понеділок, 30 грудня 2019 р.


Головне – поважати кожного учня, –
каже Василь Павлович Мозоль, який роботі у Дубровицькій автошколі віддав тридцять сім років свого життя. Головний здобуток в роботі інструктора з індивідуального водіння – тисячі підготовлених  учнів, які завдяки досвідченому викладачу, навчилися керувати автомобілем. Слухаючи біографію Василя Павловича, зловила себе на думці: людина, яка об’їздила за кермом сотні тисяч кілометрів, дійсно якнайкраще  може ділитися досвідом з іншими.


Василь Мозоль – хлопець із простої трудолюбивої орв’яницької родини. Після школи пішов працювати у місцевий колгосп. А згодом став трудитися в ПМК-175. В Дубровицькій автошколі (тоді ТСОУ) здобув права водія (це був універсальний документ без категорій, у той час різнилася тільки класність). Навчив водійській справі молодого хлопця викладач автошколи Михайло Михайлович Люлька. Це були сімдесяті роки минулого століття. Уроки водіння проходили на вантажному автомобілі ЗІЛ, легкових авто у закладі тоді не було. В ПМК-175 (на той час процвітаючому підприємстві) трудився Василь Мозоль спочатку на тракторі, а потім шоферував. Йшовши служити до армії, юнак з Полісся Василь Мозоль вже мав за плечима досвід водійської роботи. Водієм КрАЗу розпочав службу на Харківщині, потім вивчив всі дороги Івано-Франківщини. А через півроку Василь Мозоль зголосився служити на Забайкаллі, потім обколесив Урал. Досі пригадуються вже досвідченому викладачу автошколи армійські часи - тамтешні морози, особливий клімат і щира солдатська дружба. Це була дуже хороша школа життя для армійця з Полісся і неоціненний водійський досвід на шістнадцятитонному автомобілі.
Після служби в армії Василь Мозоль знову працює в ПМК-175 на бензовозі та на автомобілі УАЗ, трудиться і в колгоспі. Але зовсім скоро доля пов’язала життя досвідченого водія з Дубровицькою автошколою.
«Як прийшов працювати майстром з водіння, то перші тижнів зо два трохи хвилювався, – розповідає Василь Павлович, - бо ж це для мене було новим – навчати людей керувати автомобілем. Однак, згодом зрозумів: власний досвід та повага до майбутніх водіїв допоможуть мені знайти спільну мову та індивідуальний підхід до кожного учня. А учні ж бувають різними, у кожного свій характер. Головне  мені, викладачу, залишатися спокійним та врівноваженим у своїй роботі. Навіть, якщо десять раз не виходить у людини справитися із завданням, заспокоюю і кажу, що все здобувається у праці і наполегливості. Ми просто працюємо разом – я і учень, адже ми обоє зацікавлені в кінцевому результаті. Щоправда, вже з другого заняття я можу визначити, наскільки кваліфікованим буде водій, як буде даватися йому навчання. Це, мабуть, як і у загальноосвітній школі, треба знаходити до кожного ключик. Повірте, хто має бажання навчитися добре їздити, навіть без елементарних навичок, на наших заняттях добре осилить поставлене перед собою завдання».
Свого викладача водіння часто впізнають колишні учні, щиро завдячуючи Василю Павловичу за науку. Звісно, не всіх Василь Павлович пізнає іноді відразу в обличчя (роки ідуть), однак приємне слово колишніх учнів завжди радує. От, наприклад, нещодавно патрульний на посту нагадав з вдячністю вчителю про спільні уроки водіння. І приємно на серці, як з добром кажуть про навчання в автошколі вже досвідчені водії.
А практика та теорія у водійській справі дуже переплетені. Як каже Василь Павлович, під час практичного навчання і правила руху обговорюють, і знаки дорожні повторюють. Як вчив колись водіїв для армії, то бувало так, що діставав ганчірку і казав учню піти протерти дорожній знак, щоб не забував юнак, як він виглядає і як впливає на рух. Це практикувалося тоді, як важко давалося запам’ятовування знаків. Такі навчальні моменти були дуже корисними.
А щодо теперішнього процесу навчання, то Василь Павлович зауважує, тому, хто навчився їздити на старих автомобілях з механічним приводом, легше дасться водіння на сучасних авто.
Найкращими словами відгукується Василь Павлович про колектив автошколи, з яким працює. П’ятеро керівників змінилося за час роботи викладача водіння, кожен вносив свою лепту у розвиток закладу. Певний період трудилася в автошколі дружина Василя Павловича – Надія Іванівна та його син Іван.
Робота для мого співрозмовника завжди була більш ніж просто належне виконання своїх посадових обов’язків, вона була і залишається справою його душі. Нагадаю, що майстер виробничого навчання  не тільки навчає студентів практичному водінню автомобіля, а й забезпечує технічне обслуговування і поточний ремонт закріпленого за ним авто. Отож треба бути фахівцем у різних галузях.
Щоразу, як за кермо поряд з Василем Павловичем сідає новий учень чи учениця, наставник проживає протягом навчального курсу маленький відповідальний період життя поряд з майбутнім водієм. Учитель вже добре розуміється на людських характерах та емоціях, не раз виступає психологом для своїх учнів. «Щоб бути вимогливим до учня, треба бути передусім вимогливим до себе», – вважає мій співрозмовник.
«Людина, на яку завжди можна покластися», – так кажуть про Василя Павловича Мозоля працівники автошколи, характеризуючи свого колегу. «Пишаюся, що трудилася поряд з таким відмінний професіоналом своєї справи та щирою і доброзичливою Людиною», – сказала Галина Миколаївна Куц.
А ми додаємо: хай життєва мудрість, професіоналізм, доброзичливість Василя Павловича прислужаться ще багатьом нашим землякам, хто вирішить опанувати водійську справу! А Господь посилає цій добрій людині гарне здоров’я у колі люблячої родини!
Люба КЛІМЧУК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар