понеділок, 8 липня 2019 р.

































За роботу – шана і подяка
Серце недарма називають двигуном нашого організму – при будь-яких порушеннях в його функціонуванні людина відчуває значні нездужання. Цей орган невпинно працює протягом всього нашого життя, 24 години на добу. Всі захворювання, з якими нам доводиться стикатися, всі курси лікування відбиваються і на стані серця.
А ще стреси, спосіб життя, фізичні навантаження і моральні переживання … Все це залишає слід на стані серцевого м’яза. Як наслідок, висока смертність від серцевих захворювань і ранній розвиток різних серцевих відхилень, з року в рік серцеві недуги молодшають. Аби це попередити, на перше місце виходить профілактика та рання діагностика серцево-судинних захворювань.
Як розповідає знана в районі лікар-кардіолог Ірина Ляшенко, нині саме ці недуги посідають лідируючі позиції. У сорока відсотків відвідувачів ЦРЛ діагностують гіпертонічні стани. Тож недаремно Світовий банк, який реалізує в Україні програму «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей», активно поповнює наші медичні заклади саме кардіологічним обладнанням. Так, за вищеназваною програмою, минулоріч було закуплено сучасний кардіограф «Мідас», а вже назабаром ультразвуковий сканер фірми «Філліпс» (по-народному, УЗД-апарат). Обслуговує цю нову надсучасну медтехніку лікар з функціональної діагностики В’ячеслав Федорович Сайчишин. «Хочу, щоб газета відмітила цього нашого лікаря як універсального діагноста. В минулому військовий лікар В’ячеслав Федорович гармонійно влився в наш колектив і зарекомендував себе відмінним спеціалістом. Не так просто «приборкати» новітню діагностичну техніку, однак пану В’ячеславу це вдається – вже обстежено більше 600 пацієнтів з підозрами на захворювання серця на новому УЗД-апараті. А вчасний й повний висновок діагноста – запорука правильного та оптимального пизначення лікаря, шлях до повного одужання пацієнта», – каже про колегу Ірина Михайлівна.
Пацієнти з серцевими недугами добре знають, якою проблемою раніше було пройти діагностування на приладі для Холтерівського моніторингу. Для цього спеціально лягали до обласної лікарні, та й то попередньо записавшись на чергу. А це - знову ж таки додаткові витрати й незручності. Віднині таке обстеження можна пройти й на базі нашого терапевтичного відділення – три Холтер-апарати отримала лікарня за кошти Світового банку. Прилад для Холтерівського моніторингу – це міні-комп’ютер, який спеціальними наліпками кріпиться до тіла пацієнта і протягом доби записує кардіограму та фіксує рівень артеріального тиску. На основі цих даних лікар може встановити більш точний діагноз, оскільки матиме показники за добу. Оснастили кардіологічні кабінети й ноутбуками для обробки отриманих даних та принтерами для їх роздруківки. Ось такий гарний подарунок отримали наші медики напередодні свого професійного свята.
Добре знають жителі району і медичну сестру Антоніну Вальковець. Багато років пропрацювала вона у поліклінічному кабінеті, де ми робимо кардіограми. Бо діагностику хвороб серця в ЦРЛ довіряють тільки сердечним та відповідальним людям.
Завідувач ФАПом в селі Велюнь Сергій Петрович Савич – людина авторитетна та шанована у селі. Повагу односельчан завоював медик завдяки наполегливій праці, людяному і чуйному ставленню до кожного пацієнта. На обслуговуванні Сергія Петровича перебувають всі без винятку категорії земляків – від  новонароджених до пенсіонерів, а це 685 жителів Велюні. Умови для роботи у ФАПі створено хороші, у фельдшерсько-акушерський пункт приємно зайти. Гарно співпрацює завідувач ФАПом з сільським головою Оленою Михайлівною Наумець, яка завжди розуміє і підтримує потреби медичної галузі села. Як каже Сергій Петрович, у разі потреби, він особисто виконує господарські роботи на ФАПі, наприклад, брав активну участь у його перекритті. За словами фахівця, слід докладати і власних неабияких зусиль, щоб комфортно було передусім відвідувачам закладу.
Народився Сергій Савич у Милячах. У 2006 році вступив до Рокитнівського медучилища на спеціальність «Лікувальна справа». Щоб син став медиком, мріяла мама Надія Микитівна, на жаль, вже покійна. Взяла і відвезла документи сина у цей навчальний заклад. Хіба міг перечити Сергій материнському вагомому слову? Навчався на платному. Отож одночасно й підробляв, знав ціну грошам, вчився сумлінно.
Мрія мами збулася, Сергій закінчив медучилище, а згодом, вже працюючи, заочно закінчив й Рівненський державний гуманітарний університет (факультет «Клінічна психологія».) Ось вже дев’ять років свої знання та щирість душі дарує Сергій Савич жителям Велюні, стоїть на варті їх здоров’я.
У сільського медика нема вихідних. Тим паче, що завідувач ФАПом переїхав жити у Велюнь. Збудував Сергій Петрович тут дім, одружився, дружина Ольга до декретної відпустки також працювала фельдшером, у Літвиці. Подружжя виховує двох діток.
– Дуже часто вдома обговорюємо теми медицини, два медики у сім’ї без цього жити не можуть, – каже Сергій Петрович, – робота є невід’ємною частиною життя. Адже у мене практично нема вихідних, мій телефон не може бути «поза зоною досяжності». Знаю, що і вдень, і вночі треба моя допомога односельчанам. Мій обов’язок – бути там, де треба медична допомога. Завжди гарним додатком до лікування є тепле і щире слово. От тут вже моя професія психолога дуже в нагоді. Завжди закликаю людей берегти себе, бо профілактика захворювань – це важливіше, ніж лікування. Нерви, стреси, нездоровий спосіб життя сприяють стрімкому росту серцево-судинних захворювань у людей різного віку. Треба починати нам вчитися дбати про себе змолоду.
У вільний час (а його практично й нема) любить Сергій Савич порибалити. Відпочити серед краси велюнської природи – це втіха для душі, це гарна нагода знову ж таки спокійно подумати про роботу.
Такого фахівця, таку відповідальну людину, як Сергій Савич, односельці просто бояться втратити. Хвилюються жителі Велюні, щоб завідувач ФАПом, господар із золотими руками, не подався б десь на заробітки. Не уявляють свого сьогодення без високопрофесійного медика Сергія Савича.
Що ж, напевне Господь материнськими руками колись спрямував долю миляцького хлопчини у потрібне русло. А тепер вже руками Сергія Петровича Бог дбає про здоров’я жителів Велюні. Хай буде затишною доля молодої родини Савичів, хай Господь родині сторицею вертає добро, те тепло душі, яке дарує людям Сергій Петрович.
Незважаючи на відпустку, завідувача Дубровицькою АЗПСМ № 2 (як ми кажемо, дитячою консультацією) Володимира Петровича Мацика (на фото) застали на робочому місці. Досвідчений і шанований у районі лікар-педіатр і у вільний від роботи час прийшов владнати професійні питання. Робочий день в консультації завжди пересипаний дитячими кроками та хвилюванням батьків. А деяких пацієнтів приносять на руках. Бо ходити вони ще не навчилися. Отож розказати про скарги своєї малечі можуть тільки мами, а лікарю треба вислухати. Послухати та зрозуміти.
Злагоджений, досвідчений колектив педіатрів працює у закладі, до діток тут завжди уважні, до кожного пацієнта – особлива турбота. 7 500 хлопчиків та дівчаток району перебуває під опікою фахівців цього закладу. Отож, з повагою назвемо всіх людей, хто дбає тут про майбутнє України. Це педіатри: Зінаїда Георгіївна Мединська (на фото зліва), Володимир Петрович Мацик, Ірина Петрівна Боковець, Світлана Миколаївна Мунько, Вікторія Сергіївна Велика. Поряд з ними працюють лікарі-сімейники – Галина Дмитрівна Салівонова (на фото справа), Майя Геннадіївна Кухарець, Олена Миколаївна Мисько, Ніна Григорівна Гончар.
Впевнені, що серед наших читачів є люди, які можуть сказати гарні слова про кожного з цих фахівців. Відповідальна і непроста їх робота. Адже понад усе – здоров’я майбутнього України. Хай все вдається, хай здоров’я не підводить самих лікарів, а пацієнти швидко стають дужими.
Як зазначив Володимир Мацик, нині у дитячу поліклініку найбільше звернень із застудами. Влітку підхопити ангіну чи бронхіт дуже легко. Бережіть своїх дітей!
Наталію Володимирівну Такун знає і шанує більшість жителів Дубровиччини передусім як лікаря кабінету УЗД. Люди різного віку, з різними проблемами йдуть сюди на огляд і завжди отримують фахове обстеження та приємне спілкування. Але робочі дні чарівної лікарки не обмежуються прийомами у цьому кабінеті. Знають Наталію Володимирівну і молоді мами. Турбота про маленьких пацієнтів – це також професійна доля Наталії Володимирівни Такун. Попросили лікарку розповісти про свій шлях у професію:
 – Народилася у Дубровиці, з дитинства мріяла стати лікарем. Після закінчення ліцею вступила на лікувальний факультет Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, успішно його закінчила у 2011 році. З того часу працюю лікарем-педіатром педіатричного відділення нашої райлікарні. З 2016 року поєдную роботу лікаря-педіатра та лікаря УЗД (приймаю як дорослих, так і дітей). Хочу сказати, що закінчивши університет, поставила за мету працювати саме у відділенні, адже найголовніше, що хотіла, одразу бачити результат від призначеного лікування. Отримавши досвід у лікувальній роботі, поставила собі за мету освоїти діагностичні можливості ультразвуку. Пройшла відповідні курси і з 2016 року працюю лікарем УЗД. Адже діагностика – дуже важлива складова у лікувальному процесі.
До речі, мій брат Роман також став лікарем. Зараз Роман Маринін працює хірургом у Володимирецькій ЦРЛ. Отож маю рідну душу, з якою можна поспілкуватися на професійну тематику. З нагоди свята колегам бажаю перш за все здоров’я, а також гідної оплати їхньої нелегкої праці нашою державою.
Щирими словами відгукуються пацієнти Наталії Володимирівни про привітність та професіоналізм лікарки. Наприклад, Олена Лобзун зазначила: «У найкритичніші дні – Ваша професійність і підтримка дуже важлива!». «Привітна людина та чудовий лікар своєї справи!», – підкреслила Мирослава Мороз.
Завідувачка ФАПом с. Трипутні Вероніка Руда – в медицині зовсім недавно. Після закінчення півтора роки тому Рівненського медичного коледжу прийшла на роботу у віддалене село і одразу завідувачкою. Каже Вероніка: навпаки зраділа, коли направили на роботу недалеко від дому. Адже народилася у Літвиці, закінчила Кривицьку школу, тож повернулася спеціалістом практично в рідні місця. Не злякалася й відповідальності, впевнена була в знаннях, бо вчилася сумлінно.
Робота сільського медика – не регламентована якимось графіком, недуга теж ніколи не дрімає. Отак в клопотах щоденних, у викликах, що зривають в дорогу вдень і вночі, пройшла «курс молодого бійця». Осідлавши з весни свого двоколесого коня, крутить медичка педалі в дощ чи спеку, поспішаючи туди, де вкрай потребують її допомоги. Обслуговує населення двох сіл – ще й пацієнти з сусідніх Граней під її опікою. І не завжди передбачиш, з чим доведеться зіткнутися. Бо ж більшість з підопічних – люди поважного віку. Все життя цих селян минуло у важкій фізичній праці, тож на старості зібрали чималий букет захворювань. І кожне – міна сповільненої дії, яка може вибухнути в будь-який момент.
Про виклики, які підстерігають сільську медицину на кожному кроці – а це відсутність нормального транспортного сполучення, значна віддаленість від райцентру, елементарний брак ліків та необхідної діагностичної апаратури – розказує юна працівниця охорони здоров’я з притаманним для її віку максималізмом. Відчувається, що в свій фах дівчина прийшла за покликом серця, сповідуючи одвічну святу істину медицини: «Допомогти ближньому – врятувати чиєсь життя». Саме це гасло й допомагає приборкувати взимку снігові замети, долаючи чималу віддаль між селами. Медицина – це професія, де на вагу золота може бути кожна мить.
Не завжди така самовідданість справі, яку робиш, підкріплена матеріально. Після усіх відрахувань, каже Вероніка, отримує на руки менше мінімалки, адже дільниця за кількістю населення невеличка – до 600 жителів, та й стаж роботи незначний. Але з чогось же треба починати. Тим паче, якщо робота до вподоби. Хотіла б дівчина продовжити навчання й надалі, навіть спробувала вступити до медуніверситету. Проте пройшла тільки на платну форму навчання, це для сільської родини були непідйомні затрати.
«Вважаю, що мені дуже таланить на хороших людей. Завжди щось підкаже за потреби моя попередниця Стрельчук Галина Леонідівна, вона ж бо досконало знає місцевий контингент. Часто в нагоді стають поради сімейних лікарів, котрі закріплені були за нашою дільницею – Миколи Володимировича Дацька та Галини Дмитрівни Салівонової. Та й люди місцеві – привітні, відкриті. Приємно, коли дослухаються до моїх рекомендацій, виконують їх. Бо ж часто ми не помічаємо тих доступних ресурсів, що можуть допомогти зміцнити здоров’я. Маємо навкруги багатющу аптеку природніх ліків, не полінуйся тільки заготовити необхідних травок та ягід», – каже Вероніка.
Лягає на плечі молодої завідувачки утримання та обслуговування самої будівлі ФАПу. «На щастя, в помічники мені дістався господарський, досвідчений Богдан Федорович Стрельчук, який працює у нас молодшим медичним братом. Він і територію викосить, і приб’є цвяха чи поремонтує яку ручку за потреби, і сніг розчистить взимку. Та й в професійному плані зауважень до нього немає. Завжди назустріч йде й сільська рада. Стараємося всі проблеми вирішувати спільно», – говорить Вероніка.
Користуючись нагодою, дівчина просить привітати з професійним святом усіх своїх колег, від яких також вчиться премудростям зцілення людей. А найбільше зичить здоров’я своїм підопічним, бо це і є головною метою її роботи.
Напередодні Дня медичного працівника про шанованого у районі лікаря-невролога поліклінічного відділення Вікторію Володимирівну Власюк попросили розповісти її пацієнти. «Високопрофесійна, уважна, ввічлива. Людина на своєму місці, – такими словами відгукується про Вікторію Володимирівну, наприклад, жителька Зелені Людмила Вишневська, - у кабінеті цієї лікарки отримую мудрі поради, професійну допомогу, сучасний підхід до лікування хворих, інформацію про нові лікарські засоби. Приємно, що є у нашій лікарні фахівці такого рівня, як Вікторія Володимирівна».
Що ж, погоджуємося зі словами пані Людмили, бо не раз також отримували фахову допомогу від Вікторії Володимирівни. 15 років як невролог свої знання лікарка дарує для зцілення наших земляків. Працює лікар у гарному тандемі з досвідченою медичною сестрою Ніною Василівною Карпович. Двоє досвідчених медиків на високому рівні виконують покладені на них обов’язки. У спектр роботи невролога Вікторії Володимирівни входить проведення діагностики і лікування розладів нервової системи, які включають захворювання головного, спинного мозку, периферичних нервів і м’язів. На жаль, чимало жителів району мають зараз проблеми зі здоров’ям у цьому напрямку. Дякувати Богу, досвідченими спеціалістами-неврологами наша лікарня забезпечена. – Як стали лікарем? – запитуємо у Вікторії Володимирівни, хоч частково відповідь знаємо наперед. Фах невролога, як і багато гарних рис характеру, успадкувала донька від батька – шанованого лікаря Володимира Миколайовича Власюка. Вже сорок три роки у галузі медицини району трудиться Володимир Миколайович, нині він працює на посаді завідувача інформативно-аналітичним відділом РЦ ПМСД. А багато років також трудився на посаді лікаря-невролога. «Змалечку цікавилася роботою тата, – каже Вікторія Володимирівна, – ще у школі мріяла стати медиком. Татова робота завжди була для мене прикладом. І зараз завжди можу розраховувати, у разі потреби, на мудру батьківську підтримку. Дякую Богу, що маю поряд у житті таке надійне батьківське плече. Після закінчення Буковинської медичної академії я почала працювати у нашій лікарні. Летить час. Люблю свою роботу, не уявляю себе на іншому місці. Передаю вітання зі святом всім колегам-медикам та ветеранам праці. Нехай Господь посилає здоров’я нашим пацієнтам та нам, адже щастя людини починається саме із здоров’я».


Немає коментарів:

Опублікувати коментар