ПІДСЛУХАНО У ЛІКАРНІ

Відвідала Дубровицьку лікарню. Доки чекала черг до сімейного лікаря, на УЗД, кардіограму, почула багато цікавих думок. Зрозуміла: хочеш пізнати істинну картину сьогодення, то йди в лікарню. Тут, серед простого люду, відчуєш весь спектр життєвих переживань. Ділюся з вами почутим. Лексику моїх співрозмовників дотримано, аби не порушити цілісність їх цікавих думок.

– Ви знаєте, що ми тепер вже самі собою керуємо? От, нам прямо з Києва дали на громаду, на школи гроші. Перед самим Новим роком на освіту в Миляцьку громаду виділили багато коштів. То покупляли у школи техніки по селах, комп’ютери нові і все, що треба. Освіті так добре, що тепер од Дубровиці незавісімі. Всі кажуть, що школи вельмі вигралі от такіх змін. От хай діти  вчаться. Є всі умови тепер. Хіба у нас таке було? А вони ж тепер не вельми хочуть учіться. У наших будимлянських дуже дисципліна кульгає. То тепер батьки по черзі дєжурать у школі. Спокійніше стало. Але ходиш на перерві по коридору, не вспієш оглянуться, а вже б’ються. Вчителям клопоту хватає, ой хватає.

– Забула, що першого рецепти безплатні виписують. Прийшла, а тут море людей. Що ж, думаю, буду день стояти, нерви псувати? Пішла додому. У нас з чоловіком на двох на 50 гривень більше виходить, ніж прожитковий мінімум. Нам рецептів не положено. От, одна пенсія йде на аптеку. Що ж як і він гіпертонік, і я маю купу проблем. Казав Гройсман, що для сердечників скоро будуть ліки дешевші виписувати. Поки його «скоро» прийде, то не один сердечник ще помре.

Позавчора мало Богу душу не віддала. Дзвонять з банку й кажуть ввечері, що у мене кредит великий і не погасили ми місячну плату. Ну все думаю, дід десь пішов і гроші взяв у банку на пиятику. Ніч з дідом сварилася. А він божиться, ще й на коліна перед іконами стає, що моєї картки не брав. Вранці пішли з ним в банк, а то зовсім інша людина під моїм мобільним номером значиться. Хтось у Києві кредитів понабирав і номер цей вписав.  Я й кажу: «От могло бути через ваш банк дві біди – чуть діда не вбила, й сама чуть не померла». Що за світ такий, кругом брехня і обман? Мусіла діду купити чекушку, бо каже, що останні нерви його з’їла через той кредит. А сама прийшла серце перевірити.

– Кажуть бурштин – то добро. Добро для тих, кому даремні гроші пливуть, хто тілько їх счітає. А тим деткам, шо у воді стоят, радості мало. Ну зароблять на машину, а й на хворобу тоже зароблять. Кажу онучку: «Вчися, дитино, пригодіться. А він взяв да й медучилище кинув. Ну шо скажеш? На третьому курсі кинув через дурний янтар. Як не просили, ні в каку не хотів поновиться осінню. А грошей заробить, то що додому, а що в бар. Каже на днях: «Треба дівчині подарунок на 8 березня купить». Я йому раджу, що квіти й цукерки – то найкращий подарок. А внук сміється: «Бабо, то у вас так було, тепер дівчата люблять золото». Хіба ж вона йому вже жінка, щоб такі гроші на неї тратить? Як любить, то не треба так до себе прив‘язувать дівчат грошима. Не правильно так.

– Мені робили в Рівному операцію. Перший раз дали наркоз, а легені відмовлялися працювати. Вже потім про це дізналася. Лежу на операційном столі. Раптом: світло таке яскраве переді мною і летить моя душа. Дивлюся, вже я між такими гарними хмарами, і багато людей літає там. Он моя операційна знизу. Лікарі метушаться. Тиск у мене на нулю. Чую їхні розмови, радяться, що робити. А мені так добре в хмарах. Бачу кожен рух медиків… Вони кажуть, що, мабуть, мене втратили. Метушаться знов. А мені чоловіка шкода, він у коридорі, знаю, чекає. Шкода його і дітей.

От знов так стало важко, стукнулася. Як впала додолу. «Задихала», – кажуть лікарі. Повернулася душа у моє тіло. Лікар каже: «Ну слава Богу». Якби хтось таке мені розказав, то не повірила б.

Від автора: дійсно, життя – це калейдоскоп. От вийдеш у люди і почуєш, що у кожного своя круговерть. Живемо, спілкуємося, любимо, лікуємося, постимо. Наша лікарня вже багато десятиліть виконує свою головну місію по збереженню здоров’я мешканців району. Є тут чудові лікарі, які могли б давно кинути Дубровицю і прилаштуватися десь вище, є медсестри, які вже знають свою роботу не гірше окремих лікарів. Праця медиків сьогодні оплачується мізерно, у порівнянні з заробітками окремих людей у багатому поліському краї. Та що казати про зарплати? От ви уважно придивіться: який стан лікарні загалом? Коди востаннє в поліклініці був капітальний ремонт? Це не вина адміністрації, бо ж грошей, як знаємо, навіть на зарплату не вистачає. Стіни потріскані. Думається: «За роки, коли видобувається бурштин, наші земляки заплатили «кришам» стільки, що вистачило б на нову лікарню». Так, десь то підлатали за допомогою благодійників дитяче відділення. Десь прикупили постіль. Дякуємо й за це. Але попри все, Дубровицька лікарня (принаймні поліклініка) таки потребує капітального ремонту. Ненормальним вважаю навіть те, що зараз одна вбиральня працює для хворих і персоналу. Медсестри в черзі чекають, щоб потрапити туди.

Хіба ж ми всі: і пацієнти, і медики не заслуговуємо на достойні умови лікування і праці?

Любов КЛІМЧУК.