четвер, 30 квітня 2015 р.

Музика, що зцілює душу й тіло
Всі знають, що музика лікує душу, однак більшість навіть не уявляє, що вона зцілює ще й тіло. Звісно, це звучить трохи фантастично, особливо для тих людей, які не мали з цим справу особисто. Однак десятки вражаючих історій запевняють, що місце для чудес є й в нашому реальному житті. А все завдяки психологу Віктору Гаврилюку, який розробив власну методику фізичної та психологічної реабілітації. Вона полягає у накладанні на музику високих частот. Ці частоти не розпізнає людське вухо, однак саме  вони активізують пам’ять ДНК та відновлюють вроджені сили, що допомагають здолати набуті хвороби. Адже людина зазвичай народжується здоровою, а недуги набуває згодом. Детальніше про цю терапію нам розповіла учениця психолога Ольга ФЕСЯНОВА. До того ж вона планує організувати в Дубровиці реабілітацію бійців АТО за такою методикою.


Два місяці тому до Дубровиці приїжджав Віктор Гаврилюк. Ви організовували його зустріч та презентацію звукорезонансної терапії. Розкажіть про враження Віктора Михайловича від дубровичан та про емоції людей від терапії.
Люди, які знайшли час прийти на презентацію терапії в Будинок культури, повертались звідти сповненими сил та енергії, позитивних вражень, а ті, хто ще й наважились спробувати її на собі  – відновили гармонійний психологічний стан, нормалізували роботу всіх систем організму.
Презентацію я організовувала для того, щоб дати людям можливість безкоштовно відчути результат звукорезонансної терапії, але основною метою було відкриття реабілітаційного центру в нашому районі, де б усі могли відновлювати здоров’я завдяки омолодженню організму, шляхом активізації стовбурової клітини. Працюючи з дубровичанами, і я, і Віктор Михайлович були приємно вражені, наскільки хороші, відкриті і щирі тут люди, завжди готові підтримати теплим словом. Допомагати відновлювати здоров’я та ставати щасливішими їм ‒ одне задоволення.
Як вийшло так, що Ви почали не тільки цікавитись, але й застосовувати на практиці ось таку нетрадиційну медицину?
Нетрадиційною медициною почала цікавитись давно. Вивчаючи курс клінічного психолога, я переконувалась у взаємозв’язку фізичних недуг з психологічними. З часом прийшла до висновку, що вилікувати тіло, не вилікувавши душу, практично не можливо. Відвідавши семінари Віктора Михайловича Гаврилюка, зрозуміла, що це саме та сфера, якою хочу займатись, оскільки метод звукорезонансної терапії поєднує в собі реабілітацію одночасно і душі, і тіла. Найбільш переконливим аргументом ефективності даного методу стала його екологічність, так ми називаємо в психології те, що впливає лише позитивно на людину, що не може завдати абсолютно ніякої шкоди.
Перші результати звукорезонансної терапії відчула на собі одразу ж під час семінару Віктора Михайловича, оскільки сама страждала сколіозом, остеохондрозом, зміщенням дисків після аварії.  Через слабку імунну систему раніше хворіла не лише всю зиму, а й більшу частину осені та весни, а тепер весь рік живу без температури та нежитю. Завдяки терапії позбулась дискинезії жовчновивідних шляхів, очистила нирки від піску, поборола проблеми в жіночій сфері, завагітніла, виносила та народила повноцінного здорового сина.
Тобто подібна методика корисна й для вагітних?
Безумовно. Особисто займалась звукорезонансними тренінгами всю свою вагітність і почувала себе набагато краще, ніж в звичному фізіологічному стані. Постійний прилив сил та енергії, бадьорість, витривалість і ніяких хвороб та ускладнень. Встигала ще й паралельно вчитись, здавати екзамени, писати дипломну, яку захищала за два тижні до родів. Самі роди теж пройшли дуже благополучно і для мене, і для дитини. Переоцінити важливість звукорезонансної терапії для післяпологової реабілітації просто неможливо. якщо зазвичай організм жінки відновлюється не швидше, ніж за два місяці, то мій справився за неповних три тижні. Синові дотепер включаю диск, коли він засинає, і як результат ‒ наявність повноцінного здоров’я без коліків, алергій та запальних процесів, швидкий та повноцінний фізичний та інтелектуальний розвиток.
Як відбувається сам процес терапії?
Людина приходить до мене.  Хтось розказує про свої проблеми, хтось ні. Є люди, які просто не хочуть ділитись. Для терапії це не важливо.  Я вставляю диск в комп’ютер, запускаю його. Людина стає, оскільки  потрібно, щоб хребет був рівний і вільно циркулювала кров по організму. Ставить ноги на ширині плечей, розслабляється. Немає ніякого ні навіювання, ні гіпнозу, ні трансу.  Людина залишається при повній свідомості, просто старається ні про що не думати, або ж уявляти щось хороше.
Зараз Ви практикуєте в Дубровиці. З якими проблемами найчастіше звертаються до Вас люди?
За два місяці моєї роботи на собі відчули ефективність звукорезонансної терапії близько 30 людей, більшість з яких звертається з проблемою остеохондрозу та артриту, жовчнокам’яною хворобою, з порушеннями серцево-судинної та нервової систем. Є випадки звернень з міжхребцевою грижею, фіброміомою, мастопатією, цирозом печінки, енцифалопатією. В усіх випадках терапіє дає свій позитивний результат. В людей відновлюється нервова система (стають спокійніші, більш врівноважені, зникає безсоння, судороги, нервовий тик, відчувають прилив сил), кровоносна система (зникає задишка, спазми судин головного мозку, відновлюється кровообіг кінцівок та всього організму), прочищаються жовчні канали, виводяться солі та токсини з організму, вимивається пісок та камінчики, розробляється опорно-руховий апарат.
А ось скільки треба пройти сеансів, щоб досягти позитивного результату?
Все залежить від віку, оскільки з часом змінюється кількість стовбурових клітин. З маленькою дитиною можна зробити це за 1-2 заняття, з людиною до 30 за 5-6 сеансів, від 30 до 60 за 10, максимум за 15 занять. А ось від 60 років стовбурових клітин майже не залишається, тому й результат мало можливий. Хоча бувають й винятки. Найбільше  мене вразив результат досягнутий з жіночкою 72 років, з якою займалась в неї дома, адже їй було важко ходити. Вона скаржилась на постійні болі в ногах, попереку, через які не могла ні спати, ні щось робити, та коли я прийшла проводити четверте заняття, застала її за рубанням дров, після п’ятого ‒ пацієнтка забула про нічні незручності і насолоджувалась спокійним сном, хоча до цього перепробувала і різноманітні масажі, і лежала в лікарні, і проколола декілька курсів дорогих ліків, які не дали абсолютно ніякого результату.

Які ще були випадки покращення здоров’я?
В однієї жіночки 55 років зникла застаріла шестилітня  кіста на коліні розміром з добрий кулак. До занять їй важко було самій взуватись, а на заняттях вона ставала практично на місток. Декілька жінок відмічали полегшення у протіканні клімаксу.  Працювала з жінкою 40 років, яка скаржилась на сильні головні болі та біль в спині, нагинатись і обертатись приходилось з великим зусиллям, вночі мучили судоми і безсоння. Після першого заняття не бачила її два тижні, а при зустрічі вона розказувала, що весь цей час настільки добре себе почувала, що забула про вищезгадані проблеми.
У жінки з гідроцефалією після семи занять зменшились головні болі, пульсація, нормалізувалась робота нервової системи, зникло безсоння, яке мучило 6 років, покращилась пам’ять, психоемоційний стан, зник шум у вухах.
Працювала із жінкою 50 років, яка, крім фізичних недуг, страждала ще й від психологічних проблем, які були наслідком важких психологічних травм, пережитих в ранньому дитинстві. Позбутись даних проблем вдалось вже після п’ятого сеансу, що є дуже хорошим результатом, для порівняння, досвідченому психотерапевту для цього прийшлось би працювати, як мінімум рік,  по два сеанси в тиждень.
Чому вирішили допомагати бійцям АТО?
Тому що бачу, що ними ніхто не хоче займатися,  брати на себе відповідальність за їхнє здоров’я. А допомога їм справді потрібна, адже донбасько-луганський синдром впливає як на психологічний, так і на фізичний стан. Через нелюдські умови життя найперше страждає опорно-руховий апарат, йде величезне навантаження на м’язи, хребет, зрушуються диски, практично всі солдати хворіють остеохондрозом. Я вже не говорю про замкнутість, психологічні бар’єри і т.д.
Коли плануєте втілювати свою ініціативу?
Поки складно говорити про точний час та місце. Це буде десь після травневих свят. А ось з приміщенням, сподіваюсь, нам влада допоможе.
Що можете побажати нашим читачам?
Як кажуть в народі: «Головне здоров’я, а все інше додасться», тож бережімо даний нам Богом здоровий організм, дбаймо про нього, щоб якнайдовше насолоджуватись повноцінним життям, а не витрачати останні копійки на притуплення болі.
Яна ХРИСАнфова, студентка.


МАЛИНА НА МОЇЙ ДІЛЯНЦІ
На сторінках газети хочу розповісти про малину, котру я просто обожнюю, незважаючи на те, що багато хто вважає її рослиною, яка мало заслуговує на увагу.
Про те, що ягоди малини мають жарознижуючі та стимулюючі властивості для організму знають, мабуть, всі. В тому, що малина справжній лікар, сумніватись не доводиться, однак її масове вирощування стає темою для дискусії. Деякі мої знайомі вважають, що простіше вирощувати картоплю чи капусту, аніж посадити і чекати, скажемо, років три на повноцінний урожай малини.
Я трохи попрацювала в Польщі, і бачила, що у сусідній державі теж не скрізь родючі ґрунти. Але підхід до землі у поляків зовсім інший. Земля у них купується і продається, що спонукає до бережливого ставлення до неї. Пригадую, як вперше сапала молодий садочок. Вибирала кожну зілинку, кожен бур’янчик. Вивезла все за територію, чекала, що за такий «глянець» заслужила похвалу, а вийшло все навпаки. У них є чудове правило – все, що взяли в землі, в землю потрібно й повернути.
Кожна зілинка слугувала чудовою мульчею, яку варто було б викласти по кроні молодих дерев. Це я знаю зараз, і просто хочу поділитися з читачами своїм невеличким досвідом. Дуже боляче дивитися, коли у нас палахкотять багаття, в яких спалюємо рештки рослинного походження, а потім викидаємо чималі кошти з сімейного бюджету, купуючи різні добрива, що у своєму складі мають звичайну сіль. Земля – наша годувальниця. Саме за таким принципом живемо останніми роками, тож і ставимося до неї так, як вона того заслуговує.
Малина – швидкоплідна та врожайна культура, і вирощувати її може будь-хто. Хочу зазначити, що вона чутлива як до недостатньої вологи, так і до надмірної. Особливо потребує вологи під час дозрівання ягід. Слід пам’ятати, що корінчики малини стеляться майже по поверхні ґрунту, і при сухій погоді може бути великий недобір врожаю. Тому відразу як починаються роботи з просапки, все зілля ношу і розкидаю під кущами малини, створюючи своєрідну подушку. До того ж зілля обов’язково повинне бути без насіння, а якщо з насінням – то в компостну яму.
Ґрунт під малину готую шириною 50 см, перекопую, видаляю багаторічні бур’яни, вношу 1-2 відра перегною, добавляю попіл, адже він має майже всі елементи харчування для малини. Це стосується і листяних порід дерев. Якщо ми хочемо підживити рослини,то найкраще для цього підійде азот, який міститься в усій зелені. Рецепт його добування дуже простий: жнемо кропиву, кульбабу та іншу траву, даємо кілька днів настоятись, щодня перемішуючи та додаючи декілька крапель валідолу для запаху. Якщо до води додати літру цього настою, рослини оживуть на другий день, це відразу буде помітно. Розмножується малина кореневими паростками. Висаджую її рядами на відстані 0,5-0,7 м одна від одної. Малину можна висаджувати як весною, так і восени. Плодоносити вона починає на другий рік після висадки. Завдяки пізньому цвітінню, малина ніколи не потерпає від пізніх весняних заморозків.
Хочу також наголосити, що мульчувати малину можна не тільки виполотим зіллям, для цього може слугувати будь-який підручний матеріал: солома, тирса, хвоя, компост. Ретельно замульчовані рослини практично не потребують прополки. До того ж під мульчею ґрунт добре зберігає вологу.
Якось один знайомий сказав мені, що верхівки пагонів варто зрізати так, щоб кожен був висотою не більше як 1 м 20 см. Звісно, розгорілась дискусія, адже я вважаю, що кожен сорт потребує особливого догляду і обрізки. Ранньої весни оглядаю свої насадження. Видаляю слабкі, хворі або зламані пагони, а також ті, що знаходяться за межами рядка. Відстань між пагонами не повинна бути меншою за 10 см. Усього лишаю 15-20 пагонів на 1 м, також вкорочую верхівки до добре розвиненої бруньки. Слід урахувати, що надмірне вкорочування призведе до зниження врожаю. Тому зловживати цим методом не слід.
Також, залежно від сорту малини, слід облаштувати шпалери. Якщо є така можливість, то бажано це зробити, бо вони підтримують пагони, що можуть падати під вагою ягід, і це призведе до втрати врожаю та ураження грибковими хворобами.
Сортів малини є багато. Їх активно рекламують. На гачок реклами попадала і я. Розрекламовані сорти потребують ретельного догляду, високої технології вирощування, вони не стійкі до морозів. Тому для себе з деякими сортами визначилась. Наприклад, «Новость Кузьмина» сорт, який вступає в плодоношення найпершим. Але і його пагони найбільше потребують шпалер. Це сорт московської селекції, який пристосований до суворого клімату. Ціную його за те, що я найперша на ринку починаю торгувати цією ягодою. Вона солодка, велика, не розсипається на дрібні зернятка, врожайна, довго тримається на кущі при дозріванні.
Сорт «Гаруся» – штамбова малина. Її ще називають «малиновими деревами». Пагони не потребую шпалер, оскільки дуже товсті та високі – 1,2-1,5 м, через це не схиляються під вагою ягід. Урожай у таких сортів розміщений вище 50 см на коротких гілочках навколо стовбура, ягоди – крупні, приємні на смак.
Особливе місце на моїй садовій ділянці займає сорт «Харітейдж». Ягода має чудовий смак. Солодшої ягоди з червоно плідних сортів я не куштувала. Її не можна переплутати з іншими сортами. Стебло має яскраво-червоний стовбур з шипами по всій довжині, але вони майже неколючі. Молоді пагони надзвичайно інтенсивно ростуть, плоди не гниють та не осипаються протягом семи днів навіть за сухої погоди, зберігаються 2-3 дні. Сорт не примхливий до ґрунту. Ціную його за простоту, красу та низьку собівартість у вирощуванні.
А втім, у кожного своя правда та свій шлях. А коли хтось і не згоден, я не ображатимусь. На закінчення хочу додати, що немає абсолютно універсального сорту малини, адже коли б він існував, то не було б такого розмаїття і такої краси на наших присадибних ділянках. Звісно я згадала сорти, які подобаються мені. Маю багато інших, але вони ще не пройшли випробування часом.
Отож успіхів вам, шановні читачі!

