вівторок, 14 січня 2020 р.






На церкві в Круповому вже освятили купол
27 грудня – знаковий день в житті нещодавно утвореної парафії церкви Юліянії Гольшанської села Крупове. Адже цього дня було освячено хрести та купол храму.
Чин освячення здійснив намісник Свято-Воскресенського Гурбинського монастиря на Повстанських Могилах архімандрит Онуфрій, співслужили йому майже всі священники Дубровицького благочиння Православної Церкви України на чолі з благочинним отцем Данилом.
«Сьогодні у вас великий день, з поміччю Божою, трудами багатьох людей постав у селі красень-храм. Вірю, що незабаром він стане візитівкою вашого Крупового. Не так давно, здається, ми тут закладали наріжний камінь храму. Це було тільки 29 серпня. І ось за чотири місяці вже виросла прекрасна церква. Сьогодні дякую всім, хто долучився до такої святої справи, як її будівництво: хто фінансово, а хто посильною допомогою. Зичу, щоб непохитними були ваша віра в Господа та любов до ближнього, міцним здоров’я, а всі пожертви повернулися сторицею», сказав до релігійної громади села отець Онуфрій.
Він також передав парафіянам вітальну адресу з подякою від архієпископа Рівненського та Острозького Іларіона.
Нагадаємо, на початку року в селі відбулися парафіяльні збори, які були зібрані на вимогу більшості, аби змінити юрисдикцію місцевої церкви. Тоді на зборах не було досягнуто згоди. Перехід під егіду ПЦУ не відбувся. І тоді ініціативна група на чолі з Данилом Романовичем Мозолем вирішила не встрявати більше в суперечки з односельцями-прихильниками УПЦ, а будувати в селі новий храм. З благословення владики Іларіона влітку в Круповому було закладено перший камінь церкви на честь Юліянії Гольшанської. І ось через неповних чотири місяці вже встановлено купол на церкві.
«Не інакше вам Бог сприяє», кажу до крупівчан, що разом зі мною терпляче під досить дошкульним грудневим вітром чекають, доки кран поставить над будівлею церкви купол. А воно й дійсно так, бо навіть сніжок, що ще за кілька хвилин пролітав, стих на момент освячення. І хор співав по-особливому натхненно. І так проникливо звучало кожне слово з вуст святих отців. «Цей храм у нас вистражданий. Хочу, дитино, хоч перед смертю звертатися до Бога рідною мовою. Хіба ж ми, українці, цього не заслужили?», каже старенька бабуся.
… І ось довгождана мить – гордо здіймається в небо купол над новозбудованим храмом. Десь щемно дере в горлі непрохана сльоза. Це ж не просто ця сільська церква, сама наша Україна відроджує свій нескорений дух.
Людмила РОДІНА.

Немає коментарів:

Дописати коментар