пʼятницю, 18 вересня 2020 р.

 

Коли батьки зобов’язані підтримувати дітей-студентів?




Читачка газети попросила роз’яснити питання про стягнення аліментів на студентів і про можливість отримання в Дубровиці  безоплатної юридичної допомоги.

Консультує Юлія Міхнова, директор Сарненського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги:

 

– Право на отримання аліментів мають повнолітня дочка або син, які продовжують навчання (до досягнення двадцяти трьох років) і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги (ч.1 ст.199 Сімейного кодексу України), мають право на отримання аліментів.

Підставою для сплати аліментів є: обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання). Він виникає за обов’язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження навчання дочкою, сином; потреба у зв’язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Аліменти на утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв’язку з цим потребує матеріальної допомоги, можуть виплачуватись: в добровільному порядку або ж судовому порядку.

Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Так, один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві. Така заява може бути ним відкликана. На підставі заяви одного з батьків аліменти можуть бути відраховані, і тоді, коли загальна сума, яка підлягає відрахуванню на підставі заяви та виконавчих документів, перевищує половину заробітної плати, пенсії, стипендії, а також якщо з нього вже стягуються аліменти на іншу дитину.

Крім того, ч.1 ст. 189 Сімейного кодексу України батькам надано право укласти договір про сплату аліментів на дитину. Розмір аліментів сторони визначають за домовленістю між собою, але за жодних обставин він не може бути меншим від 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Договір має бути укладений письмово та підлягає нотаріальному посвідченню. У разі невиконання батьком (матір’ю) свого обов’язку за договором стягнення аліментів здійснюється не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби.

Також існує судовий порядок стягнення аліментів. Відповідно до частини третьої статті 199 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають: той з батьків, з ким проживає дочка, син, які продовжують навчання; безпосередньо дочка, син, які продовжують навчання.

Право звернення до суду дитиною виникає після досягнення дитиною 18-річного віку за наявності підстав для виникнення права на утримання, вказаних вище.

Позовна заява про стягнення аліментів подається в порядку цивільного судочинства до районних судів за зареєстрованим місцем проживанням або перебуванням відповідача або позивача. До позовної заяви, оформленої відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, додаються докази, що обґрунтовують позовні вимоги (підтверджують право на стягнення аліментів), наприклад: копію паспорта (позивача та дитини); копію свідоцтва про розірвання шлюбу; копію свідоцтва про народження дитини; довідку з навчального закладу про те, що дитина перебуває на навчанні; довідку про заробітну плату одного з батьків, з якого передбачається стягнення аліментів (за наявності).

Позивачі за подання до суду позовної заяви про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 Сімейного кодексу України: стан здоров’я та матеріальне становище дитини; стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів тощо; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Крім того, при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову.

Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України.

Право на утримання повнолітніх дочки, сина припиняється у разі припинення ними навчання.

Разом з тим, поновлення навчання (за умови недосягнення 23-річного віку) дозволяє звернутися з новим позовом до суду про стягнення аліментів.

Той факт, що під час канікул не проходить навчання, не є підставою для звільнення від передбаченого ст.199 СК України обов’язку батьків утримувати повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, оскільки канікулярний час входить в період навчання.

Згідно з статтею 196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

 

* Увага!

Рішення суду, за яким на користь дитини стягувались аліменти до досягнення нею повноліття, не дає права на стягнення аліментів після досягнення дитиною 18 років.

Стягнення аліментів на дочку, сина, які досягли повноліття та продовжують навчання (до досягнення 23-річного віку), і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, здійснюється у судовому порядку за новою позовною заявою.

ВАЖЛИВО: нагадуємо, що право на безоплатну вторинну правову допомогу (в т.ч. складання процесуальних документів – наприклад, позовної заяви про стягнення аліментів) має працездатна особа, якщо її середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму (4394 грн.), а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб (3424 грн.) та інші соціально вразливі категорії громадян, які зазначені у статті 14 ЗУ «Про безоплатну правову допомогу».

Для отримання безоплатної правової допомоги звертайтеся до Дубровицького бюро правової допомоги за адресою: м. Дубровиця, вул. Воробинська,4 (3-й поверх міськради), тел.: (03658) 2-00-06, (097) 520-51-85, або ж до Сарненського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги  за тел.: (03655)2-22-22, (067) 856-74-35.

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.

 

Історія з продовженням

 

У минулому номері газети ми розповідали про голодного дідуся, який викликав поліцію у Рівному, бо не мав що їсти. Старенький розповів, що від нього відмовилися рідні, а пенсії бракує. Розчулені правоохоронці першими привезли пенсіонеру продуктів. А далі долучилися люди. Скільки слізних коментарів було в інтернеті на адресу старенького, не перелічити.

І от у «Фейсбук» на сторінці «Твоє Рівне» читаємо: «Сусіди дуже погано відгукуються про дідуся, кажуть, що сам вигнав дітей та аж сімох жінок, які в нього були. Зі слів сусідів, син пенсіонера бомжує по місту, бо дід не пускає до хати. Окрім того, через стінку живе рідний брат.

Сьогодні завезли дідусю пакет з їжею. Просить, щоб більше не возили, бо вже вся кімната заставлена продуктами. Сусіди кажуть, що в день по 5 пакетів привозять. На власні очі бачила, що харчів на рік вистачить».

Ну що ж отакий несподіваний поворот буває у дуже «щемливих» історій. Але наступного разу цій людині вже ніхто не повірить. Кожна неправда колись стає всім відомою.

Люба КЛІМЧУК.

 

Недбалий ремонт мосту у Ремчицях: поки-що винен інженер

 

Міст через річку Горинь на дорозі національного значення Городище-Рівне-Старокостянтинів, який ремонтували впродовж двох років, визнали небезпечним. Але для транспорту споруду не закриватимуть, – повідомили в службі автодоріг області. Найближчим часом міст планують почати латати, щоб ним і далі можна було користуватись, поки тривають «розбірки з підрядником».

Кожен, хто їде через міст у Ремчицях, дивується: куди ж пішли мільйони, які держава виділяла на ремонт цього важливого інфраструктурного об’єкта. Діри посеред мосту напросто затикають ганчір’ям, яке визирає зі швів. І це у двадцять першому столітті, коли Ілон Маск запускає в космос приватні космічні кораблі. В якому ж столітті живемо ми, як важливий стратегічний об’єкт перебуває у такому жахливому плані, після мільйонних капіталовкладень на його ремонт. Хто відповів за неналежний капітальний ремонт Ремчицького мосту? Виявляється, звичайнісінький інженер…

Нагадаю, що ремонт мосту через річку Горинь виконували в серпні-вересні та грудні 2018 року за бюджетні кошти. Загальна сума завданих збитків – понад 1,9 млн. гривень. Повідомляє пресслужба прокуратури Рівненської області.

Спершу роботи виконував один підрядник – ТОВ «Олександрія Кепітал», а в кінці 2019-го договір на 14 мільйонів гривень уклали з ТОВ «ЄВРОПЛЮСБУД». Про те, що він вже руйнується, почали писати у липні цього року. Фірма ж давала гарантію на виконані роботи – 5 років, так прописано у договорі.

У суді прокурор довів, що інженер без належної перевірки погодив завищені обсяги будівельних робіт із ремонту мосту поблизу села Ремчиці. Відтак через службову недбалість безпідставно прийняли та оплатили ремонтні роботи, які фактично підрядник не виконав. У ході досудового розслідування підозрюваний свою вину визнав повністю.

8 вересня Рівненський суд засудив чоловіка до чотирьох років позбавлення волі та права обіймати посади, пов’язані із здійсненням технічного нагляду, строком на два роки. Проте на підставі угоди з прокурором про визнання винуватості суд звільнив інженера від відбування призначеного основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, терміном на два роки.

Служба автомобільних доріг області повідомила, що на мосту мають залатати деформаційні шви, забрати зайвий метал та арматуру. На період цих аварійних робіт проїзд не закриватимуть. Роботи обійдуться службі в кілька сотень тисяч гривень.

«Максимально швидко міст буде зроблений безпечним, щоб як мінімум ніхто колеса собі не різав і не було таких дірок, які зараз ганчірками закриті. Паралельно ведеться судово-претензійна робота з підрядником. Юридична процедура триває, щоб змусити їх це зробити, чи відкрити нам можливість оголосити тендер на те, щоб уже нормально зробити цей міст», – повідомив речник САД.

Люба КЛІМЧУК.

 

 

 







Грибний сезон:

збирайте дари лісу обачно!

Наш земляк Микола Придюк, старший науковий співробітник відділу мікології Інституту ботаніки НАН, має більш як 90 публікацій на тему світу грибів. Проте особливим грибником (любителем тихого полювання) пан Микола себе не вважає. Він пригадує, як у дитинстві ходив з батьком та сестрою до лісу. Йдучи по гриби, не раз пропускав їх у видних місцях, що дуже радувало сестру, яка йшла позаду.

Тепер, Микола Придюк живе і працює у столиці. Він любить поїсти грибів, як буває вдома у Круповому. В гостях у чужих людей вживати ці смаколики науковець не ризикує, бо не впевнений у правильності їх збирання та приготування. До речі, дуже актуальна думка. Науковий співробітник Микола Придюк ділиться з нашими читачами своїми міркуваннями про гриби та основні правила безпеки під час їх збору.

 

Куди і коли йти на тихе полювання?

Зараз люди виставляють багато світлин у соцмережах із дуже великими грибами. Велетнів треба шукати у важкодоступних місцях.

«Велетні частіше трапляються там, де їх не встигли зрізати малими, – у важкодоступних місцях, – каже Микола Придюк, – а найбільше: у мішаних лісах – сосново-дубових, сосново-грабових. Наприклад, білий гриб любить певні дерева – дуб, сосну, граб, бук, ялину. А печериці можуть рости навіть у парках та на газонах.

Щоб принести додому повен кошик грибів, найкраще вибратися до лісу через кілька днів після дощу. Як тільки надходить життєдайна волога, грибниця починає рости. Однак наступного дня після інтенсивного дощу грибочки ще дуже маленькі. Підберезники і маслюки доходять повної зрілості лише на третій день, підосичники – на сьомий, а білі гриби – на дев’ятий. 

Є певні цикли, коли можна знайти максимально багато грибів. Перший починається наприкінці травня і триває весь червень. Другий настає наприкінці липня. Третій грибний пік припадає на осінь, коли дерева скидають листя.

 

Як не нашкодити своєму здоров’ю?

Основне правило – збирати тільки добре знайомі гриби, які можна вживати в їжу. Найкраще вирушайте в ліс у компанії з досвідченими грибниками. Микола Придюк радить надавати перевагу губчатим грибам: білим, підберезовикам, бабкам. Їх важко сплутати з іншими. Науковець розповідає:

– У традиційно грибних місцевостях збиранню навчають змалечку, все показують на практиці, а ще діє головне правило: хоч трохи сумніваєшся – не бери. Так звані умовно-їстівні (грузді, опеньки) справжні грибники часто взагалі не збирають. Категорично заборонено ходити на тихе полювання поблизу автострад – усі важкі метали від вихлопних газів переходять у гриби, які невипадково називають санітарами лісу. Вони, як губка, вбирають усю гидоту з навколишнього середовища. Нагадую, що Дубровиччина – район, постраждалий внаслідок аварії на ЧАЕС, отож у грибах накопичуються радіонукліди. Причому радіаційні забруднення поширені дуже нерівномірно: десь є радіоактивна пляма, а вже за кілька кілометрів чисто. Не збирайте зелені сироїжки: їх найчастіше плутають із блідою поганкою. А вона – найбільш отруйний гриб. Коли обидва ці гриби ще молоді, бахроми на ніжці поганки в траві не видно, а капелюшки практично однакові. Часом помиляються навіть досвідчені грибники. Нерідко труяться й білим мухомором, який плутають з печерицями.

