понеділок, 30 грудня 2019 р.


* Вікно у світ
Єрусалим: місто сили
і віри

Паломники і туристи, віруючі і зневірені … Вони долають тисячі кілометрів, щоб побувати в місті, де народився, хрестився, був розіп’ятий та воскрес Ісус Христос. Хтось з цікавості, хтось з вірою та наміром переосмислити своє життя. Історія древнього Єрусалиму  перевалює за чотири тисячоліття. В перекладі з івриту – це місто миру. Попри таку «мирну» назву десятки разів його захоплювали, знищували, рівняли з землею. І щоразу Єрусалим, неначе фенікс, з попелу відроджувався та загорявся з новою силою. Це центр одразу трьох світових релігій. Там є на що подивитись, втім це далеко не головне для вірян. Недавно на Землі Обітованій побувала сельчанка Галина Гордієва. По приїзду дівчина поділилась своїми враженнями.






«Ще маленькою мама навчила мене молитві «Отче наш». Бабусі все життя проходили до церкви, одна – й досі співає в хорі і пече просквори. Вони передали любов до Бога і храму. Тому маю особливе ставлення до віри. Побувати в Єрусалимі – було сокровенною мрією.
Головний скарб, який залишився після відвідин Святої Землі –  не сувеніри чи фотографії і не приємні спогади, а «живе» Святе Письмо. Той, хто читав і знає Біблію, впізнаватиме давно відомі і добре знані місця. Нібито самі собою вставатимуть перед очима євангельські події: тут Христос після хрещення виходив із вод Йордану, на цьому камені споживав нехитрий обід, під цими оливами востаннє молився. Почуваєшся причетною до усього, що відбулося тоді, і глибше починаєш розуміти суть Євангелія. Тому що багато речей стають зрозумілішими, ближчими  лише тоді, коли на власні бачиш реалії, описані в ньому. Ті емоції можна відчути і пережити лише там. Це не проста туристична подорож, це пошук Бога у собі.
Перетнути кордон Ізраїлю не так просто. Перевіряють все – від одягу до телефону. Задають купу питань, чи часом не на роботу їдеш, скільки маєш грошей, де працюєш. Мені пощастило, бо майже не турбували. До Єрусалиму з’їжджаються паломники  з усіх куточків. Зі мною від кордону мандрували – і італійці, і американці, і словаки. Добре розуміли одне одного навіть за жестами. Своє ім’я, мабуть, почула на всіх мовах.
Першою зупинкою було Мертве море. Наступною – найвідоміша у світі річка Йордан. Нині її води зміліли, у ній тече каламутна коричнева вода. Але зайти в неї – саме задоволення. Вже більше 2000 років Йордан вабить паломників прийняти обряд хрещення подібно до того, як це зробив Ісус. Для цього вбираєшся у довгу білу сорочку, заходиш у воду, сім разів маєш пірнути, думками говорячи з Богом. Води я набрала й з собою, щоб охрестити свою сім’ю. Сорочку не перуть, а просто висушують і забирають додому як один з головних сувенірів Святої Землі. Не тільки на пам’ять. Вважається, що цей одяг має здатність допомагати під час хвороб і сприяти молитві в момент душевного сум’яття.
Серце Єрусалима – Старе місто. Його внутрішній, порівняно невеликий квадрат оточують потужні фортечні стіни. Тут, на вимощених бруківкою вулицях, відшліфованих мільйонами ніг, розляглися чотири  квартали: мусульманський, християнський, вірменський і єврейський. Туристам зазвичай важко зрозуміти, якому будинку сотні років, а який побудували торік. Бо всі будівлі облицьовані плитами з єрусалимського каменю і виглядають, як єдиний ансамбль. Це практично єдина частина Єрусалиму, де ніколи не буває затінку. Проте палюче сонце не в змозі зупинити паломників побачити святі місця, від яких перехоплює дух.
Спочатку я відвідала  Храм Різдва Христового у Віфлеємі. Потрапити до нього можна лише через маленький низький портал. Тому входячи до святині, обов’язково схиляєш голову перед місцем народження Ісуса. У центрі печери – місце, де Він з’явився на світ – вівтар Різдва. Храм наповнений мальовничими мозаїками та іконами.
Особливим місцем в Єрусалимі для кожного християнина є храм Гробу Господнього. Тут Ісуса розіп’яли і поховали, а через три дні сталося диво Його воскресіння. Від цієї події і почалася історія християнської релігії. Святиня масштабна і складається з кількох споруд.
Щороку на Великдень до цього храму приходять тисячі людей, бо саме звідси, лише раз на рік, сходить Благодатний вогонь, який потім передають від свічки до свічки, і літаками доставляють до всіх християнських храмів світу.
Всередині великої святині знаходиться капличка з Гробом Господнім, шлях до неї пролягає через Камінь помазання – місце, де Йосиф помазав миром і алое тіло Ісуса. Туристи прикладають до Каменя голови і придбані сувеніри – свічки, обереги. Моляться і просять у Всевишнього здоров’я для себе і своїх рідних. Доторкнувшись до нього, відчула таке тепло, яке досі переповнює.
Сама печера Гробу Господнього невелика, тут поміщається, максимум, 3-4 людини. Всередині є кам’яне похоронне ложе Христа, накрите мармуровою плитою (щоб запобігти вандалізму). Атмосфера тут своєрідна, така, яка буває в старовинних храмах та церквах, коли здається, що ти залишився наодинці з Богом.
Ще одним важливим місцем для поклоніння є Церква Голгофи з  розп’яттям Ісуса. Коли сказали, що відвідаємо це святе місце, уявлялось, що доведеться йти високо вгору. Однак була здивована, коли замість високої гори побачила 15 сходинок, які вели на Голгофу. Розповідають, що паломники брали собі звідти на пам’ять по жменьці землі, по камінчику, через що гора почала зменшуватися. Щоб її остаточно не розібрали на сувеніри, Голгофу закрили мармуровою підлогою. Саме там є можливість засвітити свічки за упокій і поставити за здоров’я близьких. Записок ніхто не пише, подумки треба перелічити усіх, за кого просите у Бога. Ніде немає місць для пожертв, тільки на Голгофі можна у монаха купити дві свічки за 1 долар.
Також привезла свічки, які запалила Благодатним вогнем. Можу його передати. А ще маю ладан, освячене масло і червоні ниточки.  Все залюбки подарую.
Мабуть, нема у світі людини, яка би не чула про Стіну Плачу, –  місце, де здійснюються найсокровенніші мрії, і де кожен може залишити маленьке послання Богові зі своїми проханнями, молитвою і вдячністю. За правилами, її називають Західною Стіною, але свою назву отримала за те, що паломники приходять і прихиляють голови до неї. Складається враження, ніби людина насправді плаче.
Стіна розділена високою загорожею. Справа моляться жінки. Вони мають бути максимально скромними: без жодних відкритих частин тіла. Чоловіки, яким дозволено прихилятися до Стіни зліва, обов’язково повинні одягнути на голову капелюх чи шапку. Якщо ви приїхали з іншої країни і не знали про це, при вході такому туристові видадуть головний убір. Я потрапила туди у п’ятницю, у день шабату. Всі євреї були гарно вбрані. Навіть малесенькі діти тримали Тору і ревно молилися.
Біля стіни плачу – треба мати чисті думки і бажання. Молитись і просити про найпотаємніше. І неможна повертатись до неї спиною. Одні говорять з поваги, інші – так ваші молитви будуть швидше почутими. Віряни мають змогу залишити свою записку між каменями Стіни. Ці записки ніколи не викидаються. Раз на тиждень монахи їх обережно збирають і закопують у Святій землі. А для тих, хто не може поїхати до Єрусалиму, але хоче щось попросити у Спасителя, напроти Стіни Плачу діє офіс. Туди можна прислати записочку, її роздрукують і замість вас занесуть. Ось їхній сайт https://www.thekotel. org/kotel/send_note/
Багато кажуть, що повертаються з Єрусалиму іншими людьми. Я точно приїхала звідти щасливішою – від того, що Господь дозволив мені побувати в тому куточку Землі, який сам вибрав для земної місії свого Сина. Що сама змогла побачити те, що 2000 років тому бачив Ісус Христос. Ходила тими стежками, якими ходив Він. Змогла торкнутися устами і серцем всього того, що було пов’язано з Його життям, смертю та воскресінням. Від цього отримала велике задоволення та відчуття благодаті у душі, збагативши свій духовний світ. Щиро бажаю всім цінувати життя, людей, які поряд, любити і вірити в добро».
Записала Леся КОНДРАТИК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар