понеділок, 30 грудня 2019 р.


Діти просять у Миколая миру
Щороку Чудотворець спускається з неба до малюків та творить дива. І допитливу дитячу уяву весь час непокоїть думка: а де ж живе  Святий Миколай, той добрий дідусь, що не оминає жодного дому. Прокладає доріжку до кожного, хто його чекає. І обов’язково поспіхом, бо встигнути треба до всіх-всіх. Можливо тому ніколи не вдається його зловити біля своєї подушки. А так хочеться хоч краєчком ока глянути на його оселю, побувати в нього в гостях і особисто передати побажання.
Добре, що дорослі вміють втілювати дитячі мрії. Резиденції Святого є по всій Україні. Ми розповідали, що хатинка Чудотворця цього року відкрилась і на Дубровиччині. Тож за порцією  чудес завітала на екскурсію до Золотого.



Домівкою для  Святого Миколая став чепурний дерев’яний будиночок. На вікнах намальовані білі замети та сніжинки. Перила прикрашені гілками ялинки, а ззаду височіє ліс. Щось у цьому справді є казкове. А коли ввечері він розквітає новорічними вогнями, то взагалі ніби картинка з різдвяної листівки. Сюди б ідеально пасували снігові кучугури, та цьогоріч зима обділила нас своїм традиційним атрибутом.
Всередині теж атмосферно. В одній кімнаті знаходиться творча  майстерня. Фарби, гіпсові фігурки для розмальовування, різнокольоровий пісок для висипання картин – все це чекає бажаючих  пофантазувати. Трішки далі примостився святково вбраний камін із картатим кріслом поряд. А на стінах додають затишку власноруч зроблені картини. Цей куточок гості Миколая облюбували як фотозону.
Господар хатинки приймає відвідувачів у окремій невеличкій кімнатці, аби бажання та потаємні мрії чув тільки він. В звичайному житті «Миколай» – тато трьох дітей. Та одягнувши довгу сиву бороду і взявши в руки посох, він стає добрим дідусем. Тож зручно вмостившись в кріслі-гойдалці, слухає віршики  від діток і обдаровує їх солодкими презентами з великої торби.
«Спочатку було незвично, бо ніколи не доводилось когось грати, тому і роль Чудотворця приміряв вперше. Та коли чотирирічна донька не впізнала мене в образі і пообіцяла бути слухняною, зрозумів, що тест пройдений. Вжитися допомагають діти. Вони такі щирі і безпосередні. Діляться, кого люблять, що було на уроці географії, як з братиком вдома не миряться. Приносять показати, що намалювали чи створили. Розказують особисто написані вірші, дають свої листи. Бо в нас стоїть скринька бажань, і кожен може залишити кілька слів Миколаю. Потім  їх будемо перечитувати. Бажання у всіх різні. Хтось замовляє сучасні гаджети, а хтось – книжки. Ми ще й здивувались, що не солодощі, не іграшки, а саме літературу. Хтось хоче снігу, а хтось – миру. Хоча ми й далеко від фронту, та навіть діти розуміють, яка біда коїться в країні. Тому в статусі Чудоворця щиро бажаю всім нам саме миру. Бо коли буде він, то буде й щастя, благополуччя та спокій».
В гостях у Миколая уже побувало близько 200 дітей. Приїжджали  навіть цілими класами.
«Були, наприклад, з Кривицької школи. Ми з ними і на конях покаталися, і наспівалися, і награлися, - розповідає помічниця Чудотворця Ірина Турумкулова. - Зараз у вирі інформації, соцмереж діти все менше вірять у диво. Хотілось повернути їм це відчуття казки. Тому зробили хатинку біля лісу. Малюки в захопленні нам розповідають, що довго їхали-їхали –  і тут натрапили на чарівний будиночок, який світиться. Ці емоції – безцінні. Якби розмістились десь у місті, то подібного ефекту не було б. Ця хатинка ніби створена для такої місії. Прикрашали все близько тижня. Кожного вечора після роботи сюди їхали. Брали участь і наші дітки. Я придумала легенду, що мені приснився сон, в якому Святий Миколай попросив допомогти зробити хороші справи на землі. І моя доня в школі розповідає, що Чудотворець таки існує, і в нього обов’язково треба вірити».
Цікавлюсь у Ірини, чи часом не педагог за освітою, бо так вправно справляється з малечею. «Це взагалі моя дитяча мрія – стати вчителем. Але пішла в медичну галузь. Працювала медсестрою в школі. В той час трошки була пов’язана із золотинським клубом. Ми багато проводили концертів – співали, танцювали, сценки розігрувували, влаштовували конкурси. Потім стала приватним підприємцем. Але ця іскра й досі горить. Мені подобається щось організовувати. Тому нині нашою хатинкою «живу». Попри домашні клопоти та роботу, із задоволенням сюди спішу, аби знову зарядитись позитивом та натхненням».
Ще одна помічниця Святого – Тетяна Коржик. Коли приїхала, якраз застала її за іграми зі школярами з ліцею. Відсутність снігу не завадила їм пограти в «сніжки», поганяти в хокей. Влаштували вони танці і навіть «політали» на мітлі. Тетяна також не закінчувала педагогічних вишів. Вона – багатодітна мама, що значно головніше. А це, як жартує сама, і аніматор, і вчитель в одному флаконі.
«У помічників є свої помічники – наші батьки. Без них нічого не зробили б. Вони гляділи наших діток, забирали зі школи, садочка, люляли і годували, поки ми творили казку. Очікування всі виправдались. Навіть більше – не могли собі уявити, що діти настільки повірять в неї. Та і дорослі теж. Приходила одна вчителька з донечкою. Дуже дякувала нашому Миколайчику, попросила обійняти його і поцілувати за те, що він допомагає повірити її дитині в чудеса. Як приємно таке чути. Ми всі були розчулені. Ці захоплені оченята роблять наші новорічні свята ще щасливішими. Вражень вистачить ще на рік вперед».
…Маленькі ліцеїсти сідають в автобус. З посмішками та повні емоцій. Ірина та Тетяна махають на прощання. А на порозі нові гості, в серця яких Миколай так само сіятиме диво.
Леся КОНДРАТИК.

У Новий рік
з імбирними сніговичками

Настав час готуватися до новорічних свят. Вже традиційно  у ці дні майстрині печуть імбирні солодощі. Щоб скуштувати цю красу, не обов’язково їхати в Європу – сьогодні імбирні пряники стали популярними і в Україні. Найчастіше це пряники чи печиво, які розмальовують глазур’ю. Сама випічка виходить дуже смачною й ароматною та припадає до смаку і дорослим, і дітям! Нема надворі снігу – це не проблема. Чудових сніговичків можна виготовити з тіста.


Надія Годунко з Колок вже кілька років випікає не лише імбирні пряники, а й інші чудові кондитерські вироби. У асортименті майстрині – найрізноманітніші торти (медовики: листовий, бiсквiтний, бiсквiтний з заварними, згущено-масляними кремами, найрізноманітніші торти, капкейки, кейкпопси, iмбирне печиво). Смачні, гарно прикрашені кондитерські вироби майстрині користуються популярністю, їх замовляють на нарізноманітніші свята, адже солодка випічка їх незмінний атрибут.
Про себе кондитерка розповідає скромно і небагато. Найбільше щастя у житті Надії – це красуня-донечка. Перебуваючи у декретній відпустці, моя співрозмовниця завдяки інтернету дуже удосконалила свої кондитерські навики. Як каже Надя, відеоуроки – це справжня знахідка для тих, хто має бажання творити в будь-якому напрямку.
Надія Калюш (дівоче прізвище моєї героїні) закінчила вісім класів Колківської восьмирічки, а згодом Дубровицький ліцей (біолого-хімічний профіль). В Одеському морському університеті, наша землячка здобула диплом бакалавра за спеціальністю «інженер механізації порту». За професією, на жаль, не працювала. Коли у подружжя Годунків народилася донечка, то основний час молода мама присвячувала дитині. А випічка стала справою її душі та золотих Надіїних рук. Зараз моя співрозмовниця трудиться поваром в одному із кафе міста Сарни, вона каже, що у сусідньому районі така робота краще оплачується.
Але і свого улюбленого заняття Надія не полишає. Її випічкою і зараз смакують на весіллях та на днях народжень, вона повністю оформляє кенді-бари на свята. Замовники самі визначаються із асортиментом цього солодкого столу. Як каже Надя, це можуть бути капкейки, кейк-попси, десерти в стаканчиках, міні-тортики на будь-який смак, мінічізкейки, пряники на шпажках та без них, основний торт.
Завжди у свою роботу Надія Годунко вкладає душу, бо хоче, щоб смакували її випічкою із задоволенням.
Напередодні новорічних та різдвяних свят кондитера напекла для своєї родини та замовників ось таких чудових імбирних пряників-сніговичків.
Надія розповідає: «Рецепт для пряників я використовую класичний і начебто стандартний, але я багато експериментую. Класика в моїх пряниках – це інгредієнти, які потрібні для тіста. Але існує безліч способів, як ці інгредієнти змішувати, по-різному їх складати і від цього отримується зовсім різне тісто. Ці пряники дуже довго зберігаються, навіть через рік після виготовлення він є придатним до вживання і залишається смачним. Для тіста використовую мед, який є і консервантом, і сам по собі не псується. Цукор, борошно, які також дуже довго зберігаються. От саме скласти ці інгредієнти так, щоб було і гарно, і смачно, які спеції туди додати, то це вже і є експериментами, які можуть надати пряникам особливість та індивідуальність. Крім того, треба, щоб вироби були  гарними ще й дизайном та малюнками».
Надія Годунко передає всім щирі вітання із святами і бажає, щоб у наших домівках завжди було затишно, в Україні – мирно, а настрій нам завжди підіймали смачні солодощі.
Люба Клімчук.


ПРО ЩО РАДИЛИСЯ ОСВІТЯНИ:
«ЯКЩО НАС НЕ ПОЧУЮТЬ – ВДАМОСЯ ДО СТРАЙКУ»
23 грудня відбулося засідання колегії управління освіти молоді та спорту. Було на ньому пізнавально, емоційно й часом навіть ультимативно. Весь спектр поривів виразили цього разу промовці: від захвату та схвалення – аж до недовіри та протесту.
Багато цікавої інформації про форми та перспективи розвитку учнівського самоврядування оприлюднила головний спеціаліст управління Галина Захарівна Рабешко. Адже наш район дійсно є одним із найбільш ініціативних та креативних в цьому напрямку. Активно діє рада старшокласників «Лідер», вже багато років працює батьківський форум, реалізуються безліч учнівських проєктів. В усьому відчувається тісна співпраця між вчительським, учнівським та батьківським колективами, їх спільна мета та творчий пошук.
***
Підкріплена гарною відеопрезентацією інформація директора центру позашкільної освіти  Миколи Ілліча Семенюка щодо забезпечення навчання і виховання школярів в системі позашкілля також викликала жвавий інтерес у колег. Тим паче нині в освітніх закладах не такі вже й потужні фінансові можливості для гурткової роботи. Тож наявність в районі такого центру, де кожна дитина може знайти собі заняття для душі, великий плюс для всебічного розвитку школярів.
***
Йшлося на колегії також про стан розгляду звернень громадян. «Закликаю всіх колег будувати свою роботу на принципах відкритості та прозорості, тоді можна буде уникнути частини скарг. Адже переважно люди жаліються через брак поінформованості», – зауважила при розгляді цього питання начальник управління освіти, молоді та спорту Ніна Іванівна Стасюк.
***
Проте атмосфера в залі досягла точки кипіння при обговоренні розподілу освітянської субвенції між навчальними закладами. Якщо пам’ятаєте, вже на початку поточного навчального року директор Дубровицького НВК Володимир Володимирович Кушнір на своїй сторінці в мережі «Фейсбук» висловив невдоволення сумою тих коштів, що перепали при розподілі на ліцей. Оскільки цей навчальний заклад виявив бажання йти у самостійне фінансове плавання, його директор звинуватив управління освіти в непропорційному розподілі коштів. Відповідні листи пан Кушнір відправив у різні інспектуючі інстанції. Звертався з цього приводу й до районної влади як до засновників НВК. Проте начальник управління освіти стверджує, що при розподілі коштів виходили з діючих нормативів. Тож звинувачення в упередженому ставленні  до ліцею відкидає як безпідставні. «Жодна з установ, куди звертався Володимир Володимирович, не вказала на те, що ми зробили розподіл неправильно», – каже Ніна Стасюк.
З початком нового бюджетного року фінансові пристрасті набирають нових обертів. «Я обрахував фінансову потребу закладу на заробітну плату в розмірі 12,5 млн. грн. Контрольна цифра, яку надало нам управління, – 10,5 млн. грн. Навіть при всіх «ужимках» видатків, до яких можна вдатися – ліцею бракуватиме на наступний рік близько 1 млн. грн. тільки на виплату заробітної плати. Як виходити з цієї ситуації? – запитував Володимир Володимирович. – Чому в частині оплати праці бюджетний запит управління держава недофінансувала на 8 відсотків, а управління  бюджетний запит ліцею – аж на 18?».
***
Не менш бурхливе обговорення викликав і виступ голови ради профспілок освіти Віри Миколаївни Твердюк про нововведення в галузі у світлі закону про профільну освіту. Йдеться про укрупнення класів, скорочення освітньої мережі, закриття малокомплектних шкіл. «Треба ставити питання руба вже. Інакше буде пізно. Ці закиди про неповноцінність сільської освіти, кабальна «оптимізація» освіти – геть безпідставні. Я запрошую журналістів завітати в нашу школу, нехай на нашому прикладі покажуть, наскільки цікавим та змістовним є в ній учнівське життя. Ми маємо й переможців олімпіад, й немало творчих доробків, і достойних вчителів. Як можна так на найвищому рівні принижувати сільського вчителя?! – обурювався директор Заслуцького НВК, депутат районної ради Станіслав Рожко. «Якщо нам не вдасться переламити думку про сільську школу, пропоную вдатися до кардинальних мір. Аж до безстрокового страйку», – запропонував він.
Людмила РОДІНА.

За мир в Україні!

Католицьке Різдво приходить на землю 25 грудня, а ввечері 24-го відзначають його Святвечір. Це особливий період більш як для 1,2 млрд. людей у світі, а це приблизно половина всіх християн, – саме стільки людей зараховують себе до католиків та християн західного обряду. Вранці 24 грудня в католицьких храмах служилася меса за чином Адвента, а затемна почалася меса надвечір’я Різдва.
Людно було ввечері 24 грудня та опівдні 25 грудня у костелі Іоанна Хрестителя в Дубровиці. Багато жителів району і православного віросповідання прийшли розділити урочисті миті Різдва Христового з земляками, які сповідують католицизм.
Ошатно, святково вбраний величний костел був наповнений духом братолюбства, боголюбові, добра, віри та надії. Хоч тут і триває ремонт, дух свята заповнив кожен куточок храму, величного костелу Дубровиччини.
Настоятель костелу Валерій Дубина закликав передусім відчути народження Христа у своєму серці, бо з цього починається наша духовність. Молилися за мир на українській землі, за здоров’я громади, за перемогу добра над злом.
У своєму Різдвяному послані Папа Франциск сказав:
– З лона Церкви-матері цієї ночі знову народився Божий Син, Який став людиною. Його ім’я – Ісус, що означає «Бог спасає». І Він народився, немов малий вогник, запалений серед нічної пітьми та холоду… Нехай же Відкупитель світу буде світлом для дорогої України, яка прагне конкретних вирішень на користь тривалого миру». Дай Боже! За це і молимося в дні Різдвяних свят!

Люба КЛІМЧУК.


Майстрині святкової атмосфери
Господині занотовують рецепти салатів, повітря п’янить запахом ялинок та мандарин – ми в трепетному очікуванні новорічно-різдвяних свят. Усі ці дні налаштовуємось на позитивні думки та складаємо плани. А ще стараємось додати новорічної атмосфери домівкам. До Нового року є ще час, аби пофантазувати. Тож трішки натхнення від наших талановитих землячок-майстринь.












***
Разом зі строкатою мішурою та ліхтариками все частіше у домівках дубровичан оселяються різдвяні віночки. Традиція оздоблення ними дверей та оселі не так давно прийшла до нас з Європи і швидко полюбилася.
«Бо хто ж зробить новорічний настрій, як не сам собі. Сірі будні, зіткані з роботи і домашніх турбот, треба хоч у свято розбавляти яскравими фарбами, – каже майстриня віночків Олена Лавор. – Нарядити ялинку, постелити гарну скатертину, покласти на стіл мандарин і екібану з гілочок – і вже зовсім інша атмосфера. Вперше віночки побачила в кінофільмах. Це мене зачепило, здається дрібниця, а як святково виглядає. Задумала й собі повторити. Вийшов примітивний, але тоді здавався таким гарним».
Коли спробуєш щось створити власноруч, ця справа бере у свій полон та спонукає на нові творчі експерименти.
«Якось презентувала чоловіку в подарунок «їстівний» букет,  і захопилась цим. Пішли в хід усі можливі солодощі, іграшки, фрукти-овочі, солоні закуски та напої, – продовжує пані Олена. – Потім почала робити декоративні підсвічники. Спершу для себе, друзів, знайомих, а далі на замовлення. Я отримую неймовірне задоволення, коли мої роботи припадають до душі людям. Тоді виростають крила і хочеться творити ще більше».
Зробити новорічну прикрасу здатен кожен, переконана жінка. Треба лиш бажання і трошки фантазії, а матеріали знайдуться вдома. Часом з непотрібних на перший погляд речей  можна виготовити справжню красу. В майстрині нічого дарма не пропадає. Фужер стає підсвічником, пластикова пляшка – новорічним гномом, чайні пакетики – дахом для солодкого будиночка.
«Дещо замовляю з Інтернету чи купую, коли трапиться на очі, інше – заготовляю сама. В мами в селі є велика ялинка, та й коли гуляю, не омину гарну шишку. Якщо її підсушити, вона розпушиться і розкриє всю свою природну красу. А головне пахнутиме Новим роком».
За улюблене заняття майстриня часто сідає вночі, коли всі хатні клопоти вирішенні. Вона – дружина, мама першокурсника, десятокласниці та маленької непосиди, тож домашніх справ вистачає. Коли ж всі влягаються спати – настає її час для творчого релаксу. «Не люблю працювати поспіхом. Хочеться, щоб кожна деталь ідеально вписалась в композицію. Якщо виріб не подобається мені, то як сподобається іншим?».
У період новорічний свят у майстрині роботи вдосталь.  Замовляють букети з шампанським, годинники з цукерок, які б’ють 12-ть, підсвічники. Одна замовниця захотіла аж на п’ять свічок для свого великого столу. І звичайно, віночки на двері, щоб гості та її мешканці вже з порогу відчули феєрію свята та різдвяного настрою.
«Який має бути ідеальний віночок? Головне, щоб він приносив радість, коли на нього дивишся. Адже Різдво – свято глибокої світлої радості, і увесь декор створюється саме для цього. А взагалі найбільше щастя, коли вся сім’я разом. І тоді зовсім не важливо, які саме прикраси навколо і що на столі. Напередодні свят хочеться побажати побільше посмішок, доброти та щирості у серцях людей. Щоб були уважніші один до одного. І звісно здоров’я, це мабуть найголовніше», – наостанок говорить пані Олена.
***
Імбирні пряники ще один атрибут Різдва, який завітав із Заходу, але вже став частинкою нашої культури. Цей духмяний смаколик через свою яскравість та привабливість найбільшу втіху приносить дітворі. Саме з наміром побалувати своїх чад смачною випічкою і почалося кондитерське захоплення Лесі Станіславчук. Перші пряники стали прикрасою на ялинку. Оформлення було простеньке, але домашнім сподобалось. Тому на новорічному дереві вони  не затримались – швиденько позривали і поїли.
Нині ж кожне печиво майстрині – маленька картина з відтінками та об’ємним зображенням. Тому цілком логічним було перше запитання: а чи не творчої вона професії? Бо намалювати на маленькому тістечку історію – не так і просто. Окрім польоту думки, «пряникове» заняття вимагає неабиякого терпіння, скрупульозності і таланту.
«За освітою я менеджер. Творчою людиною себе ніколи не вважала, але якось вдавалось оригінально підходити до різних справ. Після навчання працювала менеджером з продажу запчастин до техніки. Це точно творчістю не назвеш. Потім одружилася, стала мамою. Після народження другої дитинки почала пекти тортики. Декрет розкриває вміння-таланти, які ховаються десь далеко. Згодом відкрила для себе пряники як прикрасу для тортів. З них виходить гарний декор – янголята, сердечка, зірки, лелеки. І звичайно вони смакують як окремий десерт. Запах на кухні під час їх готування – це щось неймовірне. Святковий настрій – гарантований».
Сам процес аж до отримання готового розмальованого пряника займає трохи часу. Адже необхідно спочатку замісити тісто, сформувати печиво та спекти. Потім випічка має прохолонути та підсохнути. А вже далі наносити глазур. Втім захоплена реакція дітей – всього цього варта.
Дівчина експериментувала, пробувала різні поєднання, але найбільше їй сподобалось печиво з медом. Воно м’яке та довго зберігається. Тож залюбки ділиться рецептом.
«Знадобиться 200-300 г борошна, по 100 г масла та цукру, 1 яйце, 2 ст. ложки меду, 0,5 ч. ложки соди, 2 ч. ложки імбиру, 1 ч. ложка кориці, суміш прянощів за бажанням (гвоздика, кардамон, запашний перець, какао, цедра). З’єднати тепле масло з цукром, перемішати міксером до однорідної маси. Додати яйце і продовжувати збивати. Потім влити теплий мед і спеції, всипати борошно і ретельно вимішати. Тісто обов’язково потримати  холодильнику, щоб воно стало твердішим та пластичнішим. Після цього розкачати до товщини 0,5 сантиметрів. Вирізані фігурки викласти на деко і випікати до золотистого кольору, не більше 7 хвилин. Для цукрової глазурі (айсингу), якою розмальовують пряники, збити 1 яєчний білок, 300 г цукрової пудри і 5-7 крапель лимонного соку. Зробити це вручну чи міксером на малій швидкості упродовж приблизно 10 хвилин». Кольору айсингу додають харчові барвники.
Охочих придбати та скуштувати імбирні смаколики від майстрині вистачає. Каже, що сама не очікувала такої реакції – замовили більше 100 штук. Адже вони не тільки смачні й уміло оздоблені, а й випечені з душею. Такими їх робить любов Лесі Станіславчук до кулінарії та творча її натура.
Майстриня має ще одну улюблену справу – ліплення з полімерної глини. «З неї можна робити прикраси, ялинкові іграшки, декорувати чашки, рамки. Це теж дуже цікаво. Хочеться побажати кожному знайти своє хобі, яке приноситиме задоволення та позитивні емоції. І варто більше радіти дрібницям, це так важливо».
***
Передноворічне відчуття свята приносить в будинок чарівну, магічну атмосферу. І ця казка починається передусім з ялинки. Можна  нарядити зелену красуню у фабричні прикраси, яких, як то кажуть, до кольору, до вибору. А можна одягнути новорічне дерево у ексклюзивні декорації власного виробництва, що додаватимуть йому особливої родзинки. Як робить це Людмила Романушко (Чирук).
За освітою пані Людмила – психолог. Працювала в садочку, потім продавцем. А коли народила сина Назарчика, поринула з головою в світ «хенд мейду».
«Спочатку дуже подобалось вишивати картини бісером. Це клопітка робота, але результат завжди приносив задоволення.  Новорічні прикраси почала створювати із скляних перегорілих лампочок. Подивилась в Інтернеті уроки декупажу (техніка, що полягає у вирізуванні картинок та наклеюванні їх на поверхню предметів – авт.) і захотілось спробувати. Хоч в магазині повно іграшок, вже років три не купую, навіть перероблюю колись придбані на свій смак. Традиційно перед кожним Новим роком у нашої ялинки з’являється доповнення до наряду. Створення прикрас – не дуже складний процес. Використовую для цього декупажні серветки, акрилову фарбу, блискітки, бусинки, різні стрічки, пластикові заготовки для кульок, фоаміран та багато іншого. Це буває затратно у фінансовому плані, але результат того вартий. Найцікавіше, коли приходить натхнення, підбираю матеріал і занурююсь у творчість. В процесі додаю щось, прибираю, змінюю колір. Хочеться зробити красиво і акуратно, тому часу затрачаю багато. Стараюсь з усім впоратись поки чоловік на роботі, а дитина в школі. Дуже рада, що близькі підтримують моє захоплення. Прикраси дарую друзям (це вже традиція), в кожну вкладаю часточку душі і тепла. Деякі знайомі замовляють набори, тоді керуюся їхніми побажаннями. В будь-якому випадку отримую задоволення від такої творчості. А ще виготовляю цукеркові букети. Теж захоплива справа – цукерку можна з’їсти, а букетик залишається».
Пані Людмила вітає всіх з прийдешніми Новим роком та Різдвом  і зичить святкового настрою, миру, злагоди і добробуту.