Микола Придюк ще раз наголошує: віддавайте перевагу трубчастим (губчастим) грибам. Таку назву вони дістали через те, що нижня частина їхніх шапок нагадує губку, яка складається з великої кількості тоненьких трубочок, у котрих містяться спори. Найбільш відомі серед них – білий гриб (боровик), підосичник, підберезник, маслюк та моховик. Серед цієї групи немає смертельно отруйних, особливо небезпечний сатанинський, та й то він має дуже специфічний вигляд.

Не збирайте гриби в надміру спекотний і посушливий час, коли в грибах накопичується набагато більше токсинів, ніж зазвичай. Висока температура провокує швидке старіння і розпад білків. Саме тому найбільше отруєнь їстівними грибами стається в спекотну погоду. Не вірте в те, що отрута знаходиться тільки, наприклад, в ніжках або в капелюшках грибів. Якщо отрута є, від неї складно вберегтися. Не перевіряйте гриби на наявність отрути «бабусиними» методами – срібною ложкою, цибулиною (часником) або молоком. Потемніння срібла, побуріння цибулини або скисання молока залежить від хімічної взаємодії речовин, які містяться як в отруйних, так і їстівних грибах. Домашніх методів перевірки на безпечність не існує! Помилково вважати, що відсутність хробаків вказує на їстивність гриба. І отруйні теж бувають червивими – деякі хробаки їдять навіть бліду поганку. Отруйні гриби залишаються такими навіть після консервації. Це неправда, що алкоголь дезактивує грибну отруту. Є токсини, що не розчиняються у воді, але розчиняються в спирті й стають вкрай небезпечними. Крім того, алкоголь прискорює всмоктування отрути в кров.

Щоб зруйнувати деякі токсини (СМЕРТЕЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ взагалі не піддаються руйнуванню) і частково зменшити кількість радіонуклідів, ретельно промийте гриби та проваріть їх три рази по 10 хвилин у підсоленій воді. А лише після цього можна готувати страви. Смакові якості при цьому не втрачаються. Не пробуйте сирі гриби на смак, так дуже просто можна отруїтися.

Не збирайте гриби в оцинковані відра, там вони швидко окислюються. За грибами треба ходити з кошиком з лози або тарою з пластмаси. Не можна збирати гриби і в целофанові пакети, там вони дуже швидко псуються через нестачу повітря. Категорично забороняється вживати гриби вагітним жінкам та дітям. Як правило, 90% пацієнтів, особливо дітей, що отруїлися блідою поганкою, помирають. Усе залежить від того, яка кількість токсинів потрапила в організм, тобто, скільки отруйних грибів людина чи дитина з’їла.

Медики радять до 12 років не давати грибів дітям. Гриби – це важка їжа, в них достатньо білків, які потребують спеціальних ферментів для перетравлювання, яких у дітей немає. Вважається, що ферментна система у дітей дозріває в 12 років. Тоді їм можна дозволити попробувати лише парникові гриби, і то не дуже часто.

Обробіть зібрані гриби не пізніше 4 годин після збору. Гриби дуже швидко псуються і можуть бути причиною отруєння. Також не варто їсти мариновані гриби, що зберігалися більше півроку.

 

Отруєння може не відразу проявитися

Микола Придюк заначає, що вчені провели дослідження, яке показало, що 30% всіх жертв «грибної війни» труяться так званими умовно їстівними грибами: свинушками, зморшками. Їхні токсини відкладаються в організмі поступово, і коли накопичується критична кількість, отруєння може настати від однієї додаткової порції свинушок. Водночас людина, що раніше не вживала їх, буде після тієї ж страви почуватися нормально.

– Отруєння грибами може проявитися не відразу, – розповідає Микола Придюк. – Наприклад, у поганки – через 6-48 годин, а у паутинника шафранового (схожий на опеньки) тільки через кілька днів, а то й через 2 тижні. Коли проявляються симптоми, часом вже буває пізно. Крім того, на кожен організм гриби діють по-різному. У разі отруєння, викликайте  терміново «швидку».

 

Від атора: Грибний сезон у розпалі. Ліс – це прекрасний відпочинок і релакс. Гарного всім тихого полювання, позитивних вражень. Пам’ятайте, що завжди варто підстрахуватися і добре передивитися вміст свого кошика, аніж потім жалкувати.

Люба КЛІМЧУК.

 

Відповідальна команда професіоналів

 





Мобільність і справність транспорту, продуктивність технологічного обладнання дуже впливає на ефективність будь-якого лісогосподарського підприємства. Про ці критерії у лісгоспах дбають фахівці з ремонтно-механічних майстерень.

У Висоцькому лісгоспі цей підрозділ з червня 2009 року очолює досвідчений Сергій Вікторович Рожко. У підпорядкуванні керівника спеціалісти різних напрямків, які ефективно забезпечують роботу майстерні: інженери-механіки, машиністи-трактористи, водії габаритних лісовозів, всюдихідних автівок, слюсарі, зварювальник, електрики, кранівник, майстер з будівельно-монтажних робіт тощо. Весь виробничий процес у Висоцькому лісгоспі механізований, отож роботи у спеціалістів не бракує. Як каже Сергій Рожко, надійність техніки та безпека праці – це один з пріоритетних напрямків господарства.

