країна, де дубровичанин знайшов себе

10 грудня – День Нобеля. Це щорічне вручення Нобелівської премії, яке проходить 10 грудня в Стокгольмі. Нобелівські премії користуються міжнародним визнанням як найпочесніша громадянська відзнака. Кожен лауреат отримує золоту медаль із зображенням Нобеля і диплом.

Франція близька дубровичанам, адже саме там жив і працював Нобелівський лауреат з фізики Жорж Шарпак. А народилася ця видатна людина саме у Дубровиці. Вперше я почула про знаного фізика від Василя Павловича Попенка. Якось він сказав мені: «Доки є свідки у Дубровиці, то варто було б зібрати матеріали про дитинство Георгія Шарпака, видатного вченого». Василь Павлович вже володів деякою інформацією про нобелівського лауреата, однак, на жаль, його прохання я вчасно не виконала. Нема вже знаного краєзнавця Василя Попенка, відійшов у вічність і Нобелівський лауреат з фізити Жорж Шарпак. Його не стало 29 вересня 2010 року у Парижі, де і похований. Завжди з цікавістю переглядаю будь-яку інформацію про всесвітньовідомого Шарпака в інеті, хоч так хочу бодай частково виконати прохання свого шанованого директора Василя Павловича, який вніс величезний вклад у вивчення історії Дубровиці.

Поділюся й з вами тим, що прочитала. Довго тривала дискусія про те, де насправді народився Григорій Шарпак: у Дубровиці чи Сарнах. Знайшла таку інформацію: Єврейська родина Шарпака жила у місті Сарни із часів його заснування, тримала мануфактурну крамничку на одній із головних вулиць – Веселій.

Мати – Хане Шапіто, яка захоплювалася російською літературою і музикою, і батько – Мотеле Шарпак, що сповідував сіоністські погляди, – були різні за характером, та основним вважали освіту й релігію. Тому й намагалися навчати своїх дітей, дотримуючись святої Тори. Сім’я Шарпаків займалася виробництвом пива, газованої води і морозива. Дід Жоржа володів невеликим цегельним заводом, продукція якого користувалася попитом у будівельників. І донині збереглося чимало стін з цегли, виробленої на цьому заводі. Батько Георгія був бухгалтером в лісовому господарстві.

Григорій Шарпак народився 1 серпня 1924 року в м. Дубровиці колишнього Сарненського повіту, де, як надіялись батьки, клеймо єврейства було менш помітне, та вже через кілька років опинився у Палестині, куди виїхала родина, шукаючи кращої долі.

Нове оточення, інший клімат, важкі умови – усе б стерпіла сім’я заради майбутнього своїх дітей. Та у Гриші почалося запалення очей, яке в тій спеці та антисанітарії не можна було вилікувати. Загроза сліпоти повертає родину до Сарн, але хлопчик, крім життєвої науки, швидко засвоїв арабську, ідиш, іврит і російську мови.

Тут, у Сарнах, Григорій навчається у польській гімназії, вчить польську мову і виявляє неабиякі здібності до науки. Та внаслідок дитячих ігор хлопчик ранить ногу, починається запалення, яке вилікувати у провінції майже неможливо.

І знову 10 грудня – День Нобеля. Це щорічне вручення Нобелівської премії, яке проходить 10 грудня в Стокгольмі. Нобелівські премії користуються міжнародним визнанням як найпочесніша громадянська відзнака. Кожен лауреат отримує золоту медаль із зображенням Нобеля і диплом. переїзд, втеча у невідомість. Під приводом відвідати колоніальну виставку у 1931 р. сім’я переїздить до Франції. У Парижі їх чекає брат батька з родиною, а Григорій опановує нову мову – французьку (шосту за його життя).

Навчання було цікавим і важким водночас. Заняття у школі, захоплення літературою (творами Ж. Верна, О. Дюма, Ф. Купера), ліцей святої Луїзи. З Григорія він стає Георгієм, а потім – Жоржем. Однак Шарпаком (Харпаком) у французів лишається надовго: «харпак» – «обідранець», «голодранець», «халамидник», людина без нормальних умов і гідного життя.

У 1940-му році Німеччина окупувала країну і зобов’язала всіх євреїв носити на плечі жовті пов’язки, однак родина Шарпаків відмовилася. Придбавши фальшиві документи, вони змінили прізвище на Шарпентьє, і стали видавати себе за французів.

Друга світова війна. За участь у Русі Опору юнака заарештовують і доставляють до концтабору Дахау. Однак у Бога на нього були свої плани, і він вижив.

І знов – навчання: гірнича школа, коледж де Франс, читання, захоплення фізикою. Із цікавістю відвідує лекції Ф. Жоліо-Кюрі, працює в його лабораторії. Єврейська наполегливість у поєднанні з допитливістю сприяють тому, що з 1959 року Григорій починає працювати у Європейському центрі ядерних досліджень.

За волею долі, йому вдається потрапити в лабораторію зятя самої мадам Кюрі.

Фізику Шарпак порівнював з коханкою, яка, за його словами, «не виходить з голови і постійно до себе манить».

З 1959 р. Жорж Шарпак працював в Європейському центрі ядерних досліджень в Женеві, де зробив безліч відкриттів, одне з яких – знаменита мультиелектродна пропорційна камера, що згодом отримала назву «камера Шарпака» і принесла фізику всесвітню славу і Нобелівську премію 1992 р.

Сам Жорж Шарпак так пояснив своє відкриття далеким від фізики людям: «Це невелика штуковина 10 на 10 сантиметрів, яка принесла мені світове визнання, оскільки з’єднання цього детектора з комп’ютером збільшує швидкість збору інформації в мільйони разів».

На сьогоднішній день без «детектора Шарпака» не обходиться практично жоден експеримент у фізиці високих енергій. Цей винахід був революційним, і в розумінні перспектив радіовивчення людського тіла, в т. ч. при дослідженні структури ДНК, і пошуку ракових клітин.

Цікаве про Жоржа Шарпака

1959 – почав працювати в Європейському центрі ядерних досліджень у Женеві. Вченому доводилося часто виїжджати за кордон, читати лекції. Тут він і зіткнувся з проблемою: прізвище Харпак іноземцям було важко вимовляти. Так з’явився Жорж (Джордж) Шарпак;

У Жоржа є молодший брат Андре, який народився у 1930 році. Він відомий французький актор.

Книги Жоржа Шарпака перекладені з французької та англійської мов, зберігалися у столичній бібліотеці Вернадського.

Жорж Шарпак завжди мріяв приїхати в ті місця, де пройшло його дитинство, в Україну. У своєму листуванні з друзями дитинства він заявив, що обов’язково приїде, тільки трохи пізніше. На жаль, його мрія так і не здійснилася.

Потрапивши до концтабору, Жорж зміг вижити лише завдяки тому, що він умів спілкуватися на декількох мовах і знаходити підхід чи не до кожної людини.

Після аварії на Чорнобильській АЕС Жорж Шарпак прагнув допомогти в діагностиці опромінених людей, проте радянська влада демонстративно відмовилася від подібної допомоги. В одному зі своїх інтерв’ю Нобелівський лауреат заявив: «Якщо не стелиться шлях на українську територію, то я кличу Україну до себе. І вона щоразу приходить – з власного серця». Ось таку інформацію зібрала про нашого знаного земляка.

Люба КЛІМЧУК.