пʼятниця, 24 червня 2016 р.

У 90 гарно вальсувала з онуком у ресторані

Дубровичанці Антоніні Василівні Федорчук 4 червня виповнилося 90 років. За словами ювілярки, роки ці пролетіли, як птахи, швидко і непомітно. Вчителювала, своїх дітей виховувала, онуків і правнуків дочекалася
– є про що згадувати, думати, є задля кого Богові молитися.


 Разом з Леонідом Сулаєвим та Петром Козорізом вітаємо землячку минулої суботи від ради ветеранів і районної влади, перепрошуємо за трохи запізнілі поздоровлення і висловлюємо свою повагу до цієї приємної, інтелігентної і мудрої жінки. Живем у Дубровиці, містечку маленькому, бачимося на вулицях, а так мало знаємо про тих, хто зовсім поруч, бо в круговерті свят і буднів й своє не встигаємо переосмислити.
Зустрічає нас бабуся на затишному і охайному подвір’ї, що по вулиці Будівельній (не знала, що й така вулиця є у райцентрі, до свого сорому), запрошує гостинно до хати і з її вуст не сходить щира посмішка. Оце й головне – принести літній людині позитив. Від її погляду, щирого і відкритого (такий ще у дітей буває), й на душі теплішає.
– Дякую, що прийшли, поздоровили, – бабуся все повторює, – я ж свій ювілей цього року у ресторані справила. Давно там не була. Так гарно все пройшло, так затишно, добре смакувало все приготовлене. Вітали мене найтеплішими словами. З онуком потанцювала, весілля було поряд в ресторані – то й наречену я поздоровила, а вона – мене. Приємно, що слова побажання казали і геть незнайомі люди. Дякую дітям, що свято мені таке зробили.
Разом з вже покійним чоловіком виховала ювілярка двох доньок – Юлію, яка у Дубровиці мешкає, та Людмилу, яку доля закинула в Росію, аж в Наро-Фомінськ. В кожної своє життя і за кожну душа болить у матері, щоб все у дітей було добре і спокійно. Юля навідується дуже часто, Люда, звісно, має можливість маму бачити значно рідше. А оскільки донька в Росії, як і у багатьох родинах наших, то тему й стосунків з цією державою не оминаємо:
– Воюють політики, – каже Антоніна Василівна, – простому народу – українцям і росіянам – ділити нема чого. Швидше б ця війни закінчилася, щоб дітей наших не вбивали. Чого мають наші хлопчики гинути на цій війні?
Про війну вона знає багато, і про теперішню, бо телевізор дивиться, і про Другу світову, бо пережила її, вже у такому віці, коли багато в пам‘яті залишається. Народилася на Хмельниччині, мама вчителювала, а тато був звичайним сільським трударем.  Так мало не дожив батько до Перемоги, загинув 5 травня 1945 року у Польщі. Доньок після  його смерті мама сама на ноги ставила, вивчила їх, недоїдала і недосипала, пішки десятки кілометрів долала, щоб з села дочкам харчів у Славуту віднести. Антоніна закінчила педучилище, як мама, спочатку в Острозькому районі вчителювала, а згодом сестра покликала її з чоловіком у наш край. Ліда тут працювала медсестрою, отож хотіла, щоб ще одна рідна людина біля неї гніздечко звила. Отак і стала наша співрозмовниця дубровичанкою. Вчителювала у міській школі номер один. За плечима – 38 років педагогічного стажу. Якщо ж перерахувати у години та уроки, то це навіть не тисячі… Пенсію, як і всі освітяни її покоління, заробила невеличку.
«Хіба ж вистачить нам на пенсії у державі, як мільярдери собі ніяк нажитися в Україні не можуть?», – риторично запитує наша ювілярка. Отож, живе як і всі пенсіонери, скромно, але було б здоров’я.
По хаті сама все порає й в городі ще господарює. Одна, допомога вже доречна, от і опікується Антоніною Василівною  соціальний працівник з терценту: двічі на тиждень поприбирає і про життя розпитає. А ще поряд – така добра і приємна сусідка  Ніна, яка кілька разів на день загляне до бабусі: чи все в порядку в неї, чи не треба чогось. Не натішиться Антоніна Василівна такою людиною, як рідна Ніна їй стала. Дякувати Богові, що є у нашому світі люди, які отак запросто і без вигоди діляться душевним теплом своїм.
Донька Юля також приєднується до нашої розмови:
– Дякую Богові, що дає можливість стільки років відчувати мені мамине тепло, голос її чути, погляд ловити. Це щастя – бути дочкою у моєму віці. Пригадую, як у далекому 1953 році їхали ми вантажівкою до Дубровиці. Везли корову, курей, все нажите. Стільки років пройшло, а й досі це перед очима, початок нашого життя у цьому місті. Вже й 90-літній ювілей мами тут зустріли.
Дев’ять десятків літ, у скромній затишній хаті, не нажила ж бо багатства, шанувала Бога, любила дітей, своїх і чужих. Її багатство – роки праці, доля на Поліссі, українська вроджена інтелігентність і душа.
–  Живіть з Богом, і все у вас буде добре, – каже нам на прощання Антоніна Василівна, зворушена нашим візитом, проводжає тепло, як і зустрічала. Життя прожить – не поле перейти й не переказати про нього навіть у кількох томах книги.
Любов КЛІМЧУК.


Гра в радість сучасної молоді

З метою збору коштів для 22-річного Андрія Барабаша у Рівненському драматичному театрі 14 червня відбувся благодійний показ вистави «Полліанна». 469 глядачів допомогли зібрати 21460 грн. Усі кошти одразу ж після вистави передали Андрію та його мамі Юлії.
Мені довелося побувати на цій виставі і я досі глибоко вражена. Перш за все, слід акцентувати увагу на професійній грі акторів, зокрема найбільше запам’яталась виконавиця головної ролі, дівчинка віком близько десяти років, яка не тільки чудово виконала головну роль, але й нікого не залишила байдужим – ні дорослих глядачів, ні діток. Неперевершена постановка за мотивами книги Елеонор Портер «Поліанна» була й технічно грамотно втілена в життя – чітко видно працю вітчизняних сценаристів та режисерів. Декорації, музика, сценарій – все було лаконічним, доцільним, а головне заворожуючим. На декілька годин я занурилась у світ дитинства та доброти. Чесно кажучи, вистава змусила мене переосмислити деякі грані мого світогляду. І, на мою думку, коли цей ефект спричиняє мистецтво, то лише тоді його можна вважати істинним, а його вплив перманентним, себто постійним, незмінним.

Книга «Поліанна» є світовим бестселером. Незважаючи на те, що її цільова аудиторія – діти, кожен зможе засвоїти щось корисне для себе. Головна героїня Поліанна змушена переїхати жити до своєї тітки, залишившись сиротою. Будучи дитиною від небажаного для своєї родички шлюбу, Поліанна одразу не викликає в неї особливої симпатії. Проте згодом завдяки своєму життєлюбству та особливій грі вона завойовує кожне серце, навіть несентиментальної тітоньки. Гра полягала в тому, що треба постійно радіти, незважаючи на обставини та можливості. Просто постійно радіти простим речам – сонцю, просторам уяви, молоку і т.д. Навіть в сучасній психології є так званий Принцип Поліанни, який застосовують для лікування хронічних депресій.
Дійсно, кожен може радіти простим речам, проте необхідно поповнювати душевні резерви новими враженнями та емоціями. Молодь нашого району часто-густо просто не має можливості це зробити. Наприклад, похід до театру чи покупка книги є проблематичнішим, ніж покупка алкоголю чи цигарок. Ми живемо у замкнутому колі – «Площа–БК–Горинь». А якщо і будуються нові заклади, то розраховані явно не для кишені підлітка. Ми мусимо виїжджати за межі нашого містечка навіть у пошуках дискотек. Тобто ситуація для дозвілля далеко не веселкова. Я не виправдовую підлітковий алкоголізм чи тютюнову залежність, але адекватних альтернатив для відпочинку, на жаль, мало.
Все ж я вірю, що рано чи пізно ввечері рій мату напівтверезих підлітків стихне. Нумо разом культурно розвиватись, бо сьогодні гасло «Україна – це Європа» залишається лише гаслом.   
Мирослава САХВОН.


Маленький крок до порозуміння

Дуже багато треба зробити на державному рівні, щоб Україна стала єдиною та соборною по-справжньому, щоб слова «східна й західна, північна й південна Україна» ми вживали лише для того, щоб підкреслити географічне розташування та відмінності у кліматі, а не протиріччя в світоглядах та поняттях про майбутнє нашої держави, її орієнтацію на європейські цінності. Проте, дуже багато для зближення й порозуміння «східняків» та «західняків» можна і треба робити на рівні людського спілкування.
Саме таку мету ставили перед собою благодійний фонд народного депутата України Василя Яніцького «Наш край», громадське об’єднання “Справа миру» депутата обласної ради Миколи Лобчука та депутат обласної ради Віталій Сухович, коли організували відпочинок групи дітей із селища Томашківка Луганської області. І, звичайно, щоб дітки оздоровилися, набралися сил, енергії, позитивних емоцій.
Йде війна, у причинах якої важко розібратися навіть багатьом дорослим. Російська пропаганда робить свою чорну справу – сіє розбрат між українцями, переконуючи жителів сходу, що «бандерівці» прийшли їх вбивати за те, що розмовляють російською. Одинадцятеро дітей із Луганщини, які на собі відчули, що таке війна, мали можливість переконатися, що у західній Україні живуть такі ж люди, як вони, що ця війна принесла непоправне лихо і у їхні сім’ї.
- І тут, і у нас, - ніхто не хоче цієї війни, - якось надто по-дорослому каже Григорій Богуш, семикласник із Томашківки. – Я переконався в цьому, спілкуючись із рівненськими школярами тут, в «Електроніку».
Шестикласниця Тетянка Кириленко підхоплює тему нашої розмови:
- Тут такі привітні люди!  У мене з’явилося багато нових друзів. У вас так гарно: прекрасна природа, чисте повітря, багато розваг. Я завжди пам’ятатиму про цю поїздку.
Вікторія Горденко, вчителька, що супроводжує діток, розповідає, що зустріли їх тут дуже гостинно.
- Всі ці діти певний час живуть у стані стресу, тому такий відпочинок для них дуже корисний,- каже педагог. – Вони отримують лікувальні процедури, тут п’ятитиразове чудове харчування. Часу нудьгувати зовсім немає, з ніг валяться, коли повертаються з дискотеки. Батьки жаліються, що діти рідко телефонують, а я пояснюю, що у них просто немає часу. Дружелюбність місцевих дітей та персоналу допомагає  зрозуміти, що нам нічого ділити, ми усі любимо Україну, хочемо миру та жити в одній державі.
Діти навперебій із захопленням розповідають про свої враження від відпочинку. Завдячуючи керівництву, персоналу оздоровчого комплексу «Електронік» та організаторам цієї поїздки, діти провели на Рівненщині незабутні дні. Вони були наповнені спортивними заходами, концертами, конкурсами, поїздками та екскурсіями. Також в ігровій формі діти навчалися англійській мові під керівництвом рівненських вчителів.  Луганські діти дуже швидко влилися в загальний колектив табору, залюбки спілкувалися українською мовою.
На пам’ять про перебування на Рівненщині від організаторів поїздки діти отримали вишиті сорочки та футболки із логотипом фонду «Наш край». Організатори заходу заявляють про наміри і надалі привозити групи дітей зі сходу на оздоровлення на Рівненщину.
Оксана СЛОБОДЗЯН.


ЛЮБЛЮ І ЗАХИЩАЮ СВАРИЦЕВИЧІ!

Насмілюсь критично висловити свою думку з приводу заміток  авторів-анонімів ресурсу «Моя земля – моє Полісся», що стосуються  мого рідного села. До недавнього часу помірно спокійно  ставилася до всього почутого, доброго і не дуже, на адресу села  Сварицевичі і його жителів. Бо мотивувала це не тим, що  розумний промовчить, а дурню не докажеш, а більш схилялася до думки, що «кожне сільце має своє слівце». Але останні події  змусили дещо по-іншому глянути на ситуацію, яка складається стосовно подій, що відбуваються у моєму селі і думок, що витають навколо нього, і стати на захист його репутації.


