вівторок, 14 січня 2020 р.


рік минулий – це сторінки життя
Наприкінці 2019 року я попросила своїх співрозмовників поділитися своїми переживаннями, враженнями, подіями, які супроводжували їх у минулому році, загалом думками про життя. У кожного свої наголоси. Але нас об’єднує так багато спільних бажань.






Військовослужбовець Віталій Малько, випускник академії внутрішніх справ:
– Служити в армії я хотів змалечку, бо знав, що всі чоловіки у нашій родині пройшли армійську службу. Це треба для молоді, для становлення чоловіка як особистості. Переломним моментом стала для мене військова агресія Росії. Хіба можна спокійно дивитися телевізор, коли нашу землю топчуть чужинці, коли молоді українці захищають Батьківщину до останнього подиху? Важко це було сприймати. До сліз важко. Я пішов на строкову службу, потім підписав контракт, бо не міг сидіти і все байдуже спостерігати. У квітні 2019 року я закінчив Академію внутрішніх справ, поєднував службу і навчання.
Зараз я вже сержант, мені подобається військова справа, це моє, я люблю свою роботу, хоча, зрозуміло, вона непроста. 2019 рік для мене пролетів дуже і дуже швидко. Важко сказати, що стане найбільш пам’ятним, бо кожен день був сповнений своїми подіями та емоціями.
У нас відрядження за відрядженнями, я постійно в дорозі, от і зараз – в зоні ООС. Здається, ніби вчора був випускний в академії, зовсім скоро – я знову на своїй посаді гранатометника.
На календарі 2020 рік, всі чекають від нього дива. Я раджу не чекати змін, склавши руки. Пробуйте щось робити і щось змінювати у своєму житті. Краще пожалкувати про те, що не вийшло, аніж гризти себе, чому й не спробував.
Про що мрію у 2020 році? Хочу перш за все, щоб на нашій землі не було російських військ. Щиро бажаю, щоб весь український народ зрозумів, наскільки цінна для нас Україна. Треба навчитися любити свій прапор, свій герб, гімн, мову. Це основа нашої держави. А не буде України, то ким ми будемо? Щиро вітаю  земляків з Дубровиччини з Новим Роком, з Різдвяними святами. Нехай у кожному домі буде сімейний затишок, тепло, родинна злагода. Втілюйте всі свої задуми в 2020 році, не бійтесь починати нові справи. У вас все вийде! Удачі вам, миру – Україні!
Геннадій Шевченко, депутат обласної ради:
– 2019 рік здивував мене силою духу українців. Довгий час нас багато чого не влаштовувало в державі, але на виборах Президента ми нарешті дуже згуртовано засвідчили своє переосмислення дійсності. Великі надії ми поклали на Володимира Зеленського, щоб не казали, досі з іменем нового Президента пов’язуємо сподівання на зміни. Вірю, що ми не помилилися у своєму виборі.
Недарма кажуть, що українець може довго сидіти на печі, але як встане, то вже буде відстоювати свою позицію, своє бачення, свої прагнення. Ми сильна нація, і це бачить світ. Я вірю в Україну і її щасливе майбутнє!
Як депутат обласної ради я не залишав поза увагою жодне звернення моїх виборців. В міру можливостей, допомагаю жителям Дубровиччини вирішувати їх актуальні питання. Завжди відстоюю інтереси району у залі засідань обласної ради.
Звичайно, я щиро радію, що протягом минулого року здоровими були члени моєї родини, це найдорожче, що я маю. Це був мій ювілейний рік. Всім вдячний за прекрасні вітання з цієї нагоди. Дуже швидкоплинний час. Вже на годиннику життя 70-ят. Найкращі мої роки життя пройшли у Дубровиці. Я радий і гордий тим, що довгий період очолював важливу для району санітарно-епідеміологічну службу, працював на керівних посадах і робив все, щоб змінювати Дубровиччину на краще. Це була робота у різних напрямках. Все, що робили ми з хорошими людьми, я вірю, було благословенне Богом. От зараз заходжу у цю святиню - костел, а в очах той час, як ми відкривали храм після довгої перерви, як реєстрували тут католицьку громаду, як привіз я у костел паникадило. Сотні спогадів, різних, дуже теплих. 19 років прожив і пропрацював я у Дубровиці, є що згадати, є що розповідати. Досі маю у районі прекрасних друзів, кумів, знайомих. Буваю у Дубровиці як на батьківщині, хоч сам я родом із Закарпаття.
Щиро бажаю жителям Дубровицького району залишатися такими унікальними людьми, як вони є - щирими, добрими, гостинними. Бажаю Україні миру. Зичу, щоб у благословенному Богом Дубровицькому краї, людям краще жилося, щоб здоровими були жителі району, щоб щоразу приємно дивувало мене рідне місто над Горинню! Хочу сказати, у великій мірі наше життя залежить саме від нас, не біймося висловлювати думки, приймати рішення і головне шукати найкращі варіанти. Кожен з нас значно сильніший, ніж він думає!
Тетяна Ковташ, приватний підприємець, перукар-модельєр та візажист салону «Амбер»:
– Цей рік для нашого салону пройшов продуктивно, осінню вже ми відсвяткували п’ятиріччя з дня відкриття! Завдяки дружелюбній і теплій атмосфері салону, професійності майстрів ми з кожним роком крок за кроком заслуговуємо довіру клієнта! У нас доступні ціни, відсутність непотрібного пафосу, професійна та якісна косметика! Наш колектив дуже хороший, адже всі дівчата сумлінно виконують свою роботу. У 2019 році хтось пішов у декрет, а хтось з нього вийшов! З’явились нові кваліфіковані майстри, в тому числі і я! Вже рік минув, як я вивчилась і освоїла нову професію – перукар-модельєр, не зважаючи, що за плечима багато років державної служби! Починати працювати у новому напрямку спочатку було трішки страшно. Онак, за плечима вже був певний досвід. Під час навчання у нас було багато практики. Давно мріяла займатися улюбленою справою, та ще й отримувати за це гроші. А для тих, хто не знає, то я ще й практикуючий візажист!
Напевно, кожен перукар скаже, що найважче – вистояти  на ногах протягом довгого часу. Буває, треба прийти на роботу раніше, бо люди поспішають на весілля чи ще якусь подію. А майстер цілий день на ногах. На щастя, є чинники, які додають настрою. Якщо якісно виконуєш свою роботу і клієнти нею задоволені, то відчуваєш позитив, не зважаючи на фізичну втому.
Іноді буває морально важче, ніж фізично. Що робити, коли чуєш від клієнта: «Я хочу коротку стрижку, але не хочу зрізати довжину». Протилежні речі в одному бажанні, правда? Людині, яка не розуміє себе, нереально догодити.
 Отож, я працюю і водночас вчуся. Протягом року із зацікавленням я спостергіала за справжніми майстарми своєї справи. Це були і мої колеги, і хороші майстри з інших салонів! Часто переглядала роботи фахівців з великої букви в «Інстаграмі». Зважаючи на все сказане, підкреслю, що життя не стоїть на місці. Не потрібно забувати про підвищення свого рівня знань, обов’язково треба розвиватись! Не бійтеся стартувати у новому напрямку. У підсумку скажу: 2019 рік був для мене часом самовдосконалення, становлення у новій улюбленій професії.
Вітаю всіх земляків з Новим 2020 роком! Бажаю, щоб все, про що ви мрієте, обов’язково здійснилося, а рік Щура приніс приємні сюрпризи, душевний спокій, стабільність, вірність, удачу, щастя і успіх! Ми ж з нашим колективом і надалі будемо докладати максимум зусиль, щоб наші клієнти були гарними, задоволеними від відвідування нашого салону. Ми працюємо у Дубровиці, на вулиці Поштовій, 2. Ви, мабуть, помітили як змінилася ця вулиця протягом кількох останніх років. Вона стала гарним торговим куточком Дубровиці. Це свідчить про те, що місто розвивається, люди не бояться втілювати в життя ідеї та задуми. Хай так буде і надалі!
Марія Опанасик, учениця Висоцької ЗОШ:
– Загалом 2019 – гарний рік. Було багато чого нового, багато гарних, приємних моментів. А розпочався він з наукової роботи МАН та з неймовірних маків посеред самісінької зими. Їх на мій день народження подарували Олена Геннадіївна та Василь Дмитрович Деревенки. Маки, які ніколи не зів’януть. Дякую! Далі – це поїздка, разом з моїм вчителем, Марією Федорівною, у Київ і перемога в літературному конкурсі  художніх  репортажів «Юний Самовидець». Також цей день – то нові книги в моїй колекції.
Саме у 2019 я вперше здобула те, що завжди прагнула – перше обласне місце з легкоатлетичного кросу. Ще у 7-8 класі мій тренер, Андрій Романович, обіцяв, що ми обов’язково потрапимо на чемпіонат України. Я не вірила, але у 2019 так і сталося. Це дуже особливі емоції і незабутній досвід. Безкінечне  дякую! Підсумовуючи, скажу, що за ці 12 місяців я знайшла нових друзів, стала ближчою зі старими, наспускалася з гірки зі своїми молодшими братами, начиталася гарних книг, встановила власні міні-рекорди, здається, не стала надто набундюченою й високомірною. Особливо дякую за цей рік моїм батькам – Опанасик Оксані Іванівні й Опанасику Сергію Павловичу, котрі завжди підтримували мене!
Сподіваюся у 2020 я складу ЗНО, не помилюся з ВНЗ, не втрачу свої хороші якості й хороших людей. Все залежить від нас, тож – уперед!
Віталій Петренко, голова федерації футболу Дубровицького району:
– У 2019 році ми зробили своєрідний прорив у футбольному житті району. Команда «Лісівник» з другої вийшла у першу лігу чемпіонату області, стала бронзовим призером обласного чемпіонату. Здається, одним реченням легко констатувати цей факт, а за ним – велика робота наших талановитих спортсменів та їх тренерів. Я щиро вдячний людям, які повірили у футбол Дубровиччини, які доклали максимум зусиль, щоб команда пройшла великий шлях від етапу її створення до періоду великої згуртованості, зіграності, команди однодумців.
Коли мені довірили посаду голови районної федерації футболу, то вагався, а чи впораюся, чи зможу втілити в життя покладені на мене сподівання. У юнацькому віці я грав у футбол, знаю, скільки зусиль вимагає цей вид спорту. Це не одноосібна гра, згуртувати колектив однодумців непросто. Однак, я заручився підтримкою чудових людей – тодішнього депутата Верховної ради Василя Яніцького, депутата обласної ради Віталія Суховича, підтримкою колективів наших лісових  господарств, керівника Висоцького лісгоспу Віталія Торчила. Як ви бачите, сама назва команди «Лісівник» свідчить про те, що лісові господарства – це надійний партнер у галузі розвитку футболу Дубровиччини. Команда є. Її участь у чемпіонаті області у 2020 році вимагатиме додаткових капіталовкладень, бо перша ліга – це новий рівень у футболі, більших моральних зусиль. Користуючись нагодою, закликаю долучитися до підтримки команди всіх небайдужих людей, підтримувати спорт – це підтримувати здоровий спосіб життя. Хочеться, щоб дубровицький футбол звучав на всю Україну. Ми маємо талановитих гравців. Чудових тренерів, але лише спільними зусиллями зможемо підтримувати активне футбольне життя.
Окремо скажу про наших футболістів. Це особливі люди. Перше, це реальний командний дух і ментальна готовність до великих перемог. Влучність, спритність, завзятість, боротьба – це риси характеру наших молодих земляків, які сьогодні грають у «Лісівнику». Вони не професійні футболісти. Футбол для них – хобі, уклін цим людям за те, що знаходять час тренуватися, захищати честь нашого району.
Я радий, що тепер маємо біля кількох навчальних закладів району футбольні поля із штучним покриттям, вірю, що буде добудовано спортивний комплекс на стадіоні «Горинь» та спортзал у Золотому. Це все сприяє розвитку футболу серед дітей – найбільш масового виду спорту. А талановитих юних футболістів у нас чимало. Віримо у розвиток нашого спорту, у розвиток достойного футболу зокрема. Ми будемо доводити, що Дубровиччина – це край сильних спортсменів і однодумців. Всім бажаю здоров’я у новому році, приходьте на стадіон разом з дітьми. Займайтеся спортом, показуйте синам і донькам приклад здорового способу життя. Вірте у свої можливості, дорогу долає той, хто йде!
Олександр Легкий, наш земляк, який бореться з онкологією:
– Ця історія почалась після отримання результів томографії, зі слів моєї дівчини Юлі: «Саш, це злоякісний процес». Попереду на мене чекав складний шлях.
В цей момент я не розумів багато чого. Я лиш знав, що від раку помирають, і все. Лікарі потайки говорили моїм рідним про хворобу. Близькі люди виходили з кабінету, дивились мені в очі і посміхались, приховуючи щойно почуте від медиків.
Пам’ятаю той нестерпний фізичний біль, коли я задихався. Це продовжувалось протягом десяти днів, я не усвідомлював, який час доби, я мріяв про сон. З кожним днем біль ставав все сильнішим, я практично не ходив і не їв. Але я витерпів  значно більше, ніж міг собі уявити. Ми дуже дивно влаштовані, бо все забулось, стерлось... А потім хіміотерапія. Щодня організм видавав щось нове, до чого я не завжди був готовий. Хімія ж не свята водичка! Але вона поставила мене на ноги!
А душевний біль, він – сильніший. Це той біль, який неможливо описати словами! Це моє випробування, щоб звернути увагу на більш суттєві речі у житті.
Ніхто не знає, що буде завтра. Радійте дрібницям, насолоджуйтесь кожним моментом життя. Не сприймайте дрібні життєві ситуації за проблеми, повірте, це – не проблеми!
Все можна виправити, коли є здоров’я, бо в житті нема більш важливого.
Щиро дякую кожному за підтримку. Вона вселила в мене віру, коли її вже майже не було. Бережіть себе і своїх близьких.
Отож, головний підсумок 2019 року – ми живемо! Я безмежно вдячний своїй коханій дівчині Юлії, яка постійно поруч. Без неї я б не вистояв на полі бою з онкологією.
Бажаю вам у Новому 2020-му році козацького здоров’я та вірного союзника, який міцно триматиме вас за руку, з ким би ви не воювали!
У дні свят так приємно відчувати, що чудеса бувають! Десятки повідомлень з добрими та щирими словами! Стільки побажань, стільки різних людей, навіть з інших країн. Це щось неймовірне, це та підтримка, яка варта всього золота світу! І як приємно, коли Юля щодня передає мені від вас нову порцію: «Сашку привіт! Хай одужує!». Дякую кожному з вас, я надсилаю всім промені добра, вдячності і любові!
Який для мене початок 2020? Я продовжую збір коштів на пересадку кісткового мозку в Туреччині (вартість 37 000$). Діагноз – рак крові 3-ї стадії. Вже пройшов 5 курсів хіміотерапії. Залишилось 3 курси та операція.
Реквізити на допомогу: Приватбанк: 4149 4991 2904 7633, Легкий Олександр.
Спілкувалася Люба Клімчук.

РІЗДВО ПРОСЛАВЛЯЛИ КОЛЯДКАМИ
«Ой, радуйся, земле! Син Божий народився!». Україна відзначила Різдво Христове за юліанським календарем. У храмах Дубровиччини було велелюдно. Православні віряни йшли до церкви на різдвяну службу, аби сказати один одному «Христос народився!» і почути у відповідь – «Славімо його!».
Настрій у всіх був піднесений. Зичили один одному всіляких гараздів: «Бажаємо миру і здоров’я на землі, щоби у нас війни не було».
Різдво завжди супроводжується чудовою колядою як давньою, так і сучасною.
«Нова радість стала», ось цю коляду ми, кожного року співаємо-колядуємо, і кожного разу вона для нас має інше, відмінне, все нове й неповторне звучання. І знову ж, немов на крилах мелодії, летимо у припорошену і безжурну молодість, згадуємо, як ми у зимну ніч снігом бродили від хати до хати, сповіщаючи словами коляди про народження Христа. Прийшов цей Предвічний Господь, щоб небо відкрити для нас, а за наше спасіння життя своє віддати. Щоб нас зблизити до Бога Творця, що Йому немає початку, немає кінця. Він безконечний у безконечності, у просторі й часі. Він прийшов до нас у бідній стаєнці, щоб бути досяжним усім: пастухам, багатим, бідним і покривдженим, щоб зігріти всіх теплом своєї любові. Це – Божа універсальність та неперевершеність.
Пригадуєте, як у юності: несучи цю радісну благовість «Христос народився», ми вітали родини словами коляди: «Добрий вечір тобі, пане-господарю». Тоді ми не відчували морозу, для нас не було перешкод. Хто може сказати, що звучання коляд тоді було таке, як сьогодні? Звичайно, що ні! Інше було не тільки звучання, але й їх змістова уява і відмінне розуміння. Власне, в цьому і криється ця щорічна неповторність Христового народження. Наші святкування – це своєрідна згадка, це обнова, яка дає нам силу віри. І в сутінках різдвяної ночі ми з’єднались в одну велику й нерозривну родину…






Люба КЛІМЧУК.

Орв’яниця
Лідія Скибан: «Ми, чудова команда колядників ПЦУ, вітаємо всіх односельчан с. Орв’яниця. Дякуємо за те, що дуже гарно нас приймали, щедро жертвували на храм, всім добра, здоров’я і многая літа».
Дубровиця
Надвечір’я Різдва Христового у храмі Святої Діви Іулянії. Дуже врочисто вбрана церква. Сотнями вогнів на прекрасних ялинках вона вітає свято Різдва.
До сліз всіх прихожан зворушила прекрасна колядка, яку виконали  після закінчення служби прихожани разом з настоятелем храму Ростиславом Андрієвським.

Мочулище
Зорина Романовська: «по селу радісно лунав церковний дзвін, закликаючи всіх до храму. Сьогодні було незвичне богослужіння церква святково вбрана, пахне ялинкою і співали колядки.
Після Служби Божої діточки показували Вертеп. Діва Марія з Йосифом, пастушки, ангели, зірочки, царі, Ірод, воїн та інші учасники перенесли нас в ту темну нічку, коли народився Син Божий. Дітки дуже старалися і їм вдалося залишити частинку добра, радості і надії на краще в кожному серці. Після виступу всі отримали солодкі подарунки».
Селець Висоцьк
Молодь Церкви ХВЄ із Сельця щиро вітає з Різдвом немічних, самотніх та стареньких мешканців відділення для непрацездатних громадян (будинок престарілих) у Висоцьку.
Від народного депутата Віктора М’ялика у цей святковий день Віктор Кузін передав солодощі для жителів відділення, допоміжні засоби для пересування та необхідні побутові речі для закладу. А також щирі побажання Божої благодаті, а працівникам закладу слова  подяки за їх благородну працю.


Немає коментарів:

Дописати коментар