понеділок, 21 грудня 2015 р.

ДВІ ОДВІЧНІ НАШІ БІДИ: ДУРНІ ТА ДОРОГИ…
Асфальтування доріг, виробничих майданчиків, дворів та інших об’єктів, де передбачається пішохідний або автомобільний рух – це складний процес, який вимагає чіткого дотримання технології укладання шляхового матеріалу для того, щоб покриття прослужило якомога довше.
Щоб дорожнє покриття відповідало державним стандартам, на кожен етап будівництва дороги розроблені ГОСТи. Технологія укладання асфальту за ГОСТами повинна включати в себе не просто всі види робіт, необхідні для укладання якісного дорожнього покриття, а й строго відповідати ГОСТам на виконання цих робіт.
Технологія укладання асфальту докладно описана в СНіП. Укладання асфальту за технологією повинна суворо контролюватися на всіх етапах будівництва, від розмітки і підготовки основи до укладання асфальтового покриття – це гарантує якісне виконання всіх етапів технологічного ланцюжка виконуваних робіт і довговічність асфальтного покриття.
В ідеалі цю функцію виконують спеціальні інспекції. Однак, схоже, Україна – середовище особливе, де до ідеалу ой як далеко. А з шляхами – у нас взагалі окрема історія. Недаремно, ще в минулому столітті наш видатний земляк назвав їх (шляхи тобто) – однією із насущних бід.
Мабуть, десятки разів ми бачили, як у нас ремонтують дороги. Чомусь (!) здебільшого шляховики обирають для цього ну геть несприятливий час. Як правило, робляться косметичні ремонти шляхів завжди у дощ. Асфальт звалюють прямісінько в калюжу, так-сяк бовтають його з каламуттю, в кращому випадку притопчуть (все одно машини за колесами розвезуть) – ось й вся нехитра шляхобудівна технологія.
Саме на такий «процес» місяць тому нагодився й наш читач на території Миляцької об’єднаної громади. Спочатку коректно зробив шляховикам зауваження, мовляв, не годиться так «похабно» свою роботу виконувати. Ті лише відмахнулися – не лізь не в своє діло. Обізвали вискочкою, якому більше всіх треба, й далі продовжили «трамбувати» асфальт в калабані.
Бачачи, що його слова про порядність та добросовісність, викликають у не зовсім тверезих дорожників лише зневажливі смішки, чоловік заходився фіксувати дубровицьке «ноу-хау» в технології укладки асфальту на камеру.
За кілька хвилин, робітники мало того, що відібрали у чоловіка відеозаписуючий апарат, то ще йому добряче перепало за те, що наважився  вказувати «фахівцям» на недбальство. Пробували потягати за барки й поліцейського, який прибув на місце інциденту. Відеокарти, де записано всі ці «цирки», повернути так й не вдалося. Шляховики напросто її знищили.
Леонід Мисько, потерпілий в даній історій, каже:
«Два роки минуло після Майдану.  Ми всі живемо надією на те, що нарешті в нашому житті настануть якісні зміни. Й щоразу наштовхуємося на розчарування. Але чомусь пов’язуємо його з Президентом, Прем’єром, губернатором. Але хіба ж то Порошенко дав вказівку асфальт в болото класти? Чи у нас власної голови немає або ж настільки мізки повернуті робити все абияк, що нізащо не можемо перелаштуватися? Над собою знущаємося таким відношенням до роботи в першу чергу – бо нам з вами тими ж дорогами їздити.
Скажіть мені, невже як платник податків не маю права вимагати прозорості у їх використанні? Якщо я, наповнюючи бак авто пальним, сплачую якусь частку й на утримання доріг, невже мені зась вимагати їх якісного ремонту? Чи може хтось мені заборонити фіксувати явні порушення? Хто дав право комусь піднімати на мене руку? Ми ж бо до Європи хочемо, а менталітет  папуаський маємо. Впевнений, у Європі фірму, яка подібним чином «ремонтує» дороги, взагалі позбавили б ліцензії й вона назавжди втратила своє професійне реноме. Але ж то в Європі, скажете ви.
Проте у нас же не надурно ті дороги ремонтують, колосальні бюджетні гроші викидаються на ці потреби, от тільки за місяць-другий ямки стають ще загрозливішими, ніж були до цього. Списуємо й ганж асфальту, й брак знань на якісь обставини непереборної сили. А, як на мене, все пояснюється елементарною відсутністю совісті. Один злодій іншого покриває – мільйонні прибутки наживаючи на подібних дорожніх ямах.
Справжній господар ніколи так не чинив би. Але ж, спостерігаючи за роботою шляховиків, складається враження, що ми не господарі в своїй державі, а, як мінімум, дилетанти своєї справи, якщо не сказати диверсанти. Бо ж зсередини підривається не лише економіка, а й авторитет України. Й тут нічого кивати на владу, бо й в самих рильце пушком припало».
Процес укладання асфальту вимагає застосування спеціальної техніки, обладнання та залучення компетентних фахівців, але цього не достатньо для того, щоб будівельна компанія могла брати участь у будівництві доріг. Так само, в дорожньому будівництві дуже важливо, щоб підрядник не тільки знав, як правильно розрахувати необхідну товщину дорожнього покриття, виконати розмітку і роботи з укладання асфальтобетону, але і міг дати гарантію на якість виконаних робіт. Адже, всі ми знаємо, як укладають асфальт державні дорожні служби, які економлять на всьому, на чому тільки можна, і щодня відчуваємо на собі всі «принади» їзди українськими дорогами.
«Будівництво дорожнього покриття має чітку й перевірену  технологію. Перед початком будівництва територію розмічають. Оскільки асфальт повинен бути на одному рівні з рівнем землі, на ділянках, де необхідно укласти асфальт на певну глибину, знімають грунт. При цьому утворюється так звана «ванна» – підстава дорожнього полотна. Глибина зняття ґрунту залежить від того, яке призначення буде у покриття і які навантаження воно повинне витримувати. Дно в «ванні» ущільнюється шляхом трамбування з додаванням піску. Далі йдуть роботи з відсипання дороги щебенем і укладання асфальтобетону. У залежності від призначення дорожнього покриття та його розрахункової пропускної здатності, щебеневе покриття і асфальтобетон може бути покладені в кілька шарів (унормовано ГОСТами).
Залежно від того, який при будівництві дорожнього покриття буде застосовуватися асфальт, технологія укладання може значно зміниться. Наприклад, технологія укладання гарячого асфальту відбувається у вищеописаному порядку, якщо це «нове будівництво», а якщо ж дорожнє покриття необхідно просто оновити, то і технологія буде вже іншою, оскільки основа вже готова. У даному випадку необхідно або знімати існуючий асфальт, або забезпечити хороше зчеплення старого і нового шарів, щоб між ними не відбувалася відшарування. При такому будівництві дорожнього покриття в жодному разі не повинно відбуватися укладання асфальту в дощ, оскільки його не вдається належним чином ущільнити. Порушується технологія». Так нам прокоментували ситуацію фахівці. Вони, до речі, так й не могли зрозуміти нашого запитання, чи можна висипати асфальт прямо в калюжу? У їхньому розумінні це взагалі неадекватні дії, дурня. Але дурні, за словами класика, то вже друга наша біда. 
До речі, як нас поінформували, всі найбільш якісні українські дороги будували іноземні фірми…
Людмила РОДІНА.


неділя, 20 грудня 2015 р.

Поринути в найдавніші часи Полісся
Історія нашого Полісся досить давня і цікава, адже вперше людина на теренах нашого району з’явилася близько 35 тисяч років тому. Протягом цього часу територію  населяли численні племена і культури, які лишили свій слід в давній історії нашого краю. Саме з однією з таких давніх культур і пов’язана виставка, яка нещодавно відкрилася в Дубровиці.
В Дубровицькому історико-етнографічному музеї з 7 грудня діє виставка археологічних знахідок Тшинецько-Комарівської культури 15-11 століття до н.е., час існування якої припадає на період Бронзового віку. На виставці представлено більше 700 знахідок з території нашого району. Щиро вдячні, жителю с. Милячі, вчителю історії Кривицької ЗОШ Якубовичу Сергію Петровичу, який надав експонати з особистої колекції, що дало змогу кожному бажаючому ознайомитися з давнім минулим Полісся.

В середині II тисячоліття до н.е. на території від Дніпра до Вісли і Одера розвивалися дві культури середнього бронзового віку – комарівська і тшинецька. Назви культур походять від дослідження пам’яток: могильника Тшинця поблизу м. Пулави в Польщі та поселення і могильника від с. Комарова Галицького району Івано-Франківської області.
Комарівська і тшинецька культура мають дуже багато спільних рис. Інколи ці дві культури зараховують до однієї, тшинецько-комарівської культури.
Дана культура розвивалася і на Поліссі. Порівняно з іншою територією України наш край – найменш досліджений. Але нині в нас є можливість саме на виставці ознайомитися з: різнобієм кремнію, наконечниками стріл, знаряддями праці, фрагментами кераміки, знахідками кісток свійських тварин та інше. Чи можна було б уявити, що знайдені речі з цієї колекції тримали в руках люди, що жили більше трьох тисяч років тому.
Ви побачите колекцію різновиду кремнію, з якого древні люди, переважно, виготовляли свої знаряддя праці. Причиною тому була не тільки поширеність і доступність кремнію, але і його здатність при ударі розколюватися завжди однаковим чином, даючи осколки з гострими краями і правильною, гладкою, злегка вигнутою поверхнею зламу. Для обробки кремнію потрібно було 2 камені: один (більш легкий) служив заготовкою, а інший (з більш твердих порід) – для нанесення ударів. Пізніше використовували долото крем’яне як інструмент – відбійник.
На виставці можна буде переглянути колекцію наконечників стріл з кремнію. Наконечник стріл – це передня частина стріли, безпосередньо вражаюча ціль. Вони мають вигляд трикутників, ромбів, трапеції.
На Поліссі зібрано в різні роки значну колекцію кам’яних сокирок для зрубування дерев. Ви матимете можливість на власні очі ознайомитися, які вони мали вигляд у ті стародавні часи. Крем’яні сокирки робилися з плиточного темно-коричневого кремнію. Це були переважно лінзоподібні або чотирикутні в перетині вироби. У давнину цей інструмент виготовлявся методом оббивки і складався з двох частин: рубала і рукояті. При виготовленні важливо було правильно підбирати камінь і дерево, оскільки саме від цього залежала міцність інструменту.
На виставці також можна побачити кам’яні свердлені сокири, які з’явилися в епоху Бронзи. Сокири ці мали специфічні форми. Призначалися вони більшою мірою для різних бойових битв або церемоній. Однак часто їх застосовували і для рубки дерев.
Серед експонатів є скребки, які використовували для оброблення шкіри тварин і як ніж та інші знаряддя праці.
Найцікавішою є колекція фрагментів глиняного посуду. Глиняний посуд вирізняє домішка обпаленого граніту жовтого або червоного кольору, що є наслідком обпалення під високим температурним режимом.
Обом культурам були властиві дуже характерні за формою високі горщики з розведеними вінцями, що отримали назву тюльпаноподібних. У тшинецькій культурі їх, однак, помітно більше, в той час, як серед комарівських пам’яток переважають приземисті широкогорлі горщики. Вони орнаментовані широкими лініями, трикутниками, овалами, округленими втисненими, крапками. Комарівська кераміка орнаментована помітно пишніше ніж тшинецька.
Основними заняттями племен цих культур були землеробство і скотарство, про що свідчить наявність зернотерток, крем’яних серпів та кісток свійських тварин. На Поліссі, де росли густі дубові діброви, розводили свиней. Велика кількість лісів та водоймищ давала можливість займатися мисливством та рибальством.
Спосіб життя обох культур був осілий, про що свідчить наявність досить великих поселень.
За традицією, що існувала у тшинецько-комарівських племен, померлих ховали під курганами за обрядом трупопокладення і в ґрунтових могильниках за обрядом трупоспалення.
Тож запрошуємо всіх бажаючих відвідати виставку археологічних знахідок Тшинецько-Комарівської культури 15-11 століть до н. е. (періоду Бронзового віку) та поринути у сиву давнину нашого Полісся.
Найпершими відвідали виставку учні 6 класів Дубровицької ЗОШ № 1 на чолі з вчителем Маковецькою Оксаною Миколаївною та бібліотекарем Пляшко Валентиною Оверківною. Висловлюємо щиру подяку директорам шкіл, вчительському колективу, бібліотекарям ЗОШ № 1 та НВК «Ліцей-школа», які завжди знаходять вільний час відвідати скарбницю історії та не пропускають жодної виставки та екскурсії в музеї.
Дякую всім, що долучилися до поповнення фонду музею: Адаму Кузьмичу, Володимиру Квітчуку, Олександру Задорожному, Надії Томко з м. Дубровиця, Наталії Кисюк з с. Тумень, Ользі Гедзель з с. Бродець, Валентині Ошманіній та Тетяні Торош з с. Велюнь, Тетяні Ярмошевич, Сергію Якубовичу з с. Миляч, Галині Крижик з с. Будимля, Яцка Броель-Плятеру з Польщі, Василю Вороб’ю з с. Вільне. Спільними зусиллями експозиція музею за 2015 рік поповнилася більше як 120 предметами. Хай ваше добро повернеться до вас сторицею! А всіх бажаючих також просимо долучитися до поповнення фондів музею.
Наталія ГРОМ,
директор Дубровицького історико-етнографічного музею.


Через поле, через гай ходить світом Миколай…
Уже не за порогом день, коли українська малеча, щойно прокинувшись, одразу ж зазиратиме під подушку, аби подивитись, що ж туди поклав Святий Миколай. Комусь пощастить, і він отримає довгоочікувану іграшку чи солодкий сюрприз. А от нечемні дітлахи знайдуть різку (хоча напевно таких випадків історія знала мало). Та й дорослі, згадуючи дитинство, почнуть мимоволі вірити в чудеса та сподіватися на здійснення заповітних бажань, котрі під силу лише Миколаю. Оселі поволі огортатиме атмосфера зимових свят, на дворі порипуватиме мороз, від чого домашній затишок буде ще ціннішим та приємнішим, а сім’ї нарешті зберуться за родинним столом. І все це завдяки доброму бороданю, про котрого, на диво, ми знаємо надзвичайно мало.

На відміну від інших святкових персонажів, Святий Миколай був реальною історичною постаттю. За переказами, він народився на території сучасної Туреччини в сім’ї благочестивих та заможних батьків. Все життя Миколай присвятив служінню Богу, пройшовши шлях від священика до єпископа міста Мири. Він вирізнявся любов’ю, милосердям та співчуттям до людей, допомагав знедоленим у біді, роздавав бідним своє майно, залишаючи тільки скромну частку для життя. І за це здобув величезну шану і любов народу.
Нині існує багато легенд про хороші справи доброчинця. Так в найвідомішій із них розповідається про збіднілого чоловіка, котрий не міг забезпечити своїх трьох доньок посагом. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не могли вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись блудом, аби вижити. Дізнавшись про це, Миколай скористався батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату, де ночували сестри, шмат золота – на посаг для кожної з дочок. Легенді відповідає часте зображення Св. Миколая з трьома яблуками або трьома золотими кулями. Саме завдяки цій історії і пішла традиція дарувати гостинці потайки.
Також за своє життя Миколай здійснив багато чудес, зокрема, врятував від смерті трьох несправедливо засуджених воєначальників, допоміг жителям рідного міста пережити голод, воскресив моряка, який розбився після падіння з корабельної щогли, силою молитви зупиняв грозу. Крім цього, після смерті його мощі виявилися нетлінними, мироточивими і здатними зцілювати хворих.
Тому, згідно з віруваннями, у Святого роботи чимало: він опікується не тільки дітьми, а й воїнами, водіями, мандрівниками, бідними та сиротами, є заступником торговців, моряків і селян. Тобто, «працює» Чудотворець далеко не один день в році.

