіру теж возили її – до бабусі. Бо так хотілося материнської ласки та тепла. Там їй довелося і працювати на естакаді по сплаву лісу певний час, але недовго змогла прожити на чужині мама. Повернулася до рідного села. Довелося їй працювати дояркою, де й зустріла майбутнього  чоловіка, у льонарській та городній ланках, на різних роботах.

Невдовзі вийшла заміж за Леоніда, такого ж сільського хлопця, як і сама. Теж з багатодітної родини. Один за одним почали з’являтися ми – шестеро її дітей – чотири доньки та два сини: я, моя сестра Євгенія, брати Іван і Роман, сестри Наталя та Галина. І всіх нас потрібно було піднімати, ростити,виховувати. Що й робили наші батьки. А оскільки сім’я була великою, а  потреба прогодувати – ще більшою, мати та батько не цуралися ніякої роботи. Інколи сезонні підробітки батька змушували залишати родину на весну та літо. Матері доводилося працювати у колгоспі й нам давати раду. Часто ми залишалися одні, проте у кожного був свій обов’язок по господарству. І всі намагалися бути слухняними та не підводити мами. Життя сільської жінки – це тернистий шлях, незвіданий і важкий.

Заробляла і трудодні, і кошт на проживання. Та й нам доводилося їй допомагати: і буряки прополювали, й льон рвати, й  городину збирати на колгоспних полях. Тому наша мама є хорошим прикладом для всіх нас. Щоденні турботи, виснажлива нелегка праця не зламали нашу матір - навпаки загартували.

З часом вона пішла працювати до дитячого садочка, що відкрився в кінці 80-х в Орв’яниці. Спершу довелося облаштовувати його приміщення, а потім – й частувати смачними стравами сільську малечу. І вже там, у дитячому садочку, всю свою любов і тепло віддавала чужим дітям. Любили й поважали нашу неньку як дітвора,так й колеги. Та й зараз не раз згадують теплим щирим словом. Бо супроводжувала і супроводжує її невичерпна любов до родини, дітей і, загалом, до всього сущого на землі. До того ж  вона завжди є оптимісткою. Її життєве гасло: «Не занепадати духом – у будь-якій ситуації знаходити вихід!». Бо це допомагало їй  виживати у складні часи. Та й тепер допомагає нам. Головне в нашій мамі – те, що вона завжди, як я тепер розумію, зважала на особливості наших характерів,ніколи не намагалася зламати, підкорити, принизити. Вона вчила нас стояти один за одного, допомагати завжди і у всьому, виручати у тих же тяжких ситуаціях, пам’ятати, що у світі немає нічого дорожчого, аніж  міцна родина, де один – за всіх і всі – за одного. І так було завжди. Так є і тепер. Її напутнє слово з усіма нами.

І ось за її плечима вже рівно 80! А вона у нас ще й досі невгамовна та непосидюча: тримає невеликий город, висаджує різну поживну рослинність: все подвір’я у розмаїтті барвистих квітів.  При потребі – допомагає сусідам і нам, радіє кожному прожитому дню. Адже є кому й чому радіти. Тому що у неї велика життєва дорога і багатий життєвий «багаж» - шестеро дітей, (на жаль, одного із нас – Романа, котрий трагічно загинув – немає), дванадцятеро онуків та дев’ятеро правнуків. За що й має державну нагороду Матері-Героїні! Вона нас виховала порядними, працьовитими людьми, всім нам дала вищу освіту, всіх одружила, дала прекрасні настанови на майбуття. Кожен із нас має роботу, свої сім’ї, проте щоразу прислухаємося до її мудрих і щирих порад. За все це ми дуже вдячні своїй мамі.

20 травня вся наша велика родина збереться у маминій хаті, щоб привітати її та пошанувати з поважним ювілеєм. Буде що сказати  Матусі у ці чудові травневі дні. Тож з ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, МАМО, ВІТАЄМ! Зичим щастя, здоров’я, добра. І у Бога  в молитвах благаєм, щоб беріг Вас років до ста!

З найщирішими побажаннями від дітей, онуків, правнуків, Любов Панько.