пʼятницю, 19 січня 2018 р.

У храмах Божих, і не тільки…
славили Христа

Не важливо, якою мовою славить людина Бога і яку релігію вона сповідує. Адже жодна церква не вчить людей насильству чи злу, а навпаки закликає до боголюбові і любові до ближнього. Саме такі почуття закладені у текстах наших різдвяних пісень. У період різдвяних днів почула дуже багато гарних колядок. Загалом відчула довкола особливу атмосферу свята. Бо коли йдеш по вулиці і замість «Доброго дня» чуєш слова «Христос народився», то душу вже сповнює особлива атмосфера цього празника. Вразило Різдвяне свято у храмі Святої Діви Іулянії на Борку, бо церкву дуже гарно прикрасили ілюмінаціями. На суботньому вечірньому богослужінні, коли вимикали центральні світильники, храм виглядав дивовижно. Вогонь свічок і мерехтіння сотень маленьких вогників на ялинках, над іконами, на стінах створювали особливий настрій для молитви і возвеличення таїнства народження Ісуса. До речі, у храмі поставили живі невеличкі ялинки, з корінням їх посадили у грунт (великі вази), а згодом ялинки висадять біля храму. Велелюдно було на Різдво у храмі Різдва Богородиці нашого міста. Вітаючи з величним святом, отець Данило закликав любити ближнього не лише у свято, а й у повсякдень. Саме цьому навчав Христос.
Що може краще об’єднати людей, аніж спільна колядка у храмі. Коли отець Ростислав запропонував заспівати спільну всім відому «Нова радість стала», то серце переповнило відчуття єдиної родини. Як розповідають земляки, дуже урочисто пройшло свято в усіх церквах нашого району. З особливим піднесенням цілими родинами йшли жителі району в церкви, щоб послухати Слово Боже про народження Ісуса, запалити свічі за здоров’я рідних, привітати один одного зі святом.
В деяких селах були всеношні різдвяні служби, які тривали аж до ранку. А ще колядники йшли від дому до дому. Маленькі діти вітали колядками і церковні гурти співали во славу Божу. Настоятель Свято-Миколаївського храму отець Сергій після чудової святкової служби щиро вітав дубровичан  у домівках колядками разом з дітками з недільної школи. 8 січня у Дубровицькому парку випадково почула гарний спів. Молодь церкви ЄХБ села Залужжя славила пісенно народження Христа для жителів і гостей райцентру. Познайомилася з паном Андрієм з Німеччини, який вп’яте приїхав в Україну. Розговорилися. Мій співрозмовник відзначив як позитив свободу віросповідання в нашій державі. А потім прохопилася:
– Пане Андрію, на ваш погляд, наскільки ми бідніше живемо від німців?
Почула у відповідь: «Кожну людину, яка має Бога у серці, я вважаю багатою. Бо не матеріальними статками вимірюється сенс життя». А ви багаті?
Любов КЛІМЧУК.


Богдан   Микульський: «Передусім працювали
над покращенням інфракструктури та поліпшенням благоустрою»
Богдане Михайловичу, коротко, як міський голова, охарактеризуйте 2017 рік в історії Дубровиці?
Приємно поспілкуватися у період Різдвяних свят. Коли все довкола наповнене особливим настроєм духовності і добра. Наше місто також зараз дихає атмосферою щирих вітань, побажань, теплих зустрічей. Погодьтеся, доля міста пишеться передусім життям та діяльністю дубровичан. Якщо ви запитаєте у наших земляків, яким був для них рік, то перш за все вони згадають особисті здобутки і перемоги, а, можливо, й поразки та втрати. Звичайно, що є історія й міста в цілому, бо у ньому, як у кожному домі, є своя інфраструктура, свої мережі, наші спільні свята і заходи. Поруч з нашою духовною любов’ю до рідного краю, є й повсякденні життєві клопоти. Скажу так, 2017-ий – це рік поступового розвитку інфраструктури міста, покращення благоустрою та надання більш якісних послуг населенню. А тепер деталізую, що вдалося зробити в напрямку розвитку вуличної інфраструктури. У 2017 році розпочато капітальний ремонт 560 м дороги по вул. Воробинська. Також проведено поточний ямковий ремонт 3754 кв.м доріг міста методом лиття емульсійно-мінеральної суміші спецавтомобілем. Продовжується облаштування тротуарів. Укладено 970 кв.м бруківки на вулицях: Шевченка, Миру, Артеменка, Макарівська,1000-річчя Дубровиці та у сквері на перехресті вулиць Грушевського-Артеменка. Відремонтовано 1470 кв. м асфальтних тротуарів по вул. Миру, Воробинська та Шкільна. Проведено поточний ремонт білощебеневого покриття на вулицях: Цегельна, Глиняна, проїзд між ними, а також влаштовано 1050 м такого ж покриття на вулицях Ж. Харпака, Медична, Хмелева та Північна. Основним завданням на 2018 рік є створення безпеки руху транспорту та пішоходів. Тому в програмі розвитку міста передбачені кошти насамперед на ремонт доріг, облаштування тротуарів, пішохідних переходів і встановлення відповідних дорожніх знаків. Насамперед роботи будуть продовжуватись в районі розташування дошкільних та навчальних закладів, а також на ділянках інтенсивного руху техніки та пішоходів. Проводяться роботи щодо якісного освітлення Дубровиці. Всього у місті встановлено 653 лампи-ліхтарі. В порівнянні з 2016 роком їх кількість зросла на 38%, а витрата електроенергії завдяки застосуванню енергозберігаючих LED-ламп зменшилась на 1,5 %. Надзвичайно актуальним для міста є поліпшення мереж водопостачання та водовідведення. Минулого року капітально відремонтовано водогони по вул. Шевченка, Воробинській, Шкільній. Загалом у сфері водопостачання капітально відремонтовано (із заміною на сучасні поліетиленові труби із гарантією 50 років) 796 м водогону. Також був завершений проект «Самоплинний каналізаційний колектор діаметром 500 мм в м. Дубровиця – реконструкція». Вартість його 2805,3 тис.грн. Це дало змогу стабілізувати екологічну ситуацію у промисловій зоні міста, а також не допустити забруднення р. Горинь. Працюємо над актуальними питаннями благоустрою міста. Наприкінці 2017-го за кошти міського бюджету комунальним підприємством «Будинкоуправління» придбано ще один сміттєвоз, вартістю 1199,0 тис.грн. Також закуплено 13 евроконтейнерів для збору ТПВ і 10 контейнерів для збору відходів як вторинної сировини на загальну суму 158,0 тис.грн. Це дасть змогу покращити стан збору і транспортуванням твердих побутових відходів і позитивно вплине на санітарний стан міста. Минулого року за програмою міської ради було проведено капітальні ремонти покрівель багатоквартирних будинках по вулиці Володимирській 12 і 45. Відповідно до програми 20% коштів було виділено ОСББ «Льонзавод» та «Льонок» і 80% – з міського бюджету. Хочу відмітити, що депутати міської ради відповідально ставляться до планування та фінансування програм благоустрою міста. Я добре розумію, що мешканці, в першу чергу, вболівають за благоустрій та покращення інфраструктури вулиць, на яких вони проживають. Є така закономірність, чим більше робиться тим більші вимоги. Ми вдячні дубровичанам за пропозиції та конструктивну критику нашої діяльності.
Як ви оцінюєте прийнятий на 2018 рік бюджет міста? Який напрямок профінансований не так, як би вам хотілося б…
На 2018 рік власні надходження до міського бюджету заплановано в сумі 10 млн. 550 тис. грн. Мало це чи багато? Наприклад, проектний кошторис проведення капітального ремонту 1 км дороги складає не менше 3 млн. гривень, а капітальний ремонт проблемної ділянки магістрального водопроводу по вул. Нова оцінюється в межах 3,5 млн. грн. Виходячи із фінансового стану, міська рада не може планувати масштабних проектів за власні кошти. Для залучення додаткових коштів для розвитку міста ми постійно співпрацюємо з народним депутатом України Василем Яніцьким, депутатами обласної ради Віталієм Суховичем, Миколою Кучеруком, Миколою Драганчуком, Геннадієм Шевченком, благодійником Віктором М’яликом.
Які кошти закладені на розвиток житлово-комунального господарства і де плануються зміни у цій галузі?
На розвиток житлово-комунального господарства на 2018 рік передбачено 5 млн. 317 тис. грн., що на 672 тис. грн. більше минулого року. Кошти передбачені на виконання програми дорожнього руху: ремонт та вдосконалення дорожнього покриття вулиць, тротуарів, забезпечення функціовання та модернізацію водопровідно – каналізаційного господарства.
У Дубровиці на високому рівні працюють і утримуються дитячі садки? Скільки коштів затрачає міський бюджет на їх утримання, які нововведення будуть у сфері дошкілля?
В місті функціонує три дошкільні навчальні заклади. У них виховуються 537 дітей. З міського бюджету на 2018 рік виділені кошти на безкоштовне харчування для дітей пільгових категорій (сироти, інваліди, діти учасників АТО). Коштів, які виділені з державного бюджету, як міжбюджетні трансферти на утримання садочків не вистачає. На утримання однієї дитини в навчальному закладі потрібно – 23 753 грн. в рік. Також за рахунок міського бюджету зміцнюється матеріальна база ДНЗ, проводяться поточні та капітальні ремонти, додатково виділяються гроші на заробітну плату працівникам та вихователям. У 2017 році всього на утримання дитячих садочків виділено 10 483 900 грн., в тому числі з міського бюджету 1 553 900,00 грн.
Дубровиця дуже забудовується. Магазинчики, кав’ярні, аптеки. Як ви особисто характеризується розвиток підприємництва у місті?
Я вважаю, що будівництво та відкриття магазинчиків, кав’ярень, аптек це свого роду інвестиції малого і середнього бізнесу в розвиток міста. На даному етапі більшість підприємців вкладають свої кошти в розвиток торгівлі та закладів громадського харчування. Це схвально, що люди розпочинають або розвивають свою справу, створюють робочі місця. Маємо приклади і поступового відродження промислового виробництва. В місті працює цех переробки молочної продукції та виробництва якісних сирів та масла, відкриваються сучасні високотехнологічні лінії з виробництва якісних будівельних матеріалів та інше. В будь-якому суспільстві всі процеси і всі сфери діяльності взаємопов’язані. Міська рада забезпечує сприятливий клімат для розвитку підприємництва, а вони в свою чергу вносять свій внесок в інфраструктуру міста, сплачують податки, створюють нові робочі місця.
Чому, на ваш погляд, депутати не підтримали на сесії виділення коштів для закупівлі системи відеоспостереження для поліції. Що дала б місту ця система?
Однією із гострих проблем міста є безпека дорожнього руху. Тому міська рада запропонувала в проекті бюджету на 2018 рік виділити 120 тис. грн. для встановлення на найбільш небезпечних ділянках міста системи відеоконтролю «Рубіж». Ця система призначена для відеоспостереження та відеофіксації порушень Правил дорожнього руху, автоматичного розпізнавання державних номерних знаків транспортних засобів у реальному часі, збереження отриманої інформації у власній базі даних та пошуку розпізнаного номера порушника у відповідних реєстрах. При розгляді даного питання у депутатських комісіях майже всі депутати підтримали дану пропозицію, але на сесії проект рішення не набрав потрібної кількості голосів. Я впевнений, що це питання буде підтримано і система контролю за безпекою руху буде встановлена і значно покращить дотримання правил дорожнього руху на дорогах міста.
Тривають Різдвяні свята. Але кожне свято важко уявити без праці ваших комунальних служб?
Не хочу бути багатослівним і хвалити комунальників. Я завжди дуже вимогливо ставлюся до їх роботи. Але дякувати їм маємо за що. Мені дуже приємно читати у соцмережах відгуки гостей міста про нашу чисту і затишну Дубровицю, про те, що працівники комунальної служби добросовісно виконують свій обов’язок у кожну пору року. Їх робота не завжди видима. Часто більшість містян бачать ще солодкий сон, а комунальна служба вже почала трудовий день. А от їх результат праці дуже і дуже помітний. Повірте, поза увагою служби не залишається жодне звернення дубровичан, жодне моє зауваження. Зрештою, працівники кожного комунального підприємства міста докладають максимум зусиль у комфортне життя дубровичан. Дякую їм, депутатському корпусу, членам виконкому, працівникам міської ради і всім дубровичанам за небайдужість до долі міста. Хочу повернутися до вашого запитання про історію. Ми пишемо історію свого краю і свого міста долями наших земляків. Нашими вчинками і справами. Отож давайте і надалі, як одна родина, дбати про сьогодення і майбуття, поважаючи і цінуючи один одного.
Любов Клімчук.