На гостину
до Миколая
Та незважаючи на його зайнятість, сьогодні завітати в гості до Миколая – бажання не з розряду фантастики, а цілком реальна можливість. Адже його резиденції розміщені по всій Україні. Так, у Карпатах, у селі Пістинь Івано-Франківської області, є особливе місцина, де гуцульська хата стала його постійним осередком проживання. Тут він приймає дітлахів цілий рік, без вихідних, а не лише в грудні-січні, як в інших резиденціях. Все навколо садиби Святого створене для юних гостей: безліч ігрових майданчиків, виставка різдвяних іграшок, музей природи, різні майстер-класи. А якщо потрапити сюди 19 грудня, то на відвідувачів чекатиме цікаве дійство біля ватри і, звичайно ж, подарунки. Дістатися до Пістиня можна прямим автобусом Київ – Косів або Київ – Верховина. А також поїздом до Івано-Франківська або Чернівців, а звідти маршруткою.
В козацькому Чигирині, в будинку Богдана Хмельницького, Святий Миколай буде зустрічатися з малечею з 19 по 20 грудня. У цей час дорослі матимуть можливість смакувати вуличною їжею, яку пропонуватимуть на ярмарку. Тутешні кухарі навіть спробують зробити найбільший в Україні гречаний вареник.
До культурної столиці України Львова волонтери також запрошують малечу на зустріч до шанованого Святого. Цьогоріч вона відбуватиметься в парку Знесіння і триватиме до 21 січня (з 12:00 по 19:00 щоденно). Виконувати замовлення на подарунки Святому Миколаю тут допомагатимуть ельфи.
Улюбленцю дітвори доводиться встигати скрізь, переміщаючись з півночі і заходу України на південь, в Одесу. Правда, не в саме місто, а в Савранський ліс – ландшафтний заповідник. Цього року 19 грудня тут відкриють маленький будиночок Святого Миколая, однак одеська влада обіцяє з часом відвести Чудотворцю цілий палац. У своїй новій невеликій резиденції Святий буде приймати до 21 січня. Для дітей тут влаштують фестиваль з іграми і всілякими смаколиками. Савранський ліс знаходиться в 200 км від Одеси. Екскурсії організовують туристичні компанії. Якщо добиратися самим – автомобілем по Київській трасі близько 2 годин їзди. Або автобусом Одеса – Саврань з центрального автовокзалу.
Святий Миколай відкриє свою резиденцію і в Кам’янці-Подільському. Розміститься його казковий будиночок прямо на центральній площі «Подільський ринок» перед ратушею. Якщо точніше, то це старовинний особняк готелю «Reikartz». Варто зазначити, що резиденція організовується тут як соціальний проект уже не перший рік. Миколай прийматиме гостей з 13 грудня по 10 січня. Звичайно ж, він буде дарувати подарунки і гарний настрій: дітей і дорослих чекають театралізовані вистави, конкурси та майстер-класи.
Якщо ж не вдасться відвідати Святого Миколая та поділитись з ним своїм бажанням особисто, то до нього можна написати на електронну пошту st.nicholas.estate@gmail.com. Або ж надіслати традиційний лист із заповітною мрією. Цікаво, що карпатський Миколай  власноруч відповідає на всі листи, тому як бонус можна отримати ще й хорошу пораду від Святого. Хоча Чудотворцю доведеться не просто, адже в сучасних дітей й сучасні бажання. В цьому ми переконалися, провівши розвідку в Селецькому НВК. Відтак «Дубровицькому віснику» вдалося зазирнути за таємничу завісу і дізнатися, про що ж мріють нинішні дітлахи.
Однозначно, лідерами серед бажань малечі стали планшет, сенсорний телефон та комп’ютер. Це й недивно, зважаючи на те, що діти освоюють ці гаджети ще з дитячого садка. Хлопці загалом просять машину на пульті, «мегагараж», поліцейський набір, роботів, «Хот Вілс» (набір машинок), сталкера із лазером, костюм агента. А от дівчата хочуть плаття, туфлі, сумочку, колечко, олівці, фломастери, хом’яка, бісер і ляльку, однак не просту, а яка ходить, говорить і навіть літає. Є серед мрій дітей і незвичні бажання, зокрема, будинок на дереві, геймерський ноутбук, калейдоскоп, дошка, тлумачний словник, хокейна клюшка та шайба. Втім деякі листи особливо вразили своєю конкретністю і навіть дорослістю:
«Святий Миколай, подаруй мені під подушку 3 кг мандарин, 3 кг бананів і машинки класні».
«Я хочу планшет, Миколайко, тому, будь ласка,  подаруй мені 5 000 тис. гривень. А взагалі я хочу 150 000 000 000 і куплю собі все сам».
«Святий Миколаю, я хочу солодкий подарунок, олівці кольорові «MARKO», ручку на різні кольори, альбом на 48 сторінок. А також, якщо я заслуговую на різочку, то поклади мені її, будь ласка».
«Миколаю, подаруй мені багато розуму і сили. А ще машину і хом’яка».
«Мій любий Миколай, моє бажання є одне, щоб перед воїнами АТО завжди світило тепле і яскраве сонечко».
Сподіваємось, що ці листи дійдуть до адресата і дітлахи під подушкою обов’язково знайдуть омріяне.

Дід Мороз
чи Святий Миколай?
До України  Святий Миколай прийшов разом із християнством і до радянських часів залишався єдиним бороданем в житті української малечі.  Втім нині ми маємо ще одного дідуся, котрий добряче закріпився в нашій культурі. Ще донедавна вони жили мирно, не переймаючись конкуренцією. Однак, вслід за німцями, котрі вирішили поступово відмовитись від Діда Мороза, натомість вшановувати Святого Ніколауса, в нас теж розпочались суперечки з приводу цього. Відтак постало питання, яким традиціям віддати перевагу: радянським чи європейським.
Минулого року, на хвилі патріотизму, в багатьох містах лунала ініціатива відмови від звичних Снігурки та Діда Мороза, мотивуючи це тим, що пора відроджувати українські традиції, де символам радянської епохи не місце. І логіка в цьому справді є, адже сивобородий дідуган був створений керівниками компартії, аби витіснити Святого Миколая, котрий суперечив атеїстичному ладу того часу. Цьогоріч в Івано-Франківську знову ж починають говорити про так звану декомунізацію новорічних персонажів. Відтак ми поцікавилися в наших краян, що ж вони думають про це, організувавши невелике бліц-опитування. В результаті, лише одиниці  підтримали  таку ідею. Інші ж опинилися на боці Діда Мороза.
Світлана: «Звісно, по менталітету, духовним чинникам, нам ближчий Святий Миколай, але це ми розуміємо в свідомому віці, адже він святий, реальна релігійна постать, покровитель.
А Дід Мороз – щось міфічне та добре, те, на чому виросло не одне покоління. Не варто відмовлятись та відхрещуватись від того, що було. Просто треба українізувати для малят цього Діда Мороза та Снігурку – все ж вони атрибути саме Нового року. Тому ці постаті для мене кардинально різні, хоча обидва мають право на існування».
Яна: «Як на мене, то це абсурд. Навіщо лишати дітей Діда Мороза? Я все життя чекала і того, і того. А тепер давайте відрізати левову частку свята і ще більше вбивати дітям в голову, що все російське – зло. І дійсно породжувати подальшу ворожнечу».
Людмила: «Я взагалі вважаю, що має бути якомога більше позитивних персонажів у житті, нехай і вигаданих. Адже ми живемо в непростий час, коли додаткова порція чудес не завадить. Тим більше, краще ж два дідусі з подарунками, ніж один».
Ігор: «Скажу так: не важливо, яка історія в Діда Мороза. Головне, що він означає для нас зараз».
Зрозуміло, що у воєнний період завжди будуть суперечки, закиди та протиставляння. Втім не потрібно впадати в крайнощі і відбирати свято у малечі. Адже для нинішнього покоління Дід Мороз, як і Святий Миколай стали невід’ємними пазлами зимової казки.
До того ж, якою буде ця казка – кожен вільний обирати самостійно. Так само як і вирішувати, кого кликати у хату: російсько-українського Діда Мороза, традиційного Миколая чи навіть іноземця Санта Клауса. Втім, як би ми їх не називали, місія у них одна – приносити радість та дарувати диво.
До речі, одночасно з вшануванням Святого Миколая весь світ відзначає міжнародний день допомоги бідним в пам’ять про милосердя нашого білобородого героя та його добрі діла. Тому маємо над чим подумати. Адже коли, як не в цей день варто стати чарівником та робити світ щасливішим?


Підготувала Леся КОНДРАТИК.
ВЕЛИКЕ НЕВІДДІЛЬНЕ ВІД МАЛОГО

22 грудня своє професійне свято відзначають енергетики. День енергетика в Україні святкують у найбільш короткий світловий день року, що можна вважати досить символічним, зважаючи на роль працівників сфери енергопостачання в сучасному суспільстві.
Вона полягає в забезпеченні одного з найважливіших благ цивілізації — тепла і світла. Завдяки щоденній праці енергетиків в наших будинках, школах, лікарнях та дитячих садках створені умови для комфортного перебування. Історія появи цього свята сягає своїм корінням в 60-і роки минулого століття, коли був започаткований День енергетика СРСР. Його призначили на 22 грудня на честь ухвалення в 1920 році Державного плану електрифікації.
Про теперішні насущні проблеми та завдання енергетиків напередодні свого професійного свята нам розповів начальник Дубровицького РЕМ Василь Гришкевич:
– Нинішній рік був непростим для енергетиків. Досить великий порівняно з іншими районами обсяг робіт вдалося освоїти відповідно до інвестпрограми. Так, було модернізовано 4 км електроліній центральної вулиці в селі Берестя. Енергетики, монтуючи нові кабельовані мережі, переслідували декілька цілей. Адже застарілі лінії, на дерев’яних опорах, що використовувалися в цьому селі досі, вже давно створювали серйозну проблему в експлуатації не лише для людей, а й були загрозливі для птахів. Недаремно ж Берестя називають селом лелечих гнізд. Неодноразово до енергетиків з цього приводу зверталися екологи. Тому й прийняли рішення першочергово ізольованими лініями забезпечити саме цей населений пункт. Адже такі мережі можна сказати цілком безпечні навіть на випадок механічного пошкодження, оскільки повністю кабельовані. Та й якість самого струму значно поліпшується, бо його передача не потерпає від природних втрат чи будь-яких інших зовнішніх чинників. Близько 3 км таких ліній змонтовано й в Порубці. Побудовано також кілька нових розвантажувальних ТЕП – в тій же Порубці, Колках, Бережниці. Проведено декілька планових ремонтів ЛЕП.
Не забуваймо й той факт, що весна та літо видалися на Дубровиччині штормовими. Й хоча дощі випадали рідко, але майже постійно супроводжувалися шквалами, котрі неминуче в першу чергу «відзначалися» на електрогосподарстві. Тож бувало доводилося енергетикам працювати авральним порядком декілька діб поспіль, аби цілком відновити електропостачання до кожної домівки.
Варто зазначити, що незважаючи на брак фінансування, мізерні ліміти на пальне-мастильні матеріали, кадровий «голод», перебої з електропостачанням трапляються все рідше, та й мають вони об’єктивні причини.
– Ми намагаємося кожну неполадку усувати в стислі строки. Працює кожен на совість, адже розуміємо, що таке в нинішніх умовах електрика. Тож підлеглі не рахуються ні з власним часом, ні з великим обсягом роботи, яку доводиться виконувати. Хотілося б, щоб й самі споживачі були більш відповідальними до свого електрогосподарства. Адже найбільше відключень відбувається через вростання гілок дерев в лінії електропередач, їх пошкодження цими гілками під час буревіїв, - каже начальник РЕМ.
Нарікає Василь Васильович, що лісистість, яка завжди була візитівкою Полісся, також серйозно перешкоджає в роботі енергетиків, адже значна частина ліній проходить лісовими масивами. Мають ремівці клопоту й з нелегальними бурштинокопачами, що в пошуках сонячного каміння підкопують опори й шкодять самі лінії електропередач.
– Трапляються такі екстремали, котрі в своїх «геологічних розвідках» примудрялися обірвати повітряну силову лінію ковшем екскаватора. Жахаєшся, коли бачиш на який ризик йдуть люди заради наживи, – розповідає головний енергетик району.
Людська безпечність – ще один фактор, що йде врозріз з роботою енергетиків. Адже саме наше звичне й закореніле «якось буде» стає причиною пожеж чи й навіть смертей.
– Тільки нам й ДАІ відомо, наскільки трагічно інколи обертається любов до швидкої їзди для деяких молодиків. На жаль,  навіть досить велика кількість смертей на дорозі не вчить людей цінувати власне життя й працю інших. Частенько від вуличних раллі потерпають й електроопори. Бувають випадки, що їх просто зносять на ходу, можна лише припустити, зважаючи на силу удару, з якою швидкістю ганяють безпечні водії, - продовжує Василь Гришкевич.
Енергетика – це галузь, де велике невіддільне від малого. Розпочавшись з маленької лампочки, вона сьогодні стала одним з глобальних чинників розвитку людства. Вона вхожа в кожен будинок і є рушійною силою потужних виробництв. Про неї говорять з найвищих трибун і в маленьких дворах. Вся грандіозна сила великої енергетики створена для людини. І творять її виключно люди. Це їхня праця змушує працювати складний технологічний організм з сотнями сердець-електроприладів. І все це завдяки відданості професії, майстерності, любові працівників енергетичної галузі до обраного фаху, це з їхньою допомогою нам вдається вирішувати багато проблем сьогоднішнього дня і з упевненістю дивитися в день завтрашній.
Людмила РОДІНА.


ПРО ГРОШІ, ЗЕМЛЮ,
ВОДУ, СВІТЛО, БЛАГОУСТРІЙ

15 грудня відбулася друга сесія міської ради. Питань на її розгляд виносилося до двох десятків, в основному – земельних, позаяк саме вони з-поміж найбільш  злободенних в будь-якій громаді. Тож депутатам довелося визначитися щодо прийняття у власність територіальної громади міста відумерлої спадщини у вигляді земельної ділянки, затвердити цілий ряд проектів землеустрою відведення земельних ділянок у власність громадян, з приводу передачі ділянок у власність чи оренду громадян, розірвання договорів оренди на земельну ділянку тощо. Одразу підкреслю, що в кожному випадку йшлося про стару забудову, яку зараз дубровичани вирішили узаконити.
Також розглянули депутати цілу низку запитів: найбільш активним був Петро Яцковець, він порушив одразу декілька проблем. Так, зокрема, депутат цікавився, наскільки просунувся ремонт самотічного каналізаційного колектора, що пошкоджений в районі льонозаводу? Нагадаємо, цю проблему пан Яцковець озвучував неодноразово на всіх рівнях уже впродовж ряду років, вже вдалося й гроші на відновлення колектора «вибити» з бюджету Міністерства екології, але чомусь роботи по відновленню колектора гальмуються, от й клопотав депутат взяти їх під контроль ради, а начальнику КП «Дубровицявода» відзвітувати про пророблену роботу. Цікавився Петро Леонідович, як просувається монтаж системи відеоспостереження за вулицями міста, гроші на яку вже було профінансовано з бюджету міської ради. Так само порушував депутат й питання освітлення вулиці Володимирської та ремонту автобусної зупинки в районі залізничного вокзалу. Про освітлення вулиці Набережної та оснащення її якоюсь мережею для спуску талих чи дощових вод, від який потерпають мешканці вулиці, йшлося у запиті депутата Івана Кузіванова. Депутатська фракція «Волі» ставила питання перед прийняттям бюджету наступного року про звіт керівників комунальних підприємств ради та завідуючих міськими дитячими садочками про використання бюджетних коштів, виділених упродовж 2012-2015 років.
Окрім вищеназваного, депутати внесли зміни до бюджету на поточний рік та складу постійних комісій ради у зв’язку з обранням нового депутата. Так, на зміну Марії Красько, депутату від УНП, що достроково склала депутатські повноваження через сімейні обставини, депутатом стала Ольга Рузяк, що була наступною у списку. Пані Ольга працюватиме в комісії з питань молоді, культури та спорту.
Внесли зміни депутати й до Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства у бік збільшення видатків по окремих статтях та затвердили план діяльності з підготовки проектів регуляторних актів на 2016 рік: планується оновити положення про взяття на облік та передачу в комунальну власніть безхазяйного майна та відумерлої спадщини; щодо порядку призначення на посаду та звільнення з неї керівників комунальних підприємств, затвердження типових контрактів з ними у новій редакції; з приводу регулювання цін продажу земельних ділянок; надання в оренду комунальної власності тощо.
Непогано б взагалі, якби громада мала свій Статут на кшталт того, як у тих же Сарнах чи інших містах, зауважила депутат Таїсія Дубінець. В перспективі, можливо, прийме Дубровиця й такий документ.
Людмила РОДІНА.


