Необхідно створювати

цивілізацію на півночі

Днями була у Рівному і хочу написати про кілька своїх вражень.

Давно не їздила, через отой клятий ковід, в обласний центр, тому якось по-новому глянула на місто.

 

Їхала зранку маршруткою «Смородськ-Рівне». Водій хороший, нічого не скажу. Але маршрутка - краще промовчу. За 100 гривень з пасажира (ціна квитка з Дубровиці) вона повинен мати більш пристойний вигляд!

Вийшла з автовокзалу «Чайка», шукаю знайому зебру, таку зебру, як у нас в місті (пішохідний перехід). Забула за кілька місяців, де саме він знаходиться. В обласному центрі пішоходні переходи по боках відділені лише пунктирними лініями. Як стоїш за метрів тридцять, то геть не видно, де той пішохідний перехід. Так, є світлофори, але людина, яка приїхала в місто відразу пішохідний перехід не помітить. Друге, от звикла, що в Дубровиці тепер гарні тротуари. На тих вулицях, де я була у Рівному, таких тротуарів, викладених бруківкою, не бачила. Ми у цьому, як на мене, більш сучасні. Мабуть, у Рівному чудовий комфорт у мікрорайонах новобудов, але там я не була. А йшла центральними вулицями Рівного і гордилася благоустроєм своєї Дубровиці. Таких яскравих дитячих майданчиків, як у нас, у тій частині міста, де я була, теж не бачила! Ціни на ринку у Рівному практично такі ж, як у Дубровиці. Подекуди й вищі, що мене дуже здивувало. Багато шуму, звісно, що це недолік обласного центру. Кава, для мене це важливо, значно дорожча, як у Дубровиці. Люди у Рівному, у громадських місцях у масках і критикують відкрито і суворо тих, хто ходить без маски. Зайшла на «Чайці» в магазин, ступила два кроки, шукаю маску, а охоронець каже: «Я викликаю на вас поліцію, бо ви без маски». Я зрозуміла, що легше купити швиденько в аптеці новеньку маску, аніж знайти її в сумці. Дуже суворий контроль за цим, похвально.

Транспорт, шум, суєта… Коротше, приїхала додому, дихнула на повні груди.

Але, Рівне виграє наявністю медзакладів. Сьогодні подумала: від аварії на ЧАЕС постраждали чотири північні райони. Чому «чорнобильську» лікарню не збудували в Сарнах чи Дубровиці? Чому не дали сюди гарну апаратуру? Просто Рівне потягнуло ковдру на себе. Як часто ми маємо можливість бувати у медзакладах, які розраховані передусім для нас? Є люди, що там лікуються. Але якби вони були ближче, то слугували безпосередньо для всіх постраждалих.

У Рівному є більше можливостей розвивати дітей: творчих студій, мистецьких шкіл і так далі. Є вищі навчальні заклади.

Але і у нас центр ЦПО – прекрасний, і музична школа є, і бібліотеки.

Так вийшло, що у нас буде Сарненський район. Чому вийшло саме так – це інше питання. Але маємо те, що маємо, як казав Леонід Кравчук. Тепер треба робити цивілізацію тут, на півночі. Треба нам виборювати своє місце під сонцем. Треба тут створювати виробництво, щоб відкрити робочі місця. Чому продають зараз  бурштинові землі, і всі кошти йдуть в обласний бюджет? Що має від цього наша місцева громада? Поки що, дірку від бублика.

Ну, а найголовніший висновок: якби у нашу лікарню хоча б КТ! Ну чому людина має вставати о 5-ій чи 6-ій ранку, трястися в маршрутці, щоб пройти таке обстеження? Людина, яка з району, що постраждав від радіації? Все-таки я сподіваюся, що зміни у нас будуть.

Упустила важливе. Я люблю Рівне, коли там квітнуть тюльпани. Люблю, коли золотаві дерева стоять обабіч вулиць. Є у мене в Рівному серцю милі куточки, куди люблю заходити.

Зараз місто замість золотого листя вкрите білбордами, в центрі – купа виборчих наметів, які розташовані пліч-о-пліч.

Йдеш і з кожного пропонують взяти друковану продукцію. Хтось намети минає, хтось газети бере, щоб читати і не тільки. Багато грошей, я думаю, пішло в кандидатів на цю агітацію. І це право учасників виборчого процесу – такий вид агітації.

Але чула розмови в автобусі, люди говорять про реальні справи кандидатів, а не про портрети на глянцевому папері.

Підійшла до одного намета, запитала у жіночки про вулицю, яку я шукала. Думала, що людина засмутиться, адже я підійшла, як кажуть, не по темі.

Жінка мені дала газету, розповіла, куди йти, навіть провела мене з десяток метрів, показуючи напрямок руху, і потім так мило сказала: «Хай вам щастить…».

І знаєте, я не пригадую, чий це був намет, але в душі моїй досі ці слова, вимовлені від серця. Газету я забула в автобусі, а слова досі у моєму серці… В серці залишаються справи, вчинки, великі і маленькі. Рівне в очікуванні виборів, як і вся Україна.

Люба КЛІМЧУК.