Щоб доторкнутися до історії –часу людяності і жорстокості!

Дубровиця, 7 серпня 2017 року. У місто приїхала делегація громадян Ізраїлю, щоб поклонитися пам’яті предків, які народилися у нашому краї. Саме у Дубровиці їх прадідусі і прабабусі, дідусі і бабусі, батьки пережили страшні роки Другої світової війни. Деякі з них залишилися навіки у дубровицькій землі, а комусь вдалося врятуватися і розпочати нове життя поза межами України. Наймолодшому учаcнику делегації – 16 років, найстаршим – під 80. Усіх об’єднала одна мета – побачити землю, де проливалася кров безневинно убієнних пращурів.

Нагадаю вам, що в березні 1942 року в Дубровиці німецькими нацистами було створено єврейське гетто, в якому перебувало понад 4 тисячі осіб. Шмуель Спектор, автор публікацій з історії Голокосту в Східній Європі, вказав, що 7,8% від усього єврейського населення міста вдалось врятуватись. У самому ж Дубровицькому гетто діяла підпільна група єврейського опору. 25 серпня 1942 року майже всі євреї були вивезені в Сарни, де на другий день їх розстріляли. У вересні 1942 року було розстріляно ще близько 70 євреїв. Думаю, що справжньої цифри тих, хто поліг від рук фашистів, ніхто не знає. Це були дітки, старі люди, молоді мами, чоловіки, жінки. Це були людські долі… Незагоєнна рана у нащадків. Вшанувати пам’ять – це найменше, що можна зробити сьогодні. В багатьох гостей з далекого краю в руках альбоми з архівними фото, копії паспортів рідних з вказаним місцем народження – Дубровиця.

Передусім гості відвідали дубровичанку Юлію Ракович. Її родина під час війни врятувала двох євреїв. Ризикуючи життям, українці сховали чоловіка і його сина у своєму хліві. Три роки опікувалися ними, ділили кожен шматок хліба. На жаль, обох врятованих вже нема в живих. В Ізраїлі мешкають діти та онуки врятованого українцями хлопчика. Члени делегації щиро подякували пані Юлії за героїзм батьків. Родина Раковичів отримала визнання «Праведників народів світу». Такою відзнакою нагороджували тих, хто в роки Голокосту - добу зневіри, жорстокості та душевного розпачу, ризикуючи власним життям, рятував переслідуваних євреїв від смерті. Як свідчать архівні документи ізраїльського меморіального комплексу «Яд-Вашем», більшість прикладів порятунку починалася випадково. Дехто з майбутніх праведників спершу ставав свідком переслідувань та катувань й прагнув допомогти жертвам, до когось майбутні порятовані зверталися напряму. У таких випадках рятівники поставали не лише перед непростою дилемою, але й мали прийняти рішення миттєво, часто інстинктивно. Іноді ж процес порятунку розвивався поступово: надавши їжу та притулок на кілька діб, між родинами рятівників та порятованих зав’язувалась тепла дружба й тоді праведники раз по раз ризикували життям задля допомоги нужденним. От і до Раковичів загнані, як звірі, євреї попросилися до хати. Це був їх останній шанс вижити. Перед тим стукали у двері кількох господарів, але ті відмовили. Раковичі прийняли і сховали.

У Східній Європі цей ризик був найвищим. За переховування євреїв нацисти карали винищенням цілої сім’ї рятівника. Про це сповіщали численні листівки на вулицях, офіцери СС регулярно навідувалися з перевірками. Праведникам у разі викриття загрожувало заслання до концтаборів. Таким чином обидві сторони жили у постійному відчутті страху: їх могли видати сусіди або ж «винюхати» есесівські вівчарки. Для багатьох це означало потребу змінити свій звичний спосіб життя: менше з’являтися на людях, не запрошувати до себе в гості, менше говорити з сусідами та привертати до себе увагу.

Поспілкувалися члени делегації з міським головою Богданом Микульським та секретарем виконкому Оксаною Краглевич. Вони з делегацією розділили цей пам’ятний день для гостей з Ізраїлю. Разом відвідали наш костел. Дівчина Аді, професійний музикант, заспівала для всіх присутніх пісню «Алілуя». А прихожанки храми подарували всім «Молитву за Україну».

Незабутню екскурсію по місту провела гостям з Ізраїлю талановитий історик Тетяна Бандура, яка вже кілька років вивчає тему трагедії єврейського населення у нашому місті. Дуже багато цікавого розповіла знаний педагог про історичні сторінки життя єврейської громади у нашому краї. Тетяна Миколаївна і зараз активно працює над темою Голокосту, багато часу проводить в архівах області та столиці.

Побували нащадки колишніх дубровичан на єврейських кладовищах, біля синагог, будинків, де жили їх рідні. На старому єврейському цвинтарі помолилися за упокій безневинно убієнних предків.

 Історія пише й так:

«15 липня 1941 року в Дубровицю прибула велика команда гестапівців, як виявилось пізніше, з метою фізичного знищення єврейського населення. Наступного дня, за наказом місцевого начальника гарнізону, на площі зібралось біля 3 тисяч людей, серед яких було багато старих, жінок і дітей. Великий натовп, у супроводі гестапівців і поліцаїв-українців, рушив до вокзалу, звідки їх усіх вивезли в місто Сарни. Там вони були розстріляні. Декому з приречених вдалося втікти із місця страти, однак поліцаї відловлювали їх та групами по 30-40 чоловік передавали до рук гестапо. Важко описати почуття, що охоплювали невинних людей, котрі втрачали розум від горя та жаху. Я був свідком сцени, коли у пориві відчаю, втративші розум матері, піднявши доверху немовлят, йшли назустріч катам, молячи про пощаду», – так на допиті 4 липня 1944 року «повідав» колишній заступник начальника Дубровицької районної поліції В.С. Логвинович.

З листопада 1941 р. євреїв позбавляли власності. Зокрема, закривалися та конфісковувалися їхні ремісничі майстерні й магазини. В першій половині 1942 р. в євреїв конфісковано сільськогосподарський інвентар, вози, домашню худобу та птицю; їм наказано здавати кольорові метали (зокрема – вироби з бронзи, міді, цинку). На євреїв накладалися контрибуції, їх працю масово використовували на примусових роботах».

 Про все це розповідала Тетяна Миколаївна гостям міста, підтверджуючи копіями різних документів. Спілкувалися за допомогою перекладача. Лише одна гостя знала російську мову, всі інші лише іврит та англійську.

Всіх приємно вразила наша юна землячка з Сельця Ліля Ляхович, яка спілкувалася з гостямии на івриті. Ліля вивчає цю мову в Київському університеті, вже добре нею володіє. Гості були приємно здивовані і задоволені, що у Дубровиці поспілкувалися на рідній мові з талановитою студенткою. Ліля вразила всіх своєю толерантністю та тактовністю. Отож гості дуже хотіли слухати переклад саме з її вуст.

Гості з Ізраїлю назвали Дубровицю затишним європейським містечком. Однак, сподіваються й на те, що єврейські поховання будуть у нас належно вшановані. Це треба зробити спільними зусиллями, зусиллями нинішньої громади та нащадками дубровицьких євреїв, які мешкають в Ізраїлі.

Навіть дощова погода не завадила нашому емоційному спілкуванню, яке було оповите ностальгічно-тривожними нотками. Дуже багато вражень, бо за кожною розповіддю стоїть доля не лише розстріляної чи постраждалої людини, а й душі ненароджених через людську жорстокість. Скільки душ таких у Бога?

Любов КЛІМЧУК.