пʼятниця, 11 грудня 2015 р.

Солдати  України – творці  новітньої  історії  держави

4 грудня у Дубровиці урочисто відзначили 24-у ріницю Збройних Сил України. Героїв, які у наш час захищають Батьківщину, оберігають мир і спокій в Україні, працівників Збройних Сил привітали голова районної ради Микола Кухарець, заступник голови РДА Павло Ващишин, міський голова Богдан Микульський, в.о. військового комісара Анатолій Білаш. Кожен з них підібрав особливі слова для присутніх у залі вояків і їх рідних, бо охорона Вітчизни, її незалежність сьогодні – це теми, як ніколи, близькі всім українцям, без винятку. По-особливому, щиро і з хвилюванням вітав військовослужбовців міський голова Богдан Микульський, професійний військовий, який пройшов дорогами афганської війни і знає ціну перемоги.
Узагальнюючи виступи районного і міського керівництва, передамо їх найважливіші тезиси: «Словосполучення «захисник Вітчизни» перестало бути абстрактним ритуальним висловлюванням. Воно наповнилося конкретним змістом, багатим на подвиги українського воїнства, пам’ятними битвами і датами».
















За особисті заслуги перед Батьківщиною, мужність і відвагу під час виконання бойових завдань, самовідданість і стійкість, виявлені під час проходження військової служби цього дня Нагрудним знаком «За зразкову службу» були нагороджені: молодший сержант Потерайко Іван Леонідович, старший солдат Рудичик Анатолій Андрійович, старший солдат Дульський Олександр Леонідович.
 Заохочувальною відзнакою начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України – нагрудним знаком «Учасник АТО» були нагороджені військовозобов’язані, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, отримали статус учасника бойових дій та перебувають на військовому обліку в Дубровицькому районному військовому комісаріаті: старший прапорщик Дем’янець Віктор Дем’янович, старший сержант Клімчик Володимир Михайлович, старший сержант Лаврович В’ячеслав Павлович, молодший сержант Ярмолич Євген Васильович, молодший сержант Сало Сергій Валерійович, старший солдат Кузнецький Олександр Юрійович, старший солдат Кухарець Михайло Юрійович, старший солдат Ольховик Сергій Валерійови, солдат Остапов Валентин Володимирович, солдат Клюйко Іван Костянтинович, солдат Столяр Олександр Савович, солдат Салівонов Володимир Вікторович, солдат Кішко Роман Романович, солдат Жакун Михайло Іванович, матрос Великий Іван Іванович, рядовий Трум Руслан Вікторович, рядовий Лисенко Ігор Андрійович, рядовий Шинкар Володимир Олексійович.
 Зараз Україна пишається своїм військом і довіряє йому. Адже фактично, наново відродившись в умовах війни, українська армія пройшла горнило випробувань, зміцніла, набула безцінного бойового досвіду і впевненості у своїх силах. Працівники районного відділу культури району підготували для всіх присутніх цікаву, патріотичну концертну програму, а ще у залі було багато спілкування і зустрічей. А зараз про солдат України, наших земляків, які на відміну від багатьох інших, не ховалися і не шукали можливості уникнути служби на благо Батьківщини і свого народу.
Сергій Кот, методист по драматичному жанру районного будинку культури, а нині солдат Збройних Сил України, вів святкову програму разом з Мирославою Мороз. Піднесено, з особливим настроєм вітав всіх, хто причетний до Збройних Сил України. Про армію, її роль у житті народу, говорив ведучий не просто як фахівець культури, а як і солдат, який на даний час виконує свій конституційний обов’язок – служить в українському війську. Напередодні свята солдат прийшов додому у відпустку. «Щиро зустріли мого сина колеги по роботі і запропонували вести урочистості, – розповідає мама хлопця Алла Кот. – Служить Сергій у Рівному і щиро вдячний своїм командирам за настанови і науку». Гордиться мама сином, який сьогодні служить народу України. «Знаю, – каже пані Алла, – служба нелегка. Однак вона дає нашим хлопцям і багато позитивних моментів. Зичу всім матерям, чиї сини зараз у війську чи на передовій, щоб дочекалися вони їх живими і здоровими додому». Вже після концерту показує мені мама Сергія вірш, який присвятила сину, в його рядках і гордість, і переживання за свою кровинку. Ловлю себе на думці, що День Збройних Сил свято не лише військових, а й усіх тих, хто є їхнім тилом і чекає на своїх захисників вдома.
Військовий стаж Михайла Кухарця із Залужжя (на фото стор.1) складає 4 роки. Спочатку була служба за контрактом у Збройних Силах України, а згодом військовослужбовець рік захищав Батьківщину в зоні АТО.
Солдат Сухопутніх військ відбув туди у квітні 2014. Служив у найгарячіших точках Донецької і Луганської областей, в 51-й механізованій бригаді артилеристом. Про службу розповідає коротко, з гордістю, без жодних негативних емоцій. Війна видалася Михайлові миттю життя, бо війська, в яких служив вимагають мобільності, підвищеної швидкості згортання і бойового розгортання.
– Наші хлопці за один бій змінювали три-чотири позиції. Отож роздумувати, вдаватися до особливих переживань не було часу. Там важливими було плече бойового побратима і власне доля, дарована Богом. Бачив на війні всяке. Важко було у спеку, важко фізично, а психологічно найстрашніше – втрачати бойових друзів. Саме ці рани на солдатських серцях не заживуть ніколи.
Військовослужбовець впевнений: у військових діях на Сході артилерія відіграє вирішальну роль. А ще Михайло переконаний, що на сьогодні українське військо – потужна і дієздатна сила і якби не Мінські угоди, то наша армія повністю могла б донині очистити українську землю від ворога.
На урочистості солдат прийшов з мамою та сестрою. Цього дня вони хвилювалися і гордилися своїм сином і братом. А скільки переживань витримало материнське серце за той рік, коли син був на передовій передати словами неможливо. Мама, як і тисячі українських матерів чекала, молилася, плакала і знову чекала. На щастя, Михайло повернувся живим і здоровим. Як не дивно, але солдат, який рік був у горнилі війни, через бюрократичну тяганину статус учасника бойових дій отримав лише днями.
Володимир Клімчик з Дубровиці (на фото із синочком)до служби на Сході викладав у міській школі №1 історію, фізкультуру та Захист Вітчизни. Мобілізований в АТО був у квітні цього року. Вже згодом Президентом був підписаний Закон, який звільняв педагогів від мобілізації.
Разом з колегою Ігорем Лисенком служили під Краматорськом. Як зазначає мій співрозмовник, їм пощастило з командиром, який був і є людиною слова. Саме від ставлення керівництва до своїх підлеглих на війні, зазначає Володимир, залежить, у великій мірі, доля українських солдат, бо саме командування в змозі подбати і про відпустку бійців, і про інші гарантовані законом нюанси.
Володимир, як і Михайло, однією з найбільших труднощів служби називає кліматичні умови. Нелегко було і в сорокаградусну спеку, і після дощу, з кілограмами дорожнього бруду на чоботях. А ще непросто було психологічно, бо частина місцевого населення вкрай негативно ставилася до солдат із Західної України. Скільки душевного болю завдали хлопцям негативні вигуки на свою адресу.
Найприємнішими моментами звісно були дзвінки з дому, коли щебетав у трубку синочок Назар і розповідала про дітей дружина Мирослава. До речі, напередодні мобілізації народилася у подружжя донечка Соломійка. Коли тата забирали на війну, їй виповнилося лише тиждень.
Зараз педагог у відпустці, після Нового року він планує повернутися у клас до своїх учнів.

Ось такі вони – солдати України. Наші сини, брати, колеги. Звісно багато залишилося несказаним у наших коротких бесідах, впевнена, у кожного із співрозмовників у серцях є те, що заховано глибоко і спадає на думку лише наодинці з собою. Саме вони пишуть новітню історію нашої держави. Саме на таких синів  покладає свої надії наша Україна.
Любов КЛІМЧУК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар