пʼятницю, 29 вересня 2017 р.

Від миротворця до бійця АТО

Поняття миру для нас нині набуло особливого відтінку. Ще три роки тому, коли навіть й думки не виникало про війну, він був недооціненою буденністю. Зараз же став омріяною необхідністю. Втім для Олександра Червоного це слово було особливим ще задовго до АТО. Він боровся за нього в далекому Іраку, а продовжив – на сході України. З чоловіком ми спілкувались, коли той з побратимами підкорив Говерлу. З нагоди символічного Дня миру, котрий увесь світ відзначає 21 вересня, розповімо читачам про нашого земля з Лютинська (наразі живе у Рівному) трохи більше.

Іракець ще тиждень
приходив обійматись
і дякувати
Олександр – військова людина, адже значну частину свого життя пов’язав з цією справою. Спочатку була армія, далі служба у Володимир-Волинському. А от перше бойове хрещення пройшов в Іраку у 2004 році, хоча й вирушав туди як миротворець.
«Про набір дізнався випадково. А оскільки тоді не було роботи, вирішив спробувати свої сили. Пішов у військомат, мене зарахували до бригади, яка знаходилась на Волині. Там підписав контракт на три роки», – розповідає чоловік.
Потрапити до когорти миротворців виявилось нелегко. «Відбір кандидатів для участі в таких операціях проводився всебічний. Оцінювався і стан здоров’я, і психологічна витривалість, і звісно професійні навики. Адже їхали по суті на війну. Хоча й наша місія була в іншому, чи не щодень потрапляли під обстріли місцевих. Тож доводилось оборонятись».
«Ми підтримували мир. Це головне завдання миротворців. Але паралельно виконували й інші обов’язки. Я, приміром, займав посаду снайпера. Наш контингент охороняв важливі об’єкти у провінції Васит, яка розташована на ірако-іранському кордоні. Там зокрема знаходився аеродром. А ще стояли на блокпості, перевіряли машини, запобігали корупційним діям. Дуже багато вилучили зброї, часто траплялися й наркотики. Умови проживання були хороші. Всім забезпечували американці. На одній базі жили українці, румуни, казахи, грузини, поляки. Спільну мову знаходили легко, тим більше з нами постійно був перекладач», – згадує пан Олександр.
А ось погода не радувала, розповідає військовий. «Там спека немовірна. Вночі 25 градусів тепла, а в 11.00 вже 49, при чому в тіньку. За півроку тільки двічі пішов дрібненький дощ. Застав там й піщані бурі».
«Згадується багато моментів, – говорить Олександр. – Наприклад, якось пускав сигнальну ракету, а вона виявилась бракованою. І впала прямо на поле з пшеницею, яка дотла згоріла. Хоча це сталося й випадково, совість не дала все так залишити. Дав власнику 10 доларів. То він ще тиждень у мою зміну приходив обійматись і дякувати. На той час для місцевих це були величезні гроші. За один долар можна було купити 50 літрів пального. Загалом прості люди бідні. Мешкали в глиняних будинках і виживали завдяки вирощуванню огородини. Хоча, як і в нас, поряд роз’їжджали шейхи на дорогих автомобілях. Проблема була з медициною. До нашої медроти масово несли людей. Особливо боляче було дивитися на поранених дітей».

«Свою Україну любіть…
во врем’я люте»
Відслуживши в Іраку вісім місяців, додому військовий їхав, як у тиху гавань. Й навіть уявити не міг, що згодом в Україні розпочнеться власне пекло. І що він знову піде відстоювати мир, але вже на рідних теренах.
«Кожен чоловік повинен захищати свою Батьківщину, свою землю, свою родину. Це його святий обов’язок. Чув від декого, що, мовляв, коли дійдуть до Києва, Рівного, тоді візьмемо автомат. Але, якщо поступимось сходом, то апетити РФ тільки ростимуть. І ці відмовки справді можуть стати реальністю. Ще Шевченко наказував: «Свою Україну любіть… во врем’я люте», – наголошує чоловік.
І ось у це «врем’я люте» Олександр пройшов найгарячіші точки – Мар’янку, Авдіївку, Болотене – у складі 80-ї десантно-штурмової бригади. Порівнюючи бойові дії у Іраку і в АТО, каже, що це для нього різні війни. «Якщо там диверсійна група до десятка чоловік виїжджала на кількох машинах, обстрілювала зі звичайних автоматів і втікала. Адже її мета була просто налякати. То Росія на Сході застосовує усю найпотужнішу зрою, яка є в її арсеналі. І її плани набагато летальніші по відношенню до наших військ».
Але яка б вона не була, війна залишається війною. Вона змінює людину, її орієнтири та цінності, зауважує військовий. «Коли навкруги чатує небезпека, почуття загострюються і на буденні речі дивишся по-іншому. Навіть дружба різниться. На фронті вона загартовується у бою не на життя, а на смерть. А це значить бути готовим стояти один за одного до кінця».
Така міцна солдатська дружба продовжується і на мирній території. Яскраве тому підтвердження сходження Олександра з бойовими товаришами на Говерлу в День незалежності. «Підйом тривав майже шість годин. Лише в одну сторону пройшли 3,5 кілометри звивистим шляхом. Але воно було того варте. Ми мали світлу мету – підтримати бійців, які нині воюють, і пом’янути полеглих. Підкорював вершину вперше, все було в новинку, тому враження залишились лиш позитивні. Приємно, що розділив цей момент з унікальними людьми. Наприклад, побратим на псевдо «Сивий» піднімався 55 раз. А Василь Мельник здолав гору без однієї ноги».
Результатом братньої дружби стало й створення ще однієї спілки атовців в нашому районі, яку очолив Олександр Червоний. «Зареєстрували її у серпні. Об’єднання АТО УВО (українська військова організація) діють по всі області. Нам треба триматися разом, підставляти плече і допомагати один в одному. Бо, як кажуть, сам у полі не воїн, особливо у боротьбі з бюрократією».
«Нині кожну пільгу доводиться добиватись, – продовжує Олександр. – Найбільш болюче питання із землею. В нашій організації 10 атовців, але жоден ще не отримав ділянки. Недавно прийшов гарний конверт з гучними словами, мовляв, ми вас пам’ятаємо. Навіщо ж нам ці пусті фрази без реальних дій? Будемо старатись зробити так, аби закон виконувався не лише в популістичних виступах політиків, але й на практиці. Бо разом ми сила».
Наостанок питаємо у чоловіка, що чи хто зможе зупинити цю криваву сторінку в історії України. «Треба замінювати у владі тих людей, яким це вигідно. Були такі моменти на Сході, якщо б зверху дали відповідний наказ, то давно-давним все закінчилось».

Леся КОНДРАТИК.

четвер, 28 вересня 2017 р.

Медики вимагають змін
19 вересня пройшла попереджувальна Всеукраїнська акція протесту Професійної спілки працівників охорони здоров’я. У заході спільно з багатотисячною медичною спільнотою з усіх регіонів України солідарно взяли участь представники членських організацій ФПУ. Як розповів голова профспілки медичних працівників КЗ ОЗ «Дубровицька ЦРЛ» Михайло Ромець, участь в попереджувальній акції взяли й представники нашого району: керівник профспілкової організації Дубровицького районного центру первинної медико-санітарної допомоги Володимир Власюк, лікарі поліклінічного відділення КЗОЗ «Дубровицька ЦРЛ» Наталія Мединська,Оксана Золотаревич, медична сестра Вікторія Віднічук. до Києва спільно з медиками області добиралися з Рівного двома автобусами.
На даний час у нашому районі закриті борги по заробітній платі медпрацівникам, однак серпнева зарплата погашена за рахунок вересневої субвенції. Отож фактично автоматично знову постає питання недофінансування медицини у районі, як в цілому по всій Україні. Михайло Ромець зазначив:
– У медицині діє своєрідна зрівнялівка в оплаті праці. Зараз молодша медична сестра (некваліфікована праця), медична сестра і лікар-інтерн мають однаковий посадовий оклад. Навіть після проходження інтернатури лікарю кілька років платять так само як некваліфікованому спеціалісту. Звичайно, дуже болюче питання вчасної оплати нашої праці. Проблемні питання у сфері на Дуброввиччині (а вони тотожні з проблемами медиків всієї України) ми обговорювали не раз на профспілкових зборах, зверталися з проханням підтримки щодо врегулювання таких «болючих» моментів  до нашого народного депутата Василя Яніцького, обласних депутатів Віталія Суховича, Геннадія Шевченка, Миколи Лобчука. Наші звернення в депутатів поза увагою не залишалися. Василь Петрович озвучував проблеми фінансування дубровицької  медицини з трибуни Верховної Ради. Відповідно зверталися обласні депутати й до голови ОДА Олексія Муляренка. Але в результаті приходили листи зі столиці й області  на ім’я головного лікаря з вимогою пояснити ситуацію і вжити заходів на місці, от так і все закінчувалося. Отож участь у акції протесту наших земляків – це  наш голос щодо тої несправедливої ситуації, яка склалася з фінансуванням галузі. Окрім того, є ще й такий нюанс: МОЗ відмінило наказ №33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я». Ніби й дано право вибору: кожна лікарня та обласне управління охорони здоров’я самі визначають, яких лікарів і скільки потребує громада. Скасування примірних штатних нормативів для багатьох керівників закладів охорони здоров’я було, немов грім посеред ясного неба. Адже одразу виникають запитання: а як надалі діяти? Як формувати штат працівників? Яку назву посад зазначати у штатному розписі? Це також проблемний момент. Отож медики згуртувалися, щоб зрушити з місця багато важливих питань у сфері медицини.
 Учасники мітингу перед Верховною Радою відзначили, що галузь охорони здоров’я упродовж років перебуває в кризовому стані через тривале та значне недофінансування (у середньому 40-60% від потреби та в межах до 3 % від ВВП). Медицина продовжує посідати передостаннє місце серед галузей економіки за рівнем заробітної плати працівників, відстаючи від промисловості в 1,42; освіти – 1,33; культури – 1,05 раза.З 1 січня 2017 року зарплата лікаря-початківця зрівнялася із заробітною платою некваліфікованого працівника і складає 3200 грн.
Відсутність мотивації в оплаті праці та неналежні умови праці спонукають до масштабного відтоку як висококваліфікованого персоналу, так і молодих спеціалістів до приватних структур та виїзду за кордон. (Приблизно 7 тис. лікарів щороку покидають країну).На сьогодні дефіцит лікарів складає - 39 тис. осіб; середнього медичного персоналу – 21 тис. осіб; працівників пенсійного віку в галузі налічується понад 40%.
Також учасники акції були одностайні в тому, що система охорони здоров’я в Україні потребує реформи! Але ця реформа провинна бути професійною, системною та економічно обґрунтованою! Всі новації повинні здійснюватись для покращення соціального становища медичного працівника та захищати права пацієнта!
На завершення Голова Профспілки Вікторія Коваль подякувала всім спілчанам за активність та поінформувала учасників акції про зустріч профспілкової делегації з Віце-прем’єр-міністром Павлом Розенком в Кабінеті Міністрів, у ході якої представнику Уряду було передано вимоги профспілки, які підтримали своїми підписами понад 100000 спілчан.
У свою чергу Уряд взяв на себе зобов’язання погасити до 1 жовтня всю заборгованість по зарплаті та протягом місяця спрямувати кошти на покриття дефіциту на медичну субвенцію.
«Якщо у місячний термін Уряд не виконає своїх обіцянок, ми знову вийдемо на акцію протесту. І вона буде ще більш багаточисельною та рішучою»,- підкреслила Вікторія Коваль.
Додамо, що  учасники акції були обурені тим, що виконуюча обов’язки Міністра охорони здоров’я  Уляна Супрун, знаючи про акцію протесту, від’їхала до Швейцарії. А її заступник відбув на відпочинок до Туреччини.
Любов Клімчук.


ЛІСІВНИКИ ПРАЦЮЮТЬ НА ПЕРСПЕКТИВУ.
ТОЖ ХАЙ ВОНА У НИХ БУДЕ СВІТЛОЮ
16 вересня в Дубровиці відбулися урочистості з нагоди професійного свята працівників лісу. Знаково, що заходи були організовані на базі НВК «Ліцей-ЗОШ І-ІІ ст.». Адже, як зазначив очільник обласного управління лісового та мисливського господарства, депутат обласної ради Віталій Сухович, лісівники, як й педагоги - працюють на майбутнє. Їхня щоденна й копітка праця дає плоди лише через десятиліття. А оскільки лісівників з шкільними закладами поєднує давня й тісна дружба, не раз приходили один одному на виручку: школярі та ліцеїсти допомагали створювати нові насадження, а працівники лісу  зміцнювали матеріально-технічну базу освітніх установ, тож не дивно, що радість цього свята вони розділили навпіл. Піднесена, але водночас родинна атмосфера урочистостей відчувался в усьому. Бо в залі зібралися однодумці. Не було довгих та нудних промов. Кожне вітання супроводжувалося щирістю та визнанням великого внеску лісівничої  галузі в економіку району.

За це дякували великій лісівничій родині не лише очільники району Микола Петрушко та Микола Кухарець, а й навіть ліцеїсти. «Лісівники ніколи не стояли осторонь значущих соціальних проектів, завжди були для влади надійною опорою», – зазначив Микола Петрушко. А Микола Кухарець підкреслив, що левову частку надходжень до місцевих бюджетів також забезпечують саме лісові господарства. Це їхні працівники створюють та доглядають нові лісові насадження, оберігають їх від пожеж, самовільних рубок, нищень внаслідок незаконного видобутку бурштину. Багато можна говорити про їхнє сприяння Українській армії та опіку над родинами військовослужбовців, що брали участь в АТО. Перелік добрих справ лісівників можна продовжувати до безкінечності.
Тепло вітав своїх колег Віталій Сухович, з ними він пропрацював пліч-о-пліч не один рік. Тож коли вручав кращим з кращих подяки та грамоти, а загалом відзнак управління лісового господарства та мисливства, районних ради та держадміністрації було удостоєно більше двох десятків чоловік, для кожного знайшов особливі слова, підкреслюючи, як він цінує кожного з цих людей, як шанує лісівничі династії. Віталій Петренко отримав нагрудний знак за волонтерську діяльність. Такою нагородою вшанували директора Дубровицького ДЛГ з Генерального штабу ЗСУ. «Ця нагорода – заслуга всього нашого великого колективу», – сказав він. Віталій Миколайович передав також сердечні вітання працівникам галузі від народного депутата Василя Яніцького. Він підкреслив, що завдяки співпраці з Василем Петровичем, який постійно вболіває за вирішення актуальних питань наших земляків, вдається долати багато проблем. Нині, наприклад, наш народний обранець і в тому числі лобіює й такий важливий для лісівників законопроект про санітарні правила в лісах України. Розповів головний лісівник області й про урочистості в Києві та Рівному, в яких брав участь голова ОДА Олексій Муляренко. Гарно привітав колег й в.о.директора Висоцького лісгоспу Сергій Костючек, зазначивши, що в лісівничій галузі не приживаються випадкові люди. «Плекати та ростити ліс здатні справжні фанати своєї справи», – сказав Сергій Олександрович.
А насамкінець був зворушливий подарунок: Віталію Суховичу як великому фанату не лише лісу, а й футболу піднесли футбольний м’яч з автографами дубровицький спортсменів, а вихованці ліцею зачарували винуватців свята художніми номерами. Думаю, що лісівники, як й ми, їхні гості, отримали справжню насолоду від дитячої творчості.
А по завершенню урочистостей – нові клопоти. Віталій Сухович оглянув й так званий «народний стадіон», що будується в ліцеї методом толоки, пообіцяв допомогти й з ремонтом даху, бо саме ця проблема наразі є найдошкульнішою для НВК.
Людмила РОДІНА.















Талановитий, творчий вихователь

Читачам «Дубровицького вісника» вже давно знайомі чудові вірші Наталії Цвар, що вражають своєю ніжністю, тонким відчуттям стану природи, захопленням її красою і неповторністю. Люди, які так вміють передавати свої відчуття, настрій, стан душі, для мене завжди є особливі, вони незвичайні, талановиті. Я читаю її поетичні рядки і по-справжньому радію, навіть горджусь, бо вона моя колега, вихователь нашого дошкільного навчального закладу «Теремок». Відкрию таємницю – вона в нас не тільки пише цікаві вірші для дітей на різну тематику, складає повчальні казки у віршованій формі та ще й сама ілюструє їх. І, повірте, у неї це виходить не менш талановито! Шкода, що на сторінках газети цього  показати неможливо.
Її віршовані казки, об’єднані під назвою «Казки незвичайні – цікаві та повчальні» (2 частини) для дошкільнят, люблять слухати і діти, і дорослі. Сподіваюсь, що колись їх обов’язково надрукує одне з українських дитячих видань. 
Наталія Володимирівна – вихователь вищої категорії, а нещодавно їй було присвоєно звання – «Вихователь-методист». Вона  відповідальна, надійна і прекрасний фахівець своєї справи. Діти її групи завжди  веселі, життєрадісні, а ще вони творчі, тому що їх вихователька вміє навчити з звичайних смужок кольорового паперу зробити оригінальні картини, які називаються чудернацьким словом – квілінг і які прикрашають групову кімнату і садочок, побачити в плямі від фарби барвистого метелика, якому варто лише домалювати крильця, щоб він полетів. На занятті з Наталею Володимирівною можна малювати ватними паличками, паролоном, зім’ятим папером і навіть ниткою, бризкати на малюнок зубною щіточкою і видувати з трубочки від соку, перетворюючи несміливі мазки пензликом в чудовий пейзаж, яскравий феєрверк! Це так цікаво! Саме такі нетрадиційні техніки малювання  вихователь  обрала для своєї теми, над якою працює. Її авторські методичні доробки – «Щоб художниками стати, треба вчитись малювати»,  «Чарівний світ малюнку», «Подорож у світ прекрасного» - дуже   цінний і корисний матеріал для всіх, хто працює з дітьми. В них розроблені цікаві ілюстровані заняття, які варто використати у роботі з дітьми по художньо-продуктивній діяльності. Адже кожен  з цих способів малювання – маленька гра, яка дозволяє дітям відчути себе розкутими, сміливішими, розвиває уяву, дає повну свободу для самовираження.
Зараз у нашої колеги нове захоплення – виготовлення українських ляльок-мотанок, відродження прадавніх традицій нашого народу. Її колекція складається уже з понад 50 ляльок!  Про кожну з них Наталя може довго і цікаво розповідати, адже кожна лялька має свою історію, своє призначення, свою специфіку виготовлення. Всі працівники нашого дошкільного закладу були здивовані і щиро захоплені, коли Наталія Володимирівна влаштувала для нас цілу виставку оберегових ляльок, виготовлених власноруч, та показала майстер-клас по їх створенню. Ще довго всіх нас не покидало приємне відчуття, ніби доторкнулись до чогось таємничого, сакрального, справжнього…
Ось така вона, Наталія Володимирівна Цвар – талановитий, творчий вихователь, який по-справжньому любить дітей і свою професію, чарівна жінка, закохана у квіти і поезію, багатогранна особистість, яка цікавиться історією української ляльки-мотанки,   щоранку обливається холодною водою і слухає музику Rammstein…
Щиро захоплююсь такими людьми і радію, що у нас працює такий педагог, як Наталя Володимирівна. Тож напередодні професійного  свята зичимо їй не зупинятись на досягнутому, радувати колег новими творчими знахідками і випромінювати позитивну енергію!
Лариса Салівонова, вихователь-методист Дубровицького ДНЗ №1 «Теремок».


Владика Анатолій завітав
до Дубровиччини на храмові свята


Цього тижня митрополит Анатолій побував на двох гарних подіях в нашому районі. Спочатку завітав до Висоцька з нагоди 140-річного ювілею Свято-Успенського храму. Архіпастир подякував настоятелю церкви – протоієрею Андрію Постоєву та прихожанам за те, що зберегли понад сторічну святиню, яку зводили ще їхні пращури.
«Храм збудували наші прадіди, батьки зберегли його в роки атеїстичного руйнування, наш же обов’язок оновлювати, прикрашати, а також зберегти храм для майбутніх поколінь в лоні канонічної Української Православної Церкви», – зауважив митрополит. 

А 19 вересня, на Михайлове Чудо, у Сельці 25 років тому відбулось власне диво. У селі відродили Свято-Миколаївських храм, який уже чверть століття є духовним прихистком для сельчан. Незмінним його настоятелем залишається отець Микола Іваничко. Відтак після завершення святкового богослужіння архіпастир подякував йому за вірність та мудре керівництво парафією. А ще відзначив орденом «Гордість Православ’я», побажавши «кріпості, сил тілесних і духовних в подальшому служінні Матері-Церкві».






Наталія Мозоль:
«мої творчі пошуки – це стан душі»
Роботи нашої творчої і цікавої землячки Наталії Мозоль вперше побачила в інтернеті, а потім чула схвальні відгуки про її талант як вишивальниці від замовників. Отож вирішила познайомитися ближче з цією творчою людиною. Наше спілкування було недовгим, але дуже цікавим. Як виявилося, Наталія не лише має неординарний погляд на вишивку, а й вміє гарно в’язати спицями та гачком. Насправді Бог дає людям зачасту не один талант, а цілий букет умінь і навичок. От лише треба у житті віднайти свою родзинку для душі, не боятися почати творити, незалежно від віку. Як приходить натхнення? Про це розповідає наша сучасниця, дубровичанка Наталія Мозоль майстриня, хористка Свято-Миколаївського храму, чудова мама і дружина, просто цікава співрозмовниця.

– Народилася я у Дубровиці, закінчила міську школу №2, а згодом здобула медичний фах у Чернівцях. Саме на Буковині жила більше десяти років. Працювала у дитячій лікарні. Там, у Чернівцях, подруга запросила у хор до кафедрального собору. Деякий час я вагалася, чи зможу там достойно співати, адже це така відповідальність. Співаєш не лише для себе, а й прихожан. А передусім во славу Божу. Все ж спробувала і 7 років славила Господа у соборі на Буковині. Православну службу важко уявити без церковного співу,без хору. Спочатку, коли я тільки прийшла на клірос, у мене з’явилося відчуття, ніби взагалі я вперше була присутня на службі. Потрібно було навчитися дуже ретельно зосереджуватися на молитві,запам’ятовувати послідовність служби, здавалося, давно знайомі слова по-новому відкривалися для мене. Душа, як птах, злітає високо, коли славиш у церковному хорі Господа.
А у Дубровиці до хору в Свято-Миколаївський храм запросив покійний отець Федір – дуже щира і добра людина. Згадую про нього як про священика і духівника теплими словами. Не раз з матушкою Юлією у скрутні хвилини ці чудові люди мене підтримували і допомагали, особливо це було відчутно у період моєї боротьби з важкою недугою. Непростий відрізок свого життя, як боролася з онкологією, пройшла завдяки Божій волі, підтримці родини та небайдужих людей. Зараз виховую доньку Сашу, якій незабаром буде 9 років. Саме от вишивати  сорочки почала з бажання створити особливе, неповторне для своєї донечки. А вже згодом почала творити на полотні й для родичів, друзів та знайомих.
Великою рукодільницею була моя покійна бабуся Рукавичка Олександра Павлівна. Вона прожила 98 років, моя мудра і дорога мамина мама. З юності бабуся в’язала гачком. Гарно вишивала вона рушники й на той час дуже модні вишиті картини. Досі у наших бабусь є такі на стінах вишиті полотна, кольорові, гарні, так вони у старовину свою сіру буденність прикрашали. В’яжучи гачком, бабуся дбала про красу своєї оселі: це були серветки, скатертини,прошви до подушок. Досі згадую її оповіді про наше місто, її життєві мудрі настанови. Вдячна, що саме з її таланту почалася і моя любов до рукоділля, до творчості. А от дідусь, Рукавичка Микола Денисович, мав гарний голос, він все життя пропрацював у лісгоспі.
Я ж рукоділлям захопилася ще в школі. На першому плані, було в’язання спицями і гачком. А от вишивати почала з рушників, серветок. Першу ж вишиванку зробила для донечки Олександри, коли вона пішла у дитячий садок. Звичайно, найбільше речей я зв’язала для донечки. Гачком я плету і плаття для дорослих, одяг для хрещення для немовлят, створила багато серветок, комірців. А перший свій беретик (для себе) сплела ще у третьому класі. Зараз захопилася вишивкою. Вишиванок у мене ще небагато, спеціально порахувала, ось нещодавно закінчила шістнадцяту. Сподіваюся, що це не остання. А от в’язаних речей ну дуже багато. Взагалі для мене найкращий відпочинок – змінити голку на спиці, спиці – на гачок. От такий у мене круговорот. У роботі буває по декілька виробів одночасно.
Вибір кольорів завжди залежить від настрою та звичайно від побажань замовника. Часто просять у цьому плані порадити і підказати. Для діток завжди підбираю бікльш яскраві гами, а для дорослих більш спокійну, таку пастельну палітру ниток. Поряд з кольоровими,барвистими вишиванками,які так і впадають у очі,я дуже полюбила вишивати й монохромні вишиванки. Зазвичай, вони вишиваються одним, двома чи трьома, дуже близькими по відтінку, кольорами. Здавалося б, що може бути сумнішим? Але, як на мене, це як чорно-біле фото, на якому чіткіше споглядаються усі лінії. Людям подобається така некриклива, спокійна, однотонна палітра на полотні. Дуже хочу поступово освоїти нові техніки у вишивці, бо ж треба розвиватися і рухатися вперед. Мої вишиті картини також були зроблені під настрій. От тут дуже багато різних кольорів і відтінків. Додам, що кожен колір у роботах створює потужну енергетику, яку людина відчуває за допомогою настрою, тому не лише візерунок впливає на власника вишиванки. Білий, звісно, символізує чистоту та цноту; червоний є ознакою життєвої сили: символізує любов, пристрасть; чорний – колір землі, символ багатства, плодючості.
Цікавий момент: на зустріч з однокласниками я вишила собі плаття. Хотілося мати особливий наряд, створений власними руками. Думаю, що однокласникам сподобалася моя вишивка, бо згодом подруга зробила замовлення собі. Мої роботи є в Італії, там живе хрещена. Отож намагаюся і її радувати рідним і милим серцю, нашою українською вишивкою. Це ж таке дороге нашій душі, наші кольори, наша українська енергетика. Українців в Італії багато, вони хочуть відчувати подих своєї батьківщини.
Був час, що робила й віночки (хенд-мейд). Кілька років  хвиля патріотизму здійняла справжній фурор у світі моди – у тренді були обручі, вінки та обідки з квітів. Отож і я витворила такі файненькі яскраві віночки для дівчаток, у кожен вкладала свою фантазію.
Я щиро зичу кожній людині знайти у житті свою віддушину. Для когось – це веселий відпочинок з друзями, іншому ж хочеться побути хоча б півгодинки в тиші.Хтось кохається в квітах,а комусь до вподоби дві години чаклувати над стравою, яку сім’я з апетитом з’їсть за 10 хвилин. Хтось любить вишивати. Якщо маєте бажання почати певну справу, то не бійтеся подолати внутрішній бар’єр. Дуже важливо почати щось робити для душі, для власного задоволення та реалізації свого таланту. Рідні і близькі люди, які вас цінують, обов’язково вас підтримають.

Від автора: у Наталії дуже гарний смак, який проявлений у кожній роботі. У вишиванках – гарні, нетрадиційні кольори і візерунки, які привертають особливу увагу. У плетених виробах прослідковується акуратність, тонка і ніжна робота. Кожну річ майстриня робить з великою любов’ю, бо ж просто любить світ довкола себе і дарувати людям красу і добро. Здається, кожен витвір Наталії це фрагмент життя, вона його проживає, відчуває, пропускає крізь себе і передає у своїх роботах. Головне, майстриня  бачить і відчуває кінцевий результат. Техніка – це скромний фундамент. У її роботах дуже важлива неповторна особистість автора. Отож з великою приємністю поспілкувалася з талановитою людиною Наталією Мозоль.

Любов Клімчук.





Свято сильних і дужих: любити спорт – це любити життя


День фізкультури і спорту минулої неділі на стадіоні зібрав багатьох шанувальників здорового способу життя. Представники сільських рад і громад, міста продемонстрували переваги заняття фізкультурою і спортом – здорові тілом і духом люди різного віку з прекрасним настроєм провели цей день. Щиро вітала учасників свята Ніна Іванівна Стасюк – начальник управління освіти, молоді та спорту РДА. Поспілкувалася з приємністю з сільськими головами, як-от Олегом Білотілом і Петром Яцутою. Обоє активно взяли участь у змаганнях, підтримували своїх земляків. У розмові вони зазначили, що раді представляти свої команди на такому рівні. Бо це об’єднує людей, а здорова конкуренція додає впевненості у своїх силах. На жаль, не побачила на стадіоні керівництва ради та райдержадміністрації, ні голів, ні заступників. Можливо, просто не побачила, тоді перепрошую. Але за період мого тригодинного перебування серед любителів спорту, швидше всього, не помиляюся у своїх враженнях.
Прекрасна погода, азарт, приємні хвилювання – всього було в міру. Міська рада почастувала смачним кулішем. А всі – один одного цікавим спілкуванням.
Окрема шана ветеранам-фахівцям галузі спорту району. Всіх знаємо в обличчя і поважаємо! Цих шанованих людей відзначили грамотами та допомогою. Однозначно, позитиву у серця наших спортсменів-ветеранів додали. Спасибі й всім, хто був суддею у різних видах програми. Це робота – відповідальна, непроста, щоб оцінювати виступи треба добре знатися на правилах змагань, добре володіти навичками певного виду спорту.
Загалом, любити спорт – це любити здорове життя. Отож, приєднуйтеся наступного року до родини спортсменів району! Приходьте на стадіон як учасник або ж як глядач. Емоції отримаєте не на один день. Враженнями про День фізичної культури і спорту у Дубровиці попросила поділитися безпосередніх учасників цього масового дійства.
Ніна Іванівна Стасюк, начальник управління освіти, молоді та спорту:
Свято у неділю пройшло на високому рівні, бо звідусіль з’їхалися любителі спорту, щоб проявити талант та навички. На стадіоні було людно, цікаво та азартно.
Серед нагороджених грамотами райдержадміністрації та районної ради освітяни району: Стасько С.М. – директор Дубровицької ДЮСШ, Малафей В.В. – методист райметодкабінету, Клюйко В.М. – вчитель Орв’яницького НВК, Котяш Г.Ю., Нашора А.І. – тренери ДЮСШ.
За підготовку учнів, переможців районних та обласних спартакіад, активну особисту участь у спортивному житті району та з нагоди Дня фізичної культури і спорту управлінням освіти, молоді і спорту Дубровицької РДА нагороджено грамотами із врученням сертифікатів: Стрибулевича Романа Івановича – тренера Дубровицької ДЮСШ, вчителів фізичної культури – Мельника Василя Васильовича (Орв’яницький НВК), Олексієвця Сергія Олександровича (Колківський НВК), Стовбу Яну Олександрівну (Осівський НВК), Твердуна Віктора Володимировича (Берестівський НВК), Столяра Сергія Анатолійовича (Осівський НВК), Котяш Марію Степанівну – (Великоозерянський НВК).
За значний вклад у розвиток фізичної культури і спорту району та серед працівників і вихованців навчальних закладів, райрада профспілки працівників освіти нагородила грамотами із грошовими виплатами ветеранів педагогічної праці та фізичної культури:  Мартинчика В.М., Петрушка В.П., Лебеду І.І., Полюховича І.Д., Горбачевського А.Я., Карповича М.М., Олексієвця М.І., Ванейчика Д.К., Серка В.Г., Новака А.І.
Команду освітян Дубровиччини представляли працівники багатьох закладів району з усіх видів спорту у всіх вікових категоріях: міні-футболу, амреслінгу, стрільби, перетягування линви, легкої атлетики. Команда кваліфікованих суддів – також наші працівники.
Дякую всім освітянам за активну участь у святі і зичу всім здоров’я, молодості і сили!
Дарина Кухар, Висоцька ЗОШ, 10 клас:
Вже давно чекала на неділю десятого вересня. Ще з дня, коли тренер повідомив, що в Дубровиці, на стадіоні «Горинь», о 11.00, розпочнуться змагання до Дня фізичної культури та спорту. Зраділа, що взяти участь у них зможуть представники сіл та ОТГ різних вікових категорій. До того ж, не доведеться пропускати занять в школі. Залишається лише активно відпочивати!
Я в хорошій фізичній формі, (яку підтримую вже понад два роки), тому завжди виборюю призові місця на різних дистанціях: чи то 100, чи то 1000 метрів. Впродовж декількох днів перед змаганнями готувалася ще інтенсивніше, аби показати найкращий результат…
Днем перед змаганням трохи захворіла. Хвора-не хвора, але я не впустила можливості побувати в колі хороших знайомих та друзів, позайматися спортом, отримати нагороду та медаль за І місце (ура!), скуштувати смачного кулішу, потішитися успіхами партнерів по команді.
Я прагнула перемогти, як то кажуть, «для себе». Наснаги додало й те, що батьки, які ніколи не залишаються байдужими до моїх досягнень та захоплень, були в ряду глядачів і вболівали за мене.
Та все ж, в голові через раз проскакували й тривожні думки: «Я ж 400 давно не бігала, готувалася на 200 метрів… Тут сильні суперники. Та ну! Я ж хвора. Ну все… трусяться коліна. Хочу додому. Нащо я приїхала. Я не спортсменка… Ой, ні! Я усіх виграю! Так. Чи ні?». Повірте, перед стартом у голові кожного спортсмена щось схоже відбувається. Я називаю це «бунтом тараканів після тривалого затишшя».
Отак їдеш півгодини маршруткою, а тоді трохи розминаєш ноги вулицями Дубровиці. Заходиш у ворота стадіону і бачиш очі однолітків… момент істини! Ох, ці очі, вони палають так, як і твої, вони ставлять мету сьогодні бути найкращими. Це додає мотивації, звідкись з’являються нові сили. «Чи то дарма я бігала літніми ранками, чи дарма робила силу-силенну вправ? Байдуже на всі мінуси, коли один великий плюс – це я сама». Бадьорості додав тренер… своїм влучним докором з широкою посмішкою: «Ти на змагання завжди хвора їдеш! І все-таки завжди перемагаєш!». Атож. Проте перемогти не так легко, як здається. Бо той, хто ніколи не займався спортом, не знає, як це бігти останні 50 метрів і не відчувати ніг через нестачу кисню, бо з суперником потрібно «рвати», бігти щосили, аби врешті почути заповітне і горде: «Перша!», і ще секундочку не чути: «Друга!»… Це значить, що ти швидша, швидша не на крок, а на ЦІЛУ секунду, яка спортсменам - значна, яка вирішує: в призах ти чи ні. Або це панічне, швидке биття серця, коли хтось із твоїх вболівальників кричить: «Доганяють! Швидше! Давай!!!»… Або твоє зіщулене лице на останніх кроках… Знайомо? Спортсменам – так! Але спортсменам знайомі і бурхливі емоції, сльози радості, відчуття тріумфу, легка ейфорія, відчуття необмежених можливостей.
Бути переможцем завжди важко. Втримати чемпіонство – ще тяжче. Але людина, яка ставить цілі і досягає їх, обов’язково знайде щастя і у особистому житті. Я вважаю, що спорт загартовує людей, робить значно сильнішими. При чому, не лише фізично, а й духовно.
Я зустрілася зі спортом не так давно, але вже сьогодні – це частинка мене! Приємно, що в районі стільки спортивної молоді та людей старшого віку. Сьогоднішній день приніс мені купу гарних емоцій! Радість переповнювала мене, бо я навіть облилася водою, відкриваючи напівпорожню пляшку. Як чудово, що є багато людей, котрі, як і ти вітають здоровий спосіб життя і популяризують спорт!
Сьогодні не можна не згадати нашого найкращого тренера – Сабана Андрія Романовича, який не покладаючи рук, займається з нами легкою атлетикою, баскетболом, футболом. Спасибі за щирість, за доброту і все те, чого навчили й навчите!
А ще хочу сказати спасибі своїм дівчатам: Марійці, Ірі та Юлі. З вами приємно радіти перемогам! Ви найкраща команда.
Займайтеся спортом! Пишу всім, всім, всім! Навчися літати, розправ крила, пусти мрію на вітер,… бо коли біжиш надто швидко, це можливо.
Марія Опанасик, Висоцька ЗОШ:
Лише уявіть нашу гордість та радість у той час, коли звучали слова: «Біг на дистанції 100 м. Найшвидшою дівчиною є Самко Ірина - Висоцька об’єднана територіальна громада!
Біг на дистанції 400 м. Перше місце – Кухар Дарина. Висоцька ОТГ! Дистанція 500 м. Перше місце – Опанасик Марія. Висоцька ОТГ! Стрибки в довжину. Перше місце – Толочко Юлія. Висоцька ОТГ!». До всього цього маємо ще перше загальнокомандне місце з легкої атлетики!!! Дуууже дякуємо тренеру, який нас підготував – Сабану Андрію Романовичу!
Іван Олександрович Яцмірський,  почесний працівник фізичної культури і спорту України, колишній багаторічний голова районного фізкультурно-спортивного товариства «Колос»:
Свято спорту пройшло у неділю на високому рівні. Моя професійна любов до спорту почалася під час служби в армії, наприкінці 50-х років. Під час служби я відвідував спортивну школу, займався там футболом, волейболом та легкою атлетикою. Організували з товаришами футбольну команду, яка виборола кубок полку. Повернувшись додому, вирішив продовжувати професійно трудитися на ниві спорту. Закінчив Івано-Франківський республіканський технікум  за спеціальністю «викладач фізичної культури і спорту». А згодом річні курси в інституті фізкультури і спорту за спеціальністю «організатор заходів фізичної культури і спорту». У 1960 році був призначений інструктором в наше районне ФСТ «Колос». Тоді питання масового розвитку спорту ми почали підіймати у селах району практично з нуля. Молодь мала бажання розвиватися в цьому напрямку, але навіть облаштованих футбольних полів у більшості селах не було. Однак ентузіазм і бажання переборювали всі труднощі, поступово почали створювати футбольні команди, молодь активно (не зважаючи на відсутність транспорту) долучалася до районних змагань. Ситуація щодо розвитку спорту значно покращилася у 1975 році, коли вийшла постанова тодішньої влади про створення спортивно-футбольних клубів. Згадується великий успіх футболістів районної збірної, коли у 1968 році вони стали чемпіоном області з футболу. А орв’яницький «Старт» 5 років поспіль був чемпіоном області та володарем кубка обласної ради ФСТ «Колос», наші земляки-футболісти брали відповідно участь у республіканських змаганнях спортивного товариства «Колос» (1991р.).
Щиро бажаю теперішнім спортсменам розвиватися і досягати успіхів таких, як наші ветерани спорту. Здоровий спосіб життя – це завжди актуально, особливо у наш непростий час, коли хлопці і дівчата більше часу проводять за комп’ютерами, аніж на свіжому повітрі. Дякую всім, хто прийшов і приїхав в неділю на стадіон і взяв участь у змаганнях. Як глядач я отримала велику насолоду від побаченого. Щиро вдячний за увагу до ветеранів спорту у районі. Мені приємно, що ФСТ «Колос» у районі очолює молодий, перспективний і небайдужий керівник Андрій Гриневич, який щиро вболіває за розвиток фізкультури і спорту на Дубровиччині. Успіхів бажаю Андрію у всіх його починаннях!
До речі, у неділю Іван Олександрович був відзначений не лише подякою ради та адміністрації, а й отримав щирі привітання від ТзОВ «Дубровицька деревообробна компанія». Як сказав директор підприємства Данило Мозоль, він щиро поважає нашого шанованого ветерана Івана Олександровича за його вклад у розвиток спорту району та за роки життя, присвячені розвитку цієї галузі на Дубровиччині. А як подарунок від ТзОВ «Дубровицька деревообробна компанія» у дворі, де живе Іван Олександрович, буде встановлено дерев’яну бесідку для відпочинку.
Підсумок:
У загальному підсумку районних змагань, присвячених Дню фізичної культури та сорту України – 2017 перше загальнокомандне місце вибороли представники Колок, другими стали милячани, а третю сходинку здобули представники Дубровиці.


