четвер, 21 травня 2015 р.

Фотофакт
Триває п’ята хвиля мобілізації. Минулого вівторка на службу до війська вирушили ще троє наших земляків: прапорщик Вадим Дубінець з Дубровиці, молодший лейтенант Роман Жакун із Залужжя, солдат Валентин Ломака з Зарічного.
Як розповів в.о. віськогового комісара Дубровицько-Зарічнянського об’єднаного військового комісаріату, полковник Богдан Микульський, за час АТО з двох районів було мобілізовано близько 250 військовослужбовців. 
Спочатку мобілізовані проходять навчання на полігоні, залежно від спеціальності, від місяця до трьох. Після завершення практичних занять на військовослужбовців очікують контрольні стрільби та складання заліків. Згодом вони будуть розподілені до військових частин Збройних Сил.
Під час підготовки мобілізованих увага звертається на вишкіл з тактичної, військово-медичної, технічної, спеціальної, вогневої підготовки, військової топографії тощо. Навчання залежить від напрямку підготовки мобілізованого військового.
Військова служба завжди змінювала чоловіків, а в наш час тим паче. Кожен починає по-новому дивитися на світ і життя, набувати нових цінностей, бо розуміє, що боронить рідну землю, а отже і свою родину. Богдан Микульський щиро побажав нашим землякам успіхів у службі і щасливого повернення додому.


АБИ УНИКНУТИ ЛІСОВИХ ПОЖЕЖ

Розпорядженням голови райдержадміністрації від 8 травня встановлено тимчасову заборону відвідування населенням лісових масивів району в пожежонебезпечний період 2015 року. Служба порятунку також звертається з проханням дотримуватись та не забувати елементарні правила пожежної безпеки під час відпочинку на природі.

Байдужість та безвідповідальність любителів відпочинку на природі нерідко призводить до лісових пожеж, які завдають значної шкоди лісу та довкіллю загалом. Подібні дії призводять до забруднення навколишнього середовища, а вогонь може перекинутись на лісосмуги та присадибні території. За декілька годин неконтрольована пожежа може знищити цілі лісові масиви, які росли десятками років, а про збитки годі й казати – лік може йти на мільйони. Величезної шкоди пожежі завдають фауні – гинуть птахи та звірі.
У зв’язку з цим,  районний сектор Державної служби України з надзвичайних ситуацій звертає увагу громадян на необхідність суворого дотримання правил перебування в лісових масивах.
Шановні громадяни, щоб уникнути лісових пожеж, неухильно дотримуйтесь наступних правил:
– не розводьте багать у лісі, окрім призначених для вогнищ місць;
– намагайтесь не палити в лісі, не кидайте недопалки на землю, особливо там, де наявна суха підстилка;
– ні в якому разі не випалюйте суху рослинність на землях лісового фонду, на землях природно-заповідного фонду, та на господарських землях, які знаходяться поруч із лісом;
– не створюйте смітники в лісі та на прилеглих землях, тим більше, не підпалюйте їх;
– по закінченню відпочинку приберіть після себе побутові відходи.
Не зайвим буде нагадати, що відповідно до законодавства, Правила пожежної безпеки в лісах України є обов’язковими для виконання всіма громадянами, які з будь-яких причин перебувають у лісі. А порушення вимог пожежної небезпеки в лісах тягне за собою адміністративну або кримінальну відповідальність та відшкодування винуватцями завданих збитків.
Дубровицький РС ГУ ДСНС України
у Рівненській області.


* Поклик з минулого
Музеї,  які  «дихають»  історією

Нам властиво зберігати в пам’яті свою історію і традиції та передавати їх наступним поколінням. Так виникають музеї ‒ осередки сакрального життя, де відбувається, як говорив один музеєзнавець, єднання людей та вічного. А кількість музеїв свідчить про духовний світ того чи іншого народу. Зі всією впевненістю можемо сказати, що духовний світ Дубровиччини надзвичайно багатий та різноманітний. Адже майже при всіх школах району діють краєзнавчі світлиці або кімнати, присвячені  видатним землякам, а в деяких селах та в Дубровиці функціонують окремі музейні установи. Наразі вони «живуть» завдяки роботі ентузіастів, котрі показують справжню душу Полісся та дбають про те, щоб дубровичани цінували свою культуру.

Музей «Оберіг» Озерського НВК (кер. Л.О. Серко) давно відомий у районі та далеко за його межами. Він розпочав свою історію в 1992 році, коли учні та жителі села почали приносити перші експонати, які тоді зберігались у невеликій шафці, оскільки окремого приміщення не було. Згодом для музею виділили кімнату, яка завдяки небайдужим поступово перетворювалась на експонатну скарбницю українського побуту та звичаїв. В 2011 році замість невеликої світлиці з’явився повноцінний історико-етнографічний музей з окремими відділами. Сьогодні він складається з чотирьох експозиційних залів, де  представлені старовинний одяг, вишиті рушники та картини, знаряддя праці, посуд, значки та монети, рукописи, ікони тощо.
Своєрідним центром ткацтва легендарного поліського серпанку та вишивки є село Крупове. Тому й недивно, що саме там функціонує з 1992 року кімната-музей «Народознавча світлиця». В ній розміщені роботи заслужених майстрів народної творчості Уляни Петрівни Кот, Ніни Михайлівни Рабчевської, Любові Василівни Стельмашук та народних рукодільниць Ольги Миколаївни Придюк, Ніни Мусіївни Дем’янець, Зінаїди Володимирівни Придюк,  зібрано зразки старовинного полотна, одягу, посуду, колишньої і сучасної вишивки, ткацький верстат, знаряддя праці для обробітку льону, дитячі вироби. Місцеві ткалі не тільки продовжують справу батьків, а й збагачують мистецтво ткання новими формами і наповнюють його новим змістом. Хочеться вірити, що ті вміння і навички, якими вони володіють, передадуться не одному поколінню.
Сьогодні  молодь дивиться на  свою національну культуру, як на щось відсторонено-екзотичне та далеке. Аби побороти цей бар’єр між сучасністю та минувшиною у 2006 році була створена  «Народознавча світлиця» і у Висоцькому НВК. Зараз в музеї представлені вишиті рушники, національний одяг, посуд, реманент, предмети побуту сільської хати (піч, колиска, мисник, скрині і т. д.). Саме там молоді люди можуть відчути автентичну атмосферу життя наших предків, адже кожен експонат налічує не один десяток років та в прямому сенсі «дихає» історією. Також у Висоцьку діє народний музей історії села (кер. Г.В.Яцута), котрий уже функціонує майже 30 років. За цей час було створено 3 експозиційні зали та зібрано більше 2500 експонатів, серед яких є багато унікальних речей, зокрема, давні книги реєстрації шлюбів, сповідні книги, кремнієві наконечники для стріл і списів, човни-довбанки, підняті з дна річки Горинь, кросна, що використовувалися для виготовлення полотна і т.д.
Дубровицький історико-етнографічний музей теж налічує тривалу історію. Вперше він був створений 1957 року як «Музей збройного повстання», і лише згодом був реформований у краєзнавчий, а потім у історико-етнографічний. 4 виставкові зали дозволяють показати хронологію розвитку Дубровиччини: «Археологічні пам’ятки міста та району», «Історія давнього міста», «Побут та знаряддя праці», «Тих днів не змокне слава...», присвячена ветеранам Другої світової війни, воїнам АТО з Дубровицького району, Героям Небесної Сотні, воїнам афганської війни. Серед рідкісних експонатів ‒ мистецькі твори гончара Є. Кулика, майстрині народної творчості Уляни Кот, фотоматеріали про графів Плятерів, копії сторінок Пересопницького Євангелія, оригінали та копії документів, матеріалів, листів, переписок ветеранів Другої світової війни.
Дубровицький край виховав багато талановитих письменників та митців, котрі присвятили себе служінню прекрасному та внесли вагому лепту у становлення культури України. Тому пам’ять про них збережена як найдорожча святиня та гордість. Так, у Велюнському НВК діє музей, присвячений композитору, диригенту, народному артисту Євгену Івановичу Кухарцю. У Бережницький  НВК функціонують музейні кімнати імені заслуженого художника України і скульптора Теодозії Марківни Бриж та режисера, журналіста, поета і майстра з виготовлення бандур Авеніра Калениковича Коломойця. У Великих Озерах створена музейна кімната Станіслава Віткевича ‒ художника, письменника, драматурга та філософа.
Також музеї працюють і при Кривицькій ЗОШ, Берестівському (на фото), Лютинськом, Сварицевицькому, Орв’яницькому, Туменському, Колківському,  Миляцькому, Трипутнянському, Смородському, Перебродівському НВК та Селецькому СБК.
Отож, не завжди потрібно їхати за новими знаннями та враженнями через тридев’ять земель, варто звернути увагу на те, що поряд. Адже навіщо передавати наступним поколінням чужу культуру, коли під боком маємо свою, унікальну.

Леся КОНДРАТИК.
Любляча сім’я – щасливе дитинство

За даними служби у справах дітей РДА, на обліку служби перебувають 91 дитина-сирота та дитина, позбавлена батьківського піклування. 92% дітей виховуються в сім’ях опікунів, піклувальників, прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу, за що їм висловлюємо велику подяку. Більшість дітей перебувають під опікою та піклуванням своїх родичів. Для 40 дітей радо відчинили двері дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, зокрема, і за межами нашого району. Так, у дитячому будинку сімейного типу О.В. Куцелі, В.В. Куцелі, що знаходиться у Рівненському районі, виховується 10 дітей, в їх числі більше 3-х років – Георгій, Дмитро та Надія з нашого міста. Окрім загальноосвітньої школи, діти відвідують різні гуртки, беруть участь у різноманітних конкурсах, мають змогу їздити на екскурсії до різних місць нашої держави, відпочивати у французьких родинах. На сьогодні Дмитро перебуває на оздоровленні в таборі “Молода гвардія”, що знаходиться в м. Одеса, а Георгій планує як музикант у складі оркестру вирушити до Польщі. До речі, Георгію Каразану 28 квітня виповнилося 16 років і йому урочисто завідувачем Дубровицького районного сектору управління Державної міграційної служби України в Рівненській області В.В. Король, у присутності батька-вихователя Олександра Володимировича, сестрички та працівників служби у справах дітей  було вручено паспорт громадянина України. А мріє Георгій вивчитися на ветеринара, в чому побажаємо йому та усім дітям у здобутті майбутньої професії успіхів.
Усього в цьому році 13 дітей, які з різних причин залишилися без батьків, стануть повноправними громадянами України. Нехай здійсняться їх мрії, а стежина дорослого життя буде щасливою.
Олена ЛОБЗУН, начальник служби у справах дітей РДА.
Звіт про використання коштів з БФ «Відродження» на підтримку мобілізованих в зону АТО (січень-квітень 2015 р.)

Надходження:
Розум Галина Іванівна – 8020 грн.
Дубровицька РСС – 5652 грн.
Рабешко Віра Ларіонівна – 300 грн.
Дубровицька РДА – 1700 грн.
ППО УАК Дубровицька РДА – 300 грн.
ПП Карпович Олександр Михайлович – 1000 грн.
ПП Гладкий Геннадій Григорович – 2000 грн.
ПП Дяченко Олександр Олександрович – 3000 грн.
ПП Дем’янець Лариса Андріївна – 300 грн.
ПП Опанасик Сергій Данилович – 500 грн.
ПП Доніс – 500 грн.
ПП Міркова Ганна Миколаївна – 300 грн.
ПП Лясковець Сергій Адамович – 1000 грн.
ТзОВ «Рекорд» – 3000 грн.
Управління Держземагенства – 1374 грн.
Торчило Наталія Іванівна – 653,50 грн.
ДП «Висоцьке лісове господарство» – 9650 грн.
ПП Шевчук І.К. – 100 грн.
Дубровицький ДНЗ «Малятко» – 811 грн.
Бережницький НВК – 540 грн.
Трипутнянський НВК – 942 грн.
ТОВ «Агро-Зоря» – 2000 грн.
Видатки:
на дизпаливо – 17804,90 грн.
на фотопапір – 288,00 грн. 
на матеріали – 2025 грн.
на запчастини – 7935,10 грн.
на амуніцію для мобілізованих з району – 4121 грн.
на бензопилу для мобілізованих в зону АТО – 3000 грн. 
на карбіт – 100 грн.
Райдержадміністрація та районна рада дякують усім
за пожертви, а також просять й надалі виявляти
милосердя, підтримуючи коштами Українську армію.
«Теплі» кредити – державна підтримка впровадження енергоефективних заходів

В умовах сьогодення питання ощадливого використання паливно-енергетичних ресурсів, заміщення газу альтернативними видами палива та державна підтримка впровадження енергоефективних заходів є надзвичайно важливим для сучасної України.
06.05.2015 року набуло чинності рішення Кабінету Міністрів України про продовження Державної програми стимулювання населення до впровадження енергоефективних заходів шляхом відшкодування частини суми кредиту, залученого на придбання котлів, а також розширено перелік обладнання та матеріалів, на які поширюється дія зазначеної програми.
Державна підтримка надаватиметься:
- у розмірі 20% суми кредиту, залученого фізичними особами на придбання котлів, альтернативних газовим, але не більше 5000 грн.;
- у розмірі 30% суми кредиту, залученого фізичними особами на придбання енергоефективного обладнання та/або матеріалів, але не більше 10 000 грн.
На допомогу людям у придбанні котлів та енергоефективного обладнання урядом виділено 47,6 млн.грн. та 198 млн.грн. бюджетних коштів відповідно. Кредит надається ПАТ “Ощадбанк” на строк до 36 місяців. Ставка - 25% річних, обов’язковий внесок - 10% від вартості товару. Мінімальна сума кредиту - 1000 грн., максимальна - 50 000 грн.
Стимулювання населення до впровадження енергоефективних заходів шляхом відшкодування частини суми кредиту, залученого на придбання енергоефективного обладнання та/або матеріалів, до яких належать:
для одноквартирних житлових будинків:
- радіатори опалення з терморегуляторами;
- вікна з двокамерними енергоефективними склопакетами                                            (з енергозберігаючим склом);
- рекуператори тепла вентиляційного повітря;
- вузли обліку води (гарячої, холодної), зокрема засоби обліку на відповідне додаткове обладнання і матеріали;
- матеріали для проведення робіт з теплоізоляції зовнішніх стін, підвальних приміщень, горищ, покрівель та фундаментів;
- теплові насоси;
- сонячні колектори для виробництва теплової енергії та підігріву води;
для квартир у багатоквартирних житлових будинках:
- радіатори опалення з терморегуляторами;
- вікна з двокамерними енергоефективними склопакетами                                           (з енергозберігаючим склом);
- вузли обліку води (гарячої, холодної), зокрема засоби обліку на відповідне додаткове обладнання і матеріали.
Протягом 2014 року Ощадбанком було видано українцям 1604 «теплих» кредити.
Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження України розроблено механізм стимулювання ОСББ/ ЖБК до впровадження енергоефективних заходів у багатоквартирних будинках.
Управління економічного розвитку, торгівлі, інфраструктури та енергоефективності РДА.


БАТЬКО ПОРІЗАВ СИНА

Пам’ятаєте, відоме Бульбине: «Я тебе породив – я тебе й уб’ю»? Так герой Гоголя грозив сину-запроданцю. Мешканець Миляч, скоріш за все, Гоголя не пам’ятає. А власного сина порізав з банальної причини – оковита підбурила до невиправданої агресії.

Ця сімейна драма розгорнулася 7 травня, під вечір. У міліцію зателефонували  о 18.20 год. Чоловік повідомляв, що його сусід поранив у груди свого сина. Слідчо-оперативна група на місці події встановила, що під час розпивання спиртних напоїв у батька з сином виникла суперечка, внаслідок чого 52-річний чоловік схопив ножа та вдарив ним сина.
До речі, донедавна батько перебував на обліку в районному відділі як сімейний насильник. 
За даним фактом відкрито кримінальне провадження, попередня правова кваліфікація правопорушення частини 1статті 121 Кримінального кодексу України (Умисне тяжке тілесне ушкодження), що карається позбавленням волі на строк до 8 років. На даний момент Сергій перебуває в реанімаційному відділенні лікарні.


«Хто купив квитки у касі, той іде пішком по трасі!»,
або Нові хамства в маршрутках

Під таким заголовком з’явилося повідомлення на сайті ОГО про неприємний випадок, що стався першого травня у маршрутці «Рівне-Висоцьк-Городище».

Пасажирка Катерина, котра саме цим рейсом прямувала до Городища, розповіла про цей випадок і в листі до нашої газети. На доказ своїх слів рівнянка надіслала й фото, зроблені в салоні маршрутки.
«Все почалося з того, що водій увійшовши до маршрутки, сказав: «Хто купив квитки у касі, той іде пішком по трасі!».
– У касі квиток коштував дешевше, тому багато пасажирів його купили саме там. Так, дорога з Рівного до Бродця коштує в касі 72 грн., а водій правив 75 грн., – додає Катерина.
Та все б нічого, каже жінка, якби сама маршрутка була облаштована належним чином. А так, при тому, що маршрутка не була надто великих розмірів, та у ній ще й був відсутній багажник, тому, крім повного салону пасажирів, на проході стояли ще й гори сумок та сумочок, а зверху лежала й відірвана ручка для тримання.
Тут один чоловік попросив звільнити йому місце, вказане в касовому квитку. Водій звісно «красномовно» відмовив.
– У Дубровиці до салону ввійшло ще 35 (!) пасажирів. Їх було рівно 35, спеціально рахувала, – додає Катерина.
Після того, як маршрутка рушила, тому чоловікові, що прохав надати йому місце ще в Рівному, стало зле. Він знепритомнів. Йому навіть впасти було нікуди, адже людей було набито вщент. Супутниця чоловіка ж кричала, що він їде з лікарні.
Таблички про власника маршрутки чи якихось телефонів, щоб поскаржитися, ніде не було.
– Мене зараз цікавить декілька питань: по-перше, чому після зниження ціни на пальне, ніхто не переглядає ціну на проїзд; по-друге, хто дозволив їздити маршрутному таксі без належного облаштування; а по-третє, як такі водії-хами можуть перевозити людей, – завершує рівнянка.
Чоловіка забрала швидка, і поки про його долю нічого не відомо».
Ось такий прикрий інцидент трапився вихідними. Згодом ми вже звернулися на швидку й поцікавилися подальшою долею чоловіка. На щастя, він досить швидко прийшов до тями, як сказали медики. На їх думку, напад був спровокований браком свіжого повітря в салоні авто та стресовою ситуацією.
Можна було на цьому й зупинитися. Якби не одне «але».  Без сумніву, водій повів себе не кращим чином. Тож до нього виникає маса запитань та претензій. Зрозумілі нарікання пасажирів, що мусили в таких більш ніж спартанських умовах прямувати 150 км. Шкода, що постраждав чоловік. Прикро за тих земляків, що вимушені були «втискатися» в це авто, немов ведмідь у рукавичку, вже в Дубровиці – бо ж все-таки ліпше погано їхати, ніж гарно йти. Тим паче, якщо перед тобою перспектива промарширувати до 40 км. Тож, якщо замислитися, то хіба така прикрість трапилася лише через цього перевізника та водія? А чи ж не лежить частина вини в тому, що сталося, на місцевих перевізниках? Чому цим вихідним днем вони не вийшли на свій маршрут? Напевне, це розвантажило б міжміські, котрі в святкові дні й без того переповнені пасажирами.
Отож, як кажуть, у медалі – два боки. Пам’ятаєте, як в дитинстві ми бавилися в доміно, виставляючи кості в рядок. Та досить повалити одну з них, як валилися всі інші. У цій ситуації також одна обставина нашарувалася на іншу, а в кінцевому результаті, за принципом доміно, звалилася жива людина. Хотілося б, щоб це стало для когось уроком.  


«Хто купив квитки у касі, той іде пішком по трасі!»,
або Нові хамства в маршрутках

Під таким заголовком з’явилося повідомлення на сайті ОГО про неприємний випадок, що стався першого травня у маршрутці «Рівне-Висоцьк-Городище».

Пасажирка Катерина, котра саме цим рейсом прямувала до Городища, розповіла про цей випадок і в листі до нашої газети. На доказ своїх слів рівнянка надіслала й фото, зроблені в салоні маршрутки.
«Все почалося з того, що водій увійшовши до маршрутки, сказав: «Хто купив квитки у касі, той іде пішком по трасі!».
– У касі квиток коштував дешевше, тому багато пасажирів його купили саме там. Так, дорога з Рівного до Бродця коштує в касі 72 грн., а водій правив 75 грн., – додає Катерина.
Та все б нічого, каже жінка, якби сама маршрутка була облаштована належним чином. А так, при тому, що маршрутка не була надто великих розмірів, та у ній ще й був відсутній багажник, тому, крім повного салону пасажирів, на проході стояли ще й гори сумок та сумочок, а зверху лежала й відірвана ручка для тримання.
Тут один чоловік попросив звільнити йому місце, вказане в касовому квитку. Водій звісно «красномовно» відмовив.
– У Дубровиці до салону ввійшло ще 35 (!) пасажирів. Їх було рівно 35, спеціально рахувала, – додає Катерина.
Після того, як маршрутка рушила, тому чоловікові, що прохав надати йому місце ще в Рівному, стало зле. Він знепритомнів. Йому навіть впасти було нікуди, адже людей було набито вщент. Супутниця чоловіка ж кричала, що він їде з лікарні.
Таблички про власника маршрутки чи якихось телефонів, щоб поскаржитися, ніде не було.
– Мене зараз цікавить декілька питань: по-перше, чому після зниження ціни на пальне, ніхто не переглядає ціну на проїзд; по-друге, хто дозволив їздити маршрутному таксі без належного облаштування; а по-третє, як такі водії-хами можуть перевозити людей, – завершує рівнянка.
Чоловіка забрала швидка, і поки про його долю нічого не відомо».
Ось такий прикрий інцидент трапився вихідними. Згодом ми вже звернулися на швидку й поцікавилися подальшою долею чоловіка. На щастя, він досить швидко прийшов до тями, як сказали медики. На їх думку, напад був спровокований браком свіжого повітря в салоні авто та стресовою ситуацією.
Можна було на цьому й зупинитися. Якби не одне «але».  Без сумніву, водій повів себе не кращим чином. Тож до нього виникає маса запитань та претензій. Зрозумілі нарікання пасажирів, що мусили в таких більш ніж спартанських умовах прямувати 150 км. Шкода, що постраждав чоловік. Прикро за тих земляків, що вимушені були «втискатися» в це авто, немов ведмідь у рукавичку, вже в Дубровиці – бо ж все-таки ліпше погано їхати, ніж гарно йти. Тим паче, якщо перед тобою перспектива промарширувати до 40 км. Тож, якщо замислитися, то хіба така прикрість трапилася лише через цього перевізника та водія? А чи ж не лежить частина вини в тому, що сталося, на місцевих перевізниках? Чому цим вихідним днем вони не вийшли на свій маршрут? Напевне, це розвантажило б міжміські, котрі в святкові дні й без того переповнені пасажирами.
Отож, як кажуть, у медалі – два боки. Пам’ятаєте, як в дитинстві ми бавилися в доміно, виставляючи кості в рядок. Та досить повалити одну з них, як валилися всі інші. У цій ситуації також одна обставина нашарувалася на іншу, а в кінцевому результаті, за принципом доміно, звалилася жива людина. Хотілося б, щоб це стало для когось уроком.  


ремонтують власними силами
Спортивна зала висоцького навчального закладу давно потребувала капітального ремонту. Про це свідчить хоча б той факт, що вже два роки школярі не мали змоги займатися тут фізкультурою. Взимку здебільшого у класах грали в шахи та шахмати. А енергійно побігати у великій спортивній залі було просто небезпечно: протікала стеля. Була і нагальна потреба замінити підлогу.
За словами директора школи Валентини Креденсир, ремонт тут мали зробити за кошт державних програм. Обіцяли це ще кілька років тому. Вже й включили залу у перелік ремонту запланованих спортивних об’єктів. Однак складна ситуація у державі змістила на невизначений час багато запланованого раніше. Отож, чекати державного фінансування на ремонт довелося б невідомо скільки.
І от батьки юних височан вже не вперше вирішили самотужки вирішити проблемне питання у навчальному закладі. Раніше ми вже писали про їх добре починання, коли батьки власноруч перекрили у школі дах.  За кошти, які відділ освіти оплатив за тодішню роботу, цього разу придбали необхідні для ремонту спортзали матеріали і вже 29 квітня приступили до роботи. А організатором  цієї доброї справи став тато двох школярів Констянтин Юдко. З енергією та ентузіазмом долучилися до ремонту Олександр Щур, Вадим Протосавицький, Сергій Макаревич, Андрій Каракуля, Олександр Ващишин, Валерій Томілович.
«Приємно, що проблемні питання у навчальному закладі завжди є змога вирішувати колегіально, - зазначає директор навчального закладу. - Ніколи не відмовляє у допомозі відділ освіти і висоцьке лісове господарство на чолі з Віталієм Суховичем. У ремонті спортзалу допомогу надало приватне підприємство, яке очолює Микола Голяка. Звісно, батьки стали ініціаторами цього починання, вартого наслідування».
Будемо сподіватися, що все задумане буде зроблено якнайкраще і вже у наступному навчальному році спортивна зала Висоцької школи наповниться дзвінкими голосами учнів і позитивною енергетикою змагань.
Любов КЛІМЧУК.
Тільки той, хто пам’ятає минуле, вартий майбутнього!
І урочисті квіти роковин.                   І не згадаю, ні, я спом’яну.
                І хто ми є? Усім усі мільйони,            І спом’яну, і пом’яну.
                А хтось комусь однісінький один.     І ще раз війни прокляну.
                                                                                                          Ліна Костенко.

Святкування Дня пам’яті та примирення і Дня Перемоги пройшло в Україні цьогоріч без парадів, але з молитвами і спогадами. Ми відзначали День перемоги над нацизмом, спільної перемоги, яку досягнула антигітлерівська коаліція. Ми вшановувати силу українців, які витримали і нацистську, й російську орду на своїй землі. Ми  подякували воїнам-українцям Червоної армії і УПА, які боролися за наше майбутнє. Ми вшанували земляків-учасників АТО, якими пишаємося і чекаємо їх повернення додому. Ми ще раз і ще раз наголошували, що  нема нічого страшнішого, аніж воєнне лихоліття. Сьогодні  ми хочемо найголовнішого – мирного неба. Про ці та інші мрії і побажання земляків почули у наших інтерв’ю з нагоду травневих дат.

Освітяни Дубровицького району:
8 травня у світі відзначають відразу дві пам’ятні дати: День Перемоги в Європі і День пам’яті та примирення, присвячений пам’яті жертв Другої світової війни. З цього року разом з усім світом їх відзначає і Україна. Приємно, що сьогодні разом з представниками влади, громадськості та нашими підопічними ми взяли участь у молодіжній акції єднання «Пам’ятаємо. Перемагаємо», організованій учнівською молоддю міських шкіл, коли на центральному майдані міста було розгорнуто 10-метровий стяг. Молоде покоління  висловило свою небайдужість, повагу, гордість і біль стосовно подій, що відбуваються сьогодні і вже стали історією України.
Проходять десятиліття, змінюються покоління, але наша перемога, як символ національної гордості, залишається навічно вписаною в героїчний літопис України. Це те, що об’єднує нас і робить непереможними перед обличчям будь-яких випробувань. Ми разом з народом України схиляємо голови перед світлою пам’яттю  співвітчизників, полеглих у боротьбі за честь і свободу Батьківщини, всіх невинних жертв, чиї життя обірвала війна.
Цього року 70–річницю перемоги над нацизмом ми відзначаємо під новим гаслом «Пам’ятаємо. Перемагаємо». Той, хто захищає рідну землю, завжди перемагає. Пам’ять робить нас сильнішими. Вона запорука неминучої нашої перемоги і сьогодні. Від імені всіх освітян району передаємо вітання ветеранам усіх воєн, хай Бог береже теперішніх захисників Вітчизни і дарує нам всім мир. А значить – життя.
Тетяна Сорока, фахівець управління пенсійного фонду:
9 Травня ми, перш за все, у скорботі схиляємо голови в пам’ять про загиблих воїнів та невинних жертв серед мирного населення, згадуємо героїзм учасників війни та дякуємо ветеранам за мир.
Цей день завжди був нагадуванням про те, що війна – це смерть і горе, а мир – одна з найвищих людських цінностей. У кожній родині  є близькі, які воювали. Хтось не дочекався їх з фронту, є  загиблі, померлі від ран, отриманих на війні, вже у мирний час. Ми повинні берегти пам’ять про тих, хто відійшов у вічність. А тим ветеранам, хто зараз живе поруч з нами, даруймо свою увагу і тепло сердець, незалежно від того, під якими прапорами вони воювали. Адже всі бажали миру і щастя своїм родинам і своїй землі. Шануймо ветеранів всіх воєн повсякденно у своїй роботі, у побутовому спілкуванні, а не лише у дні свят і пам’ятні дати. Це найбільше, що ми можемо зробити для наших героїчних земляків. Звичайно, найкращим побажанням з нагоди 9 травня є побажання мирного неба і спокою у наших серцях.

Людмила Грицюк, бібліотекар Людинської  публічно-шкільної бібліотеки:
Травневі свята тривожать серце, бо спомини, переживання - це неодмінна риса Дня перемоги, незалежно від того, як би ми називали це свято. Як працівник галузі культури завжди брала участь в організації заходів до таких пам’ятних дат: бібліотекарі щороку організовують тематичні виставки, зустрічі з читачами, беруть участь у концертах. Сьогодні з хвилюванням дивилася в очі ветеранам трьох воєн, які прийшли на зустріч у районну бібліотеку. Повірте, всі заходи проводимо з трепетом у душі, а не просто для галочки. Бо за кожною подією, кожною датою стоять люди, їх долі. Теперішня війна заставляє нас по-новому сприймати події сорокових років, по-новому співпереживати і думати. Я щиро бажаю миру нашій рідній землі, хай буде злагода поміж нами і повага один до одного.
Олександр Дульський, солдат Збройних сил України, учасник АТО:
Прийшов додому у відпустку на травневі свята, зараз несу службу  на Сході України. Після закінчення Львівського університету пішов служити до армії, згодом потрапив в АТО. Знаєте, тут у нас відчувається мир і спокій, довкола цвітуть сади, посміхаються діти, люди живуть звичним життям. Там, на Сході, інші настрої, переживання, мрії. Дуже шкода, що нашої України  торкнулася війна. А це - горе, материнські сльози. Я щиру зичу, щоб таке лихо ніколи не прийшло на наше рідне Полісся і разом з бойовими побратимами робитиму все можливе, щоб ця війна швидше закінчилася.  Вітаю сивочолих ветеранів, які у сорокових роках захищали свої домівки, свої родини від фашистської навали. Вклоняюся  їх мудрості і життєвому досвіду.
Користуючись нагодою хочу привітати всіх мам, і звичайно, свою неньку з Днем матері. Знаю, що вона найбільше за мене хвилюється, бо телефоную додому, на жаль, рідко. Просто нема можливості чути мамин голос частіше. Бажаю, щоб наші українські мами плакали лише від радості за успіхи своїх дітей, дочекалися своїх синів живими і здоровими. День Перемоги і День  Матері тісно взаємопов’язані, бо  без миру нема життя, як нема його і без наших мам.

Наталія Гром, директор Дубровицького історико-етнографічного музею:
Родинна пам’ять про війну збереглася у світлинах, листах, документах, нагородах. Береш до рук такий спомин і відчуваєш, що це частинка чиєїсь долі, відрізок пройденого життєвого шляху. У нашому музеї організували виставку до цьогорічних  травневих пам’ятних дат і  подій. Дякую нашим землякам, які надали експонати і запрошуємо всіх, кому небайдужа історія України, історія свого родоводу, приєднатися і надати свої матеріали для музею.
Хочу сказати, що українці повинні шанувати учасників всіх воєн, знати сторінки своєї історії, найважливіші дати нашого багатостраждального краю. Щиро вітаю своїх земляків з Днем примирення і Днем Перемоги, бажаю всім мирного неба і дякую долі, що маю можливість духовно доторкнутися до спогадів шанованих ветеранів і бодай частково зберегти їх спогади у своєму музеї.
До слова, наступного тижня до Дня музею буде розгорнуто нову експозицію – українських старовинних та сучасних рушників відомих майстринь нашого краю Уляни Букайло, Ірини та Ольги Бернацьких з Крупового. Тож запрошуємо усіх бажаючих долучитися до таїн їхньої творчості.

Олександр, житель села Лугове:
Мій брат,старший солдат Іван Охмак загинув у зоні АТО під Дебальцевим 2 лютого цього року. Сьогодні отримав  його посмертну нагороду – орден «За мужність» ІІІ ступеня.
Мене переповнюють дуже хвилюючі почуття. Важко говорити, бо серце плаче. Ми були з братом дуже близькі. І зрозуміло, що жодна відзнака не поверне для родини нашого дорогого Іванка.
Хотілося б  побажати найголовніше, щоб закінчилася війна, і  мир назавжди запанував в Україні, щоб українські матері не знали такого горя, яке назавжди поселилося у душі нашої мами. Здається, після такої непоправної втрати для неї перестало світити сонце. Миру, тільки миру бажаю всім землякам у цей хвилюючий день.

Василь Чмуневич, Вадим Сидоришин, Ліля Воробей, Валерія Герасим, учні міскої ЗОШ №2:
Нам у школі багато розповідали про ці травневі дні, про події воєнних років минулого століття.  Ми знаємо, що  і зараз в Україні війна, і хочемо, щоб наші солдати прийшли додому живими. Сьогодні у всіх на грудях маки – символічна квітка днів пам’яті і перемоги. Коли йде війна, то багато людей плаче. Хочемо бачити у всіх посмішки і  гарний настрій.  Нас вчать поважати ветеранів, любити рідну землю. Нехай усі люди будуть щасливими і їх мрії збуваються.

Пам’ять живих – це продовження життя тих, хто переступив поріг вічності. Вогонь пам’яті вищий за усі обеліски, бо то – вогонь Серця. Минуть століття, приходитимуть у світ все нові й нові покоління, але ніколи не забудеться подвиг нашого багатостраждального народу, який зробив величезний внесок у Перемогу. Колись, одразу по війні, у визволених селах, вогонь бережно несли від хати до хати, щоб зігрітися самим і зігріти інших, щоб ним освітити хату, а радістю душі. Отак і вогонь життя іде від покоління до покоління - в майбутнє. Дякуємо нашим воїнам за свободу, за право виховувати і ростити дітей на рідній землі. Земний уклін усім, хто пройшов полями битв, хто кував перемогу в тилу, хто захищав нашу Вітчизну! Хай повертаються до рідних домівок наші сучасні герої, які пишуть нову історію України.
Думки земляків записала Любов Клімчук.
7 травня пізно вночі на майдані Злагоди дубровичани зустрічали земляків, яких демобілізували з зони АТО.

Хлопці близько року відстоювали незалежність та територіальну цілісність держави, берегли наш спокій.

Друзі, товариші, дружини, діти зустрічали своїх героїв оплесками, букетами. Звучали гасла привітання: «Герої! Слава Україні! Героям Слава!».

Хлопці раді, що повернулися додому після тривалої розлуки з рідними. Проте пам’ятають – війна триває. Тож їхнім товаришам досі доводиться стояти під кулями.

«Спочатку було дуже складно, навіть страшно. Але потім звикли. Якщо війна не закінчиться, то будемо знову йти воювати”, – казали демобілізовані земляки зустрічаючим.

Зворушливим моментом зустрічі стало і те, що зі Сходу України воїни привезли і своїх чотирилапих бойових друзів-собачок, які тепер знайдуть на Поліссі свою нову домівку.


Дякуємо хлопці, що ви в нас є, що повернулися живими! Слава Україні! Героям Слава!
пам’ять та примирення:
події, зустрічі, люди


Дубровиця.  8 травня, в Україні – День пам’яті та примирення. Цю дату наша держава офіційно відзначала вперше та розпочала нову традицію святкування 8 та 9 травня в європейському дусі пам’яті та примирення під гаслом «1939-1945 Пам’ятаємо. Перемагаємо». Відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня Перемоги включало в себе: переосмислення подій Другої світової війни, діалог навколо складних сторінок минулого, рівне вшанування пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом, підкреслення солідарності та бойового братерства усіх Об’єднаних Націй.
Напередодні Дня Перемоги працівники центральній районної бібліотеки спільно з працівниками районного будинку культури організували зустріч з ветеранами трьох поколінь під гаслом «Стоїть в скорботі мати – Україна, біля могил своїх століть». Цього дня своїми спогадами поділися ветеран Другої світової війни Ф.І. Кренько, воїн-інтернаціоналіст, учасник бойових дій в Афганістані  О.В. Перішко  та учасник АТО Ю.П. Воробей.
Працівники галузі культури висловили свої шанування нашим землякам-ветеранам і розділили думку про те, що всі українці хочуть бачити рідну землю мирною і щасливою.

9 травня у Дубровиці, біля Меморіалу загиблим воїнам  у роки Другої світової війни, пройшов мітинг-реквієм з нагоди відзначення у районі 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі. У заході взяли участь голова райдержадміністрації Сергій Киркевич, заступник голови райради Григорій Шах, міський голова Адам Кузьмич, т.в.о. військового комісара Дубровицько-Зарічненського об’єднаного районного військового комісаріату Богдан Микульський, представники духовенства міста, ветерани Другої світової війни, учасники антитерористичної операції на сході України, керівники апарату та структурних підрозділів райдержадміністрації, організацій, установ, підприємств району, громадськість, молодь міста, ЗМІ.
Мітинг пройшов без прапорів та виступів політичного забарвлення. Лише Прапор України під чудовим блакитним весняним небом символізував любов до нашої рідної землі і прагнення усіх українців до миру та єдності. На жаль, частина України зустріла травневі дати у воєнному неспокої. Війна проросла у сьогоденні червоними маками, вона так далеко і вона зовсім поряд. Посмертно орденом «За мужність» III ступеня був нагороджений Іван Охмак – брат Олександра, за особисті мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
Цього дня ветерани Другої світової війни отримали також вітання та премії від народного депутата України Василя Яніцького.

Зелень. На мітинг-реквієм «Тих днів не померкне слава» було запрошено учасника бойових дій Петра Максимовича Чудіновича. На жаль, щороку все менше залишається тих, хто може переповісти нам про страшні лихоліття другої світової війни 1939-1945 років. Як мало треба цим людям – лише трішки уваги, кілька приємних слів та щирих побажань. Саме на це і не поскупилися учні Зеленської ЗОШ. На святі звучали пісні та вірші на воєнну тематику.
Напередодні свята з ініціативи сільського голови Павла Крупка та підтримки Сварицевицької сільської ради «Обеліск пам’яті» в селі Зелень доповнили  меморіальні дошки з іменами односельчан, які загинули у роки ІІ Світової війни.
З вітальним словом до учасників урочистого заходу звернувся сільський голова Павло Крупко. Він, зокрема, побажав ветеранам і всім присутнім міцного здоров’я та мирного неба над головою, а також вручив їм пам’ятні подарунки.
Хвилиною мовчання було вшановано світлу пам’ять тих, хто поклав своє життя на вівтар Перемоги.
Ольга Іваненко, педагог-організатор Зеленської ЗОШ.

Підлісне. Учні Підлісненського НВК відвідали єдиного ветерана села, захисника рідної землі Дмитрука Павла Хомича (на фото). Радів Павло Хомич дітям, бажав всім здоров’я і щоб завжди панував мир, спокій і добро. Ветеран виростив 8 своїх дітей і тішиться своїми 76-ма онуками і 37-ма правнуками. Навіть у свій поважний вік ветеран дає свої мудрі поради і настанови дітям, внукам і правнукам.
Земний уклін і найглибша вдячність. Хай вас Бог береже, посилає вам сили і здоров’я, шановні наші ветерани!
Мочулище. На п’єдесталі, схиливши коліно перед загиблими, стоїть Солдат. Цей пам’ятник було встановлено в 1972 році на території сільського парку. На початку 90-х пам’ятник було демонтовано, а пізніше відновлено і перенесено на територію школи. Але надпис, на честь кого встановлено цей пам’ятник був втрачений.
Лідери учнівського самоврядування підхопили проголошений  телеканалом «Інтер» проект «Відродимо пам’ятники Великої Вітчизняної війни». На засіданні учкому діти вирішили замовити меморіальну дошку  з надписом «Вічна пам’ять воїнам-односельчанам». Почали збирати кошти. І ось 8 травня відбувся урочистий мітинг Слави «Не погасити пам’яті вогонь» та відкриття цієї меморіальної дошки. У руках дітей палають червоні тюльпани, а на грудях і в серцях червоні маки пам’яті.
На мітингу були присутні вдова та учасник війни Вальковець Єва Павлівна та Пашкевич Федір Петрович. Настоятель Свято-Володимирського храму отець Михайло із церковним хором відслужив літію за упокій загиблих. Приникливо читають діти вірші, в дарунок присутнім звучать пісні.
Р.S. Від щирого серця дякуємо учням та педагогічному колективу школи, жителям села, всім небайдужим, хто відгукнувся на прохання  учнів школи і пожертвував кошти на виготовлення меморіальної дошки. Особлива подяка керівнику проекту - педагогу-організатору школи  Герасимчук Інні Федорівні.
Марія Герасимчук, вчитель Мочулищенського НВК.

Залужжя. 9 травня учні Залузької школи поклали квіти до пам’ятника воїнам-визволителям  та несли тут  почесну вахту пам’яті.
Жителі села часто відвідують це славне святе місце, тут викарбувані прізвища рідних, які загинули в роки війни. Ніна Федорівна щороку приходить сюди, бо тут її дід – Федір Григорович Куришко. Він, маючи 44 роки та четверо дітей, пішов захищати свою Батьківщину і загинув під Прусією. До Лукаша Свиридовича Жакуна прийшла онука Наталія разом із своїм синочком Андрієм. Раніше Андрійко щороку бував тут із своєю бабусею Параскою Лукашівною. Та, на жаль, не доживши 40 днів до цього дня, вона відійшла у вічність.
Зі сльозами на очах поминає Уляна Кузьмівна  двох рідних братів, які не повернулися живими – Тихон Кузьмович пропав безвісти, а Павло – загинув у Литві.
Працівники СБК та учні відвідали і привітали цього дня нашого єдиного ветерана Лукаша Івановича Жакуна, котрому у червні виповниться 90 років. На згадку залишили солдатові букет, подарунок та символічну квітку – мак. Бажаємо Лукашу Івановичу міцного здоров’я, довгих років життя та всім нам – миру на землі.
Галина КОТЯШ, директор СБК с. Залужжя.

Орв’яниця. Неоднозначні тепер оцінки історії, все ж ми готувалися гідно зустріти 70-ту річницю Перемоги, провівши ряд виховних акцій. Так напередодні волонтери школи побували на місцях поховань полеглих  односельців та невідомого солдата, прибрали їх. А також упорядкували могили повстанців, які віддали своє життя за волю українських земель, за наше село. Провели ряд тематичних екскурсій у шкільному музеї, дізнавшись багато нового про події тих кровопролитних років. А ще - організували флешмоб «Маки». Адже знаємо, що ця квітка є українським символом перемоги життя над смертю. 8 травня поклали квіти до всіх могил, адже саме поліщуки змогли примиритися один з одним давно, бо  всі вони не стояли осторонь тих подій, що відбувалися в селі вже після тієї війни. Саме цій темі були підготовлені та проведені урочистості, де лунали слова і про минулу війну, і про теперішню. Цьогорічного святкування ми не побачили вже наших сивочолих  ветеранів, проте у залі були присутні наші теперішні герої - воїни АТО: Дульський Олександр, Кондратюк Сергій, Потерайко Іван та Стельмах Андрій. Вже перша мить зустрічі з ними була дуже трепетною для всіх: і учнів, і учителів, і працівників школи. Коли вони зайшли до актової зали, всі зустріли їх щирими оплесками, у дорослих були сльози на очах. І хоч хлопці не були багатослівними, але вже одна їхня присутність була для всіх нас надзвичайною. Хвилювалися десятикласники, котрі готували цей виховний захід і вели його, хвилювалася директор школи Алла Іванівна, коли говорила слова привітання, хвилювалися всі. А в залі стояла неймовірна тиша, навіть ті учні, які, зазвичай, спішать покинути захід, непорушно сиділи на своїх місцях. І кожна українська пісня, що лунала на святі, тепер теж сприймалася дуже щиро. А коли виступили мами наших воїнів: Потерайко С.М. та Пешко М.П. - всі знову просльозилися, затамувавши подих. Кожне слово було почуте. Кожне слово проймало. А по закінченню торжества ніхто не хотів розходитися,  чекали продовження. І воно було у вигляді фото напам’ять зі своїми теперішніми героями. А коли хлопці взяли український стяг, всі присутні в залі з великою шаною промовили ті великі для нас слова:   «СЛАВА УКРАЇНІ!» і «ГЕРОЯМ СЛАВА»!
15 травня хлопці мають повернутися в зону бойових дій. Повертайтеся живими - ми вас будемо чекати!
ПРЕС-ЦЕНТР ОРВ’ЯНИЦЬКОГО НВК.

Велюнь. Скільки людей загинуло на фронтах, мабуть, ніколи не підрахувати... Страшні очі війни заглянули в кожне віконечко тодішньої радянської сім’ї, в душу кожної людини.
Польський поет та філософ Лец Єжи казав: «Слаба пам’ять поколінь зберігає лише легенди». Тому, для того, щоб страшна історія про найжорстокішу в історії людства війну збереглася і дійшла до наступних поколінь у правдивому світлі, ми повинні сьогодні вивчати і знати подробиці тих подій.
В нашій школі пам’ять про Другу світову війну буде жити завжди. Адже тут навчаються і працюють ті, чиї сім’ї відчули на собі тягар тих страшних років. До 70-річчя з Дня Перемоги над нацизмом в нашому НВК відбулася низка заходів під назвою «Пам’ятаємо. Перемагаємо». В цей день ми долучились до всеукраїнського руху, присвяченого Дню примирення, і кожен з нас вдягнув вишиванку і червоний мак для того, щоб пам’ятати і не повторити цього ніколи.
Учні 9 класу організували змістовну лінійку, на якій згадали жертву українського народу в часи війни. Яскраві відео і щирі слова ведучих змусили кожного ще раз згадати і задуматись над тими подіями.
Згодом, учні 5 і 7 класів провели зустріч із ветераном Другої cвітової війни – Черпаком Миколою Омеляновичем  та учасниками АТО – Торошем Анатолієм Адамовичем, Шпеником Юрієм Михайловичем. Бійці батальйону «Горинь» розповіли нам, що таке справжня війна і пообіцяли, що перемога обов’язково буде за нами, що вони не допустять на наш край того, про що згодом розповів нам старенький ветеран Черпак Микола Омельянович. Разом з гостями ми згадали не тільки за живих, а й за загиблих. Усіх наших захисників, що мужньо полягли за наше щастя, ми вшанували хвилиною мовчання.
 Пам’ять – це все, що ми можемо зробити для тих, хто захищав наше майбутнє, тому такі дні повинні проходити частіше, не тільки в день світлої Перемоги. Адже пам’ятаючи те минуле страхіття, ми не допустимо нового, а це є нашим обов’язком.
Оксана Пасько, президент «Країни Юність»  Велюнського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст.-ДНЗ».
Зустріч ветерана УПА з школярами
8 травня до Дня вшанування жертв у Другій світовій війні та Дня примирення відділи освіти й молоді та спорту райдержадміністрації у трьох міьких школах організували зустріч молоді з ветераном УПА, стрільцем першої сотні УПА, політв’язнем, Бакунцем Степаном Сидоровичем, 1925 р.н. Учням Степан Сидорович розповів, що для нього війна розпочалась у вересні 1939 року, коли радянські війська дотиснули Польщу зі сходу, таким чином розділивши території переможеної держави з гітлерівською Німеччиною. Внаслідок боїв над Случем, в селі Тинне, звідки родом ветеран, в батьківську хату влучив снаряд, відтак радянські військові дозволили родині зайняти польський будинок біля лісу за селом, в якому після Покрови 1942 року відбувався вишкіл для старшин УПА «Холодний Яр». На Водохреща 1943 року підпільники залишають родину Шмалюхів (справжнє прізвище Степана Сидоровича), і разом з ними в боротьбу за Українську державність вирушив 17-річний Степан Сидорович.
Далі були звільнення м.Володимирець від німців, загибель першого сотенного Григорія Перегійняка біля с.Бродець (де в лісі і похований), протинімецькі акції на залізниці, боротьба з радянськими партизанами, а після просування фронту на захід, із загонами НКВС. Потрапивши в засідку, Степан Сидорович був арештований, його засудили на 10 років заслання.
Ветеран УПА побажав молоді любити Україну та не бути рабами на своїй землі. А начальник відділу молоді та спорту РДА Олександр Задорожний подарував шкільним бібліотекам історичні книги: Романа Коваля «100 історій визвольних змагань» про події 1918-1922 років, коли українці виборювали свою свободу проти червоних, білих окупантів та поляків; Володимира Мозоля «Звіт командира «Ярка» з матеріалів архіву УСБУ в Рівненській області» - про хронологію боротьби загону ім. Колодзінського УПА в нашому та сусідніх районах.

Відділ молоді та спорту РДА.