Позивний «Манул»: «Армія – це мій вибір»

В день Збройних Сил України поспілкувалася з військовослужбовцем Сергієм Твердуном – про службу в армії, прагнення, мотивацію та сьогодення військових.

Розмова з цим юнаком, точніше відповідальним та патріотичним молодим чоловіком, кардинально змінили моє уявлення про українські Збройні Сили.

Тепер – це дієздатна армія, у якій несуть службу найкращі сини української землі. Про тих, хто захищає Україну, і розказуємо у цьому матеріалі.

Сергію, розпочнімо нашу розмову із знайомства. Розкажіть нашим читачам про себе.

Першого грудня мені виповнилося 22 роки. Я народився у Перебродах, звідки родом моя мама Ярослава Серафимівна. Мій тато, Олег Федорович, служив у Державній прикордонній службі. Коли мені виповнилося два роки, ми переїхали у Берестя. Отож виріс я у цьому мальовничому селі. Закінчив 9 класів Берестівського НВК, а потім вступив у технічний коледж Національного університету водного господарства та природокористування. У 2019 році здобув спеціальність «технік-програміст». І от я, можна сказати, опинився на роздоріжжі: «А що робити далі»? П’ять місяців невизначеності, різних планів, думок.

1 грудня, прокинувшись вранці, в 19 років, я вирішив піти у військкомат. Скажу чесно, на той момент про армію не знав взагалі нічого. Спочатку планував, як і більшість місцевих хлопців, поповнити  лави Державної прикордонної служби. Але доля розпорядилася по-іншому. Відбіркову комісію я не пройшов. Був дуже розчарований. Пригадую, я на збірному пункті у Здовбиці з трьома товаришами, й ми говоримо, що якщо вже йдемо служити, то треба, щоб цей час був пам’ятним для нас з найкращого боку.

Про що саме мріяли у той момент?

Хотілося потрапити на службу у десантно-штурмові війська. Спочатку пройшов чотири місяці у навчальному центрі «Десна». А вже в лютому 2020 року я підписав контракт у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді ДШВ ЗСУ. Батькам про цей свій крок розказав значно пізніше, бо не хотів їх нервувати та тривожити. Я знав, що для мами це відразу стане великим переживанням.

Багато читала та чула про героїчну 80-ту бригаду…

Так, війна на Донбасі стала героїчною сторінкою історії нашої частини. Фактично особовий склад бригади з перших днів війни боровся з російським окупантом. Навесні 2014 року, після вторгнення РФ до Криму, підрозділи бригади виконували завдання з прикриття державного кордону в Полтавській і Сумській областях. Згодом вони брали участь у боях за Слов’янськ, у районі Георгіївки й Лутугиного, героїчно обороняли Луганський аеропорт, билися з ворогом під Новосвітлівкою та Хрящуватим, вели бої за 32 блок-пост.

Вже в перший рік десантники показали, що вони – мужні й сильні, талановиті й безжальні до окупанта. Окрема сторінка історії 80-ї бригади – оборона Донецького аеропорту, яку здійснювали воїни 3-го батальйону. Оборонці проявили масовий героїзм, виконуючи бойові завдання. І таких сторінок у районі АТО/ООС за час війни у львівських десантників чимало. Тому для мене підписати контракт у цій бригаді було за честь.

Як склалася служба у цьому військовому підрозділі?

Перших шість місяців були щоденні інтенсивні тренування. Я освоював всі суміжні спеціальності від медика до кулеметника. Згодом я був відряджений на міжнародні навчання. У вересні 2020 десантники України та Великої Британії провели стратегічні командно-штабні навчання «Об’єднанні зусилля – 2020». Навчання мали міжнародний характер з метою підвищення взаємосумісності між силами й засобами ЗСУ та з країнами-членами НАТО.

Загалом участь у ньому взяли близько 12 тисяч військовослужбовців із залученням до 50 одиниць артилерійських систем, близько 80 танків та 450 бойових броньованих машин, бойові кораблі, армійська авіація та Повітряні Сили. Це дуже корисний досвід.

В жовтні 2020 року ми зайшли на військові позиції. До цього ми довго готувалися. Близько дев’яти місяців я з побратимами виконував завдання на передовій в Луганській області, там я отримав свій позивний «Манул». Потім знову було навчання, відпустка. Зараз проходжу новий цикл інтенсивної (дуже ретельної, багатоскладової підготовки) і через декілька місяців – знову на передову. Не про все можу зараз розповідати. Це важливий, новий етап мого життя.

За кількома рядками розповіді про службу – нелегка праця.

Служба у ЗСУ – це мій вибір. Я служу у десантно-штурмовій роті. У нас правило таке: хто б ти не був за спеціальністю, чи медик, чи кулеметник, чи гранатометник, ти повинен володіти всім, що є на озброєнні в ЗСУ. На складнощі я не скаржуся. Це моя робота, я докладаю максимум зусиль, щоб якнайкраще виконувати покладені на мене завдання. Дуже багато можна розповідати про війну. У нашій роті відповідальні, шановані, вимогливі командири, чудові хлопці служать. Тут, у війську, дуже важлива дружба. В армії – це довіра один до одного і готовність завжди підставити плече товаришу. Дружба – основна складова колективу. Без армійської дружби служити неможливо. Вже за кілька місяців, проведених спільно в армії, люди стають близькими по духу.

Чи змінила Вас армія як людину?

Так. Змінила інтелектуально та морально. Я став відповідальнішим, переглянув життєві цінності, я став іншим, аніж був до цього. Мабуть, якщо коротко, я став дорослим. Не завжди легко тут. Особливо морально непросто на Сході. Непросто бути в нервовій напрузі і в постійній готовності. Це складно морально.

Армія змінила Вас. А чи змінюються Збройні Сили України?

Українська армія за останні роки змінилася повністю, повірте. Передусім змінився настрій людей, які служать в ЗСУ. Тому що переважна більшість солдат не думає тільки про те, коли ж у нього «дембель», а щоденно розвивається. Тепер служать люди, для яких армія – це покликання. У них зовсім інше ставлення до служби.

Отож, армія – це і Ваше покликання?

Я відповім словами одного мудреця: «Знайди собі заняття по душі, й ти ніколи не будеш працювати». Я знайшов це заняття. Я планую і далі пов’язати долю з військовою службою, розвиватися у цьому напрямку і розвиватися.

На якому рівні забезпечення військовослужбовців?

На дуже гідному рівні зараз забезпечення солдат формою та екіпіровкою. Щодо харчування, то повірте, що в ЗСУ у цьому плані зараз жодних проблем нема. Харчування достатньо і воно якісне. Знаю, які складнощі були на початку війни, але зараз все змінилося в кращий бік.

Як триває Ваш день служби? Який розпорядок?

Підйом – 5.30, до 08.00 – зарядка, особиста гігієна, сніданок, далі починаю готуватись до занять. Потім тактико-спеціальна підготовка. Перед тим – маскування. Це довготривалий процес. Після підготовки ми повертаємось на базу. Обід. Далі – аналіз заняття, якщо ще є стрільба у розкладі, то йдемо стріляти вночі. Буває так, що цілий день – стрільби. Зараз ми займаємося альпінізмом. Це так, в загальних рисах. Відбій о 22.00.

Скільки кілометрів набігаєте протягом дня?

Коли 4 км, а коли й 30-ть. Особисто моє екіпірування з боєзапасом важить до 25 кг. Додайте рюкзак – 15-20 кг. Негода занять не скасовує. Стараємося бути максимально вологозахищені.

Батьки, тобто Ваші найдорожчі люди, як вони сприймають Вашу службу?

Хвилюються, чекають. Це для мене дуже важливо, відчувати їх підтримку. Коли я був на Сході, то не казав мамі про своє місцеперебування, беріг її серце. Знав, що новина про те, що син на війні, буде для неї дуже тривожною. 9 місяців я говорив мамі, що я за 60 км від передової штаб охороняю. Коли їхав додому, то дуже хотів зробити мамі сюрприз: взяти букет квітів і піти до неї на роботу (мама працює у їдальні міської школи №2). Прийти несподівано, обійняти її. Але сюрприз не вдався. Маму попередили, що я їду. Тато про це знав. Вийшов з автобуса, а мама вже чекає мене і плаче. Батьки – це моя життєва опора. Маю два молодших братики, яких також дуже люблю.

Знаю, що Ви не оминули увагою рідну школу, як були у відпустці.

Першого вересня був на святі у рідній школі. Звичайно, приємно було побачити своїх рідних педагогів, поспілкуватися зі школярами. А згодом, за пропозицією директора Сергія Тимофійовича та вчителя Анатолія Валентиновича, провів урок «Захист Вітчизни». Отримав дуже гарні емоції від зустрічі з вчителями та учнями. Поважаю педагогів Берестівського НВК. Це – чудові люди, які гідно виховують молодь.

Що побажаєте молоді, яка шукає життєву стежку?

Я бажаю всім обрати свою, саме свою дорогу у житті, яка лежить до душі. Дуже важливо знайти себе і зробити правильний вибір, щоб потім не шкодувати про це. Я вдячний долі за своє сьогодення. Я відчуваю, що я там, де повинен бути. Всім землякам передаю побажання здоров’я, добра, а головне – миру! Нехай прийдешні свята дарують всім гарний настрій.

 

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.