Операція «Захід»: примусове виселення 79 тисяч українців за один день

Операція «Захід» – наймасовіша депортація, здійснена радянською владою в Західній Україні у 1947 році. Однією з її головних цілей було нейтралізувати діяльність Української повстанської армії та тих, хто їй співчував і допомагав. Протягом доби було вивезено більше 78 тисяч українців до Казахстану та віддалених районів Сибіру. 21 жовтня виповнюється 73 роки з дня примусового виселення українців з батьківщини. Чимало подробиць історикам вдалося дізнатись завдяки розсекреченим архівам СБУ.

 

Підготовка до надсекретного виселення

Усе почалося восени 1947-го, коли 10 вересня Рада Міністрів СРСР ухвалила указ «Про виселення із західних областей УРСР в області: Карагандинську, Архангельську, Вологодську, Кемеровську, Кіровську, Молотовську, Свердловську, Тюменську, Челябінську і Читинську членів сімей «оунівців» і активних бандитів, заарештованих та вбитих у боях».

Фактично, радянська влада планувала вивезти з України всіх тих, хто захищав модель іншої, нерадянської України. А ще зверніть увагу на важливу деталь в назві указу – фразу «членів сімей». Фактично, сім’ї всіх тих, хто брав участь в антирадянському опорі, ставали відповідальними за їх недосконалі діяння. Дочка «ворога народу»? Їдь в Сибір! Загалом, можете і далі вірити в «самое правовое на Земле советское государство».

Восени 1947 року у Львові, Дрогобичі, Рівному, Чорткові, Коломиї та Ковелі були створені пункти для прийому від органів МГБ (міністерство державної безпеки) сімей «націоналістів» і відправки їх на спецпоселення (фактично, у табори). Кожен приймальний пункт (всього їх було шість) отримав штат працівників у складі начальника, заступника з оперативної роботи, начальника охорони і дев’яти вахтерів.

Хто постраждав?

Чітко прописувалось, хто підлягає виселенню: повнолітні та неповнолітні члени сімей повстанців та їхні близькі родичі, які проживають спільно.

Операція проводилася в Львівській, Станіславській (зараз це Івано-Франківська), Тернопільській та Рівненській областях.

У Львові операція «Захід» стала реалізовуватися о 2-й годині ночі 21 жовтня. Мали місце випадки, коли з появою оперативних груп деякі сім’ї намагалися сховатися у підвалах чи у сусідів.

У період з 2 до 4 години ночі був перерваний сон жителів Рава-Руська, Жовква, Буськ, Городок, Яворів.

В інших районних центрах та селах Львівської області операція розпочалась на світанку.

О 6-й ранку 21 жовтня розпочалася «операція з виселення» і була завершена того ж дня, відзначив у доповідній записці «Про результати роботи УМДБ Волинської області з виселення сімей активних учасників ОУН» від 26 жовтня 1947 року начальник обласного управління МДБ полковник І. Матвієнко. Також він доповідає, що понад 150 осіб були відсутні на момент операції, але частина з них з’явилась у райвідділ самостійно із проханням направити їх до відісланих сімей.

Навіщо?

Це – не перша депортація місцевого та мирного населення із Західної України. Радянська влада визнала цей метод як дієвий у боротьбі з українським підпіллям.

На заході України зростали опозиційні настрої, населення вороже ставилося до влади, були сильні позиції українських націоналістів, адже після завершення радянсько-німецької війни більшість збройних акцій Української повстанської армії були спрямовані проти непопулярних заходів радянської влади, пояснює кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України Олег Бажан.

До того ж, тут ігнорували вибори до Верховної Ради СРСР – вони викликали народний протест. Тож українців примушували йти голосувати, щоб показати явку.

«А 31 грудня 1947 року планувалися вибори до місцевих рад. Повинні були в 1948-му відбутися вибори до Верховної Ради Української РСР. Тому, напевно, і для цього потрібно було вивезти з регіону тих, хто не хотів голосувати за радянську владу», – зазначає історик.

 

У Сибір в телячих вагонах

У жовтні 1947 року генерал-лейтенант МГБ на прізвище Рясной затвердив так званий «План заходів МВД УРСР щодо транспортування спецпоселенців із західних областей УРСР». Спершу планували вивезти 25 тисяч сімей загальною чисельністю до 75 тисяч чоловік, але незабаром МГБ СРСР збільшило цифру на кілька тисяч.

На прохання органів МГБ, тоді ж, 15 жовтня 1947 року ЦК КП (б) України і Рада Міністрів УРСР прийняли секретну постанову «Про порядок використання земель і майна, залишених після виселення сімей націоналістів і бандитів». Фактично, ця постанова вводила грабіж місцевих жителів у рамки закону. Людину без суду і слідства оголошували «бандитом», після чого розстрілювали або висилали, а його родину грабували.

Операція «Захід» розпочалася 21 жовтня, о 6:00 ранку, командував нею заступник міністра внутрішніх справ УРСР Дятлов. Протягом доби виселили 26644 сім’ї. Їх всіх чекали каторжні роботи на рудниках ГУЛАГу і в колгоспах Сибіру. Усе майно виселенців було розграбовано і передано колгоспам.

Виселених людей називали «кулаками», «багатіями-контрреволюціонерами» і «ворогами трудового народу», проте навіть радянська статистика, наприклад, по Дрогобицькій області свідчить, що ці люди мали по одній корові на двір, всього чверть з них – по парі коней, лише третина – по свині і мало хто мав плуги і борони. «Ворогами трудового народу» зробили звичайних селян, після чого почали вивозити їх до Сибіру.