– У нашому колективі працюють найкращі, – зазначає Сергій Вікторович, – адже обслуговування сучасної техніки вимагає великих знань і хороших навиків. Головний механік нашого підрозділу – відповідальний, фаховий, досвідчений Володимир Шинкар. Я горджуся, що поряд зі мною працюють люди, на яких можна покластися. І по кожного з своїх колег можу сказати лише хороші і позитивні слова. Досвід, вміння, фаховість, людяність – це головні риси працівників мого підрозділу. У нас працюють віртуози своєї справи. Наприклад, всі у районі знають про лісівничу династію Русіних, яка дуже шанована у Висоцькому лісгоспі. У нашому переважно чоловічому колективі трудиться троє жінок-колег: Іванна Малько – бухгалтер, Тетяна Пархомович – медсестра, Людмила Якубович – прибиральниця. Це також дуже хороші, відповідальні люди.

Я щиро вдячний всім колегам за роботу. Бо разом – ми команда, яка готова виконувати всі покладені на нас завдання. Щиро зичу своїм колегам здоров’я, сімейного щастя і, звичайно, і надалі злагодженої роботи. Вклад кожного у спільну справу – це і є спільний, хороший результат.

Люба КЛІМЧУК.

 

 

 

«МІЙ КОЛЕКТИВ – НАЙКРАЩИЙ»

 

На нижньому складі ДП «Висоцький лісгосп», що в Удрицьку, завжди кипить робота, адже саме сюди надходить уся промислова деревина. Нижній склад – це серце усього великого підприємства, яке ритмічно та впорядковано б’ється. У процесі не має бути ані найменших збоїв, тому усі працівники надто відповідально та серйозно ставляться до роботи. Основне завдання цього підрозділу – розкрижування та відвантаження до клієнта деревини. І чим якісніше вона відсортується – тим більший вихід цінних сортиментів. А отже і прибуток підприємства. Очолює такий відповідальний в лісгоспі підрозділ молодий, але досвідчений Олександр Шанько.

 


Розмовляємо з начальником нижнього складу Олександром Шанько, як його підрозділ пережив довготривалий карантин?

– Ми не зупинялися ні на день. На щастя, ніхто не захворів, а саме в той період був попит на деревину, тож, можна сказати, карантин минув для нас непомітно. Звичайно, дотримувалися маскового режиму, інших рекомендацій медиків. Та й сам цикл робіт у нас на свіжому повітрі, а населений пункт не транзитний. Тож, дякувати Богові, всі працівники як один здорові.

Колектив нижнього складу – 31 працівник. Роботу організовано в дві зміни. Кожного зі своїх підлеглих Олександр Миколайович характеризує якнайліпше.

– Чудовий у нас колектив, – говорить начальник нижнього складу, – дружний та злагоджений. Усі професіонали та на відмінно знають свої обов’язки. Так і напишіть в газеті: мій колектив – найкращий.

Ці відповідальні та досвідчені лісівники щомісяця в середньому розкряжовують 4,5 тис. кубів хлистів.

Напередодні професійного свята Олександр Миколайович просить привітати  всіх підлеглих та своїх колег, найближчих ділових партнерів – працівників лісництв, які й забезпечують нижній склад сировиною.

– Всім зичу насамперед здоров’я. Адже в даний момент – це найактуальніше. Дякую, що не зрадили своєму лісівничому покликанню. Завдяки вашим невтомності та ентузіазму лісові насадження району з кожним роком тільки збільшуються. Миру, підтримки в родинах, взагалі всього самого хорошого.

Людмила РОДІНА.

 

 

Фах обрав, наслідуючи батька

 


Інженер з лісових культур ДП «Дубровицький лісгосп» Валерій Володимирович Шах у лісовій галузі не новачок. За плечима – двадцять три роки лісівничого стажу. Та й до того частенько допомагав на сезонних лісових роботах ще школярем. Адже у Миляцької школи, яку закінчив пан Валерій, з місцевими лісництвами здавна налагоджено тісні та дружні стосунки. Тож недаремно після школи довго не роздумував, який життєвий шлях обрати. Пішов стежкою батька, котрий також багато років віддав лісівництву. Фах здобув у Березнівському лісотехнічному коледжі. Спочатку працював майстром лісу Перебродівського лісництва, потім помічником лісничого у Залужжі, знову були Переброди і Будимля, лісничим у Дубровиці. За всіма цими топонімами – не просто географія району, це сотні сходжених лісовими стежками кілометрів, сотні небезпечних ситуацій, людських доль. Бо ж часто-густо лісництво у селі – така собі палочка-виручалочка. Під їх опікою всі місцеві соціальні об’єкти. Та й всіх місцевих жителів підтримують в разі потреби.

Спілкуємося з Валерієм Володимировичем. Скромно просить: «Ви особливо мене не розхвалюйте. Просто виконую свої виробничі завдання. Нічим не краще від інших. У лісівничій галузі – всі відповідальні, інакші просто у нас не приживаються. Адже робочий день – часто ненормований. Вирішуєш виробничі завдання, а ввечері ще маєш заступити на охорону. Недаремно нашу справу обирають виключно ті, для кого ліс – це більше, ніж просто робота».

Коло обов’язків у інженера з лісових культур – обширне. Це  – опіка над всіма лісовими насадженнями аж до їх стиглості. Особливо напружена пора – коли починається лісовідновна кампанія. Маєш встигнути провести її в оптимальні строки, подбати про гарний садивний матеріал. Для цього в лісгоспі по всіх лісництвах створено свої розсадники. Вони також – під постійним контролем Валерія Володимировича. Час від часу мусиш до них заглянути. Бо його робота чимось подібна до роботи лікаря-діагноста. Треба вчасно виявити всі ризики, порадити, по можливості, зарадити.

Запитуємо, чи з досвідом, стає простіше в роботі. «Може це у нас тільки так. Але весь час доводиться опановувати додаткові знання. Бо стільки препаратів захисту рослин з’явилося нових, добрив, укорінювачів. Змінюються самі технології. Але з іншого боку, це й добре. Розширюєш свій світогляд. А скільки цікавого підказують самі працівники лісу, лісокультурниці, наші ветерани галузі. Хочеш бути фаховим спеціалістом – вчишся все життя», – каже лісівник.

…Шумлять соснові діброви. І з року в рік повторюється циклічність лісівничих робіт. Заготовляється насіння, проходить викопування посадкового матеріалу, підготовка до лісокультурної кампанії, посадка, посів – і вже в цей період не спиться інженеру з лісових культур, все думається, як зробити краще. Бо ж змінюються часи, загоряються і гаснуть нові політичні зірки, одні формації приходять на зміну іншим, а ліси залишаються завжди. Вони ще нашого Бога бачили. І у лісівників – в усі часи однакові клопоти – щоб наші ліси розросталися.

Людмила РОДІНА.

 


ЛІСІВНИЧІ ПІДСУМКИ

 

762 тисячі гектарів лісу, 17 державних лісогосподарських підприємств, Рівненський природний заповідник та держспецлісгосп, які складаються зі 132 лісництв, що поділені на 140 майстерських дільниць та 907 лісових обходівце все структура Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства. Для більшості це просто цифри, але за ними стоїть копітка і віддана праця кількатисячного колективу лісівників. Саме вони з року в рік заготовляють насіння, вирощують сіянці, садять, доглядають, охороняють від вогню та захищають від хвороб. І у третю неділю вересня вони  відзначають професійне свято – День працівника лісу. Традиційно – це час підсумувати лісівничий рік. Про те, з чим лісова галузь Рівненщини підходить до свята, розмова з начальником обласного управління лісового та мисливського господарства Віталієм Суховичем.

 

2020 рік уже став викликом для багатьох, як переживає його лісова галузі Рівненщини?

Зрозуміло, що лісове господарство області не оминули всі проблеми, які приніс з собою 2020-ий, зокрема карантинні обмеження, які практично зупинили економіку всього світу. Дещо невдалими за економічними показниками для нас були І та ІІ квартали, зменшилися відрахування, заробітна платня тощо. Прикро, що не вдалося організувати Акцію «Відновлюємо ліси разом», під час якої 21 березня, у Міжнародний день лісів, спільно з усіма охочими планувалося висадити 5 мільйонів дерев і провести тижневий Марафон садіння лісу. Але навіть карантин не завадив лісівникам посадити в області 3235 га лісових культур, це майже 25 млн. штук сіянців сосни звичайної, дуба, а також ялини, модрини та інших порід. Садіння лісу продовжиться восени. Ми чекаємо на сприятливу погоду для того, щоб заліснювати зруби вже цього року. Тому хочу запевнити усіх – ліс був, є і буде, не залежно від різних політичних чи економічних маніпуляцій. Це відновлювальний ресурс, і саме його ми повинні вирощувати і раціонально використовувати, якщо дбаємо про екологічне майбутнє нашої планети.

Ми всі пам’ятаємо масштабні лісові пожежі, які були на початку року. Пожежонебезпечний період ще не закінчився, чи готові лісівники до боротьби?

Скажу відверто, весна видалася вкрай складною. Важко довелося державній лісовій охороні. Незважаючи на ретельну підготовку до пожежонебезпечного періоду, посушлива, вітряна погода завдала чималих проблем. Крім боротьби з вогнем у лісових масивах, нам доводилося гасити його на землях інших користувачів, щоб пожежі не перекинулися на ліс. На мою думку, одна з причин таких масштабних загорянь – це безвідповідальне ставлення громадян і власників сільгоспземель до небезпеки поширення вогню. На сьогодні у держлісфонді Рівненської області зафіксовано 76 випадків виникнення пожеж на площі 138,7 га. За попередніми прогнозами, осінь теж буде мало дощова. Для попередження пожеж у держлісгоспах уже оновили мінералізовані смуги, оборюють лісові масиви, щоб відмежувати їх від полів і не допустити поширення вогню у лісах. Дуже допомагають вчасно виявляти пожежі системи відеоспостеження. Держлісфонд Рівненської області перебуває під наглядом понад півсотні відеокамер. Тому ми можемо оперативно виявляти осередки вогню, швидко зреагувати і не допустити поширення пожежі. Вогонь в лісі – це величезна небезпека, інколи його неможливо передбачити і важко контролювати, тому вважаю лісівників, які йдуть на боротьбу з ним, справжніми героями.

Попри економічний спад через пандемію, з якими фінансовими показниками підсумовуєте лісівничий рік?

Якраз напередодні професійного свята стало відомо, що Костопільський (директор Олександр Мелещук), Сарненський (директор Олег Лехкобит), Дубенський (директор Олег Юркевич), Березнівський (директор Леонід Кльоп) та Соснівський (директор Олександр Прохор) лісгоспи стали переможцями регіонального туру Всеукраїнського рейтингу сумлінних платників податків. Також ДП «Сарненське лісове господарство» за рішенням конкурсної комісії буде брати участь у Всеукраїнському рейтингу платників податків. Я вважаю, що це реальні свідченням ефективної роботи лісового господарства Рівненщини. Бо державне підприємство повинно приносити користь державі, місцевій громаді, людям. Якщо говорити мовою цифр, то майже 301,5 млн. грн. сплачених податків та зборів, зокрема майже 58 млн. грн. єдиного соціального внеску – це внесок лісівників Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства до бюджетів різних рівнів з початку 2020 року. Звісно ж, у пріоритеті залишається соціальний захист наших працівників. Розмір середньомісячної зарплатні за цей час становить майже 12 тис. грн. Хотілося б, щоб наші люди заробляли більше і на це налаштовані керівники всіх держлісгоспів. Але навіть ці цифри – це реальні гроші з яких сплачені всі податки та відрахування державі.

Що на сьогодні потрібно лісовій галузі для ефективної роботи?

Ми все ще потребуємо законодавчих змін. Неодноразово про це говорилося на різних рівнях, однак проблеми лишаються. Тому лісівники Рівненщини ініціювали зустріч з народними депутатами, які представляють область у Верховній Раді. Ми давали власні пропозиції, які, на нашу думку, можуть допомогти лісовій галузі ефективно працювати. Зокрема мова йде про формування прозорого механізму реалізації деревини, відповідальність покупців, які беруть участь у торгах, зменшення податкового навантаження та відміна подвійного оподаткування, внесення змін до законодавства щодо проведення оцінки впливу на довкілля та запровадження сезону тиші, чітке визначення статусу працівників державної лісової охорони та інше.

Без ефективних законодавчих змін, лісівникам буде надзвичайно складно працювати, адже вже сьогодні наші підприємства лишилися без коштів на розвиток і навіть змушені частково скорочувати працівників.

Лісове господарство України потребує фахової стратегії розвитку. Нині обговорення проходить проєкт Державної стратегії управління лісами України до 2035 року, який розробило Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. Сподіваємося, що ми нарешті матимемо дорожню карту для розвитку нашої галузі.

Участь у місцевих виборах будете брати?

Реалії нашого життя такі, що важко бути успішним управлінцем без політичної підтримки. Тому так, знову спробую стати депутатом обласної ради і заохочую працівників лісового господарства балотуватися до місцевих органів влади. Впевнений, що наші директори підприємств, спеціалісти лісгоспів, лісничі чи майстри лісу, які показали себе успішними у своїй професії, будуть корисними і місцевій громаді.

Насамкінець, не відступаючи від традицій, побажання лісівникам у переддень професійного свята.

Неодноразово казав і повторюся, що ліс не терпить випадкових людей. Лісове господарство – це не робота, це філософія життя, де головна мотивація – відданість своїй справі та безмежна любов до неї. Інакше як пояснити, що лісівники за будь-якої погоди йдуть до лісу, вночі вирушають на патрулювання, без вагань стають на боротьбу з вогнем. Рівненське обласне управління лісового та мисливського господарства – це багатотисячний колектив відданих своїй справі фахівців. І я зичу кожному лісівникові міцного здоров’я, достатку, добра, родинного затишку, радості і миру.

Розмовляла

Світлана Горошко.

 




Обрала професію за покликанням

Височанка Тетяна Миколаївна Костюк фармацевт аптеки «Здорова родина», працює у галузі з 2013 року. Ще зі школи вона любила природничі науки, мріяла здобути фах медика або фармацевта, бо хотіла допомагати людям ставати здоровими. Тетяна закінчила Рівненський  медичний коледж і здобула омріяний фах.

Роботу свою дуже люблю, розповідає фармацевт. Основне правило у моїй професії: «Допомогти, не нашкодивши». Завжди наголошую відвідувачам аптеки радитися передусім з лікарем про потребу вживання тих чи інших препаратів. Завжди пояснюю людям, що не потрібно призначати собі самостійно такі ліки, як у родича чи сусіда, бо не факт, що вони вам підійдуть. Дехто думає, що у нашій професії працювати легко продав ліки та й годі. Повірте, є консультативні і роз’яснювальні питання, треба добре знатися в галузі фармації, медицині. А фармацевтичний ринок постійно оновлюється, тому треба вчитися і вчитися.

Тетяна розповідає мені, що шанобливо ставиться до всіх відвідувачів аптеки, а найбільш проймається до душі візитами стареньких і вагітних жінок. У наш складний час коронавірусу ці категорії дуже вразливі, як і загалом у житті. Літні люди, через невелику пенсію, завжди просять порадити дешевші ліки, а вагітним взагалі не рекомендують вживати багато препаратів. Тому, лікуватися обом категоріям непросто. «В час карантину приходили пенсіонери і казали, що навіть не мають змоги взяти таксі, щоб поїхати в лікарню, бо ж пенсія мізерна, її вистачає на хліб і на ліки, ділиться думками фармацевт. Дуже розумію ситуацію, шкода, що у людей така незабезпечена старість. І добре слово бабусям і дідусям допомагає, не лише ліки».

Розпитую у своєї співрозмовниці, як сприймає вона у роботі карантинні обмеження і ризики, які безумовно є тепер у фармацевтів.

Спочатку були хвилювання, як і у кожної людини, бо ж ситуація непроста і для нашої роботи. розповідає Тетяна Костюк, Однак, є вимоги, обов’язки, є робота, яка вимагає зосередженості і розсудливості. Тому, йдучи на роботу, відкидаю всі хвилювання. В робочий день часу для особистих емоцій нема, просто стараюся якнайсумлінніше виконати свої обов’язки. Приємно, що наш заклад має багато постійних відвідувачів, отже люди обрали саме нас.

Добиратися з Висоцька на роботу Тетяні непросто було особливо в період суворого карантину. Транспорт не ходив. Фармацевт розповідає, що левова частка зарплати йшла саме на оплату доїзду на роботу. Непростий був час, однак, життя підкидає і такі моменти. «Дуже важливо, коли людина любить свою роботу, зазначає співрозмовниця, тоді вона вкладає в неї душу і всі знання, навіть попри тимчасові незручності (як от доїзд). З нагоди професійного свята передаю вітання колегам-фармацевтам Дубровиччини і бажаю всім здоров’я, особистого щастя і здійснення всіх планів і мрій. Ми потрібні людям і це головне! Щиро поздоровляє колег зі свого колективу, горджуся, що працюю з такими чудовими людьми».

Люба КЛІМЧУК.

 

 * 19 вересня – День фармацевтичного працівника

ЗА ПЛЕЧИМА – ВЕЛИКИЙ ДОСВІД


Вони трудяться в аптеці №30, ТДВ «Рівнефармація». Обох красунь-фахівців ми добре знаємо багато років і вже не уявляємо їх працю  в іншій сфері. Цим чарівним жінкам дуже пасують білі халати і та аура аптеки, яка має свій особливий настрій – настрій закладу, де шукаємо полегшення.

Провізор, завідувачка аптекою Галина Романівна працює у галузі фармації двадцять п’ять років. Знаю, що привітна і щира Галина Дудар користується великим авторитетом у жителів нашого району. Розуміння, позитив, повага до людей – це складові її риси характеру.

Сорок років віддала роботі у галузі фармації Ольга Григорівна. Заговорили про трудовий стаж, а моя співрозмовниця усміхнулася, бо й не віриться, що стільки літ роботи за плечима в одній галузі, стільки літ вона допомагає людям. Фаховість, розсудливість, доброзичливість – це критерії роботи Ольги Середи. 

За кілька десятків років, зрозуміло, що у цих талановитих фахівців, тепер дуже відповідальний і складний період у роботі, через ризики, пов’язані з ковідом. Хай Бог береже Вас, наші землячки, і всіх ваших колег.

НА ЗНІМКУ: досвідчені, шановані наші землячки Ольга Григорівна СЕРЕДА 

та Галина  Романівна ДУДАР.






 

Живе і дихає спортом

Уявити осівський «Сокіл» без Ляшка Віктора Федосійовича – неможливо. Адже 26 років він відстоював його футбольну славу на полі, а потім став затятим вболівальником. У свої майже 65-ть жодного домашнього та виїзного матчу досі старається не пропускати. У часи злетів та падінь – завжди поряд з командою, тому вже не мислить своє життя без неї та без «гри мільйонів». Напередодні свята було приємно поспілкуватись зі страрійшиною осівського спорту, який своєю відданістю улюбленій справі надихає.

 


А захопився він нею, як каже сам, «з пелюшок». Згадує, як малим гонив свої і сусідські корови, щоб заробити копійки і купити омріяний футбольний м’яч. Дитинство тоді не було легким. Мій співрозмовник пам’ятає часи, коли бракувало взуття і навіть їжі. Та попри це ті роки згадує лише з теплом, бо вміли колись радіти життю та шукати втіху у простих речах. Та й спортом займались значно більше.

«На стадіон йшли малі і старі. Тоді люди приходили поспілкуватись між собою, зараз же сидять в телевізорі та Інтернеті. Змінились цінності, світ технологічнішим став і водночас більш замкненим. А колись не зупиняло нічого. Пам’ятаю, як перші бутси привезли без шипів. Їх треба було вирізувати зі шкіри. Ті саморобні шипи потім пробивали ноги, поки зіграєш - геть поранишся. Але нічого, ремонтували – і знову на поле. Навіть з м’ячами проблеми були. Траплялись моменти, коли догравали гумовими м’ячиками, бо не було  інвентаря. Та й спонсорів не мали, як зараз. Тоді цим займались на ентузіазмі. Щоб голова колгоспу виділив транспорт для поїздки, слід було піти і заробити допомогу. Тож всією сільською командою вставали о п’ятій ранку і їхали сінаж вантажити, картоплю в саджалку засипати чи на току працювати. За це давали мінімальні відрядні по одному рублю, транспорт, і люди були раді. Бо настільки горіли бажанням».

Саме завдяки  ентузіазму небайдужих утворилась у 1964-му футбольна команда Осови. «Соколом»  вона називалась з першого дня, – розповідає ветеран спорту. – Молоді хлопці, які тоді ще ходили в середню школу в Бережницю, бо в нас на той час її не було, згуртувались. І так почалась історія команди, яка потихеньку розвивалась. Повернувшись з армії уже зрілими юнаками, ми продовжили цю історію, далі розбудовували закладений до нас фундамент, берегли започатковані традиції. Колгосп допоміг закупити форму, технічний рівень підтягнувся. Ентузіасти власними руками облаштовували стадіони. До служби звели два, але вони нині вже відійшли в забуття. А прийшовши додому з армії, збудували стадіон в центрі. І він по даний час діючий. Умови там доволі хороші – роздягалку доробили, лавочки, турніки, брусся. Все є, була б лиш охота займатись».

Захоплюватись та стежити за футбольними баталіями Віктор Федосійович почав з десяти років. Дивлячись через малесенький телевізор на геніїв тодішньої гри, натхненно занотовував найцікавіші миті і збирав вирізки з газет. Ця літописна звичка збереглась і надалі. Завдяки зусиллям пана Віктора у «Сокола» є альбом з детальним родоводом команди, починаючи з 64-го року і донині. Є світлина кожного футболіста і розповідь про нього – в які роки грав, на якій позиції і пам’ятні моменти з його життя. Старіші фотографії, каже співрозмовник, зібрати виявилось непросто, але врешті зробив все стовідсотково. Такою дослідницькою реліквією далеко не кожна команда може похвалитись. Є у осівського ентузіаста і власний домашній альбом, гортаючи котрий теж приємно поринути у спогади футбольного минулого. Бо згадати є що. Наприклад, до дрібниць пам’ятає свій перший гол.

«Восьмий клас закінчував. Старші гравці нас випустили на заміну у матчі з Озерськом. От тоді я вперше й поцілив у ворота супернику. Радості було без меж. Хоча ми приїхали пізно, а на наступний ранок мав бути останній випускний екзамен, за що батьки перцю підсипали. Але це були дрібниці порівняно з тим, що був забитий гол і виграш нашої команди з рахунком 13-1».

Згадує пан Віктор і перемогу у 87-му, яка принесла «Соколу» перше чемпіонство району. І прикру поразку у боротьбі з Орв’яницею, коли через несправедливе суддівство довелось замість першого отримати третє місце. І найкращий гол через себе у Бережниці. І свою заключну гру в 1996-му в Золотому. «Перемог і яскравих моментів було багато, бо команда грала на високому рівні. Але чомусь зажди найбільше закарбовується перший досвід і останній», – зауважує співрозмовник. А я його слухаю і дивуюсь, з якою точністю він розповідає про спортивні баталії, що відбувались кілька десятків років тому.

Віктор Федосійович забивав голи за «Сокіл» до 41 року, а потім передав естафету  молодому ентузіасту Столяру Сергію Анатолійовичу, вчителю фізкультури місцевої школи. Ветерана радує, що гідна зміна продовжує справу і примножує спортивну славу Осови. Каже, що зараз, як ніколи, у селі підтримується і процвітає спорт.

Сам пан Віктор хоча й не грає у футбол, як раніше, та спортивного запалу в нього досі не відбавляти. Донині «дружить» з волейболом і може при нагоді покопати футбольного м’яча. А ще є незамінною підтримкою для спортсменів на змаганнях. Їздить на кожен матч, де бере участь Осова, не залежно чи це футбол, чи волейбол, чи інший вид спорту. Недарма кілька років тому отримав нагороду як найкращий вболівальник.

«В першу чергу місія вболівальника – підтримка команди, – розмірковує про роль «12 гравця». – Вже згодом відбувається «розбір польотів» гри. І він так само може висловити свою критичну думку, що було не так. Адже, окрім тренера, багато бачить, відчуває, багато емоцій крізь його душу проходить. Вболівальник – це частина команди і важливий елемент футболу. Без підтримки на трибунах не було б таких яскравих емоцій після забитого голу і потужної атмосфери. Зараз без вболівальників зовсім не те. Але пандемію – це світове нещастя, треба пережити. З часом все обов’язково налагодиться, ввійде в свою колію, прийде вболівальник, і буде знову продовжуватись звичне життя і футбол».

Цікавлюсь, чи доводилось Віктору Федосійовичу бувати на масштабніших аренах і матчах, бачити великий футбол?

«Був і бачив. Їздив на ключові ігри «Динамо»  в Київ. Згадую, з якими труднощами через п’яті руки вдалось дістати білет на дербі київської команди з московським «Спартаком». Всі білети в мене досі бережуться у спортивному альбомі. Навіть на грі хокейної команди був. З дитинства любив цей вид спорту, хоча й умов для нього не було. Саморобні ковзани, саморобна ключка – ось і весь інвентар. Правда, з тих часів збереглась шайба, на якій вибий рік і ціна у 20 копійок. Останній часом кілька разів відвідував матчі «Шахтаря» у Львові».

А яка команда найбільше до душі осівському любителю спорту? – далі запитую.

«В першу чергу «Динамо» (Київ). Роками склалась ця традиція вболівання. Як би біло-сині не виступали, вдало чи не дуже, вболівальник має пережити з командою всі моменти. Залишатись з нею в часи смутку і радості. А зі світових лідерів до душі «Барселона». Взагалі є багато хороших команд – є на кого рівнятися, є на кого дивитися, є з кого брати приклад. Тому підключив собі за абонплату три канали «Футбол 1», «Футбол 2» і «Футбол 3», і слідкую за ними перед телевізором».

А за що так любите «гру мільйонів»?

«Футбол для мене - не просто вид спорту. Це життя, це спілкування, це емоції, це здоров’я. Це гра номер один у світі завдяки своїй непередбачуваності та видовищності. Це те, чим дихаю і живу. Щоразу з нетерпінням чекаю моменту, аби кудись поїхати зі своїми хлопцями, подивитись і повболівати».

Чимало трофеїв зібрано за роки спортивного захоплення. Досі, якщо «Соколу» вручають медалі та грамоти, Віктору Федосійовичу виділяють такі ж як представнику команди. Для нагород у ветерана відведений цілий спортивний куточок. Його дбайливо допомогла впорядкувати дружина. Знайшлось в ньому місце і для грамот, отриманих за перемоги із перевезення врожаїв. Адже чималий відрізок життя пан Віктор пропрацював водієм в колгоспі на габаритних машинах. А ще був на півставки в той час інструктором спорту. «Хоча воно все пройдено, але це моя історія, яку не викреслиш. Хочеться її зберегти, для цього і слугує такий куточок праці і спорту, що гріє душу».

З дружиною Віктор Федосійович топче життєвий ряст у взаємоповазі та любові уже більше чотирьох десятиліть. Виховали двох доньок, тішаться чотирьом онукам. Питаю, чи розділяє вона захоплення ентузіаста?

«Якби не розділяла, то в мене не було б ні часу, ні можливості на це. Вона довгий час була в клубі художнім керівником, потім у школі викладала музичну справу і малювання. Відтак теж тримає руку на пульсі культурного і спортивного життя в селі. Тож розуміння та підтримка, я б сказав, стовідсоткові в нас в цьому плані».

Вільний час мій співрозмовник любить проводити на «тихому полюванні». Поки розмовляли, поставив до печі чергову порцію запашних дарів лісу. У неділю та на свята ходить з дружиною на Божу службу до церкви. Обожнює активність і спілкування з людьми. Каже, що геть не домосід. Любить правду і не терпить зради та боягузтва. Щастя для нього – явище багатогранне. Це і вірні друзі, і міцна сім’я, і улюблене заняття, яке дарує задоволення, додає йому молодості, сил і натхнення.

«Не треба засмучуватись через те, чого не маєш. Навпаки починати цінувати і радіти тому, що в тебе є. А маємо ми для щастя значно більше, ніж думаємо. Просто цього не помічаємо в погоні за «повітряними замками».

Напередодні свята фізичної культури Віктор Федосійович бажає всім здоров’я, більше займатися спортом, любити життя з усіма його відтінками і любити Україну, вірити в Бога, в людей і насамперед в себе. А ми в свою чергу зичимо ветерану спорту, аби він ще багато років надихав молодь своєю активністю та невичерпним ентузіазмом.

 

Леся КОНДРАТИК.