Завжди, і в роботі, і в житті, намагаюсь дотримуватися  принципу «Не говори того, в чому не обізнаний, тоді не доведеться червоніти за те, чого не знаєш перед тим, хто більш  ерудований». Почну з деталей, на перший погляд, дрібних для  незнавців і досить вагомих для фахівців.
Без будь-якого сарказму хочу розставити акценти на деяких фактах, пов’язаних із святкуванням звичаю Водіння Куста у Сварицевичах. По-перше, не варто ставити під сумнів давнину походження традиції, бо НЕ МАБУТЬ і не ЛИШЕ В ЦЬОМУ РОЦІ, як зазначає автор замітки, помітивши відеокамеру журналістів, що  приїхали з Києва, бо сам факт вже давно вивчений відомими дослідниками. При бажанні детальніше про це можна прочитати за посиланням в Інтернеті http://dubrlibr.rv.ua/raybibl/svarutsevichi/obryadu/kyst/suchasnist.php.
В цій же статті можна дізнатись, хто саме відвідував село і куди їздили наші кустянки, щоб розповісти про унікальний  обряд. Тому не тільки жителям села, а й обізнаним мешканцям району, області, вихідцям із села, що живуть далеко за його  межами, не треба доводити, що Сварицевичі - унікальні не лише на всю Рівненщину. багато хто(!) пам’ятає, бачить і знає,  як за тиждень щороку напередодні Зелених свят у село приїжджають дослідники як з України, так із Польщі, щоб вивчати традиції нашого села, а вже потім на власні очі  побачити і відзняти на відео, як обряд культивується самими жителями.
Варто наголосити на тому, що популяризації народних  звичаїв і обрядів с. Сварицевичі гурт Чудіновичів завдячує   рівненській фольклористці С.А. Кітовій, яка координувала збір  фольклорно–етнографічних пам’яток. Упродовж багатьох років  з  родиною Чудіновичів співпрацювали фольклористи-етнографісти - С.І. Шевчук, В.М. Павлюк, М.А. Українець, Р.К.Тишкевич, Л.Орел, В.Т. Скуратівський, В.П. Ковальчук. Завдяки їм с. Сварицевичі опинилися в колі зацікавлень науковців Львова, Києва, Рівного, Польщі. Укладено багато фольклорних збірок (Кітова С.А. «Водіння Куста на Поліссі», Ковальчук В.П. «А вже весна скресла», «Календарно-обрядові пісні Рівненщини», «Колядки і щедрівки Рівненщини», Шевчук С.І. «Волинське Полісся: традиції, проблеми успадкування фольклору», В.Т. Скуратівський «Скільки століть Кусту», Р. Тишкевич «Зелені свята на Волинському Поліссі», В. Ковальчук «Пісні до обряду «Водіння Куста», Цапун «Весілля в Сварицевичах»).
Тим, хто не чув, як про наше село відізвався Василь Скуратівський, варто відшукати в Неті його статтю «Місяцелік. Червень» (1993), щоб переконатися, що це не піар-слова. «Сварицевичі з його звичаєво-побутовим укладом – виняткове явище цілісного комплексу культурної спадщини, витоки якої сягають дохристиянської доби. Відтак поліський осередок обов’язково має набути статусу як фольклорно-етнографічного  заповідника республіканського, а можливо, всесоюзного чи навіть міжнародного значення, адже йдеться про загальнослов’янську пам’ятку». Можливо, невипадково і не зовсім жартома, бо як говориться «у кожному жарті своя доля правди», з вуст дорогої гості сьогодні прозвучали слова «Дай Бог, щоб у вашому селі була столиця Київ!». Ми й не проти, щоб це була фольклорно-етнологічна Кустівська столиця, бо сам обряд далеко не жевріє, а щороку наповнюється життєдайною енергією та силою.
Що стосується самої організації свята, то не варто дешевими репліками типу «Але сталася прикра накладка…» (чит. статтю за 20 червня 2016 року на сайті «Моя земля – моє Полісся») ставити під сумнів професіоналізм організаторів фестивалю і репутацію голови Дубровицької райдержадміністрації пана Сергія Киркевича, який, на щастя(!), не втратив нагоди показати традицію свого села іноземним гостям, бо було що показати!
Про Сварицевицький навчальний заклад не варто гудіти, бо від усього, що робиться у ньому, віє теплом, затишком і  господарськими руками! А про гостинність самих сварицевичан,  і не таких вже безтолкових, як декому хотілось би виразитися «не злим тихим словом» про їх щирість, доброзичливість,  краще запитати у гостей свята і не тільки іноземних, а тих, що щорічно люблять приїздити до нас показати себе і  подивитися на нас – справжніх, навіть трішки крикливих, але це вже з  ряду особистісного менталітету.
Про досягнення і ріст молоді села не варто повторюватися. У випуску газети «Дубровицький вісник» за 14 квітня 2016 можна перечитати мою статтю «Молодь, котрою пишається Україна!», де  детально описано, чим живе молодь села. До речі, можна додати нові результати хлопців Денисевича Сергія та Вишневського Олександра, які 09-12 червня на 7-му Кубку світу WPA з пауерліфтингу, жиму лежачи та станової тяги в Луцьку завоювали золото і бронзу.
При нагоді хочу поділитися приємною новиною, яка була обговорена лише у вузькому колі освітян і про яку мало хто чув.
Голова шкільної учнівської адміністрації Сварицевицького НВК, заступник голови районної ради старшокласників Дарина Галушко у складі рівненської команди лідерів 1-2 червня цього року взяла участь у Всеукраїнському дитячому форумі «ДІТИ ЗМІНЮЮТЬ СВІТ», який проходив у Київському Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький арсенал». Зустріч пройшла у дружній товариській атмосфері у присутності президента України Петра Порошенка. Лідери з усіх областей України брали участь у розробці і захисті власних проектів з семи локацій. Усі мали можливість висловити власне бачення на обрану тему. Президент вислухав ідеї і пропозиції учнів й особисто кожному потиснув руку.
Висловлюю щиру вдячність головному спеціалісту управління освіти, молоді і спорту Дубровицької райдержадміністрації  Рабешко Галині Захарівні за активне сприяння у розвитку  лідерської позиції учнівської молоді. Для нас дуже важливо  було відчути її підтримку, і в той же час певну відповідальність за покладену на нас довіру!
1 червня з нагоди Дня захисту дітей у Дубровицькому районному будинку культури відбувся фінальний етап конкурсу «Бурштинові таланти» серед дітей віком 5-8 років. Серед  п’ятнадцяти конкурсантів району четверо учасників у кількості 23 учнів були із Сварицевич. Приємно порадували глядачів виступи наших дитячих танцювальних колективів «Водограй», «Чунга-Чанга», Театр мод та Олександрович Яна з піснею «Тато, повертайся живим». Серед п’яти переможців двоє із Сварицевич, а саме гурт «Чунга-Чанга» та Театр мод.
Про ці події чомусь ніхто навіть не згадав. А деякі з них  піднесли імідж усього району.
Скажу без усякого упередженого ставлення до інших сіл району і їх жителів, у нас, як і в кожного, є чому повчитися, без будь-яких заздрощів.
В нинішньому надто мобілізованому світі дедалі актуальнішим стає принцип «Спіши повільно! Особливо в словах!».  Радила б на майбутнє незадоволеним особам авторизувати свої замітки, бо статті, подібні анонімкам, ніколи не сприймалися серйозно. Завжди критика оцінювалася позитивно і була  рушійною силою лише в тих випадках, коли не опускалася до приниження осіб, що неодноразово дозволяють робити собі автори ресурсу «Моя земля – моє Полісся», допускаючи репліки стосовно голови РДА, а саме: «скандальний голова» (у замітці від 06 червня 2016), «горе-голова» (у замітці від 19 червня 2016 року), бо більше схоже це не на правду, а на «ахіллесову п’яту». Можливо треба  бути більш поміркованими і втихомирити свої амбіції стосовно  самих Сварицевич і його вихідців. Бо, чуючи з усіх сторін скептичну репліку «Ох, скрізь ті Сварицевичі!», складається враження, що вступаємо в нову форму боротьби за існування, що давно відмічено Дарвіном.
Слід взяти на замітку ще одну аксіому, притаманну нашим предкам «Що написано пером, не вирубаєш «топором»!». Тому  міркуйте, шановні пані та панове, над тим, що пишете, і не займайтеся блюзнірством!
Оксана ЯЦУТА.


Вступна кампанія-2016: інструкція для вступників
Цьогорічні правила марафонського забігу до жаданого студентства багато в чому позначаться словом «уперше». Велика кількість новацій, усе несподіване і на перший погляд складне. Відтак, що потрібно знати та до чого слід готуватись абітурієнтам, розбирався «Дубровицький вісник».


Документи тільки через Інтернет
Якщо раніше заяви можна було подавати як особисто, приїхавши до приймальної комісії, так і дистанційно – через сайт edbo.gov.ua, то відтепер документи прийматимуть лише в електронній формі. Винятком стануть особи, які вступатимуть за результатами іспитів або співбесіди, оскільки абітурієнти таких категорій повинні документально підтвердити свій статус.
З одного боку, інноваційний перехід завадить традиційним кілометровим чергам під університетами, а з іншої – немає гарантії, що система спрацює справно, без перебоїв. Та й не у кожному селі проведений Інтернет. Відтак знову реформи випереджують можливості людей. До такої реальності ВНЗ готуються заздалегідь. Тому при багатьох вузах функціонуватиме своєрідний центр допомоги, де кожен вступник зможе отримати роз’яснення та можливість доступу до мережі.
В попередні роки абітурієнт мав можливість подавати документи у п’ять університетів на три спеціальності в кожному. Цьогоріч вступник може надіслати до 15 заяв у різні ВНЗ, але не на 15 спеціальностей, а всього на 5. Втім це обмеження діє щодо державних місць. Платна форма не має жодних лімітів у кількості заяв.
Щодо термінів вступної кампанії, то вони стали значно коротшими. Прийом документів стартує 11 липня і триватиме до 27 липня, для тих абітурієнтів, котрі проходитимуть творчі конкурси та співбесіди – до 20 липня. А вже 1 серпня університети оприлюднять список рекомендованих до зарахування на державну форму навчання. До 5 серпня вступники мають подати оригінали документів.

Гра в пріоритети
Новинка торішньої вступної кампанії – визначення абітурієнтами пріоритетності заяв – перекочувала до умов прийому ВНЗ 2016 року. Кожну заяву, як і торік, потрібно пронумерувати від 1 до 15, під номером один – спеціальність і заклад, де абітурієнт найбільше хоче навчатися, а далі – за нисхідною.
Якщо вступник проходить за конкурсом за своєю заявою з пріоритетом 1, він отримує рекомендацію на навчання саме за нею. Якщо ж його бал не дозволяє подолати конкурс, розглядається друга заява, третя й так далі. В підсумку абітурієнт може отримати одну пропозицію на навчання за державні кошти, і вона буде найпріоритетнішою в його списку. Коли вступник отримує рекомендацію за цією заявою, решту система анулює – вони вже не братимуть участь в інших конкурсах.
Також цьогорічним вступникам варто ретельніше, аніж їхнім попередникам, вивчити перелік спеціальностей кожного конкретного вишу, адже він зазнав певних змін. Деякі спеціальності зникли, натомість увійшли до складу інших, деякі ж, навпаки, відокремилися. Наприклад, замість трьох напрямів підготовки «журналістика», «реклама і зв’язки з громадськістю» та «видавнича справа і редагування» вступники побачать одну спеціальність – «журналістика», а замість «міжнародної економіки» може бути дві спеціальності – «економіка» та «міжнародні економічні відносини».
Окрім цього, слід зазначити, що вузи прийматимуть сертифікати ЗНО, видані лише у 2016 році. За минулорічними сертифікатами вступати не можна.

Позаконкурсного вступу та цільового прийому не буде
Ще недавно абітурієнти, котрі не надто вдало склали тестування, могли знайти рятунок у цільовому прийомі або позаконкурсному вступі, аби таки потрапити на державне, нині це не пройде. Оскільки і перше, і друге скасували.
Втім для учасників АТО (звільнених після 30 листопада 2015 року чи тих, хто ще воює, окрім строковиків) та тих, хто втратив здоров’я в результаті участі у масових акціях на Майдані передбачені пільги. Перші отримали право вступати за результатами екзаменів у виші (але можуть і за ЗНО), а другі можуть стати студентами за співбесідою.
Разом з тим чинною залишається  «особлива пільга» для сиріт, які навчаються безкоштовно, навіть якщо надійшли на контракт.
Загалом кожні зміни, як правило, мають свої плюси та мінуси. Втім, наскільки вдалими цьогорічні нововведення виявляться на практиці, побачимо зовсім скоро.

По той бік традиційності
Нині сотні дубровицьких випускників нервово очікують початку вступної кампанії. Це й не дивно, адже
від правильного вибору вузу та спеціальності може залежати подальше професійне життя. Тому, аби їх трохи відволікти від щохвилинних напружених роздумів, пропонуємо добірки цікавих світових університетів та не менш неординарних навчальних дисциплін. І можливо ця інформація наштовхне когось із абітурієнтів на думку, що слід звернути увагу не на престижність, поради батьків чи перспективність при обранні вишу, а на те, що справді до душі.

9 незвичних навчальних закладів
Академія Темпест. Ви ніколи не любили гуманітарні науки й надавали перевагу спорту? Тоді вам припаде до смаку один із навчальних закладів Лос-Анджелеса, що на перший погляд скидається на смугу перешкод для воїнів-ніндзь. Насправді ж це рай для паркурщиків. Викладачі академії – представники відомої у світі команди каскадерів «Темпест», котра випускає власне шоу на телебаченні, просто неба встановили на чималій території різноманітні стіни й пандуси, через які можна перестрибувати, перелазити, переїжджати тощо. Школа також пропонує різновікові курси паркуру як для початківців, так і для профі, яких не злякає сальто з кількаметрового даху.
Літературний інститут імені Горького. Це єдиний виш у світі, де вчать професійно складати вірші й писати романи. Заклад розташований у Москві. Студенти вивчають поезію й прозу, а після випуску отримують спеціальність літературного працівника або художнього перекладача. Попри вузьку спеціалізацію, вступити до вишу досить непросто, на одне місце претендують більше 20-ти осіб. Серед відомих випускників інституту – Юрій Андрухович, Ліна Костенко, Микола Рябчук і багато інших майстрів слова.
Інститут Монро. Унікальне середовище, де можна проекспериментувати зі своєю свідомістю, наприклад, випробувавши на собі методи Hemi-Sync (хемісинку). Найпопулярніші напрями навчання – позатілесні мандрівки й подорожі в часі. Факультети інституту знаходяться в різних куточках планети, але, незважаючи на це, всі охочі можуть долучитися до онлайн-курсів і безкоштовних занять. Викладачі допоможуть слухачам пізнати себе, визначити власні цінності й ознайомлять з особливостями людської свідомості.
Якщо ж ви – студент-хімік, вчитися опановувати мистецтво позатілесних мандрівок можете на лабораторних.
Університет де Сантьяго де Чилі. Якось ректорат вишу вирішив, що Чилі гостро потребує експертів із паранормальних явищ, тому почав підготовку спеціалістів з НЛО. Ви все життя хотіли довести світові, що НЛО існує? Тоді у вас є шанс закінчити курс і відчути себе на місці героїв серіалу «Цілком таємно». Незабутній досвід гарантовано.
Школа відьом. Цей навчальний заклад створений спеціально для тих, кого цікавить магія й таємні ритуали. Студенти, яких налічується 40 000, мають змогу обрати між безпосереднім навчанням у школі й онлайн-формою. Головний корпус розташований у славнозвісному місті Салем штату Массачусетс, де протягом 1692-1693 років 200 осіб були звинувачені в чаклунстві. Вартість навчання залежить від його тривалості й предметів, які ви плануєте опанувати.
Зверніть увагу: іспити бажано складати з першого разу. Перездача може проходити на багатті.
Японський Кібер-університет. Університет дає змогу обрати будь-який зручний час для вступу й навчання в онлайн-режимі, оскільки більшість студентів працюють. Такий підхід є «родзинкою» закладу. У виші існують два факультети: «Інформаційні технології» і «Всесвітня спадщина». В сумі університет може прийняти 1200 студентів. По закінченню 4-річного навчання випускники отримують дипломи бакалавра.
Університет морозива. Незвичайний заклад розташований в італійському місті Болонья. Приблизно за 1000 доларів на тиждень вас навчать готувати… морозиво! Найцікавіше, що не лише зі звичними смаками (шоколадне, карамельне, ванільне тощо), а й із дуже екзотичними: сиру, базиліку, риби й навіть червоного вина!
Звісно, є й зворотний бік медалі – після випуску можна одразу відправлятися в табір для схуднення.
Школа ельфів. Більшість населення Ісландії вірить в існування ельфів. Ці уявлення настільки поширені, що навіть будівництво доріг планують навколо валунів, у яких, імовірно, мешкають казкові істоти. Не дивно, що існує окрема школа, де вивчають таємничих ельфів.
Навчальний заклад розташований у місті Рейк’явік. Студентам пропонують 5-годинний екстерн-курс, який включає тур місцями, де «дійсно» проживають ельфи. Завершальним етапом занять є вручення диплома, котрий засвідчує, що «Ви – офіційний експерт з ельфів».
Зверніть увагу, що видається диплом міжнародного зразка, який визнається не лише в Ісландії, а в будь-якій іншій країні світу.
Школа Санта Клаусів. Якщо хочете спробувати себе в ролі Санти, який вислуховує нескінченні побажання дітей, Школа Сант Чарльза Говарда стане в нагоді. Це найстаріша освітня установа, присвячена традиції, образу та історії сивобородого дідуся. Студентам надається можливість прослухати низку цікавих курсів, зокрема: «Зовнішній вигляд Санти», «Радіо- і теледосвід», «Звички оленів» тощо.
Школа пропонує річне навчання й триденний курс. Щоб поринути в чарівну атмосферу вишу, «абітурієнт» повинен написати переконливе есе.

13 химерних навчальних дисциплін
Ельфійська мова «Володаря перснів». Мові, яку вигадав Дж. Р. Р. Толкін, у Вісконсінському університеті присвячений цілий навчальний предмет. Студенти дізнаються про фонетичні, граматичні та інші особливості квенья і сіндарін, а також досліджують неологізми, котрі міцно закріпилися в лексиконі сучасної англійської.
Гаррі Поттер і вік ілюзії. Якщо ти маг, але бажаєш стати чарівником – приготуйся до розчарування. Вивчаючи зазначену вище дисципліну в Даремському університеті, заклинань не опануєш й у квідич грати не зможеш. Однак за один-два семестри навчишся аналізувати забобони, котрі виникли в суспільстві через книги Дж. Роулінг.
Зомбологія. З тривогою переглядаєш кінострічки про живих мерців, які атакують мирне населення? В Університеті Балтімора можна вивчати предмет, що підготує тебе до зомбі-апокаліпсису! Замість практичної – малюєш комікс, замість іспиту – пишеш сценарій фільму жахів. Ідеальний шанс використати «лайфхаки» з «Ходячих мерців» на практиці.
Сімпсони й філософія. У Каліфорнійському університеті студенти мають змогу побачити своїх улюблених героїв «Сімпсонів» з іншого боку – очима Ніцше, Платона та решти відомих філософів. Можливо, зачіска Мардж – символ деградації суспільства?.. Якщо хтось відволікатиме тебе від перегляду улюбленого мультсеріалу – тепер матимете переконливу відмовку: «Шукаю зерно істини!»
#SelfieClass. Офіційна назва навчальної дисципліни в Університеті Південної Каліфорнії – «Письмо і критичне мислення», але студенти називають її інакше. А все тому, що одне з завдань курсу – зробити 5 власних селфі та в формі есе відповісти на запитання: «Як ваше фото відображає вашу особистість?».
Як перемогти в конкурсі краси. Секрети індустрії прекрасного відкривають в Оберлінському коледжі. На лекціях слухачам розповідають про історію конкурсів краси в США та інших державах світу, а ще – як відповідати сучасним еталонам.
Леді Гага та соціологія слави. Аби читати лекції з цього предмета в Університеті Південної Кароліни, викладачеві довелося відвідати 30 концертів співачки. Ось що ми називаємо гідним науковим дослідженням! Здебільшого його студенти аналізують шлях виконавиці до слави, але не впускають нагоди порухатися під улюблені хіти у спеціальній залі. Якщо ж викладач називає студента маленьким монстром – немає про що хвилюватися, це натяк на автоматичний залік.
Концепт ожиріння. Студенти Університету Джорджа Вашингтона вивчають концепт ожиріння через сферу кіно, літератури та антропології, а також історії реальних людей, які страждають від цієї проблеми. Мабуть, після 18.00 кількість вилазок на кухню серед слухачів зменшиться.
Як дивитися ТБ. На одному з курсів Державного університету міста Монтклер студентів навчать правильно дивитися ТБ – раціонально фільтрувати почуту/побачену інформацію. Отож, бали до сесії можна заробляти просто протираючи штани на дивані. Ідеально!
Марнування часу в Інтернеті. Студентам, які вивчають цю дисципліну, підручники не потрібні. Достатньо мати ноутбук, WiFi та бажання активно користуватися соцмережами. Уся комунікація з лектором теж проходить в онлайн-режимі: чати, розсилки тощо. Викладачі Пенсильванського університету переконані: все, що ми репостимо, копірайтимо чи пишемо від себе, так чи інакше розвиває креативність і є новим видом літературної діяльності.
Вчимося з YouTube. Такий предмет запропонували ввести в Коледжі Пітзера. Сьогодні YouTube – унікальна платформа, з якої можна почерпнути багато корисного. Дехто навіть називає його «постмодерністським телебаченням». Студенти переглядають різноманітні тематичні відео, коментують їх, а також створюють власні. Звісно, готуватися до занять треба ретельно: записів із позначкою «Не намагайтеся повторити це вдома» доведеться уникати.
Вражаючий світ бульбашок. Каліфорнійський технологічний інститут знає, що круто, а що – ні. Бульбашки – це круто. Саме тому про них створили окремий курс.
Мистецтво прогулянок. Студентам Центрального коледжу неабияк пощастило. Прочитавши твори В. Вордсворта, Ч. Діккенса, Л. Толстого й інших відомих майстрів слова про філософські прогулянки садами чи парками, необхідно перевіряти їх «цілющу силу» на практиці. Погода сприяє тому, аби й ми з вами трішки «повчилися», чи не так?


Всеукраїнський фестиваль «Козацький гарт»


У нашого народу – велика історія. Однією з таких трагічних, але водночас героїчних сторінок історії України є доба козацтва. Так, події Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького не оминули і нашу Рівненщину. Це стосується битви під Берестечком 1651 року.
Доторкнутись до славних сторінок історії часів козаччини мали змогу учні Людинської школи, які захищали честь нашого району на обласному етапі Всеукраїнського фестивалю «Козацький гарт». Нашу команду підготував вчитель фізичної культури Ютовець Юрій Павлович.
 На фестивалі у с. Пляшева взяли участь 9 районних команд  Рівненської області. Відкриттям фестивалю став урочистий мітинг, на якому господарі свята привітали учасників і гостей. Цьогоріч на урочистостях був присутній письменник Рівненщини Микола Тимчак, який привітав усіх присутніх своїми поезіями.
Відразу після мітингу, який відбувся біля Георгіївського собору, гості вирушили до пам’ятника козакам та селянам-повстанцям, де всі присутні звернулися словами присяги до захисників України всіх поколінь та часів. Учні шкіл Радивилівського району підготували для всіх гостей подорож у часі. На зустріч прийшли герої-захисники України від часів Київської Русі до нинішніх героїв-воїнів АТО. Вистава вражала своїм патріотизмом та не залишила байдужим нікого із присутніх на святі.
Після урочистого підняття Державного Прапора України розпочалися змагання між районними командами. А ввечері була проведена акція «Свічка пам’яті», де згадали щирими словами подяки усіх загиблих воїнів України.
Для всіх бажаючих була організована пізнавальна екскурсія до унікального Георгіївського собору, в підземеллі якого зберігаються перенесені рештки загиблих козаків та селян, до Михайлівської церкви, у якій, за повір’ям, молився перед битвою Богдан Хмельницький.
Другий день змагань для наших учнів виявився більш вдалим. Наша команда отримала перемогу у конкурсі знавців історії; у змаганнях з човникового бігу та перетягуванні каната піднялися на другу сходинку п’єдесталу. Не залишив нікого байдужим і запальний патріотичний танець у виконанні нашої шкільної команди, що дало змогу вибороти 3 місце на конкурсі презентацій.
В загальному заліку команда учнів Людинської школи вперше  зайняла третє загальнокомандне місце на обласному етапі Всеукраїнського фестивалю «Козацький гарт», з чим ми щиро всіх вітаємо.
Наші учні, наше майбутнє мають шанувати святі місця нашої України, де вся земля полита кров’ю її захисників та мають стати справжнім героїчним продовженням козацької слави. Саме такі подорожі допомагають побачити і зрозуміти суть справжніх українців.
Л.Г. Котяй, заступник директора
з виховної роботи Людинської ЗОШ.


