Плакало небо: коли ж

перестанемо ховати синів?

Субота, 27 жовтня, Дубровиця

Сумним видався цей вихідний день для жителів району. Страшна звістка про загибель молодого земляка Олександра Котяша облетіла Дубровиччину ще у четвер, 25 жовтня. Чотири траурні дні з болем у душі повсюди люди говорили про страшну подію: на сході України загинув молоденький прикордонник із Залужжя, щоразу, як птах до неба, злітало людське прохання: «Боже, припини цю війну».

У суботу на загиблого сина України чекали на майдані Злагоди, щоб вклонитися сміливому молодому чоловіку, який не ховався від обов’язку захисту Вітчизни, а був там, де потребувала цього рідна Україна. У селах району шанобливо зустріли траурний кортеж старі і молоді, стоячи на колінах люди кидали квіти під колеса автівки з тілом полеглого.

Такий сумний осінній день. Плакали клени жовтим листям, несміливо зазирало осіннє сонце з–поміж дерев, квіти в руках людей, і Шевченко в граніті. Мені здається, що він став геть зажуреним з того часу, як привозять на Майдан і відспівують тут молодих захисників, яким би ще жити і жити.

Сотні людей на колінах на майдані стрічають захисника у домовині під жовто-блакитним стягом. Сліз не стримують ні жінки, ні чоловіки. А що вже казати про рідних? Хіба материнське серце не розірвалося на шматки ще з того часу, як почуло цю страшну звістку? Сина, брата, племінника родина чекала живим і усміхненим.

А усміхненим він був завжди, бо любив життя і як поспішав жити. Молоденький товариш-прикордонник, тамуючи сльози, каже на прощальній церемонії у Дубровиці: «У мене нема рідного брата, але зараз я розумію, що насправді у мене був брат. Це Саша. Поряд з ним мені завжди було затишно і весело. Я втратив не друга, я втратив брата».

Кидаю погляд на хлопців-прикордонників, які вишикувалися біля Шевченка. Ловлю себе на думці, скільки кілометрів проходять ці берці, скільки годин витримують на своїх плечах ці діти автомат. Війна, вона робить їх службу особливою. Колись всі рвалися у прикордонники, а тепер зовсім небагато молодих людей, за власним бажанням, готові їхати на Схід.

Міський голова Богдан Микульський щиро співчуває родині Олександра, він каже, що цей материнський біль не мине ніколи, але батьки виховали прекрасного сина, який віддав життя, щоб нам мирно жилося. Нехай родина гордиться своїм Олександром. Слова про загиблого захисника і щирі співчуття висловив заступник голови РДА Микола Кохно.

А яке ж прощання у райцентрі без молитви, без Божого слова? Ми, християни, свій сум завжди втамовуємо словами звертання до Господа.

По благословінню керуючого єпархією, високопреосвящейннішого Анатолія, митрополита Сарненського і Поліського, заупокійну панахиду по полеглому відправили благочиний церков УПЦ Дубровицького району протоієрей Миколай Іваничко, настоятель Свято-Миколаївського храму Дубровиці протоієрей Сергій Деркач, настоятель Свято-Іллінського храму с. Залужжя протоієрей Павло Коваль. Щирі, високодуховні слова молитви зачіпають серця усіх присутніх. Отець Павло, мудра і високодуховна людина, зрозуміло, стане найбільшою моральною опорою родині Олександра у Залужжі.

Далі траурний кортеж прямує у Залужжя, на батьківщину прикордонника.

Ми розходимося з сумом і печаллю, бо кожен розуміє: це величезна біда, як гинуть найкращі сини України. А для батьків хлопця – це горе на все життя.

Найменше, що ми могли зробити – це прийти і попрощатися з Олександром, адже завдяки таким сміливим хлопцям сьогодні тут радіємо життю. Дуже хочеться, щоб душі людей не черствіли і цінували жертовність наших Героїв.

Люба КЛІМЧУК.

Неділя, 28 жовтня, Залужжя

Рідне Залужжя голосило за загиблим на Сході прикордонником Олександром Котяшем рясним дощем, суцвіттями осінніх троянд та хризантем, що лягали під ноги жалобній процесії на всьому її шляху. На чотири дні вся Дубровиччина вдяглася в скорботу, оплакуючи  смерть Героя. На жаль, він вже десятий поліщук, який поклав своє життя заради цілісності кордонів нашої держави і мирного життя наших співвітчизників.

У неділю, 28 жовтня, аби провести Сашка в останню путь, з усіх куточків району з’їхалися тисячі людей. Непевно, ніколи Залужжя не приймало їх стільки, як цього дня. Побратими по прикордонній службі, колишні бійці АТО і друзі несли домовину з тілом прикордонника на руках. І навіть мужні солдати не могли стримати своїх сліз від такої непоправної втрати.

Попрощатися з 26-річним захисником України, який загинув відстоюючи незалежність своєї держави, приїхало не тільки керівництво району. Пліч-о-пліч з його земляками йшли побратими з відділу прикордонної служби «Калинове» Краматорського прикордонного загону, відділу прикордонної служби «Дубровиця» Луцького прикордонного загону, районного військкомату, ветерани АТО.

«На жаль, мені особисто не довелося бути знайомим з вашим героїчним земляком. Олександр був відряджений до нашого підрозділу тільки в середині вересня. Але бачив цього юнака на атлетичних змаганнях. Його друзі згадують, що він був дуже спортивним, товариським хлопцем, великим жартівником, кожного підбадьорював. Воно й не дивно. Сам Саша перебував в зоні бойових дій вже не вперше. Його смерть – така велика несправедливість, така болісна втрата для нас усіх», – розказав про загиблого заступник командира по роботі з персоналом відділу прикордонної служби «Калинове».

Більше розповів про Олександра Котяша Залузький сільський голова Віктор Олексієвець: «Сашко почав служити у прикордонниках з 2013 року. Вже в 2014-му був направлений в зону бойових дій. Він рідко розповідав про свою службу, ніколи не жалівся. У них вся родина така – стримані, статечні, шановані в селі люди. Батько загиблого Сергій Іванович – в минулому затятий спортсмен, володар багатьох обласних кубків, кандидат в майстри спорту. Мама Галина Василівна деякий період куховарила в сільському дитячому садочку, але ж зарплати там мізерні – мусила шукати іншої роботи. Бабуся Софія Євтухівна – кілька десятків літ пропрацювала секретарем нашої сільської ради, дідусь – в лісовій галузі. От і хлопців виховали справжніми патріотами. Ніколи не чув, щоб Сашко хотів залишити службу. Все мріяв про нашу перемогу».

Колишній вчитель Героя-прикордонника Андрій Васильович Полюхович також поділився спогадами: «У хлопця було яскраво виражене почуття справедливості. Як учень був здібним, завжди поспішав на допомогу. Пригадую, якось супроводжував їхній клас на відпочинок, Саша – вже тоді був організованою, самостійною, відповідальною особистістю. Його смерть – великий злам для їхньої всієї родини. Такі передчасно зрубані молоді дубки – всієї України втрата».

Три священики молилися за упокій душі  бійця. На прохання батьків загиблого чин похорону очолив протоієрей Павло Коваль, настоятель Свято-Іллінського храму села Залужжя.

Святий отець говорив, що церква разом із рідними оплакує смерть воїна, молитовно просить у Бога прощення гріхів і безсмертя для його душі.

На кладовищі під час траурного мітингу-прощання з героєм, голова Дубровицької райдержадміністрації Микола Петрушко дуже хвилювався: «Сьогодні чорний день, день глибокого смутку за загиблим захисником рідної землі. Олександр належить до тої когорти вояків, які є уособленням незламної волі, великої мужності та незборимого прагнення до перемоги. Герої не вмирають! Не вмре пам’ять і про нашого Сашка».

За військовою традицією останню шану над могилою  Героя віддали трикратним збройним залпом.

***

Життя Олександра Котяша обірвалося 24 жовтня на Донеччині від кульового поранення. В нього залишилися батьки та ще двоє молодших братів.

Людмила РОДІНА.