СІНГАПУР: НАМ Є ЧОМУ ПОВЧИТИСЯ

Отож, ще Сінгапур є відомим у світі як «країна штрафів», тут не можна нехтувати численними інформаційними табло, що попереджають про штрафи за те чи інше порушення (викидання сміття на вулиці, вживання продуктів/напоїв у метро, паління в невідведених для цього місцях тощо).

Інший злочин, покарання за який за практикою останніх років є «найдорожчим» для правопорушників, – це порушення Закону про образу гідності (усна образа, образа вчинком, торкання без дозволу тощо), під дію якого можуть потрапити будь-які вчинки, які «жертва» розцінить як образу. Подібні порушення караються ув’язненням терміном до 2 років або тілесним покаранням, або штрафом, а часом і поєднанням цих видів покарань. Обсяг грошової компенсації потерпілій стороні, до якої вдаються правопорушники для уникнення ув’язнення, як свідчать останні факти, складає не менше 8 тис. дол. США.

У Сінгапурі у 2015 році поховали батька нації – екс-прем’єр-міністра Лі Куан Ю. Прощання з Лі, який займав цю посаду протягом 31 року, тривало майже тиждень, а бажаючі віддати данину поваги покійному стояли в черзі по 8 (!) годин. Багато хто не міг стримати сліз. І це не дивно: 91-річний колишній правитель зробив з найбіднішого острова в світі одну з найбагатших країн.

У 1963 році Малайзія і Сінгапур отримали незалежність від Британської імперії, і підписали договір про злиття в одну країну. Час був неспокійний – союз супроводжувався кривавими сутичками між жителями Сінгапуру різних національностей: китайцями, малайцями, індійцями.

Отримавши вимушену незалежність, маленький острів, який менше Києва за площею і має зараз населення понад 5 млн. осіб, опинився в незавидному становищі: природних ресурсів і навіть власної питної води тут немає, значна частина населення жила на межі бідності в нетрях, а всі мізерні бюджетні кошти роз’їдала важка корупція.

Відразу після здобуття незалежності Лі заявив, що нова країна буде будуватися на основі ідей мультикультуралізму – тут будуть поважати всі релігії, а всі національності отримають рівні права. Ця ідея була потрібна Сінгапуру як повітря, адже тут змішалися багато національностей і релігії: китайці, малайці, індійці, а також англійці, араби, євреї та багато інших.

В економіці зробили ставку на конкурентоспроможність на світовому ринку. Заохочувалися і звільнялися від податків як місцеві, так і іноземні підприємства, які працювали в галузях, визначених урядом як пріоритетні. У 1970 роках це були нафтопереробна і легка промисловість, суднобудування, потім – електроніка і високі технології. Такі компанії на п’ять років звільняють від мита і прибуткового податку. Результат: сім років поспіль Сінгапур називають найкращою країною в світі для ведення бізнесу.

Саме прихід в Сінгапур іноземних компаній – зокрема, американських – і заклав фундамент благополуччя в країні, заодно вирішивши проблему з безробіттям.

Одним із пріоритетів стала ігрова індустрія. І зараз Сінгапур є третьою за масштабами ігровою Меккою в світі після Макао і Лас-Вегаса. А щоб боротися з ігровою залежністю серед місцевих, вхід в казино зробили платним для громадян країни ($73).

Але зробивши одні галузі пріоритетними, уряд не потурбувався належним чином про інші галузі. І ті буквально «зачахнули». Наприклад, країна імпортує майже все продовольство і електроенергію – в Сінгапурі відсутнє сільське господарство та енергетичні підприємства. Зате розвинене виробництво електроніки, суднобудування і сектор фінансових послуг. Незважаючи на те, що в Сінгапурі немає природних ресурсів, країна є світовим лідером у виробництві платформ для видобутку нафти у відкритому морі. Взагалі, уряд намагається обчислювати галузі, які в майбутньому будуть флагманами світової економіки, і вкладають в першу чергу в них. Сьогодні, наприклад, Сінгапуру цікаві біотехнології.

 У Сінгапурі максимально спростили податкову систему: тут залишили всього 5 податків, з яких один – на прибуток. Доходи громадян оподатковуються за прогресивною шкалою – чим більше зарплата або інші доходи, тим вищий податок. Зараз податок становить до 20%, а сумарна ставка податків – 27,1%.

Тільки чотири види товарів підлягають оподаткуванню при ввезенні – автомобілі, алкоголь, тютюнові вироби та нафтопродукти. Є податок на нерухомість – 4% від вартості житла, який використовується для проживання власників, і 10% – від того, що здається в оренду.

У Сінгапурі популяризують громадський транспорт, тому володіння авто тут – розкіш. При покупці автомобіля сплачується податок в 150% від його ціни, плюс ще $42 тис. – за сертифікат на володіння машиною. Але для країни площею в 718 кв. км відсутність машини – не проблема.

Головний ресурс Сінгапуру – це люди. Саме тому держава вкладає солідні гроші в освіту, здоров’я і дисципліну громадян. Ще в 1970-і у всіх школах країни англійська стала обов’язковим предметом, а всі вузи перевели на викладання цією мовою. У підсумку тут всі володіють англійською на високому рівні, багато хто має престижну міжнародну освіту, а значить – більш конкурентні на світовому ринку праці. Але Сінгапур не збирається зупинятися на досягнутому і продовжує витрачати майже 20% бюджету на освіту. Тут також постійно намагаються підвищувати престиж і компетентність вчителів – наприклад, нещодавно їм виділили 100 годин на рік на «професійний розвиток».

У Сінгапурі – один з найнижчих рівнів дитячої смертності у світі, а тривалість життя тут – 79 років для чоловіків і 83 для жінок. Такий результат був досягнутий завдяки введенню системи обов’язкового медстрахування. При цьому держава оплачує страховку за незаможних громадян. Взагалі, жителі Сінгапуру вважаються здоровими людьми у світі завдяки не тільки розвиненій медицині, але й пропаганді здорового способу життя, яка ведеться десятиліттями. Увечері вулиці знаменитої сінгапурської набережній забиті юрбами бігунів – від підлітків до бабусь.

Уряд регулярно надає податкові пільги громадянам, які прагнуть вчитися і заводити сім’ї. Зіткнувшись з проблемою бездітності серед високоосвічених жінок, влада зменшила їм податки за умови народження дитини.

Зараз майже всі громадяни країни є власниками нерухомості, навіть найбідніші: їм видавали пільгові іпотечні кредити.

У Сінгапурі – один з найнижчих рівнів злочинності у світі. За свої речі в метро і громадських місцях переживають лише туристи, які ледь прибули в країну. Решта знають: навіть якщо ви забудете десь телефон або гаманець, і повернетеся через деякий час, пропажа буде терпляче чекати на тому ж місці. Зазвичай в Сінгапурі не відбувається жодного пограбування, не кажучи вже про більш серйозні злочини, протягом двох-трьох місяців. Можливо, тому, що в Сінгапурі досі практикується покарання бамбуковими палицями.

Кілька років було заборонено ввозити в країну жувальні гумки – біду місцевих комунальників.

Наприклад, в Сінгапурі заборонено сякатися і плюватися в громадських місцях, а в законі навіть передбачений штраф для тих, хто не змиває за собою в громадських туалетах. За вживання будь-якої їжі в метро тут покладений штраф аж в 500 сінгапурських доларів ($370). У два рази вищий штраф за куріння в недозволених місцях – причому недозволеними вважаються будь-які місця, крім спеціально відведених точок.

У Сінгапурі досі всі засоби масової інформації контролюються урядом, а за рівнем свободи преси країна регулярно займає одне з останніх місць у світі.

У цій країні всі чиновники та їхні сім’ї позбавлені імунітету. Контролюючі органи мають право перевіряти банківські рахунки, майно, що належить не тільки посадовим особам, а й їхнім дітям, дружинам, родичам і навіть друзям. Якщо клерк і його сім’я живуть за межами своїх можливостей, бюро розпочинає розслідування автоматично без будь-яких попередніх команд зверху.

Тут живуть у межах своїх можливостей. Будь-яка винагорода, отримана посадовою особою від тих, хто шукає контакту з чиновником, вважається хабарем, поки не доведено інше. У випадку, якщо чиновник винний, його майно підлягає конфіскації, чиновник має заплатити величезний штраф і бути ув’язненим на досить тривалий час.

Як на мене, нам є чому повчитися у цієї невеликої острівної країни, адже ми живемо і мріємо про диво. А диво треба починати робити саме з верхів.

Люба КЛІМЧУК.