пʼятницю, 24 липня 2020 р.


* Вирішували депутати
ПРО АКТУАЛЬНЕ І НАСУЩНЕ

10 липня 2020 року під головуванням Миколи Кухарця відбулося засідання 44-ої позачергової сесії районної ради. У роботі сесії взяли участь голова  райдержадміністрації Олександр Гузич, начальники управлінь та відділів райдержадміністрації, керівники установ та організацій району. На сесію прибуло 27 депутатів ради з 34 обраних. До порядку денного сесії було включено 9 питань.

Як зазвичай, сесії районної ради передувало засідання профільних постійних  комісій, де попередньо були опрацьовані всі питання проєкту порядку денного. Саме завдяки попередньому обговоренню, ґрунтовному вивченню, зіставленню різних поглядів, правильному роз’ясненню проблем сесія пройшла досить конструктивно.
Питання, що могло черговий раз стати каменем спотикання і породити дискусії – про затвердження положення про конкурс на посаду керівника закладу загальної середньої освіти, – за пропозицією депутата Григорія Шаха, було знято з розгляду. «До уваги депутатів представлено дві альтернативні редакції положення. Двічі ми вже пробували прийняти з цього питання рішення, але так і не дійшли згоди. Восени все одно вже житимемо в громаді. Тому пропоную відтермінувати розгляд цього питання вже для її депутатів».
Щодо депутатського запиту Наталії Яцути, яким вона клопотала про виділення коштів з районного бюджету на придбання палива для структурних підрозділів комунального некомерційного підприємства «Дубровицький районний центр ПМСД», було вирішено просити на ці цілі субвенцію в місцевих радах, оскільки районна скарбниця наразі не може осилити ці видатки.
Депутати прийняли рішення щодо внесення змін до районного бюджету Дубровицького району на 2020 рік (зокрема виділено кошти на ремонт покрівлі спортивної зали міської ЗОШ №2, перерозподіливши невикористані кошти на харчування дітей). Також призначили директором  КНП «Дубровицька центральна районна лікарня» переможця конкурсу Бовгирю Руслана («за» проголосували всі 27 депутатів. Контракт з новим очільником лікарні укладається на п’ять років). Заслухали звіт про ефективність розподілу та використання коштів, спрямованих на фінансування освітянської галузі у 2019 році (кого цікавить глибше, інформацію можна переглянути на сайті районної ради. Загалом освіта отримала минулого року такі кошти: освітньої субвенція з державного бюджету – 95 933 200 грн.; додаткової дотації з державного бюджету місцевим бюджетам – 17 008 100 грн.; з районного бюджету на шкільне відділення – 10 560 000 грн.; з районного бюджету на дошкільне відділення – 16 473 640 грн.; з районного бюджету на утримання інших закладів освіти – 4 585 400 грн.; з районного бюджету на фізичну культуру і спорт – 1 152 300 грн. Окрім того, з обласного бюджету виділено субвенції окремим навчальним закладам). Ще депутати звільнили від орендної плати за користування майном спільної власності територіальних громад району орендарів, які не здійснювали господарську діяльність на орендованих площах.
У «Різному» депутат Станіслав Рожко порушував проблему підтоплення приватних наділів. «До мене звернулися мої виборці, чиї городні ділянки постраждали від проливних дощів. Люди просять, щоб була створена спеціальна комісія при районній раді та адміністрації, провели обстеження і завдані збитки відшкодували».
Людмила РОДІНА.




* Огляд декларацій
ХТО ЧИМ ВОЛОДІЄ
Понад 10 мільярдів гривень грошових коштів та площа нерухомості, співрозмірна з площею невеликого містечка – саме стільки задекларували депутати Верховної Ради за 2019 рік. З цією інформацією можна ознайомитися в Інтернеті, вона є у відкритому доступі.
Ми ж спробували проаналізувати декларації деяких наших місцевих чиновників та очільників громад. Хто з них володіє більшою кількістю нерухомості, земельних ділянок, має більше готівки, рахунків у банках чи машин в автопарках. Огляд декларацій робили рандомно. Якщо наших читачів зацікавить така інформація, можемо продовжувати огляд, включивши до нього й декларації депутатів.

Гузич Олександр Миколайович
Відповідно до декларації, поданій до НАЗК в березні ц.р., чинний голова райдержадміністрації вказав, що володіє квартирою загальною площею 75,1 м кв., автомобілем марки «Сhevrolet» модель «Lacetti», 2007 р.в., та має у користуванні житловий будинок (трохи більше 60 кв. м  в Городищі, власником якого був Гузич Микола Семенович). Заробітна плата за основним місцем роботи (управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області) за минулий рік в декларанта становила 155940 грн. Трохи менше заробила його дружина, вчитель Дубровицького навчально-виховного комплексу «Ліцей-школа» (112363 грн.), однак  вона ще отримувала заробітну плату в Окружній виборчій комісія з виборів народних депутатів України одномандатного виборчого округу №155 (33021 грн.).  Грошових активів, в т.ч. в банківських та інших фінансових установах, у яких відкрито рахунки суб’єкта декларування або членів його сім’ї, не вказано.

Петрушко Микола Михайлович
Його попередник за минулий рік (по липень 2019 перед звільненням) задекларував: нежитлове приміщення (68,6 кв. м), що перебуває у власності дружини; п’ять земельних ділянок (по 12400, 5300, 6700, 5900, 200 метрів квадратних) на себе і дві на дружину (1000 і 485м.кв); житловий будинок загальною площею 131 м2 (житловий будинок перебував у власності померлої мами), два вантажні автомобілі у власності дружини (ЗИЛ та ЛуАЗ), мотоцикл ИЖ «Планета», що належить декларанту.
Декларує в «Корпоративних правах» ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО «АГРО ПРОД ЕКО», котре є власністю дружини.
З доходів – 169169 грн. від заняття підприємницькою діяльністю, зароблених дружиною, та 147653 грн. – заробітна плата декларанта, отримана на посаді голови Дубровицької РДА до звільнення.  Подружжя декларувало 6000 і 8000 доларів США готівкою та 50000 грн. кредиту, отриманий ще в 2013 році. Що прикметно – до призначення головою райдержадміністрації Микола Михайлович декларував 257336 грн. як дохід від підприємницької діяльності дружини та 51551 грн. – власної заробітної плати  на посаді директора КП «Теплосервіс». Третього жовтня 2019 року він вказує заробітну плату на посаді голови 272788 грн.

Кухарець Микола Миколайович
Голова районної ради задекларував легковий автомобіль марки «Volkswagen», модель «Caddy», 2009 р.н., житловий будинок (103 м кв.), кафе (85,7 м кв.), будівлю магазину (127,7 м кв.), земельну ділянку (250 м кв.), які належать матері, всі об’єкти у Колках, земельну ділянку дружини у Сельці (973 м кв.), власну земельну ділянку (970 м кв.) у Дубровиці. Заробітної плати минулого року голова районної ради отримав 247945 грн., 9053 грн. – мала його дружина доходу від підприємницької діяльності. Наявних грошових активів у декларації не вказано.

Задорожний Олександр Григорович
Заступник голови районної ради декларує за минулий рік заробітну плату, отриману за основним місцем роботи, в 199778 грн. та 2220 грн. процентів, отриманих від депозиту, розміщеного в «Ощадбанку», та 76294 грн. – заробітної плати дружини.

Микульський Богдан Михайлович
Дубровицький міський голова відповідно до декларації володіє 25% квартири у Дубровиці (загальна площа 69,7 м кв.); легковим автомобілем марки «DAEWOO-FSO», 2008 р.в. Заробітної плати він декларує 332729 грн., 152941 грн. заробила його дружина та 384972 грн. одержав син від підприємницької діяльності. Незначні суми декларує міський голова на банківських рахунках (2577 доларів США та 20000 грн.).

Хлебович Федір Федорович
Миляцький сільський голова згідно з минулорічною декларацією володіє житловим будинком в Удрицьку (84.7 м кв.), п’ятьма земельними ділянками загальною площею 25271 м кв., ще 49853 м кв. сукупно по декількох ділянках має у володінні його дружина. Ще сільський голова декларує два легкових автомобілі (один дружини та другим володіє він на правах користування, обидва авто старші 20 років), легковий причіп. Заробітна плата голови становила 200899 грн., ще 1250 грн. він заробив від здачі в оренду майна та 95 грн. – процентів від вкладу в «Ощадбанку»; 54845 грн. заробила минулого року його дружина.

Голяка Павло Васильович
Селецький сільський голова володіє відповідно до декларації житловим будинком у Сельці загальною площею 70,4 м кв., восьма ділянками загальною площею 38230 м кв., має він мотоцикл (мопед) «ALFA». Заробітної плати за основним місцем роботи голова отримав 325786 грн., ще 100560 грн. – отримала дружина.

Гура Людмила Федорівна
Висоцький сільський голова володіє автомобілем «ВАЗ», 2008 р.в. У власності чоловіка – житловий будинок у Партизанському загальною площею 110,3 м кв. та чотири земельні ділянки, що мають сукупно 11026 м кв. Також він володіє трактором МТЗ та мопедом ММВЗ. Заробітної плати сільський голова отримала 248539 грн., зберігає 90000 грн. готівкою.

Дашук Микола Павлович
Берестівський сільський голова за минулий рік задекларував: житловий будинок (94,5 кв. м) у Бересті та одинадцять земельних ділянок сукупною площею 22378 м кв. Житловий будинок (65,3 м кв.) у власності має і його дружина. У її володінні також земельна ділянка 689 м кв.
Заробітна плата сільського голови минулого року становила 304727 грн. Отримав він також 125 грн. процентів від заощаджень у банку та дві матеріальні допомоги – загалом 1595 грн.

Яцута Петро Петрович
Колківський сільський голова відповідно до декларації володіє житловим будинком загальною площею 93,3 м кв. у Заслуччі, п’ятьма земельними ділянками загальною площею 26299 м кв., автомобілем «Renault» моделі «Kangoo», 2005 р.в. Його заробітна плата становила 196308 грн., ще 1000 грн. він отримав в якості дотації за утримання молодняка ВРХ.