Леся КОНДРАТИК.









Спогади про свято завжди найтепліші

Почесний громадянин Дубровиці Федір Іванович Кренько, якому 92 роки, згадує новорічні свята свого дитинства. У центрі Дубровиці перед війної ялинки не ставили, а от біля костела завжди вбирали новорічне зелене дерево. Маленьким хлопчиком наш земляк разом з друзями любив бувати біля цього храму, бо тут дітвора могла розраховувати на гостинці. Пани не скупилися на винагороду, особливо перед різдвяними святами.

А як гарно святкували Різдво у Дубровицькій польській школі, де навчався маленький Федя Кренько. Це були тридцяті роки минулого століття. Ялинку ставили у школі якнайгарнішу і окрім іграшок на ній були яблука, цукерки та інші смаколики. Управитель польського маєтку Броневіцький завжди привозив школярам подарунки від родини Плятерів. «Для нас робили справжнє свято, щиро, з душею, поляки давали нам, простим і бідним українським дітям, можливість відчути подих Різдва. Це дуже теплі спогади мого дитинства, – каже Федір Іванович. – Новорічних костюмів у нас не було, бо й гарного одягу у нас на той час не було. От хіба маски на обличчя одягали. Трималися вони на гумці».
Оці прекрасні спогади дитинства назавжди залишилися у душі Федора Івановича. У його родині завжди вбирали ялинку перед святом Миколая, шанували як католицьке, так і православне Різдво. Господар завжди казав, що Бог один, отож шанувати Господа не зайве ні 25 грудня, ні 7 січня. А в душі Бога треба тримати завжди. Федір Іванович цитує мені вірші про новорічне свято польською мовою, багато пісень пригадує він з часів дитинства.
Пам’ятною для Федора Івановича є і ялинка 1951 року. Тоді молодий військовий повернувся додому після війни та служби у війську. Ялинку урочисто відкривали в центрі міста і щиро вітали всіх жителів.
Якими були повоєнні ялинки? Досі у шафах ми зберігаємо ялинкові прикраси бабусь та дідусів. Вони не настільки чепурні як тепер, однак для нас вони дуже дорогі, бо це – пам’ять. Простенький блискучий дощик, цукерки, знову ж таки яблука. Паперові прикраси. Хіба бувають прекрасніші ялинки, аніж ті, які були у часи нашого дитинства?
Федір Іванович з особливим теплом згадує часи, як він викладав багато гуртків у палаці піонерів, потім це був будинок школяра, потім центр позашкільної освіти. Хлопці з гуртка радіотехніки такі новинки для ялинки вигадували, що й світилася вона і вертілася. Всі прикраси на ялинку гуртківці робили власноруч. Програма свят у закладі була дуже цікавою і насиченою. Скільки радості було саме від того, що прикрашене дерево саме власноруч. Дитяча творчість під керівництвом Федора Кренька не мала меж.
 У домівках українців серед колючих гілочок можна побачити саморобні паперові фігурки, блискучі корзиночки, грецькі горішки, пофарбовані золотавою охрою, шишки, деінде скляні іграшки. Змінювалися часи, змінювалася мода на ялинкові прикраси.
У повоєнний час було прийнято прикрашати ялинку різнокольоровими фігурками, що відповідали сюжетній лінії казкового лісу: Дід Мороз, Снігурка, сніжинки, зайчики, ведмедики, птахи, лісові горіхи, жолуді, шишки, гриби тощо.
Федір Іванович пригадує, як після польоту Гагаріна в космос на перше місце вийшли серед іграшок космонавти. Ідеологія 1970-х принесла на ялинки п’ятикутні зірки, серпи й молоти, паровозики, машинки та яскраві різнокольорові дзвоники, кульки, ромбики, електричні гірлянди з лампочками. У 1980-х до цього списку додалися бурульки, кульки із заглибленнями або з’єднані набори міні-кульок. Також у моду ввійшов дощик (гладкий, з ворсинками, колючий), саморобні гірлянди з вати та гірлянди з міні-лампочками.
Щороку Федір Кренько, талановита та щира людина, залюбки виконував роль Діда Мороза. Йшов до діток у місцеві садочки, школи, а скільки дубровицьких підприємств та організацій з музиками, піснями та побажаннями відвідував мій співрозмовник. Федір Іванович згадує:
– Було дуже весело, бо люди раділи святам. Вони відпрацювали рік, підбивали підсумки, відзначали колективами Новий рік. Це було дуже насичене життя, насичене спілкуванням та взаємною щирістю. Було радісно від того, що несеш людям позитив. Ми були впевнені у завтрашньому дні, це – головне.
Ось таку цікаву сторінку шанованої людини Федора Івановича Кренька ми відкрили для вас, шановні читачі. Можливо ви маєте бажання поділитися своїми новорічними цікавими історіями чи досвідом у ролях Діда Мороза, Святого Миколая та Снігурки. Пишіть, будемо раді читати.
У переддень Нового року почесний громадянин Дубровиці Федір Іванович Кренько передає щирі вітання всім землякам, своїм учням та їх родинам. Він бажає жити нам у мирі та злагоді, виховувати в дітях найкращі людські чесноти. Особливу подяку наш шанований земляк складає нашим воїнам, які на Сході захищають Україну. Він щиро бажає щасливого повернення всім захисникам додому, щоб вони у родинному колі завжди щасливо відзначали Новий рік та Різдво.
Люба КЛІМЧУК.



Засяяла,
як Янгол



Вогні головної новорічної ялинки Дубровиччини запалали у райцентрі 19 грудня, в День Святого Миколая. Людно було в цей момент на майдані Злагоди. Дуже багато діточок з міста та сіл разом з батьками прийшли подивитися на цю прекрасну мить, як дерево засвітилося чудовим синім сяйвом. Були й дорослі, які захотіли спільно відчути яскравий початок новорічно-різдвяних свят. Ялинка цьогоріч схожа на янгола, який здіймається в небо, бо біля верхівки, обабіч дерева ілюмінація нагадує сині крила.
Дуже тепло привітав головних жителів міста (малечу) та всіх гостей Дубровиці міський голова Богдан Микульський. Він зазначив, що саме для дітвори комунальники дуже старалися, щоб ялинка була якнайкращою. Нещодавно міська рада додатково закупила нову ілюмінацію, щоб прикрасити зелене дерево сучасно і стильно. Як згодом розповів мені Богдан Михайлович, щороку він разом з колективом міськради ретельно продумовує всі нюанси святкування відкриття ялинки, бо ж хочеться, щоб задоволеною була кожна дитинка. Тепер відхилилися від стереотипів, зробили так, що є горизонтальна лінія вогнів нижче верхівки. «Наша ялинка ніби вище хмар, торкається неба – чистого і безхмарного, – сказав Богдан Михайлович, – так хочеться, щоб небо над Україною було мирним!».
Традиційно прекрасно роль Святого Миколая на святі виконав Володимир Миколайович Малафей. Так багато років цей досвідчений працівник галузі культури району приходить до діток в новорічних образах: Діда Мороза та Святого Миколая. Володимир Малафей прекрасно спілкується з малечею і завжди люб’язно фотографується з усіма бажаючими. Дивилася на Дубровицького Святого Миколая і думала: ну як зійшов з новорічної листівки.
А розпочали і завершили дійство своїми виступами анімаційні герої. Працівники галузі культури та аматори сцени по-сучасному розробили сценарій новорічного свята. І герої тепер зовсім інші, як були у дитинстві батьків теперішніх діток. Отож на татових плечах сини та донечки вигукували імена близьких їм образів: Сімка, Нулик, свинка Пепа.
Для всіх діток міська рада підготувала солодкі частування.
А наскільки ялинка цьогоріч гарна, свідчить популярність її фото у соціальних мережах. Дійсно, поряд з новорічними красунями із сусідніх районів наша ялинка виглядає дуже сучасно та стильно. Ось окремі відгуки про новорічну дубровицьку красуню із «Фейсбук»:
Світлана Охмак: «О, яка гарна. Нехай радує дубровичан та гостей міста».
Тамара Рабешко: «Вона і правда є така крилата! Але наяву і на фото різниця! Фото не передає тієї справжньої краси ялиночки! Дуже, дуже красиво! Варто приїхати і побачити!».
Людмила Романушко (Чирук): «З кожним роком ялинка все красивіша».
Ольга Грейнер-Савич: «Ялинка неймовірно красива! Навіть подібної ніде не бачила».
Попереду такі бажані, довгоочікувані новорічні і різдвяні свята. Знаю, що тисячі дубровичан та гостей міста обов’язково прийдуть ввечері подивитися на нашу красуню. Так приємно, що міська ялинка завжди є місцем єднання та гарного настрою. А якщо зима подарує нам ще й снігову шубу, то казка на майдані Злагоди стане напрочуд романтичною!
Люба КЛІМЧУК.




Віктор М’ялик відвідав Дубровиччину

Напередодні Нового року народний депутат Віктор М’ялик побував на Дубровиччині. Привіз він нам позитив, подарунки та запевнення в подальшому сприянні.

Зокрема, Віктор Ничипорович мав зустріч з керівництвом району та міста. Основні питання, що піднімалися під час  неї, стосувалися децентралізації. «Наразі нагальне питання сьогодення – створення в межах області, окрім запланованих трьох, ще одного округу з центром у Дубровиці», – зазначив народний обранець. Пан М’ялик пообіцяв, що докладе для цього максимум зусиль.
«В першу чергу маємо думати про наших виборців та їхній добробут. А він напряму залежить від того, чи залишиться існуюча інфраструктура. Адже це – робочі місця та надходження в бюджет», – каже Віктор Ничипорович.
Ще одна приємна місія, з якою прибув народний депут в район – напряму пов’язана з Новим роком та Різдвом Христовим, а відтак основними атрибутами цих свят – новорічними подарунками. На прохання служби у справах дітей, Віктор М’ялик передав для найбільш нужденних сімей 80 новорічних подарунків.
А прийомну сім’ю Наталії та Олександра Креньків із Бродця народний депутат відвідав особисто. Супроводжували його начальник служби у справах дітей Олена Лобзун та помічник-консультант Віктор Кузін. Звісно у гості депутат прибув також не з порожніми руками. Окрім солодощів, були ще пакунки з новорічними сюрпризами для малечі. Адже в цій сім’ї виховується семеро дітей, в тому числі четверо прийомних.
Нещодавно  глава цієї великої родини власними руками спорудив для своєї сімейки новий будинок за власним проєктом. Такий собі смарт-варіант будівлі, де для кожної дитини передбачено власний простір. «Пригадую, як я колись в дитинстві мріяла про власну кімнату, тож тепер наполягла, аби вона була у всіх наших дітей», – каже мама великої родини Наталя.
Будинок ще в стадії будівництва. Адже фінансові можливості родини скромні. Виручає тільки одне, що тато – майстер на всі руки. Намагаються допомагати йому старші хлопчаки. А дівчатка вже пораються з мамою на кухні.
На час наших відвідин молодші члени родини були в школі, тільки один Ілля, якого так невчасно або може й якраз вчасно здолала застуда, мав за честь особисто потиснути руку самому народному депутатові.
«Я виріс в багатодітній родині, сам батько шістьох дітей, розумію, яка велика відповідальність лежить на цих людях. Ціную їхнє щире серце, бо живуть по заповідям Божим. завжди допомагав таким родинам. Зараз на Київщині, де мешкаю, також споруджую будинок для прийомної сім’ї,  опікуюся будинком для престарілих. В Україні не повинно бути самотніх ні діток, ні людей похилого віку», – каже Віктор Ничипорович.
Як будівельник він високо оцінив архітектурні здібності Олександра Кренька. І передав цій сім’ї додатково на облаштування нового дому фінансову допомогу.
Побував цього дня народний депутат і в нашій центральній районній лікарні. Разом з головним лікарем Олександром Поліщуком та його заступником Наталією Мединською обговорили карт-бланш для подальшого функціонування закладу.
Наразі відвідав Віктор Ничипорович травматологічне відділення лікарні, де саме проводився ремонт, передав для його потреб декілька сучасних медичних функціональних ліжок, каталку для перевезення хворих, інші допоміжні засоби для пересування.
В кабінет ультразвукової діагностики народний депутат завітав на наполегливе прохання лікаря Наталії Такун. Вона клопотала перед Віктором М’яликом про придбання для потреб лікарні більш сучасного УЗД-апарата. «Не хочу бути голослівним і обіцяти, що вже скоро такий апарат буде вам придбано. Передайте мені усі необхідні його технічні характеристики. Я буду думати, що можна зробити. Можливо, виручить якась християнська місія, через ці організації в Україну ввозиться багато гарної діагностичної апаратури, що була у вжитку. Якщо ціна на нову виявиться не надто захмарною, придбаю медтехніку сам», – сказав Віктор Ничипорович.
В коридорі пацієнти довго ще не хотіли відпускати народного депутата. Питання, які вони порушували, різнопланові. Люди просили, щоб нарешті з’явився в Дубровиці державний нотаріус, про чорнобильські виплати тощо.

Дарувати гарний настрій – це прекрасно
Сучасний світ інтернету дарує багато можливостей розпочати втілювати в життя різні ідеї. Дуже приємно спілкуватися з людьми, які, незважаючи на зайнятість, перебуваюь у творчому пошуку. Нещодавно поспілкувалася з креативною людиною Оксаною Сівук. Вона вміє створювати чудові фотозони. Нагадаю, що фотозона – це куточок, спеціальна локація, сектор на території свята, де будь-хто з бажаючих може зробити гарні знімки.



Попросила молоду землячку розповісти, як виникла ідея займатися цією справою. Отож  думки вголос:
«Мене звати Оксана, і у свої 25-ть займаюся справою, яка приносить мені неймовірне задоволення! Три роки тому я отримала звання спеціаліста за фахом «Дошкілька освіта та психологія» у Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова, але за спеціальністю ще не працювала, хоча обожнюю діток. А творити для хлопчиків та дівчаток щось незвичайне для мене тільки в радість.
Зараз я мама в декретній відпустці, але сидіти без діла не можу. Завжди знаходжу для себе цікаві заняття. Зараз виник попит на фотозони, отож я вирішила спробувати себе у цьому напрямку. Все почалося з того, що на хрещення синочка я вирішила гарно оформити цю довгоочікувану для нас подію. В Дубровиці таким ще ніхто не займався, і я вирішила, чому б не спробувати самій створити такий гарний і цікавий простір. Так і з’явилася моя перша робота в цьому напрямку. Звичайно, вона не була ідеальною, бо багато дрібниць я ще не знала, але все ж зроблена була з особливою любов’ю. Далі була перерва, займалася я лише домашніми клопотами і дитинкою…
Але ж ось Матвійчику виповнився рочок, і знову я повернулася до творчості. Для кожної мами цей день особливий, і всі ми хочемо бачити щасливі оченята наших крихіток. Точно знала, що на цьому святі стиль фотозони буде «Ведмедик Teddy». Моя підготовка цієї локації тривала більше двох місяців: безліч переглянутих фото з прикладами оформлень, відео-уроків; пошуків сайтів для замовлення банера за нашим зразком; вибір та замовлення кульок. Все вдалося так, як я собі уявляла, а головне, що мій синуля був дуже щасливий.
Після цього я просто подала оголошення про оренду банера, мами почали цікавитись, запитували, чи маю щось для дівчаток, для дорослих. Довго думала та все ж наважилась замовити різні матеріали, адже коли ти маєш бажання щось творити, то необхідно з чогось починати. Ось так моя маленька ідея перетворилась у ціле захоплення. Тепер маю декілька варіантів оформлення фотозон для різних свят, а головне бажання і натхнення постійно творити щось нове. Головна мета моєї роботи – це задоволені та щасливі клієнти! Це так чудово дарувати людям гарний настрій!
Оформляючи фотозони для різних подій, керуюся передусім бажаннями клієнтів, дослухаюся до їх думок і враховую фінансові можливості, шукаю індивідуальний підхід до кожного. Клієнтам завжди пропоную фото робіт із описом тарифів. Ідеї дуже часто шукаю в інтернеті, але намагаюся абсолютно не повторюватися, щоб не займатися плагіатом. Головні витратні у моїй роботі: металеві каркаси висотою 2 м, а шириною до 3 м, дві підсвітки, кульки різних кольорів, параметрів (залежно від оформлень); з тканин використовую: шифон, трикотаж-масло та паєткову тканину.
Раніше я завжди пробувала багато всього, і рідко не доводила все до кінця. Так от зараз я не засну, якщо, наприклад, якщо я щось не доробила або ж не досягла ідеалу у роботі. Вільного часу зараз обмаль, адже виховую ще маленького непосиду, якому треба приділити багато часу. Ну а коли маю вільну хвилинку, шукаю нові ідеї, роблю декорації, замовлення з кульок, на даний час готую новорічні фотозони».
Записала Люба КЛІМЧУК

Офіційно представили нового голову райдержадміністрації

26 грудня Олександра Гузича в якості нового очільника району представив особисто голова облдержадміністрації Віталій Коваль. Оскільки цього ж дня відбулася й розширена нарада з керівниками силових відомств краю, супроводжував пана Коваля щойно призначений начальник СБУ області Андрій Тимченко та керівники декількох структурних підрозділів ОДА. Були присутні на представленні і депутати обласної ради з нашого виборчого округу Микола Любчук та Геннадій Шевченко.
Вітаючи Олександра Миколайовича з вступом на посаду, губернатор області зазначив: «Для простого громадянина не важливо, які пости  ми займаємо чи погони носимо, для нього головне, щоб він відчував себе в безпеці, був впевнений в завтрашньому дні для себе та своїх дітей. І завдання всіх присутніх в залі – зробити все від них залежне, щоб цей громадянин не розчарувався у владі».
В свою чергу Олександр Гузич подякував за високу довіру, яку виявив до нього Президент і запевнив, що двері його кабінету буду відкриті для кожного. «З свого депутатської практики знаю, як часто в районі важливі рішення приймалися в угоду чиїмсь політичним чи особистим інтересам. Можу запевнити, що така тенденція залишиться в минулому. Я хочу, щоб ми працювали на благо рідної Дубровиччини спільною командою».
І Олександр Гузич, і Віталій Коваль привітали всіх дубровичан з прийдешніми новорічними святами, побажали всім здоров’я та миру. «А все інше – в наших руках!».
Також Віталій Коваль відповів на ряд запитань із залу. Детальніше про це в наступному номері газети.



Свята Варвара не лише ночі урвала.
Для дубровичан вона ще й бюджет дарувала.

Адже саме 17 грудня відбулася позачергова сесія районної ради, де було затверджено головний фінансовий документ району на наступний рік. 24 депутати взяло участь у роботі сесії.

А її порядок денний був дуже компактний – він включав лише три питання. Насамперед депутати розглянули райдержадміністрації депутатський запит Василя Грицюка щодо безперервної роботи дошкільних навчальних закладів упродовж року та направили його на розгляд в райдержадміністрацію.
Досить оперативно депутати визначилися з основними показниками районного бюджету на наступний рік – відчувалася ґрунтовно проведена в комісіях роз’яснювальна робота. Відтак фінансовий документ було проголосовано з мінімальними поправками. Лише на пропозицію депутатів Григорія Шаха та Юрія Лосіка на користь медичних закладів було зменшено на 300 тис. грн. бюджет закладів освіти. Ці кошти передбачалися на комунальні платежі. «Хочемо, щоб видатки між галузями на ці потреби розподілялися хоча б більш-менш пропорційно», – зауважив Григорій Шах. Натомість депутати Ніна Стасюк та Олена Полюхович пробували відстояти свою галузь. Їхній аргумент – освітяни також не забезпечені фінансовим ресурсом сповна, ці кошти були б доречні для поліпшення протипожежної безпеки в школах. Адже надто свіжа ще одеська трагедія. «Бюджетна комісія отримала більше 50 листів від бюджетних установ з проханням підтримати фінансово. Ми навіть не брали їх цього разу до уваги. Вирішили, що розглянемо клопотання при розподілі лишків. Тоді можемо повернутися й до потреб освітян знову», – прокоментував виступ своїх колег Григорій Шах.
Більш докладно про бюджет читайте додатково в наступному номері.
Також під завісу року, що минає, було внесено зміни до районного бюджету-2019. «Дуже сподіваюся, що вони вже остаточні», – прохопилася начальник фінансового управління Галина Секо.  Зокрема, депутати розподілили понад 224 тис. грн. стабілізаційної дотації на заробітну плату працівникам установ освіти та районної ради; поділилися своїми надходженнями й Миляцька та Висоцька ОТГ, що передали сукупно району ще 19 тис. грн. на утримання музичної школи та райметодкабінету.
Людмила РОДІНА.