Валентина БАНЬКОВСЬКА, м. Дубровиця.
Біль Чорнобиля з роками не зникає
В історії нашого багатостраждального народу чимало дат, спогад про які пронизує серце гострим болем. Одна з них - 26 квітня 1986 року, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. Відтоді пройшло багато часу, проте Чорнобиль досі є незагоєною раною, що усе ще болить, ніби сталася вона вчора.
25 квітня 1986 року на ЧАЕС готувалися до зупинки четвертого енергоблоку на планово - попереджувальний ремонт. Цим вирішили скористатися, щоб випробувати одну з систем безпеки експлуатації реактора, але програма випробування мала серйозні недоліки. Внаслідок цілої низки обставин, починаючи з 01 год. 24 хв. 26 квітня 1986 року, відбулася серія вибухів, які призвели до руйнування реактора 4-го блоку і викиду в довкілля великої кількості радіоактивних речовин. І за цих умов справжній подвиг здійснили наші пожежники. Саме вони прийняли удар на себе і врятували людство від катастрофи. До першої шеренги сміливців вогонь Чорнобиля покликав пожежників: В.М. Кібенка, В.П. Правника, М.В. Ващука, В.І. Ігнатенка, М.І. Титенюка, В.І. Тишуру. Найстаршому з них було лише 26 років…
Біль Чорнобиля й до сьогодні залишається в серцях людей, адже наслідки катастрофи будуть відбиватись не на одному поколінні. Вже стало традицією щороку збиратись на мітинг біля пам’ятника жертвам Чорнобильської катастрофи, який власними силами встановили працівники 14 пожежно-рятувальної частини біля підрозділу. 24 квітня 2015 року також зібралися небайдужі, щоб віддати шану жертвам «мирного атому» (на фото вгорі).

* * *
Серед усіх тих людей, які боролися у перші пекельні дні, жертвуючи своїм здоров’ям заради нашого майбутнього, були й ветерани органів внутрішніх справ. Про цих людей ми не маємо права забувати: Твердун Микола Павлович, Таборовець Юрій Йосипович, Голяка Віктор Миколайович, Конончук Віктор Устинович, Красько Василь Лукашович, Охмак Володимир Федорович, Олексійовець Василь Харитонович, Стасюк Федір Тихонович.
На жаль, час та підступна радіація  роблять свою справу, і як би нам того не хотілося, але боротись із ними ми неспроможні. Шкода, проте дехто з ветеранів-ліквідаторів вже залишили нас, тож вічна їм пам’ять та постійна підтримка їхнім рідним та близьким.
Нам залишається берегти у своїх серцях невмирущу вдячність до «солдатів атомного фронту», який відкрився у раніше мало відомому куточку українського Полісся.
* * *
А у центральній районній бібліотеці пройшла реквієм-година, приурочена 29 річниці Чорнобильської катастрофи. Аби віддати світлу шану пам’яті загиблих та висловити вдячність живим, у приміщенні книгозбірні зібралися до двох десятків запрошених.
У рамках заходу ведучі дійства розповіли про історію Чорнобильської АЕС та показали документальний фільм  про ту  злощасну ніч з 25 на 26 квітня, яка докорінно змінила життя тисячі українців та стала болючим уроком для всього світу.
Організатори реквієм-години також згадали про нашого земляка, уродженця села Тумінь, Олександра Васильовича Новика, який до кінця виконував свій громадянський обов’язок під час трагедії, за що поплатився життям.
Хвилиною мовчання присутні вшанували Олександра та тих, хто помер заради безпеки Батьківщини,  мільйонів людей та прийдешніх поколінь.
До заходу долучились й методисти районного будинку культури, які зворушливими піснями зачепили найпотаємніші струни душі гостей.
Насамкінець  бібліотекарі побажали усім, щоб «під мирним небом виростали наші діти та внуки, щоб благополуччя та спокій були у наших родинах, а пам’ять про героїв Чорнобиля вічно жила у наших серцях».
Яна ХРИСАнфова, студентка.





Обережно: сказ!


24 квітня у Дубровиці зареєстровано сказ у кота. Тож міжрайонне управління держсанепідемслужби звертається до мешканців міста, особливо з вулиці Шкільної, наголошуючи на тому, що якщо хтось мав контакт з підозрілими тваринами неадекватної поведінки (котами, собаками, іншими тваринами) нехай, терміново звернеться на консультацію до лікаря-рабіолога (травматолога) в центральну районну лікарню, де в кожному окремому випадку буде вирішено питання щодо доцільності призначення антирабічного лікування. Прийом потерпілих, вважаючи на небезпеку сказу, проводиться позачергово.

Нагадаємо: сказ – смертельне захворювання вірусного походження.  Зараження частіше відбувається при покусі. Але на практиці трапляються зараження при ослиненні скаженою твариною (безпосереднє попадання слини на слизові або пошкоджені  шкірні покриви, механічний занос слини при подряпинах лапою, при розтині трупів тварин, контакті з ослиненим посудом, шкірою тварин і т. інше).
Період від моменту проникнення вірусу в організм до появи перших клінічних симптомів сказу становить від 6 днів до 1 року. Вірус сказу може з’явитися в слині за 10-14 днів до проявів хвороби і заразитися можна навіть від ззовні здорових тварин. Адже у тварин реєструється як “буйна” (хвора тварина дуже агресивна, несподівано накидається на людей, кусає їх), так і тиха (тварина не проявляє ознак агресивності, зовнішніх проявів хвороби небагато: пригнічений вигляд, в’ялість, опущений хвіст, грубий голос) форми сказу.
При кожному укусі, подряпині, ослиненні і т.д. потрібно промити рану водою з милом. Струмінь  води механічно вимиває слину із рани, а мило частково руйнує вірус, діючи на його ліпідну оболонку. Своєчасно і правильно проведена обробка рани практично гарантує незараження вірусом сказу. Щоб правильно провести обробку рани, по можливості, необхідно  звернутись в медичну установу за місцем проживання та обов’язково – на  консультацію до лікаря-рабіолога.
При виявленні підозрілих, хворих тварин або тварин, що загинули з невідомих причин, просимо повідомляти про це працівників держветмедицини району.
Бережіть себе та своїх близьких!   

Всесвітній тиждень імунізації
Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила з 24 квітня по 30 квітня Всесвітній тиждень імунізації під гаслом ”Ліквідувати прогалини в імунізації”.

Останнім часом створюються все нові і нові вакцини, що запобігають багатьом, раніше дуже небезпечним, хворобам і знижують кількість несприятливих подій після імунізації.
Для створення колективного імунітету  щорічно обов’язковими  плановими щепленнями повинні охоплюватися не менше як 96% населення, визначений новий порядок проведення профілактичних щеплень і, зокрема, проти 10 інфекційних хвороб. Адже, щобільше людей мають імунітет до тієї чи іншої інфекційної хвороби, тим менша ймовірність виникнення епідемій.
За новим календарем щеплень вакцинації для профілактики гепатиту В підлягають усі новонароджені. Для вакцинації дітей проти гепатиту В використовується схема: (1-ша доба) – 1-6 місяців життя дитини.
Щепленню для профілактики туберкульозу підлягають усі новонароджені діти, що не мають до цього протипоказань. Вакцинація проводиться на 3-5-у добу життя дитини(не раніше 48-ї години після народження) вакциною для профілактики туберкульозу.
Щеплення для профілактики дифтерії, правця та кашлюку проводяться за віком: у 2 місяці (перше щеплення), у 4-ри (друге щеплення), у 6-ть (третє щеплення) та у 18 місяців (четверте щеплення ). Щеплення проти кашлюку проводиться дітям до 6 років 11 місяців 29 днів. Ревакцинацію проти дифтерії та правця проводять  у 6-ть, наступну – у 16 років. Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією з мінімальним інтервалом – 10 років від попереднього щеплення.
Вакцинація дітей для профілактики поліомієліту проводиться за віком 2-4-6-18 місяців, 6 років та 14 років. Вакцинація для профілактики гемофільної інфекції може проводитись моно- та комбінованими вакцинами. Щеплення проводяться за схемою 2-4-12 місяців. Вакцинація проводиться дітям до 4 років 11 місяців 29 днів.
Вакцинація дітей для профілактики кору, епідемічного паротиту та краснухи проводиться у віці 12 місяців. Друге щеплення – у віці 6 років. Перенесене захворювання на кір, епідемічний паротит чи краснуху не є протипоказанням до щеплення.
Пам’ятайте: щеплення є в сотні разів безпечнішим, ніж захворювання, від якого це щеплення захищає.
Ніна Котяш, начальник відділу епіднагляду
міжрайонного Управління ГУ ДСЕС у Рівненській обл.


ПОБІЛЬШЕ Б ТАКИХ ТЕПЛИХ СВЯТ
Нещодавно в Лютинському дошкільному навчальному закладі «Світлячок» відбулася  музична розвага «Ой, ти, весно–красна» для дітей старшої групи. Музкерівник Людмила Білозуб та вихователь Ольга Ващишина ознайомили дошкільнят зі звичаями та традиціями українського народу, як зустрічати весну. Діти співали пісень, веснянок, декламували вірші про весну та птахів, які прилітають до нас із далеких країв, водили хороводи, розказували прислів’я та грали в народні ігри. Відчувалося, що всі хлопчики та дівчатка протягом зими старанно готувалися до приходу весни.
А скільки радості, захоплення було в дітей, коли до них завітали дідусь та бабуся, щоб розповісти, як в їхній молодості зустрічали весну. Діти з вдячністю пригощалися смачними бабусиними гостинцями у вигляді жайворонків. Ось в такій ігровій інсценізації дитяча цікавість знайшла відповідь на багато запитань щодо змін пір року. Теплом та ніжністю сповнювалися їхні маленькі серденька, долучившись до звичаїв українського народу. Як добрих друзів закликала до себе в гості дітвора птахів.
Спостерігаючи за дитячими забавами, подумалося, побільше б таких теплих свят у кожній українській родині. Хай з зимою підуть всі негаразди і холод з душі, хай весна зігріє нас теплом, радістю та любов’ю, а нашим діточкам хай принесе вона щастя, здоров’я та родинне тепло.
Зі святом весни вас, наші любі односельці, та вся наша велика рідна Україна!

Ніна Рабешко, заступник директора
з дошкільної освіти Лютинського НВК.


ДО ПЕРЕМОГИ – СПІЛЬНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ

Нещодавно із зони бойових дій в Донецькій області повернулися волонтери, що представляють на Дубровиччині благодійний фонд «Руєвит». Цього разу Світлана Правник та Василь Конончук передали в зону АТО для мобілізованих з нашого району та прикордонників, які перебувають там у відрядженні, індивідуальні посилки від родин. Окрім того, у гуманітарному вантажі – літні берці та одяг, шкарпетки, футболки, ліки, запчастини до БТРів. Святоіваницький храм с. Смиги передав нашим бійцям великодні паски, школярі – обереги та листи, усі небайдужі земляки - постіль, пледи, білизну. Дубровичанки Світлана Красько та Оксана Анісімова спекли смачнючий пиріг та два ящики пиріжків. Багато м’ясних смаколиків для солдат Василь Конончук виготовив особисто.
Натомість солдати поділилися з волонтерами своїм сухпайком. Нам довелося також спробувати тої «солдатської» каші. Військовий сніданок солдата складається з: консервованої перлової каші з м’ясом, пакуночка з галетами, консерви з паштетом, кави з двома стиками цукру. На перший смак, досить непогано та поживно. Проте, звичайно, хочеться різноманітності. Тому кожна передача з дому на передовій іде «на ура».
Принагідно волонтери висловлюють подяку усім, хто допоміг в організації цієї поїздки: директору ДП «Дубровицький лісгосп» Анатолію Боровцю; приватним підприємцям Івану Коржику, Олександру Дяченку, Валентину Колоді, Наталії Кондрашиній, Марії Карпович, Надії Клімчик, Тетяні Сухович, Сергію Соломці та усім тим, хто  побажав не афішувати своєї підтримки армії.
***
Знову дві грубки-буржуйки виготовили для бійців АТО працівники КП «Будинкоуправління». Зроблені вони зі старих газових балонів за індивідуальним замовленням. Від попередніх моделей відрізняються деякими удосконаленнями. Цього разу умільці подбали про зйомні кружки для пришвидшеного приготування їжі. З настанням тепла – така деталь дуже суттєва.


Василь ЯНІЦЬКИЙ:
«Потрібно повертати святам сам дух святості»

Наближаються травневі свята. Цього року останній весняний місяць має аж 13 святкових та вихідних днів. Донедавна основними з них вважалися 1 травня і День Перемоги. Однак останнім часом ставлення до них у суспільстві, як і до інших свят, запроваджених радянською ідеологією, почало змінюватися. Напередодні свят ми поспілкувалися з цього приводу з народним депутатом, заступником голови комітету з питань правової політики та правосуддя Василем Яніцьким.

Василю Петровичу, не так давно Верховна Рада прийняла закон про скасування комуністичної символіки. Наскільки це є актуальним питанням саме сьогодні?
Вважаю, що ми з цим законом запізнилися років на двадцять. І що більшість проблем, які ми маємо сьогодні, і на сході в тому числі – через те, що ми свого часу не сформували правильну національну ідеологію, патріотичну, де Україна була б не бідний родич, а горда країна з глибокою історією і самобутньою культурою. А ми продовжували жити в старих ідеологічних стереотипах, побудованих у кращому випадку на півправді, а в гіршому – на цинічній і відвертій брехні. Радянська ідеологія привчала нас до того, що ми – гвинтики і коліщатка якогось механізму і від нас мало що залежить. Тому й досі на сході багато хто живе ілюзіями про доброго дядю, який прийде і все їм дасть. Такий собі наївний масовий інфантилізм, який не передбачає особистої відповідальності, а побудований на слухняному виконанні чужої волі як гарантії особистої безпеки, а ще краще – з ентузіазмом. Це ми зараз спостерігаємо в Росії, де будь-яка брехня про Україну сприймається за чисту монету. Але Україна після Революції гідності переросла цей стан і стала на шлях змужніння. Тому всі старі символи – це зайвий баласт, якого треба позбутися.
Закон передбачає перейменування міст і вулиць, демонтаж або реконструкцію пам’ятників. На все це потрібно кошти і чималі.
Знаєте, коли ми хворіємо, і лікар нам прописує ліки, ми не надто дивимося, скільки вони коштують, а шукаємо гроші, лікуємося, бо хочемо бути здоровими. Наше суспільство хворе, і вилікувати його може тільки правда, яка була основним ворогом радянської ідеології. От до переліку міст, які підлягають перейменуванню, потрапив і Кузнецовськ. Здавалося б, навіщо перейменовувати – для нас Микола Кузнецов завжди був легендарним розвідником, який особисто знищив одинадцять німецьких генералів? Але поза тим, на совісті Кузнецова – і більше трьохсот українських патріотів, членів ОУН, яких він підставляв, лишаючи на місці злочину чи посвідчення члена ОУН, чи якийсь інший «компромат», після чого німці організовували масові арешти і страти українців. Як із цим бути? Або взяти генерала Ватутіна, який тисячі українців поклав на форсуванні Дніпра, що навіть німці були шоковані такою жорстокістю. А потім вимів з Київщини усе чоловіче населення і кинув їх без зброї на німецькі позиції, мотивуючи це тим, що «чим більше загине українців зараз, тим менше доведеться відправляти потім у Сибір». Хто він – герой чи холоднокровний убивця? От коли ми таким чином поставимо запитання і самі дамо на них відповіді, питання доцільності перейменувань відпаде саме собою.
Але для певної частини мешканців України період комуністичної, а потім соціалістичної України є і досі важливим періодом життя. Особливо для мешканців східної України. Чи не слід було б винести на референдум, позаяк на думку певної частини населення, депутати просто заборонили частину історії нашої держави?
З цього приводу згадується анекдот: «Прийшли краєзнавці до діда-ветерана записувати спогади і питаються: «У Вас таке багате було життя. Ви і Сталіна пережили, і Хрущова, і Брежнєва, і Андропова. А от скажіть чесно: за кого вам жилося найкраще?» - «Ото, синочки, скажу вам чисту правду: пережив я справді багатьох, але найкраще мені жилося при Сталіні». – «Та ви що?! Так тоді ж і війна, і репресії, і голод після війни! Як так?!» - «Правду кажете: і війна була, і репресії, і голод. І все одно, при Сталіні мені було найкраще» - «Але чому?!» - «Та тому, синочки, що я тоді був молодим». Це я до того, що у багатьох людей є ностальгія не стільки за радянським минулим, скільки за своєю молодістю, тим колективним інфантилізмом, про який я згадував. І саме через це жоден референдум тут не є критерієм істини. Ми вже бачили референдуми і в Криму, і в Донецьку. І ще раз повторюю: йдеться не про заборону історії, а про звільнення її від брехливих радянських міфів. От коли ми знатимемо свою правдиву історію – тоді можна буде говорити про референдуми.
Ви згадали про ветеранів. Наближається День перемоги. Яке Ваше ставлення до цього свята і до ветеранів, які виборювали цю перемогу?
До ветеранів – якнайкраще. Насправді ті, хто ще досі лишився в живих, у роки війни були 17-20 пацанами, яких зі шкільної парти кинули на фронт. І все своє життя вони прожили чесно, не торгуючи військовою честю та орденами. Кілька років тому ми з активістами фонду «Наш край» об’їхали усіх ветеранів нашого краю. Серед них є справді унікальні особистості. Наприклад, Федір Іванович Кренько з Дубровиці, який усе життя пропрацював зі школярами, і досі навчає старшокласників танцювати вальс. Або Микита Федорович Хвалько з Борової, який у 90 років на хуторі тримав господарство. У нього тоді згоріла хата і ми помогли поставити дах. От перед такими людьми треба схилити голову і повчитися у них життєвої мудрості.
А щодо самого свята, то час із парадів та бравадних веселощів зробити його днем пам’яті, усвідомлення того, якою ціною дісталася ця перемога. Щоб не повторювати помилок минулого. Зараз це актуально, як ніколи.
А що для вас означає дата 1 травня, і чи варто робити цей день вихідним?
Думаю, його варто залишити вихідним, але змінити акценти з радянсько-ідеологічних на загальнолюдські. Власне, наші люди давно вже й самі змінили ці акценти, підганяючи під «майські», як у нас кажуть, висадку картоплі чи іншої городини – якраз до цього часу добре прогрівається земля, а зайвий вихідний дає можливість вчасно відсадитися, щоб на осінь мати добрий урожай. Так що його треба зберегти, але назвати Днем праці чи Днем трудівника. Зрештою, один день весняний день для землероба держава може подарувати.
Скільки на вашу думку має бути офіційних вихідних протягом року. Які це дні і чому?
Тут важливіше не скільки, а яких. Для багатьох офіційне свято – це зайвий привід, щоб випити. Насправді, в українській мові слова свято і святий мають спільний корінь. З цього і треба виходити. Я б однозначно зберіг державними вихідними великі християнські свята – Різдво, Великдень, Трійцю. Дуже добре, що віднедавна до цього переліку долучилося і свято Покрови – День захисника України. Із державних свят – День Незалежності, День Конституції, День Соборності, День Волі. Із «світських» – Новий рік, Жіночий день. І додав би ще День Матері, бо зайвий раз згадати і подякувати нашим мамам і нашим таким прекрасним і водночас сильним половинкам за все добро, яке вони роблять, ніколи не зайве.