проводяться виплати за рішеннями судів чорнобильцям та дітям війни
У 2010-2011 роках жителі району масово ринули до районного суду, позиваючись до Пенсійного фонду з приводу перерахунку та виплати чорнобильських пенсій та пенсії дітям війни. Після цього були апеляційні суди, далі – подання у виконавчу службу і роки чекання. Кошти не виплачували, хоча суди задовольняли позови громадян.
На жаль, реалії сьогодення показують, що виграш справи в суді ще не є запорукою відновлення порушеного права, оскільки примусити боржника виконати рішення суду виявляється досить складно, тим більше, коли ним є держава. Однак коли такі справи потрапили до Європейського суду і той виніс рішення знову ж таки на користь людей, державні мужі таки змушені були передбачити у бюджеті кошти для виплат, зокрема, за судовими рішеннями, що потрапили до єдиного реєстру в 2014-2015 роках (хоча суди відбулися у 2010, 2011, 2012, 2013 рр.).
Як розповідає начальник управління Державної казначейської служби України у районі, у Державному бюджеті на 2017 рік було на це закладено 505 мільйонів гривень з помісячним розподілом. У попередні роки для виплат за судовими рішеннями передбачалося 146 мільйонів, 148 мільйонів на рік. Це було дуже мало. Закладені у бюджеті кошти і на 2018 рік. Виплачують кошти тим, хто є в Єдиному реєстрі судових рішень, виконання яких гарантується державою, за 2014-2015 роки.
Тут у багатьох виникає питання з приводу цих років. Адже суди в основному відбувалися у 2010-2011 роках, а справи зареєстровані у Єдиному реєстрі у 2014-2015 роках або ж і в 2016-2017 роках. Така ситуація склалася скоріш за все через людський фактор чи з якихось інших причин. Адже людина, отримавши рішення вже апеляційного суду, повинна була звернутися у виконавчу службу, щоб та стягнула з держави в особі пенсійного фонду відповідні кошти. Відповідно ці справи могли затриматися у когось на столі чи тривалий час чекали своєї черги і потрапили до Єдиного реєстру пізніше.
Дехто із громадян також зволікав і не звертався у виконавчу службу. Окремі навіть дотепер цього не зробили. Однак ще нічого не втрачено. Усі ще можуть звернутися у виконавчу службу та довести справу до кінця. Головне, щоб у державному бюджеті були закладені кошти на ці виплати за судовими рішеннями.
Ті ж, чиє прізвище вже значиться у Єдиному державному реєстрі за 2014 та 2015 роки (а це можна перевірити самостійно в Інтернеті), можуть брати витяг із реєстру та судові рішення, виконавчий лист, довідку з банку про наявність рахунку та звертатися у казначейство. Казначейська служба зробить відповідне подання на виплату цій людині присуджених коштів. Виплати проводитимуться в порядку єдиної на всю Україну черги.
Ні в управлінні Державної казначейської служби України у районі, ні в головному управлінні Державної казначейської служби України у Рівненській області нам не змогли назвати поступово загальної суми проведених виплат та кількості осіб, яким вони були здійснені. Проте виплати поступово проводяться.
Зазначимо також, що у випадку смерті позивача, звернення якого суд задовольнив та присудив виплати, кошти можуть отримати спадкоємці. Якщо прізвище померлої людини є у Єдиному реєстрі, то спадкоємцям потрібно зробити витяг. З ним звернутися до нотаріуса для оформлення права на спадщину і з цими документами вже звертатися у казначейство. Якщо ж людини немає у реєстрі, але у спадкоємців є рішення судів, вони можуть звертатися у виконавчу службу, а після внесення у Єдиний реєстр знову ж таки до нотаріуса, а тоді у казначейство. Якщо ж немає на руках рішень судів, то треба звертатися у суд за видачею копій та дублікатів, а далі знову – виконавча, нотаріус, казначейство. Не забувайте подавати в казначейство довідку з банку про наявність рахунку.

