Безпритульні тварини нехай будуть нашими друзями

На сьогоднішній день гостро стоїть проблема безпритульних тварин, особливо актуальною вона стала з приходом зими. Відповідальне ставлення до чотирилапих із боку громадян, піклування місцевої та державної влади – це все допоможе врегулювати велику кількість знедолених тварин на вулицях.

Відстежується це на досвіді інших країн, і не лише європейських. За кордоном не побачиш в багатьох містах безпритульних тварин не лише тому, що влада за це відповідає, а й через те, що громадяни свідомо ставляться до цього. Чотирилапих на вулицях стане менше не лише за наявності притулків для бездомних тварин (адже не можливо всіх із вулиці зібрати і закрити в одному місці), а й популяризації стерилізації домашніх тварин та створення для таких медичних процедур сприятливих умов. Також велику роль відіграє соціальна реклама і пропаганда гуманного ставлення до друзів наших менших.

Та незважаючи ні на що, наші дубровичани - дуже добрі, чуйні люди. Бажання допомогти безпритульним тваринам, полегшити їх нелегке життя і захистити від голоду та хвороб – це природнє бажання, яке виникає у багатьох небайдужих людей. Так в дворі однієї з багатоповерхівок жителі прихистили собаченят і руденьке кошенятко, яких викинули на міський смітник, збудували їм буду і годують.

Також ще в одному дворі встановили будиночок для бездомних котів. А все завдяки Віталію Паську, який, незважаючи на зайнятість, змайстрував дуже тепленьку та зручну «котохатку». Але хотілось би, щоб такий вчинок став стимулом для інших робити добрі справи, а не підкидати бездомних тварин, бо ці будиночки встановлені для зимівлі конкретних чотирилапих вухастиків, якими опікуються мешканці цих будинків і вони не в змозі прийняти інших тварин. Також хотілось би донести, що метод «забрати в машину і десь вивезти, або вбити» не вирішує проблему регулювання чисельності тварин, бо їх не меншає, а навпаки, з’являються проблемні та хворі бездомні чотирилапі. Отже одним із шляхів вирішення цієї проблеми є стерилізація, бо кішка за цикл життя народжує до 100 кошенят, а уявіть собі, який приплід дає котик, а згодом і їхнє потомство.

Наталія СИДОРИШИНА, м. Дубровиця.

«Чому такий мій шлях?» –

таку назву мала духовна година, яка пройшла в районній бібліотеці

з нагоди Міжнародного дня людей з інвалідністю

В заході взяли участь: заступник голови райдержадміністрації Павло Ващишин, керівники установ району та міста, священнослужителі різних релігійних конфесій, представники соціальних служб, жителі міста та сіл з інвалідністю, батьки таких дітей, громадськість. Модератором заходу виступила заступник директора територіального центру соціального обслуговування Людмила Берестень. А розпочався він зі спільної молитви «Отче наш».

В залі зібралися справді небайдужі люди, і розмова вийшла досить душевною. Однак при цьому більший ухил робився на моральний аспект – наше сприйняття й розуміння проблеми. Тепер, на жаль, вона стає актуальною в тій чи іншій мірі для багатьох українських родин, а для нашого, враженого Чорнобилем Полісся, тим паче. І причин цьому достатньо – несприятлива екологія, генетичні порушення внаслідок вживання штучної їжі, різного роду травми, недостатня діагностика, збройні конфлікти. Цей перелік можна продовжувати до безкінечності…

Досить оптимістично звучали на заході виступи самих людей з обмеженими можливостями. Вони в жодному разі не жалілися на долю, навпаки були вдячні за таку увагу до них та їхніх проблем. Усміхалися й дякували за прояв нашої людяності. Щиро раділи інтересу до їхньої творчості, а більшість з них мають талановиті руки й творчу уяву.

Потім були для цих людей організовані ще частування з чаєм та тістечками. Родинна тепла атмосфера. Висловлювалися побажання, щоб такі зустрічі стали регулярними. Пригадую, минулого року також говорили про це…

Але особисто у мене на душі залишився деякий осад. Саме від того, що ми багато говоримо і мало згодом відповідаємо за свої слова. Часто взагалі підміняємо своїми словами реальну підтримку та допомогу. А вони ж потрібні навіть здоровим, не те що недужим людям.

Хотілося б, щоб такі зустрічі переслідували не тільки просвітницьку мету, а мали більш конструктивний характер. Бо потреб в людей з обмеженими можливостями досить багато. Інколи вони просто соромляться їх навіть озвучувати. Хотілося б думати, щоб наступний подібний духовний захід мав за мету ще й адресну допомогу для таких людей, координацію роботи різних служб та волонтерів. Давайте творити добро реальними справами!

Людмила РОДІНА.