Назавжди у наших серцях

В День Збройних Сил України Людинська школа традиційно приймала любителів міні-футболу. Спортсмени з п’яти навчальних закладів показували свою вправність володіння м’ячем. А з фотографії на них тепло дивився з вигляду не набагато старший хлопець. Юрію Соколу  довелось долати пекельну дорогу війни. До кінця було декілька кроків – всього лиш два місяці служби. Але він так і не дійшов до батьківського порогу. І навічно залишився красивим 26-річним парубком, який в мармурі щодня з посмішкою зустрічає і проводжає учнів рідної школи.

Турнір пам’яті Героя провели вже четвертий рік поспіль. Матеріальну підтримку на його організацію передав народний депутат Віктор М’ялик. А особисто вшанувати загиблого солдата завітав помічник нардепа Віктор Кузін.

«Ми пишаємось такими хлопцями. Я згадую 80-ті роки афганської війни, коли нас, 78 чоловік, так само висадили на Байконурі. Тоді по-справжньому оцінюєш свою рідну землю, згадуєш кожен кущик, і знаєш, за що ладен віддати життя. Тому в цей день зичу всім мирного неба, спокою, хай наш український рід продовжується і процвітає. Сьогодні багато несправедливості, але все рано чи пізно стає на свої місця. Юрій назавжди залишиться в наших серцях. Будуть проходити покоління, а його пам’ятатимуть як гідного захисника України».

На спортивному заході також були голова Висоцької ОТГ Людмила Гура та директор Дубровицької ДЮСШ Сергій Стасько. Завжди приходять на такі турніри й батьки солдата – Марія Степанівна та Віктор Миколайович.

Пані Марія втирає хустинкою сльози. Юрій був їхньою єдиною дитиною. Їхньою втіхою та розрадою. І скільки б не говорили, що роки лікують, материнське серце ніщо не загоїть. На душі тягар, бо досі незрозуміло, як син загинув. Залишилось багато питань та суперечливих фактів. Та Юра навіть з небес приходить у сни, і заспокоює маму. Як робив це і за життя. Говорить, що все буде добре, війна скоро закінчиться. Дай би Бог. Бо батьки за мир віддали надто дорогу ціну.

Юрій Сокол у 2007 році відслужив у ЗСУ за призовом. В серпні 2014-го був мобілізований в Національну гвардію. А у листопаді – відправлений в зону АТО поблизу села Кримське Луганської області, де пробув більше року. У червні 2015-го хлопець не вийшов на зв’язок. Мати не могла чекати, тому вирушила в дорогу. Сина живим вона вже не побачила.

Хлопець сповна віддав обов’язок країні, але нині батьки не мають жодних пільг. Не посприяла матеріально держава й при похованні Юрія. Марія Степанівна вдячна людям, які допомагають – хто коштами, хто дровами, хто хорошим словом. Жінка також щиро дякує організаторам та учасникам турніру. Якщо щось й здатне втішити, то це пам’ять та добра слава про сина.

Цьогоріч на спортивному майданчику змагались команди з Берестівського, Сварицевицького, Колківського НВК, Дубровицького ліцею та Людинської школи. Кожна старалась вибороти першість. Втім переможцем стали господарі поля, другими були ліцеїсти, бронза – у сварицевицьких хлопців. Всі вони нагородженні кубками та грамотами. Учасники заходу мали можливість скуштувати смачного кулішу, за який організатори вдячні Сергію Демарчуку.

Дуже символічно, що Юрій Сокол свого часу будував спортзал, де проходили змагання. Тож за коротке, але таке знаменне життя він залишив після себе достойний слід.

Леся Кондратик.

* * *

Цього ж дня у Лютинську також відбувся районний баскетбольний турнір пам’яті полеглого воїна Івана Борсука. Пройшов він у спортзалі місцевого НВК. В турнірі взяли участь 6 юнацьких команд з школярів 6-7 класів.  В наполегливій боротьбі першими стали вихованці Селецького НВК, другими - міської ЗОШ №2, бронза  - у команди Дубровицького ліцею. Господарі стали четвертими. Організатори щиро вдячні спонсорам турніру: Салюті Валерію Володимировичу, Грицюку Василю Михайловичу, Кондратюку Владиславу Ігоровичу,магазину «Незабудка», Разкевичу Максиму, Дубровицькій ДЮСШ, а також Лютинському сільському голові Борсуку Валентину Валентиновичу