Підготувала Любов КЛІМЧУК.
Дубровицький РАЦС:
тут реєструють людські долі
РАЦС – місце, де, без перебільшення,  поєднуються всі віхи життя. Офіційно з’являються нові громадяни, реєструються померлі, стають на весільний рушничок молодята, розпадаються сім’ї… Тому де ж, як не в цій кузні людських доль підводити підсумки минулого року. З таким проханням я й звернулася до начальника відділу Протосавицької Інни Юріївни. Відтак у інтерв’ю читайте, як ми в цифрах і фактах прожили 2017-ий.

Майже половина пар розлучається,
а шістнадцятирічні дівчата
стають нареченими
Пані Інно, одруження – це не просто угода між двома людьми, це – серйозна відповідальність на роки. Колись пов’язували долі вузами Гіменея на все життя, у сучасному світі – не завжди. Якою ж є тенденція одружень-розлучень у нас? Скільки пар створили нові родини і скільки розірвали стосунки у цьому році?
У 2017-му ми офіційно поєднали 209  пар молодят. Це трохи менше, ніж позаторік, коли одружилося 216 наречених. Нині дехто хоче просто жити разом, як кажуть, на віру. Але радує, що під вінець стабільно йдуть кожного року кілька сотень. Значить шлюб  не втрачає своєї популярності.
Що стосується розлучень, то, як не прикро, їх стало значно більше. Через відділ розірвали стосунки 28 подружніх пар, які не мали неповнолітніх дітей та були обопільно згодні. Всі інші робили це через суд. В підсумку 2017-ого розпалася практично кожна друга родина – більше ста шлюбів. Я прослідкувала, що таке ж було і в 90-ті. З чим це пов’язано, складно сказати. Можливо, непроста економічна ситуація цьому посприяла, можливо, просто був невдалий рік…
А які пари розходяться найчастіше? Бо ж читала дослідження, що більшість не витримує п’ятирічний рубіж сімейного життя, а письменник Бегбедер взагалі вважав, що кохання живе три роки.
Багато розлучаються в перші роки подружнього шлюбу. Бо ж побудова сімейних стосунків – важка праця. Це не тільки права, але й обов’язки один перед одним. Треба розуміти, підтримувати, в чомусь поступатися. Жити не лише своїми інтересами, але й думати про другу половинку. Не всі проходять це випробовування, тому й розбігаються.
А ще часто розривають шлюб, коли діти стають повнолітніми, «вилітають» з батьківського гнізда і подружжя вже нічого не тримає разом.
Краще повернемось до приємного – одружень. Якого віку була найстарша і наймолодша пара серед тих, хто вступив до шлюбу тогоріч?
Минулого року було три пари 60-річних «молодят».  А за час моєї роботи  йшли під вінець закохані, яким виповнилось й далеко за 70-ят.  Найчастіше ступають на весільний рушничок наречені у 23-27 років. Хоча є й значно молодші. У 2017 році було теж три подружжя, в яких молодій було 16 років. Але в такому випадку, аби ми уклали шлюб, треба рішення суду.
До речі, були бажаючі розписатися в Новий рік?
Остання  пара одружувалась 29 грудня. Все-таки більшість молодят зважають на піст і дотримуються традицій. Нема у сучасних наречених  особливих забобонів щодо 13 числа чи високосного року. За нашими спостереженнями, це ніяк не впливає ні на міцність шлюбу, ні на кількість розлучень. Звісно найбагатшими на нові родини є серпень та вересень. А найпопулярнішою датою серед наречених є все-таки 14 лютого. Доводиться одружувати деколи й по чотири, а то й п’ять пар на день.
А як щодо географії шлюбів? Чи одружувались наші краяни з іноземцями?
Були й такі випадки. Найчастіше одружувались з громадянами країн СНД. Так, минулого року четверо наших земляків з’єднали свої долі з мешканцями Росії, Білорусі та Молдови. В позаминулому році – з жителем Грузії. Оформлення шлюбу з іноземцем не дуже складна процедура. Головне, щоб він надав паспорт з перекладом на українську мову, завірений нотаріально, довідку з міграційної служби про легальність перебування в нашій державі та документ про розірвання подружнього союзу, якщо в такому перебував. Це головні вимоги.

Відроджують біблійні імена
та повертають бабусині
й дідусеві прізвища
Що можете сказати про демографічну ситуацію? Скільки народилося й померло краян торік?
На жаль, демографічна ситуація невтішна. У 2016-му зареєстровано 620 новонароджених, а минулого року – 528 (це найнижчий показник за кілька десятиліть). У той же час смертність набагато випереджує у цифрах. У 2017-му померло аж 718 краян (у 2016 році – 680). Тож на 190 людей зменшився приріст населення у пройдешньому році, за нашими даними. Ніби суха статистика, а за нею ховається факт вимирання нації.
Скільки мати дітей – справа глибоко індивідуальна, бо чужа сім’я, як кажуть – темний ліс. Утім яку найбільшу кількість наступників реєстрували? І як щодо віку мам?
Є 17-річні та 18-річні матусі. Не бояться допомогти з’явитись на світ дитинці й 45-річні мами. Щодо старших, то у нас таких даних немає. Зазвичай їх направляють народжувати в Рівне, бо це великий ризик для немовляти та породіллі.
Традиційно найбільше продовжувачів роду у сім’ях протестантів. У грудні одна мама народила 14 дитинку.
Трапляються випадки, коли батьки не реєструють дітей?
Буває, що, наприклад, через хворобу чи переїзд,  батьки пропускають термін реєстрації. Адже це слід зробити впродовж місяця. Минулого року було два таких випадки. Якщо ж немає поважної причини, то мамі з татом загрожує адміністративна відповідальність. Тому батьки стараються вчасно зробити своїх діток офіційними громадянами.
Позаторік ЗМІ сколихнула новина про те, що двоє українців змінили свої імена та прізвища на честь смартфона iPhone 7. Тепер у їхніх паспортах прізвище вказане як «Айфон», а ім’я – «Сім». Чи часто змінюють паспортні дані наші земляки?
Звичайно, Сьомим Айфоном ніхто себе не називав, та й я не пам’ятаю, щоб хтось змінював саме ім’я. А от  прізвища обирали інші. В 2016 році це зробили сім людей, минулого – п’ять. В кожного були свої причини. Хтось хотів прізвище діда чи баби, бо воно милозвучніше, цікавіше. А жінки повертали своє дошлюбне. Взагалі змінити ім’я та прізвище на власний смак може кожен. З 14 років – за згодою батьків, з 16-ти – самостійно при отриманні паспорта.
Коли дружина бере чоловікове прізвище – це зовсім інше. Зачасту у новостворених парах так і відбувається. Рідко, але буває, що наречений змінює своє на прізвище молодої. А от подвійних, за моєї практики, не було.
А які ж імена були найбільш екзотичними? Як називали батьки своїх синів і доньок? Невже й далі в моді герої серіалів?
Серед найпоширеніших поміж дівчаток торік були Софія, Анна, Злата, Аліна, Мілана, Варвара, Аріна, Ангеліна, серед  хлопчиків – Ілля, Олександр, Матвій, Артем, Тимофій, Дмитро, Давид.
Однак мешканці Дубровиччини часто називали дітей і доволі незвичними ймення, зокрема синів – Ельхан, Натан, Соломон, Авенір, Саватій, Ельдар, Златан, Дамір, Елізат. А донечок – Сабріна, Даміра, Ноема, Лія, Суламіта, Есфір, Ніколь, Елла, Ліана, Руфіна, Іларія.
Звісно батьки обирали імена, що на слуху, з тих же серіалів. Водночас помітила, що відроджують стародавні біблійні, приміром, Руфіна. А коли народження трапляється в день певного святого, то тато й мама зазвичай дають таке ж ім’я. Відтак дарують своєму малюку янгола-охоронця.

«Наш відділ бере участь
у всіх пілотних проектах»
Зараз видачею свідоцтв про народження у пологових будинках уже нікого здивувати не можна. А як із послугою – одруженням через Інтернет. Чи були в Дубровиці такі випадки?
Поки жодного. Про неї мало хто знає або ж просто бояться робити це через Всесвітню мережу. Мовляв, принесемо документи особисто, так надійніше. Думаю, що хтось один спробує, і вона набуде більшої популярності. Бо ж послуга насправді дуже зручна. Вдома, без черг, через веб-портал Міністерства юстиції молодята можуть підібрати відділ та дату. Далі заповнити там же заяву, загрузити відскановані документи і зробити проплату держмита. Якщо в них є цифровий підпис, то слід з’явитися лише на час одруження. Якщо нема, то треба зайти після подачі заяви упродовж двох днів до нас і поставити підписи. В іншому випадку вона анулюється.
Але на дату розпису все-таки прийти треба, бо дехто сприймає поняття «одруження через Інтернет» надто буквально.
Нашумівшою новацією нині є «Шлюб за 24 години». В Рівному таким чином закохані вже стають на рушничок щастя. Чи можуть розраховувати на такі привілеї дубровичани?
Так. Вони також можуть одружуватись в Рівному. А невдовзі проект запрацює і в Сарнах. Там наразі тривають організаційні моменти. Обирають відповідну службу, яка візьме на себе відповідальність. Бо ж в обласному центрі цим займається будинок культури. Щодо такої перспективи для Дубровиці, то треба, аби було багато бажаючих серед наших земляків. Інакше це не доцільно для нашого району.
А чи не призведе така поспішність реєстрації шлюбу до збільшення кількості розлучень? Адже їх і так чимало…
Я вважаю, якщо молодята вирішили поєднати долі, то роблять це усвідомлено. Незалежно від того, одружуються вони за добу, чи чекають аби одягнути обручки цілий місяць. Тим більше лише одна пара в минулому році не з’явилася на реєстрацію шлюбу після подачі заяви.
Які ще маєте нововведення у роботі?
Наш відділ бере участь у всіх пілотних проектах, окрім «Шлюбу за добу». Зокрема разом з реєстрацією свідоцтва про народження в пологовому можна заодно подати заяву й на прописку дитини. Також ми проставляємо апостиль на документи, які потрібно пред’явити за кордоном. Це спеціальний штамп, що підтверджує їх легальність. Раніше для цього треба було звертатися напряму до Міністерства юстиції. На вже згаданому веб-порталі кожен громадянин може звернутися до нас за консультацією. Цим скористалось уже 17 користувачів. А ще через Інтернет можна не лише укласти шлюб, але й подати заяву на видачу, наприклад, повторного свідоцтва та інших документів, не виходячи з дому.
Тобто помалу система відходить від бюрократизму. Чекаємо на нові проекти, які ще більше спростять життя дубровичан.
Що можете побажати нашим читачам, кожен з яких, впевнена, рано чи пізно користується Вашими послугами?
Зичу всім радості, достатку та миру. Зберігайте оптимізм, незважаючи ні на що. Хочеться, щоб краяни поменше розлучалися, всі шлюби були довгими і щасливим, а дітки здоровими. Тож народжуйте, одружуйтесь, аби наступного року я радо повідомила втішну статистику.
Сподіваюсь, що так і буде.  Щире спасибі за розмову. Успіхів Вам у всіх справах. 

                                                                                                                                                                 Спілкувалась Леся КОНДРАТИК.


Пряникові будиночки:
казка, яку можна з’їсти
У дитинстві новорічно-різдвяний настрій  не треба було створювати. Він виникав сам по собі. Чого не скажеш про доросле життя. очікування дива губиться у турботах і переживаннях. І лиш певні деталі, люди та емоції можуть повернути забуті відчуття. Особисто для мене повіяло святом, коли випадково у соцмережі натрапила на неймовірні засніжені пряникові будиночки, створені дубровичанкою Оленою Коржик. Відтак не змогла не розпитати у майстрині про її солодке захоплення.

Пані Олена каже, що пристрасть до готування мала завжди. Спочатку це були звичайні торти. Далі від мами навчилась пекти хліб і паску. А згодом Всесвітня павутина відкрила безліч цікавих рецептів ласощів, оздоблених мастикою. І завдяки ним проявилась творча натура майстрині. Бо свого часу вона обрала технічний фах. Навіть не зважаючи на те, що змалку любила малювати і подумки уявляла себе художницею.
«Хотілось звісно розвиватися в цьому напрямку, але у Бога були інші плани на мене. Хоча ніколи вчитись не пізно. Я думаю все-таки піти до художньої школи», – по-філософськи роздумує пані Олена.
Так часто буває. Приховані дитячі мрії в один прекрасний момент вириваються з клітки і надихають на щось нове. І ось так два улюблені заняття жінки – малювання і кулінарія – поєдналися у виготовленні пряників та будиночків. Відтоді у її оселі завжди пахне святом. П’янкий медово-імбирний аромат  заповнює всі закутки будинку.
«Одразу зрозуміла, що це моє. Є люди, які постійно скаржаться на свою роботу. А в мене навпаки: я нею насолоджуюсь, відпочиваю душею, забуваю про проблеми. Можу за випіканням та розмальовуванням пряників сидіти ночами. Звісно, буває, що втомлююсь. Але ця справа ніколи не набридає. Щоразу цікаво пробувати щось інше, вчитися, вдосконалюватися».
Пані Олена багато експериментувала із рецептами тіста, прянощами, техніками оздоблення, допоки віднайшла ідеальне співвідношення інгредієнтів. Вона додає у випічку імбир, корицю, багато меду, тому смак пряників насичений, а зберігаються вони до кількох місяців. Та, найважливіше, переконана жінка – вкладати у виріб часточку душі і гарний настрій.
Дивуюсь, як їй вдається змоделювати зі смачного «будівельного» матеріалу гостроверхі дахи хатинок, маленькі віконця і галявинки з оленями та ялинками. «Насправді все не так складно, як може здатись. Тим більше, у школі моїми улюбленими предметами були математика і креслення. Тож спочатку свій задум треба втілити на папері. Вирізати формочки  і перенести їх на тісто. Стіни та елементи будиночка «зацементувати» білком».
Найбільше подобається майстрині прикрашати випечені заготовки білою глазур’ю, а потім розмальовувати її харчовими барвниками. У цій творчій справі маминою помічницею стає маленька донечка. Тож у такому тандемі в результаті виходять чарівні роботи.
«У нас виготовлення імбирних пряників ще не набуло такого поширення, як у Європі. Хоча вони стають все популярнішими. Взагалі традиція створювати пряникові будиночки родом із давнього Риму. Є таке гарне повір’я, що саме на свята, коли збирається вся родина, прилітають також душі померлих родичів. І власне для них і робили такі хатинки, щоб їм було де заховатися. Але неабиякого поширення вони набули у 1812 році, коли брати Грім написали казку «Гензель і Гретель», в якій відьма жила саме в такому смачному будиночку і заманювала туди дітей», – розповіла  кулінарка.
Тож Олена Коржик радить господиням обов’язково спробувати спекти пряники, потішити своїх рідних та подарувати їм часточку казки. А, можливо, навіть віднайти своє покликання, як і вона.
«Робіть з любов’ю і тоді у вас все вийде», – підсумовує жінка.
І наостанок невелика порада: якщо пряник став черствим, його достатньо покласти на ніч у холодильник в баночці зі шматочком яблука або апельсина – він вбирає вологу і стає м’яким.

Леся КОНДРАТИК.

КОЛЯДУВАЛИ, ЩАСТЯ БАЖАЛИ І РАДІЛИ СВЯТУ
9 січня у Дубровиці пройшов фестиваль «Різдвяні піснеспіви».

Участь у дійстві взяли 27 колективів нашого району і окремі виконавці. Одними з перших відкривали свято прихожани Свято-Миколаївського храму нашого райцентру.
Отець Сергій разом з хористами під деригуванням матушок Юлії та Світлани, а також дітки з недільної школи показали на сцені ціле святкове дійство з колядками, побажаннями та вітаннями.
Приємно, що привітали так щиро і масово юні та дорослі прихожани храму жителів району! Хоча я не фахівець, спів представників цієї церковної громади, як на мене, був дуже гарним і хвилюючим. Окреме спасибі отцю Сергію за опіку над недільною дитячою школою.
Колядували, щедрували, посівали всі з чудовим настроєм і гарними побажаннями. Вразили представники Миляцької ОТГ. Вони разом з головою Федорем Хлебовичем передали святковий дух Різдва кожному присутньому у залі, співали натхненно і різноголосо.
Серед учасників фестивалю «Різдвяні піснеспіви» були єдині представники колективу навчального закладу району, як єдиного цілого гурту – педагоги з Берестівського НВК. Поряд з фахівцями та аматорами районної сцени вони продемонстрували чудове виконання колядок, артистичність, свою неповторну харизму на сцені.
Приємно, що директор Берестівського НВК Сергій Климчук разом з колегами додав глядачам великого позитиву і щирої енергії, саме такі почуття мають нести нам колядники. Свято з різдвяною піснею і участь у такому фестивалі засвідчили повагу берестівських вчителів до наших народних традицій, до народзнавства як науки.
Чудову різдвяну пісню виконали на сцені дует матері та доньки Наталії Ярмошевич та Божени Драган. Приємно дивитися, як батьки долучають дітей до культури, спільно бережуть наші народні традиції. Згодом у «Фейсбуці» викладач музичної школи Наталія Ярмошевич написала: «Дякую всім організаторам за чудове Різдвяне свято!». Що ж, насправді працівники культури (відділу культури та туризму РДА та районного Будинку культури) додали чимало зусиль до організації фестивалю: гарно вбрали сцену, було якісне озвучення та освітлення, наші фахівці сцени також виконували чудові колядки.
Спасибі всім учасникам, хто у святковий день знайшов бажання і можливість приїхати на це гарне свято, своїм чудовим співом славив народження Христа. Звучали популярні, традиційні колядки, а також маловідомі у нашому краї. Думаю, що насолоду отримали всі, хто був серед глядачів і учасників. Христос народився!


                                                                                                                                             Любов КЛІМЧУК.















Чим запам’ятався 2017-ий?
Рік – це не просто 365 днів. Це неймовірна кількість подій, емоцій, планів та звісток. І у кожного вони свої. Відтак ми запитали наших земляків з різних куточків Дубровиччини, що для них стало знаковим та пам’ятним у пройдешньому році і на що сподіваються у 2018-му.

Віталій Малько, військовослужбовець-контрактник: Цей рік був емоційний та насичений. Всі ми мали гарні моменти, власні плани та негаразди, але попри це не забували, що в країні йде війна. Дуже зворушливо було чути й читати, як прості українці, не маючи великих статків, від щирого серця допомагали й допомагають нашим солдатам на Сході. Чого не скажеш про політиків. Біля державного керма вони навпаки стараються чимпобільше запхати до карманів. А «добросовісність» місцевої влади яскраво показала ситуація, коли техпрацівники 2 місяці до Нового року не отримували  нормально  зарплатню, в тому числі і моя мама. Втім про невдачі та проблеми і так всі знають. Не буду псувати вашим читачам святковий настрій. Натомість хочеться згадати позитив, яким мені запам’ятався 2017-ий. Мабуть, найголовніша подія – повернення наших хлопців з полону. Дуже сподіваюсь, що в найближчому майбутньому додому потраплять усі. Хоча кажуть, що чоловіки не плачуть, та на зустріч полонених з рідними не можна було дивитись без сліз. Ще рік запам’ятався як любителю спорту виходом  «Шахтаря» у Лігу чемпіонів та неймовірними перемогами боксера Василя Ломаченка. А особисто для мене 2017-ий  став знаковим, бо я підписав контракт на службу. Мені не дозволяє совість ховатись або сидіти на ліжку і говорити, як все погано. Якщо хочемо миру і добробуту, треба щось робити для цього. Надіюсь, я стану в нагоді для своєї держави. У прийдешньому році найбільше звісно хочеться закінчення війни. Щоб сини, чоловіки, батьки повернулися живими та здоровими  до своїх сімей. Щиросердно вітаю всіх зі святами. Любові вам, поваги одне до одного та благополуччя. Залишайте всі негаразди в минулому році і пам’ятайте, що нас ніхто не зламає. Слава Україні!
Яна Шинкар, педагог у декретній відпустці: 2017 рік для мене був надзвичайно знаковим. Адже трапилося у моєму житті багато важливих подій. По-перше, я вийшла заміж за свого коханого, а по-друге, в нас народився чудовий синочок Остапчик. Чоловік мій атовець, справжній патріот своєї держави, от і захотів сина величати українським ім’ям. І як було відмовити? Можу із впевненістю сказати, що я щасливо прожила цей рік, отримала від нього багато позитивних емоцій, вражень. Тому від 2018 року очікую багато чого і докладу всіх зусиль, щоб мої плани повністю втілились в життя.
Вікторія Селезень, студентка: Це був один із найяскравіших, найплідніших та найемоційніших років у моєму житті. Рік повного переформатування пріоритетів та уподобань. У той час, коли всі в соцмережах пишуть про втрати, якісь труднощі тощо, мені було страшенно мало днів у 2017 році для втілення своїх цілей, і я не хочу його відпускати. Це був час величезних контрастів і, можливо, навіть крайнощів, які допомогли відкрити в собі багато якостей, про які у спокійній атмосфері і не здогадувалася б. Своє двадцятиріччя я відсвяткувала у Місті Ангелів (Лос-Анджелесі), підкоривши вершини Hollywood Hills. Побувала у найстарішому «Діснейленді» у світі, де отримала стільки позитиву і драйву, що не могла відійти ще понад тиждень. Відвідала красивезний Вегас, де залишила величезну частину себе. Прожила літо у різноманітних готелях Штатів, у які просто закохалася. Скупалася у Тихому океані, вода якого крижана, але від щастя вона, здавалося, ставала теплішою. Каталася нічними містами Каліфорнії, коли будь-які слова були зайві. Познайомилася з величезною кількістю прекрасних людей із інших країн, які допомогли мені повірити в себе та розвіяли мішок стереотипного пороху. Продегустувала енну кількість страв і напоїв, прочитала таку кількість книг, яка дорівнюватиме 3-м попереднім рокам мого читацького активу, навчилася отримувати від цього естетичну насолоду. Спробувала себе в ролі вчителя. Повірила в те, що мрії втілюються в реальність, і хоча у моєму випадку нічого легко не дається, а тільки з боєм, це чудово загартовує і дарує віру у власні сили! Можливо, колись у старості енергійно, проте з ностальгією та якоюсь сумною ноткою промовлю: «Поверніть хтось мій 2017-ий».
Валентин Стасько, лісівник: Для мене 2017 рік був звичним і нічим особливим не вирізнявся. Хоча хотілося змін, насамперед в державі. Бо ж стільки загинуло на Майдані та війні, аби Україна стала жити по-іншому. І це прикро. Адже навпаки стало навіть важче. І в нашій галузі в тому числі. Нині ліси фактично хочуть віддати в приватні руки. Що буде з ними, з робочими місцями – незрозуміло. Але прогнози невтішні. Тож зараз не маю ілюзій стосовно 2018-го. Безумовно, він буде складним. Недарма китайський мудрець казав, нема нічого гіршого, ніж жити в епоху перемін. Сподіваюся, що врешті закінчиться війна на Сході, влада повернеться обличчям до людей і дбатиме про них, створюватиме гідні умови для життя, підніматиме заробітну плату, щоб зростав добробут, була робота. І звісно головне, щоб всі були живими та здоровими.
Світлана Правник, волонтер: Чим запам’ятався мені рік? Напевно тим, що з кожним роком я зустрічаю дуже хороших, щирих, порядних людей, які на відстані відчувають чужий біль, страждання та потребу в допомозі. Я дякую Богу що на моєму шляху є вони. Я можу сміло вирушати в дорогу в АТО, знаючи, що ви поруч, мої друзі і благодійники. В будь- який час я можу на вас розраховувати. А на нинішній рік прошу тільки миру, миру, миру!
Василь Рожко, спортсмен: Найяскравішими подіями і головними звершеннями 2017-го були срібні медалі на Кубку світу в ОАЕ та Угорщині.
Також дуже важливим досягненням в цьому році було те, що в Угорщині, окрім срібної медалі, я ще встановив рекорд України серед юніорів і виконав норматив майстра спорту України.
В новому році буду намагатися перевершити минулорічні успіхи.
Мирослава Мороз, художній керівник Колківського СБК: Особисто для мене 2017 рік запам’ятався насиченим графіком роботи. Готували для односельчан багато різноманітних свят. Рада, що розділяла з земляками приємні моменти їх життя, разом зі своїми колегами та помічниками намагалися робити урочисті події у селі пам’ятними та незабутніми, з приємністю долучалися і до районних заходів. Найяскравіший момент 2017 року – це святкування 450-річчя наших рідних Колок. Я відчула, що ми команда, що ми єдина родина! Дуже рада, що знаходили підтримку в роботі з боку нашої місцевої влади. Дякую всім, хто у нашому будинку культури був чи учасником концерту, чи просто глядачем. Бачу повен зал, і серце радіє, що наша робота дарує приємність і дорослим, і малим.
А у 2018-му дуже хотілося б літом десь відпочити з сім’єю, приділити більше уваги родині! А в загальному найбільше хочеться, щоб в нашій країні нарешті закінчилася війна. І якби ж то можна було б планувати ще й стосовно здоров’я, то так хочеться, щоб у 2018 році було б менше хвороб на землі. Щиро зичу всім щасливих свят і родинного затишку.
Христина Клімчук, 7 клас Дубровицького НВК: 2017 рік запам’ятався багатьма гарними подіями. По-перше, я на «відмінно» закінчила у травні шостий клас. Звичайно, цей рік не могла уявити без танців. Були тренування та виступи на міжнародних конкурсах в Рівному, Одесі, Львові. Я допомогала  нашому наставнику у проведенні занять. Дякую йому, що він мені довіряє таку справу. У нас були незабутні поїздки на відзначення Дня молоді, які проходили в Сарнах та Рівному. Ці чудові зустрічі організовував о.Владислав Лукасевич, настоятель парафії костелу св.Іоанна Хрестителя. Я буду згадувати про вражаючу поїздку до християнського табору, організованого благодійною організацією caritas spes у селі Пульмо на Волині, біля озера Світязь. Там я духовно збагатилася і зустріла нових друзів. А ще я багато цікавого побачила під час  поїздки до Століна з делегацією від ліцею. Ну і звичайно на закінчення року нас всіх дуже вразив Різдвяний бал. Разом з юними танцюристами з Дубровиці я взяла у ньому участь. Він проходив у Рівному.
А щодо планів на прийдешній рік, то це – підтягнути навчання. Буду продовжувати займатися танцями і брати участь у конкурсах. Я знаю, що тільки завдяки праці, тренеру, батькам і звичайно Богу можна здобувати перемогу. Буду і надалі духовно збагачуватися і прислухатися до порад моїх священиків з костелу. Я бажаю, щоб у нашому мальовничому містечку діти мали більше можливостей розвиватися. І зрозуміли, що не лише гаджети і комп’ютери є їхніми друзями. Хай хлопчики та дівчатка шукають для себе цікаві секції, факультативи, творчі заняття і беруть участь у різних конкурсах і змаганнях. Їх досягнення будуть перемогою у житті і для дітей, і для батьків. 
Дарина Кухар, 10 клас, Висоцька ЗОШ: 2017-ий добіг кінця. Аналізуючи цей рік свого життя, розумію: у ньому було більше причин для позитиву, більше світлих думок і вчинків, аніж темряви і проблем. Мені назавжди закарбуються у пам’яті переможні фініші та фінали у спорті, успіхи в районних, обласних і всеукраїнських творчих конкурсах, олімпіадах, з’їзди лідерів, нічні розмови по телефону, кумедні ситуації, в які потрапляла, або ж миті, в які змушена була робити складний вибір (дуже часто у 2017-му), нові відчуття, свята у колі найближчих, часті передчуття щастя, сльози крізь сміх, надмірне навантаження, увінчане моїм духовним ростом і ще-ще-ще… Аби написати усе, потрібно довго посидіти. Я ніколи не ставила надто багато завдань на початок року і ще ні разу не планувала «почати нове життя», змінити щось кардинально. Може, тому, що у 15-ть про таке не думають, і я ще не зазнавала руйнування власних мрій, жорстокої несправедливості чи зради. І не хочу… Віднині ж, маю бажання з 1 січня визначити основні завдання на 2018-ий, підтягнути німецьку, українську та історію, розібратися: спортсмен я чи журналіст, піаніст чи поет, голова країни ДіКС чи… Загалом, запитати у себе: хто ти? Може, хоч зараз вдасться визначити. Батьки навчили мене не планувати наперед, не очікувати надміру вдячності, щирості, доброти від когось, не сподіватись на визнання. Усім не вгодиш. Але я щаслива. Щаслива лише від того, що маю змогу відсвяткувати Новий рік у колі найрідніших мені людей і маю сили продовжувати свою активну діяльність, з кимось конкурувати, саморозвиватися, один за одним ставлячи плюси у списку надважливих справ. Проте, я все ж хочу чогось від 2018-го. Хочу власної стабільності і постійних, вірних, справжніх людей поруч. Людей, які не будуть обговорювати за спинами, за рахунок тебе вирішувати власні проблеми, використовувати і просто дивитися скоса. Адже: «Нам конче потрібно бути потрібними», – як писав Юрій Іздрик. А ще просто ненавиджу невизначеності у будь-чому, яка переслідувала мене цьогоріч. І тому я хочу врешті зрозуміти себе, щоб стати врівноваженою ззовні і всередині. Бо… узгоджувати все з внутрішнім «Я», яке трохи з дивацтвами, вже набридло.З прийдешніми святами! Нехай трапляються дива, щоб кожен з нас вірив у казку.
Андрій Кулик, заслужений працівник сільського господарства: Для мене минулий рік запам’ятався як грибний та дощовий. Вперше за багато років нива видала більше 2 тис. тонн кукурудзи. Порадувала мене як агронома й урожайність ранніх зернових – в середньому мали 40-50 цнт на круг. Відчув нечувану радість, коли тримав у руках золотий пшеничний колос – такий повний, налитий, важкий.
Щодо інших вражень, то така розрекламована пенсійна реформа так й не стала бажаним соціальним проривом. Більшість з колишній працівників нашого господарства, сільська інтелігенція досі не може втямити, яка «мудра» голова вигадала таку формулу осучаснення пенсій, що селяни знову залишилися в програші? Вражений не в кращому розумінні цього слова, як спритно навчилися відбирати в сільгоспвиробника ПДВ й потім повертати його у вигляді бюджетної дотації, але вже в меншому розмірі. Знову «просіла» гривня, додали в ціні електроенергія та пальне… 
В 2017-му Україна втратила сотні своїх найвідданіших синів. Ці втрати не обминули нашого району. 23-річний Юрій Колесник, який з перших днів війни перебував на фронті, ще й мій далекий родич. Важко ховати молодих, дужих, чиє життя раптово обірвала війна. Поки вона триватиме, нема в нас справжніх свят, повноцінного щастя… 
Роман Колюхов, гол.редактор інтернет-ресурсу «Моя земля – моє Полісся»: 2017 рік особисто для мене був дуже насиченим роком. Відбулось багато приємних подій. Зокрема, в рамках проекту «Київський діалог» мені у статусі голови ГО «СИЛА ВОЛІ» вдалося побувати у Львові, Бродах, Одесі, Києві, познайомитися з багатьма громадськими активістами з усієї України, почерпнути чимало нових ідей, обмінятися досвідом. Також в рамках громадської діяльності ми змістили акцент на волонтерські проекти. Допомога вихованцям школи-інтернату у Чуделі стала для нас традиційною і надзвичайно приємно, що все більше і більше людей пропонують нам свою допомогу, хочуть поїхати з нами, поспілкуватися з цими дітьми, адже їм так треба особлива увага. У 2018-му році ми безумовно продовжимо волонтерські проекти, спробуємо розширити цю діяльність, залучити більше людей. Також хочемо організувати роботу з молоддю, створити так зване «третє місце», тобто певний молодіжний простір (окрім дому і роботи), де б молодь Дубровиці могла збиратися, корисно і активно проводити вільний час, знайомитись між собою, генерувати і втілювати ідеї. Я переконаний, що молодь - єдина рушійна сила прогресу суспільства, тому, якщо ми хочемо, щоб наше місто розвивалося, нам необхідно активізувати молодь. Ось такі плани на найближче майбутнє.
Наступний рік – рік Собаки. Тож хай ця Собака стане другом кожному з нас, щоб рік був легким, успішним, щоб ми провели його в оточенні справжніх друзів, на яких можна покластися. Родинного щастя всім і душевної гармонії!
Валентина Різанович, працівник Миляцького ЦНАПу: Кожен рік для всіх нас наповнений подіями і зустрічами. Кожен рік по-своєму особливий. Дякую Богові за все, що було у 2017-му. Дякую за свій ювілей, який показав, скільки багато чудових друзів є у моєму житті. Я була переповнена позитивними емоціями, бо відчула тепло і підтримку багатьох сердець добрих людей. Спасибі вам, мої рідні і дорогі друзі, що розділили у 2017 році моє ювілейне свято.
Навесні почала працювати у Миляцькому ЦНАПі. Разом зі своїм молодим і талановитим керівником Марією Кузкою ми робимо все, аби допомагати землякам вирішувати їх нагальні справи. Кожна людина повинна отримати у нашій структурі розуміння і допомогу. Саме таким принципом керуємося у роботі. До нас йдуть люди, яких добре знаємо, яких ми завжди раді бачити, отож такі зустрічі повинні бути максимально позитивними.
Що чекаю у Новому році? Не загадую багато наперед. Просто бажаю всім жителям нашого району доброго здоров’я, бо саме воно основа нашого щастя. Нехай новорічні і різдвяні свята принесуть всім затишок, тепло, злагоду. А найголовніше, нехай в Україну прийде мир. Давайте у Бога попросимо мирних світанків кожному куточку вкраїнської землі. Дорогі земляки, шануймо кожен прожитий день і дякуймо Господу за життя.
Наталія Андрощук, підприємець: 2017 рік запам‘ятався мені досить цікавим! Наприклад, я познайомилася з чудовою компанією «FM World», яка спеціалізується на парфумах, товарах для дому, декоративній косметиці. Вона вразила мене не тільки якістю своїх продуктів, а й можливістю будувати бізнес, не залежний від економічного стану нашої країни. До речі, познайомилася з цією компанією через звичайний знежирювач, який купила в магазині. Вразила його якість, почала шукати вихід на дану компанію, познайомилася з людьми з Рівного, Луцька, які будують свій бізнес в цій компанії. Мене це дуже зацікавило!
В грудні продукцію даної компанії ми презентували в нашому місті. Для мене це була вагома подія – перша моя презентація! Переживала, але була дуже задоволена! А якою захоплюючою була подорож у Львів! Я відвідала семінар-практикум «FM WORLD Україна: стратегія мого успішного бізнесу 2018». Майстер-клас від польських колег, наповнений цінним досвідом, практичними порадами для розвитку бізнесу, мотиваційними акцентами. Цей досвід для мене став важливою складовою бізнес-плану на наступний рік. Були в цьому році і бурхливі пригоди, і позитивні моменти, не обійшлося і без життєвих перепон. Але знаєте, якось я сприймала ці пригоди та позитивні моменти як подарунок долі, а ці перепони як шлях до кращого і була впевнена, що вже до кінця року сама дивуватимусь своїй витривалості і силі духу. Так і є! Просто потрібно навчитися брати на себе відповідальність, приймати рішення і діяти конструктивно, не зважаючи ні на що. А попереду ще цікавіший 2018-ий, який, впевнена, буде багатим на нові зустрічі, незабутні подорожі, нові здобутки та ще більші успіхи. На мою думку, чим більше кожен з нас буде випромінювати позитиву, добра, щедрості, справедливості та любові до оточуючих, тим продуктивнішим і вдалішим буде для нього прийдешній рік. Адже, вірю, що 2018 рік буде роком доброзичливості та взаємодопомоги.
Загалом займаюся торгівлею. Прагну пропонувати покупцям стильні, гарні, сучасні речі. Ми лояльні до наших покупців: робимо знижки, розпродажі, даємо на виплату, входимо у становище кожного! А найбільшою нагородою за це є вдячність наших клієнтів! Щиро бажаю всім землякам добра. Земних гараздів і найголовніше доброго здоров’я.
Записали Леся КОНДРАТИК, Любов КЛІМЧУК.




МИРУ ВСІМ:
свято, серце, емоції, або Нотатки з мого Нового року
31 грудня, день
Біля гуртовні «У Андрія» хтось гукає: «Владіміровна, з наступающим!».
Обертаюся. Сусідка, колишня сусідка, спираючись на палицю, по-тихеньку йде до магазину. Давно не бачилися. І за мить перед очима у мене кіно: як вона, молодша і здорова, миє вікна у хаті, як бере на руки мого сина і щебече до нього, пригощаючи яблуком, як вона на ровері їде з сапою з поля.
Справді, життя, як кіно. Не бачила кілька років. А вона вже з палицею. Схудла. А очі такі добрі-добрі, як колись. Роки невблаганні, скільки літ не бачила. А живемо ж у одному містечку…
– Ой… і Вас. Я теж Вас вітаю і всім Вашим передайте побажання здоров’я. Рада бачити, хоч змінилися… І Ви, і я. Але я так рада вас почути і побачити. Скупитися прийшли?
– Ой, Владіміровна, хворію. Я так, яєць візьму і рибину може якусь. Що нам з дідом Новий рік? Вже на Різдво діти приїдуть, то святкуватимемо. Владіміровна, я подивилася на тих синочків, що з плєна прийшли, то два дні їсти не могла. Нам вдома всім кожен день, як новий рік, в теплі, з вечерею і тєлєвізором. Ну вже немолоді, то ясно, що недужі. От тим солдатікам, що на війні, то їм важко, їм би Нового року коло маминих голубців. їм би Нового року коло дєток своїх.
Я слухаю її і розумію, що зовсім не важливо, чи той Новий рік наступаючий, чи прийдешній, чи з багатим столом, чи з скромним. Важливо, що в серці, у кожного. Як ми готові відчути життя навколо. От така, звичайна літня дубровичанка, а серцем обіймає Україну.
– І вас з наступаючим, Іванівно. (кажу так, як ми звикли казати і як старші люди звикли чути). Розчулили мене зовсім. Тримайтеся. Не хворійте.
– Миру нам всім, дитинко! – вона каже це, як слова молитви. – МИРУ ВСІМ! Молімся за мир. А все буде.
31 грудня на 1 січня. Ніч
Лише одна ніч. Одна ніч, яка змінює відлік. Переконана, що часто писатимете, за звичкою, «2017» у документах. «Ой, помилилася!» - вже минув. Минув традиційно, з салатом олів’є і шампанським, вітанням Президента та спільним фото. Такі всі близькі і такі щасливі на цих фото. Дай Бог, щоб отак тулилися по-родинному один до одного не лише у свята, а й у будні, а й тоді, коли так хочеться, щоб хтось спитав чи вирішив свою проблему. Дай, Боже, щоб в гості до батьків чи сестри збиралися не лише у такі великі річні празники.
Вже ближче до опівночі починають у Дубровиці гриміти феєрверки. Бах-бах-бах. Ну, близько 24-ї, розумію. Ну, трохи пізніше, теж розумію. Провели старий, зустріли Новий. Ну а далі? Може, хтось зболений заснув, старенькі теж майже завидна під ковдру, бо не всім Новий рік свято, а там мати ледь дитину заколихала.
Ну, розумію, що є зайві гроші на салюти, що хочеться дітям показати видовище. А найчастіше самим напідпитку хочеться драйву. А, може, краще на Різдво кинути ці зайві гроші хворому на рахунок, то й вам десь запишеться часточка благодійності. А то бухнуло, когось злякало і що? Ввечері слухала і уявляла, як там у Пісках чи Іловайську  гриміло. Думаю, на Сході людям салютів геть не хочеться, бо вони чують їх кілька років.
Близько першої ночі, коли побачила перший сон, настирливо покликав телефон. Стривожилася, ніби друзі і рідні привітали, вже і я для кожного підібрала слова. Хтось ще хоче долучитися. Номер незнайомий.
– Кума, ледь додзвонився, – бадьорий голос у слухавці явно підкріплений вже не лише кількома келихами шампанського. – Кума, я тебе вітаю. Може, спала? Як там Петро? Як дочки?
Оскільки Петра і дочок у мене нема, то пробую вставити слово, що абонент помилився.
– Кума, я знаю, в тебе обіда. Ну, не позичив я тоді грошей, то пробач. Я б дав, чесне слово, то моїй все мало. Я їй казав, що людині треба на лікарню, а її хіба перепреш?
Я знову пробую щось казати, але у чоловіка такий потік емоцій, що вставити слово важко.
– Кума, я хрещениць не бачив два роки, а хочеться побачить. Я чув, твій Петро в Чехії був, то, мо, мене візьме на роботу… Я вже рік без роботи вдома. Скоротили. Гроші треба. Хату добудувать сину.
Я розумію, що таке новорічне тепле примирення-вітання викликане меркантильними інтересами, вимикаюся. Бо вже дуже особистісне життя воно зачіпає. Але телефон знову дає про себе знати.
– Ну, знаєш, кума, недарма моя тебе не любить… Говорити не хочеш. – І вже розмову раптово закінчує незнайомий мені співрозмовник.
Поскільки заснути важко, бо за вікном знову лунають салюти, обдумую, як часто ми вітаємо потрібних нам людей або ж людей у потрібний час. Але, з іншого боку, примиратися у свято – це не так і зле. Головне, від душі примиритися.
1 січня. День
Ранкова Дубровиця зустрічає подихом майже весняної днини. Навіть близько дванадцятої на вулицях міста зовсім порожньо. Беру гілочку сосни і йду до мами на цвинтар. Просто побути поряд, так, як були поряд не один Новий рік. Я не одна така. Провідати рідних йдуть інші люди. Особливо важко тим, хто мав непоправні втрати нещодавно. Скільки свіжих могил на цвинтарі. Літні, молоді і навіть зовсім юні відійшли у вічність у 2017-му. Для їх рідних спогад про минулий рік буде важко пам’ятним на великі втрати. А дата «2017» закарбується на пам’ятниках на десятиліття чи й століття.
Неподалік цвинтаря у канаві підлітки бавляться петардами. Неприємно, боляче це сприймати. Для чого турбувати спокій там, де має бути вічна тиша? А ще більш дивує, що хлопцям смішно від того, що перехожа від раптового голосного звуку дуже налякана. Неноворічно, негарно, невиховано.
Але йдеш дорогою і це таке блакитне чисте небо. Воно стирає весь негатив. Бог наголошує, що він Творець Всесвіту. От вчора дмухнув хурделицею, а сьогодні розлив в небі стільки несподіваних палітр. Спіймав мою душу в полон.
1 січня. Вечір
У «Серпі» здивувалася двічі. НЕПРИЄМНО, коли юнак намагався обміняти тут 100 доларів і був дуже здивований, що вони фальшиві. Це відразу помітила працівниця обмінного пункту. Хлопець на всі боки крутив купюру: «Нє, ну, ви шо прикалуєтеса?». Потім звучали слова, які «Дубровицький вісник» не публікує. Обережні будьте з валютою, друзі.
Але «Серп» здивував і ПРИЄМНО. Куточок, де кладуть хліб для малозабезпечених був переповнений здобою, свіжими паляницями, батонами.
Приємно, що ми бажаємо свята не лише собі, що душі не черстві, отож і нечерствим хлібом ділимося для нужденних.
ПОТЕПЛІШАЛО В ДУШІ. МАЄМО ІСКРУ БОЖУ…
І наостанок, мене тішить у «Фейсбуці» пост в.о. Міністра охорони здоров’я Уляни Супрун. Вона відчула український дух, наша очільниця галузі. Приємно, що посеред величезних реформаторських ідей пані Уляна думає про кожного з нас зокрема. От тільки, щоб пам’яталося й про інших, яким так треба, в скрутний час, медична державна допомога.
Але, якщо вже пані Уляна Супрун наголошує, то й ми перед святами Різдвяними ще раз вам її словами нагадуємо і рекомендуємо: «Якщо хтось з ваших близьких чи друзів вчора випив зайвого, а під ранок почувається зле, рекомендую звернути увагу на ці поради.
Похмілля виникає, оскільки основним компонентом алкогольних напоїв є етанол – це токсична речовина, що впливає на організм як діуретик (сечогінний засіб), і тому може швидко спричинити зневоднення. Саме зневоднення є основною причиною звичайних проявів похмілля: головного болю, нудоти, відчуття сухості в роті тощо.
В першу чергу, для пом’якшення симптомів похмілля необхідно відновити нормальний рівень води в організмі. Найкраще це зробити, випивши значну кількість води у той же день перед сном.
Солодощі допоможуть заспокоїтися та попередити тремтіння. Однак варто пам’ятати, що у деяких випадках, спочатку краще прийняти антациди (препарати, що нейтралізують кислотність шлункового соку) для попередження проблем з травленням.
Бульйон або рідкий суп з овочами чи крупою є чудовими джерелами вітамінів та мінералів, тому ці страви допоможуть швидше відновити баланс корисних та поживних речовин в організмі. Крім того, супи та бульйони легко перетравлюються у шлунку.
Питна вода та тонізуючі напої також не перевантажують шлунок та допомагають відновити водний баланс організму.
Не варто пити алкоголь для пом’якшення симптомів похмілля – це не допоможе. Прийом дози алкоголю вранці може просто відкласти прояв симптомів похмілля. Краще взагалі не вживати алкоголь протягом двох наступних діб, якщо ви випили зайвого напередодні, не зважаючи на те, були прояви похмілля чи ні, адже організму потрібен час, щоб відновитися.
ВАША УЛЯНА СУПРУН».
А взагалі свята продовжується… Емоції також.
Любов КЛІМЧУК.