понеділок, 8 липня 2019 р.







Олександр Лущик:
«Найкраща  робота    оплачуване  хобі»
Сучасна молодь вміє мріти і не боїться діяти. Щораз в цьому переконуюсь завдяки інтерв’ю з талановитими хлопцями й дівчатами. Ось і сьогодні хочу читачів познайомити з Олександром Лущиком. Кілька років тому він змінив луцький офіс на столярну майстерню в Бересті. Пробував, набивав гулі, втім продовжував вперто вчитись. І як результат – нині його шафи та кухні дарують затишок господарям по всій Україні.

Любов до столярства у Олександра напевно закладена генетично. В родинному будинку завжди пахло свіжоструганим деревом – кругом стоять майстерно виготовлені татом роботи. Попри це, в дитинстві Сашка  батькова справа мало цікавила. В нього були інші плани та інтереси. Вступив до волинського вишу на соціолога. Згодом за спеціальністю влаштувався у луцьку компанію.
«Бізнесмен та мільйонер Василь Хмельницький колись гарно сказав – не потрібно все життя ганятися у пошуках справи до душі. Треба зробити так, щоб твоя нинішня робота стала класною. Не жалітись, а вдосконалюватись. Бо багато залежить від нас. Ось і я хотів розвитку нашій компанії, пропонував ідеї, але залишився не почутим. Тож вирішив змінити вектор. Люди часто бояться руйнувати свою стабільність і ризикнути у пошуках чогось кращого. Моє переконання – не треба стояти на одному місці. Виробництво меблів спочатку було просто захопленням, яке мені подобалось.  Але як кажуть, найкраща робота – оплачуване хобі. Так і вийшло».
«То для столярства треба іскра таланту чи вистачає бажання?» – допитуюсь у майстра.
«Головне бажання, а ще спрага до знань. Зараз ми живемо у 21 столітті, з безмежною кількістю інформації. Можна запросто знайти купу книжок, відеоуроків, як зробити найпростіше ліжко чи кухню. Відшукати людей, які можуть навчити і підказати. Я, наприклад, їздив до Хмельницька, де є величезні підприємства з виготовлення меблів. Далі пробувати, набивати гулі, але не зупинятись. Я починав працювати за дуже хорошим правилом, яке запозичив з інтерв’ю одного програміста. Він цікавився програмуванням, йому це подобалось, але на рівні аматора. І ось якось приходить до нього знайомий і просить «написати» сайт. Він цього звісно не вмів, але з впевненістю погодився, попросивши два місяці. За цей час все настільки досконально вивчив, що в підсумку клієнт залишився задоволеним.  В мене той же принцип. Люди  просять – я погоджуюсь. Стараюсь все виконати в термін, що не розумію, вивчаю і консультуюсь. Бо всього не можна знати. Потрібно весь час розвиватися».
Свої перші «столярські» кроки Олександр згадує з посмішкою. Це були полички для квітів. В класі, де вчився хлопець, не було вазонів. І він захотів це виправити. Яка тоді гордість розпирала школяра, бо зробив підставки для зелених декорацій сам, без допомоги і нагляду тата. Ще довго ті полички служили закладу.
Нині ж у арсеналі столяра, чого тільки немає – шафи, ліжка, кухоні гарнітури, дзеркала, качелі, дитячі колисочки та меблі, вішалки. Навіть нічник у вигляді карти України, підставка для телефону з дерева та дубові музичні колонки. Одним словом, все важко й перелічити. Запитую, а за що братися найцікавіше?
«За щось нове, неординарне, де треба вмикати креатив і здобувати нові знання. Люблю, якщо клієнт дає можливість поекспериментувати. Було в мене замовлення, наприклад, коли робив полички у формі хмаринок в дитячу кімнату. Одна мала вигляд літачка: гвинт крутився і навіть колесика обертались. Цікаво співпрацювати з весільним салоном, для якого роблю арки, підставки для квітів, дерев’яні скриньки для обручок та блокноти. Втім  кожен проект по-своєму захопливий. Моя робота – не рутина. Лише два чи три замовлення повторювались. Постійно доводиться створювати щось різне».
Майстер розповідає, що інколи ідеї чергового творіння, як у справжнього митця, приходять навіть вночі. «В такому разі обов’язково встану і запишу її. Але стараюсь не захоплюватись ідеєю. Бо вона може «поглинути». Спочатку обдумаю, почитаю, подивлюсь на схожі роботи в Інтернеті, прорахую нюанси і лише тоді візьмусь за втілення. Таке правило дієве у всьому. Інакше є ризик «натворити» непотрібного».
Щодня Олександр проводить в майстерні від восьми до десяти годин. «Були моменти, коли поринав у роботу з головою – і до півночі, і до другої ночі. Хотів встигнути все. Але рано чи пізно цим «захльобуєшся», стаєш виснаженим і перестаєш отримувати задоволення. Тому стараюсь все розпланувати. Звечора витрачаю півгодини, аби прописати головні моменти. Навіть на вихідні складаю план. І так насправді легше живеться, бо починаєш встигати все. Неодмінно треба відводити час на самовдосконалення. Перед сном читаю літературу, вивчаю мови. Часто переглядаю блоги, де підприємці діляться своїм досвідом, як відкривали свою справу і з якими проблемами зіткнулись. Такі мотиваційні відео надихають рухатись далі».
Запитую у столяра, що його надихає в роботі і житті?
«Сім’я і музика. Слухаю важкий рок і сучасну електронну музику. Часто підспівую і підтанцьовую, коли роблю замовлення. Може збоку це виглядає дивно, але мені допомагає розслабитись у тяжкій роботі. Одружений вже три роки. Дружина з донькою є найбільшими натхненниками, бо все роблю заради них».
Щось романтичне створювали коханій власноруч?
Якось подарував крісло-гойдалку. А на День Валентина вирізав серце з дерева. Хотілось зробити щось особливе і прийшла така спонтанна ідея.
Коли з непримітного шматка дерева народжується така оригінальна річ – напевно особлива магія… За це любите свою роботу?
Це справді магія. Дивишся на матеріал, а в голові вже вимальовується ціла картина – з цього може бути стіл, а з цього кухня... Люблю свою справу за те, що допомагаю людям втілювати їхні бажання і мрії. 
Кажуть, що дерево оживає в руках майстра, тому, мабуть, дуже важливе відношення і налаштування на роботу?
Мають бути лише позитивні емоції. Коли ж робиш щось через силу, без настрою, краще це відкласти. Я тоді закриваю майстерню і займаюсь іншими справами. Бо інакше можна нічого толкового не зробити і витратити дарма час.
Зараз багато масового виробництва. Як зрозуміти, що річ справді якісна?
Складно сказати. В Луцьку якось бачив італійське ліжко, яке коштувало неймовірних грошей. Воно справді було гарне, чудово вифарбуване, але зроблене з м’якої деревини. І як результат – ніжки з часом полопали. Найкраще разом з майстром особисто вибрати матеріал і обговорити всі деталі. Я зажди наголошую: «ось це буде зручно, а це ні, як це поводитиметься в майбутньому, чому це гарно на картинці, а в житті принесе дискомфорт, чому це варто зробити і навпаки».
Як подовжити «молодість» дерев’яним кухням та шафам?
Все любить догляд. Треба елементарно протирати від пилу і жиру. Такі меблі не люблять води, вологих приміщень, прямих сонячних променів. Навіть добре зроблена річ від цього може потріскатись.
Простежується певна мода на меблі?
Звичайно. Зараз популярними стає сучасний дизайн – прості лінії та кольори, мінімум деталей та різьби. Більш яскравіші моделі замовляють старші люди. А молодь прагне мінімалізму, нових технологій. Зараз вже почали робити так, щоб дверцята відкривались кнопкою, за допомогою пульта чи смартфона. Це звичайно дуже дорого, але для когось виправдано.
Що ще приносить задоволення, окрім столярства?
Пишу різного роду рекламні статті для Інтернет-магазинів. Мені це теж подобається. А задоволення отримую від подорожей. Люблю мандрувати Україною, особливо в гори. Там наче перебуваєш на іншій планеті. Відволікаєшся від усього. Люблю книжки – мотиваційні і художні. Вони розвивають мозок, збільшують словниковий запас, а часом дуже виручають в житті влучною порадою. З останнього найбільше справила враження книга «Доставка щастя» Тоні Шей.
Зараз відчуваєте, що знайшли себе?
Я з тих людей, які готові ще експериментувати. Рухатись вперед.  Не думаю, що це остання моя професія. Мені зараз вона до душі. Хочу в цьому вдосконалюватись - переїжджати до Луцька, розширювати виробництво, виходити на нові ринки. Але якщо буде можливість досягти чогось більшого ще десь – я це зроблю.
Щоб порадили  б молоді?
Здобувати нові знання, вчити мови, читати хорошу літературу. Не боятись ризикувати, вірити в себе. Створювати щось своє. Ніхто не каже, що буде легко і одразу все вдасться. Але з чогось починати треба. Вершини підкорюються поступово. Варто просто докласти трохи прагнення, сміливості і бажання.

Леся КОНДРАТИК.





Що цікавого можна знайти
у Конституціях різних держав
28 червня Україна святкує День Конституції. Основний Закон нашої країни було ухвалено вночі, коли народні депутати та президентська команда зуміли домовитися щодо розподілу владних повноважень у молодій державі.
З Конституціями різних країн пов’язані цікаві факти щодо процесу їхнього ухвалення. Є держави, в яких досі немає Конституції, і серед них є навіть представники провідних демократій.
Є також держави, Конституції яких було ухвалено кілька століть тому і знов-таки йдеться про західні демократії.



США. «Коли діждемось Вашингтона
з новим і праведним законом?»
Ці рядки з відомого вірша Тараса Шевченка згадалися нам, коли зайшла мова про американську Конституцію. Так, Основний Закон США є одним з перших і одним з найстаріших, що діють донині у світі.
Конституція була ухвалена Конституційним конвентом у Філадельфії в травні-вересні 1787 року. Головою конвенту тоді був Джордж Вашингтон, який два роки потому став президентом США. Конституція США складається з преамбули, 7 статей і 27 поправок. Перші десять поправок вступили в силу ще в 1791 році, і відомі як Білль про права.
Поправки ухвалюються двома третинами голосів конгресменів. Всього в американській історії було запропоновано кілька тисяч конституційних поправок, переважна більшість яких були відхилені.

Велика Британія. Конституція середніх віків
У Великій Британії до цього часу немає Конституції як єдиного документу. Незважаючи на це, саме Британія вважається однією з взірцевих західних демократій.
На практиці права британців регламентуються як стародавніми статутами, так і прецедентним правом (рішення судів як приклад для подальшого трактування закону) і окремими конституційними угодами.
Цікаво, що найстаріші з британських конституційних статутів були ухвалені ще у середньовіччі. Йдеться про Велику Хартію Вольностей 1215 pоку (!) і Білль про права 1689 року. Ці документи стали наріжним каменем англійської правової системи.
У британському конституційному праві усі свободи людини є індивідуальними правами, які базуються на основі принципу «кожний може робити те, що не заборонено законом».