З приємністю свято здорового способу життя розділила з учасниками Любов КЛІМЧУК.

* У районній раді
ЗИМА НЕ ЗА ГОРАМИ, А «ТЕПЛОСЕРВІС» БЕЗ КЕРІВНИКА
У п’ятницю, 8 серпня, відбулася 15 сесія районної ради. На її розгляд виносилося 15 питань. У роботі сесії взяли участь голова Дубровицької РДА Микола Петрушко, депутати обласної ради Микола Лобчук, Діана Гордійчук, Геннадій Шевченко, консультант-помічник народного депутата Оксана Слободзян.
Перед початком засідання стали свідками приємної події – нагородження наших земляків відзнаками Президента України, грамотами нардепа Василя Яніцького, РДА та райради. Зокрема відзнаками Президента нагородили:
Голяку Оксану Михайлівну - керівника прес-служби Дубровицької районної державної адміністрації;
Голяку Павла Павловича - приватного підприємця;
Нечитайла Олега Михайловича - директора приватного підприємства «Сварицевицька цегла»;
Петренка Віталія Анатолійовича - директора державного підприємства «Дубровицьке лісове господарство»;
Столяра Сергія Анатолійовича - вчитель  Осівського навчально-виховного комплексу;
Столярця Сергія Васильовича - керуючого комунальним підприємством «Будинкоуправління» Дубровицької міської ради;
Шкільнюка Миколу Івановича - учасника антитерористичної операції, керівника громадської організації «Захисту прав та інтересів учасників АТО, їх сімей та сімей загиблих учасників АТО».
Приватний підприємець Валентин Колода отримав грамоту народного депутата з нагоди Дня підприємця.

Постараємося передати атмосферу цього пленарного засідання словами самих депутатів, представників різних фракцій. Саме їх ми попросили прокоментувати найбільш концептуальні та дискусійні питання.
Олександр Задорожний, заступник голови районної ради, фракція «Свобода»: Розподілено 1 млн. 771 тис. грн. перевиконання районного бюджету за 7 місяців. Вкотре район підставляє плече держапарату, виділяючи кошти на погашення заборгованості освіти та лікарні (які мають фінансуватись з держбюджету), щоб розблокувати казначейські рахунки і ці структури повноцінно функціонували;
не підтримали депутати моєї ініціативи зі створення робочої групи для вивчення питання доцільності функціонування комунальної установи «Дубровицький районний методичний кабінет». Не підтримали, значить вважають, що методкабінет повинен існувати, хоча я переконаний, що ця установа дублює освітні функції і в такому вигляді, як вона є зараз – не потрібна;
не визначились депутати із обранням керівника КП «Теплосервіс». Голова ради голосував «за» Станіслава Ожелевського, я - за депутата ради Василя Грицюка, кожен відповідно до своїх переконань. Перед голосуванням, я говорив і депутатам на профільній комісії, і голові, що на цьому питанні світ клином не зійшовся, головне, щоб ми залишались людьми, адже часто буває так, що окремі депутати ображаються за те, що ти не підтримуєш їхніх поглядів, не голосуєш так, як хочуть вони;
зняли з розгляду питання передачі кінотеатру «Україна» з балансу відділу культури на баланс освіті. Задум переобладнати кінотеатр під спортзал ДЮСШ вважаю недоцільним, адже необхідно докласти всіх зусиль для побудови спорткомплексу, а не розпорошувати кошти. Тим паче, що наша культура виживає за рахунок оренди від кінотеатру;
щодо поданої заяви Валерія Салюти про складання депутатських повноважень: такий політичний крок керівника районної партії «Воля» є виправданим, адже Валерій Володимирович дуже рідко буває на сесіях ради, тому юридично маючи можливих в раді 6 своїх «голосів», по факту присутності є 5 (це якщо не виникає у депутатів форс-мажорних ситуацій). Після всіх процедур, до ради зайде наступний кандидат по виборчому списку, який, сподіваюсь, буде повноцінно працювати в комісіях та на сесіях ради;
прийняли два важливі звернення до керівництва держави. Зверненням про заборону приватизації стратегічних підприємств та повернення в держвласність раніше приватизованих, ми задекларували свою позицію, навіть якщо до нас і не прислухаються. Згадайте, яка вартість послуг на електроенергію та газ була, коли ці підприємства перебували у державній власності, і які тарифи нині, коли ними володіють українські олігархи та іноземці. Іншим зверненням ми підтримали нашого земляка, військовослужбовця Олександра Горбачова, якого судять за те, що захищав територіальну цілісність України від сепаратистів та окупантів. Ця ситуація виникла внаслідок того, що в 2014 році не було введено ні військовий, ні надзвичайний стан в кількох областях. У нас нічого надзвичайного не відбувається, у нас АТО. Всі ми знаємо, що з 1999 року Росія вдруге воювала з Чечнею, а офіційна назва цієї війни була контр-терористична операція (КТО)! Якийсь дуже схожий сценарій відбувається і у нас…

Василь Грицюк, депутат фракції БПП «Солідарність»: Я завжди був людиною команди й багато разів поступався своїми особистими інтересами заради загального блага. Так вже мене виховали батьки – тримати даного слова, підставляти товаришу плече в скрутну хвилину. Це пленарне засідання, де з-поміж інших питань мали визначитися щодо мого призначення керівником «Теплосервісу», стало для мене своєрідним Рубіконом. Я побачив, як далеко можуть зайти люди в переслідуванні своїх особистих амбіцій. Коли заради власних планів можна плюнути й на обіцянки, й чоловіче слово, й єдину команду. У мене нема гіркоти в душі. Але очі відкрилися на багато речей й людей, яким довіряв. На пленарному засіданні я виступив перед колегами й попросив скинути політичне пальто та проголосувати серцем. Я сказав людям: «Не йдіть в протиріччя з собою. Ми всі разом знаємо набагато більше, аніж озвучуємо». На жаль, саме ті, на кого я сподівався, проголосували «проти». Нехай це буде на їхній совісті. Я декілька каденцій очолював сільську раду, мав справу з величезним комплексом соціальних об’єктів. Дитячий садок в Лютинську обладнано системою опалювання, змонтованою за моїм проектом. Вона досі безперебійно й успішно функціонує. Я був готовий попрацювати в «Теплосервісі» на благо всього району, під моїм керівництвом підприємство 15 жовтня подало б тепло. Після сесії чув від колег, що нехай би ми вже порозумілися між собою, аби їх вже надалі не «пресували». Прикро, що змінюється все суспільство, а от методи прийняття рішень залишаються старими… (До речі, під час голосування за кандидатуру Ожелевського С.Г. із 29 депутатів «За» проголосувало 17 депутатів, «Утрималось» – 12. При голосуванні за кандидатуру Грицюка В.М. «За» – 11, «Утрималось» – 14, «Проти» – 4, сам кандидат участі у голосуванні не брав) авт.

