Робота, у якій також є хвилюючі моменти

Дубровицький районний сектор Управління державної міграційної служби України в Рівненській області не лише оформляє документи на закордонні паспорти (як дехто думає!), а й надає послуги щодо: набуття громадянства України, видачі паспорта громадянина України особам, які досягли 14-річного віку, оформлення і видачі документів для виїзду за кордон, завершення після сільських рад процесу реєстрації/зняття місця проживання, документування іноземців. Кожен з цих пунктів має багато підпунктів. Адже паспорти втрачаємо, прізвища змінюємо, фото вклеюємо і т.д. Робота спеціалістів сектору дуже відповідальна, але водночас тут, як і у кожній службі, є чимало людських факторів. Отож чарівні жінки, які працюють у цій сфері не раз приходять додому не лише з професійною втомою, а й з серцями, сповненими особливих емоцій.

Нещодавно зворушливу історію розповіла нам Катерина Василівна Торчило, головний спеціаліст Дубровицького сектору управління державної міграційної служби:

«Я працюю в цій структурі не так і давно. Робота до вподоби, хоча навантаження на кожного спеціаліста чимале. Здається, робиш документальну, чітко визначену роботу, але ж спілкування з кожною людиною є невід’ємною частиною роботи спеціалістів нашого сектору. Хтось їде за кордон, хтось через певні обставини згубив паспорт, хтось хвилюється за дітей, яким потрібно виготовити внутрішній паспорт у вигляді ID-картки. У кожного певна життєва ситуація.

Нещодавно була вражена життєвою історією подружжя Зарічнюків із Рівного. Ця чудова сімейна пара дарує щастя сімейного затишку прийомним дітям, серед яких і наші юні земляки із Дубровиччини. Їх будинок сімейного типу був створений ще в 2002-му році. Батько Андрій прийшов до нас з прийомною донькою, дівчинкою, яка раніше виростала в складних життєвих умовах в одному з сіл нашого району, а зараз виховується в цьому будинку сімейного типу. Андрій Зарічнюк розповів нам: «У нас справжня родина. Ми сім’я. І прийомних дітей у нас нема. Ми їх не народили, але вони наші рідні. Слово «прийомний» у нас не звучить. Тільки як оформляємо документи, вживаємо цей термін».

Я також мама, знаю, що таке копітка щоденна праця з синочками. Адже це так багато відповідальності батьківської. А тут така турбота про діток, яких обділила доля. Уклін цьому подружжю, за їх великі і чуйні серця, тепла яких вистачає на 19 дітей (двоє з них власних). Спілкування з такими людьми додає в душу позитиву, робить звичний робочий день особливо приємним, бо ми пересвідчуємося, як багато у світі чуйних, небайдужих людей. Дай Боже, щоб в нашій Україні якнайменше було сирітства, уклін людям, які тепло родинного затишку можуть дарувати не тільки своїм дітям!».

Люба КЛІМЧУК.