КНЯГИНЯ АНАСТАСІЯ ГОЛЬШАНСЬКА-ЗАСЛАВСЬКА

Серед інтелектуальної української еліти другої половини XVI-першої половини XVII ст. особливе місце належить Анастасії Юріївні Гольшанській Заславській (Жеславській) - дружині волинського князя Кузьми Івановича Заславського (Жеславського), чиїм старанням і коштом з’явилась на світ українська Першокнига - Пересопницьке Євангеліє, писане живою староукраїнською мовою.

Княгиня Анастасія Гольшанська зуміла реалізувати найголовнішу ідею свого часу - переклад святого Письма на живу народну мову, а також вживання народної мови в Богослужінні. В післямові до Євангелія сказано, що переклад зроблений

«...для ліпшого врозуміння люду християнського посполитого» і, що писано це «накладом благоверной і Христолюбивой княгині Кузьми Івановича Жеславського Параскеви». Параскева, Параска - ім’я княгині Заславської Гольшанської в чернецтві, бо в останні роки життя вона була ігуменею жіночого монастиря в місті Заславі.

Чи мріялось княгині Анастасії Гольшанській та її однодумцям в далекому 1561 році, що через чотириста тридцять років саме на Пересопницькому Євангелії, ідейним творцем і меценатом якого була ця мудра і далекоглядна жінка, буде складати присягу на вірність народові України перший Президент незалежної Української держави?

Княгиня Анастасія (Настасія) Юріївна Заславська Гольшанська походила з роду Гольшанських, які вели відлік поколінь від литовського князя Живинбунда.

Представники роду Гольшанських зіграли помітну роль як в литовській, так і в українській історії. Вони обіймали, свого часу, провідні посади в урядах Великого князівства Литовського, мали володіння в землях України, Литви та Білорусі, сповідували православну віру і вважались опікунами та щедрими меценатами Києво-Печерського монастиря.

Батько кн. Анастасії, Юрій Іванович, був князем дубровицьким (1505-1536), степанським (1505 – до 1511) та гольшанським (1511-1536). Мати, Марія Андріївна, походила з роду волинських князів Сангушків. В родині виховувалось дванадцятеро дітей, п`ятеро хлопців: Іван, Федір, Володимир, Семен і Андрій та семеро дівчат: Богдана, Анастасія-Богдана, Марія, Софія, Федора, Олена (Олександра) і Анна.

Часом народження Анастасії Юріївни можна вважати період між 1508-1510 роками. Після 1525 року (повноліття дівчат, за Литовським Статутом 1529 р., наставало з 15 років) Анастасію видали заміж за князя Кузьму Івановича Жеславського (Заславського). Резиденцією князів Заславських було місто Жеслав (Заслав). Очевидно, тут і жила з чоловіком Анастасія, яка після шлюбу почала іменуватись княгинею Жеславською (Заславською) Гольшанською. Від шлюбу з Кузьмою Івановичем княгиня народила двох дітей – сина Януша Івана Заславського, він, з часом, успадкував Заславщину. А донька Анна стала дружиною волинського князя Івана Федоровича Чорторийського. Родовий маєток цієї гілки роду князів Чорторийських знаходився у Клевані неподалік містечка Пересопниця.

Роди князів Гольшанських і Чорторийських здавна були пов`язані тісними родинними стосунками. Справа в тому, що бабуся кн. Анастасії, по батьковій лінії, Анна Михайлівна, (дружина кн. Івана Юрійовича Гольшанського) походила з роду православних, волинських князів Чорторийських, які в більшості своїй, були палкими прихильниками освіченості та активно сприяли тому, аби православні монастирі виступали центрами духовної культури Волині.

Родинне життя Анастасії Юріївни, очевидно, складалося вдало. Рік за роком вона успішно опікувалась маєтковими і сімейними справами, виховувала дітей і турбувалася про чоловіка  - князя Кузьму Івановича. Була розсудливою і благочестивою господинею князівського дому і маєтностей.

Та ранньою весною 1556 року в родину княгині Заславської прийшли смуток і горе. Помер любий князь Кузьма. Охоплена тугою княгиня довго не вагалась. Вирішила, передавши маєтності в управління синові Янушу, переступити поріг Заславського православного жіночого монастиря. А в пам`ять про «милого друга» (чоловіка), створити Євангеліє, якому б не було рівних в усій окрузі. В означені часи подібні дії розглядались як доволі традиційне, для шляхецького загалу, прагнення жінки-удови віддати шану прижиттєвим чеснотам покійного. Практика придбання богослужебних книг для подальшої передачі їх до церков і монастирів в пам`ять про померлих родичів була досить розповсюдженою на українських землях і найближче оточення княгині Заславської Гольшанської, очевидно, всіляко сприяло її ініціативі та старанням…

В селі Двірці, неподалік містечка Заслав, за два місяці після описаної нами події, серпня 15 дня 1556 року, за волею і коштом кн. Анастасії Заславської Гольшанської почало творитися Євангеліє, пізніше відоме як Пересопницьке…

Для роботи над перекладом княгиня Анастасія, очевидно за порадою зятя, володаря Клеваньської округи, села Пересопниця і Пересопницького монастиря Пречистої Богоматері, кн. Івана Федоровича Чорторийського, запросила архимандрита цього монастиря Григорія та переписувача Михайла Василевича із Санока. Своїми знаннями та вміннями вони чудово доповнювали один одного.

Своєрідним керівником проекту, як сказано в післяслові до Євангелія, написаному Михайлом Василевичем, був архимандрит Григорій. Він був достатньо високоосвіченою людиною свого часу. Володів кількома мовами - сучасною йому українською, слов’янською, польською, чеською, латиною і, можливо, навіть грецькою та німецькою.

В післяслові він зображений як глибоко віруюча і благочестива людина. Розуміючи важливість роботи, Григорій день і ніч молився за те, «аби Господь сподобив його видіти діла свого кінець». Молилась за це і княгиня Анастасія.

Не відставав від архимандрита Григорія і переписувач Михайло Василевич - син протоієрея саноцького. Маючи добру освіту, він не тільки переписував, але й складав приписки та післямови до кожної з чотирьох частин рукопису.

Роботу над книгою Григорій і Михайло розпочали в монастирі Дворецькому, очевидно, в церкві Святої Трійці, якій, згідно з волею покійного кн. Заславського, було надано значні пожертви. Тут було переписане перше Євангеліє від Матвія. І в день «о Успенію Пресвятої Богородиці», як сказано в післямові, робота над першою частиною Євангелія була завершена.

Княгиня Анастасія перехрестившись, взяла рукопис до рук і почала повільно гортати сторінки. Роздивлялась на пергаментних аркушах свіжий живопис мініатюр - на неї дивилися не святі, а мудрі люди з народу. Олюднення канонізованих релігією біблійних діячів було, на ті часи, свідченням мужності княгині, бо саме вона була замовницею та ідейною натхненницею перекладу…

Завершувалася ця благородна праця, за кілька років по тому, вже в Пересопницькому Пречистенському монастирі в селі Пересопниця. Сюди в маєток зятя, кн. Чорторийського, (донька Анна взяла шлюб з кн. І.Ф. Чорторийським (гілка княжого роду Чорторийських на Клевані) кн. Гольшанська переїхала разом з архимадритом Григорієм, переписувачем Михайлом, першою частиною Євангелія, тугою за покійним чоловіком та… з невиліковною хворобою. Однак бажання «видіти діла свого кінець» додавало кн. Анастасії сили й наснаги.

Аби прискорити роботу, князь Федір і княжна Анна, очевидно, залучили до переписування ще одного писця. Бо основний текст Пересопницького Євангелія, як відомо, був виконаний уставом двох почерків, які зрозуміло, належали двом різним особам. Цей, невідомий (технічний) переписувач, скоріше за все, працював в тому ж таки Пересопницькому Причистенському монастирі, який належав кн. Чорторийському.

29 серпня 1561 року роботу над рукописом було завершено. Вона тривала цілих п’ять років.

Хочеться вірити, що княгиня Анастасія-Богдана (Настасія) Гольшанська Заславська таки побачила вбране в шкіряну обкладинку творіння свого духу і помислів. Бо померла вона в тому ж таки 1561 році, подарувавши світові і багатьом прийдешнім поколінням українців безцінний скарб - розкішну рукописну книгу, писану пізнім уставом на пергаменті форматом 380х240 мм. За красою й багатством оформлення Пересопницьке Євангеліє не мало, та й досі не має собі рівних серед українських рукописів. Своєю одухотвореністю рукопис нагадував світський витвір, зрозумілий і близький сучасникам. Так народилась і пішла в довге сповнене бурхливих подій життя безцінна книга українського народу, його духовний скарб і вічний символ українства…

Так, «старанням і промислом» волинської княгині Анастасії Заславської та її однодумців, українці отримали можливість заговорити до Бога рідною мовою «…Отче наш, котрий єси на небєсах, нехай святить ім’я твоє. Нехай придєт кролевство твоє й нехай будєт воля твоя яко в небє, так і на землі…», – зашепотіли уста тисяч чоловіків і жінок, малих дітей і стариків - прихильників українства, батьківських традицій та православної віри. Заговорили так, як про те мислила і як того, «власним коштом» і розумом, досягла благовірна волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська з славного роду князів Гольшанських.

Підготувала Люба КЛІМЧУК

за матеріалами Олександра КРИВОШИЯ, доктора історичних наук.