СПОРТИВНИЙ ТАНДЕМ: СПОНСОРИ ПІДТРИМУЮТЬ ЕНТУЗІАСТІВ
















13 грудня відбулися вже, сподіваємося, традиційні урочистості з нагоди завершення спортивного сезону 2015 року. Кращі з кращих фізкультурники, тренери, меценати від спорту, котрі впродовж року радували нас незабутніми й незрівняними ні з чим драйвовими відчуттями від споглядання за колізіями, що відбувалися на спортивних майданчиках, отримали заслужені відзнаки. Яскраві драматичні моменти, азарт боротьби, шквал емоцій – це все те, за що вболівальники люблять та цінують спорт, викроюючи дещицю часу, аби разом зі своїми спортивними кумирами співпережити шлях до перемоги. Тому в залі районного будинку, де проходило нагородження переможців та призерів, було досить людно.
Першою спортсменів та їх наставників привітала начальник відділу освіти Ніна Стасюк. «Минулий навчальний рік був вдалим у досягненнях вчителів фізичної культури та тренерів ДЮСШ щодо підготовки спортивного резерву серед учнів для формування збірних команд з багатьох видів спорту. Призерами обласних змагань у минулому році стали 68 учнів, зайнявши 110 призових місць з видів спорту із 17-ти навчальних закладів району: Людинської, Бережківської, Дубровицьких №1, №2 загальноосвітніх шкіл, Колківського, Сварицевицького, Осівського, Туменського, Селецького, Перебродівського, Залузького, Лютинського, Берестівського, Миляцького, Удрицького, Лісівського та Дубровицького навчально-виховних комплексів «Ліцей-школа».
Наставники (Ютовець Юрій Павлович, вчитель Людинської ЗОШ І-ІІІ ст., Мазур Олександр Євгенович, Мазур Ірина Володимирівна, вчителі Дубровицького НВК «Ліцей-школа», Клюйко Віталій Григорович, вчитель Берестівського НВК, Правник Володимир Васильович, вчитель Лютинського НВК, Жакунець Микола Миколайович, вчитель Перебродівського НВК, Олексійовець Сергій Олександрович, вчитель Колківського НВК, Столяр Сергій Анатолійович, Шевчук Олександр Миколайович, вчителі Осівського НВК, Денисевич Юрій Сергійович, вчитель Сварицевицького НВК, Гречко Сергій Володимирович, вчитель Туменського НВК, Белеля Валерій Петрович, вчитель Селецького НВК, Лисенко Ігор Андрійович, вчитель Дубровицької ЗОШ №1, Клюйко Анатолій Пилипович, вчитель Дубровицької ЗОШ №2, Гриневич Андрій Миколайович, тренер ДЮСШ, Стрибулевич Роман Іванович, тренер ДЮСШ, Котяш Григорій Юхимович, тренер ДЮСШ) із своїми вихованцями здобували призові місця в обласних змаганнях з легкої атлетики, баскетболу, футболу, туризму, «Старти надій» та боксу», - зазначила Ніна Іванівна. Начальник райво побажала й надалі юним спортсменам та їх наставникам вдалих стартів та результативних фінішів й передала слово тим підлеглим, які безпосередньо доклали максимум зусиль для того, аби школярі мали в своєму активі якнайбільше спортивних медалей. Тож нагородження юних спортсменів провели методист з фізкультури та спорту Валерій Малафей та директор ДЮСШ Сергій Стасько. Грамоти, медалі та кубки одержали кілька десятків школярів.
Привітали з цим святом спортивних звитяг фізкультурників й заступник голови районної ради Олександр Задорожний, до слова, сам донедавна начальник молоді та спорту,  голова районної організації ФСТ «Колос» Андрій Гриневич, голова обласної організації товариства Анатолій Соляр тощо.
Варто зазначити, що, як й минулоріч, переможців визначали у кількох номінаціях шляхом інтерактивного голосування, коли до нього могли долучитися не тільки зацікавленні особи, а й безпосередньо вболівальники.
Отож, не будемо затягувати інтригу й назвемо імена номінантів:
«СПОРТИВНИЙ СПОНСОР-МЕЦЕНАТ»:
Бурлака Володимир Павлович (ветеранський футбол);
Голяка Павло Павлович (сприяння спортсменам Селецької сільської ради);
громадська організація «Дубровицький молодіжний альянс» (допомога дитячо-юнацькому спорту);
директор професійного ліцею Лосік Михайло Вікторович (саме на базі ліцею створено зали важкої атлетики, настільного тенісу, боксу);
кращим спортивним меценатом став депутат районної ради Салюта Валерій Володимирович (за його підтримки створено залу з настільного тенісу, проводяться районні та забезпечується участь в обласних змаганнях, розвивається дитячо-юнацький спорт, саме за сприяння ГО «Центр соціальної та правової допомоги населенню», серед засновників якої є Валерій Володимирович, цього дня призери отримали спортивні подарунки у вигляді м’ячів, сіток та інші).
ПРИЗЕРИ ОБЛАСНИХ ЗМАГАНЬ:
Цибульський Віктор – учень професійного ліцею, що посів друге місце в чемпіонаті області з важкої атлетики (тренер – Нашора Андрій);
Стовба Яна – вчитель Осівського НВК, що зайняла перше місце в чемпіонаті з важкої атлетики (тренер – Нашора Андрій);
Цибульський Станіслав – чемпіон області з боксу серед чоловіків 2015 року, виконав перший дорослий розряд з боксу (тренер – Гриневич Андрій);
Ткачук Андрій – начальник відділу містобудування та архітектури РДА, неодноразовий призер обласних змагань з шахів та шашок;
Сім’я Жакунів із с. Залужжя (на фото вгорі) (тато – Юрій Миколайович, мама – Юлія Михайлівна, сини – Валерій та Микола), яка є найспортивнішою сім’єю нашої області, посівши перше місце в обласних змаганнях «Тато, мама, я – спортивна сім’я».
«ФЕСТИВАЛЬ СПОРТУ-2015» (районні змагання з настільного тенісу, шахів, шашок):
Команди-призери: 3 місце – Соломіївська с/р; 2 місце – Колківська с/р; 1 місце – Людинська с/р.
КУБОК ДУБРОВИЦЬКОГО РАЙОНУ
З БАСКЕТБОЛУ – 2015
Кращі баскетболісти району: Ляхович Олександр (Селець); Стасюк Максим (Лютинськ); Жакун Сергій (Дубровицький НВК-ліцей).
Команди-призери: 3 місце – Дубровицький НВК-ліцей; 2 місце – Лютинськ; 1 місце – Селець-1.
ЧЕМПІОНАТ РАЙОНУ З ВОЛЕЙБОЛУ
 СЕРЕД ЧОЛОВІКІВ – 2015
Кращі волейболісти: Цицюра Святослав (ВК «Селець»); Ковальчук Микола (ВК «Миляч»); Кутецький Анатолій (ВК «Великі Озера»).
Команди-призери: 3 місце – с. Селець; 2 місце - с. Великі Озера; 1 місце – с. Миляч.
ПЕРШІСТЬ ДУБРОВИЦЬКОГО РАЙОНУ З ФУТБОЛУ – 2015 РОКУ 
(ІІ – ЛІГА): 3 місце – ФК «ЮНІСТЬ» с. Залужжя; 2 місце - ФК «БЕРЕСТЯ» с. Берестя»; 1 місце – ФК «МИСЬКО» с. Людинь (на фото внизу).
ЧЕМПІОНАТ ДУБРОВИЦЬКОГО РАЙОНУ З ФУТБОЛУ – 2015 РОКУ
(І – ЛІГА) Кращі гравці: Воротар – Мазур Олег («Горинь» м. Дубровиця); Захисник – Буткевич Максим («Старт» с. Орв’яниця); Півзахисник – Хомич Андрій («Случ» с. Колки); Кращий бомбардир – Сидоришин Валентин (ФК «Селець»).
Команди-призери: 3 місце – ФК «ГОРИНЬ» м. Дубровиця; 2 місце - ФК «СЛУЧ» с. Колки; 1 місце – ФК «СТАРТ» с. Орв’яниця (фото на стор.1).
ПІДСУМОК ЗАГАЛЬНОГО РЕЙТИНГУ СПАРТАКІАДИ ДУБРОВИЧЧИНИ - 2015
3 місце – Соломіївська сільська рада;
2 місце - Людинська сільська рада;
1 місце – Осівська сільська рада.
(На фото вцентрі – нагородження представників сільських рад).
Варто зауважити, що остання з великим відривом посіла перше місце у рейтингу, набравши понад 700 балів, оскільки брала участь у кожному виді програми спартакіади; була команда цієї сільської ради неодноразовим призером рейтингу і в минулому.
Отримала спортивну відзнаку й районна організація ФСТ «Колос», котра посіла почесне третє місце в обласному рейтингу. Кубок Андрію Гриневичу вручив Анатолій Соляр.
«Сьогодні наші фізкультура та спорт тримаються на ентузіастах та меценатах, - зазначив Андрій Миколайович, дякуючи колегам за визнання його роботи. - У період виборів “слуги народу” наперебій сперечаються про необхідність підтримки сільського спорту, про те, як важливо залучати до здорового способу життя найширші маси. Особлива, навіть стратегічна тема – підготовка до захисту Батьківщини допризовної молоді в умовах війни на сході. Все це правильно і необхідно, але сумний досвід українського політикуму свідчить, що полум’яні обіцянки “слуг” враз обриваються, як тільки пролітає фінішний стовпчик їхнього виборчого родео…».
Доля сільського спорту в Україні, яким от уже 65 років опікується Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство “Колос”, завжди була важкою, як саме життя селян. Без коштів, “з нуля” колосівець організовує змагання, домовляється за транспорт, закупляє форму, спортінвентар і примудряється навіть більш-менш давати лад на стадіоні. Вижити “Колосу” сьогодні, в умовах безгрошів’я, загострення внутрішньої політичної боротьби та воєнної загрози дедалі важче. Тому подібні до цього заходу дійства – велика особиста заслуга саме тих ентузіастів та меценатів, котрі, попри все, шукають у спорті сенс життя.
Передбачаю скепсис деяких наших читачів, мовляв, районний спорт нині набрав «бурштинового» забарвлення, й основним спонсором для спритних та вправних виступає «сонячний камінь». Дуже просто споглядацьки критикувати, закидаючи камінь в чужий город. А як бути тим молодим спортивним обдаруванням, що могли б прославити Україну навіть на міжнародній арені, але нині полишені напризволяще? Скільки ще нових спортивних зірочок, що могли б уславити нашу державу, згасне у таких маленьких містечках, як наша Дубровиця? А, можливо, ці перші їхні спортивні нагороди - це лише початок чудової й блискучої майбутньої кар’єри? Життя кожному дарує шанс, й що поганого, якщо цей шанс буде спортивним?

Людмила РОДІНА.