Юрій Лосік, депутат від фракції «Батьківщина»: Безперечно, основним й найбільш актуальним було бюджетне питання. Проект рішення змін до районного бюджету «перекроювали» декілька разів, адже заблоковано рахунки управління освіти, молоді та спорту. Тож основні кошти були спрямовані на розблокування рахунків освітян.
Підтримав обидва звернення, що виносилися на розгляд депутатів. Хоча, варто зазначити, носять вони скоріше декларативний характер, й ніякий реальних наслідків не матимуть. Проте ми висловили свою позицію, в такий спосіб засвідчили підтримку рідним підполковника Горбачова, акцентували увагу керівництва державою на заборону приватизації стратегічних підприємств та повернення в держвласність раніше приватизованих.  
Чому при голосуванні за керівника «Теплосервісу» не «пройшла» жодна з кандидатур? Право на внесення кандидатури на посаду керівника комунального підприємства є прерогативою голови районної ради згідно з положенням районної ради про призначення керівників комунальних підприємтсв. На цій сесії ми допустили зайвий лібералізм, озвучивши одночасно з позицією голови районної ради й пропозицію постійної комісії ради. Це є порушенням вищеназваного Порядку про призначення керівників комунальних підприємтсв і внесло певний дисбаланс в роботу сесії. До речі, навіть якби один з кандидатів набрав більшість голосів, його опонент міг опротестувати рішення ради в суді, знову ж таки спираючись на вже вищеназваний Порядок та рішення попереднього скликання районної ради. Якщо депутати теперішньої каденції вважають, що окремі положення цього Порядку призначення керівників КП не відповідають вимогам сьогодення, спершу необхідно змінити сам цей нормативно-правовий акт, затверджений районною радою. Поки що ж він залишається чинним.
Я також був проти передачі кінотеатру на баланс освіти, через що ми проголосували за зняття цього питання з порядку денного сесії. Уже й так на управління освіти навісили басейни, спорткомплекси та інше, що не підкріплене бюджетним фінансуванням. А надходження від оренди кінотеатру все ж є неабиякою підмогою для культури, що нині найбільш обділена з-поміж інших бюджетних галузей району.
Олександр Гузич, депутат від фракції «Воля»:
Багато говорити про бюджет навіть не було сенсу, адже коштів від перевиконання мали надто мало, аби задовольнити всі нагальні потреби. Бюджетну підтримку отримали й так далеко не всі, кому вона необхідна. На жаль, наш район постійно перебуває на «бюджетній» голці й ми залежні від дотацій, що «впадуть» зверху.
Хотілося б все-таки, щоб кінотеатр «Україна» відійшов до освіти. На мою думку, так було б реальніше зберегти цю будівлю й переобладнати під спортивний заклад. Дубровиця має гарні спортивні традиції й необхідно їх плекати й надалі. Якби вдалося залучити якийсь грант й переобладнати кінотеатр під криті спортивні зали, всі тільки  виграли б. Хто бував у Століні, то може зрозуміти, як багато ми втрачаємо в порівнянні з сусідами-білорусами.
Не розумію, чому такий ажіотаж виник навколо посади керівника КП «Теплосервіс». З весни ця посада залишається вакантною й яблуком розбрату чи то каменем спотикання. Зрештою в Україні президента обирають за значно коротший період ніж ми керівника комунального підприємства. Нашу фракцію до перемовин з приводу кандидатури керівника не залучали. Хоча, як на мене, якщо виникає така неоднозначна ситуація, необхідно було б провести погоджувальні перемовини з усіма депутатами й, можливо, тоді б таких голосувань, коли бракує кілька голосів, не було б.
Слушне питання піднімав депутат від нашої фракції Володимир Юзьків щодо відрахувань на утримання доріг. Чомусь наш район вже котрий рік залишається обділеним в цьому плані. Підтримала наша фракція й обидва звернення, що озвучувалися на сесії.

Григорій Шах, депутат від фракції Народної партії:
У мене після сесії виникло багато неоднозначних думок. Деякі сумніви були з приводу звернення по військовослужбовцю Горбачову.  Все ж я голосував за це звернення. Особисто я цю людину не знав, й вважаю, що його долю має вирішувати слідство та суд. Але оскільки в зверненні саме йдеться про те, щоб це слідство було неупередженим, я це звернення й підтримав. 
«Технічне» питання призначення керівника комунального підприємства у нас перетворилося на цілу епопею. Так не повинно бути. Тим паче зима не за горами. У мене складається враження, що ці всі потуги не допустити на підприємство «чужака» зводяться до одного - приховати можливі зловживання або зберегти існуючі корупційні схеми. Але нехай в цьому розбираються компетентні органи. Завдання ж влади - подбати, щоб опалювальний сезон розпочався вчасно й було достатньо палива.
В основному сесія засвідчила, що ми ще не навчилися брати на себе відповідальні рішення. Я про це й сказав у «Різному» колегам. Депутат повинен відкидати особисті уподобання й прихильності, а думати про загальне благо виборців.
* * *
Також на сесії було розглянуто запит Н. Яцути (маршрутне таксі у вихідні дні до Залужжя відповідно до запиту пані Наталії функціонує); звіти про роботу райметодкабінету та постійної комісії районної ради з правових питань, охорони здоров’я, материнства та дитинства, освіти, культури, соціальної політики, соціального захисту учасників АТО та членів їх сімей, депутатської діяльності; хід виконання рішень про районні програми «Ветеран», розвитку культури; програму створення місцевих пожежних команд; внесення змін до матеріальної підтримки найбільш незахищених верств населення; внесення змін до рішення районної ради щодо припинення діяльності комунального підприємства «Редакція проводового мовлення «Радіо Дубровиця»;  відчуження нежитлової будівлі районної організації Червоного Хреста; затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки на території Висоцької сільської ради, яка передається в оренду ТзОВ «ТОРФ ЛЕНД УКРАЇНИ».

Людмила РОДІНА.