Про село трударів та сучасних змін

З історії Жадені

Достеменно невідомо, коли виникло село Жадень, хоча деякі дослідники (А.П. Корепанова) співвідносять сучасне село Жадень з літописним містом Жадень (згадується в Львівському літописі під 1240 роком, коли місто Жадень не вдалося взяти облогою і приступом монголо-татарам Хана Батия).

Про історію села Жадень існує дві легенди. Перша легенда: «Одного дня, під час жнив, люди побачили старого чоловіка, який мандрував селами. Вони запитали в нього, за скільки днів він пройде це болото (на місці села було велике болото), а дідусь не вимовляв букву «З», тому і відповів: «Жаден».

Друга легенда: «За часів панування Катерини ІІ солдатом, які відслужили термін, надавали невеликі ділянки землі. І за одну з таких ділянок (на якій знаходилось село Жадень) судились два солдати і суд винес вирок «Жаден», що з польської означає нікому».

Вперше в письмових джерелах село згадується 1646 р. Свідком давнього минулого села є і місцева церква св. Димитрія Солунського (в минулому – капличка на кладовищі, перші згадки про яку відносять до 40-х років ХІХ ст.). Наприкінці ХІХ століття було в Жадені 55 хат і 375 жителів.

До вересня 1939 р. село перебувало у складі ІІ Речі Посполитої, в селі була однокласна школа з польською мовою навчання.

Під час Другої світової війни в грудні 1942 р. село Жадень німці майже повністю спалили. На все село лишилось три будинки. Це сталося через непокору (за іншими даними – через підрив місцевої залізниці). Місцевим жителям вдалося врятуватися, сховавшись в лісі, оскільки їх було попереджено про спалення.

В 1949-1950 рр. організувалось Велюнське лісництво, потім Більський держлісгосп, потім Висоцький держлісгосп, якому підпорядковувалося (і нині) Жаденське лісництво. Після війни люди почали будуватися, переселятися з хуторів в село. У 1950 р. в селі організувався колгосп «Червоний партизан», головою якого був О.Д. Кошин. В 1953 році був перший випуск школи – 12 учнів, які закінчили сім класів.

В селі народився і навчався Левкович Арсен – письменник, перекладач, шахіст, графік. На території школи, де навчався Левкович, відкрито меморіальну дошку.

А час не стоїть на місці: сьогодення села

Доїхати до Жадені з Дубровиці здавалось б зовсім нескладно, всього-навсього якихось 30 кілометрів. Але якщо зважити на стан дороги, то насправді цей відрізок шляху дуже непростий. Віктор Павлович Кузін, який люб’язно погодився підвезти нас до села, маневрував поміж вибоїнами, як міг. Відчувається, що власник кожного авто, який долає цей шлях часто, стає учасником своєрідного авторалі. Кожен водій підбирає особливий підхід до маневрування, аби якомога менше «трусити мізки» свого автомобіля. Однак… Саме дорога, вірніше її жахливий стан – це найголовніша проблема Миляцької громади. І якби це питання вдалося вирішити, то це було б величезним плюсом до всіх зреалізованих проектів у цій адміністративній одиниці України.

У «Дубровицькому віснику» ми неодноразово розповідали про передовий досвід милячан та всіх, хто погодився разом з ними, утворити окрему ОТГ. Не раз писали про зусилля Федора Хлебовича, Геннадія Рожка, сільських старост, депутатського корпусу, які у нашому районі стали своєрідними першопрохідцями у створенні громади. На цьому шляху були свої успіхи та виклики, однак спільними зусиллями, під началом досвідчених і мудрих керівників громади, освоєно великі державні кошти, значно поліпшено інфраструктуру сіл, які входять до складу громади. Завжди приємно писати про ці результати роботи.

А минулого тижня випала гарна нагода ще раз подивитися на позитивні зміни у Жадені.

Розділивши з освітянами та учнями місцевого НВК радість відкриття добротного спортивного майданчика із сучасними тренажерами, подивилися ми і ошатну спортивну залу, місцевий центр безпеки, чудово відремонтовану (хоч невелику) школу, поспілкувалися з директором закладу, учнями НУШ та їх наставниками. Чудові враження від доброзичливих, щирих людей, які люблять рідне село. А як прекрасно облаштований перший клас, все кольорове, цікаве, до всього підхід з родзинкою. До речі, кожен клаптик у школі наповнений якоюсь особливою атмосферою затишку. Відчувається, що директор Тетяна Легка разом з колегами, завдяки підтримці керівництва громади та батьків, душу у цей заклад вкладають. Є тут співпраця усіх ланок навчального процесу.

З сільським старостою Наталією Кирилівною Денищич говоримо про сьогодення Жадені. Близько тисячі жителів у селі, наповнена дитячим сміхом школа, є молодь, яка переважно їздить на заробітки, живуть тут і шановані пенсіонери-трударі. За плечима у Наталії Кирилівни величезний досвід роботи з людьми: працювала моя співрозмовниця бухгалтером в СВК «Жаденський», головним бухгалтером, секретарем у сільській раді. На посаді старости Наталія Кирилівна найбільше відчула, що воно таке робота з людьми.

– Щиро поважаю своїх прекрасних земляків, але ж у житті села, як і в житті будь-якої родини, буває всяке. Однак, завжди знаходимо шляхи вирішення всіх питань, бо ж злагода у селі – то найголовніше.

Ще донедавна працював місцевий СВК, зараз триває процес закриття цієї структури. Однак, натомість зараз у Жадені працює два фермери, які утримують по кілька десятків корів. Обидва підприємці з Переброд, які одружилися на місцевих дівчатах. Свій сільськогосподарський бізнес будують молоді люди поступово, шукаючи нові підходи в організації роботи. Була приємно здивована, що жителі Жадені тримають на даний час близько 180 корів, три черги є у селі. Для теперішнього часу це дуже високий показник, бо прилеглі до Дубровиці села значно бідніші на худобу в індивідуальних господарствах. Отож здача молока – один із найголовніших видів заробітку для жаденців. Хоча, судячи на закупівельну ціну молока, дуже низько оцінюється в державі праця в індивідуальному сільському господарстві, адже приймають молоко по 5 гривень за літр. А скільки праці треба вкласти в утримання корови? Порівняймо, що на базарі у Дубровиці літр молока коштує вже 16-17 гривень. Однак, попри невисокі ціни на молоко, без корови ще багато жителів Жадені не уявляють своє сьогодення. Приємно, що живе ця галузь у віддаленому від райцентру поліському селі.

Влітку заробляли тут люди на чорницях. Теж нелегкий шматок хліба, попотіти в лісі, в комарях, щоб назбирати ягід. Але ж поліщуки до роботи не ліниві. Гарно вродила цьогоріч і ожина, та й ціна на її була непогана. Було приймали ожину і по 35 гривень за кілограм.

Нових будинків-палаців у Жадені не побачили. Відразу помітно, що тутешні жителі бурштину не накопали, а живуть за рахунок інших заробітків. «Хати молоді родини купують у старшого покоління жаденців, їх ремонтують і там живуть, - каже Наталія Кирилівна. – За останні роки звели у селі лише новий житловий будинок». Як хата виглядає тутешній клуб, будівля його очевидно дуже літня. Однак, за словами старости села, тепер можна проводити різні урочистості в центрі безпеки, де є ошатна актова зала. Ми її також побачили, справді дуже достойно вона виглядає.

Є в Центрі безпеки окреме облаштоване приміщення для пожежного автомобіля, і автівка пожежна також є. 12 добровольців з села пройшли спеціальне навчання, щоб у разі потреби допомагати людям у біді. Несуть службу вони почергово, постійну заробітну плату отримує тільки керівник цієї дружини.

Створено у Центрі безпеки і поліцейську станцію Дубровицького відділення поліції, є окремий добротний робочий кабінет для шерифа (колишній дільничний). Зараз Олександр Шах проходить навчання, держава обіцяє забезпечити шерифа і автомобілем. У Миляцькій громаді цей транспорт буде дуже доречним, бо велику територію обслуговував цей правоохоронець, дбаючи про громадську безпеку населених пунктів Миляцької ОТГ. 

Працює у Жадені прогулянкова група для дошкільнят, власне приміщення садочка тут, на жаль, нема. Частину дітей, як і старшокласників, довозять на виховання та навчання шкільним автобусом у Миляч. От заговорили про автобус, і знову мова піде про дороги. Дуже хотілося б, щоб держава посприяла Миляцькій громаді вирішити це питання, аби люди, які зголосилися одними з перших в Україні взяти участь в адмінреформі, сповна відчули її переваги, щоб у чудове село Жадень, яке має стільки прекрасних змін, безпроблемно було доїхати з різних куточків району.

Люба КЛІМЧУК.

ПІД ЛЕЖАЧИЙ КАМІНЬ ВОДА НЕ ТЕЧЕ

Так в народі кажуть про ініціативу та винахідливість.

Саме така характеристика напрошується про Жаденський НВК та Миляцьку громаду в цілому після останніх відвідин сюди. А побували ми там на запрошення директора навчального закладу Тетяни Легкої у зв’язку з відкриттям нового сучасного спортивного майданчика.

Передісторія цієї події така. Нещодавно обласна державна адміністрація оголосила конкурс серед місцевих громад на створення об’єктів соцкультпобуту. За його умовами необхідно було написати проект і обґрунтування до нього та забезпечити співфінансування з місцевого бюджету. Облдержадміністрація покривала сорок відсотків вартості об’єкта коштами з обласного бюджету.

І ось Жаденський НВК з легкої руки заступника Миляцького сільського голови Геннадія Рожка взявся за розробку проекту будівництва спортмайданчика. «Нам було досить непросто, оскільки не мали уявлення про те, як готуються грантові проекти. Спершу навіть не вірилося, що ми можемо розраховувати на перемогу в такому конкурсі. Але його результати  розвіяли всі наші побоювання. Наш проект ввійшов в число переможців», - розповідає директор Жаденського НВК Тетяна Леонідівна Легка.

Так школа одержала солідний грант на закупівлю спортивного інвентаря. А втілити проект в життя взявся підрядник з серйозною репутацією – підприємець Сергій Цибульський, добре відомий дубровичанам як власник торговельного центру «Три кити».

«До будівництва спортивного майданчика підійшов дуже відповідально. Інакше й не може бути, якщо йдеться про дітей, їх фізичний розвиток, а головне – правила безпеки. Всі тренажери, які ми закуповували сюди, виготовлені в Україні, пройшли відповідну повірку та сертифікацію, адже йдуть на експорт за кордон. Вони міцні та багатофункціональні, можуть індивідуально підлаштовуватися під зріст чи вагу. Скажу відверто, спочатку випробував їх сам. Якщо витримали таке навантаження, то й дітям не лячно ці споруди ставити було», - розповів Сергій Григорович.

І ось врочиста, довгоочікувана мить. По периметру вишукувалися вихованці НВК, педагоги, всі причетні до будівництва майданчика, шановані гості.

Тепло вітала місцевих юних спортсменів, їх наставників начальник управління освіти, молоді та спорту Ніна Іванівна Стасюк. Доречним буде для НВК й подарунковий сертифікат на спортовари, який передав на урочистості представник  народного депутата Віктора М’ялика Віктор Кузін. Віктор Павлович також запевнив, що плідна співпраця, яку розпочав Віктор Ничипорович просто як благодійник, й надалі матиме продовження.

Не встигли дорослі перерізати символічну стрічку перед входом на майданчик, як тренажери буквально обліпила дітвора. «Школярі вже кілька днів поривалися «освоїти» ці «агрегати», поки ми ще монтували майданчик», – говорить пан Сергій.

А Геннадій Рожко зазначає, що креатив місцевої школи завжди ставлять за приклад для інших навчальних закладів громади: «Жаденський НВК – у нас найстаріший. Деяким корпусам вже до ста років. Врахуйте, що й будувалися вони вже з колишніх будинків репресованих. Проте на сьогодні це один з кращих наших освітніх закладів. За останні роки саме його приміщення змінилося до невпізнання: впроваджуються енергозберігаючі технології, наповнюються сучасним начинням класні кімнати, новий модульний спортзал з автономною системою теплопостачання, встановлено ігровий майданчик, реконструйовано майстерню. За всім цим, звісно, велика копітка робота і дирекції НВК, і всього педколективу, і батьківської громадськості.

Проте Жаденський НВК – досі залишається єдиним закладом в районі, де не обладнано внутрішніх вбиралень. Їх попросту немає де встановити, наповнюваність класів велика, вільних площ немає. Тож виношуємо в планах добудову школи. Це нагальна потреба для Жадені, один з пріоритетів для всієї громади».

Озвучив принагідно заступник сільського голови й ще один із своїх задумів. І як на мене, дуже слушну пропозицію. Її Геннадій Рожко висловив, коли ми оглядали новозбудований Центр безпеки. «Існує таке поняття, як «година життя» – той період, за який екстрені служби можуть врятувати людину в стані інсульту, інфаркту чи пост-травматичного шоку. Адже часто наше здоров’я і саме життя залежать від долі секунди. Будуючи цей наш центр, ми задумували тут в тому числі й службу екстреної медицини. Погодьтеся, долати віддаль по бездоріжжю з Дубровиці до Будимля чи тої ж Жадені та назад – це свідомо приректи людину в критичному стані на смерть. А не простіше б було організувати чергування однієї з бригад «Швидкої допомоги» тут у нас, щоб вона обслуговувала мешканців найближчих населених пунктів?».

А й дійсно, в такій пропозиції є раціональне зерно і, можливо, варто її взяти на озброєння?!

Зрештою, ще багато повчального і нового побачили ми на території молодої громади. Є там чому повчитися і з кого брати приклад. Хоча б, як залучати небюджетне фінансування для місцевого розвитку.

Людмила РОДІНА