Хто правий, а хто ні – розсудить закон

На своїй землі своя правда, своя воля – споконвічна істина, яка за останні роки вкрай знецінилась. Пам’ятаю, як моя бабуся ходила вночі охороняти власне поле від охочих наживитися. І таки не встерегла його. Скільки бурштинових гастролерів побувало в нашому краї, важко уявити. Приїжджі старателі без долі жалю та сумніву перетворювали землю на «марсіанські» краєвиди. Та й місцеві доклали свою руйнуючу лепту. І як результат – перекопані поля, повалений ліс та метрові вирви. В такій ситуації замість того, щоб приймати закон про бурштин і зупиняти це все, можновладці заговорили про рекультивацію. Простіше кажучи, про відновлення родючості ґрунтів.

І ось окультурювати за власний кошт 206 гектарів за Ясинцем визвалась громадська організація «Збережемо наш край». Втім люди не дуже то й повірили в таку благодійність і безкорисливість на території, повній цінного каміння. Більше того в зверненні до сільського голови зазначили, що «15 грудня жителі сіл Ясинець та Селець побачили автомобіль з буровою установкою на землях державного значення». Аби розібратися, навіть влаштовували два рази збори. Громада цікавилась про причину появи такої техніки і про невідомих осіб, котрі зараз проживають у приміщенні колишньої ясинецької школи.

Проблема ще й в тому, що частину землі, яку віддали в оренду організації, селяни використовували для власних потреб. Приміром, місцева жителька Галина Павлівна розповідає, що «посіяла там до 50 соток пшениці. Обробляла, працю вкладала і зараз залишусь ні з чим. В мене, окрім двох грядочок біля хати, більше поля немає. Чому ніхто не попередив, не сказав, що прийдуть чужі на нашу землю?».

«Люди опинилися заручниками ситуації і невільно стали правопорушниками, – додає ще один місцевий мешканець Іван Адамчук. –  Якби сказали, що передають землю в оренду якійсь організації, то може хтось частину й оформив би. А так більше нема права на це в найближчі роки. Та й невідомо, чи буде воно після закінчення оренди. Треба, щоб про такі рішення сільська рада повідомляла заздалегідь. Влада має бути відкритою до народу. Добре, якщо та фірма справді буде відновлювати ґрунти. А не під приводом рекультивації копати бурштин».

Ситуація склалась непроста та неоднозначна. Тож за коментарем звернулася до Селецького сільського голови Павла Васильовича Голяки.

«Раніше це були землі запасу, тепер вони належать державі. Я сюди нікого не запрошував. Дозвіл на п’ятирічну оренду давали відповідні служби в Києві та Рівному, а наша сільрада лише погодила таке рішення. За це проголосували майже всі присутні депутати, один утримався.  А власне чому ми мали не погоджувати? Як пояснювали б нашу відмову на рекультивацію державних земель? На це мала бути вагома причина. На ті понищені землі страшно дивитися. Добувати бурштин, руйнувати поля всі охочі. А от позакопувати рови та ями після себе бажаючих немає. А так наведуть хоч якийсь порядок – розрівняють, засіють. Тим більше у ГО є всі необхідні експертизи і документи. Сільська рада іншого зиску з цього немає. Ми не вкладаємо в це своїх коштів, все робиться за рахунок організації. Так само і зі школою, яку ми віддали в оренду, щоб вона остаточно не перетворилась у смітник. Там зроблять ремонт, і після закінчення договору зможемо використовувати її як житло для прикордонників чи дітей, позбавлених батьківської опіки. Кажуть, що організація копає бурштин. Я особисто не бачив, тому не можу нічого сказати. Хай очевидці фіксують, звертаються до поліції і з цим розбираються компетентні органи.

Щодо людей, які там мали городи. Землю, де оформлене право власності, ніхто не чіпав. Це раніше її вільно використовували, хто як хотів. Але все змінюється, в тому числі й Земельний  кодекс. І нині без документів ніхто не має права користуватися полем. Це порушення  закону. Звісно по-людськи можна буде поговорити з представниками організації і зібрати урожай», - зазначив сільський голова.

Павло Васильович пообіцяв влаштувати селянам зустріч із  належними службами, які зможуть пояснити все докладніше. Та й у людей зібралося багато питань до народного обранця. Що з цього вийде, побачимо пізніше.

Я ж не берусь робити висновок, хто правий, а хто ні, хто винен, а хто не зовсім. Це вирішуватимуть відповідні органи та закон. Мораль цієї історії про земельне «яблуко розбрату» інша. Пам’ятаєте жартівливу фразу «без бумажки ти букашка». Так ось в один прекрасний момент, не маючи цієї бумажки, а точніше документу про приватизацію, можемо залишитись і без землі, і без власного будинку. Тож варто подумати  сьогодні, щоб завтра не пожинати такі гіркі плоди.

                                                                                                                                                                                     Леся КОНДРАТИК