 

«Дружба народів в «Стране всегобщего счастья»

Після відкриття українських архівів КДБ спливло безліч цікавих подробиць і документів про діяння радянської влади в Україні – про операцію «Захід» та інше подібне. В Україні постійно розповідали про якусь там «дружбу народів, що мирно і щасливо існують на території СРСР», але з подібних документів дуже добре видно, як саме створювалася ця «дружба» – «другом» ти був лише в тому випадку, якщо повністю поділяв всі доктрини, які створювала радянська система. Якщо ж був не згоден – ти оголошувався ворогом, націоналістом, «бандерівцем» і підлягав знищенню.

Витяг з підсумкового звіту про підготовку, проведення і підсумки операції «Захід» на території, приміром, Львівської області: тут для зміцнення «дружби народів» знадобилося залучення 5344 солдатів.

 

Хіба не можна було повстати проти депортації?

Вього для реалізації операції було задіяно 30 тисяч солдатів і майже 16 тисяч керівного складу силових відомств.

«Озброєні бійці з Держбезпеки оточували села і за списками, після обшуку, у вантажівках відправляли людей на залізничні станції. Для збору речей передбачалося дві години, однак під час акції цього не дотримувались. Підпілля попереджало про заплановану акцію шляхом поширення листівок «Ховайтеся, вас будуть виселяти», – мовиться на сайті Українського інституту національної пам’яті.

В документах, які розсекретила СБУ, є доповідні записки, які свідчать про опір населення.

«При виїзді автомашини з посадженими на неї сім’ями бандитів, село Корпин Рівненського району, жителями цього села щільним кільцем була оточена машина з метою затримання її виходу з села. У зв’язку з цим оперативна група для наведення порядку та отримання можливості виїзду автомашини з сім’ями бандитів вимушена була відкрити попереджувальний вогонь. Аналогічні факти затримання автомашин із завантаженими на них сім’ями бандитів мали місце в селах Новий Двір та Абаров Рівненського району», – звітують відповідальні за реалізацію операції «Захід» у Рівненській області уповноважений МДБ СРСР полковник М. Головков та начальник управління МДБ у Рівненській області В. Шевченко.

Історія порятунку від працівників МДБ 4-літньої дитини також описана в записці. Родина сховала дівчинку на другому поверсі будинку, а потім хтось із батьків скинув її з вікна на руки жителям села, які чатували під будинком. Оперативники дитину так і не знайшли, її сховали селяни.

«В деяких селах Рівненського, Олександрійського, Тучинського, Межиріцького та інших районів жінки супроводжували висланих плачем та криком. Були випадки, коли окремі з них демонстративно вимагали, щоб їх повантажили разом з висланими або розстріляли на місці», – доповідають виконавці депортації.

 

Куди відвезли українців?

21380 сімей або 60814 осіб у примусовому порядку було направлено на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР:

– на комбінат «Кузбасвугілля» – 30251 осіб,

– на комбінат «Челябінськвугілля» – 10495 осіб,

– на комбінат «Молотоввугілля» – 4976 осіб,

– на комбінат «Карагандавугілля» – 8191 осіб,

– на комбінат «Східсибвугілля» – 5203 осіб,

– на вугільний сектор Красноярського краю – 1698 осіб,

– 5264 сім’ї (15202 особи) «активних українських націоналістів» під конвоєм були направлені в Омську область для роботи на промислових підприємствах та сільському господарстві.

Частина депортованих жителів Західної України опинилася в «Карлазі» – найбільшому виправно-трудовому таборі СРСР, зазначає Бажан.

І що отримали?

Складне становище, в якому опинилось націоналістичне підпілля на західноукраїнських землях в кінці 1940-х років, змусило президію Української головної визвольної ради (координатора національно-визвольного руху в Україні) прийняти рішення про остаточне згортання діяльності УПА як збройної формації, пише історик Олег Бажан в своїй статті.

«Як і у випадку з кримськими татарами, в східній Україні організовували мобілізаційні акції, покликані заповнити недолік робочих рук і, отже, перетворити Західну Україну на свого роду плавильний казан, щоб там не було опозиції радянському режимові. За рахунок тих людей, яких згодом після вишів направляли на роботу до Західної України, і відновлювали дефіцит робочих рук», – пояснює кандидат історичних наук.

Широка громадськість дізналася про найбільш масову депортації населення Західної України лише в часи «горбачовської перебудови».

Підготувала Людмила РОДІНА.

 

 

Жінки, любіть себе

Протягом жовтня триває  Всесвітній місяць боротьби з раком грудей, який був оголошений Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) в 1993 році. Щорічно, 15 жовтня, в 44 країнах світу проводиться Всесвітній день боротьби з раком грудної залози. Також Указом Президента від 17 січня 2005 року встановлено та щорічно відзначається 20 жовтня Всеукраїнський день боротьби з раком грудної залози.

На жаль, ця недуга дуже поширена і серед українок. Минулими роками ми більш прискіпливо ставилися до свого здоров’я, ходили і їздили на профілактичні огляди, то зараз через коронавірус багато речей відкладаємо на потім. Боїмося заразитися коронавірусом, в цьому також є резон. Однак, маємо не забувати про інші складові нашого здоров’я.

У мережі «Фейсбук» лікар Наталія Такун звернулася до жінок району і наголосила про необхідність робити обстеження УЗД молочних залоз в період епідемії COVID-19.

Пропонуємо читачкам нашої газети ознайомитися з думками лікарки:

– Звертаюсь до вас, мої любі жінки. Не зважаючи на епідемію коронавірусу, онкопрофогляд ніхто не відміняв! Так, як і похід до майстра манікюру, педикюру та косметолога. Вся прекрасна половина людства бажає бути завжди доглянутою та елегантною! Але елегантність та краса завжди пов’язана із здоров’ям жінки! Акцентую увагу на здоров‘ї молочних залоз! Кожна жінка раз в рік повинна обов’язково їх обстежити! Сучасні апарати УЗД допомагають виявити патологію молочних залоз на ранніх стадіях!

