понеділок, 8 липня 2019 р.



Батько – найважливіша людина у нашому житті
Тату рідний, любий наш дідусю.
Ви в нас є – і милий нам цей світ.

День батька офіційно відзначала Україна в минулу неділю. Сім’я – це царство батька, світ мами і рай дитини. І це воістину так. День батька. Це свято сімейне і затишне. Воно з’явилось як вираз вдячності і любові. Буває так: пам’ять вириває із життя якусь одну мить, якийсь клаптик пройденого, нічим не примітного, і засвічує тебе дивним сяйвом. Починаєш дошукуватися, чому саме ця мить лягла на серце, а пояснити не можеш. Як не можеш пояснити жагучу тягу до батьківського порогу, до батьків.
Батьки – це те, чого не можна переоцінити з того, що нам дає життя. Про мам багато написано, багато сказано… Сьогодні всю увагу хочеться акцентувати на батькові і його ролі в житті кожної людини.
Перший обов’язок батька – любити своїх дітей і їхню матір, бо родина – це система, яка тримається на любові. Не уявній, а справжній, дійсній. Не можливо бути батьком «з відчуття обов’язку». Батько, перш за все, має «бути». «Бути» у випадку батька означає – спілкування з дітьми, обговорення їхніх проблем, залучення їх до участі в своєму житті.
Батько є прикладом, хоче він того чи ні. Він забезпечує надійність. Це охоронець роду, заохочує та додає сил, доводить свою любов повагою. Його любов справжня, як у тих, хто каже: «Що б не сталося, я завжди з тобою». Батько вчить вирішувати проблеми, він – найкращий дороговказ у навколишній світ, це людина, що дає дітям мапу життя.
Кожен із нас мав або має два крила – батька і матір. І поки вони живуть на світі, ми літаємо. Але так важко летіти з одним крилом, а ще важче іти пішки.
Моя розповідь про політ з одним крилом або про справжнього Батька, з великої літери. Це історія життя водія шкільного автобуса Миляцького НВК Анатолія Миколайовича Ляховича. У свої неповні 42 роки він залишився без хорошої дружини. У 2008 році невблаганна смерть забрала життя молодої, у розквіті сил жінки. Вона залишила п’ятеро дітей. Старший у цей рік закінчував школу, а молодшій Настуні виповнилося всього 1 рік і 8 місяців. Троє – школярі. Всі турботи про дітей в першу чергу лягли на плечі батька. Ще у перші роки після біди люди були готові і приходили на допомогу, а далі залишились бабусі і дідусі. Одним словом сам на сам зі своїми проблемами.
Він, можливо, не міг дати дітям багато чого з того, що може дати матусина ніжність, але зробив абсолютно все, щоб його діти були не позбавлені турботи, розуміння і любові, яку може дати тільки рідна людина.
Любить працювати сам і до роботи привчає дітей. Тато для них, як світанкова зірка. Прокидається з першою зорею, і робочий день закінчується пізно ввечері. Багато недоспаних ночей… Весь час думає про те, щоб не було каяття, що чогось не зробив, чогось не дав, недолюбив. Розуміє, що у житті буде по-різному. Будуть перепони, які треба буде долати, завжди буде залишатись робота, для якої бракуватиме часу. Але все це проходить з розумінням, що усі ці перепони – це і є життя. Анатолія завжди непокоїли і непокоять питання: яку професію оберуть діти, що порадити їм у цьому плані, чи знайдуть своє місце у вирі бурхливого життя. Тривожно на серці, коли заглядаєш в уже недалеке майбутнє.
Виховує дітей своєю мудрістю, використовуючи важливе правило народної педагогіки «скоряйте любов’ю». Він часто в зажурі, але гордий за своїх «пташенят», що спинаються на крила у самостійний політ.
Народна мудрість говорить, що найбільше щастя для дитини – мудрі батьки. Тож і надалі будь мудрим, допоможи своїм дітям зміцнити їх крила, і вони обов’язково піднімуться до сонця.
Ідуть роки. Підростають діти. Роман закінчив Рівненський виш, Маринка – Рівненський медичний коледж, Юрій працює в Києві, Степан – закінчує дев’ятий клас, а Настуня – шостий.
Ось так і живе батько Анатолій в турботах про дітей, на своє особисте не маючи часу. Все для дітей. Розуміє, що багатий не той, у кого більше, а той, хто має потребу в меншому. Як і те, що дві людини можуть дивитися на одне й те саме, а бачити по-різному. Мудрими, трудолюбивими виховує дітей. Головне для нього – повірити в себе. Коли повіриш в себе – всередині тебе з’явиться сила. Дай їй вихід, дозволь їй принести тобі успіх – і ти досягнеш того, що задумав.
Молодий поет В. Маляренко писав:
Коли в безвихідь серце крок ступило,
Душа питає: «Що робити?»
До мудреців ти не звертайся, -
Я підкажу: «Потрібно жити!»
І ще одне важливо. Анатолій – гордий. Він ніколи не попросить ні в кого допомоги, навіть у дуже скрутні часи. Обходиться своєю невеликою зарплатою, допомогою держави на дітей. А далі – невтомна праця, щоб гідно забезпечити сім’ю усім необхідним.
Хочеться привітати усіх батьків зі святом і нагадати їм про нашу безмежну любов. Ставши дорослими, ми починаємо розуміти ціну батьківської любові. Цінуйте своїх батьків – вони єдині, хто не покине вас в будь-якій ситуації.
Світлана ОХМАК,  директор Миляцького НВК.

Від редакції: Жінка, яка народила і виховала до восьмирічного віку п’ять і більше дітей, має право на звання «Мати-героїня». Для чоловіків чомусь така державна нагорода не передбачена. Навіть, якщо цей чоловік цілком замінив своїм дітям матір. Все одно тоді батько героєм відповідно до чинного українського законодавства не вважається. Чому ж так? Напевно, варто вносити поправки в закони стосовно таких батьків, як Анатолій.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар