пʼятниця, 25 січня 2019 р.









В НОВИЙ РІК ВСТУПАЄМО З БЮДЖЕТОМ
Двадцять восьма сесія районної ради відбулася 21 грудня. Основним її питанням стало прийняття районного бюджету на наступний рік. Незважаючи на це, пленарне засідання пройшло досить оперативно. Депутати вклалися в п’ятдесят з хвостиком хвилин і загалом розглянули 15 питань порядку денного. Всього у роботі сесії взяло участь 25 депутатів районної ради та депутат обласної ради Геннадій Шевченко.

Програми.
На розсуд депутатів їх виносилося одразу декілька. Три з них - соціального спрямування, націлені на поліпшення соціального захисту наших земляків, одна – на підтримку фізкультури та спорту. Так, депутати внесли зміни до районних  програм:  фінансового забезпечення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та надання пільг з оплати послуг зв’язку, матеріальної підтримки незахищених верств населення; розвитку фізичної культури та спорту, а також прийняли програму соціального захисту ветеранів на 2019-2025 роки. Незважаючи на мінімум фінансування видатків кожної з них, все ж у залі виникали запитання щодо доцільності прийняття цих програм. Такі нарікання – через гострий дефіцит вільних коштів.
Фінансова самостійність навчального закладу.
Реформи активно втілюються в освітній галузі. Вже з 1 січня на самостійний баланс переходить Дубровицький НВК «Ліцей-школа І-ІІ ст.». Відтепер він стає розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня і фінансуватиметься та управлятиме переданим на баланс майном самостійно.
Бюджетні питання.
Цього разу депутати внесли зміни до бюджету на поточний рік, перерозподіливши кошти, що були виділені на співфінансування будівництва медичної амбулаторії в Кривиці. Через тендерні зволікання вони не були використані в поточному році, тож їх розподілили на інші нагальні потреби – в основному на брак фінансування захищених статей в освіті та медицині.
Районний бюджет на наступний рік обрахований на рівні минулорічного з врахуванням росту мінімальної заробітної плати і становить більше 385 млн. грн. по доходах та видатках. Про його основні показники ми розповімо більш детальніше в окремому матеріалі.
Земельні питання. 
Народні обранці визначилися з приводу технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які будуть передані в оренду  за результатами земельних аукціонів. Такі ділянки виставляють на торги Залузька (всього дві ділянки), Сварицевицька (одна ділянка) сільські ради.  Затвердили таку ж докуметацію на ділянку, що передається в оренду гр. І.А. Поплавскі на території Трипутнянської сільської ради.
Організаційні питання.
Депутати дещо збільшили заробітну плату голови районної ради, піднявши надбавку за вислугу років, адже свою посаду очільник ради обіймає вже більше трьох років. А відповідно й має право на збільшення такої надбавки.
Насамкінець зняли з контролю цілу низку рішень, що вже втратили свою чинність.
Людмила РОДІНА.

головний кошторис РАЙОНУ:
СКІЛЬКИ І КОМУ
ЧИМ РАЙОННА СКАРБНИЦЯ
НАПОВНЮЄТЬСЯ
Загальний обсяг районного бюджету на 2019 рік визначений в сумі 385046,7 тис. грн. З них 174763,9 тис. грн. – надійде у вигляді соціальних субвенцій з державного та обласного бюджетів. Тільки 39958,7 тис. грн., або 9,6 % від загального обсягу – власні надходження до районної скарбниці.
Найбільшу питому вагу у власних доходах становить податок  на доходи фізичних осіб – 99,5 відсотка (у грошовому виразі це 39756,7 тис. грн., або на 12,1 відсотка більше ніж було в цьому році; саме на стільки збільшується мінімальна заробітна плата – до 4173 грн. проти теперішніх 3723 грн.). Ще 202 тис. грн. планується залучити до бюджету у вигляді: надходжень від орендної плати (85 тис. грн.), податку на прибуток підприємств (16,4 тис. грн.), чистий прибуток (дохід) комунальних підприємств (1,3 тис. грн.), плати за надання адмінпослуг (99,3 тис.грн.), адмінсбору за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (14,8 тис. грн.).
Обсяги міжбюджетних трансфертів, що передбачаються із державного, обласного бюджетів і бюджетів ОТГ, складають 343858,0 тис. грн., або 89,3 відсотка загального обсягу районного бюджету.

КУДИ БЮДЖЕТ РОЗПОДІЛЯЄТЬСЯ
Обсяг міжбюджетних трансфертів з районного бюджету, що передаються до сільських, міського та інших бюджетів – 17177,9 тис. грн.
Для обрахунку фонду оплати праці  взято за основу  запровадження з 1 січня 2019 року розміру мінімальної заробітної плати – 4173 грн. та розміру ставки І тарифного розряду Єдиної тарифної сітки - 1921 грн.
Видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв всіх бюджетних установ та закладів розраховано, виходячи з цін і тарифів на них, що діють на даний час з врахуванням обсягів їх фактичного споживання у натуральних показниках за 2018 рік з ростом на 10 відсотків.
Вартість харчування вихованців дошкільних навчальних закладів прогнозується на рівні 17 грн. в день.

На утримання районної ради передбачається спрямувати близько 2 млн. грн., або 106,4 відсотка до рівня 2018 року, з них 1762,6 тис. грн. – на заробітну плату з нарахуваннями працівників апарату ради, 101,2 тис. грн. – на видатки з утримання установи (оплату транспортних послуг, послуг зв’язку, відрядження та інші господарські витрати), 82,6 тис. грн. – на оплату енергоносіїв.

На фінансування закладів і заходів  галузі «Освіта» передбачено спрямувати майже 145,5 млн. грн., з них за рахунок освітньої субвенції з державного бюджету – 95933,2 тис.грн., субвенції з місцевого бюджету на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами за рахунок відповідної субвенції з державного бюджету – 550,5 тис.грн., додаткової дотації з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування переданих з державного бюджету видатків з утримання закладів освіти – 17008,1 тис.грн., за рахунок субвенцій з бюджетів Миляцької та Висоцької ОТГ – 390,6 тис.грн. і коштів районного бюджету – 31601,0 тис.грн.
Із загальної суми видатків на галузь передбачається спрямувати на виплату заробітної плати з нарахуванням 92,4 відсотка загального обсягу та на оплату комунальних послуг і енергоносіїв – 5,3 відсотка.
Обсяг коштів на заробітну плату працівникам загальноосвітніх навчальних закладів (крім педагогічного персоналу) дає можливість в повному обсязі забезпечити  всі обов’язкові виплати: за посадовими окладами, доплати обов’язкового характеру (нічні,святкові,шкідливі умови праці), доплату до мінімальної заробітної плати.
У фонді оплати праці дошкільних закладів  у повному обсязі враховані кошти на виплату педагогічним працівникам надбавок за вислугу років, надбавок за престижність праці у розмірі 20 відсотків посадового окладу, по одному посадовому окладу допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки.
До  фонду оплати праці інших працівників дошкільних закладів та працівників інших закладів освіти враховано тільки обов’язкові виплати (за посадовими окладами, доплату до мінімальної зарплати, нічні, шкідливі умови праці) без  матеріальної допомоги на фактично зайняту штатну чисельність.

Для галузі «Охорона здоров’я» передбачені видатки за рахунок медичної субвенції на суму майже 31 млн.грн., з них на утримання КНП «ЦРЛ» 29884,4 тис.грн. та КНП «Дубровицька районна стоматологічна поліклініка» 1100,0 тис. грн. Крім цього, за рахунок додаткової дотації з державного бюджету заплановано видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв в сумі 2044,0 тис. грн., в т.ч. КНП «ЦРЛ» – 1850,0 тис.грн. та КНП «Дубровицький РЦ ПМСД» – 194,0 тис. грн. Додатково за рахунок коштів районного бюджету враховано 1535,3 тис.грн. на оплату енергоносіїв, а саме для КНП «ЦРЛ» 1130,0 тис.грн., КНП «Дубровицька районна стоматологічна поліклініка» 210,0 тис.грн. та КНП «Дубровицький РЦ ПМСД» 195,3 тис.грн.
Обсяг коштів, який передбачено на утримання центральної районної лікарні з урахуванням коштів медичної субвенції, що будуть передані з бюджетів Висоцької і Миляцької ОТГ, дає можливість забезпечити фактично зайняту чисельність працівників фондом оплати праці з нарахуванням за посадовими окладами, обов’язковими надбавками та доплатами, доплатою до мінімальної зарплати, допомогою на оздоровлення медичних працівників.
По КНП «Дубровицька районна стоматологічна поліклініка» фондом оплати праці забезпечено виплату посадових окладів, обов’язкових надбавок та доплат, доплати до мінімальної зарплати в розрахунку на 5 місяців.
Фінансування первинної медичної допомоги здійснюється через НФЗУ «Національна служба здоров’я України» за окремою бюджетною програмою з державного бюджету.
На проведення розрахунків за комунальні послуги та енергоносії КНП «ЦРЛ» забезпечено на 93,7 відсотка від потреби, КНП «Дубровицька районна стоматологічна поліклініка» та «Дубровицький РЦ ПМСД» відповідно на 89,4 і 88,5 відсотків.

На галузь «Культура і мистецтво» у районному бюджеті планується майже 9,5 млн.грн., в тому числі за рахунок субвенції з бюджетів Висоцької і Миляцької ОТГ – 410,9 тис. грн. Видатки на оплату праці з нарахуванням забезпечені на 93,4 відсотка, на енергоносії – 5,2 відсотка. Фонд оплати праці музичної школи враховує педагогічним працівникам  надбавку за вислугу років, допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі посадового окладу, надбавку за престижність у розмірі 15 відсотків посадового окладу. Крім основної заробітної плати за посадовими окладами, бібліотечним працівникам враховано надбавки за вислугу років та особливі умови роботи у розмірі до 10 відсотків посадового окладу, клубним працівникам – надбавку за вислугу років, а також один посадовий оклад допомоги на оздоровлення.
На галузь «Фізична культура і спорт» передбачені видатки на 13,3 відсотка більш ніж 2018 року.
Як і у попередні роки, так і на 2019 рік передбачено надання фінансової підтримки громадській організації фізкультурно-спортивному товариству «Колос» в сумі 118,4 тис. грн.
В 2019 році з районного бюджету на утримання ДЮСШ та здійснення заходів з фізичної культури і спорту районного значення планується більше 1 млн. грн. Обсяг коштів на оплату праці по ДЮСШ враховує всі виплати обов’язкового характеру, допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

В районному бюджеті на 2019 рік видатки на соціальний захист населення та соціальне забезпечення (без урахування трансфертів) передбачаються в сумі 6979,9 тис.грн.
На утримання районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) передбачаються кошти в сумі 6259,6 тис.грн. З них з районного бюджету – 5512,0 тис. грн., або з ростом на 12,0 відсотка проти затверджених у 2018 році, та за рахунок бюджетів об’єднаних територіальних громад – 747,6 тис.грн., або 79,0 відсотків від показників 2018 року.
Фонд заробітної плати включає тільки обов’язкові виплати: за посадовими окладами, доплату до мінімальної заробітної плати, шкідливі умови праці, допомогу на оздоровлення медичному персоналу у розмірі посадового окладу.

Видатки на утримання центру соціальної служби для сім‘ї, дітей та молоді визначені в сумі 522,8 тис. грн. Фонд заробітної плати обрахований за посадовими окладами, надбавкою за вислугу років, включаючи доплати до  встановленого розміру мінімальної заробітної плати, допомогу на оздоровлення.

В проекті районного бюджету передбачено надання субвенції  на обслуговування осіб з інвалідністю у Вараському міському центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів в сумі 120,0 тис. грн., в комунальному закладі «Рівненський обласний центр комплексної реабілітації інвалідів» в сумі 22 тис.грн., а також виплату грошової компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, в сумі 55,5 тис.грн.

В складі видатків загального фонду районного бюджету враховано кошти на реалізацію 16 місцевих (регіональних) програм на майже 1,5 млн. грн.
Найбільше фінансування припадає на забезпечення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та надання пільг з оплати  послуг зв’язку; збереження архівних фондів ліквідованих підприємств району (340,0 тис.грн.); програми «Здоров’я дітей Дубровиччини» на 2016-2020 роки (240 тис.грн.); розвитку фізичної культури і спорту в районі (258,1 тис.грн.) тощо.

На виконання заходів цільової програми індивідуального житлового будівництва у сільській місцевості «Власний дім» по спеціальному фонду пропонується спрямувати 50,0 тис. грн. на надання пільгових кредитів індивідуальним сільським забудовникам за рахунок повернення коштів, наданих в попередні роки.

Для забезпечення належного утримання бюджетних установ з районного бюджету планується передача міжбюджетного трансферту органам місцевого самоврядування в сумі 16974,8 грн. на утримання дошкільних закладів та сільських закладів культури.
Підготувала Людмила РОДІНА.
Детальніше про бюджет можна дізнатися на сайті районної ради.
\






У кросвордиста на рахунку більше 1000 головоломок
Ефективні ліки від безсоння та сезонної нудьги. Коштують копійки. Побічні дії не виявлені. Придбати їх можна без рецепта. Здогадались, що це? Кросворди недарма називають головоломками. Аби заповнити порожні клітинки зашифрованими словами, треба добряче напружити мозок. Вчені запевняють, що завдяки цьому  інтелектуальна забавка має навіть молодильний ефект. Із охотою їм віриш, дивлячись  на нашого активного 80-річного дописувача Василя Семеняку. Щотижня читачі «Дубровицького вісника» знаходять на сторінках газети словесні головоломки під його авторством. Про незвичне заняття розпитали у Василя Романовича напередодні дня народження кросворду (виявляється, у календарі є й такий).

Цукерки – за загадки
Стаж кросвордист має чималий. Тож навіть приблизно не може сказати, скільки склав хитромудрих сплетінь. Їх точно не десятки, навіть не сотні, а більше тисячі головоломок!
Пан Василь згадує, що ще змалку любив «лускати» різні загадки. Звідти й почалось його захоплення.
«Був в нас вчитель в молодших класах – інвалід війни. Він, як і більшість тодішніх педагогів, не мав диплома. Але душу вкладав в дітей. І часто на уроках задавав головоломки. А тих, хто розгадає, – підбадьорював цукерками. А де я ще ті солодощі бачив? Батько загинув на війні. Мама робила в колгоспі. А тоді не платили ні копійки, ще й податки вимагали. Люди були, як у рабстві. Вчитель нагородить двома-трьома цукерками, а далі не піднімає, хоч завзято руку тягну. Треба ж дати можливість всім. Мабуть, з цього все й пішло. З охотою завжди розгадував чужі кросворди. А якось в інституті спробував й собі. Бувало, на парах сиджу і з пам’яті складаю для товаришів. Вже потім почав друкуватися в обласному «Червоному прапорі» та нашому «Поліському маяку».
Над першою головоломкою Василь Романович добряче попотів, витративши не один день. Це зараз деякі з’являються з-під пера лиш за кілька годин. «Грається» кросвордист зі словом по-різному. Анаграми, шаради, чайнворди, класичні хрестівки – не дають занудьгувати читачам. 
За чотири десятиліття свого захоплення зібрав пан Василь чимало головоломок – близько 50 тисяч є у його арсеналі. Навіть посортував їх за алфавітом і кількістю букв у відгадці.
«Тож виходить швидко і легко. Треба вставити слово на чотири літери, підбираю найкраще і готово. Правда, буває, що не можу знайти потрібне. Тоді вмикаю уяву і сам придумую загадку. В Інтернеті не підглядаю. Не люблю плагіату. З шарадами складніше. Треба помудрувати – з двох слів скласти одне. Ще важче з тематичними кросвордами. На пошук слів по тематиці часом доводиться витрачати по кілька днів. Але мені це подобається. В своє хобі поринаю повністю. От іду по вулиці чи роблю щось по дому, а в думках збираю пазли чергової головоломки».
Цікавимось, чи колись ставав в нагоді багаж знань стількох кросвордів. Василь Романович одразу згадує історію, як отримав чималу знижку від кмітливої продавчині, котра взялась випробовувати його загадками. Втім і курйози траплялись. «В нас в родині була традиція – ввечері заходив до кімнати дітей і ми розгадували разом головоломки. Одну з них син розповів перед класом: «Коли Ленін захищав короля?». Вчителька обурилась, мовляв, вождь пролетаріату оберігав бідних, а не королів і царів. Мене тоді навіть викликали до школи. Довелось пояснювати, що відповідь проста і не антирадянська – «у грі в шахи».

Наш мозок, як комора
Сам пан Василь в дитинстві мріяв бути… бібліотекарем, щоб поряд завжди були книжки. Бо змалечку ними зачитувався.
«Народився я на Київщині біля Дніпра. Носити воду треба було з річки, а до неї йти добрі півгодини. Брав книжку і по дорозі читав. Так само й вечорами.  Електрики не було, під тьмяне світло каганця поринав у чергову історію. З нею і засинав. Мама ще жартома жалілася в школі, що я так хату спалю. Читав багато і скрізь. Зажди мав особливе відношення до книги. Ніколи не загну сторінку. Допомагає хороша зорова пам’ять. Закінчу на 184-ій, приміром, і через місяць без підказок повернусь до неї.  Раніше мав велику власну бібліотеку. Медичну літературу віддав у лікарняну книгозбірню, а чотири мішки книг – у шкільну. Залишились класики і велика радянська енциклопедія. Наш мозок, як комора. Чим більше покладеш на полички, тим більше там зберігатиметься і виручатиме при нагоді. Як кажуть, не питай, хто багато жив, а питай, хто багато бачив, а я додам – і читав».
Від спілкування з Василем Романовичем справді, як посудина, наповнюєшся новим. Бо бесіда про життя органічно переплітається з історією, роздумами про сьогодення та цікавими фактами. «От ви знаєте, що абрикос – це не українське слово. Наш відповідник – мореля, – заначає кросвордист, – а білка – вивірка».
Питаємо, серед такої кількості книг, до якої пан Василь повертається знов і знов. «Напевно, до Біблії. Скільки б разів не читав, відкриваєш постійно нове. І до кінця її зрозуміти не можна. В цьому і сила Книги книг».

«Щасливий, що допомагав людям»
Дитячим мріям так і не судилось збутись. Доля внесла свої підступні корективи.
«Коли був у класі сьомому, сестричка захворіла на скарлатину. Дуже згубну хворобу. Фельдшерів по селах не було. За 27 кілометрів знаходилась лише невеличка лікаренька. Маму тоді гнали в колгосп, а я залишався за нею доглядати. Всевишній врешті врятував, сестра видужала. Але залишилось розуміння, що треба йти вчитись на медика. І зараз про це не жалію. Щасливий, що мав змогу допомагати людям».
Загалом Василь Романович віддав медичному фаху майже 60 років! Пішов на заслужений відпочинок у 2014-му. Дубровичани добре знають його як умілого рентгенолога. Пацієнтів, подій, емоцій було багато за цей час. Втім непростий початок свої кар’єри чоловік і досі пам’ятає.
«Нас, східняків, тоді часто відправляли на Західну Україну. В тому числі й лікарів. Спочатку потрапив на Рокитнівщину. Але пропрацював там лиш 12 днів. Чоловіку місцевої акушерки не сподобалось, що коли я прийшов, їй урізали зарплату. Тож почав підкидати записки, мовляв. забирайся звідси. Коли в хід пішла зброя – іншого варіанту не залишилось. Далі був фельдшером в Бережках. А заодно й акушером. Тоді народжувало до 80 жінок на рік. Згадую, як якось ледве не втопився з породіллею по дорозі до райцентру. Спішили на кесарів розтин, добирались на підводі через річку. Майбутню маму, на щастя, вдалось витягнути. Був ще один складний випадок. То вже син врятованого малюка приходив знайомитись. Потім потрапив на Сумщину. Але все-таки доля повернула сюди».

У коханні 54 роки
Дубровиччина подарувала Василю Романовичу не лише улюблену роботу, а й кохання. Зі своєю дружиною познайомився в Бережках. Валентину Олександрівну теж направили сюди як педагога. Саме їй він колись надсилав віршовані листи з армії. Бо має ще й такий хист. А нині пані Валентина є першим читачем його зрілої поезії і поціновувачем кросвордів. Свого часу вона працювала методистом і завідувачем дитячого садочка «Теремок».
«З дружиною вже 54 роки йдемо нога в ногу, розуміємо один одного з півслова, – з теплом розповідає Василь Романович. –  Живемо в мирі. Я не вважаю за чоловіків тих, хто грубо відноситься до жінки. Часом йду по вулиці і можу зробити юнаку зауваження, що негарно вчиняє. В чому секрет міцних стосунків? У вірності, розумінні, довірі і коханні».
Разом подружжя виростило двох достойних синів (один архітектор, інший працює в дубровицькому профтехучилищі викладачем креслення). А нині радіють чотирьом онучкам і онуку.  Василь Романович жартома їх називає своїми прес-секретарями. Бо саме вони оформляють його головоломки і надсилають в газету. З гордістю розповідає про кожного. Наприклад, найстарша онучка – успішний юрист і перекладач, об’їздила всю Європу. А найменша – перейняла від дідуся вміння віршувати.
Про Василя Романовича насправді можна писати книжку. З висоти свого досвіду він має, що розповісти. Жаль, що не все вмістиш на сторінках газети. Наостанок лиш  скажемо  простий рецепт  довголіття  від нього – «правильно харчуйтесь, тренуйте мозок, радійте життю і сонцю». Ми ж від себе бажаємо Василю Романовичу міцного здоров’я, щоб довго ще радував нас «грою в слова».
Леся КОНДРАТИК

Анна Яцута:
«Хай в нас і у вас все буде гаразд!»
Нащиріші вітання з Польщі шле наша землячка Анна Яцута.

Аню, всі ми родом з дитинства. Які найбільш яскраві спогади спадають зараз на думку про дитячі роки?
Я народилася у с. Зоря Рівненського району. Ще у дитинстві разом із батьками переїхала до бабусі Ганни у село Людинь, де і закінчила школу. Любов до співу прищепила мені мама Таїсія  Яцута (завідуюча Людинським сільським  клубом, знана у районі керівник народно-аматорського колективу «Журбина»). Змалечку мама часто розповідала мені про свої концерти, гастролі, коли вона, у свій час, була солісткою зорянського хору. Я дивилася на маму і дуже хотіла на неї бути дуже схожою. Найрідніша людина  була моєю наставницею і тогочасним продюсером. Ми часто виступали з мамою на різних конкурсах, фестивалях, концертах у Дубровиці. Вона завжди мене підтримувала. Навіть зараз, перед вибором репертуару я телефоную до неї, щоб порадитися. Тепло згадую про свою вчительку музики Марію Іванівну Приходько, яка теж відіграла свою позитивну роль у моїй подальшій музичній долі. Марія Іванівна – дуже гарний педагог, яка вчила мене правильно співати. За часів навчання у школі я зібрала багато грамот і дипломів за призові місця, подяки за участь у районних, обласних конкурсах, концертах.
Мабуть, мріяла про професійну сцену та обрала творчий фах?
Звичайно. Після закінчення школи успішно склала екзамени і вступила до Київського національного університету культури і мистецтв на факультет «музичне мистецтво» (вокал). Екзамен  приймала у мене відома Ніна Матвієнко. Під час навчання у вузі я неодноразово брала участь у різних фестивалях як локальних, так і міжнародних, конкурсах, гала-концертах. Була учасницею ансамблю «Кралиця» (Київ), яким керує заслужений діяч культури, проф. Іван Григорович Сінельников. Також під час студентства я була під опікою заслуженої артистки України Цюпи Наталії Петрівни (солістка хору Г. Вєрьовки). Студентські роки пролетіли дуже насичено і цікаво. Є що і є кого згадати. У цей час познайомилася і співпрацювала з багатьма відомим людьми, гуртами. Проте, не все було таким безхмарним, аби навчатися і жити у Києві, мусила багато працювати і вміти поєднувати денну форму (державного навчання) з роботою. Не завше це було легко і приємно, але державні іспити були складені на відмінно. Вважаю, що впоралася із завданням!
Але все-таки життєві стежки привели Вас у Польщу…
Так, у 2014 році я переїхала у Люблін (Польща), де вступила до дворічного коледжу «ŻAK» за спеціальністю «аніматор і менеджер культури». Живу зараз у Любліні (Польща). Маю дворічного сина Северина, чоловік – Геннадій (музикант і художник). Активно займаюся творчістю. У 2015 році брала участь у міжнародному конкурсі читців, де пройшла у фінал від Любліна; у 2017 році отримала перше місце у конкурсі талантів (Люблін). Проводжу майстер-клас з фольклорного співу при фундації Культури Духовної Пограниччя. З 2017 року я одна з організаторів фестивалю української культури «Україна в Центрі Любліна». Мене неодноразово запрошували на радіо і телебачення Польщі, де я розповідала про популяризацію української культури. Працюю в одному з найбільших у Польщі інституцій культури – Центр Зустрічі Культур (CSK). У листопаді цього року мала нагоду виступити на одній сцені з Олегом Скрипкою, і заспівати у дуеті з ним пісню «Країна мрій». Олег спочатку прослухав записи пісень у моєму виконанні, потім сказав, що йому подобається мій вокал і він хоче заспівати зі мною. Загалом знайомство і виступ з ним був дружнім і теплим. Після виступу ми поспілкувалися, Олег подякував мені за співпрацю, розпитував у мене про життя і долю. Дуже пам’ятна зустріч. Зустрічати тут, у Польщі, талановитих земляків з України – це завжди свято.
Творчість для Анни Яцути це…
Це – свобода! Коли ти вільний у думках, у діях, у бажаннях, тоді хочеться творити і витворяти. А ще коли знаходиш однодумців, людей які розділяють з тобою ідеї, погляди, то що ще треба для щастя? То майже, як закоханість. Вам добре, і ви народжуєте спільне діло. Треба не боятися себе і своїх можливостей, завжди пробувати шукати себе, шукати постійно, поки не відчуєш, що саме тут отримаєш насолоду від свого натхнення. Я вважаю, що кожній людині Господь дає іскру творчості, головне її в собі віднайти і не загасити.
Живете з Україною в серці?
Ви знаєте, я дуже сумую за домом! Хотілося б розвиватися у рідній державі серед своїх земляків. Ми вивчили польську мову, але ми ніколи не будемо їхніми  корінними співвітчизниками! Так, серцем я з Україною. Ми переживаємо за усі події, що відбувалися і відбуваються зараз в рідній стороні. Дуже хочу, щоб Україна і кожна людина в нашій рідній державі були щасливими.
Який у Вас голос, які пісні любите, що цікавить, окрім музики?
У мене альт, улюбленої пісні не маю. Але усі народні українські пісні мені дуже подобаються, люблю  джазові ноти, щось із класики цього жанру. Люблю театр і книжки.
Знаю, що Ваш чоловік також з України. Як Вас звела доля?
Чоловік – мій сусід, ми жили у Людині через дві хати. Отож знайомі з дитинства. Просто Гена виїхав до Польщі відразу після школи. А потім захотів дружину-українку і забрав мене. Він також дуже творча людина, має свій рок-гурт, прекрасно малює, не раз були виставки його картин. А працює чоловік у сфері продажу медичного обладнання. Ми обоє творчі люди, але поскільки творимо у абсолютно різних напрямках, то не сперечаємося, а тільки радимо один одному.
Аню, а про що мріється?
Планів багато, зараз тільки стаю тут на ноги і треба щоб земля була твердою. Ну, звичайно, хочу далі розвиватися у галузі культури і якщо вдасться, то ширше знайомити світ з українською культурою!
Як зустрічає Різдво родина українців у Польщі?
Наша сім’я толерує польське Різдво. Адже більшість знайомих це поляки-католики; вихідні на роботі; закриті магазини. Атмосфера свята довкола, вона проникає в тебе. На католицьке Різдво ми у Польщі, а на православне їдемо додому в Україну, до рідних. Обидва свята для мене високодуховні, світлі, добрі. Новий рік відзначаємо у Польщі з друзями. І Миколаї у нас також два. Отакі ми багаті на ці прекрасні свята! Ялинку ставимо в переддень католицького Різдва, перед Вігілією. Так називається вечір напередодні католицького Різдва. Він найбільш урочистий у році. Слово «Вігілія» походить з латинської мови і перекладається, як «чування». Кульмінаційним моментом святкової вечері є звичай ділитися оплатком (прісним хлібом, котрий випікається у вигляді тоненьких пластинок з пшеничного борошна та води й використовується Римо-католицькою церквою під час богослужінь). Під час цього обряду всі члени родини висловлюють один одному побажання й просять вибачення за взаємні кривди. Ця традиція є нагадуванням Таємної вечері, коли Ісус Христос поділився хлібом зі своїми учнями. Звичай також є нагадуванням, що з ближнім потрібно поділитися навіть останнім шматком хліба.
Взагалі, Різдво, я вважаю, це час робити один одному приємності і радіти життю.
Думаю, така талановита красуня не раз виступала у ролі чарівної Снігурки?
Так, виконувала кілька разів цю роль, але вона завжди була для мене скучною. От образ Баби Яги я обожнювала. Часто досконало не вчила текст, а просто імпровізувала на сцені. Мені здавалося, що у цій роль можна розкрутитися на сто відсотків, а ніж просто говорити завчений текст. Баба-Яга не мусить справляти приємне враження, але її також люблять і чекають на її вихід.
Що побажаєте нашим читачам у новому 2019 році у період та напередодні Різдвяних свят?
Щоб були всі живі та здорові! Нехай Новий Рік і Свята Коляда принесе кожному спокій, мир і злагоду! Вірте у себе і своїх ближніх! Смачної куті! І хай в нас, і у вас – все буде гаразд, щоб ви і ми щасливо жили! Слава Україні!
 Розмовляла Люба КЛІМЧУК.





Про святковий настрій, подарунки та хобі
Розмовляємо сьогодні у рубриці «Сучасниця» з викладачем музичної школи Оксаною Головіною.

Що б, Ви перш за все, розказали про себе нашим читачам?
Моє життя нерозривно пов’язане з музикою, нею займаюся з семи років. Вдячна долі,що життя пов`язала з інструментом фортепіано. Мій найголовніший наставник – це мій тато, мабуть, саме його гени взяли верх у моєму характері та уподобаннях. У мене було багато гарних викладачів. Особливо теплі слова хочу сказати про Людмилу  Анатолівну  Співак. Я закінчила Рівненське музичне училище та Рівненський гуманітарний університет. Вже одинадцятий рік працюю в рідній музичній школі, де і колись навчалась. Не уявляю себе на іншому місці роботи, мені подобається навчати прекрасному наших дітей. Горджуся, що мої учні достойно представляють нашу школу в фортепіанному мистецтві на різних конкурсах.
Моя найбільша любов – це донечка Каріна. Їй 5 років, але вона вже опановує ударні інструменти. Продовжує родинну традицію. Моє найбільш хобі – це також музика. Обожнюю у вільні хвилини грати все, що мені подобається (сучасні пісні,музику з кінофільмів, ліричні мелодії дуже близькі моєму серцю). У вільний час вишиваю бісером і багато картин просто дарую. Першу  свою вишиту ікону Святого Миколая я подарувала тату.
Бачила в інтернеті ваші різдвяні віночки…
Ці святкові прикраси ми почали робити недавно. Перший зробили як сувенір на день народження. Створюємо їх втрьох – я та мої колеги Інна Кренько і Наталія Чирук. Радувати ближнього – це завжди велике задоволення  Я запропонувала наше хобі зробити більш ширшим, і от так ми, три подруги-музиканти, відкрили свою групу, де пропонуємо подарунки з декору. Домінує, звісно, зараз святкова тематика. Оскільки наближається Новий рік, то і тематика віночків відповідно новорічна переважає. Використовуємо у своїй  роботі лозу, шишки, сніжинки, фетр, робимо самі гілочки, деякі дрібнички купуємо, щоб доповнювати всю композицію. Мені найбільше подобається лляний бант, який  символізує родючість земель і дівочу красу. А віночок загалом – це символ сімейного затишку.
Сподіваємося, що будемо розвиватися у цьому напрямку, адже наш шалений ритм життя, на жаль, частіше огортають негативні емоції. Ми за те,щоб дарувати собі і рідним позитив. Подарунки ручної роботи – завжди оригінальні та унікальні.
Розкажіть про святкування новорічних свят у Вашій родині…
Мабуть, нема жодної людини, яка не радіє зимовим святам. Є загальні атрибути, без яких важко уявити українське Різдво – ялинка, щедро накритий стіл, колядники. Звичайно, традиції є у нас, як і у кожної родини. Я пригадую, що тато з мамою ставили нам ялинку геть під Новий рік, і якось ми з сестричкою не встигали нею натішитися. Тепер для донечки я вбираю новорічну красуню значно раніше, щоб створити атмосферу свята. Ялинка у нас штучна, а іграшки в сіро-синіх кольорах. Я люблю таке поєднання.
У дитинстві ми з сестрою були невибагливі до подарунків. Раділи солодощам. мандаринам. А головне – це була любов мами і тата.
Зараз інший час. Всі діти пишуть листи Святому Миколаю. Понад усе люблю свою донечку, прагну втілити в життя всі її мрії. І от моя Карінка попросила у Миколая особливі ляльки з мультфільму «Шиммер і Шайн». Святий Миколай їх довго шукав, щоб здійснити мрію моєї красунечки.
А щодо традицій, то найтепліший спогад з дитинства: тато грає на баяні, а ми з сестричкою співаємо колядки та щедрівки. Наша улюблена – «Пироги, вилазьте з печі». Сестра Оля стала журналісткою, а мама у нас бухгалтер. А ми з татом от в музиці знайшли своє покликання. Хоча моя сестричка також дуже здібна до музики.
Що побажали б всім землякам з нагоди свят?
Новий рік та Різдво – це час див, бо разом збирається родина і люблячі серця дарують один одному світло і тепло. Дякуймо Богові за прожитий рік, за все гарне, що було в ньому і хай буде мирним, щасливим 2019 для нас усіх.
Я вдячна Господу за люблячих батьків, за сестру, свою наймилішу у світі донечку, за музику, якою живу. Щастя – це все, що поруч, що дає нам позитив. Зичу всім втіхи, радості і добра!
Розмовляла Люба Клімчук.



Софіївський Собор – шлях до об’єднання українського православ’я!
Протягом останніх кількох років  в Україні як у духовенства, так і в простих мирян однією із важливих тем для суспільного обговорення є подальший розвиток нашої православної віри. Адже, поряд ще донедавна із догматом «істинної, правильної, канонічної» Української Православної Церкви Московського Патріархату справедливо постає питання великого відродження незалежної від Москви Київської митрополії. Кожен охочий дізнатися більше без проблем може відкрити будь-яке джерело інтернет-ресурсу чи підручник з історії і пересвідчитися, що саме Київ з 988 року є колискою, тобто першоджерелом православної віри не лише в Україні, а й в майбутній Московії. Саме митрополити Київські і всієї Руси (така назва кілька століть існувала для усієї Київської Русі, а згодом і в козацькій Україні) були незалежними і підпорядковувалися лише Константинопольській патріархії до кінця 17 століття. Але після 1686 року наш «старший російський брат» насильницько приєднав Київську митрополію до Московського(!) патріархату, і фактично з цієї дати ми – українські православні християни на довгі роки втратили свою церковну незалежність. І ось завдяки колосальним зусиллям діючої влади, політиків, духовенства і, напевно, зважаючи на ту політичну та соціальну напругу, яка склалася в першу чергу у відносинах із Росією протягом останніх чотирьох років, 15 грудня 2018 року в Києві відбулася велика знакова подія щодо офіційного відродження статусу канонічності Української Православної Церкви Київського Патріархату та обрання єдиного її очільника – митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Учасниками цього історичного дійства була і делегація вірян із Дубровиччини, яку очолив голова райдержадміністрації Микола Петрушко. Звичайно, більшість із тої багатотисячної аудиторії, яка майже 10 годин вистояла на Софіївській площі в підтримку прийняття такого сторіччями очікуваного рішення від Вселенського патріарха, були прихожанами УПЦ КП. Але були такі, як і я – православні українці, які з народження є і поки що залишаються прихожанами УПЦ МП. Адже всі розуміємо, що з діда-прадіда нам передалася віра в триєдиного Бога, яку допомагають нам донести священики Московської патріархії. Та й колосальна більшість православних храмів як у районі, так і в цілому по Україні підпорядковані саме Московському Патріарху. Тому очікування чи сподівання на швидке об’єднання усього українського православ’я в реальності може затягнутися. Гадаю, що кожна громада разом із своїм духовним наставником має дуже розумно і зважено підійти до остаточного рішення, а найголовніше мирно і безконфліктно, а для цього треба проявити вміння слухати і чути один одного. Звичайно, пересічному українцю не всюди буде просто розібратися в усіх цих змінах і подіях, тому на допомогу повинні прийти саме священики, адже вони, як ніхто, розуміються і на історії Української церкви, і на необхідності усіх тих історичних змін, які мають остаточно і навіки покласти край тому духовному РОЗ’ЄДНАННЮ, яке ми спостерігаємо уже кілька століть. Тож усім мудрості, зваженості, розсудливості у подальших діях на благо об’єднавчого спокою наших православних душ! 
Анатолій Серко,
учасник Об’єднавчого Собору, с.Озерськ.


Сімейна установа,
яку не оминути
Уже традиційно в кінці року завітали до установи, де вершаться людські долі, де з’являються нові громадяни, народжуються нові сім’ї та здійснюються чиїсь мрії. Тим більше 18 грудня минулого століття розпочалась історія РАЦС. Отож про незвичні імена та весільну моду читайте у розмові з начальником районного відділу Протосавицькою Інною Юріївною.