Шануймо звичаї свої

Ось і минулися Зелені свята. Традиція їх святкування була перейнята ще у давніх слов’ян-язичників. Життя наших пращурів завжди було поєднане з природою. З глибини тисячоліть, із вуст в уста, від матері до доньки передавалося унікальне дійство водіння Куста, що проводилося в час найбільшого розквіту й буяння природи. Основне завдання обряду полягало в закликуванні щедрого врожаю.
Осередком збереження цього рідкісного явища є село Сварицевичі. Мешканці села напередодні свята старанно прикрашали свої домівки та подвір’я гіллям дерев та лепехою, запасалися смачним частуванням, щоби кустовий гурт не оминув їх обійстя. Адже, «кого Куст минає, той щастя не має».





Самобутність цього обряду зацікавила й дослідників-науковців. Минулої неділі відомий ентнограф, мистецтвознавець, дослідник, науковий консультант фільму “Спадок нації” (до речі, матеріали до цього фільму знімали й у нашому районі) Олексій Доля разом із тележурналісткою, лауреатом  ХV Міжнародного телефестивалю в Барі (Чорногорія) Наталкою Фіцич відвідали святкування Трійці в с. Сварицевичі й фільмували обряд водіння Куста для свого нового проекту.
Цьогоріч церемонію нарядження Куста доручили фольклорному дитячому колективу “Струмочок”. Дівчатка завзято обрали та нарядили найкращу серед гурту дівчину, примовляючи при цьому “полішуцькою” діалектною мовою народні приказки й побажання. На завершення вбирання дівоча ватага на чолі із «кустянкою» вирушили з обрядовими піснями до осель сварицевичан, несучи їм віншування багатого урожаю та достатку. 
Хоч і прадавній обряд з тисячолітньою історією дійшов до наших днів, та все ж таки не оминув його і вплив сучасності. За певних обставин при приведенні дійства не було дотримано місця й часу. Адже, одягання Куста розпочиналося у лісі спозаранку, а за його вишиту крайку затикали стільки гілок, зілля та трав, щоб неможливо було впізнати односельчанку. Та й відвідували не одну показову господу. Закінчували водити Куст за селом, знімаючи з його гілочку за гілочкою, примовляючи побажання на щастя та добробут.
На свято Трійці традиційним у нашому районі стало проведення фестивалю народного мистецтва “Водіння Куста”, до участі в якому долучаються фольклорні колективи, ансамблі та солісти-вокалісти; троїсті музики та окремі виконавці на народних інструментах; колективи народної хореографії; театри мініатюр; читці.
Мета фестивалю полягає у відродженні та збереженні традицій і обрядів, що побутували на Поліссі; пропагуванні культурних здобутків рідного краю; збереженні діалектної мови. 
В рамках фестивалю було проведено виставку вишитих рушників, що гармонійно розташувалася поблизу сцени.
Цієї святкової неділі своєю творчістю із мешканцями Сварицевич та гостями свята поділилися 16 учасників фестивалю: 8 колективів, 2 дуети та 6 сольних виконавців.
Першим подарував глядачам своє виконання народний аматорський хоровий колектив “Родослав” м.Дубровиця, перейняли естафету виступу народні аматорські ансамблі “Берегиня” с. Крупове, “Родінонька” с. Бережки, ансамбль автентичної пісні с. Кураш та господарі свята — родинний ансамбль сім’ї Чудіновичів. Розбавив однотипність виступів народний аматорський ансамбль народних інструментів викладачів Дубровицької дитячої музичної школи з інструментально-вокальними номерами.
Музичні барви своєї творчості розкрила присутнім знана й шанована по всьому району родина Ковальчуків. Але це був не єдиний сімейний дует. Пісня про матір, виконана Валентиною та Володимиром Корольковими, розлилася між гіллям дерев й покрила усіх ніжною пеленою почуттів.
Хвилини насолоди подарували сольні виконавці В.Котяш, Л.Легка, В.Місюра та О.Холодько, презентуючи кращі твори свого репертуару. Молоді вокалістки вразили всіх своєю талановитістю, чарівністю та красою.
Прискіпливо присутні вглядалися до танцівниць із хореографічного колективу «Перлина», що ритмічно та плавно виконали український танок «Плескач».
Єдиним представником гумористичного жанру був читець А.Черевко, котрий майстерно розважив глядачів, струсонувши їх щирим сміхом. Народний аматорський родинний фольклорний ансамбль сім’ї Олексієвців с. Залужжя продовжив забавляти глядачів народними частівками, в яких неодноразово жартома згадувалися господарі свята – сварицевичани.
Прекрасним фіналом став виступ учасників чоловічого квартету “Мелодія”. Їх потужні голоси оксамитово-шовковим звучанням зачарували навіть найвибагливіших слухачів.
По завершенню районного фестивалю народного мистецтва «Водіння Куста» всі учасники отримали  подяки й сувеніри на згадку та щирі слова побажань здоров’я, добра та достатку.
Отож бо,
Куст із Кустом,
А жито з ростом,
Щоб вам жито водилося,
І в коморі плодилося!
Відділ культури і туризму Дубровицької РДА.



Як партнери, друзі, сусіди
і просто щирі люди
З 18 по 23 червня у районі перебувала офіційна іноземна делегація з Свідвінського повіту Західнопоморського Воєводства Республіки Польща.
У складі делегації – віце-староста Свідвінського повіту Здіслав Павелек, представники повіту: Славанік Коруц, Роман Козубек, Крістофор Ковалевські, Кристофор Лазар, Казимир Медзік.



























































































Трішки передісторії: нагадаємо, що у  2013 році було підписано меморандум про співпрацю між Дубровицькою райдержадміністрацією та Свідвінським повітом Західнопоморського воєводства Республіки Польща. Основна мета, передбачена документом, – взаємодія та ефективна співпраця органів виконавчої влади, зокрема у сферах економіки, інвестиційної діяльності, галузях освіти, медицини, культури та туризму, діяльність яких поширюється на територіях Дубровицького району та Свідвінського повіту. Передбачено, що ми будемо здійснювати координацію своїх дій для досягнення мети, встановленої цим же меморандумом, докладатимемо всіх можливих зусиль для подальшого розвитку взаємовигідного співробітництва.
19 червня делегація побувала на офіційному прийомі у голови РДА Сергія Киркевича. Разом з головою районної ради Миколою Кухарцем керівник району висловив свої щирі вітання польським друзям, побажав їм найкращих вражень під час перебування на дубровицькій землі, щиро подякував за підтримку і співпрацю, зокрема в питанні оздоровлення наших діток. Нагадаємо, що у рамках партнерського договору про співпрацю між Свідвінським повітом Західнопоморського воєводства (Польща) і Дубровицьким районом,  вже кілька років поспіль наша юнь відпочиває у сусідній державі повністю за рахунок їх бюджетного фінансування.
– Вартість поїздки однієї групи складає понад півмільйона гривень, – зазначає депутат районної ради Юрій Євгенійович Лосік. – Я був з делегацією з нашого району у Свідвзіні, вивчав їх життя і роботу, перспективи ділових, партнерських стосунків і, повірте, ми можемо налагодити і тісну економічну співпрацю, як-от переробку лісових ресурсів.
На офіційному прийомі в районній державній адміністрації нашим гостям було продемонстровано презентацію Дубровиччини, як краю, який працює, живе і розвивається. З польськими друзями говорили щиро і про досягнення, і про проблеми, про кроки становлення у плані самоврядування і складну геополітичну ситуацію у сусідстві з Росією. Голова РДА зазначив, що після проведеної в Польщі адміністративно-територіальної реформи місцеве самоврядування є стрижнем держави, де люди контролюють і по-справжньому впливають на рішення органів влади. Досвід сусідів є цінним і корисним для відповідних трансформацій в Україні.
Згодом делегація відвідала Дубровицький навчально-виховного комплексу «Ліцей-школа». Директор НВК Володимир Кушнір презентував заклад, зупинився на моментах навчального і виховного процесу. Учасники хореографічного гуртка подарували іноземним гостям цікаві танцювальні композиції різного жанру і спрямування.
Цього дня наші друзі з сусідньої держави побували і на храмовому святі у костелі Іоанна Хрестителя, зустрілися з духовенством, прихожанами та учасниками традиційного велопробігу. Щиро, на польській мові вітав дорогих гостей настоятель храму ксьондз Владислав Лукасевич.
Багато приємних вражень залишилося в учасників делегації після відвідин села Сваричевичі, де проходив традиційний фестиваль народного мистецтва «Водіння Куста», організований Сварицевицькою сільською радою та Дубровицьким відділом культури і туризму. Поляки підкреслили, що були раді познайомитися  з  самобутнiм звичаєм  та обрядом – водінням Куста, почути чудові голоси наших земляків, поринути у світ народної пісні: «Доки бережуть українці свої традиції – доти вони є народом». Відвідали наші гості і Сварицевицький навчально-виховний комплекс, де отримали великий позитив від спілкування з педагогами.
20 червня делегацію зустрічав міський голова Богдан Микульський та його колеги. Розмова за круглим столом у міській раді була змістовною і різноплановою, говорили про роль влади в становленні українського суспільства. Згодом поляки у нашому музеї вдихнули часточку історії краю. Польська делегація була приємно вражена нашим міським садочком «Світлячок». Ялина Олександрівна Котяш провела екскурсію закладом, розповіла про його роботу, засвідчивши високий рівень методичної і виховної ролі «Світлячка» у системі дошкільної освіти району. Відвідали наші гості і славне на всю Україну село Крупове, там познайомилися з талановитими майстринями та ткалями, високо оцінили експозиції місцевого музею, почули чудовий спів фольклорно-етнографічного ансамблю «Берегиня». Наші сусіди змогли побачити і процес виробництва сирів на Дубровицькому заводі продтоварів. Польські друзі завітали і до стаціонарного відділення районного територіального центру соціального обслуговування у Висоцьку, де щиро поспілкувалися з його мешканцями та працівниками. В подарунок отримали усмішки та пісні на польській мові від жителів закладу. Відзначили члени делегації високий рівень обслуговування і побуту нашого терцентру. Згодом побачили гості сільську раду та музей цього села, державне підприємство Висоцького лісового господарства, товариство з обмеженою відповідальністю «Торф Ленд Україна» та Людинське лісництво.
 Всюди, як годиться, були не з порожніми руками – подарунки з батьківщини залишали на пам’ять своїм новим друзям наші сусіди.
Любов Клімчук.


Польща мовою цифр
За офіційними статистичними даними, польський ВВП на душу населення в 4 рази більший, ніж в Україні.Середня заробітна плата складає 800-1000 євро.
Мінімальна заробітна плата із січня цього року встановлена на рівні 300 євро. Співробітнику із вищою освітою, що працює за фахом, не можуть платити менше 1000 євро.
Поняття мінімальної пенсії на сьогодні не має. Якщо людина не працювала і не платила податки, вона пенсії від держави не отримає.
Середня пенсія становить 1600-1800 зл.
Отримуючи таку зарплату та пенсію, поляки можуть існувати абсолютно безбідно у зв’язку з невисокою вартістю товарів та послуг. Що може дозволити собі поляк?
На отриману місячну зарплату може купити: 1917 літрів молока, або 311 кг свинини, або 7,2 тис. курячих яєць, або 205 л горілки. Так, хліб коштує 3 злотих – 19,25 грн.; молоко (1 л) – 5 злотих – 32 грн. Картопля (1кг) – 0,6 злотого – 3,85 грн.; свинина (ошийок) 1 кг – 20 злотих (128 грн.).; рослинне масло (1 л) – 5 злотих (32 грн.); сік (1 л) – 4 злотих (26 грн.).
На середню зарплату можна орендувати 3 однокімнатні квартири у Варшаві, здійснити 1278 поїздок на громадському транспорті, або купити для свого автомобіля 768 л бензину марки А-95. Одяг і взуття недорогі, оскільки поляки самі багато його виробляють, що істотно знижує їх вартість. ПДВ на продукти харчування встановлений на рівні 5%, що зумовлює їх дешевизну.
Працююча польська сім’я із двох чоловік за 3 роки може придбати собі двокімнатну квартиру. Щоб побудувати пристойний будинок, або купити квартиру потрібно мати 35-40 тис. євро. Родина може у банку на ці цілі оформити іпотеку терміном на 25 років під 3-4% річних. Щомісячний платіж за все складе 185 євро. Тож, при середній зарплаті у 800-1000 євро, кожен працюючий може оформити іпотечний кредит.
А ось приклад по пенсіонеру-вчителю, який за більш ніж 35 річний стаж роботи отримав пенсію у 2700,87 злотих (17323 грн.). Після сплати обов’язкового податку із доходу на фізичну особу (231,00 злотих, десь 1482 грн.) та страховки (243,08 злотих, десь 1559 грн.) у нього залишилося 2226,79 злотих (14282 грн.).