Оксана Краглевич:

«Пишаємося, що у родовому дереві маємо

патріота України з великої літери»

24 грудня 2017 року виповнилося б 80 років від дня народження В’ячеслава Чорновола – державного, громадського, політичного діяча, журналіста, народного депутата України I–III скликань, одного із лідерів українського правозахисного руху, багаторічного лідера Народного Руху України. Нагадаємо, що разом з іншими діячами В’ячеслав Чорновіл започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів, був ініціатором створення Української Гельсінської спілки. За «антирадянську пропаґанду» перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні 17 років. В’ячеслав Максимович також ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р.

Видатний громадський діяч трагічно загинув в автокатастрофі у 1999 році. У лютому 2017 року депутати Верховної Ради вимагали від генерального прокурора Юрія Луценка почати активне розслідування смерті лідера Народного Руху.

До речі, у Дубровиці живе родина, яка має спільне коріння з В’ячеславом Максимовичем. Секретар виконкому міської ради Оксана Краглевич розповідає: «Завжди про В’ячеслава Максимовача в нашій родині говорили і говорять з величезною повагою. Пишаємося, що у родовому дереві маємо патріота України з великої літери, який своїм життям довів свою щиру любов до України.

Мій дід Орленко Олексій Іванович, який народився у селі Вільхівці Черкаської області, був двоюрідним братом матері В’ячеслава Чорновола. Килина Харитонівна Терещенко належала до одного з відгалужень славного роду цукрозаводчиків і меценатів Терещенків. Мої мама, тітка і дядько Ольга Олексіївна, Олена Олексіївна, Іван Олексійович – це троюрідні сестри В’ячеслава Максимовича. У дитинстві та юності вони їздили в гості до дідуся та бабусі на Черкащину і досі пам’ятають оту непросту атмосферу, коли вся родина В’ячеслава Максимовича жила в страху через тогочасні переслідування. Про В’ячеслава Максимовича завжди чула оповіді як про високоосвічену, інтелігентну, патріотичну людину. Щодо дитинства і юності, то знаю, з розповіді рідних, цікаві факти. Читати маленький Славко почав у 4 роки. Вчитися пішов одразу в другий клас. Багато знав Шевченкових творів. З золотою медаллю в 1955-му закінчив Вільхівську школу і вступив на філфак Київського університету, згодом – журналістики. Був комсоргом, друкувався в пресі. На третьому курсі за свої політичні погляди мусив поїхати на будівництво домни в місто Жданів – тепер Маріуполь. Через рік продовжив навчання. У 1960-му захистив дипломну роботу «Публіцистика Бориса Грінченка», отримав червоний диплом, вступив до аспірантури Київського університету. Я переконана, що кожна людина при бажанні може знайти і прочитати багато інформації про нашого патріота, разом з тим і вшанувати його пам’ять.

До речі, нещодавно видавництво «Смолоскип» презентувало 10-томник «Твори В’ячеслава Чорновола в десяти томах» . Без перебільшення можна стверджувати, що майже вся робота зi збирання й систематизації матеріалів для десятитомника лягла на тендітні плечі Валентини Чорновіл – сестри В’ячеслава Максимовича й дружини відомого дисидента Миколи Плахотнюка. Видання, в першу чергу, цікаве для істориків та дослідників. Матеріали охоплюють нашу історію другої половини минулого століття, боротьбу за незалежність України, в авангарді якої був Чорновіл.

Оксана Вікторівна Краглевич додає: «Я зараз підтримую зв’язок з Валентиною Максимівною Чорновіл – рідною сестрою видатного українського громадського й політичного діяча. Вона мешкає у Києві. Живе дуже скромно. Коли буваю в її квартирі, то завжди насолоджуюся неперевершеною аурою, яку створюють книги. Їх безліч. Вони головне багатство Валентини Максимівни. Пані Валентина – філолог, учасниця правозахисного руху. Вона була знайома з колом шістдесятників: Аллою Горською, Галиною Севрук, Маргаритою Довгань. Валентина Максимівна поширювала і передавала за кордон журнал «Український вісник», який видавав її брат. Після його арешту 12.01.1972 р. на допитах вона не давала жодних свідчень ні проти брата, ні проти М. Плахотнюка, у справі якого проходила як наречена. Проти неї теж було порушено справу за ч. 1 ст. 62 КК УРСР «Антирадянська агітація і пропаганда». У серпні 1972 р. була на три доби затримана одночасно з Атеною Пашко. Утримували їх у слідчому ізоляторі КГБ у Львові. Але завдяки братові, який, дізнавшись про це, оголосив сухе голодування, обидві були звільнені.

Щоразу звісно мова заходить про В’ячеслава Максимовича, про те, що й досі, на жаль, не розслідувані істинні причини його загибелі».

Людина є лише гостем на цьому світі. Вона приходить і відходить. Залишається тільки пам’ять. Та найважче змиритися, коли не стає тих, які здаються живішими за всіх живих. Таким був В’ячеслав Чорновіл – завжди усміхненим, позитивним, енергійним, щирим, з іскрами в очах. Що втратила Україна з його смертю, знає лише Бог. Як на мене, у В’ячеслава Максимовича є дуже багато влучних тез, які зараз дуже актуальні для України і українців.

Цитати В’ячеслава Чорновола:

1. «Україна розпочинається з тебе».

2. «Перебираючи в пам’яті тюремні роки, пригадую, як було важко у перші дні після першого арешту. Мене кинули в камеру до смертників. Хотіли відразу зламати. Але мене не можна було зламати, адже я вже тоді написав свої книги «Правосуддя чи рецидив терору» і «Лихо з розуму» – про те, як хтось ламавсь, а хтось вистояв».

3. На запитання: «Звідки Ви родом?», відповідав: «Я людина всієї України». Завжди вважав Україну однією цілісною державою. «Немає в нас бандерівців та москалів, східних і західних. Всі ми – народ України».

4. «Пригадую демонстрацію 17 вересня 1989 року у Львові, коли, мабуть, близько 200 тисяч людей ішло від Порохової вежі до собору св. Юра, не зламавши ні однієї билинки. Ми всі тоді були просякнуті єдиною ідеєю. Зараз ті крила опустилися. Лідерів заїдають амбіції. Чи немає амбіційних людей в Америці, Франції, Німеччині, Великій Британії? Але там є чітко вироблена політична структура: людина знаходить своє місце, знаючи, що не всі можуть бути першими. У нас по-іншому. Але вірю – це мине. Україна прийде до єдності національно-демократичних сил».

5. Програвши президентські вибори 1991-го, сказав: «Програв не я. Програла Україна».

6. «Над Україною нависає зловісна двоголова тінь російського імперіалізму, який тільки й чекає остаточного колапсу нашого суспільства, щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу» (1997).

7. «Допустити дві державні мови, або одну державну, а одну – офіційну – значить, зруйнувати державу. Я завжди наводжу в приклад євреїв, які відродили вже мертву мову і об’єдналися навколо неї».

8. «Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: «анітрохи». І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив».

9. «Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі».

Любов КЛІМЧУК.