Надихають музика і подорожі

Красива, талановита, харизматична. Саме такими словами я сказала б про двадцятип’ятирічну дубровичанку Марію Захарчук. Дівчина працює на двох творчих роботах і має дуже гарне хобі.  Щоденно по 5-6 уроків в музичній школі (викладає домру і гітару), а також до обіду, три дні в тиждень – заняття з малечею в садочку. Моя співрозмовниця каже, що спочатку більш хвилювалася за роботу у садочку, адже до малечі має бути особливий підхід. Але Марійка його знайшла. Вона любить своїх учнів і вважає кожного з них особистістю.

Розмовляємо з Марією про сьогодення, переконуюся, яка працьовита і талановита у нас є молодь.

 

Музику підкорила працею

– Народилась я у Дубровиці, – розповідає Марія Захарчук, – тут пройшло дитинство, навчалась в Дубровицькій ЗОШ №3, згодом в НВК. Після навчання повернулась в рідне місто на роботу. Влаштувалася в Дубровицьку дитячу музичну школу та за сумісництвом у ДНЗ №1 «Теремок» –  музичним керівником.

Зазвичай, коли люди чують, що я за професією музикант, то очікують почути історію про мистецькі таланти, природній музичний слух та композиторські здібності. Така романтика не про мене. Навчатися в музичну я пішла не за власним бажанням, а тому, що туди ходила старша сестра. Батьки також вирішили записати і мене. Оскільки від природи в мене особливих здібностей не було, то брала музику працею. Своїми поступовими успіхами у навчанні я щиро завдячую своїй вчительці – Придюк Ніні Адамівні, яка немало витратила на мене сил та часу. Я дуже вдячна цій прекрасній людині за те, що вона вкладала у мене свій талант і душу. Ніна Адамівна і зараз мені допомагає, підказує, радить. Загалом, я працюю у колективах дуже хороших людей.

Після закінчення музичної школи я вирішила вступати за спеціальністю «домра» в Рівненське музичне училище (РМУ). На вступних екзаменах була конкуренція – 7 чоловік на одне державне місце. Я мало сподівалася, що фортуна посміхнеться мені. Адже рівненські абітурієнти складали дуже сильну конкуренцію і їх рівень підготовки був високим. Але Лакомська Людмила Василівна, викладач домри, оцінила мою завзятість і трудолюбство і надала мені перевагу на вступних. Так мене було зараховано в РМУ (РДГУ). На початках мені здавалось, що в тій богемній атмосфері училища, я ніби не в «своїй тарілці». Я бачила, як студенти постійно співають, диригують, ходять з інструментами і грають на кожному кроці та легко підбирають різні мелодії на слух. Але я вирішила: брати приклад і не відставати від кращих. Щоранку, о 6-ій, я вже сиділа з інструментом і надолужувала всі прогалини. Самостійно почала опановувати гітару. І щоразу заняття музикою мені подобалось більше і більше. Так я працею, а не талантом брала цей вид мистецтва. Зараз я навчаю своїх учнів: не треба опускати руки, коли щось не виходить, бо працею можна досягнути дуже багато.

Також на другому курсі музучилища я вступила до РДГУ на бюджет (заочна форма) на історико-соціологічний факультет, спеціальність «історія». Я рада, що здобула вищу освіту (професійна кваліфікація: вчитель історії та правознавства). Ще в школі я захоплювалась історією і після випускного не могла вирішити, що обрати: історію чи музику. Отож, одночасно  навчалася на двох спеціальностях. Повернувшись в Дубровицю, я  влаштувалась на роботу в музшколу та дитсадок. В обох колективах мене дуже привітно прийняли, я одразу отримала новий досвід, нові враження, нові емоції від роботи з дітьми.

 

Подорожі додають неймовірних вражень

– Всидіти на місці мені важко. Мене завжди вабили подорожі. Я побувала в десяти містах України, а після відкриття безвізового режиму ми з подругами одразу вирішили побачити світ. Зібралися непосидючі і завзяті люди, і це прекрасно, коли є такі однодумці. Разом з ними я відвідала різні європейські країни. Всі подорожі ми планували самі, без туроператорів. Детально продумуючи шляхи, маршрути та витрати, запланували й шосту країну. Але розпочався затяжний карантин. У цьому теж є плюсик. Мабуть, якби не карантин, ми з подругами – Мисько Альоною, Ремезюк Ілоною та Білотіл Мирославою – не почали б свої велоподорожі, адже всидіти в чотирьох стінах було нелегко.

Вже після перших велопрогулянок в сусідню Порубку та Острівці нас важко було спинити. Рух, свіже повітря, мальовничі краєвиди і заходи сонця, привітні люди та бажання побачити якомога більше – ось саме те, що вабить і змушує сідати на двохколісного. І хоч наш транспорт не з топ-новинок і не забезпечений найновішими велосипедними оснащеннями, це нас не зупиняє. Особисто мій велосипед кілька разів ламався посеред шляху, на допомогу приходили небайдужі селяни. Двічі мені лагодили цеп у Бережках, допомогли і майстровим ключем його підкрутили, в Острівцях небайдужий чоловік полагодив мені переднє колесо. Я дуже вдячна своїм помічникам. Жителі наших сіл привітні і небайдужі до проблем зовсім чужих людей. Більшість дітей вітаються, а дорослі з цікавістю запитують: «А звідки ви?», привітно вказують шлях і відповідають на всі питання. Приємно бачити, коли діти зграйками на вулиці бавляться в ігри мого дитинства, а не сидять у телефоні, а старші під вечір виходять на вулиці, на лавочки, щоб обговорити останні новини. Це мені нагадує дитинство, тому що зараз у Дубровиці таке трапляється дедалі рідше. Кожне село нашого району по-своєму особливе, має свій колорит. Цікаво спостерігати, як в різних селах по-іншому люди оздоблюють свої оселі, подвір’я. Чим далі від райцентру, тим села цікавіші, атмосферніші та автентичніші. Особливу роль також відіграє наявність водойми. Пейзаж і заходи сонця в таких місцях особливі. Ми з подругами відвідали шістнадцять сіл Дубровицького району та одне Сарненького.

Плануємо не зупинятись. В першу чергу, побувати у всіх населених пунктах Дубровиччини, а потім – в сусідніх районах. У велоподорожах мене надихають і дубровицькі веломандрівники В’ячеслав Дулінець та Василь Олексієвець, які теж долають чималі дистанції.

 

Шукайте щастя

у простих речах

– Музику слухаю під настрій і дуже різну, мені подобаються різні напрямки в цьому виді мистецтва. Жалкую, що в сучасному світі мало уваги приділяють класиці. Класичну музику варто популяризувати. Вона вічна і несе божественну насолоду.

В людях ціную простоту, чесність, душевність. Мені до вподоби позитивні люди, не зважаючи на всі складності ситуації, адже такий настрій завжди передається оточуючим.

Надаю перевагу простому і зручному одягу, улюблене взуття – кросівки. Прості речі у житті можуть робити нас щасливими, головне – цього захотіти. Спасибі всім, хто розділяє мої захоплення, хто йде поруч зі мною по життю!

Ось така цікава співрозмовниця-педагог напередодні професійного свята працівників освіти розповіла мені про свою роботу, відпочинок і мрії.

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.