Борсук Валентин Валентинович
Лютинський сільський голова декларує автомобіль «Renault» моделі «TRAFIC», 2003 р.в., і 90879 грн. заробітної плати. У володінні дружини є квартира в Дубровиці (63.2 м кв.).

Рабович Володимир Іванович
Осівський сільський голова у власності не має ні житлового будинку, ні земельних ділянок. Він декларує тільки автомобіль «Shkoda» моделі «Oktavia A5» та 90426 грн. заробітної плати.

Білотіл Олег Михайлович
Соломіївський сільський голова декларує квартиру у Дубровиці, якою володіє на правах спільної власності, гараж (30 м кв.) та земельну ділянку 1000 м кв. також в Дубровиці. Його дружина володіє житловим будинком, літньою кухнею, іншими господарськими будівлями та земельною ділянкою (2500 м кв.) у Соломіївці. У власності сільського голови також – два легкових автомобілі («ЗАЗ», 2004 р.в., та «CHEVROLET» моделі «AVEO SF69Y», 2006 р.в. Заробітна плата становила 275660 грн., 155230 грн. заробила його дружина.

Шеремета Галина Денисівна
Мочулищенський сільський голова декларувала два житлових будинки – один у власності чоловіка, другий - у неї,  п’ять земельних ділянок на сім’ю із чотирьох чоловік. Володіє вона також лековим автомобілем «ВАЗ», 2008 року випуску. Заробітна плата – 148869 грн.
Декларації переглянула та обрала найцікавіші факти Людмила РОДІНА.

Мода на імена: як називають дітей в районі?

У цьому році на Дубровиччині на світ з’явилося 206 малюків.  І серед них майже немає таких колись популярних Наталочок,  Оленок та Іванків. Батьки, називаючи донечок та синів, підлаштовуються під віяння часу. Відтак найчастіше за перше півріччя дівчаткам давали імена Дана, Злата, Емілія, Мілана, Соломія, Софія. А серед хлопчиків найпопулярніші зараз – Владислав, Дмитро, Даниїл, Макар, Марк, Матвій.
Досить часто новоспеченим батькам оригінальності у виборі імені своїм малюкам просто-таки не займати. Тож за декілька років до садочків підуть дітки з рідкісними іменами, і вихователям доведеться дивитись у словник, який у тому чи іншому імені стоїть наголос. 
Афіна, Віола, Домініка, Мікелла, Жасмін-Маріам, Стефанія – так креативно називали донечок у молодих дубровицьких родинах. Не обійшлось без екзотики і серед хлопчиків: Вісал, Дем’ян, Емір, Ернест, Мирон і Юдонг.
Батьки можуть обирати ім’я, яке захочуть, але до вибору потрібно підходити зважено. Бо змінити його вони не зможуть ще довго. Лише коли дитині виповниться 14 років, за згодою батьків вона має право обрати собі інше ім’я. А з 16 років зможе самостійно це зробити.
Мода на імена  існувала завжди. Студентка НУВГП Олена Кожушко зробила цікаве дослідження, проходячи практику у міграційній службі. Вона зібрала інформацію про те, як найчастіше називали хлопців та дівчат у минулому столітті, починаючи з 1920-го.  Бралися до уваги імена мешканців, які є у базі (тобто ті, хто проживали чи проживають на Рівненщині). Комп’ютер підрахував усіх по рокам та населеним пунктам.
Так-от найпопулярнішим у 1920 році на Дубровиччині було ім’я Ганна. А беззаперечним лідером стало ім’я Марія, яке тримало першість 35 років. В певні роки його змінювали Галина та Надія. З 1969 року цей список поповнили – Людмила, Олена та Наталія.  У 1986-му стало найчастішим  ім’я Тетяна, у 1990-му – Оксана, а у 1999 – Юлія.
Серед сильної статі виявилось менше розмаїття. Лідерство між собою поділили – Іван та Микола. Окрім них, в деякі роки найчастіше називали хлопчиків ще Василями та Анатоліями. А з  1970-го  свою популярність впевнено відвоювало ім’я Олександр, яке часом змінювало ім’я Сергій.
Підготувала Леся Кондратик.
* * *
До слова, кілька років тому парламентарі пропонували законопроєкт про заборону називати дітей «екзотичними» іменами, через які їх потім можуть цькувати однолітки. Адже за даними Міністерсва юстиції, за попередні роки в Україні були зареєстровані  доволі своєрідні: Черешня, Золушка, Атлантида, Таймер, Сервер, ЛеонардоДаВінчі, Космос, Кукла, Мерседес, Княгиня, Ізраїль, Ангел, Мілорд, Султан, Жужа, Мелодія, Крішна, Амфілохій, Оушен, Скай, Корбан  та навіть  Янукович. А цьогоріч облетіла новина, що на околицях Ужгорода живе хлопчик, якого звуть  Зеленський. Однак таку ініціативу в Раді не підтримали. А от у світі пішли далі. В деяких країнах існує державна заборона на певні імена.
Наприклад, у Швейцарії не можна дати дитині ім’я, співзвучне з назвою відомого бренду. У Франції суд не дозволив батькам назвати доньку на честь шоколадної пасти, а у Швеції – на честь відомого меблевого магазину. У Мексиці влада не дозволяє батькам нарікати нащадків Робокопом та Термінатором. В Японії акума означає «диявол», і уряд закликає мам і тат обирати благозвучніші імена. У Новій Зеландії існує багато заборон. Якщо у батьків виникне бажання назвати новонароджену дитину Люцифером, закон не дозволить. Також там не можна нарікати дітей будь-якими титулами чи посадами.
 У Португалії дитину не зареєструють Томом, лише – Томасом. Країна заборонила скорочені варіанти як офіційні імена. У Малайзії не дозволяють називати дітей на честь овочів і фруктів. Якщо ім’я в Італії не прикрашає і не полегшує життя, то його дати також не вийде. Приміром, П’ятниця – не кращий варіант, воно потрапило в категорію «безглуздих або ганебних».
Адольф було одним з найпопулярніших імен в Німеччині до початку Другої світової війни. Тепер же його серед німців не зустрінеш. Влада Саудівської Аравії також опублікувала список заборон. Приміром, їм чимось не догодило ім’я Аліса. У Китаї категорично не можна давати імена Мухаммед або Медіна.
У Данії існує окремий закон, який містить 33 тисячі імен, вже схвалених державою. Саме з цього переліку мами і тата повинні вибрати ім’я для свого малюка. У Швеції парочка, яка намагалася назвати чадо Brfxxccxxmnpcccclllmmnprxvclmnckssqlbb11116, отримала штраф. Також там не можна нарікати Металікою, Ісусом або Аллахом.






Микола Кухаревич: «Найбільші
мої досягнення ще попереду»
Миколі Кухаревичу з Удрицька лише 19-ть, а він вже впевнено  торує шлях у професійному футболі. І доводить, що повна самовіддача і любов до справи можуть здійснювати мрії. У 13 років хлопець потрапив до юнацької команди ФК «Волинь». А минулої зими підписав контракт з львівським клубом «Рух», який є одним з лідерів Першої ліги. На талановитого нападника «жовто-чорні» покладають великі надії. І він, переконані, їх не підведе.
У щільному графіку тренувань та матчів Микола викроїв час, аби поспілкуватись з «Дубровицьким вісником». Тож про футбольну історію нашого земляка – читайте далі.
Як у твоєму житті з’явилась «гра мільйонів»?
Футболом живу з дитинства. Скільки себе пам’ятаю,  ця гра мене захоплювала. Обожнював дивитись матчі, грати у відеоігри і, звичайно, ганяти м’яча на полі з друзями. Ця любов до футболу мотивувала згодом кілька разів на тиждень долати дорогу на електричці з Удрицька до Дубровиці. Мені треба були кращі, повноцінніші тренування, і дитячо-юнацька спортивна школа в цьому допомагала. Якщо справді чогось хочеш, то ні відстань, ні затрачений час не стануть на заваді. Я завжди із серйозністю ставився до того, що роблю, бачив у собі футболіста. Тому поступово зрозумів, що без цього спорту не можу. І почав  йти до своєї мети і досі йду. 
Перший твій злет був, коли став частиною юніорської команди у ФК «Волинь». Як туди потрапив?
Я був у складі дубровицької команди «Юніор» під наставництвом тренера Стрибулевича Романа Івановича. На одному із обласних турнірів ми досить добре зіграли. Я теж непогано себе проявив. І за щасливою випадковістю на тому матчі були присутні люди, які мали зв’язки з волинським клубом. Вони й запросили приїхати і спробувати свої сили. На змаганнях за нову команду забив декілька голів. І тренер «Волині» сказав, що я підходжу і мене хочуть бачити у їхньому клубі.
Мабуть, виявилось непросто у 13 років лишати родину, рідне село і звикати до зовсім чужого міста?
Справді було дуже важко переїжджати від сім’ї в іншу область. Особливо в перші місяці. Я  навіть декілька разів задумувався, чи не покинути все. Мали ми напружені будні: рано вставали, йшли в школу, добирались на тренування, кілька годин займалися, повертались назад, вчили уроки. І в такому ритмі проводили кожен день. Але перетерпів той кризовий момент, поступово втягнувся і далі ставало все краще і краще. Це був хороший гарт для характеру і футбольних вмінь.
Як батьки сприйняли твоє рішення?
Мама з татом хвилювались, що відпускають мене в такому ранньому віці. Але вони поважали мій вибір. Я його зробив,  і батьки просто довірились. Вони завжди підтримують мене, адже розуміють, що це тяжка справа, яка потребує великих зусиль. Батьки не професійні спортсмени, вони бізнесмени, мають власну справу. Але теж намагаються тримати себе у формі, і я їм часто даю поради в цьому.
Зимою поповнив лави львівської команди «Рух». Як туди  доля завела?
Вважаю, що зробив чималий  крок вперед, перейшовши в цю команду. Це молодий, амбітний клуб, який ставить перед собою високі цілі і поступово йде до них. Я непогано зіграв в першому колі чемпіонату U-19. Забив 11 м’ячів в 14 матчах і був на третьому місці серед бомбардирів по всій Україні. Так мене помітили. І домовились, що стану частиною «жовто-чорних» у зимовому міжсезонні, чому я надзвичайно радий. В команді я уже півроку і досить добре влився в колектив. Тут він дуже хороший. Є багато досвідчених футболістів, які завжди дадуть правильну пораду, підтримають і допоможуть.
Чи складно в професійному клубі Першої ліги, адже до цього грав в юнацькій команді? З якимись труднощами зіштовхнувся?
Звичайно, це вже інший рівень. Тут потрібно швидше приймати рішення на полі та миттєво реагувати. Довелось трішки звикнути, але особливих труднощів не виникало. Я давно готувався до цього фізично і психологічно, бо знав, що рано чи пізно мене чекає дорослий футбол.
Свій дебютний гол забив на зборах у Туреччині. Мабуть, емоції переповнювали?
Був задоволений, але не скажу, що емоції переповнювали. Це була всього лиш товариська гра на зборах. Хочеться чимшвидше поцілити у ворота в офіційних поєдинках і допомогти своїй команді, тому що зараз триває дуже запекла боротьба між клубами. І тоді, непевно, емоцій буде значно більше.
Знаю, що є хворі на коронавірус у «рухівській» родині. Яка наразі ситуація? Як проходять матчі в умовах карантину?
Так, в нас було троє хворих у команді – два захисники і лікар. Один захисник вже вилікувався і тренується з командою. З медиком теж все добре. А інший – ще перебуває на лікарняному. Як  тільки стало відомо про захворювання, їх одразу ізолювали. Команда здала тести на наявність Ковід-19. Підтвердилось, що все нормально. І ми продовжили працювати в звичному режимі. А щодо офіційних матчів, то в них майже нічого не змінилось. Єдине – повинна бути дистанція між гравцями на заміні і масковий режим.
Без вболівальників, мабуть, геть не та атмосфера?
А от те, що футбольні поєдинки проходять без глядачів, це справді прикро. Адже я дуже чекав цих моментів. Знаю, що матчі Першої ліги збирають тисячі вболівальників. А в мене такого ще не було. І я хотів відчути цей кайф підтримки і неймовірної атмосфери. Шкода, що поки така ситуація.  
Привідкрий закулісся футбольної професії. Розкажи про свої будні та розпорядок дня.
Розпорядок дня особливо тяжкий під час зборів. Адже там маємо по два інтенсивних тренувань на день. Часу вистачає лише, щоб поїсти і поспати. А потім знову до тренувань. І так упродовж місяця, а то і більше. Зараз трішки легше, бо вже більше ігор. Але все одно графік доволі щільний через часті переїзди, матчі і підготовку до зустрічі з наступним суперником. Ну і звичайно в цей час потрібно підтримувати здорове харчування і правильний сон. Без таких нюансів футбольного режиму ніяк. Треба повністю віддаватись своїй справі. І лише тоді буде результат.
Тільки ступаєш перші кроки у дорослому футболі. І вони успішні. А чого хотілося б досягнути? Яку футбольну мрію маєш?
Насправді я подолав чималий шлях і багато зробив для того, щоб вийти на такий рівень. Але однозначно це тільки початок. Ставлю перед собою максимальні цілі. Я не з тих, хто любить ділитися планами і мріями. Просто намагаюся кожен день працювати над собою, вдосконалюватись, розвиватись, щоб бути все ближчим до них. Думаю, що найбільші мої досягнення  ще попереду.
Хто чи що мотивує, додає сил рухатись далі?
Мотивують мої цілі і близькі люди, заради яких хочеться досягати вершин і допомагати їм у всьому. 
У професії футболіста на свою адресу можна багато чого почути. Так повелось, що всі в нас звикли розбиратись у політиці та футболі. Як ставишся до критики?
Погоджуюсь, таких критиків вистачає. Але правда в тому, що вони тільки думають, що розбираються. Тому я стараюсь слухати підказки і сприймати зауваження від людей, які професійно знаються на цьому спорті. В тому числі від тренерів та партнерів по команді.
Якби доля розпорядилася по-іншому і ти не став футболістом, яку професію обрав би? І чи десь навчаєшся після школи?
Важко сказати, бо фактично все життя присвячував тільки футболу. Але все-таки думаю, що знайшов би себе у бізнесі. В будь-якому випадку не пропав. Щодо навчання, то здобуваю вищу освіту у Східноєвропейському університеті імені Лесі Українки на факультеті фізичної культури, спорту та здоров’я. По правді кажучи, рідко там буваю, адже весь час проводжу з командою у Львові. Та й у моїй професії виш дає мало потрібних знань, які згодяться у подальшому. Головне – практика та життєва наука.
У більшості футболістів є кумири. Принаймні кумири дитинства. Хто таким був чи є для тебе?
Я з раннього дитинства спостерігав за грою Криштіану Роналду і вболівав за клуби, в яких він був. Мене завжди підкупляла його самовіддача та професіоналізм. В цьому старався наслідувати футболіста і бути в чомусь схожим на нього.
Як проводиш вільний час?
Як я вже говорив, вільного часу маю обмаль. На щастя, живу у Львові. Можна довго досліджувати і гуляти його атмосферними вулицями. Є багато красивих місць, які варто відвідати. За цим часто й проводжу  вихідні.
Щоб наостанок порадив хлопцям, які люблять футбол і так само мріють потрапити до професійної ліги?
Можу лиш сказати, що завжди треба вірити у власні сили і ні перед чим не зупинятись. І звичайно – має бути щоденна велика робота на собою. Нічого просто не дається.
 Спілкувалась Леся Кондратик.




РУСЛАНА БОВГИРЮ ПРЕДСТАВИЛИ КОЛЕКТИВУ ЛІКАРНІ
в якості її очільника. Це зробили голова районної ради Микола Кухарець
та його заступник Олександр Задорожний 14 липня у конференц-залі ЦРЛ.







Руслан Володимирович переміг на конкурсі на вакантну посаду директора КНП «Дубровицька центральна районна лікарня» ще кілька тижнів тому. На останній сесії, яка відбулася у п’ятницю, 10 липня, його кандидатуру затвердили депутати районної ради. Тож з початку тижня він – біля керма нашої районної лікарні.
Голова районної ради Микола Кухарець, вітаючи нового керівника, тепло подякував і донедавній виконуючій обов’язки головного лікаря Наталії Мединській. Саме вона стійко винесла на своїх плечах реформування другої ланки медичної галузі, зумівши досягти підписання з НСЗУ угоди за дев’яти пакетами. Це один з кращих результатів в області. Організація роботи закладу в умовах коронавірусу, безпека персоналу та пацієнтів – також її безпосередня заслуга. Тож новому очільнику лікарні є на кого спертися в роботі.
Самого Руслана Володимировича колектив добре знає як хорошого колегу. З 1997 року – він працює лікарем-анестезіологом в нашій лікарні, очолював відділення реанімації. Добре обізнаний зі всіма проблемами галузі і закладу, всіма їх плюсами і недоліками. «Ви мене добре знаєте. Я людина командна, тобто розраховую на вашу підтримку в майбутньому. Бо впевнений у кваліфікації та порядності кожного з колег. Думаю, що разом ми впораємося з усіма викликами, будемо співпрацювати з районною владою і вирішувати поточні всі питання позитивно», – сказав новоспечений директор КНП, звертаючись до колективу.
В його амбітних планах – подальші поступальні перетворення в закладі. Сподівається він на втілення проєкту щодо модернізації приймального відділення і готовий шукати своїх однодумців в кожному представнику влади, хто допоможе в цьому.
Колектив редакції газети також вітає нового очільника лікарні з високою посадою. Щиро віримо, що й на новому щаблі в медицині Руслан Володимирович проявить ті ж відповідальні якості, за якими ми його знали раніше. Хай щастить!

Людмила РОДІНА.

З днем народження тебе, моя Княгине!





