Христос хрещається!

В річці Йордані!

 

Урочисто та піднесено промайнула водохресна служба у храмі Різдва Пресвятої Богородиці. Освячуючи воду, настоятель церкви отець Данило Ковташ щедро поливав парафіян з найкращими побажаннями й за рік діждати світлого дня Богоявлення. Передав свої віншування благочинний й для читачів «Дубровицького вісника»: «Вітаю вас з цим великим днем, з Хрещенням Господнім! Бажаю, щоб ви, вмиваючись святою водою, змили з себе все погане, все зайве, зігріли душу і тіло. Нехай це свято подарує вам міцне здоров’я і ясні, чисті думки!».

 

Про освячену воду

 

От і освятили ми водичку на Водохреще. Як її зберігати та вживати? Про це розповідає протоієрей Сергій Деркач, настоятель Свято-Миколаївського храму м.Дубровиця.

– Зберігають освячену воду зазвичай у скляному посуді. Раніше за іконами в Красному куточку було для цього місце. Тепер зазвичай ставлять її у тумбочку чи на поличку біля просфори. Вживають, як правило, натщесерце з просфорою, читаючи коротеньку молитву. Святий Лука Войно-Ясенецький і багато хто з сучасних ієрархів під час хвороби чи випробувань рекомендують вживати свячену воду протягом дня замість простої води. Оскільки у храмі набирають не дуже багато освяченої води, то наливають її потроху в стаканчик, розбавляють простою водою. В баночку зі свяченою також доливають просту воду, щоб вистачило на рік. Знаю священників, які воду після освячення набирали в спеціальну місткість і доливали воду туди освячену кожен рік. Таким чином у них є освячена вода, якій «за віком» 20-30 років. А на смак вона як щойно з джерела.

– У Православній Церкві освячують воду не тільки на Водохреще...

– Освячення води на всяку потребу називається «малим», а напередодні Богоявлення – «великим». Богоявленська вода зберігається весь рік, а освячена малим чином, зазвичай, випивається протягом тижня чи на скільки вистачить. Якщо можна так сказати, то на Богоявлення освячення води відбувається безсумнівно, а на малому чині це залежить від сили віри священника і тих, кому вона святиться. Традиції використання цих вод різні. Богоявленська вода, наприклад, використовується для освячення ікон та храмів.

Розмовляла Люба Клімчук.

 

 

 

Доля Жінки, Матері, Берегині родинного вогнища, України

 

Про свою Маму написала шанована дубровичанка Ольга Іванівна Придюк.

 

Подивіться на обличчя, позначене борозенками життя, цієї усміхненої жінки.

Це – наша мама, Черняк Катерина Титівна, Катюша, так красиво називають її в селі.

Сьогодні нашій мамі 96 років.

96... А скільки прожито і пережито, адже було усе: солодкий мед і гіркий полин, велике щастя і рясні жагучі сльози від втрат найрідніших.

Летять, летять птахами спогади, події, люди, перегортаються сторінки її життя: бідне дитинство, навчання у польській школі і батько, який постійно працював у пана в Познані, щоб заробити на кусок хліба для сім’ї.

І юність, обпалена війною. Не знаючи перших поцілунків, зовсім юна струнка, сіроока дівчинка з пишними довгими косами, з великим хвилюванням виходить заміж, щоб не стати рабом у нацистській Німеччині, куди ешелонами вивозили її ровесників.

А невдовзі прощалась зі своєю долею: бігла, спотикалась, падала у великому гурті людей, наздоганяючи поїзд, який віз її Івана на фронт. Якими були нестерпними дні, години чекань маленьких фронтових листів – трикутників, вісточок, а отримавши їх, знала, що живий, що воює.

Їх почуття на міцність перевіряли війна, нестатки, хвороби, біди. Важка втрата свого первістка, маленької донечки, яку народила в тифу, без свідомості, загартовувала її. Працювали важко, виконували і свою, жіночу, чоловічу роботу.

Закінчилась війна, звістка про приїзд її чоловіка додому застала у полі, не бігла, а летіла до хати, де зібралась чисельна родина.

А після війни щастя їхнє множилось. Піднімали на ноги п’ятеро діток, виховували добротою і любов’ю, давали освіту, справляли весілля, хрестини, леліяли внучаток.

Майже усі діти живуть поряд з батьківським гніздом, тільки донька Ганна зі своєю щасливою родиною проживає у далекому Красноярську, та завдяки сучасним технологіям майже щоденно спілкується зі своєю родиною.

Поцілована небесами, наша мама зустрічає свій день народження з 12-ма онуками, 25-ма правнуками та 4- праправнуками. Сьогодні родина налічує більше 65 чоловік. Є в нашій родині інженери і вчителі, лікарі і фармацевти, військові і юристи, фінансисти і психологи, працівники лісового, сільського господарства, повітряного флоту, комп’ютерники, державні службовці і підприємці, студенти, школярі і дошкільнята. Маленька держава, яку створили за 68 років свого спільного життя у великій любові і вірності наші батьки, Іван і Катя.

Тож, у день народження нашої мами бажаємо їй щасливих і теплих років при міцному здоров’ї, нехай Божа Матінка благословляє кожен її день і наповнює його добрим родинним щастям. І дай нам, Всевишній, зустріти 100-річний ювілей нашої мами. Дай Боже...

 

P.S. Напередодні віншування Дня народження мами, свої 15 і 4 роки відзначили її правнучки Назар і маленька Златуся. Тож нехай Книга їхнього життя буде такою ж довгою і щасливою, квітчається тільки веселковими барвами, а Всевишній огортає їх своїми міцними, мудрим крилами.

 

 

 

Подарунок на Новий рік від «Нової пошти»

 

Жителі Дубровиччини, як і всі інші українці, дуже часто користуються послугами як «Укрпошти», так і підприємства «Нова пошта». Пересилати подарунки, купувати товари через Інтернет тепер вигідно і зручно. Однак всім потрібно знати правила користування послугами поштового зв’язку. Сьогодні розкажу про випадок, який стався з нашою землячкою Наталією Позняк. Можливо, ви почерпнете з цієї історії корисні уроки.

 

Нещодавно Наталка написала у «Фейсбук»:

«Вирішила я зробити собі подарунок і замовити брудер для курчат. Хто не знає – це така коробка з підігрівом, у якій утримуються новонароджені пташата. На Новий рік отримала повідомлення, що посилка з «Нової пошти» прибула. Сьогодні забрали. Посилка габаритна, тому відкривати не стали, бо ще ж треба довезти додому. А дарма! Бо вдома нас чекав сюрприз. Верхня панель брудера була розбита в хлам. Не знаю, що на неї падало і з якою силою, але подарунок на півтори тисячі перетворився в купу металобрухту. І що тепер робити? Куди скаржитися?».

Наталія Позняк звернулася у дописі до представників «Нової пошти» із запитанням, що робити у такому випадку. Багато коментарів було під цим дописом у «Фейсбук», дехто з друзів Наталі вважав, що товар втрачено і компенсації за нього не буде. Інша знайома порадила: «Пишіть акт невідповідності. Долучайте фото. Я мала схожу проблему, коли розкрила посилку вже вдома, і «Нова пошта» порадила мені скласти такий акт з описом проблеми і надіслати їм електронною поштою». Дуже швидко на критичний допис Наталії відгукнулися працівники підприємства. Вони написали: «Добрий вечір, Наталіє! Дуже прикро отримувати такі новини. Вкажіть, будь ласка, номер накладної та надайте фото пошкодженого вантажу. Обов’язково передамо запит до профільного відділу для перевірки ситуації».

І ось через кілька днів Наталія Позняк опублікувала новий допис про згаданий випадок. Наша землячка розповіла:

«Попри те, що дефекти я виявила не у відділенні, а вдома, при зверненні на гарячу лінію мою претензію зареєстрували (так само, як і відгукнулися під моїм дописом). Фото пошкодженого товару для цього виявилося достатньо. До того ж з’ясувалося, що фірма-відправник застрахувала перед відправкою товар на повну суму. У фіналі – «Нова пошта» повернула мені кошти і за зіпсований товар, і за перевезення. За що щиро вдячна. Інцидент вважаю вичерпаним. Мораль: перевіряйте відправлення все-таки у відділенні, щоб зняти будь-які питання. Але, якщо це трапилося пізніше, не бійтеся звертатися і відстоювати свої права. В багатьох випадках це гарантує успіх. А «Новій пошті» щиро бажаю в Новому році, щоб таких інцидентів було якнайменше. Тим більше, що від волонтерських бригад за останні вісім років чула багато вдячних слів».

Отож, завжди перевіряйте свої товари на пошті. Це найкраще! Випадок, про який ми розповіли, трапився не у Дубровиці. Але він повчальний для всіх. А ще раджу добре зважувати, якою саме поштою відправляти посилки. Запитуйте про ціни, розташування відділень. І обирайте найкращий варіант: «Укрпошту» чи «Нову пошту». На щастя, такий вибір є і у Дубровиці.

 

Люба КЛІМЧУК.

 

 

Про науку – просто і цікаво

Наука – це не тільки нудні формули, задачі, закони та суха теорія. А й захопливі досліди. В тому переконалась, із величезним інтересом переглянувши відео на «Ютубі» учня Селецького ЗЗСО Дворака Леоніда. Семикласник легко, цікаво та наглядно розповідає про науку. Спершу показує експерименти, а потім підкріплює їх науковим поясненням. Захотілось більше дізнатись про таке заняття школяра. Виявилось,  він записував свої ролики для обласного Інтернет-фестивалю. А допомагала йому вчитель Юлія Дворак (за сумісництвом й мама Леоніда). Креативність та ініціативність цієї педагогині не одноразово привертала увагу. І у вчительській праці, і в позашкільних захопленнях. Чого тільки вартують її солодкі вироби. Тож не стало дивиною, що й цього разу робота творчої вчительки та її учня не лишилась непоміченою. Їх відзначили за активність з-поміж 60 учасників. Попросила Юлію Миколаївну трішки розповісти про це:

 

«Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти вже втретє проводив Інтернет-фестиваль відеороликів дослідів та експериментів з природничих предметів (хімія, біологія, фізика, географія) за участю учнів 5-11 класів та вчителів.

Коли надійшла про це інформація, мене зацікавило.  Але, зізнаюсь чесно,  не одразу прийняла рішення брати участь. Адже роботи, представлені на фестиваль,  мали відповідати певним вимогам. Виникла купа запитань:  які саме досліди проводити, які з них можна буде втілити в домашніх умовах та  використати потім на уроках? І найголовніше – хто буде головним  учасником? Зловила себе на думці, що буде непросто, адже насправді  це клопітка робота  не одного дня.  А  часу було вже мало.

Втім згадавши своє педагогічне кредо «Зробіть усе,  що можете, застосувавши те, що знаєте, знаходячись там, де ви є» (Теодор Рузвельт), вирішила –  треба братись. Розпочала з експериментів. Намагалася підібрати щось змістовне, інформативне, цікаве і водночас  просте. Зупинилась на дослідах з географії під загальною назвою «Наукові забави,  яким понад сто років». Ми їх зустрічаємо в літературі, перечитуємо, але, як кажуть,  краще один раз спробувати, ніж сто разів почути. Теорія, підкріплена практикою, запам’ятовується найкраще!

Поки готувала все необхідне, Леонід із таким захопленням,  випередивши мене,  вже проводив перші власні експерименти. До цього часу я не була до кінця впевнена,  що все вдасться. Але коли побачила, з яким задоволенням він намагається відтворити досліди, що у нього зрештою виходить  і від цього в дитини радості немає меж, мої сумніви відпали. Стало зрозуміло: ось він – учасник фестивалю. Дітей треба залучати до таких конкурсів, бо учням це справді цікаво. Вони сьогодні творчі, креативні, орієнтуються в сучасному інформаційному просторі. А ми,  вчителі, стараємось помітити і  розвивати їхні задатки, здібності, творчий та дослідницький потенціал.

Звісно приємно,  що обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти  серед більш як 60 учасників визнано найбільш активним саме Леоніда Дворака. Нас нагороджено сертифікатом. Радію як вчитель, а ще більше як мама. Вдячна всім колегам, друзям, рідним та близьким людям за підтримку – це дуже важливо!

Вчительство – непроста і клопітка справа, але вона того варта. Адже нам довіряють найдорожче – дітей: нашу надію й наше майбутнє. Кожен педагог, і я особисто,  намагаємось вселяти дітям віру у власні сили, спонукати до самостійності,  ініціативи, творчої праці, аби не зникло бажання щоразу піднятись на сходинку вище.

А які підходи має використовувати сучасний вчитель  у своїй практиці, щоб зацікавити сучасних школярів? Практично щодня, коли готуюся до уроків, задаю собі це питання. От, напевно,  такого роду фестивалі, конкурси, різні заходи дають змогу педагогу зробити освітній процес цікавим, інноваційним та більш інтерактивним для дітей».

Хай не міліють у творчій душі Юлії Миколаївни натхнення та ентузіазм, аби й надалі втілювати цікаві ідеї, брати участь в креативних заходах і  знаходити потрібні ключики до сердець своїх учнів.

Леся КУЗЬМИЧ.

 

 

«Учитель року-2022»:

бажаємо успіху землякам

На Рівненщині триває всеукраїнський конкурс «Учитель року-2022». Для участі у ньому зареєструвалися 76 педагогічних працівників області, з них – 28 із Сарненського району. Змагатимуться за найкращих вчителі біології, інформатики, мистецтва та основ правознавства. Найпопулярнішою у 2022 році стала номінація «інформатика» – подали заявки 33 учасники.

Вчителі проходитимуть такі випробуваннях, як: «Практична робота», «Творча робота», «Тестування», «Урок», «Фрагмент дистанційного уроку».

Переможці обласного етапу отримають премію у розмірі, орієнтовно, 15 тисяч гривень. Кошти закладені в Обласній програмі розвитку освіти. Крім того, освітянам, які здобудуть призові місця на всеукраїнському етапі, виплатять 65 тисяч гривень премії.

Дубровиччину у номінації біологія представляють: Марія Жакун із Залузького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів; Наталія Пінчук з Дубровицького НВК «Ліцей-школа». У цьому конкурсі найширше представництво педагогів з колишнього Дубровицького району у номінації «Інформатика»: це – Тетяна Берестень з Туменського закладу загальної середньої освіти Висоцької сільської ради; Наталія Борсук з Лютинського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів; Оксана Гладка з Дубровицької ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2; Катерина Жакун із Заслуцького НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів - ДНЗ»; Юрій Паламарчук із Дубровицького НВК «Ліцей-школа». У номінації «Правознавство» за звання найкращого боротиметься В’ячеслав Кедрук з Дубровицького НВК «Ліцей-школа». А Маргарита Голубовська з цього ж закладу змагатиметься за перемогу у номінації «Мистецтво».

Щиро зичимо успіхів нашим землякам. Це творчі, талановиті педагоги, за плечима яких великий досвід роботи та власні напрацювання у педагогіці. Нагадаємо, що цей конкурс проводиться на добровільних засадах серед педагогічних працівників закладів загальної середньої, професійної (професійно-технічної) освіти за основним місцем роботи, які мають стаж педагогічної роботи не менше трьох років.

Люба Клімчук.

 

 

Наш земляк – серед кращих

 

Відомий рівненський журнал «Рівняни» разом з Видавничим домом «ОГО» провели щорічний підсумок кращих людей Рівненщини, серед яких – лікарі Рівненської обласної клінічної лікарні ім. Ю.Семенюка. До списку найкращих увійшов наш земляк Валентин Костянтинович Піонтковський, заступник директора з питань реформування надання медичної допомоги Рівненської обласної лікарні.

 

Валентин Костянтинович – доктор медичних наук, заслужений лікар України, відомий в Україні та за її межами, фахівець з питань патології хребта та суглобів, головний експерт Рівненського ОУОЗ з ортопедії та травматології, голова правління Асоціації ортопедів-травматологів Рівненської області. Він – член Міжнародної світової та європейської організації травматологів-ортопедів.                            

Лікар виконує весь спектр хірургічних втручань на хребті, в тому числі корекцію сколіотичної деформації хребта, проводить первинне та ревізійне ендопротезування кульшових, колінних та плечових суглобів. Валентин Піонтковський лікує травми та захворювання опорно-рухового апарату будь-якої складності. Травматолог проходить курси професійного вдосконалення у провідних клініках світу, проводить показові операції, семінари та навчальні курси для українських лікарів в різних містах. Він – співавтор 6 патентів та 41 рацпропозицій, 74 друкованих робіт у вітчизняних та закордонних медичних виданнях, співавтор 3 підручників.

Якось журналістка запитала у Валентина Костянтиновича, чи не планує він, знаний фахівець, їхати працювати за кордон? Відповідь була така:

– Їхати за кордон, мабуть, уже запізно. Щоб стати там повноправним лікарем, треба щонайменше років сім, почавши все з нуля. А мені вже не хочеться проходити етап асистента, адже я його свого часу пережив, тим більше, що вже багато вмію і знаю свої можливості. Хоча є й інша причина, чому я не прагну за кордон, і вона банальна – я люблю Україну. Якщо всі поїдуть, то хто залишиться тут? А нам треба підіймати державу, галузь охорони здоров’я. І все нам вдається, головне, щоб ситуація в країні була стабільною.

Додамо, що Валентин Піонтковський, випускник Дубровицької ЗОШ І-III ступенів №1, започаткував традицію – щорічно відзначати найобдарованішого учня з біології. Починаючи з 2017 року, почесну премію отримали найкращі знавці біології – Андрій Архипов (два роки поспіль), Тетяна Воробей, Юлія Бернацька. У цьому навчальному році нагороду отримала учениця 11 класу Мар’яна Книгиницька, котра здобула І місце в міжшкільному турі І етапу всеукраїнських учнівських олімпіад з біології у 2021-2022 н.р. За цими досягненнями стоїть праця та майстерність вчителя біології Марії Іванівни Гладкої.

Приємно, що Валентин Піонтковський не забуває школу дитинства, постійно цікавиться життям закладу та поповнює навчально-матеріальну базу кабінету біології.

Люба КЛІМЧУК.

 

 

Головне: нести людям добро

 

На різних етапах розвитку людства одні професії виникали, інші втрачали свою актуальність. Однак є професії, які будуть затребуваними і шанованими, доки існуватиме життя на землі. Серед них — професія медичної сестри. Комфорт, уважність та чуйність медичного персоналу так само важливі, як і ефективне лікування. В кожному медичному закладі є чимало важливих завдань, від виконання яких залежить життя і здоров’я людей. І їх виконання покладено на плечі не лише лікарів, а насамперед медичних сестер.Медсестринство є найважливішим ресурсом і первинної медико-санітарної допомоги.

 

Привітну, усміхнену Марію Кузьміч знає багато жителів Дубровиччини. Усмішка цієї медсестри, її фаховість  завжди  допомагають впоратися з хвилюванням всім, хто йде здавати аналізи крові за направленням сімейних лікарів. У Дубровицькому центрі ПМСД працює гарний колектив, невід’ємною частиною якого є фахівці процедурного кабінету.

Пригадую, якось пішла здавати аналіз крові в лікарню. Зі здивуванням дивилася на посмішки людей, які виходили з процедурного кабінету. Одна із літніх жінок поділилася думкою: «Дуже приємно, коли є у нашому світі таке ставлення до людей, як у цьому кабінеті. Ніколи не думала, що пройшовши  процедуру  здачі аналізів, можна отримати моральне задоволення». Приємно було слухати такий відгук про роботу наших медиків.

Марія Кузьміч народилася в Орв’яниці в сім’ї Ніни Павлівни та Павла Васильович Фурсовичів. Цю християнську, боголюбиву родину знають на Дубровиччині та за її межами.

Марія розповідає:

– Батьки виховали нас, восьмеро дітей, за християнськими цінностями – любити ближнього, поважати людей, завжди ділитися теплом свого серця з тим, хто потребує. Я змалечку ходила  з татом і мамою до Церкви, й слово Боже – це мій дороговказ у житті. Підростали ми дружно – п’ятеро братів і три сестрички. Я у батьків друга після брата Федора, змалечку турбувалися ми про молодших братів та сестер. Виростали у праці, допомагали батькам по господарству. Пригадую, як у радянські часи неприязно ставилися до членів Церкви, яку відвідували тато й мама. Моральний тиск був тоді на дітей з  християнських сімей і у школі. Але, на щастя, ці часи минулися.

Закінчила школу. Настав час обирати професію. Який фах тоді шанувався у селі: вчителька або медпрацівник. Медицина мені сподобалась, мабуть, саме тим, що в ній можна проявляти багато турботи до ближнього. Я вступила до медучилища, що в м. Ківерці Волинської області. Надзвичайно цікаві роки навчання пролетіли дуже швидко. Чудовий колектив педагогів, студентів був як одне ціле. Навчалася добре, мені важливо було отримувати стипендію, бо батьки не мали змоги особливо матеріально допомагати. А у мене була подвійна чорнобильська стипендія, її цілком вистачало на моє студентське життя. Здобула спеціальність «Фельдшер-акушер». Після закінчення рік за розподілом пропрацювала на Волині. Пригадую свої перші дні роботи у відділенні денного стаціонару в Нововолинську. Спочатку хвилювалася, чи зможу ж добре виконувати покладені на мене обов’язки. У відділенні треба було ставити багато крапельниць. Завідувач підрозділом вже у перші дні роботи  дав нам багато хороших настанов. Його слушні поради щодо проведення маніпуляцій мені дуже знадобилися у житті. Я працювала  на Волині разом з теперішньою колегою Оксаною Лехкобит, ми разом закінчували училище. Потім я зустріла свою долю, майбутнього чоловіка Олега. Приїхала додому. Працювала у дитячій консультації у кабінеті з лікарем Олександром Марцинкевичем, а потім з Майєю Геннадіївною Кухарець. Набиралася у Дубровиці вже нового досвіду, і знову ж таки працювала у чудовому колективі. Далі було народження дітей, декретна відпустка. Згодом вийшла на роботу у процедурний кабінет».

З часу створення ЦПМСД Марія Кузьміч обіймає посаду сестри медичної загальної практики сімейної медицини. Як каже моя співрозмовниця, ця посада вимагає тепер від медсестер широкої обізнаності в професії, готовності у будь-який час працювати у різних напрямках підрозділу. Медична сестра повинна добре володіти не лише навичками різних маніпуляцій, а й, наприклад, добре знати комп’ютер, щоб орієнтуватися у виписці електронних рецептів, роботи у системі.

«Скільки разів найбільше доводилось попадати у вену пацієнтів протягом робочого дня?» – запитую у Марії Павлівни. Як зазначає співрозмовниця, бувають такі періоди, коли й сотням людей роблять за день  у процедурному такі маніпуляції.

Зараз у підрозділі ЦПМСД, що у приміщенні колишнього райво, відкрили денний стаціонар. Тут ставлять й крапельниці за призначення лікаря, роблять уколи у вену.

«Тепер замість шприців  використовують вакуумні пристрої для збору матеріалу – вакутайнери. Всі пробірки для взяття біохімічного аналізу промарковані з урахуванням таблиці по ГОСТу і мають певний колір ковпачка, який відповідає складу, що міститься в пробірці, – додає Марія Кузьміч. – Вакуумна система складається з набору стерильних голок, різних за розмірами, довжиною і діаметром, з урахуванням вен пацієнта. Для більш зручного забору голки двосторонні й вводяться однією стороною в вену пацієнта, іншою – в пробку еластичного ковпачка пробірки для забору крові з порожнистої вени.

Після забору клінічної крові місткість струшують, щоб біологічна рідина змішалася з хімічними компонентами для початку реакції. Це важливо, особливо для виявлення точної характеристики еритроцитів, швидкості їх осідання. Вакуумна замкнута система забору крові впевнено витісняє традиційне взяття з пальця або вени, оскільки ефективна, зручна і безпечна. Забір виконується швидко, і це теж важливо для отримання точного результату аналізу».

«Що головне у вашій професії?» – запитую у Марії Кузьміч. «Окрім професіоналізму, дуже важливі такі складові характеру, як людяність, щиросердечність. Недарма ж кажуть, що і погляд, і посмішка лікують. Я до кожного пацієнта ставлюся так, як поставилася б до рідної людини в такій ситуації. Роблю все від мене залежне, щоб похід до лікарні приносив людині якнайменше переживань та стресів. Я горджуся колективом, у якому працюю зараз, бо ми – одна команда!».

 А ще Марія Кузьміч – любляча дружина,мама трьох чарівних дітей, турботлива донька та сестра. Її чарівна посмішка зігріває усіх, хто поряд. Зігріває близьких і всіх, хто зустрічається на життєвому та професійному шляху. Життєве кредо цієї красуні: «Нести добро людям! Саме так, як нас вчить Господь».

Люба Клімчук.

 

У нашому житті все взаємопов’язане

Сьогодні ближче знайомимося з лікарем загальної практики сімейної медицини Ніною Григорівною Гончар.

 

Розкажіть про себе читачам «Дубровицького вісника».

Я народилася у Бересті. Дівоче прізвище Клюйко. Змалечку люблю наше рідне мальовниче село. Закінчила місцеву школу і вступила до Вінницького медуніверситету. Навчалася на факультеті «педіатрія», завжди мріяла стати дитячим лікарем. Медицина мене приваблювала змалечку, хоч у нашій родині й нема професійних медиків. Доля склалася так, що вже на інтернатурі стала лікарем загальної практики сімейної медицини. За фахом працюю шість років. Мої пацієнти як маленькі, так і дорослі. Для нас, медиків, останні роки, коли триває пандемія, дуже непрості. Вони складні для всіх, без виключення, фахівців медичної галузі – додаткові навантаження, нові виклики та випробування. Лікарі-сімейники також опинилися на передовій у боротьбі з цією недугою. Вважаю, що наш колектив доклав максимум зусиль, щоб надавати вчасно якісну допомогу жителям Дубровиччини, робимо це і зараз. Протягом цього року ми багато займалися вакцинацією разом з колегою Оленою Мисько. Об’їхали села громади, було чимало нових знайомств, спілкування з людьми. Робота – це досвід, досвід не лише у професійному напрямку. Коли починали процес вакцинації, то скажу чесно, морально було легше. Щеплюватися йшли люди передусім з добровільних мотивів. Тепер часто щеплюються, бо того вимагають життєві обставини – чи то виїзд на роботу за кордон, чи інші важливі причини. Буває, нам висловлюють свої не зовсім позитивні думки з приводу цього. Але працюємо і виконуємо покладені на нас завдання. Не зважаючи на всі проблеми сьогодення, у виборі професії я не розчарувалася.

На якій стадії триває процес вакцинації?

Хтось робить першу дозу вакцини, хтось приходить на другу. Зараз почали щеплювати третьою (бустерною дозою). Якщо пройшло шість місяців після вашого другого щеплення, то можете робити третю, за бажанням. МОЗ рекомендує щеплюватися бустерною дозою через шість – дев’ять місяців після другої вакцини.

Для бустерної дози перевагу надаватимуть мРНК-вакцинам – Moderna або Comirnaty/Pfizer.

Щеплення будуть робити за такими схемами: якщо перші дві дози Moderna або Pfizer, то бустер – Moderna або Pfizer. Якщо перші дві дози AstraZeneca (Covishield, SKBio), то бустер – Moderna або Pfizer, якщо перші дві дози CoronaVac, то бустер – CoronaVac, Pfizer, перші дві дози за змішаною схемою, тоді бустер – Moderna або Pfizer. 12 січня щепили третьою дозою 29 жителів – Озерська, Лісового, Зелені, Сварицевич. Це переважно старші люди, які другу дозу приймали у червні.

Чи є у Вас хобі, яке додає гарного настрою?

Дуже люблю щось творити. Зараз, на жаль, часу для цього дуже мало. Коли ж маю вільну годинку, то з радістю щось майструю для душі. Навіть з підручних матеріалів можна зробити прикраси для оселі чи комусь на подарунок. Пригадую, якось перед святом Водохреща я вирішила зробити оригінальний посуд для освячення води. Банка, шпагат, прикраси... Швидко чепурний виріб був готовий. Похвалилася своїм результатом на роботі, згодом чимало таких банок зробила колегам, рідним. Фантазія дозволяє урізноманітнювати цей процес. Шпагат, мішковина, зелень, різні штучні прикраси.Все в цю роботу можна вкласти на ваш смак. Якщо річ зроблена власними руками, то вона несе особливу позитивну ауру. Кожна така баночка у мене неповторна, бо не люблю штампування. А от святковий декор-камін, наприклад, ми зробили з сином Сашком до школи. Дуже приємно і важливо дітей залучати до спільної творчості. Це великі позитивні емоції для всіх.

Який сенс вкладаєте у новорічно-різдвяні свята?

