уклін тобі, воїне

24 грудня рідні, земляки, бойові побратими попрощалися із воїном Русланом Янковським, який загинув, захищаючи Україну від російської агресії у 2014-му році на Луганщині. Через сім років солдата перепоховали у рідній Дубровиці.

Напередодні прощання відбулося у Львові, де у 80-тій окремій десантно-штурмовій бригаді служив наш земляк.

Руслан Янковський народився 28 квітня 1987 року. З 2007 по 2008 роки він проходив строкову службу в складі цієї бригади, а з 2013 року – військову службу за контрактом на посаді командира відділення взводу у батареї протитанкових керованих ракет.

Вже у 2014 році військовослужбовець вирушив на підкріплення до побратимів в Луганський аеропорт, розуміючи всі ризики та небезпеку. На жаль, оборона аеропорту стала його останнім бойовим завданням. Руслан загинув разом зі своїми двома побратимами 31 серпня 2014-го року.

«Його ім’я не буде забуте ніколи, адже не існує більшої жертви понад ту, щоб віддати своє життя за Батьківщину», – йдеться у повідомленні бригади.

За інформацією Книги Пам’яті полеглих за Україну, «…згідно з даними оперативної групи високомобільних десантних військ Головного командного центру ЗСУ від 2 вересня 2014 р., станом на 19.00 було отримано інформацію про загибель трьох десантників 1-го батальйону 80-ї окремої високомобільної десантної бригади, які брали участь у боях за Луганський аеропорт: серед них, вірогідно, солдат Янковський Руслан Віталійович. Тіла цих загиблих, разом з тілами інших десантників 80-ї бригади капітана Євгена Іванова та солдата Назарія Попадика були доставлені до моргу м. Лутугіно (на території, захопленій російськими окупантами). 16 жовтня 2014 р. тіла 5-х загиблих десантників були вивезені з м. Лутугіно представниками цивільно-військового співробітництва Міністерства оборони України та доставлені до м. Дніпро, де їх поховали».

Через сім років Руслана перепоховали у рідній Дубровиці. 24 грудня сотні земляків прийшли на Майдан злагоди, щоб вклонитися Герою. Щирі та теплі слова про Руслана Янковського сказали благочинний церков УПЦ Дубровиччини отець Микола, підполковник Андрій Рисюк – начальник відділу цивільно-військового співробітництва ОК «Захід», підполковник Іван Запаска – представник 80-ї десантно-штурмової бригади, міський голова Богдан Микульський, однокласник Олександр Задорожний.

З благословіння керуючого Сарненською єпархією, Високопреосвященнішого Анатолія, Митрополита Поліського і Сарненського, було звершено чин відспівування загиблого воїна. Чин похорону звершив протоієрей Миколай Іваничко – благочинний Дубровицького благочиння у Свято-Іуліаніївському храмі міста Дубровиця.

Отцю благочинному співслужили: протоієрей Сергій Деркач – настоятель Свято-Миколаївського храму м. Дубровиця; протоієрей Микола Євкодимов – настоятель Свято-Різдва-Богородиці храму села Городище; протоієрей Андрій Удод – настоятель храму на честь Всіх Святих села Колки; протоієрей Ростислав Андрієвський – настоятель Свято-Іуліаніївського храму м. Дубровиця; протоієрей Олександр Горбачевський – клірик жіночого монастиря на честь Волинської Ікони Божої Матері села Серники, Зарічненського району, протоієрей Олексій Бензюк. У храмі Святої Діви Іулянії відспівували Воїна черниці жіночого монастиря із Серник.

В надгробному слові протоієрей Микола Іваничко – благочинний Дубровицького благочиння, процитував слова Митрополита Анатолія, зокрема, сказавши: «На жаль, це не перший наш поліщук, який поклав своє життя, захищаючи територіальну цілісність нашої Батьківщини. Церква разом із рідними оплакує смерть воїна та молиться за безсмертя його душі…».

Поховано новопреставленого воїна Руслана Янковського на новому кладовищі міста Дубровиця.

Керуючий єпархією, Митрополит Поліський і Сарненський Анатолій та духовенство єпархії висловили співчуття матері, сестрі та близьким загиблого воїна.

І винесли Його з Храму. Огорнули солдатики Його останню земну домівку жовто-блакитним стягом. Так щемно-щемно стало на душі. Ніби Мати сина притулила до грудей. Ніби Україна сина огорнула крильми. Ніби заридала Україна. Ніби застогнала Вона від болю, що стільки синочків втратила. Всі сини простих смертних батьків. І не воювали ніколи сини можновладців. І не видно війні кінця. Як боляче, як боляче на душі. А материнська рана та біль її серця – навіки! Огорнула Україна Його своїми крильми. І день здавався таким печальним як образ Христа в терновому вінку.

Разом з Надією Григорівною Янковською – мамою Героя Руслана Янковського ми відвідуємо храм Святої Діви Іулянії на Борку. Надія Григорівна – це дуже скромна, Боголюбива людина, яка славить Бога у нашому церковному хорі. Вона – щира християнка, яку знають і поважають у багатьох парафіях, монастирях.

Сім років ця жінка чекала свою кровинку. Ніхто не знає, що творилося у її материнському серці, ніхто не відає, якими словами у Бога вимолювала мама зустріч із сином, сподіваючись, що він живий.

Як кожна мати, вона хотіла б, щоб коровай несли на весілля її сина.

Дивилася на цього красеня на портреті і думала: «Які гарні діти могли б народитися у Руслана». Але він, як і багато інших побратимів, пішов у небо, щоб зростали у мирі інші хлопчики та дівчатка.

Впевнена, що рідні Руслана вдячні всім, хто у цей зимовий день прийшов вшанувати пам’ять захисника.

Спочивай з миром, воїне. Хай молитви за упокій Твоєї душі досягнуть неба.

Люба КЛІМЧУК.