Наталія Сібіковська:

«Професія – то доля»

З давніх-давен фармація була складовою буття, розвитку і здоров’я людини. В усі часи благословенна фармація була місією милосердя і співчуття до ближнього. Чимало аптек є тепер на Дубровиччині. Кожен з нас надає перевагу тому чи іншому аптечному закладу. Знаємо і поважаємо наших земляків- фармацевтів.

У наш складний і непростий час з важкою екологічною, економічною, соціальною ситуацією обійтися без ліків неможливо. Окрім лікаря, важливе місце в лікувальному процесі посідає фармацевт, який може надати висококваліфіковану допомогу пацієнту.

Сьогодні ми спілкуємося із завідувачкою аптеки ПП «Конекс», провізором загального профілю Наталією Андріївною Сібіковською – шанованою людиною і висококваліфікованим фахівцем своєї справи.

 

Наталіє Андріївно, розкажіть про себе нашим читачам.

Народилася у селі Вичівка Зарічненського району. Мама, Ніла Олексіївна, працювала там завідувачкою аптеки, а батько Андрій Якович – вчителем фізкультури. Мама родом з Дубровиці з великого роду Бензюків. Тато - із Зарічненщини, виріс практично сиротою, його виховували дідусь та бабуся. Моя мама віддала роботі у фармації більш як 35 років. Після закінчення навчання мама поїхала у Заріненський район працювати. Там і зустріла свою долю.

У 1986 році ми переїхали у Дубровицю. Мама працювала в центральній районній аптеці спочатку аналітиком, а потім – старшим провізором. З дитинства знайома зі світом аптеки – справжнім храмом ліків.

Я навчалася у школі №1, моїм класним керівником була чудова вчителька Марія Михайлівна Годунок. Спочатку мріяла стати вчителем. Однак, побувши піонервожатою, зрозуміла, що педагогіка, то не моє, адже працювати з дітьми дуже нелегко.

Вирішила, що спробую вступати у медичний навчальний заклад. Мама порадила йти на фармацевтичний факультет. Прислухалася, тим паче, що аптечна справа була мені близька змалечку. Я вдало склала іспити й стала студенткою Житомирського фармацевтичного училища (відділення «фармація»). Три роки навчання пролетіли дуже швидко та цікаво. Багато потрібно було вчити, особливо хімій, але студентські роки – то найкращий спогад.

Якими були Ваші перші трудові кроки? Як склалася доля після закінчення навчання?

Після закінчення училища я рік пропрацювала фармацевтом у Житомирській лікарні. Часи були нелегкі, нестабільні. Повернулася працювати у рідну Дубровицю. Влаштувалася на посаду молодшого фармацевта в лікарняній аптеці. У 1995 році я почала працювати в аптеці с. Висоцьк. Завідував тоді аптекою знаний фахівець своєї справи Віктор Іванович Майнека, фармацевтом працювала і його дружина Галина Олександрівна. Все своє трудове життя вони присвятили збереженню здоров’я височан. За щире серце, безвідмовність у медикаментозній допомозі, життєві принципи вони здобули шану і авторитет серед односельців та жителів навколишніх сіл. На той час цей заклад був хорошою школою для молодих фахівців. Інтелігентне, досвідчене подружжя Майнек щедро ділилося знаннями з молодими спеціалістами, я також багато почерпнула з їх досвіду. Велика пошана цим людям, які зробили величезний вклад в охорону здоров’я краю. Потім було заміжжя. Декретна відпустка. Я стала щасливою мамою синочка. Згодом десять років працювала в аптечному пункті на Борку, у Дубровиці. Саме в цей період зрозуміла, що потрібно розвиватися далі. Вступила на заочне навчання до Львівського медуніверситету. Я щиро вдячна за велику підтримку своїй мамі, бо саме вона допомагала тоді з маленьким синочком. Я їздила на сесії, вчилася і вдома. Протягом чотирьох з половиною років здобувала вищу освіту. Навчаючись в інтернатурі, народила другого сина.  Хіба ж могла б тоді справитися з усім, якби не допомога мами? Вона завжди мріяла, щоб я мала вищу фармацевтичну освіту і навчалася саме у Львові, де пройшли і її студентські роки.

З великою повагою хочу сказати про мудру Валентину Олександрівну Колотушу, багаторічну завідувачку Дубровицькою центральною районною аптекою. Вона була не тільки здібним керівником, професіоналом своєї справи. Валентина Олександрівна по-материнськи ставилася до молодих спеціалістів і також нам наголошувала, що треба здобувати вищу освіту. Вона всіляко нам у цьому сприяла. А який чудовий, дружній колектив працював у центральній районній аптеці. Про кожного можна сказати лише найтепліші слова.

Перший рік навчання у вузі  нам оплачувала аптека – ВАТ «ЦРА №27». Це знаково – це турбота про своїх спеціалістів. Головне завдання, яке ставлять перед майбутніми фармацевтами – «Не нашкодь».

Що дала вища освіта для Вас, як фахівця свої справи? Де продовжили трудовий шлях?

Навчання у вузі дало багато для мого розвитку. Цікаві лекційні та практичні заняття, відвідування конференцій, виставок, спілкування з провідними спеціалістами галузі, поглиблене вивчення предметів - все це великий плюс до фаховості. І звичайно багато залежить власне від студента, наскільки він готовий вчитися.

Після закінчення навчання у Львові був невеличкий період роботи в аптеці дитячої консультації, а згодом мені запропонували місце завідувачки аптекою у Висоцьку. Десять років роботи у цьому селі – дуже пам’ятні. Сільська медицина вимагає особливих навичок, компетентності, зосередженості. У селі фармацевт не лише аптекар, а часто й лікар, і ветлікар. За потреби, я завжди  консультувалася з лікарями, щоб надати найбільш якісну допомогу відвідувачам. Досі спілкуюся з багатьма жителями Висоцька, Вербівки, Рудні, Городища, Бродця, Удрицька, Хиліна, яких знаю ще з часів роботи у Висоцьку. Дуже добрі, привітні люди живуть у цих селах. Пригадую, закінчиться у церкві служба в селі, а люди заходять в аптеку навіть просто привітатися, побажати гарного дня, зі святом поздоровити. А в день фармацевта було дуже багато щирих привітань від височан.  Я відчувала приємне пошанування моєї праці. Дуже щире ставлення було до мене і я завжди відповідала людям взаємністю. Адже привітне слово, слушна порада у нашій роботі також відіграють велику роль.

За останні десятиліття відкрилися нові аптечні заклади у Дубровиці…

Минав час. Змінювалася фармацевтична галузь Дубровиччини. Після Висоцька я працювала у Дубровиці, в аптеці «А+». Працювали там з Наталією Сидорошиною, Оксаною Герасимчук, Ніною Великою. Це дуже хороші спеціалісти, позитивні та щирі люди. Кожна з цих дівчат – тепер шанований та досвідчений фармацевт. Багато досвіду ми почерпнули в аптеці «А+». Нам організовували цікаві навчання, що важливо для професійного росту. Вчили працювати по-новому, наприклад, як пропонувати людям ліки з профілактичною метою і багато іншого. Коли ця мережа відкрила у місті ще одну аптеку, поряд з магазином «Пасаж», то  мені запропонували там місце завідувачки. Цю аптеку ми відкривали, як кажуть, з нуля. Завозили меблі і все обладнання. Зі мною працювали Аліна Олексійовець, Олеся Гнедько, Ірина Червона, Христина Восінська. Ми були хорошою командою, бо всі дівчата старалися і вкладали в роботу душу.

Вже два роки я працюю завідувачкою в аптеці «Конекс». В нашому штаті трудиться ще два фармацевти та санітарка. Цю аптеку я також відкривала. Вона має зручне місце розташування (центр міста, приміщення пошти), що важливо для фармацевтичного закладу. Маємо постійних відвідувачів. Дуже часто люди йдуть за порадами, допомогою до тих фармацевтів, яких багато років знають. Чимало моїх клієнтів приходить тепер і до мене в «Конекс». Для мене це не просто робота. Це місія – приносити користь людям. Люди часто шукають поради саме в аптеці. Якщо проблема не занадто серйозна, звичайно, ми допомагаємо підібрати людині медичний препарат, який допоможе. Але якщо розуміємо, що без додаткової діагностики та висновку лікаря причину недуги розпізнати важко, радимо звернутися до медичного фахівця.

Фармацевтична мережа міста дуже розвинута. Є вибір аптек, у кожного є свої міркування, де купувати ліки. Мені приємно, що люди позитивно відгукуються про цінову політику «Конекса». У наш складний час, це дуже важливо, коли ліки бодай трохи дешевші. Якщо ж у нашій аптеці відсутні певні препарати, я завжди раджу людям куди йти і знайти необхідні ліки. Важливо, щоб земляки вчасно отримували фахову допомогу. Раджу всім користуватися інтернет-сайтом «Таблетки», де можна подивитися наявність препаратів та їх ціни у Дубровиці, в різних аптеках. Це зекономить ваш час і кошти. Здорова конкуренція між аптеками у місті є, але людяність ніхто не скасував. Тому працюємо, щоб людям добре було. Розумне ставлення до потреб клієнта і фаховість – це складові успіху фармацевта.

Тепер Ви досвідчений спеціаліст. Чи не складно працювати з молодими фахівцями?

Зовсім ні. Навпаки з радістю ділюся досвідом. Час не стоїть на місці. У фармацію приходять нові покоління спеціалістів. Я горджуся, що протягом трудової діяльності допомогла набиратися досвіду восьми молодим спеціалістам. Дівчата-фармацевти приходять на роботу і їм важлива підтримка досвідчених колег, як колись важлива була й для мене.

Давайте трішки окреслимо особливості сьогодення Вашої роботи.

Зараз аптеки поставлені у своєрідні рамки, ми продаємо продукцію, але, на жаль, ліків аптеки не виготовляють, як це колись було, наприклад, в аптеці №27. Все змінюється – з’являються нові препарати, нове оснащення, все комп’ютеризовано. У цьому, звичайно, є й великі полюси. Згадую той час, коли тут, на місці, виготовляли ліки. Аптеки у той час мали невеличке виробництво. Згадайте, наприклад, відомий антигрипін або мазі для дерматологічних потреб. Які натуральні інгредієнти тоді надходили в аптеку! Як старанно готувалися ліки, з дотриманням усіх вимог. Вони були прості, однак, дуже дієві. Зараз в області лише одна аптека в Рівному займається виробництвом ліків. У райцентрах таких нема. Один з мінусів для Дубровиці, що зараз у центрі нема цілодобової аптеки. Згадуються й часи, коли для «чорнобильців» були безоплатні рецепти. Яка то підмога була людям. Валентина Олександрівна завжди робила максимум, щоб забезпечити населення району необхідними медичними препаратами по безоплатних рецептах.

Чотирнадцять років тому я почала опановувати комп’ютер. Спочатку було нелегко. Але з часом все освоїла. Тепер без комп’ютера ніяк. Маємо базу і бачимо наявність ліків, дуже багато вчимося через Інтернет. Мережа «Конекс» зараз проводить для фахівців багато навчань. Фармацевт нині має бути у всеозброєнні знань, в тому числі й новинок. Кожних п’ять років ми проходимо переатестацію, як і лікарі.

Що несе найбільший позитив у професії?

Найбільшу насолоду я отримую від обслуговування клієнтів. Не зважаючи на вік, завжди хочеться якнайкраще допомогти покупцям. Люди старшого віку викликають душевний щем, бо ж тепер і пенсії у людей невисокі, а без ліків – ніяк. Позитивне ставлення до відвідувачів, часто співпереживання, моральна підтримка – це складові моєї роботи. Покупці – молодь більш мобільні. Вони хочуть швидкого обслуговування.

Ще з училища люблю фармацію, яка стосується траволікування. Про цілющі властивості трав я знала ще з дитинства. Колись з прабабусею Марією ми ходили збирати лікарські рослини і вона розповідала мені про їх властивості.

Знаю, що Ви хороший масажист…

Це моє хобі. Цій справі навчилася на курсах, як була студенткою. До мене звертаються люди, у яких проблеми зі спиною. Якщо можу, то завжди допомагаю.

У Вас по лінії мами – велика християнська родина.

Так. Мої бабуся Поліна та дідусь Олексій, прості, щирі, працелюбні люди, були щирими християнами. Бог у їх житті займав особливе місце. Своїх дітей бабуся та дідусь виховували, спираючись саме на християнські цінності. Ще змалечку з бабусею Поліною я любила ходити до церкви Свято-Миколаївської, неодноразово їздила з нею у Почаїв. П’ятеро маминих братів стали священниками. Великий рік Бензюків нараховує більш як сто членів родини тепер. Це велике наше багатство. Дуже люблю, як боголюбива родина збирається на свята. Я завжди знала і знаю, вірила та вірю, що молитва має велику силу.

Я мама двох синів, яка вже мріє про онучку. Старший син Святослав працює агрономом на Волині. Я рада, що він обрав такий гарний фах. Хоча колись сумнівався, що агрономія буде затребуваною спеціальністю. Я щаслива, що син працює в Україні, його спеціальність дуже потрібна. Маю й молодшого синочка Віталіка – школяра. Горджуся своїми дітьми й водночас шкодую, що за роботою не завжди могла приділити синам достатньо часу. Але я робила і роблю все можливе, щоб сини були щасливими. Найрадісніший момент, коли приїжджає старший син. Це завжди для мене свято. Молодший син народився на Різдво, то це величне свято у нас подвійне. На свято Василя день народження у мого дорогого тата, який завжди є моєю опорою. Отож новорічно-різдвяні свята у нас особливі.

Що побажаєте землякам напередодні новорічних свят?

Зичу дубровичанам миру, здоров’я, добра, злагоди. Дуже люблю Дубровицю, хочу бачити її жителів щасливими. Як змінюється наша рідна Дубровиця, якою вона стала гарною та затишною. Нехай місто розвивається, щоб тут молодь залишалася і могла заробляти на життя. Бажаю кожному читачу «Дубровицького вісника» особистого щастя, у кожного є мрії та плани. Хай вони збуваються!

Масажем я захопилася, як навчалася ще у Житомирі. Зараз допомагаю людям підліковувати спини. Рада, коли це додає сил і здоров’я.

 

Розмовляла Люба КЛІМЧУК.