На церкві в Круповому вже освятили купол

27 грудня – знаковий день в житті нещодавно утвореної парафії церкви Юліянії Гольшанської села Крупове. Адже цього дня було освячено хрести та купол храму.

Чин освячення здійснив намісник Свято-Воскресенського Гурбинського монастиря на Повстанських Могилах архімандрит Онуфрій, співслужили йому майже всі священники Дубровицького благочиння Православної Церкви України на чолі з благочинним отцем Данилом.

«Сьогодні у вас великий день, з поміччю Божою, трудами багатьох людей постав у селі красень-храм. Вірю, що незабаром він стане візитівкою вашого Крупового. Не так давно, здається, ми тут закладали наріжний камінь храму. Це було тільки 29 серпня. І ось за чотири місяці вже виросла прекрасна церква. Сьогодні дякую всім, хто долучився до такої святої справи, як її будівництво: хто фінансово, а хто посильною допомогою. Зичу, щоб непохитними були ваша віра в Господа та любов до ближнього, міцним – здоров’я, а всі пожертви повернулися сторицею», – сказав до релігійної громади села отець Онуфрій.

Він також передав парафіянам вітальну адресу з подякою від архієпископа Рівненського та Острозького Іларіона.

Нагадаємо, на початку року в селі відбулися парафіяльні збори, які були зібрані на вимогу більшості, аби змінити юрисдикцію місцевої церкви. Тоді на зборах не було досягнуто згоди. Перехід під егіду ПЦУ не відбувся. І тоді ініціативна група на чолі з Данилом Романовичем Мозолем вирішила не встрявати більше в суперечки з односельцями-прихильниками УПЦ, а будувати в селі новий храм. З благословення владики Іларіона влітку в Круповому було закладено перший камінь церкви на честь Юліянії Гольшанської. І ось через неповних чотири місяці вже встановлено купол на церкві.

«Не інакше вам Бог сприяє», – кажу до крупівчан, що разом зі мною терпляче під досить дошкульним грудневим вітром чекають, доки кран поставить над будівлею церкви купол. А воно й дійсно так, бо навіть сніжок, що ще за кілька хвилин пролітав, стих на момент освячення. І хор співав по-особливому натхненно. І так проникливо звучало кожне слово з вуст святих отців. «Цей храм у нас вистражданий. Хочу, дитино, хоч перед смертю звертатися до Бога рідною мовою. Хіба ж ми, українці, цього не заслужили?», – каже старенька бабуся.

… І ось довгождана мить – гордо здіймається в небо купол над новозбудованим храмом. Десь щемно дере в горлі непрохана сльоза. Це ж не просто ця сільська церква, сама наша Україна відроджує свій нескорений дух.

Людмила РОДІНА.