* 5 грудня – День волонтера

Я знову і знову поверталася

Знана волонтерка Світлана Правник сьогодні говорить про те, що глибоко в душі.

Волонтерство – це… Продовжте мою думку трьома словами.

Любов до ближнього, небайдужість, допомога.

Хто надихнув вас на цей благородний рух?

Ідейний натхненник в цій справі – це, напевно, моє сумління. Не могла лишатися осторонь, коли, як грім серед ясного неба, розпочалися бойові дії. Не могла чекати, допоки все інші зроблять за нас.

Чи казали ви коли-небудь собі під час чергової поїздки на Схід такі слова: «З мене достатньо. Ставлю крапку»?

Пам’ятаю випадок, коли вночі приїхали в Торецьк, до Горлівки було 500 метрів, а наш бус попав в мінну яму, і виїхати ми ніяк не могли. Залишатися було ризиковано, фари вмикати не можна. Кругом обстріли, командир дуже хвилювався, йшов дрібний пронизливий, холодний дощ. Ми в багнюці, стараємося відкопати бус. Сяйвом від снарядів освітило все небо, ми були у ворога під прицілом, як на долоні. Все-таки Господь нас уберіг, два БТРи витягли, і ми рушили, як нам здавалося, за вказаним маршрутом. Але на цьому не закінчилося. Ми знову збилися з дороги і зовсім не знали, куди їдемо. Переживали всі: і наші воїни, до яких ми прямували, і командири, і дівчата з Рівного. В ту ніч ніхто не спав, куди б ми не повертали, всюди обстрілювали. Ми вже не розуміли: стріляють свої чи вороги? Тоді я собі пообіцяла, що як повернуся живою, то більше ніколи не поїду в АТО. Але це було не так, я знову і знову повертаюся.

З кого тепер складається ваша волонтерська команда?

На сьогоднішній день наша волонтерська команда, яка їздить на передову, невелика: це я, Подік Валентина Петрівна та водій Галайдик Руслан Валерійович. Особисто я на передовій була більше 50 разів.

Думаю, що вас завжди супроводжував і Бог.

Так, надія лише на Господа у важку хвилину. Неодноразово попадали в дуже складні ситуації, думали, що вже все. Молилася і просила Бога, щоб вберіг моїх товаришів-волонтерів, я ж бо найстарша серед них. Просила їх, що як візьмуть в полон, то щоб все на мене говорили, що я винна. Але Бог справді завжди був поруч, а ще добрі люди!

Які слова ви сказали б нашим читачам з нагоди Дня волонтера?

Коли маєш любов у серці – допомагати іншим легко. Допомогти може кожен із нас, просто потрібно мати хоча крихту любові – до України, до ближнього, любові до життя!

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.

«ТЕПЛО НАШИХ СЕРДЕЦЬ» –

таку символічну назву носив «круглий стіл», приурочений до Міжнародного дня інваліда. Відбувся захід в читальній залі центральної районної бібліотеки і мав на меті обговорити проблеми людей, котрі з тих чи інших причин опинилися у складних життєвих обставинах. Говорили про хороші закони та перепони на шляху їх реалізації, низькі пенсії та соціальні допомоги й не забезпечені коштами пільги. Але наші земляки з інвалідністю нарікали не стільки на брак коштів, як на брак уваги до їхніх проблем. «Ми розуміємо, що здоровій людині ніколи нас не зрозуміти. Те, що для іншого норма, для нас може бути великою перепоною. В Україні так багато говорять про безбар’єрний простір і так мало для цього роблять. Дякуємо організаторам «круглого столу» за цю спробу згуртувати осіб з інвалідністю, і хоча б в такий спосіб розфарбувати нашу сіру буденність», – говорив Сергій Бензюк.

«Сьогодні хочу подякувати ще нашим батькам. Адже особа з інвалідністю – це в першу чергу їхня ноша. Шкода, що в суспільстві часто наштовхуємося на негативне ставлення не тільки до себе, але й до наших рідних. Прикро, коли здорові люди заздрять ваді недужого, тим мізерним пенсіям, що ми маємо. Повірте, і ми, і наші батьки віддали б останнє заради здоров’я та повноцінного життя», – каже Ірина Дубінець.

«Круглий стіл» дійсно видався дуже душевним. Люди, зігріті теплом сердець одне одного, ділилися найбільш сокровенним. Читали власні поезії, співали, розповідали свої життєві історії. Родзинкою зустрічі стали виступи народного аматорського колективу РБК «Намисто» та пісні під гітару переможиці та лауреата багатьох фестивалів авторської пісні Наталії Ярмошевич. Під кінець зустрічі, яка всім учасникам дуже сподобалася, однозначно зійшлися на тому, що такі заходи мають відбуватися не раз на рік, а регулярно. Таку ініціативу заступника директора терцентру Людмили Берестень підтримали всі присутні.

Людмила РОДІНА.