Дубровиця для мене – це наймиліший і найдорожчий серцю клаптик України. Тут жили і живуть люди, дорогі моєму серцю. І  будь-яка дата народження міста – для мене як день народження подруги, яку любиш і поважаєш.
Хочу побажати своїм землякам в день народження нашого міста не тільки дуже потрібного нам усім миру на землі, а й таких простих і вічних речей, як віра і любов. Знаю, наскільки важко в такий напружений та нестабільний час зберігати в серці любов до ближнього. Розумію, як непросто утримувати віру в справедливість та стабільність в нашій державі, але мусимо це робити, бо інакше ми втратимо не тільки себе, а й країну, частинкою якої є Дубровиця.
Якщо ви навідаєтесь у наше місто як турист, то ніколи не розгадаєте його з першого разу. Аби зрозуміти тутешню атмосферу, в цьому місті треба надихатися, наспілкуватися, набутися.  Побудьте хоч кілька днів, відчуйте серцебиття Дубровиці, її ритм, особливий дубровицький шарм.
Центр Дубровиці – майдан Злагоди, костел Іоанна Хрестителя, парки – то обличчя, візитівка міста, але не тільки в них принадність нашої Дубровиці. Якщо хочете душевного спокою, то можете поміркувати на лавочці біля будь-якого храму міста, незалежно від конфесії, всюди – Божа благодать. Якщо бажаєте  згадати щось приємне чи помріяти, то присядьте у доглянутому парку, чарівному у будь-яку пору року. Поспостерігайте за малечею на майданчику в центрі, і ви відчуєте, що майбутнє і  сьогодення зовсім поруч.
Коли відчуєте потребу побути з містом наодинці, вируште вулицями на побачення з Дубровицею. Дуже багато у нас з’явилося комфортних, сучасних тротуарів, отож ваша подорож буде цілком  безпечною. А хочете, зверніть від центру трішки вбік, і ви потрапите у дуже розмірену атмосферу маленьких вуличок з великими і маленькими двориками, де бавляться діти, сидять на лавочках поважні пенсіонери, розростаються буйними кущами жовті лілії і троянди. Дубровицькі господині люблять красу і своє місто. Практично чи не у кожному дворі – свій квітковий рай. Він так милує очі таких, як я, жителів багатоповерхівок. Спасибі всім, хто плекає квіти, за працю біля них. Навіть поважні ліниві дубровицькі коти люблять заховатися у затінку чудових кущів і визирають: а хто-то заглядається на їх господу?
Часом йду вулицями Дубровиці і уявляю, як тут ходили сто, триста і тисячу років тому. Тут вирувало життя тоді, коли багатьох сучасних великих міст не було на карті України. Древня моя Красуня, дуже древня. В історії прочитаєте про дубровицьких князів, їх вклад у розвиток містечка. А хіба ж ви не знаєте про Іулянію та Анастасію Гольшанських – ревних християнок, які корінням з нашого краю? Стою у храмі Святої Діви Іулянії на службі Божій і щоразу прошу і покровительку нашого краю перед Богом дбати за нас. Шістнадцятилітня Діва Іулянія Гольшанська, княжна Дубровицька – покровителька не тільки Дубровиччини, а і всього поліського краю, адже вона возведена в сонм святих християнської православної церкви, святі мощі її покояться в Києво-Печерській лаврі. Слухняна і смиренна юна християнка ступала по цій землі у шістнадцятому столітті, всього-навсього чотириста років тому… А тепер Дубровиці – 1015 літ. Я знаю, що якби не Василь Павлович Попенко і його однодумці – Олександр Бруяка, Юрій Максименко, то не відзначила б Дубровиця ні 800-річчя, ні зовсім незабаром – 1000-ліття… Чимало досліджень було зроблено цими краєзнавцями. Кожен період історії Дубровиці – особливий і неповторний, кожен, як кажуть, вишитий червоними і чорними нитками. А історію писали і пишуть дубровичани – люди різних професій, ветерани праці, молодь – громада міста. І зараз ми стоїмо на переломі адміністративного устрою, знову доля міста буде написана з нового рядка. Дуже хотілося б, щоб саме МІСТА…
Останніми роками Дубровиця так гарно облагороджується і молодіє, вона стає більш комфортною і сучасною. І важливо, про що мріє багато людей, аби збудували у Дубровиці сучасні підприємства, де могла б працевлаштовуватися молодь, щоб не їхати у світ на заробітки.
Але де б ми не були, любов до нашого міста об’єднує нас і робить близькими – по духу і настроях. І хоча ми різні за релігійними переконаннями, за політичними поглядами, своїми характерами – ми щирі, прості і відкриті поліщуки-дубровичани, працелюбні і терплячі. У кожного своя доля і своя життєва історія, в яку вплелася Дубровиця.
Що ще сказати в день народження? Напевно, треба про любов.
Люблю дивитися у рідному храмі на ікону Святої діви Іулянії –покровительки краю, люблю цвітіння каштанів, аромат липи біля костелу. Люблю, коли місто з бузком, люблю дубровицький ароматний чай чи каву, люблю зустрічати у Дубровиці людей, які дарують мені свої посмішки. Люблю, як годинник на костелі нагадує про час, люблю розмовляти з комунальниками чи поспілкуватися з шанованим мером Богданом Микульським про життя Дубровиці, люблю постояти на підвісному мостику і подивитися на Горинь, люблю аромат хліба біля нашої «Скиби», люблю дивитися, як дітки прямують до школи, люблю бачити своїх вчителів, люблю дивитися на весільні пари біля міської ради, де розташований РАГС. Ні, всі «люблю» не перелічити.
Просто люблю Тебе, Дубровице, і Твоє серцебиття.

На фото: Трояндовий рай Надії Огієвич.
Дубровицькі фонтани – улюбленці дітвори.
Свята Діва Іулянія Гольшанська у капличці настоятеля Олексія Бензюка.
За час карантину дуже змінилася вулиця Шевченка поряд з поштою.
Люба КЛІМЧУК.



"Закінчився робочий день, який, незважаючи на велике християнське свято – Різдво Іоанна Хрестителя, був для нас досить напруженим. Але здійснена робота компенсує затрачені зусилля. Зроблено два об’єкти, які були важливі для жителів села Орв’яниця. Адже негода останнього місяця, затяжні дощі зробили свою роботу і було значно пошкоджено одне з сільських перехресть. Але сільська рада віднайшла можливість і ремонт ділянки дороги на перетині вулиць Центральна та Алея героїв буде завершено протягом кількох наступних днів, адже є потреба в тому, аби підсохла земля. Буде довезено необхідні матеріали та проведено грейдерування з метою  створення пониження рівня дощових вод.
Значний об’єм робіт виконано завдяки шляховикам й на з’їзді до моста через Горинь, – розповів про об’єкти будівництва місцевого значення Соломіївський сільський голова Олег Білотіл. – Оновлюється і Соломіївка. В місцевому будинку культури замінюємо вікна. Думаємо, що нові енергозберігаючі пакети дозволять зробити в холодні пори року перебування молоді в закладі більш комфортним».









ЙДЕТЕ В ЛІКАРНЮ, ТО ЗАПАСІТЬСЯ ТЕРПІННЯМ


Про реальність реформи, яка стартувала з легкої руки Уляни Супрун.
Я не у захваті від реформ у медицині. Я не розумію, чому медицину у районах «розчленували» на троє – сімейні лікарі окремо, вторинна ланка окремо, «швидка» окремо… Але хто нас, простих людей, питав?
Попри все, дякую Богові і всім причетним за те, що Дубровицька лікарня ще є… Але сьогодні мова не про це.
Хочу розказати алгоритм, коли вам, припустимо, необхідно потрапити на прийом до лікаря вузької спеціальності (хірург, невропатолог, травматолог та ін.) .
Перше і найважливіше – ДЕКЛАРАЦІЯ З СІМЕЙНИМ ЛІКАРЕМ. Все починається саме тепер з сімейного фахівця.
Якщо ваш сімейний лікар у Дубровиці, то ви приходите  з карткою в реєстратуру, вас записують в елетронну базу даних, і ви йдете на прийом до свого сімейного лікаря. Йому паралельно приходить повідомлення про ваш візит. Якщо ваш сімейний лікар, наприклад, у Милячах чи Бережниці, то попередньо, перш ніж їхати на прийом до хірурга у Дубровицю, берете напрвлення у нього, на місці.
Друге. Розповідаєте сімейному лікарю про свої проблеми і він вирішує, що вас, припустимо, слід направити до хірурга, а може й ще до якого спеціаліста… Сімейний лікар вносить запис у вашу картку і ви йдете (їдете) знов у реєстратуру.
Вже у іншому віконечку вас записують на прийом до хірурга, і ви йдете до нього. До речі, тепер має бути дві картки – до сімейних лікаря одна, до спеціалістів вторинної ланки – інша.
Третє. Якщо ви хочете оминути дві черги і потрапити на прийом без запису, то вам доведеться сплатити гроші за самозвернення до лікаря.
В понеділок вранці біля реєстратури в лікарні я налічила 40 чоловік. Люди всі спішили, всім треба якнайшвидше, про дистанцію дехто й забув. Десь за півтори години там було вже мало людей.
Люди нервують, висловлюють своє незадоволення реформою, бо справді недужому непросто вистояти у двох чергах. Дівчата в реєстратурі стараються, працюють на повну, але ж і Інтернет у нас не ідеальний.
Ще кілька думок вголос. Шановні земляки, цю реформу придумали не у Дубровиці. Але наша лікарня і ми маємо дотримуватися цих правил.
Не нервуйте, ще раз наголошую, їдете з Миляч, Бережниці чи Висоцька, інших сіл, де є амбулаторії, відразу беріть направлення сімейного лікаря.
Дуже мудро сьогодні жінка у черзі сказала: «Всі потрапимо на прийом, чого нам тут нервувать поміж собою?».
Лікарі приймають уважно, ввічливо, фахово. Деякі лікарі сімейної ланки зараз у відпустках. Проте їх замінюють інші колеги. Ніхто не залишається не оглянутим. Ще сімейні лікарі почергово йдуть в інфекційне, там в повній амуніції приймають людей з температурою. В масках, халатах, гумових чоботах вони працюють день. Тому, поважаймо працю медиків. Якщо у вас нема декларації, то вам запропонують у реєстратурі, з яким  лікарем можна її підписати.
А в лікарні, головне, контролювати свою чергу. І все буде швидко, а то є дуже багато людей, які «тільки запитати», і це на хвилин 15. Хай запитують по черзі.
Будьте здорові і не панікуйте – головне ми, адже ми пережили багато реформ!
І ще скажу, можливо ця реформа ідеальна для розвинутих країн, де є у кожного інтернет і авто. Якби у нас навіть і був у кожної бабусі телефон з інтернетом, щоб зареєструватися на відстані у реєстратурі, то не у кожної бабусі є транспорт, щоб у Дубровицю приїхати по обіді (коли менше людей). На жаль.
Люба КЛІМЧУК.

Дружина постраждала від медреформи


Головний санітарний лікар України, наш земляк з Осови, Віктор Ляшко заявив, що його дружину, яка працювала стоматологом, звільнили під час другого етапу медичної реформи.

Сталось це через ліквідацію державної стоматології. Про це Ляшко сказав в інтерв’ю програмі «Перехресний допит».
«Дружину реформа зачепила «повним ходом». Вона працювала в державній стоматології і була звільнена під час реформи, яка запроваджувалась саме під час другої ланки», – зазначив він.
За його словами, державна лікарня не могла утримувати таку кількість стоматологів, оскільки ці послуги не входять в оплачуваний пакет.
«Я за реформу, яка буде допомагати пацієнту і надавати якісну ефективну медичну допомогу хворому. Коли ми говоримо про пакет програми медичних гарантій, я за те, якщо це безкоштовний пакет для пацієнта, то він повинен бути повністю безкоштовним і покрити повністю всі потреби», – додав головний санітарний лікар.
Нагадаю, що від 1 квітня держава частково припинила фінансувати стоматологію. Бюджетним коштом лікуватимуть лише дітей (у нашому районі нема дитячого стоматолога, цей пакет не отриманий стоматполіклінікою) і рятуватимуть від нестерпного зубного болю дорослих. Цьогоріч на екстрену стоматологію виділили 13 мільйонів гривень на місяць на всю Україну. Торік давали 63 мільйони гривень. Будем платити за лікування зубів, а ми й платили! Хто з вас відчував раніше, що у нас є державна стоматологія?

Люба КЛІМЧУК.