пʼятниця, 11 грудня 2015 р.

Права людини в Україні:
від де-юре до де-факто

Загальна декларація прав людини  є основою міжнародної правозахисної системи. Вона була прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року. Ця дата відзначається щорічно як Міжнародний день прав людини. 30 статей Декларації встановлюють цивільні, політичні, економічні, соціальні і культурні права всіх людей. Це бачення людської гідності, що виходить за межі політичних кордонів і повноважень, зобов’язуючи уряди відстоювати фундаментальні права кожної людини.


Ми всі народжуємося з власними правами, які нам належать уже тому, що ми люди. Ці права є невід’ємними. Вони не можуть бути відібраними. Жодна людина, корпорація, організація або навіть уряд не може позбавити особу його або її гарантій. Це догма міжнародного права. Інша річ, що ці права можуть бути порушені. Адже хоча вони є невід’ємними, проте не є невразливими. Порушення прав може зупинити людей від використання своїх гарантій, але це не може припинити їх існування. Права громадян гарантуються Конституцією й прописані в низці законів. Наскільки наші права де-юре забезпечені де-факто, ми попросили прокоментувати наших земляків:

Петро БУТКЕВИЧ, голова обласної Спілки інвалідів (уродженець села Орв’яниця):
Наприкінці 2014 року за ініціативи уряду Верховною Радою прийнято, а Президентом України підписано, особливий Закон за №76-VIII, який вплинув чи не на кожного пересічного українця. Норми вказаного Закону (приховані за скромною назвою «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України») набули чинності вже з 1 січня 2015 року, кардинально змінюючи підходи до визначення пільг, гарантій та їх забезпечення для громадян.
Слід констатувати, що положення Закону №76-III у більшості норм не відповідають Конституції України, міжнародним актам – Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародному пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року та ін., які після ратифікації стали частиною національного законодавства України. Положення цього Закону також не відповідають раніше оприлюдненим правовим позиціям Конституційного суду України щодо недопустимості звуження обсягу і змісту соціальних прав громадян. Однак у «старих добрих традиціях» влада заручилася підтримкою того ж Конституційного суду, котрий 21 травня 2015 відмовився розглядати звернення щодо неконституційності положень Закону №76-VIII. Чи могло таке відбутись у справді демократичній державі? Навряд чи.
Неабияке здивування викликає не сам поспіх прийняття цього Закону, але і публічно формальна позиція Міністерства фінансів України, викладена у Пояснювальній записці на стадії законопроекту: «проект не потребує обговорення з громадськістю». З таким підходом можна було і не надавати жодних пояснень взагалі – навіщо щось обговорювати з громадськістю, якщо вже все і так вирішено?
Законом внесені зміни до «пільгових» положень законів «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про освіту», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про охорону дитинства» та ін.
До прикладу, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, втратили право на першочергове щорічне безоплатне забезпечення санаторно-курортними путівками або путівками на відпочинок (компенсації вартості путівок за надання послуг із санаторно-курортного лікування або відпочинку). Це суперечить статті 16 Конституції України, згідно з якою забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.
Варто наголосити, що Закон №76-VIII містить норми, за якими підвищується плата за харчування дітей у дошкільних навчальних закладах; скасовуються окремі надбавки науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів державної та комунальної форми власності; скасовується право на безоплатний проїзд дітям із багатодітних сімей; скасовується державна підтримка молодих працівників, залучених до роботи у селах і селищах; скасовуються особливі гарантії окремим категоріям безробітних, які втратили роботу у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці; скасовуються окремі доплати професійних творчих працівників, працівників музеїв та архівних установ; скасовується допомога на оздоровлення працівникам сфери культури, педагогічним працівникам закладів освіти тощо.
І це лише невеликий пласт «нормотворчості» влади чи деяких її представників. Наша держава в односторонньому порядку і за недемократичними принципами, не обтяжуючись додатковими поясненнями, змінює свої обов’язки перед власними громадянами. Чим в такому разі дії теперішньої влади кращі за дії попередньої? Нічим.
Права інвалідів – це взагалі окрема, і, на превеликий жаль, вкрай болюча тема. Конституція України  гарантує кожному «право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» чи «право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування». Самі розумієте, що це з розряду фантастики для людини з обмеженими фізичними можливостями, де всі надходження в основному йдуть на придбання ліків.
Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню. Види необхідної матеріальної, соціально-побутової і медичної допомоги інвалідам визначаються органами медико-соціальної експертизи в індивідуальній програмі реабілітації. Однак й розмір виплат, й перелік засобів та послуг дуже й дуже обмежені. Наприклад, вже кілька років поспіль ми б’ємося над тим, щоб у перелік засобів, що видаються через управління соцзахисту особам з обмеженими фізичними можливостями, включити хоча б ті ж памперси для лежачих інвалідів, адже більша частина їх пенсії йде саме на ці засоби. Гарантовані нам доступність й адаптація в суспільстві, насправді лише фікція. Більшість з інвалідів полишені сам на сам із хворобою й побутовими проблемами. Їхнє право на гідне життя перетворилося в суцільну боротьбу за виживання.

Олександр МАТВІЄВИЧ, голова районної організації «Союз Чорнобиль»:
За кілька днів в черговий раз розпочнеться інформаційна кампанія з приводу вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
І цю ситуацію ми, ліквідатори тієї страшної катастрофи, спостерігаємо щороку, коли таким цинічним способом намагаються створити враження для світової громадськості, що нібито про цих людей піклуються і глибоко шанують.
Однак це вже не є таємницею для наших співгромадян, оскільки вони добре бачать, що можновладці, як вчорашні, так і нинішні, абсолютно нічим не відрізняються одні від одних. Їхні методи й відношення до своїх співвітчизників давно незмінні та побудовані на загальній зневазі і гнобленні через порушення законодавства, корупцію й обман.
Невже хтось думає, що наші люди сліпі та не бачать того, що відбувається? Не бачать того, коли на тлі нескінченної брехні та обману, через мізерні пенсій і брак засобів до існування, велика кількість учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС всіх категорій не можуть повноцінно харчуватися, купувати ліки, а велика їх кількість так і пішли в небуття, не дочекавшись уваги й поваги з боку держави. То тоді, яка може бути мова про права? Чомусь при будь-якій владі за останні 20 років ліквідатор завжди був у ролі ходака і жебрака...
Так склалися обставини, що частина учасників цієї ядерної катастрофи (з-поміж інвалідів) сьогодні отримують достатнє за нашими соціальними стандартами відшкодування за завдані збитки здоров’ю під час ліквідації наслідків аварії, інша ж частина наших побратимів, як було сказано вище, знаходиться в дуже скрутному становищі.
Причин тут можна назвати багато: основна ж полягає в недосконалості законодавства, коли учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС зрівняли з людьми, які не мають абсолютно нікого відношення до локалізації невидимого ворога – радіації. На жаль, сьогодні пройшов розкол в самому середовищі «чорнобильців». Підставою став цілковито несправедливим принцип пенсійного забезпечення, коли нараховані та отримувані пенсії обмеженого кола ліквідаторів різняться у десятки разів.
Доречно, на мій погляд, за такої ситуації переглянути законодавство й виробити єдині підходи до державних преференцій. Давно хотілося б, щоб право гарантувалося всім однаково. Й залежало воно від конкретного вкладу кожного чи розміру шкоди, заподіяної «мирним атомом», а не від винахідливості окремих спритників й продажності системи…

Микола ШКІЛЬНЮК, голова ГО «Захисту прав та інтересів учасників АТО, їх сімей та сімей загиблих учасників АТО»:
Загалом учасникам  бойових дій, до яких прирівнюються і бійці АТО, згідно зі статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається понад 20 різних видів соціальних прав. Зрозуміло, що не всі вони реалізовуються належним чином, однак більшість пільг все-таки виконується.
Так, з найактуальніших для нашої місцевості прав держава гарантує бійцям безплатне одержання лікарських засобів. Я зараз перебуваю в лікарні і можу сказати, що ні в нас, ні в Рівному з цим проблем не виникає. Також учасники АТО мають право на безкоштовний проїзд в громадському транспорті. В місті раніше були випадки, коли водії відмовляли в цьому, вимагаючи або посвідчення, або гроші. Наразі подібних скарг від хлопців не надходить. Що ж до району, то лише один водій сільської маршрутки вперто порушує і чинне законодавство, і закон моралі. Також солдати без особливих перешкод отримують знижку на вартість комунальних послуг.
Однак, найболючішим питанням і досі залишається виділення земельних ділянок. Якщо в Дубровиці його більш-менш узгодили, то в селах з цим біда. Згідно із законом сільські голови повинні наперед бронювати землю учасникам АТО, аби ті без перешкод отримали обіцяне їм державою після повернення із фронту. На практиці ж виходить все навпаки. Сільські очільники собі забирають гектари, а хлопців залишають ні з чим, мотивуючи це тим, що землі немає. До того ж відсилають бійців шукати та «вибивати»  її в районному центрі. 
Також нещодавно уряд «віддячив» своїм захисникам відміною пільги, що стосується виділення дров. Можливо, для бійців у великих містах така поправка є невідчутною, в нас же  для багатьох традиційне паливо досі залишається єдиним засобом отоплення домівок. Тому зараз, напередодні морозів, ця проблема є найгострішою. І це в той час, коли після бурштинщиків кубометри дров просто гниють в лісі. Ми вже пропонували заготовляти їх власними силами та на власному транспорті, однак, на жаль, нас ніхто не чує або ж не хоче чути.
Втім головне, щоб після закінчення АТО бійці не опинилися на узбіччі уваги можновладців та не залишилися зі своїми проблемами «один на один». Адже зважаючи на ситуацію з чорнобильцями, афганцями і т.д., такий розвиток подій цілком реальний.

Отож, ситуація з правами людини в Україні завжди була схожа на бермудський трикутник. Закони ніби приймалася, мова, ніби йшлася, однак в результаті пільги та права десь зникали у безкінечних кабінетах чиновників та численних папірцях бюрократів. Або ж кошти, виділені на реалізацію гарантій, надійно були сховані в кишені можновладця від змученого та зневіреного ока пільговика. Втім навряд чи таку філософію розуміють європейці, для котрих верховенство закону та права є основоположним фактором процвітання та благополуччя. Відтак хочеться щиро вірити, що нова Україна поборе вікову традицію та запозичить в Європи все найкраще, аби стати насправді комфортним і надійним тилом для своїх громадян. Тому, як говорила Леся Українка, будемо продовжувати «без надії таки сподіватись».
Людмила РОДІНА, Леся КОНДРАТИК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар