понеділок, 30 грудня 2019 р.


Діти просять у Миколая миру
Щороку Чудотворець спускається з неба до малюків та творить дива. І допитливу дитячу уяву весь час непокоїть думка: а де ж живе  Святий Миколай, той добрий дідусь, що не оминає жодного дому. Прокладає доріжку до кожного, хто його чекає. І обов’язково поспіхом, бо встигнути треба до всіх-всіх. Можливо тому ніколи не вдається його зловити біля своєї подушки. А так хочеться хоч краєчком ока глянути на його оселю, побувати в нього в гостях і особисто передати побажання.
Добре, що дорослі вміють втілювати дитячі мрії. Резиденції Святого є по всій Україні. Ми розповідали, що хатинка Чудотворця цього року відкрилась і на Дубровиччині. Тож за порцією  чудес завітала на екскурсію до Золотого.



Домівкою для  Святого Миколая став чепурний дерев’яний будиночок. На вікнах намальовані білі замети та сніжинки. Перила прикрашені гілками ялинки, а ззаду височіє ліс. Щось у цьому справді є казкове. А коли ввечері він розквітає новорічними вогнями, то взагалі ніби картинка з різдвяної листівки. Сюди б ідеально пасували снігові кучугури, та цьогоріч зима обділила нас своїм традиційним атрибутом.
Всередині теж атмосферно. В одній кімнаті знаходиться творча  майстерня. Фарби, гіпсові фігурки для розмальовування, різнокольоровий пісок для висипання картин – все це чекає бажаючих  пофантазувати. Трішки далі примостився святково вбраний камін із картатим кріслом поряд. А на стінах додають затишку власноруч зроблені картини. Цей куточок гості Миколая облюбували як фотозону.
Господар хатинки приймає відвідувачів у окремій невеличкій кімнатці, аби бажання та потаємні мрії чув тільки він. В звичайному житті «Миколай» – тато трьох дітей. Та одягнувши довгу сиву бороду і взявши в руки посох, він стає добрим дідусем. Тож зручно вмостившись в кріслі-гойдалці, слухає віршики  від діток і обдаровує їх солодкими презентами з великої торби.
«Спочатку було незвично, бо ніколи не доводилось когось грати, тому і роль Чудотворця приміряв вперше. Та коли чотирирічна донька не впізнала мене в образі і пообіцяла бути слухняною, зрозумів, що тест пройдений. Вжитися допомагають діти. Вони такі щирі і безпосередні. Діляться, кого люблять, що було на уроці географії, як з братиком вдома не миряться. Приносять показати, що намалювали чи створили. Розказують особисто написані вірші, дають свої листи. Бо в нас стоїть скринька бажань, і кожен може залишити кілька слів Миколаю. Потім  їх будемо перечитувати. Бажання у всіх різні. Хтось замовляє сучасні гаджети, а хтось – книжки. Ми ще й здивувались, що не солодощі, не іграшки, а саме літературу. Хтось хоче снігу, а хтось – миру. Хоча ми й далеко від фронту, та навіть діти розуміють, яка біда коїться в країні. Тому в статусі Чудоворця щиро бажаю всім нам саме миру. Бо коли буде він, то буде й щастя, благополуччя та спокій».
В гостях у Миколая уже побувало близько 200 дітей. Приїжджали  навіть цілими класами.
«Були, наприклад, з Кривицької школи. Ми з ними і на конях покаталися, і наспівалися, і награлися, - розповідає помічниця Чудотворця Ірина Турумкулова. - Зараз у вирі інформації, соцмереж діти все менше вірять у диво. Хотілось повернути їм це відчуття казки. Тому зробили хатинку біля лісу. Малюки в захопленні нам розповідають, що довго їхали-їхали –  і тут натрапили на чарівний будиночок, який світиться. Ці емоції – безцінні. Якби розмістились десь у місті, то подібного ефекту не було б. Ця хатинка ніби створена для такої місії. Прикрашали все близько тижня. Кожного вечора після роботи сюди їхали. Брали участь і наші дітки. Я придумала легенду, що мені приснився сон, в якому Святий Миколай попросив допомогти зробити хороші справи на землі. І моя доня в школі розповідає, що Чудотворець таки існує, і в нього обов’язково треба вірити».
Цікавлюсь у Ірини, чи часом не педагог за освітою, бо так вправно справляється з малечею. «Це взагалі моя дитяча мрія – стати вчителем. Але пішла в медичну галузь. Працювала медсестрою в школі. В той час трошки була пов’язана із золотинським клубом. Ми багато проводили концертів – співали, танцювали, сценки розігрувували, влаштовували конкурси. Потім стала приватним підприємцем. Але ця іскра й досі горить. Мені подобається щось організовувати. Тому нині нашою хатинкою «живу». Попри домашні клопоти та роботу, із задоволенням сюди спішу, аби знову зарядитись позитивом та натхненням».
Ще одна помічниця Святого – Тетяна Коржик. Коли приїхала, якраз застала її за іграми зі школярами з ліцею. Відсутність снігу не завадила їм пограти в «сніжки», поганяти в хокей. Влаштували вони танці і навіть «політали» на мітлі. Тетяна також не закінчувала педагогічних вишів. Вона – багатодітна мама, що значно головніше. А це, як жартує сама, і аніматор, і вчитель в одному флаконі.
«У помічників є свої помічники – наші батьки. Без них нічого не зробили б. Вони гляділи наших діток, забирали зі школи, садочка, люляли і годували, поки ми творили казку. Очікування всі виправдались. Навіть більше – не могли собі уявити, що діти настільки повірять в неї. Та і дорослі теж. Приходила одна вчителька з донечкою. Дуже дякувала нашому Миколайчику, попросила обійняти його і поцілувати за те, що він допомагає повірити її дитині в чудеса. Як приємно таке чути. Ми всі були розчулені. Ці захоплені оченята роблять наші новорічні свята ще щасливішими. Вражень вистачить ще на рік вперед».
…Маленькі ліцеїсти сідають в автобус. З посмішками та повні емоцій. Ірина та Тетяна махають на прощання. А на порозі нові гості, в серця яких Миколай так само сіятиме диво.
Леся КОНДРАТИК.

У Новий рік
з імбирними сніговичками

Настав час готуватися до новорічних свят. Вже традиційно  у ці дні майстрині печуть імбирні солодощі. Щоб скуштувати цю красу, не обов’язково їхати в Європу – сьогодні імбирні пряники стали популярними і в Україні. Найчастіше це пряники чи печиво, які розмальовують глазур’ю. Сама випічка виходить дуже смачною й ароматною та припадає до смаку і дорослим, і дітям! Нема надворі снігу – це не проблема. Чудових сніговичків можна виготовити з тіста.


Надія Годунко з Колок вже кілька років випікає не лише імбирні пряники, а й інші чудові кондитерські вироби. У асортименті майстрині – найрізноманітніші торти (медовики: листовий, бiсквiтний, бiсквiтний з заварними, згущено-масляними кремами, найрізноманітніші торти, капкейки, кейкпопси, iмбирне печиво). Смачні, гарно прикрашені кондитерські вироби майстрині користуються популярністю, їх замовляють на нарізноманітніші свята, адже солодка випічка їх незмінний атрибут.
Про себе кондитерка розповідає скромно і небагато. Найбільше щастя у житті Надії – це красуня-донечка. Перебуваючи у декретній відпустці, моя співрозмовниця завдяки інтернету дуже удосконалила свої кондитерські навики. Як каже Надя, відеоуроки – це справжня знахідка для тих, хто має бажання творити в будь-якому напрямку.
Надія Калюш (дівоче прізвище моєї героїні) закінчила вісім класів Колківської восьмирічки, а згодом Дубровицький ліцей (біолого-хімічний профіль). В Одеському морському університеті, наша землячка здобула диплом бакалавра за спеціальністю «інженер механізації порту». За професією, на жаль, не працювала. Коли у подружжя Годунків народилася донечка, то основний час молода мама присвячувала дитині. А випічка стала справою її душі та золотих Надіїних рук. Зараз моя співрозмовниця трудиться поваром в одному із кафе міста Сарни, вона каже, що у сусідньому районі така робота краще оплачується.
Але і свого улюбленого заняття Надія не полишає. Її випічкою і зараз смакують на весіллях та на днях народжень, вона повністю оформляє кенді-бари на свята. Замовники самі визначаються із асортиментом цього солодкого столу. Як каже Надя, це можуть бути капкейки, кейк-попси, десерти в стаканчиках, міні-тортики на будь-який смак, мінічізкейки, пряники на шпажках та без них, основний торт.
Завжди у свою роботу Надія Годунко вкладає душу, бо хоче, щоб смакували її випічкою із задоволенням.
Напередодні новорічних та різдвяних свят кондитера напекла для своєї родини та замовників ось таких чудових імбирних пряників-сніговичків.
Надія розповідає: «Рецепт для пряників я використовую класичний і начебто стандартний, але я багато експериментую. Класика в моїх пряниках – це інгредієнти, які потрібні для тіста. Але існує безліч способів, як ці інгредієнти змішувати, по-різному їх складати і від цього отримується зовсім різне тісто. Ці пряники дуже довго зберігаються, навіть через рік після виготовлення він є придатним до вживання і залишається смачним. Для тіста використовую мед, який є і консервантом, і сам по собі не псується. Цукор, борошно, які також дуже довго зберігаються. От саме скласти ці інгредієнти так, щоб було і гарно, і смачно, які спеції туди додати, то це вже і є експериментами, які можуть надати пряникам особливість та індивідуальність. Крім того, треба, щоб вироби були  гарними ще й дизайном та малюнками».
Надія Годунко передає всім щирі вітання із святами і бажає, щоб у наших домівках завжди було затишно, в Україні – мирно, а настрій нам завжди підіймали смачні солодощі.
Люба Клімчук.


ПРО ЩО РАДИЛИСЯ ОСВІТЯНИ:
«ЯКЩО НАС НЕ ПОЧУЮТЬ – ВДАМОСЯ ДО СТРАЙКУ»
23 грудня відбулося засідання колегії управління освіти молоді та спорту. Було на ньому пізнавально, емоційно й часом навіть ультимативно. Весь спектр поривів виразили цього разу промовці: від захвату та схвалення – аж до недовіри та протесту.
Багато цікавої інформації про форми та перспективи розвитку учнівського самоврядування оприлюднила головний спеціаліст управління Галина Захарівна Рабешко. Адже наш район дійсно є одним із найбільш ініціативних та креативних в цьому напрямку. Активно діє рада старшокласників «Лідер», вже багато років працює батьківський форум, реалізуються безліч учнівських проєктів. В усьому відчувається тісна співпраця між вчительським, учнівським та батьківським колективами, їх спільна мета та творчий пошук.
***
Підкріплена гарною відеопрезентацією інформація директора центру позашкільної освіти  Миколи Ілліча Семенюка щодо забезпечення навчання і виховання школярів в системі позашкілля також викликала жвавий інтерес у колег. Тим паче нині в освітніх закладах не такі вже й потужні фінансові можливості для гурткової роботи. Тож наявність в районі такого центру, де кожна дитина може знайти собі заняття для душі, великий плюс для всебічного розвитку школярів.
***
Йшлося на колегії також про стан розгляду звернень громадян. «Закликаю всіх колег будувати свою роботу на принципах відкритості та прозорості, тоді можна буде уникнути частини скарг. Адже переважно люди жаліються через брак поінформованості», – зауважила при розгляді цього питання начальник управління освіти, молоді та спорту Ніна Іванівна Стасюк.
***
Проте атмосфера в залі досягла точки кипіння при обговоренні розподілу освітянської субвенції між навчальними закладами. Якщо пам’ятаєте, вже на початку поточного навчального року директор Дубровицького НВК Володимир Володимирович Кушнір на своїй сторінці в мережі «Фейсбук» висловив невдоволення сумою тих коштів, що перепали при розподілі на ліцей. Оскільки цей навчальний заклад виявив бажання йти у самостійне фінансове плавання, його директор звинуватив управління освіти в непропорційному розподілі коштів. Відповідні листи пан Кушнір відправив у різні інспектуючі інстанції. Звертався з цього приводу й до районної влади як до засновників НВК. Проте начальник управління освіти стверджує, що при розподілі коштів виходили з діючих нормативів. Тож звинувачення в упередженому ставленні  до ліцею відкидає як безпідставні. «Жодна з установ, куди звертався Володимир Володимирович, не вказала на те, що ми зробили розподіл неправильно», – каже Ніна Стасюк.
З початком нового бюджетного року фінансові пристрасті набирають нових обертів. «Я обрахував фінансову потребу закладу на заробітну плату в розмірі 12,5 млн. грн. Контрольна цифра, яку надало нам управління, – 10,5 млн. грн. Навіть при всіх «ужимках» видатків, до яких можна вдатися – ліцею бракуватиме на наступний рік близько 1 млн. грн. тільки на виплату заробітної плати. Як виходити з цієї ситуації? – запитував Володимир Володимирович. – Чому в частині оплати праці бюджетний запит управління держава недофінансувала на 8 відсотків, а управління  бюджетний запит ліцею – аж на 18?».
***
Не менш бурхливе обговорення викликав і виступ голови ради профспілок освіти Віри Миколаївни Твердюк про нововведення в галузі у світлі закону про профільну освіту. Йдеться про укрупнення класів, скорочення освітньої мережі, закриття малокомплектних шкіл. «Треба ставити питання руба вже. Інакше буде пізно. Ці закиди про неповноцінність сільської освіти, кабальна «оптимізація» освіти – геть безпідставні. Я запрошую журналістів завітати в нашу школу, нехай на нашому прикладі покажуть, наскільки цікавим та змістовним є в ній учнівське життя. Ми маємо й переможців олімпіад, й немало творчих доробків, і достойних вчителів. Як можна так на найвищому рівні принижувати сільського вчителя?! – обурювався директор Заслуцького НВК, депутат районної ради Станіслав Рожко. «Якщо нам не вдасться переламити думку про сільську школу, пропоную вдатися до кардинальних мір. Аж до безстрокового страйку», – запропонував він.
Людмила РОДІНА.

За мир в Україні!

Католицьке Різдво приходить на землю 25 грудня, а ввечері 24-го відзначають його Святвечір. Це особливий період більш як для 1,2 млрд. людей у світі, а це приблизно половина всіх християн, – саме стільки людей зараховують себе до католиків та християн західного обряду. Вранці 24 грудня в католицьких храмах служилася меса за чином Адвента, а затемна почалася меса надвечір’я Різдва.
Людно було ввечері 24 грудня та опівдні 25 грудня у костелі Іоанна Хрестителя в Дубровиці. Багато жителів району і православного віросповідання прийшли розділити урочисті миті Різдва Христового з земляками, які сповідують католицизм.
Ошатно, святково вбраний величний костел був наповнений духом братолюбства, боголюбові, добра, віри та надії. Хоч тут і триває ремонт, дух свята заповнив кожен куточок храму, величного костелу Дубровиччини.
Настоятель костелу Валерій Дубина закликав передусім відчути народження Христа у своєму серці, бо з цього починається наша духовність. Молилися за мир на українській землі, за здоров’я громади, за перемогу добра над злом.
У своєму Різдвяному послані Папа Франциск сказав:
– З лона Церкви-матері цієї ночі знову народився Божий Син, Який став людиною. Його ім’я – Ісус, що означає «Бог спасає». І Він народився, немов малий вогник, запалений серед нічної пітьми та холоду… Нехай же Відкупитель світу буде світлом для дорогої України, яка прагне конкретних вирішень на користь тривалого миру». Дай Боже! За це і молимося в дні Різдвяних свят!

Люба КЛІМЧУК.


Майстрині святкової атмосфери
Господині занотовують рецепти салатів, повітря п’янить запахом ялинок та мандарин – ми в трепетному очікуванні новорічно-різдвяних свят. Усі ці дні налаштовуємось на позитивні думки та складаємо плани. А ще стараємось додати новорічної атмосфери домівкам. До Нового року є ще час, аби пофантазувати. Тож трішки натхнення від наших талановитих землячок-майстринь.












***
Разом зі строкатою мішурою та ліхтариками все частіше у домівках дубровичан оселяються різдвяні віночки. Традиція оздоблення ними дверей та оселі не так давно прийшла до нас з Європи і швидко полюбилася.
«Бо хто ж зробить новорічний настрій, як не сам собі. Сірі будні, зіткані з роботи і домашніх турбот, треба хоч у свято розбавляти яскравими фарбами, – каже майстриня віночків Олена Лавор. – Нарядити ялинку, постелити гарну скатертину, покласти на стіл мандарин і екібану з гілочок – і вже зовсім інша атмосфера. Вперше віночки побачила в кінофільмах. Це мене зачепило, здається дрібниця, а як святково виглядає. Задумала й собі повторити. Вийшов примітивний, але тоді здавався таким гарним».
Коли спробуєш щось створити власноруч, ця справа бере у свій полон та спонукає на нові творчі експерименти.
«Якось презентувала чоловіку в подарунок «їстівний» букет,  і захопилась цим. Пішли в хід усі можливі солодощі, іграшки, фрукти-овочі, солоні закуски та напої, – продовжує пані Олена. – Потім почала робити декоративні підсвічники. Спершу для себе, друзів, знайомих, а далі на замовлення. Я отримую неймовірне задоволення, коли мої роботи припадають до душі людям. Тоді виростають крила і хочеться творити ще більше».
Зробити новорічну прикрасу здатен кожен, переконана жінка. Треба лиш бажання і трошки фантазії, а матеріали знайдуться вдома. Часом з непотрібних на перший погляд речей  можна виготовити справжню красу. В майстрині нічого дарма не пропадає. Фужер стає підсвічником, пластикова пляшка – новорічним гномом, чайні пакетики – дахом для солодкого будиночка.
«Дещо замовляю з Інтернету чи купую, коли трапиться на очі, інше – заготовляю сама. В мами в селі є велика ялинка, та й коли гуляю, не омину гарну шишку. Якщо її підсушити, вона розпушиться і розкриє всю свою природну красу. А головне пахнутиме Новим роком».
За улюблене заняття майстриня часто сідає вночі, коли всі хатні клопоти вирішенні. Вона – дружина, мама першокурсника, десятокласниці та маленької непосиди, тож домашніх справ вистачає. Коли ж всі влягаються спати – настає її час для творчого релаксу. «Не люблю працювати поспіхом. Хочеться, щоб кожна деталь ідеально вписалась в композицію. Якщо виріб не подобається мені, то як сподобається іншим?».
У період новорічний свят у майстрині роботи вдосталь.  Замовляють букети з шампанським, годинники з цукерок, які б’ють 12-ть, підсвічники. Одна замовниця захотіла аж на п’ять свічок для свого великого столу. І звичайно, віночки на двері, щоб гості та її мешканці вже з порогу відчули феєрію свята та різдвяного настрою.
«Який має бути ідеальний віночок? Головне, щоб він приносив радість, коли на нього дивишся. Адже Різдво – свято глибокої світлої радості, і увесь декор створюється саме для цього. А взагалі найбільше щастя, коли вся сім’я разом. І тоді зовсім не важливо, які саме прикраси навколо і що на столі. Напередодні свят хочеться побажати побільше посмішок, доброти та щирості у серцях людей. Щоб були уважніші один до одного. І звісно здоров’я, це мабуть найголовніше», – наостанок говорить пані Олена.
***
Імбирні пряники ще один атрибут Різдва, який завітав із Заходу, але вже став частинкою нашої культури. Цей духмяний смаколик через свою яскравість та привабливість найбільшу втіху приносить дітворі. Саме з наміром побалувати своїх чад смачною випічкою і почалося кондитерське захоплення Лесі Станіславчук. Перші пряники стали прикрасою на ялинку. Оформлення було простеньке, але домашнім сподобалось. Тому на новорічному дереві вони  не затримались – швиденько позривали і поїли.
Нині ж кожне печиво майстрині – маленька картина з відтінками та об’ємним зображенням. Тому цілком логічним було перше запитання: а чи не творчої вона професії? Бо намалювати на маленькому тістечку історію – не так і просто. Окрім польоту думки, «пряникове» заняття вимагає неабиякого терпіння, скрупульозності і таланту.
«За освітою я менеджер. Творчою людиною себе ніколи не вважала, але якось вдавалось оригінально підходити до різних справ. Після навчання працювала менеджером з продажу запчастин до техніки. Це точно творчістю не назвеш. Потім одружилася, стала мамою. Після народження другої дитинки почала пекти тортики. Декрет розкриває вміння-таланти, які ховаються десь далеко. Згодом відкрила для себе пряники як прикрасу для тортів. З них виходить гарний декор – янголята, сердечка, зірки, лелеки. І звичайно вони смакують як окремий десерт. Запах на кухні під час їх готування – це щось неймовірне. Святковий настрій – гарантований».
Сам процес аж до отримання готового розмальованого пряника займає трохи часу. Адже необхідно спочатку замісити тісто, сформувати печиво та спекти. Потім випічка має прохолонути та підсохнути. А вже далі наносити глазур. Втім захоплена реакція дітей – всього цього варта.
Дівчина експериментувала, пробувала різні поєднання, але найбільше їй сподобалось печиво з медом. Воно м’яке та довго зберігається. Тож залюбки ділиться рецептом.
«Знадобиться 200-300 г борошна, по 100 г масла та цукру, 1 яйце, 2 ст. ложки меду, 0,5 ч. ложки соди, 2 ч. ложки імбиру, 1 ч. ложка кориці, суміш прянощів за бажанням (гвоздика, кардамон, запашний перець, какао, цедра). З’єднати тепле масло з цукром, перемішати міксером до однорідної маси. Додати яйце і продовжувати збивати. Потім влити теплий мед і спеції, всипати борошно і ретельно вимішати. Тісто обов’язково потримати  холодильнику, щоб воно стало твердішим та пластичнішим. Після цього розкачати до товщини 0,5 сантиметрів. Вирізані фігурки викласти на деко і випікати до золотистого кольору, не більше 7 хвилин. Для цукрової глазурі (айсингу), якою розмальовують пряники, збити 1 яєчний білок, 300 г цукрової пудри і 5-7 крапель лимонного соку. Зробити це вручну чи міксером на малій швидкості упродовж приблизно 10 хвилин». Кольору айсингу додають харчові барвники.
Охочих придбати та скуштувати імбирні смаколики від майстрині вистачає. Каже, що сама не очікувала такої реакції – замовили більше 100 штук. Адже вони не тільки смачні й уміло оздоблені, а й випечені з душею. Такими їх робить любов Лесі Станіславчук до кулінарії та творча її натура.
Майстриня має ще одну улюблену справу – ліплення з полімерної глини. «З неї можна робити прикраси, ялинкові іграшки, декорувати чашки, рамки. Це теж дуже цікаво. Хочеться побажати кожному знайти своє хобі, яке приноситиме задоволення та позитивні емоції. І варто більше радіти дрібницям, це так важливо».
***
Передноворічне відчуття свята приносить в будинок чарівну, магічну атмосферу. І ця казка починається передусім з ялинки. Можна  нарядити зелену красуню у фабричні прикраси, яких, як то кажуть, до кольору, до вибору. А можна одягнути новорічне дерево у ексклюзивні декорації власного виробництва, що додаватимуть йому особливої родзинки. Як робить це Людмила Романушко (Чирук).
За освітою пані Людмила – психолог. Працювала в садочку, потім продавцем. А коли народила сина Назарчика, поринула з головою в світ «хенд мейду».
«Спочатку дуже подобалось вишивати картини бісером. Це клопітка робота, але результат завжди приносив задоволення.  Новорічні прикраси почала створювати із скляних перегорілих лампочок. Подивилась в Інтернеті уроки декупажу (техніка, що полягає у вирізуванні картинок та наклеюванні їх на поверхню предметів – авт.) і захотілось спробувати. Хоч в магазині повно іграшок, вже років три не купую, навіть перероблюю колись придбані на свій смак. Традиційно перед кожним Новим роком у нашої ялинки з’являється доповнення до наряду. Створення прикрас – не дуже складний процес. Використовую для цього декупажні серветки, акрилову фарбу, блискітки, бусинки, різні стрічки, пластикові заготовки для кульок, фоаміран та багато іншого. Це буває затратно у фінансовому плані, але результат того вартий. Найцікавіше, коли приходить натхнення, підбираю матеріал і занурююсь у творчість. В процесі додаю щось, прибираю, змінюю колір. Хочеться зробити красиво і акуратно, тому часу затрачаю багато. Стараюсь з усім впоратись поки чоловік на роботі, а дитина в школі. Дуже рада, що близькі підтримують моє захоплення. Прикраси дарую друзям (це вже традиція), в кожну вкладаю часточку душі і тепла. Деякі знайомі замовляють набори, тоді керуюся їхніми побажаннями. В будь-якому випадку отримую задоволення від такої творчості. А ще виготовляю цукеркові букети. Теж захоплива справа – цукерку можна з’їсти, а букетик залишається».
Пані Людмила вітає всіх з прийдешніми Новим роком та Різдвом  і зичить святкового настрою, миру, злагоди і добробуту.

Леся КОНДРАТИК.








Немає коментарів:

Опублікувати коментар