Щиро вірю у Бога. У зимових святах бачу передусім багато духовних цінностей. Це сімейна та родинна радість. Наше відзначення свят: похід до храму, колядування, щедрування чи купання на Водохреща – все має бути обдуманим, з чистими помислами, з відкритою і світлою душею. Вже кілька років купаюся в ополонці на Водохреща. Це у нас традиція із сестрою. Перший раз було трішки боязко, холодно, але вийшла з річки, то відчула таке оновлення, що словами не передати. Загалом якщо на невеличкий проміжок часу зануритись у воду, швидко переодягтися, то в цьому нема жодних проблем для здоров’я. Звичайно, хронічно хворим людям моржувати взимку не варто. Ніколи не варто примушувати це робити дітей, без їх великого бажання. Загалом раджу всім батькам взимку багато гуляти з синами та донечками. Намагайтеся відірвати дітей від гаджетів, побудьте з ними на свіжому повітрі. Це насолода та здоров’я. Всім зичу позитиву, бережіть себе та рідних. Все у нашому житті взаємопов’язане, у всьому треба шукати та знаходити гармонію. Попрацювавши, завжди знаходьте час корисно відпочити, поспілкуватися з рідними, насолодитися красою поліської природи.

Розмовляла Люба Клімчук.

 

 

 

* Запитували-відповідаємо

Мобільний зв’язок за паспортами?

З початку року у медіа та соціальних мережах ширяться чутки, що невдовзі більшість українців не зможуть користуватися своїми мобільними телефонами. Мовляв, телефонні номери, не «прив’язані» до паспортних даних, будуть заблоковані. Такі розмови є і серед дубровичан. Тому на прохання читачів спробували розібратись в ситуації. А для цього за фаховим роз’ясненням звернулися до юристки Олени Бурої.

 

Що сталося?

У ЗМІ поширили новину, що з 1 січня 2022-го  до 2025 року необхідно зареєструвати свою сім-карту за паспортом. А якщо абонент упродовж трьох років цього не зробить, то оператор просто перестане надавати йому мобільні послуги і заблокує номер. Втім пані Олена заспокоює – це лише фейк. Адже про таке «нововведення» не йдеться в жодному нормативно-правовому акті.

 

Тоді звідки чутки?

Автори цих чуток посилаються на закон «Про електронні комунікації», що набув чинності 1 січня цього року. Однак в ньому немає ні однієї згадки про обов’язкову реєстрацію телефонних номерів. Там навпаки прописано, що абоненти мають право бути знеособленими, тобто анонімними (ч. 5 ст. 104).

З паспортом – тільки відновлення

За новим законом, зміни стосуються лише заміни сім-картки за умови її втрати (ч. 2 ст. 107). Якщо людина втратила телефон чи картка перестала працювати, то відновлення послуг мобільного зв’язку можливе лише за умови ідентифікації абонента в оператора. Простіше кажучи, для того щоб відновити сім-картку у вас попросять надати персональні дані, тобто паспорт або ж, наприклад, електронний підпис.

Щоправда, ця процедура була такою й раніше, просто зараз це прописали ще й на законодавчому рівні.

 

А як у світі?

Німеччина, Норвегія, Франція, Польща і багато країн Азії і Африки контролюють продаж сім-карт. Користувачі комунікаційних послуг реєструються, аби повноцінно користуватися цими благами. Проте Естонія, Фінляндія,Чехія, США і багато інших купують пакети мобільного зв’язку вільно.

У сусідніх країнах (Росії та Білорусі) «сімки» продаються за паспортом, але ситуація чорного ринку, де карти оформлені на підставних осіб, досі не є врегульованою.

Щодо України, то Олена Вікторівна вважає, що гострої потреби для введення в нас обов’язковості у цьому питанні немає. З урахуванням умов сучасності, наразі ми за допомогою мобільного проходимо ідентифікацію для отримання різного роду послуг – банківські додатки, соціальні мережі, поштові перевезення. І це й так дозволяє за номером телефону визначити, хто абонент.

 

Не вірте фейкам

При цьому, якщо хтось хоче добровільно прив’язати свій номер до паспорта, то може без проблем це зробити, звернувшись до оператора мобільного зв’язку. Але пам’ятайте – це не обов’язкова вимога. Тому не довіряйте фейкам та завжди перевіряйте інформацію.

Підготувала Леся Кузьмич.

 

 

 

У ЗОЛОТОМУ СТАЛА ДО ЛАДУ СПОРТИВНА ЗАЛА

Цифра сімнадцять є по-справжньому знаковою в історії Золотинської гімназії. Адже саме сімнадцятого січня, на сімнадцятиріччя закладу тут було відкрито нову спортивну залу. Для повної картини магії чисел варто додати, що її будівництво розпочалося в 2017 році і в ході його було залучено майже 1 мільйон 700 тис. коштів місцевих бюджетів. Загальна кошторисна вартість об’єкта  – близько шести мільйонів. Його актуальність очевидна. Адже досі гімназія, що славиться давніми спортивними традиціями, не мала приміщення, де можна проводити заняття фізкультурою в холодний період.

Зала має форму розгорнутого шатра. Як розповів один із ініціаторів її будівництва, колишній депутат Висоцької сільської ради Андрій Гриневич, розмір її основного «поля» – 25 на 15 метрів, що практично дозволяє проводити повноцінні баскетбольні турніри та робить його придатним для багатьох інших ігрових видів спорту. Тут також облаштовано зручні роздягалки з душовими кімнатами та внутрішніми вбиральнями для хлопчиків та дівчаток. Є в будівлі й кабінет для медичного працівника та тренерська,  а також ще одна кімната для додаткових занять спортом. Додам тільки, що спортивну залу обладнано сучасними системами обігріву та вентиляції, що вмонтовані попід стелю.

На урочистому  відкритті зали були присутні всі, хто впродовж цих чотирьох років вболівав за цей проєкт і робив все для того, аби це будівництво просувалося  і наближалося до фінішної прямої.

Безперечно велику роль у його втіленні  відіграв депутат обласної ради, начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Віталій Сухович, який всіляко лобіював будівництво спортивної зали через фінансування з обласного бюджету. Саме  цій людині найтепліше дякували на урочистостях з нагоди введення зали в експлуатацію.   Не стояли осторонь й колишній та нинішній обласні депутати Микола Лобчук та Сергій Шевчук.

«Цей об’єкт є частиною тих позитивних змін, які ми бачимо на теренах Висоцької громади, наших району та області, України в цілому.  Я хочу сьогодні подякувати усім, хто був причетний до ініціювання проєкту, його фінансування та будівництва. Ті п’ять і вісім мільйона гривень, які було потрачено з державного, обласного та місцевого бюджетів для зведення цієї зали, є результат тісної співпраці багатьох небайдужих людей в ім’я процвітання громади, створення гідних умов для занять спортом для нашої молоді», – сказав на урочистостях голова Сарненської районної держадміністрації Олександр Кохан. Привітала земляків з такою приємною подією й начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту РДА, депутат Дубровицької ОТГ Оксана Кондратюк.

«Наша Сарненщина багата славними спортивними традиціями. Вона дала прекрасних футболістів для команд вищої ліги. Виходець з вашого краю Микола Кухаревич тепер шліфує свою майстерність в європейських клубах. Я щиро вірю, що й в цій спортивній залі спалахуватимуть нові спортивні зірки, які радуватимуть всіх українців своїми успіхами. А для всіх мешканців села нехай ця споруда стане осередком здорового способу життя», – побажав консультант голови Сарненської районної ради Микола Костецький.

Тепло вітали господарів з таким спортивним новосіллям також Висоцький сільський голова Алік Новик, інші представники сільської ради та керівники Висоцького лісгоспу й Золотинського лісництва. Звісно, були на святі й квіти, й численні подарунки. Символічний ключ від спортивної зали вручив директору гімназії Ользі Рожко директор підрядної будівельної організації «Атаманбуд» Микола Кравчук, що здійснювала будівництво.

«Ми вклали в цей об’єкт не просто свої вміння та навики, а й часточку душі. Сподіваємося, що й експлуатуватиметься він з такою ж віддачею, як працювали будівельники», – сказав він при цьому.

За християнською традицією, освячення новобудови провів настоятель місцевої Свято-Михайлівської церкви Сергій Полюхович.

А далі – пам’ятне фото всіх причетних до цієї великої справи. Тим часом залу заполонили її юні господарі – вихованці  Золотинської гімназії. Цього дня вони зійшлися в спортивних баталіях з ровесниками сусідніх навчальних закладів громади.

Заступник Висоцького сільського голови Віктор Самко сказав на заході дуже слушні слова: «Поки будувалася зала, доводилося вислуховувати шквал критики. Мовляв, й завелика вона, й є більш актуальні об’єкти.  Проте, як на мене, нехай краще в кожному маленькому селі буде великий спорткомплекс, аніж у великому – не буде жодного майданчика для занять спортом».  Адже спорт на сьогодні – це модно, молодіжно, креативно.  «Не беруся судити, наскільки дієві вакцини. Але спорт однозначно помічний для здоров’я», – зауважив ще один промовець зі свята Микола Лобчук.

Отож, хай в цій залі ніколи не буде порожньо. А любов до фізкультури та спорту, прищеплені тут змалку, стануть згодом для  гімназистів стилем життя.

* * *

За підсумками турніру з міні-футболу перемогу здобули: І місце – ВИСОЦЬКИЙ ЗЗСО; ІІ місце – ЗОЛОТИНСЬКА ГІМНАЗІЯ; ІІІ місце – ЛЮДИНСЬКИЙ ЗЗСО ім. К. Хомич.

Також нагороджено кращого голкіпера – учня Золотинської гімназії Янковського Андрія та кращого гравця – ученицю Висоцького ЗЗСО Ляхович Яну.

Грамотами нагороджено і учасників турніру – учнів Вербівської гімназії та Туменського ЗЗСО.

Людмила РОДІНА.