Німеччина. Гуманізм після Гітлера
Сучасна німецька Конституція була ухвалена після розгрому гітлерівської Німеччини. Американські радники зробили тоді все можливе, щоб нав’язати німцям пацифістську ідеологію, що відобразилося також у тексті німецької Конституції.
Під час її написання були враховані тези Загальної декларації прав людини (ухвалена ООН у 1948 році), що зробило текст німецького Основного Закону одним з найгуманніших у світі.
23 травня 1949 року в західній окупаційній зоні була заснована Федеративна Республіка Німеччина. Цього ж дня Парламентська рада в Бонні урочисто проголосила набуття чинності Основного Закону держави.
Основний Закон проголосив ФРН як правову, федеративну, демократичну, республіканську і соціальну державу.
Конституція звертає особливу увагу на основні права громадян. За громадянами закріплені свобода совісті і віросповідання, думки, друку та доступу до інформації, союзів і зборів, пересування і вибору професії.
Гарантовані свобода і недоторканність власності. Також заявлено, що права і свободи не можуть використовуватися для боротьби проти вільного демократичного ладу.

Франція. 16 конституцій революційної країни
У Франції за останні двісті років сталося багато революцій та політичних криз, що призвело до постійної зміни Конституцій. За цей час було ухвалено 16 Конституцій, ще 6 проектів обговорювались, але не набули чинності.
Формування сучасної конституційної традиції у Франції почалося в період Великої французької революції у 1789 році. На сьогоднішній день у Франції діє Конституція 1958 року, прийнята з ініціативи президента Шарля де Голля. Ця Конституція проголосила так звану П’яту республіку.
У 2000 році парламент проголосував за поправку до Конституції, яка скоротила тривалість терміну правління президента з 7 до 5 років. У 2008 році у текст Основного Закону була внесена поправка, яка передбачала обмеження терміну президентської влади (не більше двох термінів поспіль).

Польща. Перша в Європі
У Польщі впевнені, що саме у них в країні було ухвалено першу в Європі та другу в світі Конституцію.
3 травня 1791 року на так званому Чотирилітньому сеймі було ухвалено Конституцію, що встановлювала устрій Речі Посполитої згідно з ідеями просвітництва та розширення прав міського населення. Конституція втратила чинність після поділів Польщі, які призвели до окупації країни Росією, Пруссією та Австрією.
Чинна конституція була прийнята Національними зборами Польщі 2 квітня 1997 року і схвалена на референдумі 25 травня того ж року. А всього у польській історії було ухвалено дев’ять Конституцій.

Індія. Найбільша Конституція у світі
Найбільшою за обсягом Конституцією у світі є індійська, яка була ухвалена у 1950 році.
Вона включає 465 статей, 12 великих додатків, більше 70 поправок. Автори індійської Конституції прагнули зосередити у документі всі найкращі правові досягнення інших держав.
Тому індійська Конституція запозичила ряд положень основних законів Великої Британії, СРСР, США, Канади, Японії, Австралії.
Індійська Конституція передбачає дуже простий порядок внесення поправок, в результаті чого за майже 70 років були змінені сотні її різних положень.
У результаті прийняття поправок було додано близько 80 статей і виключено близько 20. Є також дуже розлогі поправки, окремі з яких близькі за обсягом до Конституції США.

Японія. Антивоєнна Конституція
Конституція Японії відома, як «Мирна Конституція» завдяки статті 9, в якій передбачено відмову від війни як засобу ведення державної політики та відмову від утримання війська. Конституція була ухвалена 1947 року після поразки Японії у Другій світовій війні.
Попри те, що стаття 9 передбачає відмову держави від права вести війну, Японія де-факто має армію – Сили самооборони. З формальної точки зору, японська армія вважається особливим видом поліцейських сил.
Однак, згідно з резолюцією кабінету міністрів від 1 липня 2014 року Японія має право на так звану колективну самооборону. Отже, держава може використовувати Сили самооборони не тільки у випадку нападу на Японію, а й також у випадку нападу на країни, з якими Японія підтримує тісні зв’язки.

Ізраїль. Релігія завадила Конституції
В Ізраїлі, так само як і у Великій Британії поки немає конституції. Правова система країни ґрунтується на Основних законах (які мають стати частинами Конституції), на Декларації незалежності, судових прецедентах тощо.
Згідно з Декларацією незалежності Ізраїль повинен був прийняти Конституцію незабаром після проголошення державності у 1948 році.
Зараз у країні ухвалені вже дванадцять Основних Законів, зміст яких може скласти значну частину майбутньої Конституції. Зробити з них єдиний текст Конституції заважають суперечки між світською та релігійною частинами ізраїльського суспільства. Невизначеність відносин між державою та релігією відкладає питання Конституції у довгу шухляду.

Сан-Марино. Статут карликової країни
Конституція карликової країни Сан-Марино – найстаріша з чинних Конституцій у світі. Вона бере свій початок з 8 жовтня 1600 року. Цього дня уряд надав зобов’язуючого характеру збірці Статутів інституцій та правосуддя в Сан-Марино. Збірка була написана латинською мовою і складалась з шести книг.
Ця правова система була оновленням Статуту Міста, який використовувався в Сан-Марино приблизно з 1300 року. Деякі з наразі існуючих у Сан-Марино інституцій, наприклад, Рада шістдесяти, залишилися працювати ще з того періоду.
Нагадаємо, що Сан-Марино є анклавом, який розташований у центрі Італії, має площу 61 км кв. і населення на рівні близько 33 тисяч.

Президенство – безтермінове
У Білорусі було прийнято п’ять конституцій: чотири – радянські (1919, 1927, 1937 і 1978 роках) і одна сучасна (15 березня 1994). За ухвалою загальнодержавного референдуму, який відбувся 17 жовтня  2004 року, із неї було вилучено положення, яке забороняло одній особі займати президентській пост більше ніж два терміни поспіль. Цікаво те, що в той час у країні працювали спостерігачі від Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), але вони стежили за виборами у парламент і не контролювали перебіг референдуму.

Ще кілька фактів про найдивніші Конституції
Основний Закон Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ) був затверджений не референдумом, а підписанням усіх правителів еміратів. Тому їхній Конституції притаманні ознаки міждержавного договору, який відбився на формі державно устрою.
Згідно із Конституцією Таїланду, король захищає усі релігії, але сам повинен бути виключно буддистом.
У Конституції Еквадору закріплені права не тільки громадян, а й навколишнього середовища. За нею природа та екосистеми, які перебувають на території держави,  мають право на існування та своєчасне відновлення.
Творцями Конституції Ісландії були дев’ятсот п’ятдесят мешканців країни, обраних навмання. Допрацьовувала Основний Закон Конституційна Рада, в яку входили рибалки, фермери, лікарі та домогосподарки. Щотижня вона завантажувала нові проекти законів в Інтернет для того, щоб кожен житель країни міг взяти участь в їх обговоренні. А відеозвіт про свою роботу викладала у YouTube.
В СРСР було прийнято чотири Конституції (в 1924, 1936 та 1977 роках).
У Росії референдум щодо прийняття Конституції 12-того грудня 1993 року відвідало 54,8 % громадян. Із них «за» проголосувало 58,4 %. проти – 46,6 %. Незважаючи на це, їхня Конституція все одно була офіційно опублікована та набрала юридичної сили через тринадцять днів (25 грудня 1993 року). Два її примірники побували у космосі триста двадцять дев’ять днів.
І найголовніше: хоча у 1710 р. український Гетьман Пилип Орлик написав першу в світі Конституцію, що складалася із вступу та шістнадцяти статей і здобула назву «Бендерська», наш народ і досі не може визначитись в тому, чи змінювати текст Головного документу країни, чи змінювати щось у собі. Референдум щодо змін до чинної Конституції України пройшов в 2000 році, однак реальної ваги він не мав.
Підготувала Людмила РОДІНА.


Вибори близько: хто претендує на крісло нардепа
На порозі парламентські вибори. 21 липня формуватимемо новий склад владного Олімпу. Як і раніше, половина майбутніх нардепів  пройдуть в парламент за закритими партійними списками, ще 225 оберуть в мажоритарних округах. Чому списки закриті і від кого? Від виборців, але не в прямому сенсі. Повний перелік кандидатів від партій можна побачити на сайті ЦВК. «Закритими» вони називаються тому, що лідери політсил складають їх на власний розсуд.

Кількість обранців, які потраплять до Верховної Ради за партійними списками, залежить від відсотка «виборчої любові». Чим більше голосів, тим більше прохідних місць. Із мажоритарниками все простіше – в кожному окрузі перемагає тільки один депутат.
Цього тижня став відомий остаточний список мажоритарників, охочих відстоювати інтереси виборчих округів у парламенті. Найбільша конкуренція на Рівненщині – у нашому 155-му. До нього входять Дубровицький, Зарічненський, Володимирецький, Рокитнівський райони та місто Вараш. Серед кандидатів є відомі дубровичанам прізвища, є й зовсім незнайомі. Є уродженці Полісся, а є просто бажаючі його представляти. Коротко ознайомимо наших читачів з ними.
Збираються поборотись за електоральні симпатії одразу три жінки. Серед них Кирикович Лариса Миколаївна. Народилась в 1968 році на Костопільщині, нині мешкає в Зарічному. Вслід за чоловіком та сином пішла в АТО. Була медиком спочатку в «Госпітальєрах», потім стала начмедом 5-го окремого батальйону Української добровольчої армії. Пенсіонерка, має середню спеціальну освіту, на вибори йде як самовисуванка, безпартійна.
Ще одна безпартійна кандидатка – Бура Олена Вікторівна. Народилась в 1982  році в Кузнецовську, зараз живе в столиці. Більше тринадцяти років працює адвокатом. Має вищу юридичну освіту, пише кандидатську дисертацію та є членом Ради адвокатів міста Києва.
Партію  «Голос» на Поліссі представляє  Войціцька Вікторія Михайлівна. Їй 44 роки, донедавна – народна депутатка від «Самопомочі», однак на позачергові вибори вирішила іти від партії Святослава Вакарчука. Народилась і проживає в Києві. Попри те, що як такого стосунку до Рівненщини політикиня не має, як секретарка Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу вона відвідувала Рівненську АЕС у місті Вараш. На своїй сторінці у «Фейсбук» написала, що знає проблеми цього регіону. Безпартійна.
Останні роки на нашому окрузі працював народний депутат  Яніцький Василь Петрович.  І знову балотується до парламенту.
«Я не звик кидати справи на півдорозі, – запевняє він. – Я завжди казав, що моєю політикою були і будуть інтереси мого Полісся, моїх виборців.  Тому прийняв для себе рішення знову балотуватися до Верховної Ради України, щоб завершити розпочате».
Народився Василь Петрович  у 1973 році в Зарічному, мешкає у Києві, має вищу освіту. На минулих виборах потрапив до Верховної Ради у складі фракції Блоку Петра Порошенка. Наразі безпартійний, йде на вибори як самовисуванець.
Попри свій програш у 2014 році, М’ялик Віктор Ничипорович часто буває на Рівненщині із благодійними ініціативами.  Народився 1979 року в селі Воронки Володимирецького району, проживає на Києвщині. Нині успішний бізнесмен, займається будівництвом новобудов. Освіта вища, безпартійний, балотується як самовисуванець.
Наступний претендент на депутатський мандат – 35-річний Жуковський Адам Адамович. Родом з села Залав’я Рокитнівського району, мешкає в Рівному. Має дві вищі освіти – економічну та юридичну. Працює комерційним директором у ТОВ «СОЯ-БІОТЕК». Безпартійний.
Кирилюк Валентин Володимирович народився 1967 року в селі Сварицевичі, нині рівнянин. Має вищу освіту, начальник «КП «Управління майновим комплексом» Рівненської ОДА. Є членом партії «Основа», втім на вибори йде як самовисуванець.
Отож більшість вступили у передвиборчі перегони самостійно. Ще частину висунули політсили. Зокрема від «Радикальної партії Олега Ляшка» балотується Білик Юрій Романович. Народився у 1978 році в місті Львів. Зараз мешкає у Володимирці. Має вищу медичну світу. Працює лікарем-урологом, заступником головного лікаря з хірургічної допомоги «Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру». У 2015 році обраний обласним депутатом від політсили Олега Ляшка, є членом цієї партії.
«Опозиційна платформа – За життя» висуває члена партії Лозяна Олексія Михайловича. Народився кандидат у 1960 році в Рокитно, нині живе у Костополі. Займається підприємництвом, в минулому – начальник  відділу міліції. Має вищу освіту.
Разом з Всеукраїнським об’єднанням «Свобода» змагатиметься за нардепівське крісло наш земляк Задорожний Олександр Григорович. Народився 1986 року в Дубровиці, де зараз й проживає. Має вищу освіту, працює заступником голови Дубровицької районної ради. Член партії «Свобода».
Ще один наш краянин у списку претендентів – Рашовський Володимир Володимирович. Народився в 1974 році в селі Селець. Директор торфодобувної фірми «Рекорд», має вищу освіту. До парламенту Володимира Володимировича висуває політсила «Слуга народу», втім кандидат є безпартійним.
Станкевич Віталій Геннадійович балотується від партії «Опозиційний блок». Народився 1960 року в місті Радивилів, мешкає зараз в селі Тарасівка на Київщині. Працює завідувачем відділу організації навчального процесу закладу «Університет менеджменту освіти». Безпартійний.
До слова, щоби стати кандидатом, мажоритарнику потрібно було сплатити 41 730 гривень застави, для партій вона становила – 4 мільйони 173 тисячі.

За інформацією ЦВК підготувала Леся КОНДРАТИК.



Випускний: найголовніше – ваш настрій!
Випускний! Цей день з нетерпінням чекали одинадцятикласники, з ноткою суму – їх батьки. Важко відпускати у світ своїх дорослих, а водночас ще й зовсім юних пташенят. У місті та у селах району вже стало традицією святкувати випускні вечори з розмахом, не шкодують батьки коштів, аби свято для дітей вдалося на славу. У цьому році навчальні заклади мали право самостійно визначати день випускного вечора. Наприклад, у наших міських школах він пройшов 27 червня.
Як і де святкуватицей вибір залежав від самих випускників та їх батьків. Зараз у Дубровиці та селах району вистачає закладів харчування, які досить пристойно організовують такі свята. Є там і смачно та сучасно накриті столи, і гарний сервіс. Додам, що, за моїм опитуванням випускників та батьків, цьогорічні тенденції святкування не значно відрізняються від попередніх років. Та чи залишилися минулорічними ціни?


Сукня як у Попелюшки?
Кожна юнка на випускному - принцеса. Кожна дочка – найкраща для своїх батьків та всіх рідних. Як на мене, сама юність – це вже краса. А сукня – це лиш прикраса до погляду та усмішки. Однак, кожна випускниця мріє про розкішну вечірню сукню, професійний макіяж та зачіску в салоні. А хлопці декілька місяців активно шукають стильні костюми і взуття під своє вбрання. Яку суму в результаті зажадає така мода?
Отож почнемо з найголовнішого - суконь. Розпитала одну із чарівних випускниць нашого міста та її маму про те, як добирали сукню на випускний вечір. Отримала таку відповідь: «Можна і за 2000 гривень купити, але в середньому випускні плаття купували приблизно наші дівчата за 6000 гривень. У нас скромні випускниці, бо всі брали плаття до 10000-ти. Щоб хтось купував дорожче, ми не чули. Плаття по 20 тисяч гривень, які були у минулому році, наші дівчата не купували».
Якими ж були у моді випускні сукні цьогоріч в Україні? Це лаконічні і мінімалістичні сукні – вічна класика, яка завжди матиме доречний вигляд на випускному вечорі. До такої сукні з легкістю додавали ефектні прикраси у вигляді мерехтливого кольє або блискучих сережок і браслета. Загальна статистика така: в селах та маленьких містах на сукні витрачали в середньому 3-5 тисяч гривень. В Києві та обласних центрах випускниці ділилися на дві групи. Перші купували сукні в брендових салонах чи шили на замовлення. Ціна на таке вбрання становила 20+ тисяч гривень. Друга група купувала плаття з середньостатистичними цінами великих міст – 8-15 тисяч гривень. Дедалі частіше дівчата відмовлялися за шалені гроші купувати «одноразове» вбрання і брали сукні в оренду на 1-2 дні. Вартість оренди залежала від вартості сукні, але середньостатистично коштувала 2-4 тисячі гривень. Бронювали оренду в салонах ще з січня, оскільки цьогоріч ажіотаж на її перевищив очікування. Щонайменше тисячу гривень виклали за босоніжки до плаття, а брендове взуття у салонах обійшлося випускницям більше трьох тисяч гривень. Звичайно, мова йде про дороге взуття з натуральної шкіри.
Тепер перейдемо до послуг салонів краси. У Дубровиці за зачіску, макіяж, манікюр викладали до півтори тисячі гривень. Гарних перукарів та візажистів у нас тепер не бракує. До найкращих майстрів почали записуватися також ще взимку, робили дівчата і пробні зачіски та макіяж, щоб в останній момент не бути розчарованими. У великих містах ціни на цю красу у сумі стартували від 3 тисяч гривень, залежно від салону.
Батькам хлопців-випускників святкування закінчення школи обійшлося дешевше, аніж дівчатам. Одна з мам, яка самотужки виховує сина, розповіла мені, що хлопець, зважаючи на фінансове становище в родині, особисто пішов і позичив костюм у товариша, чим дуже розчулив матір. Туфлі сину прикупили такі, що їх можна буде вдягати і в повсякденному житті, сорочку онуку подарувала бабуся, ремінь також позичив випускник разом із костюмом. На хвилювання матері син відповів, що не головним є у житті костюм. Родина живе скромно, батько сім’ю кинув, отож старший син вже два роки влітку підробляв на різних роботах, щоб матеріально підтримати маму.
А загалом, як свідчить статистика, у селах та маленьких містах вдягалися на випускний (костюм, сорочка, краватка) за 3-4 тисячі гривень, взуття та аксесуари купували на 1,5-2 тисячі гривень. Проте є й такі, хто викладав за костюм до 6-8 тисяч гривень, за взуття та аксесуари – 3-4 тисячі гривень. Колишня дубровичанка, яка мешкає нині у Луцьку, розповіла мені, що одяг на випускний сину купили у брендовому магазині. За костюм віддали 7 тисяч гривень, а за туфлі чотири з половиною тисячі. Якщо зважити на те, що чоловік цієї пані вже чимало років працює далекобійником у Європі, то для родини такі витрати не такі й вже суттєві. Як кажуть, кожен зважає на свій гаманець.
Стрижка та укладка волосся юнакам обійшлася у 150-200  гривень у Дубровиці. А от у Луцьку знову ж таки це задоволення обійшлося для юнака у 500 гривень. Хоча додам, різниця в ціні  не свідчить про те, що наші майстри робили менш гарні зачіски.
Почула й таку думку однієї з випускниць: «Заради світлин та кількох годин випускного вечора, де завжди штовханина, не хотіла, щоб мої батьки тратили великі гроші, знаю, як вони заробляються. Мама важко у Польщі працювала, є кошти, але купили ми таке плаття, що, думаю, воно мені згодиться ще не раз. Батьки на бенкет не пішли, отож у нас випускний був «економ-варіант».
Близько 500 гривень за одного виклали за святкування у кафе. Отож, якщо на цей захід йшли з батьками, то знову ж таки з родини це обійшлося у півтори тисячі гривень. А ще окремо платили за музику, за тамаду та різні забаганки.
Знову ж таки мама луцького випускника Андрія розповіла мені, що неурочиста частина у випускників їх ліцею була організована у заміському комплексі. Батьки та їх діти не економили на враженнях і замовили додатково шоу з вогнем, фотозони, candy bar, бармена,  фотовідооператора. Повітряні кульки вже стали традиційними, букети влетіли також рідні в чималеньку суму.

Вечірка чи подорож?
В Україні останніми роками поширюється тенденція не витрачати шалені гроші на сукні та напої, а вкласти ці кошти в корисне – в подорожі.
Країнами-фаворитами серед випускників є Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина як один з найдешевших варіантів. Тиждень відпочинку там коштує 6-8 тисяч гривень з урахуванням екскурсій. Випускники з більшим бюджетом обирають такі напрямки, як Італія, Франція, Німеччина, Іспанія, Греція, Нідерланди. Такий тижневий відпочинок коштує від 9 тисяч гривень і може сягати 50 тисяч гривень, залежно від умов проживання, перельоту, наявності екскурсій тощо. Але якщо підрахувати витрати випускниці, яка не жалкує грошей на найдорожче вбрання та аксесуари, то подорож  може бути дешевшою, ніж сукня з дорогого салону.
За кордоном поширений ще один варіант випускного. Діти разом з батьками та вчителями збирають кошти, які мали б витратити на вечірку і купують речі в дитячі будинки, ліки в центри лікування або просто віддають ці кошти на благодійність. Таким чином щороку вдається зробити безліч корисних справ. А їхня ціна – всього лише відмова від келиха шампанського у вечірній сукні.
Свято випускного вечора – це мить. Звичайно, це пам’ятний день на все життя. Як ви його провели – обирали самі! Головне будьте впевнені в собі – ваш настрій, щирість, позитив – ось головна окраса цього свята. Зрозуміло, душевність за гроші купити неможливо.

Люба КЛІМЧУК.



Юля Новик:
«Мрію працювати за фахом»
Дубровичанці Юлії Новик незабаром виповниться 21. Прекрасна пора юності зараз у чарівної та талановитої дівчини. Напередодні Дня молоді розкажемо про Юлю, щоб завдяки її розповіді зрозуміти, а чого прагне теперішня молодь. Тим паче, що Юля живе і працює у нашому райцентрі. Як на батьківщині сьогодні живеться нашій молоді?

Юлю, раніше неодноразово бачила Вас на концертах на районній сцені. Ви пов’язали своє життя з музикою?
Так, я навчалася у Дубровицькій музичній школі по класу домри, виступала на концертах не раз. Я закінчила Дубровицьку школу №1, у 2014 році вступила в Рівненське музичне училище, через деякий час перевелася в Дрогобицьке музичне училище і закінчила навчання по класу гітари. Зараз навчаюсь заочно у Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії (трудове навчання та технології, креслення).
Чесно кажучи, коли прийшла в Дубровицьку музичну школу, то й не знала, що таке домра. Моя талановита викладач Наталія Володимирівна Ярмошевич запропонувала мені просто подивитися на інструмент, він припав мені до душі. Але склалося так у житті, коли навчилася в Дрогобицькому училищі, я освоїла професійно гру ще й на гітарі. Насправді про це мріяла. Однак, зараз не маю змоги працювати викладачем у музичній школі, на жаль. Дуже хотіла б викладати дітям музику, однак поки що нема можливості влаштуватися за спеціальністю. Це, мабуть, проблема дуже багатьох молодих людей, які не можуть сьогодні знайти роботу за фахом, маючи професійну освіту. Я дуже люблю дітей, хотіла б свої знання дарувати їм. Сподіваюся, що щось у моєму житті в цьому напрямку зміниться на краще.
А чим займаєтеся в Дубровиці? Підшукали для себе якусь роботу?
Так, звичайно, треба ж вже заробляти власні кошти. Зараз працюю в салоні краси «Шоколад», там є невеличка кав’ярня. Отож заходьте, завжди рада вам буду приготувати смачну каву або чай, бельгійські вафлі. Приділяю увагу діткам на роботі, доки їх мамам роблять зачіски. У нашому салоні дуже гарна атмосфера і чудові спеціалісти. Ще підпрацьовую діджеєм у відомому та популярному кафе «Галант». По вихідних у нас дискотека, іноді просять підібрати музику на бенкетах. Завжди намагаюся врахувати вік та смаки відвідувачів, щоб було приємно людям відпочити, розслабитися у колі друзів. Отож постійно цікавлюся новинками в музиці, щоб бути обізнаною в своїй роботі. Дуже люблю слухати та популяризувати українських виконавців.
Живу з батьками, отож зрозуміло, що на даний час мені значно простіше організовувати своє життя, аніж тим молодим людям, хто винаймає квартири. Це додаткові витрати.
Яких друзів цінуєте? Що подобається в характерах людей?
Вважаю, що друзі повинні бути щирими, відвертими, ні в якому разі не двуликими. Інакше, це не дружба. Дуже важливо, щоб у важку хвилину друг підтримав і допоміг. Сравжніх друзів багато не буває.
Доречно поговорити ще про одне хобі – твоїх відданих друзів-мопсів.
Так-так, мої мопси – це мої друзі і мої улюбленці. Ще після першого курсу навчання купила собі мопса на ім‘я Мафія, з  того моменту вже не уявляю своє життя без собаки. Зараз маю два мопси. Першою з’явилася Мафія, а другим Франя. Вони у мене трішки ліниві, але дуже дружелюбні. До їжі невибагливі, у меню їх такі ж каші, як у моєму. Звісно, роблю їм щеплення, раз в рік, бо ж треба, щоб вони були здорові. Цьогоріч вісім  щенят з‘явилося у моїх мопсів на світ, всіх люди розкупили. Дружелюбність цих собак дуже привертає увагу діток. Хочете мати цікавого і дружелюбного друга – заведіть мопсів.
Де відпочиваєш у вільний час? Де взагалі, на твою думку, можна гарно відпочити хлопцям та дівчатам у Дубровиці?
Великою популярністю у молоді користується кафе «Галант» та інші заклади, яких у Дубровиці немало. Коли тепло, то можна гарно відпочити на природі. Головне, з хорошими друзями, щоб відпочинок справді був цікавим і приємним, щоб було товариське спілкування і все в межах розумного, кожна людина сама обирає, де і як відпочивати. Головне, все-таки, з ким!
Що побажала б ровесникам напередодні Дня молоді?
Всім бажаю, щоб закінчилася війна, щоб в Україні можна було знайти роботу за спеціальністю. У кожного є свої мрії, нехай вони здійснюються. Обов’язково добрих друзів мати у житті і справжнє кохання!
Люба КЛІМЧУК.




Батько – найважливіша людина у нашому житті
Тату рідний, любий наш дідусю.
Ви в нас є – і милий нам цей світ.

День батька офіційно відзначала Україна в минулу неділю. Сім’я – це царство батька, світ мами і рай дитини. І це воістину так. День батька. Це свято сімейне і затишне. Воно з’явилось як вираз вдячності і любові. Буває так: пам’ять вириває із життя якусь одну мить, якийсь клаптик пройденого, нічим не примітного, і засвічує тебе дивним сяйвом. Починаєш дошукуватися, чому саме ця мить лягла на серце, а пояснити не можеш. Як не можеш пояснити жагучу тягу до батьківського порогу, до батьків.
Батьки – це те, чого не можна переоцінити з того, що нам дає життя. Про мам багато написано, багато сказано… Сьогодні всю увагу хочеться акцентувати на батькові і його ролі в житті кожної людини.
Перший обов’язок батька – любити своїх дітей і їхню матір, бо родина – це система, яка тримається на любові. Не уявній, а справжній, дійсній. Не можливо бути батьком «з відчуття обов’язку». Батько, перш за все, має «бути». «Бути» у випадку батька означає – спілкування з дітьми, обговорення їхніх проблем, залучення їх до участі в своєму житті.
Батько є прикладом, хоче він того чи ні. Він забезпечує надійність. Це охоронець роду, заохочує та додає сил, доводить свою любов повагою. Його любов справжня, як у тих, хто каже: «Що б не сталося, я завжди з тобою». Батько вчить вирішувати проблеми, він – найкращий дороговказ у навколишній світ, це людина, що дає дітям мапу життя.
Кожен із нас мав або має два крила – батька і матір. І поки вони живуть на світі, ми літаємо. Але так важко летіти з одним крилом, а ще важче іти пішки.
Моя розповідь про політ з одним крилом або про справжнього Батька, з великої літери. Це історія життя водія шкільного автобуса Миляцького НВК Анатолія Миколайовича Ляховича. У свої неповні 42 роки він залишився без хорошої дружини. У 2008 році невблаганна смерть забрала життя молодої, у розквіті сил жінки. Вона залишила п’ятеро дітей. Старший у цей рік закінчував школу, а молодшій Настуні виповнилося всього 1 рік і 8 місяців. Троє – школярі. Всі турботи про дітей в першу чергу лягли на плечі батька. Ще у перші роки після біди люди були готові і приходили на допомогу, а далі залишились бабусі і дідусі. Одним словом сам на сам зі своїми проблемами.
Він, можливо, не міг дати дітям багато чого з того, що може дати матусина ніжність, але зробив абсолютно все, щоб його діти були не позбавлені турботи, розуміння і любові, яку може дати тільки рідна людина.
Любить працювати сам і до роботи привчає дітей. Тато для них, як світанкова зірка. Прокидається з першою зорею, і робочий день закінчується пізно ввечері. Багато недоспаних ночей… Весь час думає про те, щоб не було каяття, що чогось не зробив, чогось не дав, недолюбив. Розуміє, що у житті буде по-різному. Будуть перепони, які треба буде долати, завжди буде залишатись робота, для якої бракуватиме часу. Але все це проходить з розумінням, що усі ці перепони – це і є життя. Анатолія завжди непокоїли і непокоять питання: яку професію оберуть діти, що порадити їм у цьому плані, чи знайдуть своє місце у вирі бурхливого життя. Тривожно на серці, коли заглядаєш в уже недалеке майбутнє.
Виховує дітей своєю мудрістю, використовуючи важливе правило народної педагогіки «скоряйте любов’ю». Він часто в зажурі, але гордий за своїх «пташенят», що спинаються на крила у самостійний політ.
Народна мудрість говорить, що найбільше щастя для дитини – мудрі батьки. Тож і надалі будь мудрим, допоможи своїм дітям зміцнити їх крила, і вони обов’язково піднімуться до сонця.
Ідуть роки. Підростають діти. Роман закінчив Рівненський виш, Маринка – Рівненський медичний коледж, Юрій працює в Києві, Степан – закінчує дев’ятий клас, а Настуня – шостий.
Ось так і живе батько Анатолій в турботах про дітей, на своє особисте не маючи часу. Все для дітей. Розуміє, що багатий не той, у кого більше, а той, хто має потребу в меншому. Як і те, що дві людини можуть дивитися на одне й те саме, а бачити по-різному. Мудрими, трудолюбивими виховує дітей. Головне для нього – повірити в себе. Коли повіриш в себе – всередині тебе з’явиться сила. Дай їй вихід, дозволь їй принести тобі успіх – і ти досягнеш того, що задумав.
Молодий поет В. Маляренко писав:
Коли в безвихідь серце крок ступило,
Душа питає: «Що робити?»
До мудреців ти не звертайся, -
Я підкажу: «Потрібно жити!»
І ще одне важливо. Анатолій – гордий. Він ніколи не попросить ні в кого допомоги, навіть у дуже скрутні часи. Обходиться своєю невеликою зарплатою, допомогою держави на дітей. А далі – невтомна праця, щоб гідно забезпечити сім’ю усім необхідним.
Хочеться привітати усіх батьків зі святом і нагадати їм про нашу безмежну любов. Ставши дорослими, ми починаємо розуміти ціну батьківської любові. Цінуйте своїх батьків – вони єдині, хто не покине вас в будь-якій ситуації.
Світлана ОХМАК,  директор Миляцького НВК.

Від редакції: Жінка, яка народила і виховала до восьмирічного віку п’ять і більше дітей, має право на звання «Мати-героїня». Для чоловіків чомусь така державна нагорода не передбачена. Навіть, якщо цей чоловік цілком замінив своїм дітям матір. Все одно тоді батько героєм відповідно до чинного українського законодавства не вважається. Чому ж так? Напевно, варто вносити поправки в закони стосовно таких батьків, як Анатолій.