Часто можна почути, що українці забагато відпочивають. Тут питання дискутивне. З одного боку, добре відпочивши, можна зробити удвічі більше справ. З іншого, питання все ж треба ставити не скільки українці відпочивають, а як? Потрібно пропагувати здоровий спосіб життя, активний відпочинок – тоді він буде корисний і для тіла, і для духу. І для цього так само потрібно змінювати акценти і повертати святу сам дух святості. Тоді змінимося і ми, і наше суспільство.
Дубровиччина наближається
до лідерів

У загальнообласному рейтингу за підсумками першого кварталу наш район посів шосте місце, – було днями озвучено на колегії ОДА. Такий стрімкий поступ, адже на перше січня Дубровиччина посідала лише 12-те, а у грудні взагалі п’ятнадцяте місце, пов’язаний з ростом надходжень до бюджету та систематичною виплатою заробітної плати й усіх соціальних виплат.
– Дубровиччина могла б замахнутися й на вищий щабель у рейтинговій таблиці, адже маємо ще доволі резервів. Отже є над чим працювати. Разом з тим хотів би подякувати фіскальній службі, керівникам місцевих громад та підприємств району, які роблять усе від них залежне, аби зберегти стабільність та навіть зміцнити наші позиції.
Проте маємо усі гуртом розробити подальшу стратегію, як найповніше використати ті можливості, що розкривають нам нововведення в податковій системі. Адже в кінцевому результаті від цього виграє кожен житель району – бо ж від наповнення бюджетів залежить робота та оснащення закладів медицини, освіти, культури, добробут кожної родини зокрема, – сказав голова райдержамніністрації Сергій Киркевич.

На його думку, не на повну потужність працюють міські комунальні підприємства, зокрема, КП «Міськводоканал» які в економічних показниках й «тягнуть» район донизу.

пʼятниця, 24 квітня 2015 р.

Учора, 23 квітня, голова РДА Сергій Киркевич побував з приємною місією у дитячому відділенні ЦРЛ. Сюди очільник району привіз іграшки та дитячі меблі. Бо саме з цим у відділенні відчувалася гостра потреба. А пронспонсорувало для лікарні й, зокрема, наймолодших її пацієнтів таку приємну «обнову» ПП «Дубровицька перлина» та особисто її керівник Валерій Салюта.
-   Це не перша і, думається, не остання, добра справа, яку ми робимо для мешканців району  спільно з бізнесом, - говорить Сергій Васильович. – У нас між владою та бізнесом склалися хороші партнерські стосунки, й для загальної користі ми йдемо назустріч одне одному. Хотілося б сьогодні подякувати й вищеназваному підприємству на чолі з паном Валерієм за активну підтримку Української армії, благодійну допомогу мобілізованим та систематичну опіку над пораненими в АТО.
Справді, завдяки патріотично налаштованим місцевим бізнесменам вдається дуже суттєво підсобляти нашим фронтовикам – значні суми виділялися й на придбання засобів індивідуального захисту бійців, й на придбання та ремонт транспорту для підрозділів, задіяних в АТО.

       









четвер, 23 квітня 2015 р.

Реалії ЗНО очима абітурієнта


«Серце починає битися швидше, коли я думаю про нього. Руки терпнуть, коліна трусяться, і душу гнітить який невимовний страх та тривога. Хвилювання змішуються з депресією, і ось я вже сама не своя», – зізнаюся я неохоче. Що таке ЗНО для одинадцятикласниці? Скажу вам відверто, це – вивчення за півроку того матеріалу, який ти мала б вчити у школі протягом 5-11 класів. Смішно чи не так? Я вам скажу, що не так це вже й смішно, коли ти сама є учасником ЗН0-2015. Готуватись до іспитів я почала з вересня і взагалі дивуюсь, як ще не збожеволіла від постійних фізичних та інтелектуальних навантажень. Постійний брак часу, темні мішки під очима і повна голова знань – цим всім щедро нагородило мене ЗНО. Однак, варто зізнатись, що без цього вічного руху моє життя не було б таким цікавим і хтозна чи прочитала б я роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і чи знала б я, що це «народний роман на основі щирого реалізму». Попри весь страх, я вдячна ЗНО, адже саме так можу перевірити свої знання, свою стійкість до стресових ситуацій та застосувати весь багаж освіченості, який мені дали рідна школа на Борку і «Довідник завдання в тестовій формі. Українська мова та література» О.М. Авраменка.
Отож, справді, ЗНО – це ще один крок, етап, перевірка на міцність. Саме від нього залежить вибір мого життєвого шляху, професії, місця проживання та багато інших, важливих аспектів людського життя. Я розумію, що на мої плечі лягає велика відповідальність, але хіба це не круто, коли тобі довіряють дещо більше ніж похід у магазин за молоком? Ти сама можеш обирати свій шлях, свою долю і все залежить лише від твоєї наполегливої (чи принаймні хоч якоїсь) праці, власних зусиль та мудрості. 24 квітня уся «золота» молодь завмре на 150 хвилин. Всі з затамованим подихом прокинуться зранку і попрямують до пункту проведення ЗНО з української мови. Декому, як, наприклад, мені, пощастило ще більше. Я писатиму поглиблений рівень української мови та літератури і матиму змогу провести в аудиторії не 150, а цілих 210 хвилин! Отож, хочу звернутись до своїх однолітків, тих, хто не шукає легких шляхів, і попадає під прес усіх нововигаданих реформ Міністерства освіти України: «Тримаймось друзі! Пережили всі моніторинги, незаплановані іспити та ДПА, переживемо й ЗНО! І нехай допоможе нам Бог!».
Надія Саковська, за 5 хвилин

випускниця Дубровицької ЗОШ №2.
Як привити дитині любов до читання?
«Читання – це звичка, до якої не звикають, а хворіють на неї. Але сьогодні, на жаль, серед нас забагато здорових», – любив повторювати мій викладач літератури. Безперечно, це правда. Особливо серед дітей, які не просто не хворіють «читанням», а часто мають до цього стійкий імунітет. Одні дорослі оцінюють це як логічний факт. Мовляв, нова епоха – нові звички. Інші – хитають головою, розуміючи, що така тенденція ні до чого доброго не доведе. Однак, чомусь всі сприймають зменшення інтересу в дітей до книги як вирок, який уже не можна змінити. Та, насправді, саме від дорослих наставників залежить, чи буде наше молоде покоління ерудованим. Отож, спробую розібратись в підводних каменях цієї проблеми: чому так відбувається та як цьому можна зарадити?
В епоху стрімкого розвитку новітніх технологій, Інтернет як джерело інформації, на жаль, витісняє книгу. Погодьтесь, деколи простіше знайти відповідь на потрібне запитання у Всесвітній «павутині», ніж йти до бібліотеки та перевертати там томи книг. Так само й діти прагнуть дізнатись щось нове якомога швидшими та зручнішими способами. Нейропсихологи ж вбачать причину небажання малечі читати книги в тому, що упродовж дня їхній мозок вбирає величезну кількість інформації, від якої до вечора просто-напросто втомлюється. І дитині значно легше посидіти перед телевізором чи пограти в гру, ніж братись за книжку. Оскільки процес читання потребує немалої розумової праці, на яку втомлений мозок не здатний.
Негативне ставлення до книги в дітей також породжує й недосконала шкільна програма. Адже одна й та сама справа може бути улюбленою, якщо виконується з власної ініціативи та відповідно до власних зацікавлень, а може перетворитися на ненависну – коли її виконання нав’язують. Ось чому,  «Маленький принц» в молодших класах сприймається, як незрозуміла казка, а в старшому віці – як геніальний твір. Така ж ситуація з творами Миколи Гоголя, Федора Достоєвського, Михайла Булгакова. Основна проблема полягає в тому, що програма не враховує інтереси самих дітей, їхні вікові та психологічні особливості. В сучасних підручниках з літератури засуното все, що можливо. Та невже не ефективніше ґрунтовно вивчити десять творів, ніж пройтись «галопом по Європі» тридцятьма. Борис Пастернак колись говорив, що нелюбов до Володимира Маяковського пояснюється тим, що після смерті його почали «насаджати як картоплю при Катерині». Так само й дітей намагаються змусити полюбити не цікавих їм авторів. І як результат ця обов’язковість відштовхує. Звісно, я не говорю, що треба викинути з програми всю класику, але хоча б постаратися дати школярам можливість вибору.
Цікаво, що в Польщі на державному рівні проводяться цілі кампанії з популяризації книги серед дітей. Зокрема, на телеканалах транслюють спеціалізовані ролики. В нас же держава не лише не запроваджує подібної політики, але й не підтримує те, що має. Адже більшість бібліотечних фондів тотально застаріли. Завідуюча Дубровицькою бібліотекою для дітей Валентина Кіндратівна Томілович з прикрістю зазначає, що книгозбірня зараз відстає на десять кроків від читачів, адже в наявності немає тих книжок, які їх цікавлять. Тому бібліотека власними силами старається зібрати гроші, і хоч якось закупити нові збірки.  
Та все ж, найголовнішою причиною є відсутність родинного прикладу. Якщо дитина ніколи не бачить маму і тата з книгою, якщо вдома відсутня сімейна бібліотека, і на ніч малюку включають мультик, замість того, щоб почитати йому казку чи обговорити з ним якийсь твір, то недивно, що він не буде виявляти інтерес до читання. До того ж, часто батьки роблять із книги засіб покарання. «Не будеш слухатись – просидиш вихідні за книжками», «Зробив шкоду – іди читай», «Не прочитаєш всіх заданих творів – не купимо тобі іграшку». Таким чином, для дитини процес читання претворюється на справжні тортури. А як тортури можуть приносити задоволення? Тому батькам слід негайно змінювати ставлення дитини до книги, перетворити її на вірного порадника та товариша. Ось кілька хороших порад:
1. Привчати дитину до читання необхідно ще до школи. У процесі шкільного навчання читання стає обов’язковим, і любити це заняття стає набагато важче. Читайте дітям з раннього віку якомога більше. навіть коли дитина навчиться читати самостійно, продовжуйте спільне читання. Після прочитання кожної книги обговорюйте з ним героїв і сюжет, запитайте, які висновки зробив малюк з прочитаної книги. Перетворіть обговорення в цікаву гру.
2. Покажіть особистий приклад. Ні батіг, ні пряник не діятимуть, якщо ви самі не будете показувати особистий приклад. Чим частіше дитина бачить своїх батьків із книгою в руках, тим імовірніше, що вона теж стане завзятим читачем.
3. Правильно вибирайте книги для читання. Якщо дитина цікавиться зомбі або інопланетянами, то постарайтеся знайти їй цікаву літературу з цих тем, якими б дурними вони вам не здавалися. Пам’ятайте: інтереси з часом можуть змінюватися, а любов до читання залишиться.
4. Збирайте домашню бібліотеку. Хай вона буде і не дуже великою, але не випадковою. Адже це просто чудово, коли книга має свою історію. Інколи стимулом для читання може стати ваша розповідь про те, за яких обставин книга була придбана, як вона потрапила у ваш будинок, у кого побувала до того, як зайняла своє місце на вашій полиці.
5. Читання як задоволення. Головна думка, яку ви повинні вселити дитині всіма можливими способами – читання приносить задоволення. Це не покарання, не нудний обов’язок чи необхідність, а один із найкращих способів проведення дозвілля. Без розуміння того, що читання приносить радість – будь-які хитромудрі способи не дадуть бажаного результату.
Незвичним методом залучення дитини до книги є спосіб Касілля. Ви берете цікавий текст із захоплюючим сюжетом. Читаючи його дитині, зупиняєтесь на найбільш інтригуючому моменті, пояснюючи це терміновими справами. Малеча бере до рук книгу в надії, що хтось зглянеться, і прочитає йому, все-таки з’їв вовк Червону шапочку чи ні. Ви зразу ж хвалите дитину за прагнення, і продовжуєте читати разом з нею. Рядок ви, два рядки – вона.
Або метод дитячого психолога Іскри Дауніс. Одного ранку дитина знаходить під подушкою листа від Карлсона, де в двох рядках повідомляє, що хоче з ним дружити і залишає для нього подарунок. Такі листи можна писати кожного ранку, але щораз збільшуючи їхній обсяг. Карлсон може навіть порадити малечі якусь книгу.
Отож, недарма кажуть, що кожна книга – це підручник життя. Тому, заохочуйте своїх дітей черпати мудрість та знання, які їм обов’язково допоможуть стати згодом успішними людьми.
Леся КОНДРАТИК.



ХТО З КИМ В ПЕРСПЕКТИВІ ЄДНАТИМЕТЬСЯ Й ЯК ПРАВИЛЬНО ОФОРМИТИ СУБСИДІЮ
У вівторок відбулася нарада-семінар з міським та сільськими головами, де було розглянуто кілька злободенних питань.
Цього разу очільники громад говорили про формування складу територіальних громад; призначення субсидій; пільги та компенсації для населення.

Про можливі перспективи, як будемо об’єднуватися громадами, присутніх ознайомив заступник голови районної ради Григорій Шах. Про територіальну реформу в Україні говорять давно, починаючи з 1994 року. Вже навіть було запущено пілотний проект на прикладі кількох областей, але всі ці потуги так нічим й не закінчилися. Проте нинішній уряд відповідно до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» вже розробив методику, за якою планується територіальна реформа України. Поки що ця методика носить рекомендаційний характер.
Відповідно до цього документа на рівні областей та районів створено регіональні групи з підготовки перспективного плану формування територій громад, і вони до 25 квітня вже мають бути розроблені. Під час розроблення перспективних планів: визначаються потенційні адміністративні центри спроможних територіальних громад та зони їх доступності; переліки територіальних громад, що увійдуть до складу об’єднаних територіальних громад; межі територій спроможних територіальних громад тощо. Потенційними адміністративними центрами спроможних територіальних громад визначаються населені пункти (села, селища, міста), які мають найбільш розвинуту інфраструктуру і, як правило, розташовані найближче до географічного центру територій спроможних територіальних громад. Зони доступності потенційних адміністративних центрів спроможних територіальних громад визначаються з урахуванням доступності основних публічних послуг, що надаються на територіях цих громад, зокрема, час прибуття для надання швидкої медичної допомоги в ургентних випадках та пожежної допомоги не має перевищувати 30 хвилин.
Населенні пункти мають об’єднуватися на відстані не більше 20 кілометрів по дорогах з твердим покриттям. Відстань може бути збільшено до 25 км, якщо чисельність жителів спроможної територіальної громади, в зоні віддаленості більше 20 км, складатиме не більше, ніж 10 відсотків від загальної чисельності жителів цієї громади. Зони доступності можуть бути меншими за відсутності шляхів сполучення чи особливостей рельєфу, які суттєво ускладнюють комунікації (ріки без мостів, гори).
Уже було озвучено перспективи щодо об’єднання нашого району. Представлений на обговорення голів план передбачав шість громад. Зрозуміло, цей план був не остаточним, через що сільським головам дано «домашнє» завдання – серйозно обмізкувати територіальні нововведення з громадою й вже в четвер, 23 квітня, визначитися з підсумковим, на районному етапі, варіантом. Ми побували на засіданні робочої групи з розробки перспективного плану вже в четвер й дізналися, до чого ж у кінцевому результаті вона прийшла після консультацій на місцях.
Отож четверговий варіант перспективного територіального устрою району вже суттєво відрізнявся від того, що пропонувався на розгляд на нараді, у вівторок. Згідно з цим планом громади (всього їх шість) у районі можуть бути окреслені наступним чином: м. Дубровиця; Бережківська, Бережницька, Берестівська, Колківська, Мочулищенська, Нивецька, Осівська, Селецька, Соломіївська, Трипутнянська сільські ради – з центром у м. Дубровиця; Миляцька, Жаденська, Перебродівська, Удрицька, с. Хилін, Велюнська сільські ради – з центром у Милячах або Удрицьку; Великоозерянська, Залузька сільські ради, с. Узлісся – з центром у Залужжі; Висоцька, Людинська, Лютинська, Туменська сільські ради – з центром у Висоцьку; Сварицевицька, Лісівська, Дібрівська Зарічненського району сільські ради – з центром у Сварицевичах. Наголошуємо, це власне поки що «чорновий» варіант. Згодом його розглянуть в області, а вже потім в Кабміні. Про реальний територіальний «перекрій» району йтиметься лише після прийняття відповідних законодавчих актів.
Схоже, так чи інак, територіальна реформа для України – неминуча, й вибори до місцевих рад бажано провести вже за новим територіальним устроєм.
* * *
Про субсидії очільників місцевих громад інформувала начальник профільного відділу управління соцзахисту Тамара Конончук. Аби не переповідати читачам інформацію, яку вони щодня нині чують з екранів телевізорів, зупинимося лише на новому у призначенні субсидії (з 1 травня 2015 року):
1. Жодних додаткових документів – для призначення субсидії необхідно надати лише Заяву і Декларацію.
2. Субсидію можуть отримати громадяни, які не зареєстровані у житловому приміщенні – на підставі договору оренди та у разі оформлення особових рахунків на таких осіб.
3. Тим, хто наразі одержує субсидію, вона буде продовжена на новий термін автоматично без звернень громадян.
4. Субсидія призначається на 12 місяців. Право на її продовження на новий термін визначається органами соціального захисту населення автоматично без звернень громадян.
5. Cукупний дохід обчислюється виходячи з отриманих особами доходів без урахування податку з доходів фізичних осіб за попередній календарний рік.
6. Відмінено обмеження, за яких раніше субсидія не надавалася: наявність додаткових житлових приміщень, двох і більше транспортних засобів, працездатних громадян, які не працюють, здачі в оренду житла.
7. Для студентів, осіб, призваних на військову службу при визначенні розміру субсидії враховується фактичний розмір отриманих доходів.
Разом з тим, варто врахувати: правдивість задекларованих даних органи соціального захисту перевіряють шляхом запитів до Державної фіскальної служби, Пенсійного фонду.
Якщо надані неправдиві або неповні відомості, надання субсидії припиняється, а надміру перерахована сума повертається у подвійному розмірі.
Про зміни обставин, які впливають на призначення субсидії (зміни у складі сім’ї, у переліку послуг тощо), заявник зобов’язаний повідомити орган соціального захисту населення у місячний термін.
Вказані документи необхідно заповнити та з 1 травня 2015 року подати до органу соціального захисту за місцем реєстрації особисто або направити поштою. У сільській місцевості документи для призначення субсидії приймаються уповноваженими сільських (селищних) рад.
* * *

З-поміж державних превілей, якими користується населення району, одною з найпоширеніших є пільгове перевезення. Нині ним користується близько 20 тис. мешканців району. Однак відповідно до ЗУ «Про державний бюджет» з першого червня число «транспортних» пільговиків суттєво порідішає. Адже для цілого ряду осіб таку пільгу буде відмінено. Надалі право на безкоштовний проїзд поширюватиметься лише на: учасників бойових дій та інвалідів війни; ветеранів військової служби та прирівняних до них осіб; реабілітованих осіб; учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та постраждалих, віднесених до 1 та 2 категорій; інвалідів першої та другої груп, дітей-інвалідів та супроводжуючих їх осіб; дітей із багатодітних родин. За оцінками управління соціального захисту, це близько 2 тис. осіб.