Показання до призначення УЗД: запалення та травми молочних залоз; зміна шкіри на грудях; зміна розмірів залоз та їх форми; дискомфорт у грудях, не пов’язаний з менструальним циклом; збільшення пахвових лімфовузлів; поява рідких виділень із сосків; спадковість.

Обстеження абсолютно безпечне (призначається вагітним і жінкам, що годують груддю) і може проводитися в будь-якому віці.

Особливої підготовки до дослідження нема. Єдиною умовою для отримання точних і повних результатів є вибір дня проведення УЗД. Як показує практика, призначати ультразвукове обстеження найкраще в першій половині менструального циклу, тобто до овуляції. За тривалості циклу до 28 днів УЗД молочних залоз найкраще робити в період з п’ятого по дванадцятий день. Якщо цикл довший, то із сьомого по чотирнадцятий. В окремих випадках перед проведенням обстеження лікар може відмінити прийом гормональних ліків і підказати, коли краще робити УЗД молочних залоз. Під час клімаксу, вагітності і годування грудьми обстеження можна призначати в будь-який день. За наявності больового синдрому в грудях з підвищенням загальної температури дослідження призначається в екстреному порядку.

 

Проведення процедури і результати

Обстеження проводиться в кабінеті ультразвукової діагностики. Час проведення – близько 20 хвилин. Дослідження, нагадаємо ще раз, безболісне!

Для вашого комфорту обстеження можна провести за попереднім записом, отримавши електронне направлення у вашого сімейного лікаря.

Що ж, дуже слушні поради. Нагадаємо, що Наталія Володимирівна працює на новому, досить потужному апараті УЗД. Тому, результат обстеження буде дуже інформаційним. Дорогі жінки, давайте будемо любити себе завжди, і в період коронавірусу також!

 

до теми

Нічого не боліло: Алла Мазур відверто розповіла, як дізналася про онкологію.

Українська ведуча розповіла, як вперше дізналася про те, що хвора онкологією.

Українська ведуча Алла Мазур поборола рак і відверто розповіла, як вперше дізналася про свій діагноз. Зірка телеканалу «1+1» поділилася своєю історією. Алла згадала, як зауважила ущільнення в грудях розміром з горошину перед поїздкою на море. Вона не стала зволікати і звернулася до лікаря. Той її заспокоїв і сказав їхати відпочивати і ні про що не думати. Але після відпустки ущільнення почало рости в розмірах.

«Минулого року перед поїздкою у відпустку я помітила ущільнення в молочній залозі. Нічого не боліло. Просто маленька акуратна горошина, яка ніяк мене не турбувала. Звернулася до лікаря, він направив мене на мамографію, яка нічого підозрілого не показала. Спокійним було і УЗД. Лікар сказав, що я можу їхати на відпочинок, уникати сонця і прийти на повторну консультацію. Але я прийшла раніше обумовленого часу, помітивши, що ущільнення збільшилося», –  розповіла Алла в інтерв’ю виданню «Marie Claire».

Коли горошина в грудях збільшилася, Мазур відправили на біопсію. Тоді у неї вже стали підозрювати рак. Ведуча зіткнулася з українськими реаліями один на один і зрозуміла, чому в нашій країні так багато онкохворих. Її «відфутболювали» різні медики, але вона не здавалася. Алла вважає, що всі хвороби від нервів, а жінкам дає одна пораду – берегти і любити себе.

 

Люба КЛІМЧУК.

 

Діагноз – це ще не вирок

Щорічно у світі реєструється близько мільйона нових випадків захворювання на рак молочної залози, 16000 – в Україні. Через кожні 35-37 хвилин у нашій країні виявляється новий випадок захворювання на рак молочної залози, а через кожну годину від цієї тяжкої недуги помирає одна жінка…

- Як не прикро, але рак молочної залози залишається одним з найбільш поширених захворювань і, починаючи з 1995 року, посідає чільне місце в структурі онкологічних захворювань жіночого населення України, - зазначив завідувач хірургічного відділення №2 Рівненського обласного онкологічного диспансеру Петро Якимчук. – На Рівненщині ситуація також невтішна. За даними 2019 року, жіноче населення в області становить майже 610 тисяч осіб. За останніх 30 років захворюваність на рак молочної залози зросла майже у 3,5 раза. Щоправда, за всі ці роки збільшився відсоток тих, хто прожив п’ять і більше років після виявлення хвороби. Відчутно зменшилася і дорічна летальність.

Серед основних чинників, котрі безпосередньо впливають на зростання кількості злоякісних пухлин молочної залози, певну роль відіграє спадковість. Тому наявність захворювань грудей пухлинного характеру в родичів повинна насторожувати, оскільки є сприятливим тлом для розвитку подібних паталогій, – вважає фахівець. Однак не варто відкидати й інші фактори: рання або пізня поява менструації, відсутність пологів (чи, навпаки, народження дитини у пізньому віці), нерегулярне статеве життя, штучне переривання вагітності, порушення стану ендокринної системи, а також неправильне харчування, зловживання алкоголем та тютюном. Слід брати до уваги і віковий аспект. Підступна хвороба може спіткати жінку і в молодому віці, але, як свідчить статистика, найвищий відсоток захворювань припадає на період, коли у жіночому організмі проходять гормональні зрушення. А це два таких небезпечні періоди – 50-55 та 60-70 років. Ризик захворювання можуть підвищити й забрудненість довкілля, зокрема, шкідливі викиди тощо.

Тож чи існують дієві засоби протидії підступній хворобі? На це запитання фахівці-онкологи дають ствердну відповідь, але за умови, коли хворобу вдається виявити на перших її стадіях. Вся біда в тім, що зазвичай більшість пацієнтів звертаються до лікаря, коли недуга прогресує. Профілактичні огляди, що за часів Союзу мали примусовий характер, тепер стали непопулярними, і нині людина сама вирішує, коли і до якого лікаря звертатись, а найчастіше живе за принципом «Будь що буде!». Така життєва позиція, наголошують лікарі, лише загострює проблему, адже результат лікування напряму залежить від ранньої діагностики та своєчасного лікування. На початкових стадіях рак молочної залози практично виліковується. Окрім того, виявлення хвороби на початках вимагає менш тривалого і фінансово затратного лікування і дає позитивний результат.

– На жаль, трапляються часті випадки, - підкреслює Петро Якимчук, – коли жінка, здогадуючись про існуючу проблему, не може перебороти страх перед лікарем. І замість кваліфікованої консультації фахівця вдається до самолікування, звертається до сумнівних цілителів, котрі пропонують всілякі «чудодійні засоби», що врешті-решт не лише не допомагають, а навпаки, унеможливлюють ефективність подальшого лікування.

Фахівці також стверджують: якщо рак молочної залози виявляють і лікують на ранніх стадіях, то можна вибрати метод лікування з більшої кількості варіантів, і тоді вірогідність повного одужання є вищою.

Найпоширенішими формами раннього виявлення злоякісної пухлини грудей є самообстеження молочної залози. Кожна жінка повинна це робити щомісячно через 4-6 днів після закінчення місячних, у менопаузі – у перший день кожного місяця. І коли під час самообстеження жінка виявить якусь із ознак, характерних при захворюванні (ущільнення, зміна розміру або форми грудей, виділення із соска, зміна кольору чи характеру шкіри над грудною залозою), вона повинна неодмінно звернутися до лікаря. При необхідності спеціаліст призначить подальше обстеження, як, скажімо, ультразвукова діагностика, мамографія. Ці методи не є шкідливими для здоров’я, натомість дають змогу виявити характер пухлини. До речі, у 40-річному віці кожна жінка незалежно від стану здоров’я повинна проходити мамографію раз у три роки, від 40 до 50 років раз у два роки, а після 50 – щорічно.

Петро Якимчук зупинився ще на одній актуальній проблемі, яка часто виникає у жінок після встановленого діагнозу чи перенесених операцій на рак молочної залози. Жінка стикається з безліччю життєвих труднощів, інколи непорозумінь у сім’ї, на роботі, а звідси – розчарування, депресія і запитання без відповіді: як жити далі? Не менш важливим є і настрій самої жінки у цій ситуації, вміння за будь-яких, навіть найскладніших умов, не опускати руки.

– У нашому відділенні, – розповідає Петро Миколайович, – проходить персональна фотовиставка нашої пацієнтки Галини Вокальчук під назвою «По цей бік трави-2». У період виснажливої боротьби зі смертельною хворобою ця сильна жінка не впала у відчай, а зуміла зорієнтувати свої сили на улюблене заняття – фототворчість, що, на її думку, стала засобом самопізнання й самозцілення, одним з інструментів духовного зміцнення і креативної самореалізації. Її фотороботи є своєрідним рятівним промінчиком, насамперед для тих, хто, переживши тяжку хворобу, опинився у психологічній ямі. Тому, наголошую, дуже важливо допомогти таким жінкам заново переосмислити власне життя, відчути себе потрібними і повноцінними людьми, повірити у себе, свої сили, адже попри все – життя триває, а діагноз – це ще не вирок.

Люба КЛІМЧУК.

 

 

 

ПРО БЮДЖЕТ, МАЙНО, ТЕПЛО, ЯКОГО НЕМА

У середу відбулося пленарне засідання 46 сесії районної ради. У її роботі взяло участь 24 депутати із 34 обраних. До порядку денного було включено сім питань. В основному вони стосувалися районного бюджету та комунального майна.

 

Серед планових – депутати обговорили стан законності, боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку та результати роботи правоохоронних органів на території району в першому півріччі  поточного року.

Щодо останнього спілкування з правоохоронцями проходило у формі «запитання-відповідь». Зокрема, народні обранці закидали поліціянтам втручання у передвиборчі баталії та політичне переслідування. Так депутат Оксана Краглевич цікавилася, з якої причини дільничний у Бересті перешкоджав розповсюдженню передвиборної агітації, виготовленої на власному комп’ютерному обладнанні, кандидату в депутати від Радикальної партії Григорію Пінчуку? А депутат Григорій Шах вбачав у діях поліції в розслідуванні з приводу зміни цільового призначення земельної ділянки переслідування щодо нього. Йшлося також й про безпеку руху біля навчальних закладів. На всі ці зауваження інформацію надав заступник в.о. начальника відділення поліції Олег Сидоришин. Основний посил його виступу – «поліція поза політикою, вона слідкує виключно за дотриманням правопорядку». Депутати внесли кілька доповнень до пропонованого проєкту рішення, з поміж яких і таке: «Правоохоронним органам відслідковувати неправдиві відомості, наклепи в соціальних мережах та притягнути до відповідальності розповсюджувачів згідно з чинним законодавством України».

Які бюджетні питання необхідно було нагально розглянути? В першу чергу йшлося про забезпечення співфінансування проєкту будівництва лікарської амбулаторії загальної практики сімейної медицини в Колках (близько 83 тис. грн. спрямовано на це з сільського бюджету Колківської сільської ради) та коригування такого проєкту  для капітального ремонту автомобільної дороги Дубровиця-Мочулище-Острівці (5 тис. грн. – з бюджету Мочулищенської сільської ради).

Депутати також надали згоду на списання матеріальних цінностей (в основному комп’ютерні комплекси, які назвали морально застарілими), що перебували на балансі відділу освіти; передачу з балансу головного управління статистики Рівненської області на баланс ДП «Теплосервіс» кількох котлів, що обігрівали приміщення колишнього районного відділу статистики.

Окрім того, було затверджено фінансовий план КНП «Дубровицька ЦРЛ» на наступний рік та перелік підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населення (це зроблено з метою продовження термінів договорів оренди спільної власності територіальних громад району без проведення аукціону). А от звернення одного з претендентів на приватизацію  недіючої частини котельні по вулиці 1000-ліття Дубровиці депутати відхилили (річна оренда цього приміщення приносить бюджету 170 179.50 тис.грн., тоді як продаж оцінили в 170 тис. грн.).

Під завісу пленарного засідання слово надали мешканцям будинку з вулиці Артеменка 30 а. Люди жалілися на відсутність опалення будинку. Як пояснив директор «Теплосервісу» Григорій Шах, тепло не подається до цього будинку через величезну заборгованість його мешканців за надану послугу. Сумарно сума заборгованості перевищує 400 тис.грн. Тож питання залишилося відкритим й надалі. Пропонувалося з цього приводу зібрати окрему нараду.

Свою думку з приводу деяких питань сесії в мережі «Фейсбук» висловив заступник голови районної ради Олександр Задорожний: «…ДВА ГОСПОДАРСЬКИХ питання: одне – про списання десятків шкільних комп’ютерів, а друге – про надання дозволу на викуп орендарю частини будівлі котельні в центрі м.Дубровиця (за готелем).

Депутат-свободівець Олександр Лавор запропонував не списувати комп’ютери, а вибрать кращі (в переліку на списання була техніка 2010 року) і передать ЦРЛ або якійсь іншій бюджетній установі, адже лікарі не забезпечені компами (відповідно до медреформи, кожен лікар має мати робочий комп для відображення роботи перед НСЗУ), проте більшість депутатів проголосували за списання.

Питання «про продаж будівлі котельні» взагалі було внесено з порушенням законодавства, проєкту рішення (який мав би бути на сайті райради за 20 робочих днів) не було навіть в день розгляду на сесії! ФОП Ракович Павло виборов право орендувать частину котельні по вул. 1000-ліття Дубровиці більше 170 000 грн./рік. Кілька місяців поплативши орендну плату, вирішив викупить, оскільки має відповідне першочергове право, як орендар. Для викупу йому необхідне погодження депутатів районної ради. Балансова вартість частини будівлі котельні менша, як річна орендна плата! :). проте, 17 депутатів, знаючи про це, проголосували за надання дозволу на викуп, а для ухвалення рішення необхідно більшість від складу ради – 18! Не вистачило одного голосу!

Подивіться на поіменне голосування, як депутати-«господарники» розпоряджаються НАШИМ спільним майном!

http://dubrrada.gov.ua/materali-do-sesyi-radi

25 жовтня, не наступайте на «старі граблі»;)».

 

Людмила РОДІНА.

 

 

Кінологія – це не просто любов до собак

Професійно розуміти собак, навчити їх виконувати команди, виховати з «хвостатих» вправних охоронників та рятувальників – погодьтесь, може не кожен. Бо ж іноді до грізних на вигляд лабрадорів та вівчарок лячно підійти – вже не кажучи про те, щоби погладити чи дати команду. Однак є люди, які з псами «на ти» – можуть запросто приборкати найноровливіших чотирилапих. Одним із таких фахівців є уродженець Мочулища Богдан Голяка. Він вісім років свого життя присвятив дресируванню собак. Служив в кінологічній роті Нацгвардії, а зараз працює приватним кінологом. Спілкуючись з хлопцем, не перестаєш дивуватись його вмінню налагодити повну довіру з будь-якими собаками. Здається, він розуміє їхню «мову», повадки, наміри, і навпаки: пухнасті вихованці уловлюють кожний його жест, кожну команду.

Про Богдана дізналась завдяки… Ремарку. Книга «Тріумфальна арка» з його підписом потрапила до районної бібліотеки. Тож не пропустила нагоди розпитати про професійний шлях кінолога.

 

«Для мене паперові книжки мають сакральну цінність, – починаємо наше спілкування з літературних вподобань Богдана. – Тому шкода, коли вони без діла пропадають, а тим більше, коли їх спалюють. Якось ще будучи в лавах Нацгвардії, з побратимами стояли під Верховною радою. Там я знайшов збірник про Шерлока Холмса, склеїв його та залюбки прочитав. І донині в моїй кінологічній роті ця книжка переходить із рук в руки. Відправляв літературу і в книгозбірню навчального центру нацгвардійців в Золочеві, в якій геть її бракує. Домашня бібліотека в мене раніше була немала. Це нині через динамічну роботу перейшов на електронний формат. 

Взагалі я в школі був гуманітарієм. Кожен рік брав участь у районному конкурсі читців-декламаторів Тараса Григоровича Шевченка. Навіть займав призові місця в області. Закінчив музшколу по класу кларнета (наставником був Сергій Ярмошевич). Згодом ця музична наука знадобилась в оркестрі податкової міліції, де грав на саксофоні та ударних. Й зараз іноді можу цим побалуватись».

«З дитинства мріяв бути військовим. Про кінологію тоді нічого не знав. Більше скажу, я собак боявся. Пам’ятаю, по дорозі до школи бігав великий пес, і мені доводилось чималий круг обійти, щоб з ним не зустрітись. Після дев’ятого класу був налаштований вступати до військового ліцею. Але часто наші бажання з можливостями не збігаються. Тому все-таки став студентом юридичного факультету Київського фінансово-економічного коледжу Національного університету Державної податкової служби України. Саме на другому курсі цього закладу і з’явилась в моєму житті кінологія. Зовсім випадково. Товариші (до речі, теж вихідці з нашого району), які працювали в охоронній фірмі,  запропонували протестувати дресирувальний костюм. А він важить 35 кілограм, і ти в ньому мусиш бігати з псами. Їх таким чином вчать правильно нападати і кусатись. Після такого екстремального заняття я й позбувся страху собак і почав ними займатись. Під кінець 2014-го вже був інспектором-кінологом на цій приватній фірмі, готував захисно-вартових псів. Але ще сумнівався, яку стежку обрати. Після коледжу працював на два фронти: юрист-консультом і кінологом. Паралельно навчався на спеціаліста з цивільного права. Переломний момент стався, коли наша команда поїхала в Болгарію на тижні кінології в Європі. Я тоді був (та й досі є) членом Федерації службово-спортивного собаківництва України. Доволі успішно ми виступили. І по приїзду остаточно вирішив юриспруденцію відставити на другий план. Чи не жалію про це? Насправді ні. Я завжди по-філософськи ставився до часу і певних подій. Всі життєві ситуації складаються так, як це має бути. Без  вибору, рішень і помилок не було б сьогоднішніх нас. Хотілось б звичайно уникнути деяких негативних моментів, але на них вчишся. Головне робити правильні і вчасні висновки».

«До лав Нацгвардії потрапив в 2017-му році. Служив в Першій Президентській бригаді, в кінологічній роті спецпризначення. Хоча й до цього вже був професійним кінологом, та Національна гвардія дала своє у плані бойового досвіду. У навчальному центрі Золочева пройшов школу сержантів і отримав військову спеціальність. У своїй роті служив інструктором, готував солдат і сержантський склад для отримання посади кінолога. Плюс кілька собак за мною були закріплені. Як військові ми дресирували штурмових, захисних, пошукових псів. Звичайно, окрім теорії, були і реальні дії. Дуже часто шукали людей, які зникали в лісі чи в місті, залучались на патрулювання та охорону масового порядку.  Звільнившись з Нацгвардії, довго без діла не був. Почав займатися приватною кінологічною практикою. І плюс до цього зараз співпрацюю з охоронною фірмою міста Бровари».

«Аби стати кінологом, мало любові до собак. Треба ще й витримка, сила духу та міцність характеру. І звичайно цілеспрямованість і наполегливість. Нічого так просто не дається. А особливо в такій кропіткій справі».

«Зараз в мене дуже широкий спектр роботи. Проблеми і прохання замовників бувають від найпростіших (навчити пса базовим командам) до доволі нестандартних. Наприклад, собака не випускала з хати тещу клієнта. А все тому, що вона показала, що так можна. Цілувала і бавилась в той час, коли вихованця треба було трохи втихомирити. З іншими членами сім’ї такий номер не проходив, отож пес відігравався на бабусі. Були прохання, щоб собака-охоронець не гавкала, а просто кусала, щоб по нюху шукала злодія. Дресирував і пса-тілоохоронця. Навіть  з нестандартною умовою: щоб його можна було закопати повністю, тільки ніс аби виглядав. І при першій команді він вибігав би і знешкоджував нападаючого. Далі щоб собака пляшку води приносила. Ми з колегою якось теж навчили пса в магазин ходити. Давали йому в зуби корзинку, клали туди записку. Його в торговому закладі знали, тому проблем не виникало. З більш серйозних питань – супровід дітей. Тобто дитина приходила до школи з псом, прив’язувала, а через деякий час батько його забирав (графіки роботи і навчання не збігалися). Словом, працювати доводилось з різними обставинами».

«Так само й вихованців було дуже багато за вісім років роботи. Деякі закарбувались в пам’яті. Ось зараз віддаю власникам собаку, яка всього панічно боялася. Склалась в неї нелегка доля, песику перепадало багато нехорошого в житті. З такими собаками дуже складно. Доводиться маленькими кроками з ласкою, обіймами, похвалою долати бар’єри і психологічно реабілітовувати. Була також собака без слуху, з якою працював тільки жестами і певними імпульсами на нашийнику. Ще одна історія пов’язана з псом Ріо. Власник віддав його до мене на дресирування. І коли прийшов час повертати собаку, не вийшов на зв’язок. Виявилось він потрапив у неприємну ситуацію за кордоном та не мав змоги довгий період повернутися до Батьківщини. Ріо прожив у нашій сім’ї чотири місяці, допоки я не знайшов в Запоріжжі батьків того хлопця. Домовився про зустріч і вручив їм пса. І відтоді ми спілкуємось з ними, наче рідні люди, їздимо один до одного в гості. Так собака подружила дві родини.  Ще часто звертаються з агресивними домашніми вихованцями, бо ті кусаються. Вони теж запам’ятовуються. В мене досвід немаленький, але щораз дивуюсь, що потрапляє до тебе пес, готовий розірвати, а через деякий час завдяки послідовному впливу кардинально змінюється. Стає привітним і лиш доброзичливо махає хвостом».

«Якби нам цього не хотілось, та собаки не розуміють людських слів. Якщо для нас «сидіти» і «сядь» – тотожні поняття, то для них звучать зовсім по-різному. Тому команди мають бути однакові, чіткі і короткі. Вони діляться на загальні, дозволяючи та забороняючи, і кожна промовляється з різною інтонацією. Бо саме її запам’ятовують хвостаті вихованці».

«Пес сприймає родину, в якій живе, за зграю. Якщо господар поводиться правильно, буде вожаком, йому підкорятимуться. Якщо ж собака має сильніший характер, то пробує домінувати. Це неправильно, коли власник іде на поводу свого вихованця. Тварина має бути контрольована».

«Бити тварин категорично  не можна. Дисципліна має бути заснована на довірі, а не страху. Собака просто боятиметься власника. А потім – почнуться спалахи агресії, укуси, спроби бунту».

«Пес на все життя запам’ятовує запах господаря. Якщо людина з певних причин віддала свого вихованця, то собака через багато років впізнає власника. Я стараюсь розказувати, що чотирилапі нічого не відчувають, окрім прив’язаності, але десь там, в глибині душі, розумію, що не все так просто».

«Треба усвідомлювати всю відповідальність, коли береш додому живу істоту. Як писав Екзюпері, ми відповідальні за тих, кого приручили. Потрібно добре розуміти, чи зможеш забезпечити собаці нормальні умови і приділити достатньо часу. Вивчити специфіку породи. До прикладу, якщо взяв хаскі, то зрозуміло, що він не сидітиме на одному місці. І лиш тоді заводити домашнього улюбленця».

«Не собака винна, що когось покусала, а її власник. Не винний пістолет, що поцілив, і не винна машина, що врізалась, адже ними управляємо ми. Так само і з псом. Якщо, приміром, він їсть курей, значить господарі дозволили йому це зробити. Тому щоб цього не повторювалось,  даємо певну територію, вигул і неможливість проникнути туди, де може наробити шкоди».

«Вихованці мене не кусали, принаймні нічого критичного не було. Це трапляється скоріше з молодими кінологами, які ставляться легковажно до роботи. До речі, між собою в професійному колі ми це питання ніколи не піднімаємо. Це наш такий забобон».

«За що люблю свою роботу? Напевно, за сам процес. Цікаво до кожної собаки знайти підхід. Бо всі вони різні, як і люди. Друзі наші менші мають такі ж темпераменти: є серед них і флегматики, і холерики, і сангвініки, і меланхоліки. А ще за постійне різноманіття: стикаюсь часто з новими проблемами, вихованцями, особливостями. Якщо років п’ять тому я думав, що все знаю, то зараз можу сказати з точністю до навпаки. Не менше важливо, що це своя справа, не доводиться на когось працювати. І звичайно завжди приємний позитивний результат власної праці. Втім  один з найголовніших факторів – можу своєю роботою приносити користь. З колегами входимо до муніципальної варти. На добровільних громадських засадах з собаками патрулюємо вулиці і публічні місця, щоб не було порушень порядку».

«Моїм головним натхненником є дружина. Багатьма змінами, в тому числі в кар’єрі, я завдячую їй. Вона часто спонукає робити речі, які здавались неможливими певний час назад. Недарма говорять, що за кожним чоловіком стоїть мудра жінка, яка надихає і стимулює. Не скажу, що вона повинна це робити, але виходить в неї дуже непогано. Дружина не лише підтримує, але й допомагає мені. Коли я на чергуванні, займається вихованцями, вигулює, годує. З проблемними псами, які потрапляють на реабілітацію, швидше контакт знаходить також вона. Та й доня наша любить собак. З таким надійним сімейним тилом хочеться професійно рости та досягати більшого. Сподіваюсь, що чимало хорошого ще попереду».

 

Леся Кондратик.

 

 

І ЗНОВУ ПРО ШКІЛЬНЕ ХАРЧУВАННЯ

Скандал з шкільним гарячим харчуванням, який наша газета передбачала ще у вересні, таки розгорівся. Минулої п’ятниці в «Фейсбуці» гаряче обговорювали обід дубровицьких ліцеїстів: сиротливе варене яйце, два ліниві вареника і ложку салатику на тарілці. Батьки справедливо вибухнули обуренням – бо звісно така порція за калорійністю не відповідає ніяким нормам харчування дітей у закладах середньої освіти. Відповідно до чинного законодавства вона має становити 30 відсотків фізіологічної добової потреби дитини. Така пташина порція звичайно до цього не дотягує. Оперативно відреагував на це директор закладу Володимир Кушнір, і вже у понеділок відбулася спільна нарада між дирекцією, батьківським комітетом та представниками харчуючої організації. Запрошували на ці збори й керівників управління соціального захисту та Держсповслужби району. Останні, на жаль, через хворобу прибути не могли. Тим не менше. Розмова відбулася, проблему було чітко окреслено.

Ще у квітні відбувся тендер з організації харчування у школах. 27 числа цього ж місяця було підписано відповідну угоду про організацію харчування школярів району з ТОВ «Рамедас Україна». Ми вже пояснювали, чому перевагу надали новачкам. Їхня цінова пропозиція була майже на 10 млн. грн. меншою, аніж у конкурентів. Початкова цифра, виділених державою коштів на харчування уражених Чорнобильською катастрофою маленьких жителів Дубровиччини, окреслювалася в межах 24 млн. грн. Однак ТОВ «Рамедас Україна» в процесі торгів, можна сказати, просто напросто демпінгувало вартість послуги, витіснивши конкурентів з тендера. А система «Прозоро» автоматично обирає переможцем того, хто подає нижчу грошову пропозицію. Подібним чином ця фірма виграла тендер й в інших районах нашої та сусідньої Волинської областей. Однак… Не завжди вдається безпроблемно пережувати й переварити занадто великий відкушений шматок.