Ви нещодавно на своїй сторінці у соцмережі запрошували подружжя скористатись послугою «Ювілей весілля». Розкажіть детальніше про неї.
В Україні нині так мало позитивних емоцій. Та й побут і проблеми додають сірих фарб у подружнє життя. Щоб знову відчути трепет сердець, згадати ті емоції, коли вперше обмінювались обручками і обіцяли кохати у горі та щасті, ми пропонуємо парам відзначити ювілей весілля. Це не обов’язково має бути якась значна срібна чи золота дата. Є багато річниць. І пара хоч кожного року може це урочисто святкувати. Спеціально для цього розроблений сценарій. «Молодята» знову одягають одне одному обручки, стають на рушничок, можуть навіть повторно отримати свідоцтво. Тобто почати все з чистого аркуша. Такий пам’ятний подарунок для подружжя можуть влаштувати діти чи друзі. Треба просто прийти до нас, узгодити всі деталі і головне привезти винуватців свята у потрібний день. У відділі ця послуга коштує 250 гривень, якщо організовувати поза його межами – 500 гривень.
Були бажаючі знову піти під вінець?
Одна пара відзначала фарфорове весілля. Подружжя стало на той же рушник, який їм стелили 20 років тому. Але тепер в оточенні дітей, батьків та рідних. Залишились задоволені. Кажуть, що сам день весілля не так запам’ятався, як цей. Тоді відбувалось все поспіхом, а зараз зовсім інші відчуття. Було дуже хвилююче та чуттєво.
А скільки цьогоріч наречених вперше ставали на рушник щастя? І взагалі, яка спостерігалась весільна статистика?
За 11 місяців одружилось 150 пар. Щонайменше на два десятки зменшилась кількість порівняно з минулим роком. Причиною може бути те, що набуває все більшої популярності проект «Шлюб за добу», який діє в Рівному, Дубно та Сарнах.
У піст бажаючих поєднати долі звичайно менше. Грудень найбідніший на нові родини. А от в липні, серпні та вересні буває розписуємо до 20 пар на місяць.
Найстаршій цьогорічній  парі було близько 70 років. Подружжя  давно жило сім’єю, але вирішили зареєструвати це ще й офіційно. Хоча для нас вони все одно молодята – бо вік на весільному рушнику немає значення. Головне – почуття та блиск в очах. Наймолодшими були  три пари, де наречена не досягла шлюбного віку, тобто 18 років. Реєструємо їх шлюб лише за дозволом  суду. На це мають бути вагомі причини.
У 2018-му зареєстрували лише три випадки одруження з іноземцями – громадянами Росії, Білорусії та Польщі.
Молодята часто замовляють урочисту реєстрацію?
Зараз урочистих розписів значно менше. Можливо, через нинішню скруту. Можливо, через те, що молодята не розуміють усієї важливості моменту офіційного поєднання доль, який трапляється раз у житті і назавжди закарбовується в пам’яті. Повний обряд урочистої реєстрації у відділі вартує 400 гривень, у вихідний та святковий день – 600 грн. Реєстрація шлюбу за межами відділу (виїзна церемонія) – 1500 грн.
Яка нині весільна мода?
Певної спільної моди простежити не можна. Всі молодята різні. Хтось одягає традиційне біле плаття і костюм, хтось – наряди в українському стилі. Деякі заходять до зали під весільний марш Мендельсона, інші – на європейський манер, коли тато виводить наречену і передає в руки майбутньому чоловіку. Є бажаючі, щоб клятви читав не обрядовець, а вони самі складали. Або щоб обручки підносили дітки. Попри сучасні віяння, все ж більшість дотримується традицій з весільним рушником. Буває під нього навіть кладуть гроші, щоб нова сім’я жила в добробуті. Всі нюанси напередодні обговорюємо з молодятами і підлаштовуємо сценарій під їхні бажання.
Ви паралельно ще й обрядовець. Мабуть, кожна проведена церемонія для Вас особлива. А пам’ятаєте першу?
Справді, щоразу ніби сама одружуюсь. Бувають трепетні моменти, від яких сльози навертаються. Особливо, коли розчулюється наречена, а іноді і наречений. А трапляються молодята на позитиві. Жартують, навипередки застрибують на рушник. Завжди стараюсь говорити від душі, те, що на даний момент відчуваю, не повторюватись і бажати від щирого серця.
Згадую, скоріше, як готувалася до першої церемонії. Треба було вивчити текст сценарію. Тоді моїми глядачами  і рецензентами  стали син і чоловік. Вони підказували,  як і що краще казати.  Таким чином дуже допомогли.
В деяких РАЦСах у великих містах є навіть власні гардеробні. Ви маєте багато суконь, бо обрядовцю треба бути «на висоті» під спалахами фотокамер?
Ми з колегами жартуємо, що наша робота стимулює тримати себе завжди в порядку. Звісно хотілося б, як і кожній жінці,  змінювати наряди щоразу. Втім суконь в мене не так і багато. Підбираю  плаття відповідно до стилю весілля – вишите традиційне  чи  більш європейське. Колись взагалі була одна обрядова сукня. Червоного кольору, як символ Союзу. Інший наряд заборонялось одягати. На щастя, нині право вибору за нами.
Цього року страх втратити субсидію змушував сімейні пари навіть розлучатися. Чи помітили сплеск розірвань шлюбів?
Всеукраїнської тенденції розлучень в нашому районі ми не помітили. Кількість навіть зменшилась в порівнянні з 2017-им. Цьогоріч за 11 місяців було 16 розірвань шлюбу, у минулому році за такий же період – 27. Але це лише розлучення за взаємною згодою. Якщо в подружжя є неповнолітні діти чи якісь непорозуміння – то тільки в суд.
Ви можете оком професіонала визначити, яка пара буде жити у злагоді, а яка може розбігтись через деякий час?
Важко сказати. Якби могла передбачати і попереджувати – було б чудово. Інтуїція часто підводить. Ніби  молодята приходять і так гарно ставляться один до одного. А через два роки надходить рішення суду про розлучення. Інколи навпаки думаєш про нещасливий фінал, а вони живуть у злагоді. Це може показати лише час.
Буває, що подружжя через півроку спільного життя вже були у нас на порозі, аби розлучатись. Зазвичай сім’ї розбиває втрата почуттів, побут, невміння слухати половинку і підтримувати.
Яке життя у цифрах – скільки народилось і померло у 2018-му?           
Статистика невтішна. Щороку народжуваність зменшується, а смертність зростає. У 2018-му різниця дуже велика: народилось –  434, померло – 648.
Як батьки називали своїх донечок і синів?
Серед найпоширеніших поміж дівчаток були імена – Мілана, Софія, Злата, Соломія, Анна. Серед хлопчиків – Марк, Матвій, Давид, Назар, Богдан, Тимофій. Із незвичних українському вухові –Дамир, Орест, Даниїл, Світослав, Асіф, Афанасій, Єлісей. З дівочих – Ніхан, Аніта, Аделіна, Естер, Віола, Сара, Лія, Камелія. Оригінальні імена обирають з  серіалів чи давні релігійні. Традиційно на день святих у нас є Іллі та Катерини. Деякі батьки наполягають на незвичному звучанні – Кіріл замість Кирило, Артьом замість Артем, Дмитрій замість Дмитро. Тоді ми попереджуємо, щоб добре подумали, як потім буде по-батькові.  Адже Кірілівна – не дуже гармонійно звучить.
Чи змінювали імена в цьому році?
Імен не змінювали, натомість було п’ять випадків з прізвищами. В основному жінки після розлучення повертали свої дівочі. А якось батька позбавили прав і діти захотіли прізвище мами.
Буває мама й тато не можуть дійти згоди щодо імені дитини.  Його можна без проблем змінити упродовж року. Просто прийти обом до нас і написати заяву про виправлення імені в свідоцтві. Після року це зробити не можна. Лише з 14 років дитина має право обрати собі інше ім’я за згодою батьків, з 16 – на власний розсуд. Для цього треба зібрати всі документи (свідоцтво, паспорт, для дорослих документ про шлюб) і фотокартку. Ми направляємо всю інформацію до поліції для перевірки.  Якщо все добре, надаємо дозвіл.
Завжди приємно видавати свідоцтва про одруження та народження, а смерть та розлучення – певно негативний момент в роботі.
Звичайно. Якщо хтось приходить виробляти свідоцтво про смерть, ми його ніколи не залишимо в черзі. Суто для реєстрації цього документу графіком  роботи встановлено чергування працівників в понеділок, щоб люди не чекали ще й вихідний. 
Про які послуги хотіли б ще раз нагадати нашим читачам?
Мало хто знає, що разом з реєстрацією народження в пологовому можна заодно подати заяву на прописку дитини. Потім не доведеться зайвий раз ходити по кабінетах. Ставимо апостиль на документи, які треба пред’явити за кордоном. Раніше це робили лише в Міністерстві юстиції. Також агітуємо користуватися нашим веб-порталом. Реєструєте особистий кабінет, обираєте відділ і з будь-якого питання можете проконсультуватися з нами, не виходячи з дому. Або записатись на прийом чи подати заяву на видачу свідоцтва чи інших документів.
Що побажали б колегам та відвідувачам Вашого відділу?
Багато думають, що наша робота обмежується лише реєстрацією  народження, шлюбу і смерті. Втім це лише невелика частина обов’язків. Тільки ми та наші рідні знають, як пропадаємо на робочому місці з ранку до вечора. Тож зичу своїм колегам терпіння, наснаги та нових ідей. А всім загалом – мирного неба, миру в родинах та миру в серцях.

Леся КОНДРАТИК.



Ремчицький міст: досі як безкоштовний атракціон страху
Сподіваємося, що найближчим часом цю важливу ділянку автодороги приведуть до пуття. У цьому, як на мене, в даний час мають бути зацікавлені всі: як жителі північних районів, так і влада, адже вибори не за горами. Для вас – невелика частина епопеї 2018 року під назвою «Ремчицький міст».
Діти і дорослі люблять атракціони. адреналін, отриманий там, кажуть, очищає кров. Якщо маєте бажання відчути особливі емоції, можете не шукати платної кімнати страху у великих містах. У нас, на Поліссі, нині діє безкоштовний атракціон під назвою «Ремчицький міст». Навіть атеїст, який їде по ньому, згадує про існування Бога і відчуває, що кожен наступний момент життя може закінчитися саме цієї миті. Але, дай Боже, щоб нічого подібного на цьому мосту не сталося.

Міст у Ремчицях, який сполучає Сарненський і Дубровицький райони, став притчею во язицех у всій нашій області. Про його стан в інтернеті не говорили хіба-що байдужі. Мешканці Рівненщини знімали відео, на якому було відображено жахливий стан цієї важливої споруди. Ці кадри викликали щонайменше обурені коментарі: міст, у якому відсутні перила, має посередині ще й ями по коліна. Таке часто бачимо у фільмах жахів. Чому зволікають з ремонтом мосту?
Ще навесні почали писати про те, що ремчицький міст закриють на капітальний ремонт, однак не судилося цьому статися. Мостом як їздили, так і їздимо. Хоча його повного закриття, звісно, хотіли і хочуть не всі. Адже тоді, добираючись, до прикладу, з Дубровиці до Рівного, буде робити добре коло через Любиковичі. А це зайві кілометри.
А тепер власне про ремонт, вірніше про його відсутність. На початку року було проведено тендер на виконання цих робіт. Через надійну площадку-партнера з державних закупівель визначився переможець, який запропонував найкращу (найдешевшу) цінову пропозицію виконання робіт. Саме тоді мешканці північних районів трохи, як то кажуть, видихнули: міст будуть ремонтувати, гроші є, виконавець є. Але очевидне було іншим: літо минуло, а роботи на мосту вперед не просовувалися. Ця картина дуже нагадала відому байку про комаху, яка «літо красне проспівала». А тут зима глянула у вічі.
Наприкінці листопада проскочила інформація про те, що у квітні міст почало ремонтувати підприємство «Олександрія Кепітал», але у жовтні воно роботи зупинило. У листопаді Служба автомобільних доріг області договір з цією фірмою розірвала достроково за неналежне виконання взятих зобов’язань, проте заплатила виконавцю 3 мільйони 401 тисячу гривень (кажуть, що це був аванс). Однак, хто їхав мостом, то помітив раніше, що абсолютно не видно результатів роботи цієї фірми. Проте, як розповів мені один із жителів Бережниці, цей підрядник пофарбував стовпи. Мабуть, на цьому і проїли майже чотири мільйони. Свою неспроможність продовжити роботи журналістам рівненського телебачення підрядник пояснив гарною причиною: завагітніла керівник фірми. Отож-бо, через її декретну відпустку, нема кому керувати. Стало зрозуміло, що слід шукати нового підрядника. Чим і зайнялася служба автомобільних доріг, яка цей міст обслуговує.
Новий тендер на ремонт мосту виграло товариством «Євро Плюс Буд». Вартість робіт складе теж 12 мільйонів.
13 грудня я їхала маршруткою з Рівного. Біля ремчицького мосту утворилася величезна черга автівок. Стояли ми близько 40 хвилин. А людям ще добиратися треба було у віддалені села Зарічненського району. Маршрутки з графіка позбивалися. Під’їхали до цієї відомої переправи через Горинь, як було ще видно, а міст переїхали, як стемніло. Цього разу я традиційно   закрила очі і попросила Бога, щоб міст переїхати неушкодженими. Думаю, не я така одна у маршрутці, хто Господу молився…
Боже, тільки б тут ніхто не звалився у воду. Колись у 70-х роках автобус з людьми потрапив у Горинь саме на ремчицькому мосту, були жертви. Пригадую, як колишній начальник міліції пан Башинський розповідав мені про цю трагедію. Але це було минуле століття, інші технології і можливості. Ми ж рухаємося вперед?
Міст це сьогоднішня наша величезна проблема. Така прекрасна дорога з Рівного до Сарн і такий страшний цей переїзд через Горинь. Два світи. На жаль.
Засніжила зима все довкола, міст у Ремчицях також вбрався у білу шубу, але жоден водій і пасажир не забуває, що тут на кожному кроці чекає велика небезпека. Кажуть, обіцяного чекають три роки. Жителі північних районів ждуть ремонту моста, як мінімум, вже рік. Дай Боже, щоб відоме прислів’я не спрацювало у нашому випадку.
А зараз до вашої уваги  думки і коментарі про ремонт мосту.
                                           Голові облдержадміністрації Муляренку Олексію Віталійовичу
                                           Депутатам обласної ради: Суховичу Віталію Миколайовичу,                                                              Лобчуку Миколі Івановичу, Шевченку Геннадію Миколайовичу.
Моє звернення до Вас – це крик душі усіх мешканців Дубровиччини, інтереси яких свого часу я два скликання представляв в обласній раді. Річ в тім, що міст через річку Горинь, що сполучає наш та сусідній Сарненський райони, вже тривалий час перебуває в аварійному стані. У квітні було прийнято рішення цей міст відремонтувати. Перекрили одну половину споруди, а весь рух транспорту спрямували іншою. На тому все обмежилося. Неодноразово я загострював на цьому увагу районної влади, виступаючи на колегіях з вимогою проконтролювати хід ремонтних робіт. Між тим міст з кожним днем все більше зазнавав руйнації. Нині по ньому страшно їхати, адже будь-якої хвилини може статися трагедія. У сімдесятих роках колись на цьому місці вже сталася жахлива аварія – пасажирський автобус упав у воду. Невже ми чекаємо була її повторення?
Ввважаю, що необхідно НЕГАЙНО вжити заходів до безпеки водіїв та пасажирів. Перше, що я рекомендую – поставити акумуляторний світлофор для регулювання руху на цій ділянці дороги. Друге – обмежити рух важковагового транспорту цим мостом. І врешті-решт відремонтувати цю споруду, адже зволікання з цим з кожним днем здорожчує ремонтні роботи. Надіюсь, що це звернення поліщуків стане предметом для обговорення на найближчій сесії обласної ради та колегії облдержадміністрації і буде вжито негайних заходів, а винуватці в такій ситуації – притягнуті до відповідальності згідно з чинним законодавством.
З повагою, керівник ПСП «Промінь»,  заслужений працівник сільського господарства України Кулик Андрій Євтухович.  13.12.2018 р.

Віталій Ундір, перший заступник ОДА (у телефонній розмові).
Це нагальне питання стоїть зараз на особливому контролі в облдержадміністрації. Як людина і керівник розумію, що саме на цій ділянці, на жаль, маємо упущення. Зробили чимало доріг в області, люди задоволені їх якістю. Обсяги виділених на місцеві дороги кошти в рази перевищули фінансування державних доріг. Тобто дороги, які не обслуговувались або обслуговувались за залишковим принципом останні 27 років, ремонтувалися, і це є показник. Ремчицький міст, на жаль, став негативним винятком щодо вчасного освоєння коштів. Нагадаю, що його обслуговує служба автомобільних доріг області. На жаль, перший підрядник виявися неспроможним виконати зобов’язання, які були на нього покладені. А теперішній довів свою ефективність на роботах по ремонту мосту в м. Сарнах! Сподіваюся, що якість робіт на ремчицькому мосту буде не гірша.
Геннадій Шевченко, депутат обласної ради.
Питання необхідності ремонту ремчицького та бродецького мостів я підіймав у депутатському запиті  ще наприкінці 2017 року. Важливість цієї проблеми очевидна, бо все-таки ці споруди перебувають на трасі міжнародного сполучення. Стан цих мостів бачать не лише українці, а й білоруси. Але найголовніше – це безпека людей. Нещодавно на сесії обласної ради йшлося про виконання мого запиту, я зазначив, що досі занепокоєний станом справ і очікую, як і всі поліщуки, виправлення ситуації, що склалася. Працює інший підрядник, отож хочу вірити, що ремчицький міст буде відремонтовано. Я переконаний, що наша влада докладе максимум зусиль та уваги до цього вкрай важливого питання.
Служба автомобільних доріг області
НОВИЙ ПІДРЯДНИК АКТИВНО РОЗПОЧАВ РОБОТУ (ФОТООГЛЯД)
В селі Ремчиці новий підрядник активно розпочав ремонт мосту.
Роботи на замовлення Служби автомобільних доріг у Рівненській області проводить підрядна організація ТОВ «ЄВРОПЛЮСБУД».
Служба автомобільних доріг у Рівненській області просить учасників дорожнього руху та місцевих мешканців відноситися з розумінням до тимчасових незручностей.
Люба КЛІМЧУК.