Софіївський Собор – шлях до об’єднання українського православ’я!

Протягом останніх кількох років  в Україні як у духовенства, так і в простих мирян однією із важливих тем для суспільного обговорення є подальший розвиток нашої православної віри. Адже, поряд ще донедавна із догматом «істинної, правильної, канонічної» Української Православної Церкви Московського Патріархату справедливо постає питання великого відродження незалежної від Москви Київської митрополії. Кожен охочий дізнатися більше без проблем може відкрити будь-яке джерело інтернет-ресурсу чи підручник з історії і пересвідчитися, що саме Київ з 988 року є колискою, тобто першоджерелом православної віри не лише в Україні, а й в майбутній Московії. Саме митрополити Київські і всієї Руси (така назва кілька століть існувала для усієї Київської Русі, а згодом і в козацькій Україні) були незалежними і підпорядковувалися лише Константинопольській патріархії до кінця 17 століття. Але після 1686 року наш «старший російський брат» насильницько приєднав Київську митрополію до Московського(!) патріархату, і фактично з цієї дати ми – українські православні християни на довгі роки втратили свою церковну незалежність. І ось завдяки колосальним зусиллям діючої влади, політиків, духовенства і, напевно, зважаючи на ту політичну та соціальну напругу, яка склалася в першу чергу у відносинах із Росією протягом останніх чотирьох років, 15 грудня 2018 року в Києві відбулася велика знакова подія щодо офіційного відродження статусу канонічності Української Православної Церкви Київського Патріархату та обрання єдиного її очільника – митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Учасниками цього історичного дійства була і делегація вірян із Дубровиччини, яку очолив голова райдержадміністрації Микола Петрушко. Звичайно, більшість із тої багатотисячної аудиторії, яка майже 10 годин вистояла на Софіївській площі в підтримку прийняття такого сторіччями очікуваного рішення від Вселенського патріарха, були прихожанами УПЦ КП. Але були такі, як і я – православні українці, які з народження є і поки що залишаються прихожанами УПЦ МП. Адже всі розуміємо, що з діда-прадіда нам передалася віра в триєдиного Бога, яку допомагають нам донести священики Московської патріархії. Та й колосальна більшість православних храмів як у районі, так і в цілому по Україні підпорядковані саме Московському Патріарху. Тому очікування чи сподівання на швидке об’єднання усього українського православ’я в реальності може затягнутися. Гадаю, що кожна громада разом із своїм духовним наставником має дуже розумно і зважено підійти до остаточного рішення, а найголовніше мирно і безконфліктно, а для цього треба проявити вміння слухати і чути один одного. Звичайно, пересічному українцю не всюди буде просто розібратися в усіх цих змінах і подіях, тому на допомогу повинні прийти саме священики, адже вони, як ніхто, розуміються і на історії Української церкви, і на необхідності усіх тих історичних змін, які мають остаточно і навіки покласти край тому духовному РОЗ’ЄДНАННЮ, яке ми спостерігаємо уже кілька століть. Тож усім мудрості, зваженості, розсудливості у подальших діях на благо об’єднавчого спокою наших православних душ! 

Анатолій Серко,

учасник Об’єднавчого Собору, с.Озерськ.