Як не намагалася з цим впоратися нова харчуюча організація – не всюди їм це було посильно. Тож в сусідів в Зарічненському районі вони до організації харчування школярів навіть не приступили. І наскільки мені відомо, там вже відмовилися від послуг даної фірми та оголосили новий тендер.

А що ж Дубровиця? У нас харчування хоч із запізненням таки стартувало, але… Виявляється, фірма, яка на торгах так активно знижувала ціну, «збиваючи» вартість дітодня з 24 грн. до 17-ти з копійками, весь вересень харчувала школярів взагалі на 28 грн. і більше.  Що за аукціон нечуваної щедрості, запитаєте ви? А все просто – на тендері ціни понижували, а суть до діла - сподівалися на підкилимні домовленості, які й регламентували б ті самі 28 грн. Це називається: два рахую – три в умі. «Було зекономлено кошти, оскільки на карантині дітей не харчували, то чому їх повертати в державу, а не використати в якості додаткового бонусу?», – мабуть, вирішили в фірмі. І таки проштовхнули це через «Прозоро». У серпні й засвітилася в мережі додаткова угода до укладеної на тендері. Як це кваліфікувати? Ну, напевно, це можна було б назвати аферою. Хай правоохоронці це визначають. Їхня прерогатива. Принаймні, управління соціального захисту, досконало вивчивши це питання, цю угоду анулювало, а держаудит визнав її незаконною, і вартість харчування школярів залишилася на рівні, заявленої на тендері. Отак «дотендерувалися», що власними руками скоротили вартість харчування школярів майже на десять гривень щодня. Хто в результаті виграв? Наші діти однозначно від цього тільки програли.

«Мене як директора та й кожного з батьків менше всього хвилюють ці фінансові питання.  Харчуюча організація йшла на конкурс з одними пропозиціями, в дійсності їх не дотримується. У нас тепер меню «вайберне» (коли звечора кухарю скидають, чим годувати дітей зранку), а не перспективне двотижневе, як це передбачено. Його не завіряє ні представник Держспоживслужби, ні керівник освітнього закладу, що теж є порушенням. Якщо до якості продуктів претензії немає, то з 5 жовтня - м’яко кажучи, дивують норми енергоцінності порцій. Вони чомусь зменшені», –  окреслив проблему директор НВК «Ліцей-школа І-ІІ ст.» Володимир Кушнір.

Чому ж все-таки учнівську порцію урізали до славнозвісного яйця і двох лінивих вареників, а салат не довклали більш як наполовину – заміть 110-ти було 50 гр? Представники харчуючої організації на всі зауваження вміло «лавірували». У зменшенні порцій винними виявилися всі: управління соціального захисту, що «не повелося» на їхню додаткову угоду, Держспоживслужба, яка не погодила вчасно двотижневе меню (хоча його подали тільки в жовтні, прохарчувавши більше місяця дітей без нього), кухарка ліцею… Пригадуєте, ми вже десь таке чули. За неякісний ремонт моста в Ремчицях теж постраждав інженер з нагляду, а не безпосередній виконавець робіт. У нас прийнято так – перекладати винну на стрілочника.

До чого ж все-таки домовилися? Дирекція та батьки написали звернення до голови райдержадміністрації з проханням оперативно врегулювати ситуацію, що склалася навколо харчування  дітей. Вони просять «забезпечити неухильне виконання умов харчування відповідно до перспективного меню, яке ТОВ «РАМЕДАС Україна» подало як учасник закупівлі, а саме виконання 30% добових фізіологічних (медичних) норм харчування, які встановлені відповідною Постановою Кабінету Міністрів України». Інакше, наголошувалося, вимагатимуть розірвання угоди з вищеназваною фірмою.

Щодо останньої – маленька така ремарочка від волинських колег із газети «Полісся» від 17 вересня ц.р., де також в двох районах співпраця з ТОВ «Рамедас Україна» не склалася, і харчування школярів напросто затягнули до критичної межі: «Аналізуючи всю вищеописану ситуацію із організацією харчування школярів чорнобильських районів Волині, ми припустили, що затримок у цьому процесі могло б і не бути, якби ТОВ «Рамедас Україна» у тендерних торгах із ТОВ «АТОМСЕРВІС» суттєво не зменшило вартість закупівлі. Адже, зокрема, на Камінь-Каширщині воно виграло аукціон із пропозицією 29 мільйонів гривень, коли стартова ціна становила 40 мільйонів гривень.

–  Дійсно був спуск на тендері. Це було з двох сторін. Оскільки законом прописано один фактор – у кого найнижча ціна, той і переможець. Ми розуміли, що для того, щоб зайти, маємо йти до останнього. Власне, що ми і зробили. Але прохарчувати школярів Камінь-Каширщини на цю суму реально, – запевняє представник фірми-переможця.

Ярослав Буряков (власник ТОВ «Рамедас Україна») каже, що зараз вони навіть продумали інше, покращене, меню, так би мовити вітамінізоване, і подали пропозицію замовнику переглянути умови договору, щоб можна було учнів харчувати за ним. Остаточної відповіді ще не отримали, але вважають, що така можливість є, оскільки через те, що під час карантину діти не харчувалися, буде економія коштів. Мовляв, чому б їх не використати, якщо вони все одно мають повернутися в державу».

Тобто всупереч чесному та прозорому тендеру теж проглядаються якісь сумнівні оборудки. Забуваючи про такий суттєвий факт – невикористані під час карантину кошти, виділені на організацію харчування школярів, були відшкодовані їхнім батькам в якості грошової компенсації.

Але навіть не в цьому суть. Мені цікаво: інші наші навчальні заклади мовчать, тому що у них з харчуванням все прекрасно, чи там до нього у передвиборних перегонах просто руки не доходять?

Людмила РОДІНА.